Студенту на замiтку
Звернення
Аудит
Бухгалтерський облік
Винахідництво
Екологія
Економіка
   Економіка підприємства
   Історія економіки
   Логістіка
   Страхування
   Цінні папери
   Корпоративне управління
Етика. Естетика
Інтелектуальна власність
Історія
Культурологія
   Культура, мистецтво, суспільство
   Культурне співробітництво
   Менеджмент в галузі культури
   Оперне, балетне мистецтво України
   Сучасна українська музика
   Українська книга
   Українське кіно
Маркетинг
Менеджмент
   Контроль і ревізія
   Корпоративне управління
Мистецтво
Мовознавство
Оподаткування
Педагогіка
Політика
   Державне управління
Право
   Авторське право
   Адміністративне право
   Господарче право
   Екологічне право
   Конституційне право
   Кримінально-процесуальне право
   Кримінальне право
   Кримінологія
   Митне право
   Міжнародне право
   Правоохоронна діяльність
   Сімейне право
   Соціальне право
   Фінансове право
   Цивільне право
   Цивільне процесуальне право
Психологія
   Організаційна психологія
   Психологія конфлікта
   Психологія особистості
   Педагогічна психологія
   Психологія спорту
   Психологія творчості
   Юридична психологія
Сільське господарство
Філософія
Фінанси

Право


Україна – унітарна держава
 

Згідно з Конституцією Україна - унітарна держава. До її складу входять 24 області, два міста республіканського значення - Київ і Севастополь - й Автономна Республіка Крим (останні два утворення є тимчасово окупованими Російською Федерацією територіями). Унітарний статус України закріплено статтею 2 Розділу І Конституції України. Правом ініціювати зміни цього Розділу наділені Президент України або не менш як 2/3 від конституційного складу Верховної Ради. Ухвалювати такі зміни теж має конституційна більшість Верховної Ради - із затвердженням їх на Всеукраїнському референдумі (стаття 156 Основного Закону), який призначає Президент України.




1. Кресіна Ірина Олексіївна Еволюція унітаризму в Україні: між консодацією та консервацією // Право України. -  2014. -№ 9. -  С. 45-52

Анотація: Розглянуто особливості виникнення та функціонування унітарної форми державного устрою. Наголошено на необхідності розрізняти федералізм як ідеологічний принцип організації державної влади та федерацію як інституціональне його вираження; вказано на нестабільність такої форми через значний потенціал конфліктності у відносинах між центром і регіонами. Досліджено причини появи у другій половині ХХ ст. регіональних держав як гібридної форми, що має перспективи подальшого самостійного розвитку. Проаналізовано наукові дискусії щодо форми державного устрою України та вказано на політизацію цього питання в періоди політичної нестабільності. Обґрунтовується неминучість еволюції унітаризму в Україні в результаті здійснення децентралізації, реформи місцевого самоврядування та адміністративно-територіального устрою.

