Студенту на замiтку
Звернення
Аудит
Бухгалтерський облік
Винахідництво
Екологія
Економіка
   Економіка підприємства
   Історія економіки
   Логістіка
   Страхування
   Цінні папери
   Корпоративне управління
Етика. Естетика
Інтелектуальна власність
Історія
Культурологія
   Культура, мистецтво, суспільство
   Культурне співробітництво
   Менеджмент в галузі культури
   Оперне, балетне мистецтво України
   Сучасна українська музика
   Українська книга
   Українське кіно
Маркетинг
Менеджмент
   Контроль і ревізія
   Корпоративне управління
Мистецтво
Мовознавство
Оподаткування
Педагогіка
Політика
   Державне управління
Право
   Авторське право
   Адміністративне право
   Господарче право
   Екологічне право
   Конституційне право
   Кримінально-процесуальне право
   Кримінальне право
   Кримінологія
   Митне право
   Міжнародне право
   Правоохоронна діяльність
   Сімейне право
   Соціальне право
   Фінансове право
   Цивільне право
   Цивільне процесуальне право
Психологія
   Організаційна психологія
   Психологія конфлікта
   Психологія особистості
   Педагогічна психологія
   Психологія спорту
   Психологія творчості
   Юридична психологія
Сільське господарство
Філософія
Фінанси

Право


Децентралізація влади в Україні
 

Постмайданівський політичний розвиток держави, прояви сепаратизму на Сході та зовнішні чинники впливу на Україну загострили питання децентралізації влади (тобто передачу повноважень та ресурсів на нижчі рівні управління).
Децентралізація є однією з форм розвитку демократії, що дає змогу за збереження єдності держави та її інститутів розширити місцеве самоврядування, активізувати населення для забезпечення власних потреб та інтересів, звузити сферу впливу держави на суспільство, замінюючи цей вплив механізмами саморегуляції, виробленими самим суспільством, зменшити витрати держави й платників податків на утримання держапарату.
Одним із головних завдань сучасного конституційного процесу та Конституційної комісії є напрацювання положень щодо проведення конституційної реформи, включаючи положення про децентралізацію управління й влади.



Кресіна Ірина, доктор політичних наук, професор, член-кореспондент Національної академії правових наук України, завідувач відділу правових проблем політології Інституту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України
Вплив децентралізації на ефективність публічної влади// Віче: громадсько-політичне і теоретичне видання .- 2015 .- № 12 .- С.11-13

Аннотация: Про запровадження децентралізації влади як процес передачі частини функцій та повноважень центральних органів влади органам місцевого самоврядування і проблеми, котрі можуть виникати в ході реалізації планованої реформи. Окреслено також її інструментарій. Насамперед ідеться про прямі вибори представників місцевої влади, наділення місцевих органів влади ширшими повноваженнями, належним ресурсним забезпеченням місцевого самоврядування, формування самодостатніх громад. Автор також називає причини, з яких плановані заходи з децентралізації не завжди вдається реалізувати в повному обсязі, й наводить конкретні приклади - наміри запровадити електронне врядування, реформу публічних фінансів, державних закупівель та управління державною власністю. Обстоюється ідея, що започаткований процес децентралізації не повинен обмежуватися лише сферою місцевого самоврядування
та наданням державних послуг, а має охоплювати економіку, медицину, освіту, соціальне забезпечення тощо.

