Студенту на замiтку
Звернення
Аудит
Бухгалтерський облік
Винахідництво
Екологія
Економіка
   Економіка підприємства
   Історія економіки
   Логістіка
   Страхування
   Цінні папери
   Корпоративне управління
Етика. Естетика
Інтелектуальна власність
Історія
Культурологія
   Культура, мистецтво, суспільство
   Культурне співробітництво
   Менеджмент в галузі культури
   Оперне, балетне мистецтво України
   Сучасна українська музика
   Українська книга
   Українське кіно
Маркетинг
Менеджмент
   Контроль і ревізія
   Корпоративне управління
Мистецтво
Мовознавство
Оподаткування
Педагогіка
Політика
   Державне управління
Право
   Авторське право
   Адміністративне право
   Господарче право
   Екологічне право
   Конституційне право
   Кримінально-процесуальне право
   Кримінальне право
   Кримінологія
   Митне право
   Міжнародне право
   Правоохоронна діяльність
   Сімейне право
   Соціальне право
   Фінансове право
   Цивільне право
   Цивільне процесуальне право
Психологія
   Організаційна психологія
   Психологія конфлікта
   Психологія особистості
   Педагогічна психологія
   Психологія спорту
   Психологія творчості
   Юридична психологія
Сільське господарство
Філософія
Фінанси

Інтелектуальна власність


Вступ до інтелектуальної власності
 

План

1.1. Інтелектуальна власність - результат інтелектуальної творчої діяльності людини.
1.2. Становлення і розвиток інтелектуальної власності.
1.3. Інтелектуальна власність - джерело якісного розвитку сучасного суспільства.
1.4. Інтелектуальна власність і право інтелектуальної власності: співвідношення понять.
1.5. Сучасні центри досліджень і освіти в галузі інтелектуальної власності.




1.1. Інтелектуальна власність - результат інтелектуальної творчої діяльності людини