Якщо брати узагальнено, то будь-яка держава функціонує у рамках єдиної території, цілісність якої забезпечується усіма наявними у держави засобами, зокрема правовими, а основою територіального устрою будь-якої держави є рівні й системи територіальних одиниць, в межах яких органи публічної влади здійснюють свою компетенцію. За такого підходу жодних радикальних суперечностей між категоріями «унітарна держава» і «федеративна держава» не існує, але їх співставлення дає змогу виявити сильні й слабкі сторони кожної моделі, на основі чого можна відібрати елементи, які можуть посилити позитивні або ослабити негативні тенденції у процесі державотворення.
Історично першою сформувалася унітарна модель, яка стала ефективним інструментом подолання феодальної розробленості, найкраще задовольняла тогочасні вимоги щодо створення єдиного ринку, посилення оборонного потенціалу, уніфікованого управління територією без огляду на етнічний склад населення у цій країні.
  Під час формування великих централізованих унітарних держав об'єднувалася низка дрібних феодальних князівств, деяким вдалося зберегти ознаки державності, що пізніше призвело до політичної та адміністративної еволюції унітаризму, появи відмінностей між статусами територій держави, що пізніше знайшло своє закріплення у вигляді автономій.
Для країн з унітарною формою державного устрою характерна єдність, яка проявляється у: 1) конституції, норми якої застосовуються на всій території країни без жодних винятків або обмежень; 2) системі найвищих органів державної влади (голова держави, уряд, парламент), юрисдикція яких також поширюється на територію всієї країни; 3) правовій системі; 4) судовій системі, яка здійснює правосуддя на всій території країни, керуючись єдиними нормами матеріального і процесуального права. Іншими словами, між громадянами і унітарною державою відсутня будь-яка проміжна ланка, а на всій території діє один законодавець, яким є або парламент, або виборчий корпус при застосуванні інститутів безпосередньої демократії.
  Загалом унітарна держава є добре керованою і забезпечує високий ступінь згуртованості населення, а унітарна форма є ефективним інструментом забезпечення державної єдності та концентрації зусиль для реалізації національної стратегії розвитку. Очевидним недоліком цієї моделі у класичному варіанті є високий ступінь концентрації компетенції на верхньому (центральному) рівні територіального устрою і здійснення влади, у зв'язку з чим решта рівнів адміністративно-територіального устрою жорстко підпорядкована центру і не здатні гнучко реагувати на потреби місцевого населення. Однак на сучасному етапі своєї еволюції унітаризм перебуває під сильним впливом децентралізаційних тенденцій, широкого впровадження принципу субсидіарності, що до певної міри нівелює цей недолік.
…Слід зазначити, що регіональні утворення унітарних держав мають істотні відмінності від суб'єктів федерації. Насамперед відмінності полягають в обсязі їх повноважень: він є суттєво меншим, ніж у суб'єкта федерації. Крім того, за характером передана їм компетенція є менш значущою.



2. Год Н. В. Унітарність як оптимальна форма державного устрою України / Н. В. Год, Л. М. Швець // Історична пам'ять. - 2015. - Вип. 32. - С. 149-151

24 грудня 2014 року в приміщенні Полтавської обласної державної адміністрації відбувся «круглий стіл» на тему «Унітарність як оптимальна форма державного устрою України». Учасники форуму практично одностайно наголосили на важливості розглядуваної проблеми для українського сьогодення. Вони вдалися до серйозного аналізу термів - «унітарна держава», «федерація», «федералізація» тощо.

Останнім часом державними і недержавними інституціями Російської Федерації, окремими силами всередині України актуалізовано тему її федералізації та проводиться відповідна підривна робота, передусім в інформаційному просторі. Разом із тим, в Україні зазначена тема має досить своєрідний відтінок. Частина російськомовного населення нашої держави, яка культурно і ментально тяжіє до сусідньої Росії, не сприймає концепт унітарності українців у форматі нації. Проте всі ми повинні пам'ятати уроки історії, які стосуються колишньої Югославії, де культурний розлом призвів до громадянської війни та її розколу на декілька держав.
… федералізація в Україні не має жодних історичних, економічних чи етнічних передумов. Попри культурні розбіжності, у нас немає економічно самодостатніх регіонів чи національно-територіальних одиниць, які могли б аргументовано претендувати на окремішність. Сучасні опитування громадської думки свідчать про непопулярність ідеї федералізації України.




3. Шаповалова К. Г. Моделі автономій в унітарних країнах Європи: порівняльно-правове дослідження та напрями удосконалення конституційно-правого статусу Автономної Республіки Крим / К. Г. Шаповалова // Наше право. - 2015. - № 3. - С. 16-23

Анотація: У статті розглядається правовий статус інституту автономії в сучасному конституційному праві, а також види автономних утворень, їх характеристика, детально аналізуються моделі автономій в унітарних країнах Європи на прикладі Іспанії, Фінляндії та України. Автор доводить необхідність переосмислення та розробки шляхів удосконалення конституційно-правового статусу Автоном ної Республіки Крим.

Мета статті - дослідити інститут автономії в конституційному праві, з'ясувати основні види та моделі автономних утворень у сучасних унітарних країнах Європи, сформулювати теоретичні висновки, спрямовані на розвиток теорії конституційного права та розробити на цій основі конкретні обґрунтовані пропозиції, спрямовані на усунення колізій та прогалин у законодавстві з досліджуваних питань.