        Децентралізація - це процес передачі частини функцій та повноважень центральних органів влади органам місцевого самоврядування, тобто процес розширення та зміцнення прав і повноважень територіальних громад з одночасним звуженням прав і повноважень відповідного центру. Децентралізація може розглядатись як цілеспрямований процес розширення повноважень органів місцевого самоврядування з метою:
- оптимізації і підвищення ефективності управління суспільно важливими справами;
- своєчасного та якісного надання всіх необхідних послуг громадянам у повному обсязі;
- найповнішої реалізації місцевих інтересів;
- створення розгалуженої системи місцевого самоврядування, за якої питання місцевого значення вирішуються представниками не центрального уряду, а територіальної громади.
Починаючи з 1980-х років і дотепер майже кожна країна світу започатковувала децентралізаційні реформи. У політичній сфері вони привели до того, що частину раніше призначуваних чиновників в органах місцевого самоврядування почали обирати шляхом прямих виборів. У економічній сфері на місцеве самоврядування покладено відповідальність за формування бюджетів, збирання податків та ведення фінансових рахунків. З погляду публічного управління ці реформи удосконалили розподіл відповідальності за надання послуг у сфері охорони здоров'я та освіти міждержавними органами та органами місцевої влади, надали останнім більше повноважень і обов'язків щодо утримання об'єктів комунікації та соціальної інфраструктури.



Олександр Скрипнюк, академік НАПрН України, доктор юридичних наук, професор, керівник управління зв'язків з державними органами і міжнародними організаціями НАПрН
Децентралізація влади як чинник забезпечення стабільності конституційного ладу: теорія й практика// Віче: громадсько-політичне і теоретичне видання.- 2015 .- № 12 .- С.22-24

Аннотация: Розглянуто теоретичні й практичні питання децентралізації влади. Акцентовано на тому, що закладена в нормах Конституції і законодавства України правова основа механізмів здійснення децентралізації не повною мірою відповідає філософії Європейської хартії місцевого самоврядування.
Зроблено висновок, що проведенню децентралізації з реальною передачею повноважень для справжньої самодостатності місцевого самоврядування нині перешкоджає низка об'єктивних і суб'єктивних небезпек розвитку небажаних політичних наслідків. Та, як стверджує автор, альтернативи децентралізації немає. Бо саме здійснення успішної децентралізації влади є запорукою ефективного територіального розвитку та забезпечення справжнього народовладдя в Україні.

Проблема децентралізації влади в теорії конституційного права та практиці українського державотворення завжди посідала вагоме місце. За роки незалежності в Україні були зроблені перші кроки на шляху подолання радянської спадщини в управлінні, а також інституюванні демократичної децентралізації щодо створення правової основи для її здійснення. Ухвалено закони «Про місцеві Ради народних депутатів і місцеве самоврядування» (1990), «Про Представника Президента України», «Про місцеві Ради народних депутатів, місцеве і регіональне самоврядування» (1992), котрі визначили межі функціонування органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Чинна Конституція закріпила систему організації влади на місцевому рівні, закладеному ще 1992-го.
Наступний крок у створенні правової основи для децентралізації влади - закони «Про місцеві державні адміністрації» (1997) та «Про місцеві адміністрації» (1999). Етапом на цьому шляху стала Концепція реформи місцевого самоврядування, спрямована на децентралізацію влади. Реальний крок до конституційної матеріалізації положень децентралізації - пропозиції щодо внесення змін до Конституції України, які були підготовлені та ґрунтувалися на положеннях Європейської хартії місцевого самоврядування.
Потреба здійснення децентралізації в Україні протягом усіх років незалежності неодноразово декларувалася, однак кардинальних змін у цій сфері практично так і не відбулося. І на те було багато об'єктивних і суб'єктивних причин, а саме:
1) непослідовність, а часто й небажання центру змінювати наявну модель державного управління й місцевого самоврядування;
2) недостатня спроможність органів влади забезпечити адекватну участь народу в управлінні суспільно-політичними й суспільно-економічними процесами в державі;
3) слабкий розвиток інститутів місцевого самоврядування, їхня неефективна діяльність та неспроможність повноцінно здійснювати самоврядні функції на рівні громади, району, регіону;
4) неефективна система служби в органах місцевого самоврядування та низький рівень оплати праці службовців місцевого самоврядування;
5) низький загальний рівень компетентності службовців місцевого самоврядування (так, частка службовців місцевого самоврядування, котрі мають вищу освіту, традиційно становить близько двох третин, а в аграрних областях - менш як половину);
6) наявність значних диспропорцій у економічній та інших галузях розвитку територій між промисловими Півднем і Сходом та аграрним Заходом України;
7) низьке бюджетне фінансування, недосконалість механізму трансфертів фінансових ресурсів держави на рівень територіальної громади, відставання економічної основи здійснення децентралізації від правової тощр. )





