Студенту на замiтку
Звернення
Аудит
Бухгалтерський облік
Винахідництво
Екологія
Економіка
   Економіка підприємства
   Історія економіки
   Логістіка
   Страхування
   Цінні папери
   Корпоративне управління
Етика. Естетика
Інтелектуальна власність
Історія
Культурологія
   Культура, мистецтво, суспільство
   Культурне співробітництво
   Менеджмент в галузі культури
   Оперне, балетне мистецтво України
   Сучасна українська музика
   Українська книга
   Українське кіно
Маркетинг
Менеджмент
   Контроль і ревізія
   Корпоративне управління
Мистецтво
Мовознавство
Оподаткування
Педагогіка
Політика
   Державне управління
Право
   Авторське право
   Адміністративне право
   Господарче право
   Екологічне право
   Конституційне право
   Кримінально-процесуальне право
   Кримінальне право
   Кримінологія
   Митне право
   Міжнародне право
   Правоохоронна діяльність
   Сімейне право
   Соціальне право
   Фінансове право
   Цивільне право
   Цивільне процесуальне право
Психологія
   Організаційна психологія
   Психологія конфлікта
   Психологія особистості
   Педагогічна психологія
   Психологія спорту
   Психологія творчості
   Юридична психологія
Сільське господарство
Філософія
Фінанси

Право


ГОСПОДАРСЬКІ ЗОБОВ'ЯЗАННЯ І ДОГОВОРИ
 
1. Поняття господарського зобов'язання
2. Класифікація господарських зобов'язань
3. Виникнення, зміна і припинення господарських зобов'язань
4. Господарські договори