… Розглянемо правовий статус Автономної Республіки Крим (АРК) як невід'ємної складової частини України.
Україна є унітарною державою, яка має у своєму складі адміністративно-територіальну автономію, що є невід'ємною складовою частиною держави та в межах повноважень, визначених Конституцією України, вирішує питання, віднесені до її відання (стаття 134 Конституції України).
Автономія має власну Конституцію, що була прийнята 21 жовтня 1998 року Верховною Радою АРК та затверджена Верховною Радою України Законом від 23 грудня 1998 року. Зміни та доповнення до Конституції АРК вносяться Верховною Радою АРК, однак набирають чинності лише після їх затвердження та офіційного опублікування Верховною Радою України (ст.27 Конституції АРК).
Більшість науковців погоджується з тим, що правове оформлення установчого акта Автономної Республіки Крим у вигляді Конституції є нетрадиційним, оскільки для автономій найпоширенішою формою установчого акта залишається. Конституційно-правова доктрина виходить із того, що Конституція визначає правове становище держави, а у випадку АРК  адміністративно-територіальної одиниці. Таким чином, є підстави вважати, що назва головного нормативно-правового акту автономії «Конституція» має виключно символічний характер, а невідповідність назви і змісту документа має наслідком неправильне розуміння населенням правової природи територіальної автономії в Україні.
Верховна Рада АРК є представницьким органом автономії. Таке положення відповідає ст.75 Конституції, за якою єдиним органом законодавчої влади в Україні є Верховна Рада України. Вищим у системі органів виконавчої влади та урядом Автономної Республіки Крим є Рада міністрів АРК. В автономії також діє представництво Президента України.
   Автономна Республіка Крим має власні символи: герб, прапор, гімн та столицю (ст.8 Конституції АРК), постійне представництво в столиці України та представництва з питань економічного, соціального, культурного співробітництва в регіонах.
У межах своїх повноважень автономія може підтримувати відносини з іншими регіонами України, органами влади, підприємствами, установами, організаціями та об'єднаннями громадян інших держав та їх регіонів, з міжнародними організаціями, однак лише у сферах, чітко визначених ч.З ст.18 Конституції АРК.
Правосуддя в Автономній Республіці Крим здійснюється судами, що входять до єдиної системи судів України (ст.ІЗб Конституції України, ст.40 Конституції АРК).
В Автономній Республіці Крим гарантується збереження багатоманітності культур, що склалися історично на Кримському півострові, створюються умови для їх рівноправного розвитку і взаємозбагачення. Статтею 14 Конституції АРК передбачена можливість утворювати об'єднання, які представляють законні інтереси національних меншинств у сфері національної культури.
   Магновський І.Й. піднімає питання суттєвих протиріч та особливостей у конституційно-правовому статусі АРК. З одного боку, Кримську автономію не можна віднести до політичної форми територіальної автономії: Автономна Республіка Крим не конституйована як державоподібне утворення і, відповідно, населення Криму не може виступати суб'єктом власної державної влади. Ця обставина зумовлює відсутність інституту громадянства Автономної Республіки Крим, власної системи законодавства та державного статусу органів Автономної Республіки Крим: Верховна Рада АРК є представницьким органом Автономної Республіки Крим, суди,  які  здійснюють  правосуддя   в  Автономній Республіці Крим, віднесені до єдиної системи судів України тощо. З іншого боку, Автономна Республіка Крим має конституційні характеристики, які, як правило, не притаманні звичайній адміністративно-територіальній автономії. Це, зокрема, офіційна назва Кримської автономії  республіка, яка вказує державоподібну природу автономного утворення, визначений Конституцією Автономної Республіки Крим статус Ради міністрів Автономної Республіки Крим як органу виконавчої влади Автономної Республіки Крим (ст. З, 35), а не органу виконавчої влади в Автономній Республіці Крим, що може надати підстави говорити про існування «власної» державної влади Автономної Республіки Крим; наявність «власних» державноправових символів (зокрема, столиці), які скоріше виступають атрибутом держави чи державоподібного утворення.
Новітній етап у розвитку Автономної Республіки Крим характеризується змінами фактичного становища автономії. 2014 року територія півострову була окупована військами Російської Федерації. Верховна Рада АРК у режимі відсутності гласності та публічності ухвалила Постанову «Про проведення загальнокримського референдуму» № 17026/14 від б березня 2014 року. Постановою передбачалося, що на місцевому референдумі буде поставлене питання про возз'єднання Криму з Росією на правах суб'єкта Російської Федерації.