Пітцик М., виконавчий директор Асоціації міст України
Україна: курс на децентралізацію// Місцеве самоврядування .- 2015 .- № 12 .- С.4-7

Нещодавні революційні і, на жаль, трагічні події історичної ваги стали зламом свідомості, який дозволив Україні перемістити політичні акценти у сторону децентралізації владних повноважень та реформування місцевого самоврядування. 

Асоціація міст України 23 роки своєї історії спрямовувала діяльність на розбудову в Україні дієвого самодостатнього місцевого самоврядування європейського зразка, суть якого — бути спроможним за рахунок власних податків і зборів забезпечити надання комунальних і адміністративних послуг, яких потребують жителі громад, та якісно виконувати делеговані державою повноваження за державні кошти.
Насамперед усі зусилля експертного потенціалу АМУ були спрямовані на формування законодавчого підґрунтя реформи та налагодження ефективного діалогу місцевого самоврядування з центральною владою. Готувалися проекти законів та підзаконних актів, урядових рішень, роз'яснювапьно-анапітична та методична бази, інші документи, спрямовані на впровадження реформ.
Ухваливши 5 лютого 2015 року Закон України «Про добровільне об'єднання територіальних громад», Парламент дав «зелене світло» для початку укрупнення громад, що є одним з головних положень Концепції реформування місцевого самоврядування, прийнятої Урядом у 2014 році. Нагадаю, цей Закон має на меті децентралізацію публічної влади із реальним забезпеченням загальновизнаних європейських принципів організаційної, правової та фінансової самостійності органів місцевого самоврядування. Важливо, що Асоціація наполягла на включенні до документа статті, що передбачає обов'язкову розробку Перспективних планів розвитку територій. Завдяки цьому прийняття рішень щодо створення спроможних територіальних громад шляхом їх добровільного об'єднання відбувається виважено і системно. Хоча, по суті, реформа передбачає не стільки об'єднання, скільки розукрупнення районів, що перебрали на себе усі основні права та кошти громад на здійснення місцевого самоврядування.



Колюх, В., кандидат політичних наук; доцент

Регіоналізм як одна з форм децентралізації влади // Віче : громадсько-політичне і теоретичне видання. - 2015. - № 7. - С. 34-37 

Аннотация: Розкривається сутність регіоналізму як однієї з форм децентралізації влади в унітарних державах. . У контексті зарубіжного конституціоналізму та аналізу положень Декларації щодо регіоналізму в Європі (від 4 грудня 1996 року) розглядається успішний приклад впровадження регіоналізму в Італії та Іспанії. Формулюються пропозиції щодо запровадження регіоналізму в Україні як однієї з оптимальних форм децентралізації влади в умовах унітарної держави. 


  Децентралізація державної влади може здійснюватися у формі федералізації, автономізації або регіоналізації. Найбільш децентралізованою є федеративна держава, тобто така, територія якої складається з державних утворень, наділених юридичною і певною політичною самостійністю. Федеративні держави, своєю чергою, також можуть бути централізованими і децентралізованими, що визначається передусім способом конституційного розмежування сфер компетенції федерації та її суб'єктів. Найбільш децентралізованою вважається така федеративна держава, в Конституції якої визначено тільки сферу виключної компетенції федерації, тобто ті предмети відання, рішення щодо котрих можуть приймати лише федеральні органи державної влади (національна безпека, оборона, грошова система, загальнодержавні податки, міжнародні відносини тощо), а всі інші предмети відання (так звана залишкова компетенція) передано до компетенції суб'єктів федерації (приклад - США).
Унітарна держава, тобто така, територія якої складається з адміністративних або/та політико-адміністративних одиниць (останні мають певні ознаки державності, наприклад, автономні утворення), також може бути централізованою та децентралізованою. У централізованих унітарних державах на всіх рівнях адміністративно-територіального устрою створюються й діють тільки органи державної влади, автономні щодо них органи місцевого самоврядування відсутні (радянська модель). У децентралізованих - тільки органи місцевого самоврядування, а органи державної влади відсутні (англосаксонська модель). Виокремлюють також порівняно децентралізовані унітарні держави, в адміністративно-територіальних одиницях котрих створюються й діють як органи державної влади, так і органи місцевого самоврядування {романо-германська модель). При цьому в населених пунктах, за винятком великих міст, створюються й діють тільки органи місцевого самоврядування, в адміністративно-територіальних одиницях середнього (райони) і вищого (області) рівня - органи місцевого самоврядування та органи державної влади або тільки органи державної влади на вищому рівні.



