З'ясуванню нормативних вимог сучасного господарства та впровадженню моральних норм в економічну практику повинен передувати аналіз імперативно-ціннісного змісту фактичної економічної поведінки суб'єктів. Будь-яке економічне життя пов'язане з процесами виробництва та споживання, розподілу та перерозподілу благ, працею, власністю та багатством. У всіх цих процесах спрацьовують не лише суто економічні механізми конкуренції та закони попиту та пропозиції. Необхідною складовою економічного життя завжди була та залишається мораль. Мораль як нормативно-регулятивний механізм координує взаємодію економічних суб'єктів, нормативно приписує обов'язкове та дисциплінарно обмежує економічне свавілля. Мораль як ціннісна орієнтація, по-перше, надає ціннісного змісту благам, які виробляються, розподіляються, обмінюються та споживаються, та, по-друге, визначає напрям професійної самореалізації людини та її сенсожиттєвих пошуків.

   Господарська діяльність у всі часи була етично укоріненою, завжди мала стійкі індивідуальні та колективні ціннісні характеристики, які втілювалися в устрої господарського життя й світовідчутті суб'єкту господарювання та сповнювали їх конкретними моральнісними проявами. В етиці такі стійкі ціннісні характеристики позначаються терміном етос.
Господарський етос — це безумовні ціннісно-нормативні уявлення щодо господарської діяльності та особистих якостей суб 'єктів господарювання. Господарський етос зростає на ґрунті ідеї доброго та гідного життя, що сповнює господарську діяльність внутрішнім сенсом, постає її головним мотивом, виправдовує та легітимує її. Етичні цінності, будучи стандартом та взірцем, мотивують та регулюють людську поведінку у відповідності до уявлень про належний та бажаний соціальний лад, морально виправдовують певні відносини та дії, сприяють інтеграції суспільства. Нематеріальні складові господарської діяльності — ціннісні уявлення про гідне життя, соціально значимі цілі, престижність та моральну виправданість певних дій, матеріальний добробут та багатство, взаємовідносини людей у процесі господарювання — закладають фундамент господарської культури.
   Достатньо часто в буденній свідомості та й в науковому дискурсі поняття «господарська культура» та «економічна культура» вживаються як синонімічні для позначення системи цінностей у сфері господарської діяльності. Очевидно, що господарська діяльність, її цінності, мотиви, способи регуляції змінюються в історико-культурному процесі та залежать від конкретних соціокультурних умов. Тому в науках, що вивчають господарство, прийнято розрізняти «господарську» та «економічну культуру». У широкому сенсі під господарською культурою розуміють систему цінностей, смислів, знань, традицій, що забезпечують мотивацію і регуляцію господарської діяльності та визначають форму ЇЇ здійснення і сприйняття суспільством40. Але якщо господарство є в першу чергу трудовою діяльністю, спрямованою на олюднення природи та творчою діяльністю розумної людини, то економіка є лише одним із аспектів господарювання.
Економіка — це історично визначений спосіб виробництва,розподілу, обміну та споживання матеріальних благ, в процесі яких складаються певні типи суспільних відносин, ринкових зокрема. У такому сенсі економічна культура — це система цінностей, смислів, знань, що забезпечують мотивацію і регуляцію економічної діяльності, а також сукупність способів взаємозв'язку економічних інститутів та індивідів в процесі функціонування ринкового господарства.
   Господарська культура не лише визначається характером та динамікою матеріального виробництва, але й сама його визначає  складне підприємництво як професійна інноваційна господарська діяльність, що здійснюється за рахунок власних або залучених коштів на свій ризик, фізична праця різного рівня складності та кваліфікації,неможливі без усвідомлення їхнього ціннісного значення. Будь-яка професійна діяльність мислиться як бажана чи небажана,престижна чи ганебна,як така, що потребує суспільного визнання та відповідає уявленню про призначення людини або принижує людську гідність. Існуючі в культурі заборони та обмеження певних видів діяльності можуть уповільнювати розвиток відповідних галузей господарства та забезпечувати мінімум конкуренції для представників тих культур, що не мають такої регламентації.
   Так, зростання єврейського банківського капіталу в країнах Західної Європи пояснювалося не лише схильністю євреїв до фінансової діяльності, але й жорсткою забороною на лихварство у європейських християн. Формування нових цінностей може надавати міцного стимулу для активізації господарської діяльності. Так, зародження нових протестантських цінностей сприяло становленню капіталістичних відносин в Європі.
   Тривалий час в соціальній та економічній літературі панувала думка про те, що орієнтація на індивідуалістичні цінності, успіх та ринок є сутністю економічних відносин. Відповідно вважалося, що ті суспільства, які не сприймають їх як ціннісні домінанти, не здатні мати розвинену економіку. Однак сучасний розвиток господарського життя засвідчив, що традиційні неінструментальні цінності мають велике значення для розвитку економіки. Так, Японія та країни Південно-Східної Азії продемонстрували міцний потенціал самобутніх продуктивних економічних культур.

Етичні цінності західноєвропейської економічної культури.