   Конституційний Суд України за конституційними поданнями виконуючого обов'язки Президента України, Голови Верховної Ради України та Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини 14 березня 2014 року розглянув справу щодо відповідності Конституції України (конституційності) Постанови Верховної Ради Автономної Республіки Крим «Про проведення загальнокримського референдуму». Своїм рішенням № 2рп/2014 Суд констатував, що Верховна Рада АРК, ухваливши Постанову № 17026/14, порушила конституційний принцип територіальної цілісності України та вийшла за межі своїх повноважень, на цій підставі Постанову визнано неконституційною. 
  Проведений місцевий референдум прямо суперечить статті 73 Конституції України, відповідно до якої, питання про зміну території України вирішуються виключно всеукраїнським референдумом, призначення якого належить до повноважень Верховної Ради України.
Офіційну позицію України підтримала міжнародна спільнота. Так, Генеральна Асамблея ООН 27 березня 2014 року на 68й сесії прийняла резолюцію про підтримку територіальної цілісності України. У тексті резолюції відзначається, що референдум, проведений в АРК та м. Севастополі 16 березня 2014 р., не був санкціонований Україною, тому, не маючи законної сили не може бути основою для будьякої зміни статусу Автономної Республіки Крим.
Європейська комісія за демократію через право (Венеціанська комісія) 2122 березня 2014 року на 98й пленарній сесії проаналізувала постанову Верховної Ради АРК про організацію референдуму щодо приєднання території Криму до Російської Федерації на предмет її відповідності конституційним принципам та дійшла до наступних висновків: Конституція України передбачає неподільність країни і не дозволяє проведення будь-якого місцевого референдуму про відділення від України. Це слідує, зокрема, зі статей 1, 2, 73 та 157 Конституції, ці положення у поєднанні з главою X Конституції показують, що заборона поширюється також на Автономну Республіку Крим, Конституцію Криму та не уповноважує Верховну Раду Криму призначати подібний референдум. Крім того, є ряд обставин, які ставлять під питання можливість проведення референдуму 16 березня 2014 відповідно до міжнародних стандартів:
1) на даний момент в Україні відсутній закон, що регулює проведення місцевих референдумів, тому не зрозуміло, відповідно до яких правових норм референдум має здійснюватися;
2) наявність збройних сил на території АРК не сприяла демократичному прийняттю будь-яких рішень, у тому числі шляхом проведення референдуму;
3) міжнародними організаціями були висловлені побоювання щодо свободи слова у Криму;
4) період всього 10 днів між рішенням про призначення референдуму та його проведенням є надмірно коротким;
5) 11 березня Верховна Рада АРК уже прийняла декларацію про незалежність Криму, це породжує сумніви щодо правових наслідків референдуму і нейтралітету влади;
6) питання кримського референдуму не було сформульовано нейтрально, передбачало два варіанти: незалежність Криму чи повернення до Конституції 1992, мала місце відсутність альтернативи  збереження чинної Конституції АРК;
7) будьякому референдуму про визначення статусу території мають передувати переговори між усіма зацікавленими сторонами, яких у Криму не відбулося.
Теперішній фактичний статус Автономної Республіки Крим визначений спеціальним Законом «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» як тимчасово окупованої території, на якій запроваджено особливий правовий режим. Тож, на нашу думку, криза кримської автономії зумовлює необхідність переосмислення та розробки шляхів удосконалення конституційно-правового статусу Автономної Республіки Крим.
Підсумовуючи, слід зазначити, що проведений порівняльний аналіз конституційно-правового статусу автономних утворень та їх органів в унітарних державах Європи та конституційної моделі автономії у складі України свідчить, що якими б повноваженнями не володіли автономні утворення, автономії залишаються складовими частинами унітарної держави, не руйнуючи цілісної матерії суверенітету цих держав.
Висновки
Українська модель автономії втілює типові характеристики територіальних автономних утворень, розглянутих нами на прикладі Іспанії та Фінляндії: правове регулювання здійснюється загальнодержавною Конституцією та спеціальними законами, автономія має власні представницькі та виконавчі органи, суди входять до загальної судової системи держави, правосуб'єктність автономії у міжнародних відносинах поширюється тільки на питання, що стосуються її виключної компетенції. У той же час, українська модель автономії містить ряд протиріч та нетипових характеристик. Колізії й прогалини в законодавстві, що визначає статус АРК, лише сприяли виникненню та ескалації етнополітичного конфлікту у Криму.