Шемшученко Юрій Сергійович, доктор юридичних наук; професор; директор Інституту держави і права ім. В.М.Корецького НАН України; академік НАН Украіїни; академік НАПрН України
Пухтинський, Микола Олександрович 
кандидат юридичних наук; доцент; старший науковий співробітник відділу конституційного права та місцевого самоврядування Інституту держави і права ім. В.М.Корецького НАН України

Проблеми децентралізації публічної влади в контексті підвищення її ефективності // Право України : Юридичний журнал. - 2015. - № 5. - С. 28-38. 

Аннотация: Досліджуються проблеми децентралізації публічної влади в контексті підвищення її ефективності, проведення структурних реформ щодо сфери вдосконалення статусу органів публічної влади, її територіальної організації, місцевого самоврядування, бюджетної, фіскальної децентралізації, конституційно-правового забезпечення децентралізації. Розглядаються теоретичні та прикладні аспекти децентралізації, зокрема, поняття, критерії класифікації, можливості реалізації в процесі адміністративно-територіальної реформи, трансформації місцевого самоврядування. Акцентується увага на конституційно-правових проблемах децентралізації.


Децентралізація є чинником належного, ефективного врядування, оскільки дозволяє із застосуванням принципу субсидіарності включити в процес »публічного управління фахове експертне середовище, представників громадянського суспільства. На це, зокрема, спрямований Додатковий протокол до Європейської хартії місцевого самоврядування, який нещодавно ратифікувала Верховна Рада України .
Сучасні, проєвропейські концептуальні, конституційні, політико-правові основи організації публічної влади, побудованої на засадах децентралізації, мають спиратися на: 
1) людиноцентристську філософію організації публічної влади, в якій фактичним володарем є людина, громадянин, громадянське суспільство, народ, а держава, публічна влада та її інститути обслуговують, захищають, представляють їх інтереси;
2) належне місцеве врядування як комплекс взаємовідносин між органами публічної влади, інститутами громадянського суспільства та людиною, громадянами з пріоритетом їх прав і свобод, задоволення життєвих потреб та інтересів;
3) відповідність принципам Європейської хартії місцевого самоврядування та додаткового протоколу до неї щодо організаційної, адміністративної, правової, фінансової автономії місцевого самоврядування, його повсюдності, субсидіарності щодо надання публічних послуг населенню, а також безпосередньої участі населення в управлінні місцевими справами; 
4) конституційну визначеність основних елементів системи територіальної організації публічної влади;
5) комплексне конституційно-правове забезпечення здійснення децентралізації публічної влади, функціонування врядування та самоврядування.




