Фінанси

1. Генезис фінансів як економічної категорії
2. Еволюційний розвиток фінансів
3. Історичні аспекти розвитку фінансів в Україні


1. Генезис фінансів як економічної категорії

Фінанси — важлива, складна та різнопланова економічна категорія. Поняття «фінанси» походить від лат. finansia — «платіж». Вперше цей термін був застосований в Італії у ХШ ст., зокрема у великих містах Флоренції, Венеції, Генуї, де були добре розвинені торгівля, грошові розрахунки та банківська справа. Даним терміном позначалися платежі та внески, що здійснювалися на користь держави. Надалі поняття набуло поширення в інших країнах і використовувалося у зв'язку з системою грошових відносин між державою і населенням з приводу формування централізованого фонду грошових коштів. Як об'єктивна економічна категорія фінанси — абстракція, що виявляється у грошових відносинах, тобто матеріальною основою існування фінансів є грошові кошти. Фінанси виражають економічні відносини, оскільки пов'язані з рухом грошової форми вартості. Це означає, що фінанси базуються на економічних відносинах, відносинах власності як первинних [12].
Ще до виникнення поняття «фінанси» людство вже мало гроші, товарно-грошові відносини, розвиток яких відповідав особливостям державного устрою, але тільки у Середньовіччі виникли ці явище і термін, що пояснюється формуванням певних історичних передумов [10].
Перша передумова. У Середньовіччі в Центральній Європі у результаті перших буржуазних революцій ще зберігалися монархічні режими, але влада монархів була значно обмеженою і, головне — голову держави (монарха) позбавили права керувати; казною. Виник загальнодержавний фонд грошових коштів — бюджет, яким монарх не міг особисто розпоряджатися.
  Друга передумова. Формування та використання бюджету мало системний характер, тобто виникли законодавчо закріплені системи державних доходів та витрат із визначеними складом і структурою (особливістю бюджету було те, що основні групи витратної частини бюджету майже не змінювалися протягом багатьох століть).
  Третя передумова. Податки у грошовій формі набули переважного характеру, тоді як доходи держави формувалися здебільшого за рахунок натуральних податей і трудових повинностей. Отже, тільки на цьому етапі розвитку державності та грошових відносин можливим був розподіл створеного продукту у вартісному вираженні.
  Історичному аналізу будь-якого явища має передувати виділення певних його характеристик. Тому варто звернути увагу на характерні ознаки категорії «фінанси», що дають змогу зробити ґрунтовнішим її генезис.
Досить часто в повсякденному житті фінанси ототожнюють з грошима, але це дві різні економічні категорії з різним суспільним призначенням. Гроші — категорія, що виникла на початковому етапі розвитку людства як товар і відіграє роль загального еквівалента, визначає витрати праці виробників. Фінанси виникли з появою держави, для існування якої були потрібні певні ресурси — спочатку у вигляді натуральних по-датей і трудових повинностей, а потім — у грошовій формі. Тому фінанси — це завжди грошові відносини, а грошовий характер фінансових відносин є першою ознакою фінансів як специфічної вартісної категорії.
Із виникненням держави й розвитком товарно-грошових відносин у суспільстві з'являється об'єктивна потреба формування системи перерозподільних грошових відносин, якими є фінанси.
  Суспільне відтворення передбачає наявність таких стадій, як виробництво, розподіл, обмін і споживання. Фінанси виражають не всі економічні відносини, а лише ті, що виникають на стадії розподілу. Кожний суб'єкт ділить дохід на дві частини: споживання і нагромадження. У розподільному процесі бере участь держава, яка централізує частину коштів через податки, обов'язкові платежі, позики, а потім їх перерозподіляє між регіонами, галузями, сферами діяльності, підприємствами, фізичними особами. Підприємства, отримавши дохід від своєї діяльності, сплачують податки в бюджети, обов'язкові внески — у позабюджетні фонди. З особистих доходів громадяни оплачують різні послуги, сплачують податки, погашають позички банків. У суспільстві перерозподільні відносини відбуваються безперервно.
  На першій стадії розподілу суспільного продукту виділяється вартість використаних засобів виробництва у вигляді амортизаційних відрахувань, придбання нових матеріалів, палива, електроенергії. Відшкодування цих витрат є необхідною умовою виробництва і фінанси тут мають лише опосередкований вплив. На другій стадії розподілу національний дохід поділяється на фонд нагромадження і фонд споживання, співвідношення між якими залежить від суспільного устрою, економіч-ного розвитку, стратегії уряду тощо. Вкладення коштів у розширене відтворення може відбуватися за рахунок коштів бюджетів, кредитів банку, приватних доходів, іноземних інвестицій. Частково кошти нагромаджуються у резервних і страхових фондах з метою фінансування непередбачених витрат.