Добре відомо, що всі багатства суспільства створюються творчою працею людини, яка завжди перебуває у постійному творчому процесі. При цьому творчість притаманна людству у будь-якій галузі діяльності - у виробництві, військовій справі, охороні здоров'я, організації дозвілля тощо. В той же час забезпечення власної життєдіяльності людство дедалі все частіше пов'язує з досягненнями власної розумової праці. Саме завдяки їй суспільство переходить від одного етапу забезпечення себе необхідними засобами та знаряддями існування до іншого - більш досконалого. Більше того, тенденції розвитку сучасних науки, культури, техніки і виробництва свідчать про те, що людство у своєму розвитку дійшло до тієї межі, коли подальший прогрес буде зумовлюватись саме розумовою або інтелектуальною діяльністю, і саме вона буде визначати стратегію і тактику соціально-економічного розвитку будь-якої країни та зумовлювати рівень добробуту її народу. Сьогодні країнам з високорозвинутою ринковою економікою притаманний відповідний рівень освіти, науки і культури, що зумовлює й рівень цивілізованості певного суспільства в цілому, оскільки входження до групи високорозвинутих країн можливе тільки там, де і представники еліти, і пересічні громадяни чітко усвідомлюють значення цих чинників, приділяють їм значну увагу і визначають основні вектори державної політики відповідним чином.
  Останнім часом людство зосереджується головним чином на створенні нових знарядь і засобів праці (творчості, майстерності та уміннях), тобто на тому, що визначається терміном «техніка». У контексті сфери інтелектуальної діяльності він використовується, передусім, як сукупність знарядь і засобів, створюваних для здійснення процесів виробництва та обслуговування різноманітних невиробничих потреб сучасного суспільства. Отже, розвиток суспільства завжди супроводжується науково-технічним прогресом (безперервним і посту-пальним, таким, що постійно вдосконалюється, взаємозумовленим процесом пізнання закономірностей, властивостей і явищ матеріального світу, їх перетворення (матерігілізації) і використання в доцільній діяльності людини), але поняття інтелектуальної діяльності і науково-технічного прогресу повністю не збігаються. Науково-технічний прогрес стосується лише розвитку науки і техніки, а у підсумку - виробництва, тому, як правило, поза його межами залишаються література, культура і мистецтво. Поняття ж інтелектуальної діяльності охоплює весі» комплекс складових, які виступають основою соціально-економічного розвитку будь-якого суспільства. Таким чином, такі, на перший погляд, близькі поняття, як інтелектуальна діяльність та науково-технічний прогрес, безумовно, між собою перешіітаються, хоча й істотно відрізняються одне від одного.
  Відрізняються між собою також і поняття інтелектуальної та творчої діяльності, хоча дуже часто їх і вживають як однозначні. Внаслідок творчої діяльності народжується щось якісно нове, що відрізняється неповторністю, оригінальністю і суспільно-історичною унікальністю. Творити може лише людина. І хоча природа інколи також створює унікальні шедеври, саме людина є єдиним суб'єктом творчої діяльності, оскільки творчість - процес свідомий, цілеспрямований і, як правило, передбачуваний. Творчість, як вже зазначалося, властива людині у будь-якій сфері її діяльності, але обмеження творчості встановлюється законом: вона не може бути антисоціальною, аморальною або спрямованою проти людства. Крім того, поняття творчої діяльності є більш широким, ніж поняття інтелектуальної діяльності, оскільки до результатів творчої діяльності належать всі без винятку творчі результати. Результати ж інтелектуальної діяльності мають обов'язково відповідати встановленим вимогам закону, і лише за цієї умови вони можуть стати об'єктами інтелектуальної власності.