Як відомо, спосіб виробництва матеріальних благ пов'язаний із способом життєдіяльності людини,її життєвими настановами.Господарська діяльність відображає життєві цінності суспільства, а концепти праці та багатства є необхідним елементом картини світу, яка задає імперативи поведінки, формує суспільні ідеали та моральні взірці. Отже, праця і багатство є не тільки категоріями економічними, але й моральнісними унаслідок їхньої позитивної чи негативної оцінки, різних ролей в житті суспільства.
Сьогодні багатство є мірилом життєвого та професійного успіху. Капітал свідчить про те, що його власник має певні позитивні якості — працелюбство, підприємливість, чесність, ощадливість, завдяки яким створюється та збільшується багатство. Наявність майна означає й те, що людина відбулася як особистість, змінила своє життя власними зусиллями. Відсутність фінансових складнощів позитивно впливає на моральнісний вигляд людини: вона не буде красти чи здійснювати антисуспільні вчинки. Отже, багатство незалежно від його джерела та й форми має високий престиж. Але така ціннісна значущість була високою не завжди.
   В традиційних суспільствах багатство не пов'язувалося з працею та господарською діяльністю — його отримують в спадок, приймають як дар і завойовують як воєнні трофеї.При цьому, багатство саме по собі не має цінності. Ціннісного виміру багатство набуває у міжлюдських відносинах, в яких воно виконує службову функцію. Купець, який володіє матеріальними благами, викликає не повагу, а заздрощі, ненависть, презирство, страх та інші негативні емоції. Шанується той, хто щедро роздає блага, що слугує свідченням щирості його натури та доброчесності, є засобом досягнення суспільної могутності.
   Слід зазначити, що таке ставлення до багатства в європейській господарській культурі склалося під впливом ціннісних настанов античності, християнства та варварства. Головною метою воєнних кампаній варварів було захоплення силою багатства, яке не перетворювалося у засіб накопичення майна, а демонстративно споживалося, поставало свідченням героїчного життя, виконуючи не економічну, а символічну функцію.
   У зв'язку із розповсюдженням товарно-грошових відносин актуалізується економічна цінність багатства, а завдяки християнізації з'являються і нові стереотипи щодо нього. Проголошуються вищим ідеалом бідність, смиренність та убогість, а багатство як протилежність цим ідеалам потребує моральнісного виправдання, спеціальних зусиль власників для спасіння душі. Власне негативної моральної оцінки з точки зору християнства набуває не саме багатство, а ставлення людини до нього, засуджуються ті, хто прагнуть до накопичення виключно матеріальних цінностей та нехтує християнськими принципами. Унаслідок цього засуджуються за моральнісну неповноцінність та гріховність професійні купці, банкіри, лихварі.
   Особливо негативної оцінки отримують останні, оскільки їм приписувалося зазіхання на існуючий порядок світобудови та час, від використання якого вони отримують зиск. Маргінальне положення лихварів в соціальній структурі, що складається із верств священиків, лицарів та землеробів,призводить до того,що ця професія дається на відкуп іновірцям, юдеям зокрема. В існуванні ж багатства та бідності церква, тим не менш, знаходила певний зв'язок: багаті існують для спасіння бідних в цьому світі, а бідні — для спасіння багатих поза смертю.
Ставлення до праці, так само як і до багатства, в історії європейської економічної культури є суперечливим. У традиційному суспільстві економічна значущість праці, у процесі якої виробляються матеріальні блага, не пов'язана з їхнім накопиченням, а так й капіталізацією виробництва. Праця спрямована на створення добротного продукту для споживання. Принципово важливим є особистісне ставлення цехового ремісника до продукту, в якому вбачалась частка самої людини-виробника. Створений продукт передбачав моральну оцінку, оскільки його творцем міг бути лише доброчесний робітник, що чесно працює і створює якісну продукцію. Орієнтуючись на якість створюваних благ, працюючий індивід не прагне до максимізації прибутків та раціональної організації процесу праці. Знаряддя праці та технології залишаються незмінними протягом століть, головним є відтворення стійких форм діяльності. Професійну майстерність, навички ведення господарства разом із знаряддями праці та майном працівник набуває в процесі соціалізації, зберігає їх та потім передає своїм дітям в незмінному вигляді.
   Але при цьому морально-духовна цінність праці в традиційному суспільстві є неоднозначною. Ведучи мову про європейську культурну традицію, слід зазначити, що за часи античності праця не пов'язувалася з самоздійсненням та самореалізацією особистості, хоча й чітко усвідомлювалася її потреба. Моральнісного засудження набувала різноманітна професійна діяльність, пов'язана з торгівлею та лихварством ремісницька та землеробська праця пов'язувалася із моральнісною ущербністю тих, хто її здійснює. Праця мислилася як мука та біль, доля невільних та ницих, важке заняття, що наближує людину до тварини.
   Мораіьнісний ідеал людини класичної античності втілювався в особі громадянина, члена полісу, який займався політичною діяльністю — народними зборами, війнами, спортивними змаганнями, релігійними культами, театром. Фізична праця була негідною не лише для знаті античності, але й аристократії середньовіччя, індуса вищої касти чи конфуціанського чиновника, які були покликані займатися державними справами, мистецтвом та філософією. Вільний час призначався дозвіллю — «благородним празднощам» та «героїчним лінощам», які розумілися не лише як пусте неробство, але й участь у вчених бесідах, навчання наукам.
   Середньовіччя змінює ставлення до праці, заперечуючи античні настанови. Однак етична оцінка праці є дуальною. З одного боку, негативна біблійна оцінка праці постала висхідною точкою християнської етики. Праця вважалася покаранням та спокутою за першорідний гріх: Бог прирік людській рід здобувати хліб в поті обличчя та вигнав праотця із Едему обробляти землю, з якої він був взятий (руття, 323). Безгрішний стан людини не передбачає праці, нормативно приписується турбуватися не про матеріальний добробут, а про духовне спасіння та вічне життя. З другого — праця набуває позитивною оцінки, проголошується нормальним та необхідним заняттям людини. Неробство загрожує пороками та загибеллю,а праця приборкує плоть та виробляє самодисципліну і старанність.