5. Приполова Людмила Законодавче регулювання статусу адміністративно-територіальних одиниць в окремих європейських унітарних державах // Віче. - 2013. -№ 14. -  С. 27-29

Аннотация: Розглянуто закони, якими регулюються питання вдосконалення системи адміністративно-територіального устрою та статусу адміністративно- територіальних одиниць.

Для формулювання пропозицій та рекомендацій щодо вдосконалення законодавчого регулювання системи адміністративно-територіального устрою (далі – АТУ) та статусу адміністративно-територіальних одиниць (далі – АТО) в Україні доцільно проаналізувати спосіб законодавчого закріплення статусу АТО в європейських країнах. Тому звернімося до спеціальних законів цих держав, якими регулюються ці питання. 
Аналіз особливостей законодавчого регулювання статусу та системи АТО в деяких європейських унітарних державах доречно розпочати з критерію способу законодавчого визначення рівнів та системи АТО. Відповідно можна виокремити дві групи держав, у законах яких:
1. Законодавчо не виокремлюються рівні АТУ, однак регламентується система АТО. Так, відповідно до Закону Республіки Білорусь «Про адміністративно-територіальний поділ та порядок вирішення питань адміністративно-територіального устрою Республіки Білорусь» (від 5 травня 1998 р.) у країні законодавчо чітко не виокремлюються рівні АТО. Водночас у п. 5 ст. 3 закону встановлено, що територія Республіки Білорусь поділяється на територію столиці та територію областей як АТО. А, приміром, відповідно до Закону «Про адміністративно-територіальний устрій Республіки Болгарія» (1994 р.) АТО в країні є області та общини. Територія Литви, згідно із Законом «Про адміністративно-територіальні одиниці Республіки Литви та їх межі» (1994 р.) поділяється на адміністративні одиниці, що складаються з населених пунктів. Так, територіальними  адміністративними одиницями є повіти та муніципалітети .
2. Законодавчо виокремлюються рівні АТУ. Так, Закон Республіки Молдова «Про адміністративно-територіальний устрій Республіки Молдова» (від 27 грудня 2001 р.) чітко визначає рівні АТУ. Зокрема, в п. 4 ст. 4 встановлено, що АТУ Молдови має два рівні: села (комуни), сектори, міста (муніципії), що утворюють перший рівень, та райони, що утворюють другий рівень. 
… Виходячи з наведених положень законів згаданих європейських держав, можемо констатувати, що в них міститься чітке визначення статусу й системи АТО, порядку їх формування, критерії та процедури для їх утворення, основи здійснення місцевого самоврядування окремими АТО. На жаль, Україна поки що не має відповідних нормативно-правових актів із питань регулювання АТУ, що актуалізує питання вдосконалення
українського законодавства, керуючись досвідом європейських держав. Адже, як зазначають деякі політики, для України сьогодні нагальним є питання адаптації національного законодавства та підвищення рівня життя людей до норм Євросоюзу. Слід також зазначити, що європейські держави з достатньо великою територією характеризуються наявністю трирівневої системи АТУ. Найвищий рівень АТУ більшості європейських країн представляють області, провінції, землі.
АТО України мають приблизно такі само критерії, як і в Республіці Білорусь. У Болгарії та Білорусі виокремлюються АТО та територіальні одиниці. У законах Болгарії та Білорусі вирізняються категорії населених пунктів, тобто законодавчо виокремлюються АТО та населені пункти. Водночас у Польщі в аналізованих актах не виокремлено таких утворень, як населені пункти. Слід зауважити, що згадані закони формування АТО насамперед пов’язують із прагненням задовольнити інтереси населення, надати якісні послуги та врахувати думку
жителів АТО. Тому більшість проаналізованих нами законів європейських держав урегульовують також порядок здійснення місцевого самоврядування окремими АТО.




6.Неделько О. О. Предмет, засоби і форми конституційного регулювання у складних унітарних державах (на прикладі України) // Південноукраїнський правничий часопис. - 2006. -№  4. -  С. 93-96

Аннотация: Розглянуто питання, пов'язані із правовим статусом Автономної Республіки Крим в Україні.