  Інтелектуальна діяльність, і творча діяльність є видами діяльності розумової, але в той же час не будь-яка розумова діяльність є інтелектуальною чи творчою, адже людина може працювати розумово, але творчого результату при цьому не досягти. Більше того, розумовою діяльністю одночасно займається багате» людей, і з розвитком суспільства їх стає все більше (це - вчені, інженери, лікарі тощо), творчість же, внаслідок якої з'являється щось нове, властива далеко не кожному.   
  Творча інтелектуальна діяльність в умовах сучасного суспільства перетворюється на визначальну силу формування та розвитку людської цивілізації. Інтелектуальна діяльність - це одна з форм життєдіяльності людини, сутнісна основа процесу створення інтелектуального продукту та відтворення інтелектуального капіталу, найпотужніша рушійна сила розвитку всього людства. Сучасна 1нтелектуальна діяльність спирається на сукупність досягнень науки, культури, традиції та духовні цінності, накопичені попередніми поколіннями. Інтелектуальна діяльність завжди поєднує два органічно взаємопов'язані аспекти: репродуктивний (який спрямований в першу чергу на вирішення стандартних завдань, досягнення заданих результатів, застосування вже відомих алгоритмів та типових засобів) та творчий (він передбачає вирішення нестандартних завдань або нестандартного застосування раніше відомих засобів у принципово нових ситуаціях, які не мають аналогів у минулому). Тобто творча праця спрямована одночасно на створення і впровадження інновацій, з одного боку, та на інтелектуальний розвиток самої особистості, з іншого.
  Інтелектуальна діяльність, поєднуючи у собі репродуктивний і творчий елементи, втілюється у відповідних результатах - інтелектуальних продуктах. При цьому не існує як абсолютно творчого результату, так і інтелектуального продукту, отриманого зовсім без творчих зусиль, навіть мінімальних. Статус же об'єктів інтелектуальної власності набувають тільки результати інтелектуальної діяльності, що мають ознаки охороноздатності.
Всю сукупність різноманітних видів творчої інтелектуальної діяльності традиційно розділяють на три групи:
а) гуманістична (літературно-мистецька) діяльність. Вона спрямована на збагачення духовного світу людини і характеризується наступними специфічними ознаками:
- об'єктом її правової охорони виступає твір, втілений у певну об'єктивну форму, яка унеможливлює його відтворення;
- об'єктом правової охорони виступає при цьому форма, а не зміст твору;
- правова охорона надається твору незалежно від його науково-теоретичного чи художньо-естетичного рівня, жанру, призначення, суспільних та інших якостей;
- гуманістична діяльність та її результати не підлягають будь-якому обмеженню та ліцензуванню, перевірці або експертизі;
- право на результат гуманістичної діяльності виникає із самого факту його створення;
- застосування результатів гуманістичної діяльності сприяє насамперед збагаченню внутрішнього світу людини та розвитку особистості;
б)  науково-технічна творчість, яка охоплює ті види інтелектуальної діяльності, що пов'язані з досягненням певних науково-технічних результатів.
Вона характеризується такими ознаками:
- об'єктом правової охорони тут виступають тільки ті результати науково-технічної творчості, які відповідають законодавчо встановленим умовам охороноздатності;
- науково-технічна творчість та її результати підлягають обов'язковій перевірці (експертизі) на їх відповідність умовам охороноздатності;
- результати науково-технічної творчості, які відповідають цим умовам, підлягають обов'язковій державній реєстрації, на підставі якої видається відповідний охоронний документ;
