Нагальна необхідність ефективної охорони інтелектуальної власності для України зумовлюється проголошеною стратегією побудови цивілізованих ринкових відносин, інтеграції в систему міжнародного інноваційного співробітництва, забезпечення соціальної орієнтації національної економіки та інноваційного соціально-економічного розвитку. Без сумніву, становлення ефективної системи охорони інтелектуальної власності є нагальною необхідністю для України у зв'язку з її намірами інтегрувати до глобального простору.
  В рамках розробки ефективної системи охорони Інтелектуальної власності держава має забезпечити дієву правову охорону об'єктів інтелектуальної власності. Аналіз проблемних аспектів національного правового поля у сфері інтелектуальної власності дозволяє дійти висновку, що основними серед них є охорона прав виробників аудіовізуальної продукції, комп'ютерних програм і баз даних. Створенню в нашій країні ефективної системи охорони інтелектуальної власності перешкоджають недоліки правового поля; нерозвиненість судової практики і відсутність спеціалізованого суду з питань інтелектуальної власності; зневага суспільства до прав інтелектуальної власності; відсутність належного інформаційного забезпечення діяльності у сфері інтелектуальної власності. Серед проблем правового регулювання інтелектуальної власності в Україні найважливішими є відсутність нормативно-правового забезпечення розвитку франчайзингу, ефективної охорони торговельних марок, фірмових найменувань, раціоналізаторських пропозицій, порід тварин; охорони фольклору, народних художніх промислів, а також наявність численних прогалин в антимонопольному законодавстві [59, сс. 27-42]. Вдосконалення національного правового поля у сфері інтелектуальної власності дозволить підвищити конкурентоспроможність національної економіки та сприятиме інтеграції України до світового технологічного співтовариства.
  Інтелектуальна власність формує досить специфічний сегмент ринку, який в Україні вже існує. Проблема створення в Україні сучасного ринку інтелектуальної власності полягає в тому, що нині інноваційні підприємства, засновані на сучасних науково-технічних досягненнях, є далеко не головним чинником розвитку національної економіки. Вкрай необхідним для держави є запровадження підприємництва, заснованого на науково-технічних досягненнях, які мають попит на світовому ринку. Ефективне функціонування конкурентоспроможного ринку інтелектуальної власності неможливе без системи оцінки та обліку інтелектуальної власності. В Україні здійснені певні кроки до створення нормативно-методичної бази та організаційної структури, що забезпечує процес оцінки інтелектуальної власності. Головним у вирішенні зазначеної проблеми має стати прийняття закону щодо оцінки та оціночної діяльності об'єктів Інтелектуальної власності. Відсутність нормативно-правового регулювання питань, пов'язаних з необхідністю здійснення оцінки вартості об'єктів інтелектуальної власності, зумовлює необхідність розробки нормативних актів, які б визначали порядок оцінки таких об'єктів.
   Інноваційну діяльність в Україні стримують невирішені на державному рівні фінансові та техніко-економічні проблеми, зокрема слабкий розвиток матеріально-технологічної й виробничої бази, складнощі фінансування ризикових інноваційних процесів, відсутність стрункої системи обліку та порядку визначення ціни об'єктів інтелектуальної власності. Нематеріальні активи містять у собі закладені їх розробником витрати, пов'язані з їх створенням та правовим захистом; ціна на них мас визначатися з урахуванням їх технологічної цінності, балансової вартості, прибутковості, надійності їх захисту, ступеню новизни, економічного ефекту, ціни аналога тощо. Обмеження інноваційної діяльності є наслідком неефективного державного впливу в цій сфері (в т.ч. через відсутність антимонопольного та патентно-ліцензійного регулювання питань технологічного оновлення виробництва). На-ціональні підприємства фактично позбавлені стимулів до інноваційної діяльності. Отже, найближчим часом необхідно розробити інструментарій, який би дозволив наблизитися до реалістичних вартісних оцінок інтелектуальної власності, заснувати та розвинути відповідні соціальні, політичні, економічні інститути.