1. Поняття господарського зобов'язання


     При аналізі господарського зобов'язання необхідно враховувати, що поняття «зобов'язання» є загальноправовим. Його не можна розглядати лише як цивільно-правовий інститут. Ще Покровський і Гірке наполягали на тому, що «поняттю зобов'язання передувало більш широке поняття відповідальності і боргу (Вспиіа)», що підсилення майнового змісту зобов'язання потягнуло відповідні «теоретичні перебільшення». Із сучасних дослідників можна відзначити висновки О.А. Беляневич, яка аргументовано спростовує поширене судження про походження поняття договору із актів регулювання майнових відносин в Давньому Римі, і звертає увагу на більш ранні джерела із міждержавних, податкових і інших відносин. Поняття зобов'язання застосовується сьогодні в різних галузях права: існують господарські, цивільні, податкові, бюджетні, нарешті, міжнародні зобов'язання та ін.
З врахуванням специфіки галузі права, в якій застосовується конструкція зобов'язання, воно обростає специфічними ознаками, модифікується для того, щоб задовольняти тим вимогам, які висувають об'єктивні закони розвитку суспільства і економіки. Разом з тим, суть зобов'язальних відносин, сформульована Ф.К. Савіньї більш ніж 150 років тому, не змінюється: «Зобов'язання полягає в пануванні над іншою особою, але не над всією особою (оскільки це призвело б до знищення особистості), а тільки над окремими її діями, які можуть бути представлені виділеними із свободи цієї особи і підкорені нашій волі». Причому, поняття зобов'язання не можна плутати з поняттям обов'язку. Зобов'язання характеризується активним обов'язком, тобто таким, що існує/в зв'язку з правами іншої сторони. Саме тому зобов'язання називаються правовідносинами, причому відносного характеру, оскільки вони завжди обмежені за кількістю осіб.
   У загальному виді зобов'язання можна визначити як відносні правовідносини, в силу яких один із суб'єктів зобов'язаний вчини­ти визначені дії, а інший суб'єкт вправі вимагати від зобов'язаної сторони виконання цих дій.
Найбільш повно інститут зобов'язань опрацьований у цивільному праві. Однак господарські зобов'язання, загальне регулювання яких здійснене в розділі IV ГК України, набули самостійного значення. Положення цивільного законодавства (книга 5 ЦК України) можуть застосовуватися до зобов'язань у сфері господарювання лише в тій частині «горизонтальних» (приватно-господарських) відносин, яка не врегульована нормами ГК, — інакше залишились би нереалізо­ваними приписи ч. 2 ст. 9 ЦК України про закріплення в окремих законах особливостей регулювання господарських відносин. Тому в цій частині цивільно-правове зобов'язання співвідноситься з гос­подарським зобов'язанням як загальне із спеціальним. Відносно ж господарських зобов'язань, які виникають у сфері «вертикальних» (господарсько-управлінських) відносин, то вони виходять за межі цивільно-правових зобов'язань. Тут ГК є основним актом регулю­вання.
  Господарським зобов'язанням є зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником відносин у сфері господарювання, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, в т.ч. боржник) зобов'язаний здійснити певні дії господарського або управлінсько-господарського характеру, на користь іншого суб'єкта (наприклад поставити товар, сплатити кошти, ви­конати роботи тощо), або утриматись від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, в т.ч. кредитор) має право вима­гати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку(ст. 173 ГК України).
Звертає на себе увагу те, що в визначенні господарського зобов'язання поняття «зобов'язана сторона» ширше від поняття «боржник», а поняття «управнена сторона» ширша за поняття «кредитор». Це пояснюється тим, що значна частина господарських зобов'язань виходить за межі приватноправових зобов'язань, де традиційно застосовується поняття боржника і кредитора. Господарські зобов'язання, які використовуються в сфері публічних відносин (наприклад, зобов'язання дочірнього підприємства перед материнською компанією), вимагають застосування більш універсальних понять, таких як «зобов'язана сторона» і «управнена сторона».