- застосування результатів науково-технічної творчості сприяє забезпеченню суспільства необхідними для його життєдіяльності інтелектуальними продуктами, в тому числі і сучасними засобами праці.
в) ще одним видом інтелектуальної діяльності, який займає проміжне місце між гуманістичною (літературно-мистецькою) діяльністю та науково-технічною творчістю, є діяльність, спрямована на створення засобів індивідуалізації товарів (послуг) та їх виконавців (комерційні позначення). Спільною ознакою цього виду творчості є його призначення - індивідуалізувати учасників цивільного обігу, товарів і послуг. Особливістю цих засобів індивідуалізації є те, що не всі вони є об'єктами виключних прав на використання - право може належати кільком особам одночасно і у рівній мірі.
Але, як вже наголошувалося, у будь-якому разі незалежно від виду інтелектуальної діяльності її узагальнюючим результатом є інтелектуальний продукт - представлена на матеріальному носії інформація, яка містить нове знання, що є результатом інтелектуальної творчої праці. Інтелектуальний продукт викликає зацікавленість як у виробників (тому що стає основою виробничих інновацій), так і у споживачів (які прагнуть задовольнити свої культурні та духовні потреби), набуваючи важливих ознак ринкового товару. Водночас результат творчої праці, набуваючи певної об'єктивної форми, яка забезпечує їх сприйняття іншими людьми, продовжує належати його творцю і може використовуватись іншими людьми лише за згодою автора. Таким чином, продуктам творчої діяльності притаманна певна специфіка традиційного набору властивостей ринкових товарів, а саме:
- такі товари і послуги є унікальними, але водночас можливість їх безмежного тиражування породжує ринок гомогенної продукції, що адекватно реагує на динаміку попиту і пропозиції;
- інтелектуальні продукти є ідеальними, суб'єктивними та пов'язаними з конкретними особистостями, але водночас вони мають певне матеріальне втілення, доступну для інших людей об'єктивну форму, що сприяє їх реалізації;
- інтелектуальні продукти, що є результатом науково-технічної діяльності, мають короткий життєвий цикл та швидкий моральний знос;
- для інтелектуальних продуктів поняття відтворення трансформується у поняття тиражування унікальних результатів творчої праці, при цьому витрати виробництва інтелектуальних продуктів і витрати на їх тиражування не збігаються між собою;
- незалежно від того на якій мові, носіях, у якій формі представлені та розтиражовані інтелектуальні продукти, вони завжди мають конкретних творців - авторів ідей;
- для інтелектуальних продуктів традиційні вимірники ринкової цінності, витрати виробництва та граничної корисності є непридатними.
В сучасному суспільстві результати інтелектуальної діяльності, займаючи істотну частку у суспільному продукті, відіграють пріоритетну роль. Адже, завдяки наявності такого товару, якісних змін зазнає не лише виробнича сфера, а и ринкові відносини, оскільки поряд із традиційними об'єктами обміну з являються нові, що мають специфічні риси та унікальні властивості. На думку багатьох дослідників інтелектуальні продукти можна поділити на:
- формені інтелектуальні продукти - результати інтелектуальної діяльності, для яких важливе значення має форма втілення (наприклад, унікальні твори мистецтва). Відособлення цих продуктів ґрунтується на самому факті Їх створення і не потребує будь-яких додаткових дій та
- змістовні інтелектуальні продукти - результати інтелектуальної діяльності, для яких важливого значення набуває не стільки форма, скільки їх зміст. Як правило, такі продукти мають прикладний, утилітарний характер, а їх відособлення потребує певних дій, пов'язаних з проведенням експертизи та спеціальної реєстрації цих продуктів.