   Для формування дієвої системи охорони інтелектуальної власності необхідне створення ефективної судової системи. Чинне законодавство України передбачає досить широкий спектр засобів захисту прав інтелектуальної власності. Однак це не означає, ідо такі засоби ефективно застосовуються, адже реалізація кожного з них вимагає створення досить складного механізму, в котрому мають взаємодіяти як самі правовласники. так і компетентні державні органи та громадські організації. І якщо система цивільно-правових заходів та адміністративного захисту є більш-менш усталеною, то проблема судового захисту стоїть надзвичайно гостро. Аналіз практики останніх років показує, що в Україні, як і в інших державах пострадянського простору, існує тенденція до збільшення кількості спорів у сфері інтелектуальної власності. Хоча однозначної статистики з цього питання немає, за деякими оцінками до 85 % спорів щодо порушень прав інтелектуальної власності вирішуються мирно (в позасудовому порядку, в тому числі шляхом переговорів). Особливістю спорів у сфері інтелектуальної власності, які підлягають розгляду в судах, є те, що вони, як правило, стосуються технічних та інших спеціальних питань, котрі не можуть бути вирішені судом загальної юрисдикції або господарським судом без залучення фахівців-експерті в. Ефективним вирішенням проблеми може стати створення спеціалізованого судового органу, до компетенції якого належав би розгляд всіх спорів про порушення прав інтелектуальної власності. Створення такого суду дало б можливість розвантажити цивільні суди від невластивих для їх компетенції справ та забезпечити кваліфіковане та швидке вирішення спорів у сфері інтелектуальної власності. Адже нині перевантажені кримінальними та цивільними справами судді, не маючи досвіду та належного рівня спеціальної підготовки, не в змозі кваліфіковано діяти у новій, невідомій їм сфері діяльності.
   Більш того, жоден з інститутів судової експертизи (ані науково-дослідні установи судової експертизи Міністерства юстиції України і Міністерства охорони здоров'я, ані експертні служби Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства оборони України, Служби безпеки України) не має в своєму штаті фахівців з інтелектуальної власності, які б мали достатній досвід та кваліфікацію для проведення цього виду експертиз. Нині лише один з п'яти діючих в Україні науково-дослідних інститутів судової експертизи (Київський НДІСЕ) намагається проводити експертні дослідження з питань інтелектуальної власності. Однак можливості КНДІСЕ в цій сфері дуже обмежені, оскільки інститут не має атестованих експертів з цієї спеціальності. Добір фахівців, що здійснюють разові завдання, невеликий: патентні повірені та співробітники Державного департаменту інтелектуальної власності. Для ефективної роботи експертний орган з питань інтелектуальної власності повинен мати фахівців, щонайменше, дев'яти експертних спеціальностей, а в деяких випадках необхідне залучення водночас декількох експертів з різною базовою підготовкою.
   Вимагає реформування система міжнародної реєстрації винаходів, корисних моделей, промислових зразків, торговельних марок, географічних зазначень за рахунок коштів винахідників (розробників). З кількох десятків тисяч зареєстрованих винаходів, торговельних марок, промислових зразків і корисних моделей в Державному департаменті інтелектуальної власності Міністерства освіти і науки України тільки близько двох десятків пройшли перереєстрацію в Європейському патентному відомстві та дістали визнання на міжнародному рівні. Це пояснюється тим, що для отримання міжнародного патенту винахіднику необхідно витратити близько 20 тис. дол. США, а державні і комерційні структури, в яких працюють розробники, не готові профінансувати такі реєстраційні збори та патентні мита. Міжнародна реєстрація цих небагатьох українських винаходів була здійснена виключно за рахунок міжнародних наукових грантів. Уряд України не надав жодної фінансової підтримки винахідникам для патентування перспективних винаходів в Європі, США і Японії.
Формування розгалуженої державної системи охорони інтелектуальної власності значно підвищило б ефективність охорони прав авторів і винахідників, адже утворення підрозділів з питань захисту прав інтелектуальної власності у складі МВС та Держмитслужби мало відчутний позитивний вплив. Такі підрозділи доцільно утворити в СБУ та Мінекономіки. Досвід більшості країн світу переконує, що створення ринку інтелектуальної власності починалося з об'єднання зусиль державних інституцій (від авторських агенцій до поліції та податкових служб). Необхідним для України нині є досягнення найвищого рівня координації діяльності органів виконавчої влади та застосування ними перевірених світовою практикою заходів боротьби з порушеннями прав інтелектуальної власності.
   Проблема неефективності системи державних органів полягає насамперед в нестачі ресурсів (як фінансових, так і фахових), відсутності технічного забезпечення спеціалізованих органів і некваліфікованості державних службовців. Необхідно вирішити питання формування бюджету Інституту промислової власності. В США, наприклад, на фінансування Патентного відомства витрачаються значні видатки бюджету, а Патентне відомство забезпечує великі надходження до бюджету (в т. ч. прибуток від міжнародного обміну технологіями). Як правило, за умов функціонування ефективної патентної системи, державний орган, уповноважений здійснювати діяльність у сфері патентування, забезпечує надходження до бюджету доходів, розмір яких значно перевищує суму бюджетних видатків, спрямованих на його фінансування. Якщо наділити патентний орган правом використовувати частину доходів від діяльності з видачі патентів та ліцензування, такі ресурси можуть бути ефективно використані в адміністративних цілях.
Важливими проблемами є відсутність національної системи інформації з питань інтелектуальної власності, неналежний рівень фахової підготовки суддів, працівників органів МВС, СБУ, митної та податкової служб та інших спеціалістів, діяльність яких пов'язана з відносинами інтелектуальної власності. Нині в межах системи охорони інтелектуальної власності функціонує ЗАТ «Інститут інтелектуальної власності і права»; сформовано й укомплектовано кваліфікованими викладацькими кадрами спеціалізовані кафедри; в деяких вищих навчальних закладах запроваджені учбові курси з предмету інтелектуальна власність. Втім, проблема підвищення рівня освіти й кваліфікації посадових осіб, зайнятих у сфері державного регулювання інтелектуальної власності, залишається актуальною. З огляду на це необхідно забезпечити підготовку фахівців з цих питань на умовах державного замовлення, зокрема, за направленням органів державної влади, закладів освіти, науки, культури.
   Проблема традиційної недооцінки значення інтелектуальної власності в економічному, соціальному і суспільному житті країни успадкована від СРСР. Така недооцінка має поступитися місцем традиції поваги й підтримки інтелектуальної власності. Зазначена проблема, зокрема, проявляється при визначенні джерел надходження коштів до бюджету, коли поза увагою держави залишаються важливі сфери національної індустрії, які є потенційним найбільш перспективним джерелом приросту ВВП. Тим часом в США підприємства й організації, пов’язані з усіма формами ліцензованого використання об'єктів інтелектуальної власності, щороку забезпечують до 5 % приросту ВВП. Якщо ж говорити про прибутки від інтелектуальної власності в США, то вони перевищують показники таких галузей, як літакобудування та сільське господарство. Аналогічна картина спостерігається в Німеччині, Японії та інших країнах центру. Прямий результат правомірного, упорядкованого використання в загальнодержавних масштабах об'єктів інтелектуальної власності — це сотні тисяч сталих робочих місць, відчутне звуження тіньового сектору економіки, її успішний стабільний розвиток.


Література:

Потєхіна В.О. Інтелектуальна власність: Навч. посібник. - К.: Центр учбової літератури, 2008. - 414 с.

Скачати повніше