Не дивлячись на те,  що Україна - унітарна держава,   у межах її території функціонує дві   конституції: 
Конституція України і Конституція АРК. Перша з них - Основний Закон незалежної, суверенної держави, а друга - адміністративно-територіальної одиниці, яка має спеціальний правовий статус. Конституція автономії прийнята у формі органічного закону 21 жовтня 1998 р. Верховною Радою Автономної Республіки Крим і затверджена Верховною Радою України 23 грудня 1998 р. Правове становище автономії визначене як автономна республіка, яка володіє самостійністю у вирішенні питань, які належать до її ведення за Конституцією і законами України.
Слід погодитися, що співвідношення Конституції України і Конституції АРК підкоряється ряду вимог:
 а) їм властива єдина спрямованість правового регулювання, що не виключає розходжень в обсязі цього регулювання;
 б) повага до демократичних конституційно-правових цінностей; в) повага до прав і свобод людини і громадянина;
 г) визнання невід'ємних прав націй і народностей, які проживають в Україні, на території АРК;
 д) єдині принципи організації і функціонування державного механізму;
 є) збереження єдності і територіальної цілісності України.
Конституція України займає чільне місце у правовій системі держави, також щодо актів АРК. Вона закріплює не тільки державно-правовий статус України як незалежної, суверенної, демократичної, правової, соціальної держави, а й основи правового статусу АРК, її владних структур, розмежовує предмети ведення між Україною і АРК. Конституція АРК - органічна система державно-правового законодавства України, її конституційної системи, яка значною мірою відтворює основні принципи конституційного ладу, сформульовані в першому розділі Конституції України. Така єдність у закріпленні основних політико-правових конституційних принципів в обох конституціях цілком виправдана, оскільки в них знайшли відображення світові конституційні цінності. Крім того, неприпустимо, щоб у рамках єдиної держави державні і суспільні інститути функціонували на концептуально різних уявленнях. Але це не виключає розходжень у правовому закріпленні даних принципів. Наприклад, Конституція України як принципи основ конституційного ладу не виділяє конституційність, законність, виборність, колегіальність, гласність, але вказує на політичне, економічне і ідеологічне розмаїття, поділ влади. За аналогією до Основного Закону України Конституція АРК закріплює пряму дію своїх норм (ч. З ст. 4), відтворює ідею верховенства конституції у правовій системі автономії, як це визначено у ст. 8 Конституції України щодо Основного Закону України (п. 4 ст. 4). У Конституції України (ч. З ст. 57) установлюється, що закони і інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов'язки громадян, які не доведені до населення в порядку, установленому законом, є не діючими. У п. 5 ст. 4 Конституції АРК закріплено: "Нормативно-правові акти, що стосуються права свобод людини і громадянина, що встановлюють їхні обов'язки, набувають чинності після оприлюднення їх у встановленому порядку". Принципове значення для правового статусу АРК має положення, закріплене в Конституції АРК (ст. 2), що основними гарантіями АРК є: правова, організаційна, фінансова, майнова, ресурсна самостійність у межах, установлених Конституцією України, що забезпечує здійснення повноважень АРК; облік особливостей АРК, передбачених Конституцією України, органами державної влади України при прийнятті рішень, що стосуються АРК; державні гарантії статусу і повноважень, права власності АРК; судовий захист статусу і повноважень АРК. Специфіка Конституції АРК порівняно з Конституцією України досить чітко проявляється в закріпленні на конституційному рівні основних прав національностей, правового статусу мов і порядку їх застосування на території АРК. У Конституції АРК порівняно з Конституцією України більш чітко врегульовані питання охорони навколишнього природного   середовища.
   Отже, Конституція АРК детальніше порівняно з Конституцією і законами України, але в їх рамках, закріплює специфіку конституційно-правового статусу цього автономного утворення як складової частини України. Розглянемо деякі засоби конституційної регламентації відносин, закріплених у Конституції України та конституції автономії. Це - відносини між органами влади автономії; відносини між органами влади автономії і органами державної влади та місцевого самоврядування.






Замовити повніше сторінки з періодичних видань скористуйтесь послугою 

електронної доставки документів  ЕДД





49047, г.Днепропетровск, ул.Савченко,10 Тел./факс:(0562) 42-31-19 E-Mail: library@libr.dp.ua

Copyright  ©  2000-2010 Дніпропетровська обласна універсальна наукова бібліотека