1.2. Становлення і розвиток інтелектуальної власності

Інтелектуальна власність має довгу історію, тісно пов'язану з історією людського суспільства, яку доцільно розглянути у відповідності до еволюції права власності на окремі групи об'єктів інтелектуальної власності:
- результати гуманістичної діяльності (об'єкти авторського права і суміжних прав);
- результати науково-технічної творчості та
- результати діяльності по створенню засобів івдивідуалізації товарів (послуг) та їх виробників (комерційні позначення).
Становлення і розвиток інтелектуальної власності на результати гуманістичної діяльності (об'єктів авторського права та суміжних прав). На майновий та особистий аспекти авторського права люди звернули увагу ще у Стародавніх Греції і Римі. Так, комедія Публія Терен ція «Євнух» мала настільки величезний успіх, що її було продано вдруге і показано як зовсім нову. А в Афінській республіці існували право на захист цілісності твору і заборона вносити в нього зміни, оскільки переписувачі та актори досить вільно поводилися із творами відомих авторів трагедій. У зв'язку з цим в 330 році до н.е. був прийнятий закон, згідно з яким оригінапи трьох великих класиків підлягали збереженню у державному архіві, а інші автори повинні були дотримуватись лише офіційного тексту. Римським авторам надавали можливість приймати рішення щодо оприлюднення свого твору, а плагіат суворо засуджувався громадською думкою.
Становленню ідеї охорони авторського права передувало винайдення у середині XV століття технології друкування, яка уможливила розмножування літературних творів за допомогою механічних процесів. Це призвело до появи нових професій - друкарів та продавців друкованої продукції, а підприємці повинні були витрачати суттєві грошові суми на закупівлю паперу, купівлю або виготовлення друкарських машин та найм робочої сили. Це передбачало авансування коштів, які протягом певного часу можна було відшкодувати помірними надходженнями, але без будь-якої охорони від конкуренції з боку продавців незаконних примірників подібні інвестування ставали ризикованою справою.
  Так в Англії з'явилися привілеї, які надавали підприємцям на обмежений час певні засоби захисту для реалізації свого права, до яких належали і штрафи, і арешти, і конфіскація підробних примірників, і відшкодування збитків. Це і стало початковим етапом генезису системи сучасного авторського права. З часом система привілеїв, тобто монопольних прав, наданих королівською владою, наприкінці XVII століття перестала задовольняти авторів творів. Прямим наслідком їх незадоволення став відомий Статут королеви Анни 1710 року, визнаний сучасними дослідниками першим положенням про авторське право. Цей документ надавав авторові виключне право на опублікування власного твору протягом 14-ти років, причому цей строк міг бути подовженим ще раз на той самий термін. Статут наголошував на охороні від несанкціонованого копіювання опублікованих творів та встановлював умову про реєстрацію та депонування. Після цього до другої половини XVIII століття всі судові провадження в Англії здійснювалися із застосуванням як норм загального права, так і Статуту королеви Анни. Спосіб поділити сфери їхнього впливу знайшла англійська Палата лордів під час розгляду справи «Дональдсон проти Беккета» у 1774 році. Згідно з прийнятим рішенням автор мав виключне право на публікацію свого твору, але з моменту його виходу друком права на твір вже визначав виключно Статут, дія якого тривала до прийняття у 1911 році закону про авторське право, який став єдиним джерелом з питань прав авторів.
  Розвиток інституту авторського права проходив і в інших країнах світу. Так, у Франції воно стало частиною загальних змін в житті країни, які спричинила французька буржуазна революція, що скасувала будь-які привілеї, у тому числі привілеї видавців. З цього приводу у 1791 та 1793 роках Конституційна асамблея прийняла два декрети, які стали базовим підґрунтям французької системи авторського права. Декрет 1791 року забезпечував право автора на публічне виконаним твору протягом життя, а також протягом 5-ти років після його смерті і право спадкоємців та осіб, яким це право було відступлено, а Декрет 1793 року надавав автору виключне право на відтворення власних творів протягом життя, а також спадкоємцям і правонаступникам протягом 10-ти років після його смерті. Формування інституту авторського права в Німеччині пов'язано із появою філософських концепцій, які розглядали літературну діяльність як частину особистості її автора і на охорону якої він мав право. Саме ця концепція мала відчутний вплив на розвиток теорії особистих немайнових прав. Що ж стосується США., то до 1796 року авторське право цієї держави базувалося на положеннях англійського Статуту королеви Анни, про що свідчить прийнятий У 1790 році відповідний федеральний закон. А у 1796 році новим законом був встановлений строк охорони авторського права, який охоплював 50 років вже після смерті автора та містив вимоги про реєстрацію та депонування.