Поняття господарського зобов'язання є новелою вітчизняного законодавства, але давно відоме в науці господарського права. Поява даного терміна в ГК України означає, що зобов'язальні відносини в сфері господарювання, набули об'єктивну масу специфічних рис, що потребували спеціального законодавчого регулювання.
Зобов'язальні відносини є одними з найважливіших частин системи господарських правовідносин. Господарські зобов'язання зумовлюють взаємодію суб'єктів господарювання в конкретних відносинах, визначають їхні права і обов'язки. Господарські зобов'язання є однією з передумов здійснення господарської діяльності. Вони є тією юридичною формою, в якій знаходить своє вираження зміст більшості господарських процесів. Саме ці зобов'язання опосередковують господарський обіг — процес переміщення товарів (робіт, послуг) із сфери виробництва в сферу розподілу та обміну, а вже через них — до сфери споживання. У формі господарських зобов'язань знаходять своє втілення численні контрольно-наглядові функції органів управління в сфері господарювання.
Зобов'язальні правовідносини передбачають юридичний зв'язок їхніх учасників, який має відносний характер, тобто поширюється тільки на зобов'язану сторону і управненого суб'єкта. Це відрізняє зобов'язальні відносини від правовідносин абсолютного характеру, де праву одного суб'єкта протистоїть обов'язок невизначеного кола осіб утриматись від дій, що порушують таке право (наприклад, право власності, право господарського відання та ін.).
    Переважна більшість господарських зобов'язань містить у собі як мінімум два зустрічних зобов'язання. Скориставшись терміном, який застосовується в юридичній літературі, визначимо останні як «атомарні». Отже, слід пам'ятати, що відносини, в яких одна сторона несе тільки обов 'язки, а інша має тільки права, явище рідкісне для господарського права (наприклад, зобов'язання із спричинення шкоди).
Зміст зобов'язань у реальному ринковому обігу охоплює комплекс дій, направлених на досягнення певного економічного результату, що має значення для обох або хоча б для однієї із сторін у зобов'язанні. Тобто конкретні господарські зобов'язання зазвичай включають у себе декілька «атомарних» зобов'язань, пов'язаних між собою за змістом та підставами виникнення. Більше того, вони, як правило, є взаємонаправленими: особа в одному зобов'язанні є управленою стороною, а в іншому — зобов'язаною стороною, і навпаки. Причому, такі зобов'язання реалізуються в межах одного двостороннього господарського зобов'язання, які превалюють в економіці (поставка, оренда, підряд тощо).
    Зміст господарського зобов'язання, на думку В.С. Шелестова, являє собою « сукупність суб' єктивних прав та обов' язків учасників відносин з організації господарської діяльності, безпосередньому її здійсненню».
Важливо відзначити ще одну особливість змісту господарського зобов'язання — воно не вичерпується тільки взаємними правами та обов'язками сторін. Господарське зобов'язання часто одночасно породжує зобов'язання сторін перед державою. Наприклад, суб'єкт господарювання, що уклав договір банківського рахунка, зобов'язаний повідомити податкову інспекцію про факт відкриття поточного рахунка. До виконання ним цього обов'язку банк не вправі проводити видаткові операції за рахунком.
   Слід відзначити, що ГК України закріплює переважно диспозитивний характер норм, що регулюють господарські зобов'язання (ч.З ст. 173 ГК). Наприклад, сторони тут можуть передбачити в договорі додаткові умови, наявність яких закон не вимагає. Однак така диспозитивність є «усіченою», оскільки подібним правом учасники наділяються виключно в межах, які не суперечать закону.
Слід враховувати, що обсяг диспозитивносгі сторін в господарських зобов'язаннях суттєво менший ніж обсяг диспозитивності сторін в загальноцивільних зобов'язаннях. Причина цьому: наявність організаційного фактору в господарських правовідносинах, скованість суб'єктів антимонопольними і більш жорсткими податковими обмеженнями, поширеність уніфікованих вимог товарного обігу тощо. Крім того, в ч. З ст. 6 ЦК України вказується, що «сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини за власним розсудом». Дане правило ГК України не використовує. Навпаки, в ст. 6 ГК відмічається, що межі свободи здійсненню чідприємницької діяльності визначені законом.