Мануілова К.В., кандидат історичних наук, докторант кафедри державного управління та місцевого самоврядування, Одеський регіональний інститут державного управління національної академії державного управління при Президентові України, м. Одеса
Децентралізація публічної влади в Данії: досвід для України// Інвестиції: практика та досвід .- 2015 .- № 15 .- С.96-99

Аннотация: Децентралізація публічної влади вважається ключовим фактором у розбудови демократичної, правої та соціальної держави. Оскільки децентралізована публічна влада об'єктивно наближена до населення й гарантує їм можливість участі у вирішенні політичних, економічних, громадських, соціальних та побутових проблем. Стаття присвячена розгляду децентралізації публічно ї влади вДанії. Вибір Данії пов 'язаний з тим, що в цій країні самий високий індекс децентралізації публічної влади в світі. Цей факт актуалізує ненауково-теоретичне осмислення й врахування датського досвіду децентралізації влади при впровадженні реформ з децентралізації в Україні. Розглянуто особливості політичного устрою та місцевого самоврядування в сучасній Данії. Охарактеризовано впровадження політики децентралізації публічної влади в Данії протягом 2004—2007рр. Визначено адміністративно-територіальний поділ Данії та проаналізовано розподіл повноважень між центральними й місцевими органами влади. Визначено закономірності та тенденції розвитку датської фіскальної децентралізації.

Децентралізація публічної влади вважається ключовим фактором у розбудові демократичної, правої та соціальної держави. Оскільки децентралізована публічна влада об'єктивно наближена до населення й гарантує їм можливість участі у вирішенні політичних, економічних, громадських, соціальних та побутових проблем.
У 2012 році Світовий банк Розвитку та Реконструкції обстеживши 182 країни, склав рейтинг індексу децентралізації в цих державах. Згідно з цим рейтингом перше місце належить Данії. Щодо України, то вона стоїть лише на 26 місці. Цей факт актуалізує ненауково-теоретичне осмислення досвіду децентралізації влади в Данії. Адже пріоритетним завданням внутрішньої політики України являється впровадження децентралізації публічної влади.
Данія є унітарною країною з давніми традиціями самоуправління. Датські закони з місцевого самоврядування почали діяти у міських муніципалітетах з 1837 p., а в сільських утвореннях діяли — з 1849 р. Починаючи з 1903 року датські муніципалітети збирали податки з населення В нинішній Данії місцева та регіональна влада продовжує грати значну роль у державі. Це положення зафіксовано у §82 чинної Конституції Данії прийнятої в 1953 р. У цьому параграфі говориться, що за муніципалітетами закріплено право самостійно здійснювати під контролем держави відання місцевих справ.
Проте масштабні реформи з децентралізації публічної влади в Данії проведено лише впродовж 2004— 2007 pp. Перетворення торкнулись адміністративно-територіального поділу країни, публічного управління та перерозподілу повноважень між різними органами влади.
У результаті впровадження так званих "структурних реформ" були розпущені графства, створено п'ять регіонів і скорочено кількість муніципалітетів з 271 до 98. Крім того, в Данії Фарерські острови та Гренландія мають статус спеціальних автономних районів [8]. Причому ці автономні райони не входять до складу ЕС, хоча сама Данія є членом Європейського Союзу.
Щодо публічної влади, то сьогодні в Данії функціонує трьох рівневе управління: центральне, регіональне та муніципальне. До 2007 року датські територіальні організації складались з держави, районів і муніципалітетів. Також реформою були змінено розподіл повноважень між центральною та місцевою владою.



А. В. Кожина, кандидат наук з державного управління, доцент кафедри державного управління та місцевого самоврядування, Академія муніципального управління, м. Київ
Пріоритети державної політики щодо місцевого самоврядування в контексті децентралізації влади та розвитку громадянського суспільства// Інвестиції: практика та досвід .- 2015 .- № 9 .- С.98-101

Аннотация: Результати дослідження щодо формування державної політики розвитку місцевого самоврядування в Україні. Розглянуто сутність понять "політика", "державна політика", "державна політика щодо місцевого самоврядування" та різні погляди на визначення цих термінів. Проаналізовано українське законодавство, основні міжнародні документи та реальний стан місцевого самоврядування та відзначено, що в Україні є необхідною нормативно-правова база, яка дає можливість державі забезпечувати функціонування і подальший розвиток місцевого самоврядування на принципах децентралізації та субсидіарності. На основі цього виділено основні пріоритети державної політики щодо місцевого самоврядування та проаналізовано можливості її модернізації в контексті децентралізації влади та розвитку громадянського суспільства в Україні.