  Міжнародний механізм охорони авторських прав виник у 1886 році з підписанням Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творів. Наступні перегляди Бернської конвенції та укладання нових угод і договорів значно вдосконалили міжнародну систему охорони авторського права.
  Законодавство України в галузі авторського права традиційно базувалося на нормативно-правових актах спочатку Російської імперії, а потім - Радянського Союзу. Зокрема, 6 лютого 1929 року постанова РНК УСРР затвердила перший український Закон «Про авторське право», який був розроблений на засадах Основ авторського права Союзу PCP 1928 року. Його положення, з певними змінами та доповненнями, діяли на території України до 1960-х років. 18 липня 1963 року Закон Української PCP затвердив Цивільний кодекс Української PCP, четвертий розділ якого був присвячений авторському праву. А у зв'язку з прийняттям СРСР у травні 1973 року до Всесвітньої конвенції про авторське право (1952 року) до четвертого розділу Цивільного кодексу У PCP були внесені відповідні зміни та доповнення. З утворенням України як самостійної держави виникла потреба у зміні чинного законодавства про авторське право і приведенні його у відповідність до міжнародного законодавства. З прийняттям Верховною Радою України 23 грудня 1993 року Закону України «Про авторські права і суміжні права» та введенням в дію з 1 січня 2004 року Цивільного кодексу України, глава 36 якого присвячена авторському праву, прийняттям інших законодавчих актів в Україні було створено правову базу для: цивілізованого регулювання відносин, пов'язаних із використанням творів науки., літератури і мистецтва.
  Не менш довгу історію має генезис суміжних прав, оскільки ще у середні віки птахів вчили повторювати мелодії, які награвали на різних музичите інструментах. З початку XVIII століття для такого дресирування птахів почали виготовляти спеціальні прилади. У XIX столітгі з'явилися музичні скриньки з усталеним репертуаром мелодій, а трохи пізніше - круглі змінні платівки і нескінчені паперові рулони та прилади з паперовою перфорованою стрічкою і пневматичними пристроями для відтворення звуку. З часом у заможних сім'ях музичні скриньки замінило механічне піаніно. А 16 травня 1888 року жителі Флоренції стали свідками нового винаходу: Е.Берлінер програв на грамофоні власної конструкції невеликий олов'яний диск. Проте саме фонограми з восковими циліндрами захопили ринок. Циліндр і диск досить довго співіснували, аж поки диск не отримав першість.
  Невдовзі механічне відтворення музичних творів почало зашкоджувати артистам-виконавцям, коли техніку виготовлення фонографічних циліндрів та дисків вдосконалили настільки, що з'явилася можливість їх масового виробництва. Зростання продажу дисків, виготовлених і скопійованих механічним способом, передача звукових повідомлень через гучномовці або по радіо, а також поява звукового кінематографа призвели до відсторонення виконавців, чиє мистецтво було лише фоном для дії, що розгорталася на екрані. Для останніх наслідки прогресу в цій галузі виявилися катастрофічними: у середині 1930-х років в таких країнах, як Франція, США і Японія безробітними стгіли від 40 до 80-ти відсотків музикантів та театральних артистів. Тому не випадково само тоді почалося становлення міжнародної системи охорони суміжних прав. У 1934 році Міжнародна конференція товариств авторів і композиторів підписали угоду з Міжнародною федерацією виробників фонограм, відповідно до якої наступні конференції з перегляду Бернської конвенції мали порушити питання про включення до Конвенції положення про охорону фонограм від недозволеного тиражування та виплату справедливої винагороди за передачу фонограм в ефір і використання їх у кінематографії. Про-блему охорони прав виконавців було розглянуто і в 1939 році на сесії Міжнарод-ної організації праці (МОП) у Самадені. Питання про охорону суміжних прав було знову порушене у 1948 році на Брюссельській конференції з перегляду Бернської конвенції, проте спроби надати виконавцям і виробникам фонограм права, аналогічні правам авторів, не увінчалися успіхом. Нарешті, у 1960 році в Гаазі Комітет експертів, скликаний Всесвітньою організацією інтелектуальної власності, ЮНЕСКО і МОП, підготував проект конвенції, яку взяли за основу на Дипломатичній конференції в Римі, де було погоджено остаточний текст Міжнародної конвенції про охорону інтересів виконавців, виробників фонограм і організацій мовлення (Римської конвенції) від 25 жовтня 1961 року. Існують також і інші міжнародно-правові договори, що стосуються окремих видів суміжних прав: Женевська конвенція про охорону інтересів виробників фонограм від незаконного відтворення їхніх фонограм (1971 рік), Брюссельська конвенція про розповсюдження несучих програм сигналів, що передаються через супутники (1974 рік), Договір Всесвітньої організації інтелектуальної власності про виконання і фонограми (і 996 рік).
В Україні правову базу охорони суміжних прав було започатковано вже згадуваними нормативно-правовими актами - Законом України «Про авторські права і суміжні права» та Цивільним кодексом України.