2. Класифікація господарських зобов'язань

   Питання про класифікацію зобов'язань, в тому числі і господарських, завжди було дискусійним. Різні точки зору з цього питання висловлювались В.В. Лаптєвим, А.Г. Виковим, М.І. Брагинським, М.М. Агарковим та іншими вченими.
Зокрема, І.А. Танчук запропонував розмежувати господарські зобов'язання на три групи:
1) господарські зобов'язання галузі товарно-грошового обігу — відносні правовідносини, що регламентуються нормами цивільного законодавства;
2) господарсько-управлінські зобов'язання — правова форма, в яку втілюються деякі відносини, що виникають у процесі господарського керівництва;
3) внутрішньогосподарські зобов'язання — господарські правовідносини, пов'язані з рухом майна і такі, що виникають між конкретними підрозділами підприємства в процесі внутрішньовиробничого кооперування, організованого на госпрозрахункових засадах.
Не дивлячись на те, що подібна класифікація отримала визнання в науці господарського права ще в 1970 р., вона майже в незмінному виді знайшла відображення в ГК України, що підкреслює її концептуальну вірність. Зокрема, ч. 2 ст. 173 ГК основними видами господарських зобов'язань називає майново-господарські і організаційно-господарські зобов'язання. Перед характеристикою цих основних видів господарських зобов'язань слід класифікувати господарські зобов'язання за іншими критеріями.
    Так, за підставами виникнення їх поділяють на договірні зобов'язання, що виникають із договорів, та позадоговірні зобов'язання, що виникають із спричинення шкоди, безпідставного набуття (збереження) майна і із інших позадоговірних юридичних фактів.
За співвідношенням прав і обов'язків господарські зобов'язання поділяються на:
а) односторонні зобов'язання, що передбачають наявність у однієї із сторін тільки прав, а у іншої (зобов'язаної) сторони — тільки обов'язків. Наприклад, зобов'язання із безпідставного набуття (збереження) майна;
б) взаємні зобов'язання, що передбачають наявність у контр-агентів взаємних прав та обов'язків (наприклад, договори купівлі-продажу, поставки).
Залежно від конкретизації предмета виконання договору зобов'язання можуть бути однооб'єктними и альтернативними:
В однооб'єктних зобов'язаннях предмет договору є чітко визначеним і не підлягає заміні. Наприклад, за договором підряду на капітальне будівництво генеральний підрядник не може замість капітальної будівлі надати замовнику будівельні матеріали на ту ж суму.
    В альтернативних зобов'язаннях боржник має право вибору із декількох дій, передбачених законом або договором. Зокрема, в договорах, що укладаються сільгоспвиробниками, їм надається вибір: провести розрахунок у грошовій формі або частиною врожаю.
За характером взаємозв'язку зобов'язань розрізняють:
а) головні — самостійні зобов'язання, які не залежать від виникнення або припинення інших зобов'язань;
б) акцесорні (додаткові) — супроводжують головні зобов'язання частіше за все у виді забезпечувальних заходів (порука, гарантія, неустойка, інші способи забезпечення виконання зобов'язань), тому
автоматично припиняються з припиненням головних зобов'язань.
За сукупністю прав і обов'язків суб'єктів зобов'язання можна виділити прості зобов'язання, в яких сторони пов'язані одним правом і одним обов'язком, і складні, в яких суб'єкти наділені двома і більше правами і обов'язками.
За суб'єктним складом розрізняють двосторонні і багатосторонні зобов'язання. У двосторонньому господарському зобов'язанні беруть участь дві осоои. Однак такий суб'єктний склад не завжди задовольняє складним і багатогранним господарським відносинам. Часто в одному зобов'язанні беруть участь декілька кредиторів та боржників. В цьому випадку говорять про зобов'язання з множинністю осіб (багатостороннє зобов'язання). Подібна ситуація можлива, наприклад, в угоді про заміну сторони в зобов'язанні.
   У випадку, коли декілька боржників зобов'язані виконати зобов'язання перед одним кредитором, множинність іменується пасивною (наприклад, коли в договорі підряду беруть участь один підрядник і декілька підприємств замовників). І навпаки, коли декілька кредиторів мають право вимоги до одного боржника, зобов'язання кваліфікується як таке, що має активну множинність (наприклад, при спричиненні підприємцем шкоди майну, належному декільком підприємствам на праві спільної власності). В тих випадках, коли в господарських зобов'язаннях беруть участь декілька осіб як на стороні кредитора, так і на стороні боржника, говорять про зобов'язання зі змішаною множинністю.
   Наявність декількох суб'єктів у зобов'язанні зумовлює необхідність розмежування зобов'язань між особами-учасниками, що тягне застосування інститутів часткової та солідарної відповідальності. Як правило, зобов'язання з множинністю осіб є частковими  зобов'язаннями, при цьому кожен з кредиторів вправі вимагати виконання, а кожен із боржників зобов'язаний виконати зобов'язання у відповідній йому частці Ш. 1 ст. 196 ГК), причому частки припускаються рівними, якщо інше не встановлено законом або договором (ст. 540 ЦК).
Однак із правила рівності часток можливі винятки. Це належить до солідарних зобов'язань, в яких перед кредитором виступають декілька боржників. ГК України (ч. 2 ст. 196)в частині регулювання солідарних господарських зобов'язань містить бланкетну відсилку на норми ЦК України. Зокрема, згідно зі ст.ст. 541-544 ЦК України в цих випадках кредитор має право вимагати виконання зобов'язання в повному обсязі або в якій-небудь його частині як від всіх боржників солідарно, так і від кожного окремо. Не отримавши повного виконання від одного із боржників, кредитор має право вимагати невиконаної частини від решти боржників. Солідарні боржники залишаються зобов'язаними перед кредитором до повного виконання зобов'язання. Виконання зобов'язання одним із боржників звільняє решту солідарних боржників від виконання зобов'язання на користь кредитора. При цьому боржник, який виконав зобов'язання, отримує право регресної вимоги до решти боржників, за яких він здійснив виконання, набуваючи статус кредитора відносно решти боржників.
У низці випадків при незадоволенні вимог кредитора основним боржником, їх зобов'язаний виконати субсидіарний боржник. Субсидіарні (додаткові) зобов'язання є ще одним різновидом зобов'язань з множинністю осіб. Мова йде про випадки, коли при незадоволенні вимог кредитора основним боржником, їх зобов'язаний виконати субсидіарний (додатковий) боржник.
Субсидіарне зобов'язання може існувати в межах категорії відповідальності. Наприклад, у такому виді виступає відповідальність засновника дочірнього підприємства в випадку наявності його вини в доведенні підприємства до банкрутства (п. 7 ст. 126 ГК України тощо). Однак у певних випадках субсидіарне зобов'язання може існувати в формі виконання зобов'язання в натурі (наприклад, за договором поруки) поза застосуванням мір відповідальності.
    Залежно від кола суб'єктів господарські зобов'язання можуть бути розподілені на загальногосподарські та внутрішньогосподарські.
Загальногосподарські зобов'язання виникають між учасниками господарських відносин, не пов'язаних внутрішньогосподарськими зв'язками.
ГК України прямо не вирізняє поняття внутрішньогосподарських зобов'язань. Однак згідно зі ст. З ГК виділяються внутрішньогосподарські відносини — це відносини, які складаються між структурними підрозділами суб'єкта господарювання, і відносини органу управління суб'єкта господарювання з його структурними підрозділами. На цій основі виникають внутрішньогосподарські відносини. Внутрішньогосподарські відносини можуть бути тільки організаційно-господарськими.



Література:

Господарське право: підручник / за ред. О. П. Подцерковного. - Харків: Одиссей, 2010. - 640 с.

 Скачати повніше





49047, г.Днепропетровск, ул.Савченко,10 Тел./факс:(0562) 42-31-19 E-Mail: library@libr.dp.ua

Copyright  ©  2000-2010 Дніпропетровська обласна універсальна наукова бібліотека