Аналіз базових підходів до децентралізації засвідчив:
1)держава може здійснювати децентралізацію влади в інтересах населення, на підставі закону, передаючи частину повноважень органів виконавчої влади органам місцевого самоврядування;
2) децентралізація повноважень має відбуватись з урахуванням принципу субсидіарності, тобто таким чином, аби передавати повноваження на максимально близький до громадянина рівень управління, який при цьому здатний виконати це повноваження ефективніше, ніж інші органи;
3) передача повноважень від органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування більш високого рівня адміністративно-територіального устрою на більш низький рі вень має бути забезпечена передачею необхідних для цього ресурсів і наданням права органу місцевого самоврядування приймати рішення щодо переданих повноважень виходячи із місцевих особливостей.
Основні зміни, які передбачені реалізацією Реформи місцевого самоврядування та курсу Уряду на децентралізацію влади в Україні передбачають:
- запровадження трьохрівневоїсистеми адміністративно-територіального устрою України — область, район, громада з повсюдністю місцевого самоврядування;
- передачу функцій виконавчої влади від місцевих адміністрацій виконавчим органам рад відповідного рівня;
- розподіл повноважень між органами місцевого самоврядування за принципом субсидіарності і наділення саме громад максимально широким колом повноважень;
- чітке забезпечення повноважень органів місцевого самоврядування необхідними фінансовими ресурсами, в тому числі через їх участь у загальнодержавних податках;
- ліквідація державних адміністрацій і створення натомість державних представництв з тільки контоольно-наглядовими і координаційними, а не виконавчими функціями.
У сучасних умовах реформування та демократичного розвитку країни визначені пріоритетні напрями та складові державної політики в сфері місцевого самоврядування мають призвести до формування децентралізованої моделі публічної влади, посилити гарантії місцевого самоврядування та відповідальність органів і посадових осіб, підвищити рівень безпосередньої місцевої демократії та самоорганізації населення, сформувати потужну матеріально-фінансову основу територіальних громад.
Тим не менше, слід зазначити, що державна політика у сфері місцевого самоврядування потребує подальшого грунтовного вивчення, аналізу, визначення нових завдань, обгрунтування можливостей та перспектив розвитку. Вона є багатогранною, включає значну кількість суспільних проблем, має різнобічний і багатофункціональний вплив на суспільство, складна у виробленні та неоднозначна й конфліктна при впровадженні, чутлива до суспільних змін. Як показав досвід, забезпечення місцевого самоврядування реальними можливостями у вирішенні важливих питаннях суспільного розвитку є складним та довготривалим. 


Отже, децентралізована влада: 
1) сприяє участі громадян в управлінні державою; 2) є відповідальнішою, швидше відгукується на потреби громадян і може знайти найприйнятніший для них розв'язок проблем; 3) створює умови для формування нової еліти; 4) є противагою авторитарній державі; 5) дає можливість проводити експерименти з новими структурами та запровадженням нових політик; 6) найефективніше надає послуги на місцевому рівні; 7) формує у громадян відчуття місця і спільноти; 8) є елементом громадянського суспільства, своєрідним мостом між громадянським суспільством і центром публічного управління.
В цілому державна політика у сфері місцевого самоврядування в Україні забезпечена нормативно-правовою базою, котра грунтується на європейських та загальновизнаних світових документах. Водночас потребується подальша робота по уніфікації та стандартизації адміністративних і соціальних послуг, що надаються населенню органами місцевого самоврядування та органами виконавчої влади.





Замовити повніше сторінки з періодичних видань скористуйтесь послугою 

електронної доставки документів  ЕДД





49047, г.Днепропетровск, ул.Савченко,10 Тел./факс:(0562) 42-31-19 E-Mail: library@libr.dp.ua

Copyright  ©  2000-2010 Дніпропетровська обласна універсальна наукова бібліотека