  Становлення і розвиток інтелектуальної власності на результати науково-технічної творчості. Науково-технічна творчість - це цілеспрямована творча діяльність людини в галузі науки і техніки з метою створення об'єктів інтелектуальної власності. її відрізняє широкий діапазон можливостей застосування людського інтелекту і різноманітність отриманих результатів. Рівень науки і техніки відображає рівень розвитку суспільства, тому й права на цю групу об'єктів інтелектуальної власності виникали і отримували правову охорону неодночасно. Так, історія так званого патентного права (права на винахід, корисну модель та промисловий зразок) бере свій початок за часів середньовіччя, коли у XV столітті з'явилися перші привілеї - документи, які надавали право на використання нової техніки. Ними володіли як винахідники в сучасному розумінні, так і особи, які впроваджували техніку, вже відому за рубежем. Практика ж передачі технологій і створення нових виробництв була за-початкована в Англії з XII століття, і до XIV століття особливі привілеї королівська влада надгівала окремим особам для захисту їх під час заснування нових виробництв за імпортованою технологією. Ця охорона набувала форми надання тій особі, яка впроваджує нову технологію, виключного права використовувати и на певний термін. Такі тимчасові права посвідчувались патентними грамотами, що виконували функцію офіційного сповіщення громадськості про надані права. Але згодом система надання виключних прав перетворилась на об'єкт зловживань з метою поповнення королівської казни. Зловживання мали місце аж до 1628 року, коли було прийняте Положення про монополії, яке оголосило недійними: всі монополії, окрім патентних грамот і привілеїв на певний термін, виданих лише «справедливому та першому винахіднику».
  Наступним етапом генезису патентного права стала система національних патентів, яка почала формуватися наприкінці XVIII століття. Зокрема, дві країни - CILIA і Франція - фактично одночасно (у 1790 та 1793 роках відповідно) прийняті закони про видачу патентів усім винахідникам, за дотримання певних  ефективних умов. Різниця між ними полягала в тому, що закон США дозволяв надавати патенти виключно громадянам цієї держави, а Франції - будь-якій особі, яка впроваджувала зарубіжну техніку. Цікаво, що власник патенту, який одержував його за кордоном, отримавши його раніше у Франції, втрачав право користуватися патентом. Ця нова патентна система набула поширення вже на початку XX століття внаслідок застосування французького права у країнах, завойованих Наполеоном, хоча в монархічних державах патенти все ще існували паралельно з інститутом привілеїв. З поширенням промислової революції в країнах Європи відбувалося і стрімке зростання кількості патентів (за період з 1820-х по 1850-ті роки - у 10 разів), і якісні вдосконалення щодо їх надання (тих, хто просто ввозив техніку, перестали визнавати як винахідників, було розроблено концепцію новизни, переглянуто, а у ряді випадків спрощено формальні вимоги). І майже скрізь, за винятком США, переважала реєстраційна система.
Але одночасно постала і інша проблема. Патенти почали сприйматися як перешкода на шляху міжнародної торгівлі. І здавалося, що з її розвитком патентну систему скасують разом із митними бар'єрами, aie винахідники та промисловці активно відстоювали ідею міжнародної охорони патентів. Врешті-решт 20 березня 1883 року на дипломатичній конференції в Парижі була підписана конвенція, що заснувала Союз з охорони промислової власності. Від початку свого існування Паризька конвенція передбачала можливість укладання між державами-членами «особливих угод» щодо промислової власності. Цю можливість було використано під час укладання Договору про патентну кооперацію (PLT) 1970 року та Європейської патентної конвенції (1973 року), які сприяли розвитку патентного права.
  Початком формування вітчизняної національної патентної системи можна вважати 1993 рік, коли постанова Кабінету Міністрів України від 27 січня 1993 року за № 29 заснувала Державне патентне відомство України (Держпатент України) - центральний орган виконавчої влади. А після створення Державного департаменту інтелектуальної власності на базі науково-дослідного центру патентної експертизи (НДЦЕ) було засновано Державне підприємство «Український інститут промислової власності», підпорядкований першому. 15 грудня 1993 року Верховна Рада України ухвалила два закони стосовно охорони цих об'єктів інтелектуальної власності: Закони України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» та «Про охорону прав на промислові зразки». Праву інтелектуальної власності на винаходи, корисні моделі і промислові зразки присвячена також глава 39 Цивільного кодексу України.


Література

П.Я Мінка, Ю.З. Торохтій, А.В. Хрідочкін Основи інтелектуальної власності: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів. 2010. -202 с.

 Скачати повніше


49047, г.Днепропетровск, ул.Савченко,10 Тел./факс:(0562) 42-31-19 E-Mail: library@libr.dp.ua

Copyright  ©  2000-2010 Дніпропетровська обласна універсальна наукова бібліотека