  Фонд споживання складається із суспільних фондів споживання і фонду особистого споживання, співвідношення між якими залежить від соціальної політики країни. Фінанси обслуговують процес формування і використання суспільних фондів споживання, які в основному проходять через бюджетні видатки на утримання установ соціального забез¬печення, здійснення соціального захисту населення, надання безплатних послуг соціальної сфери. Особисте споживання включає отримання та¬ких доходів: заробітна плата, соціальні допомоги, дивіденди, відсотки за депозитними вкладами тощо. У ринковій економіці переважає обсяг фонду особистого споживання, тому що це дає стимули до активної трудової діяльності, посилює відповідальність особи за свій матеріальний добробут. Однак держава повинна здійснювати регулюючий вплив на ринок праці з метою створення нових робочих місць, використовуючи для цього кошти бюджетів та відповідних соціальних позабюджетних фондів. Частина доходів громадян може бути інвестована в акції, облігації, що сприятиме розвитку підприємницької діяльності та слугуватиме джерелом додаткових надходжень у вигляді дивідендів і відсотків.
  Основні пропорції між складовими національного доходу у процесі його розподілу й перерозподілу встановлюються законодавчою і виконавчою владою з урахуванням дії економічних законів, суспільного устрою, стану економіки, соціальної ситуації, національних особливостей тощо. Так, надмірне зростання обсягу фонду споживання спричинює зростання інфляції, знецінення грошей, падіння рівня життя населення, внаслідок чого держава має збільшувати обсяги соціальних виплат та субсидій, заробітної плати працівникам бюджетних установ, що ускладнює збалансування бюджетів. Зростання видатків зумовлює збільшення і податкових надходжень. Якщо держава буде стягувати у вигляді податків більше 30 % національного доходу, то не залишить суб'єктам господарювання коштів, необхідних для модернізації та розширення виробництва.
  Таким чином, фінанси — система грошових відносин стосовно формування та використання грошових фондів, необхідних для існування та виконання основних функцій державою.
З погляду на історичний процес виникнення та формування категорії можна стверджувати, що фінанси є продуктом цивілізації. Генезис категорії фінансів зумовлений певними факторами, а саме:
1) суспільним розподілом праці та створенням й розвитком різних соціально-економічних формацій;
2) розвитком грошового господарства, чітким формуванням та використанням основних функцій грошей;
3) появою самостійних, незалежних суб'єктів господарювання, які здійснюють підприємницьку діяльність і створюють для виробництва необхідні грошові фонди;
4) розвитком товарно-грошових відносин, обумовленим зростанням виробництва і збільшенням ВВП та НД;
5) виникненням та зміцненням держави, яка забезпечує систему законодавчих та правових норм (регулярне надходження коштів до бюджету не може бути забезпечено без надання податкам, зборам та іншим платежам державно-примусового характеру, що досягається шляхом нормативно-правової діяльності держави та створенням відповідного фіскального апарату);
6) формуванням загальнодержавного фонду грошових коштів — бюджету.
Одним із факторів генезису категорії фінансів виділено суспільний розподіл праці та створення й розвиток різних соціально-економічних формацій.
Кожній суспільній формації та державі в цій формації відповідає певний фінансовий устрій [1]. Відмінність фінансів різних суспільно-економічних формацій обумовлено такими причинами:
1) кожній суспільній формації відповідає власна класова структура суспільства. При цьому фінанси не можуть не враховувати відносини розподілу національного доходу, що організують їх перерозподіл на користь держави;
2) у кожній суспільно-економічній формації фінанси підпорядковуються цілям і завданням держави;
3) кожен новий спосіб виробництва зумовлює появу нової системи господарських відносин (якщо рабовласницькій і феодальній формаціям відповідали натуральні відносини, то й формування доходів держави мало переважно натуральний характер; капіталістичне господарство є товарно-грошовим, відповідно й формування доходів держави здійснюється у грошовій формі);
4) в один і той самий історичний час існують держави з різними суспільними устроями, а перехід від однієї суспільно-історичної формації до іншої може тривати протягом століть. При цьому рівень розвитку фінансової системи відповідатиме рівневі розвитку суспільних відносин певної держави.

2. Еволюційний розвиток фінансів

Фінанси як багатогранна історична категорія виникли на тлі розпаду первіснообщинного ладу. В умовах, коли переважають натуральні відносин, навіть у найбільш розвинених державах гроші не могли виконувати всіх своїх функцій. Відповідно і фінанси, як система грошових відносин, не могли носити загального характеру.
  Історично першим типом економічної організації суспільного виробництва, який панував протягом тривалого часу, було натуральне господарство, за якого продукти праці як результат виробництва використовувались для задоволення особистих потреб безпосередніх виробників і членів їх родин, тобто для використання в межах господарської одиниці — роду, племені, патріархальної сім'ї, общини тощо як різновидів. В основному натуральну форму господарювання мали й великі маєтки традиційного типу.
  Натуральне господарство характеризувалося суспільним поділом праці в зародковому стані, замкнутістю організаційно-економічних зв'язків, роз'єднаністю, відірваністю господарюючих суб'єктів один від одного, примітивною технікою та технологією виробництва, малопродук¬тивною ручною працею. Тому прогрес у розвитку продуктивних сил і суспільства був дуже повільним. Усі зв'язки натурального господарства обумовлені лише особливостями процесу праці та виконання тих чи інших операцій у тісних межах окремих господарських одиниць. При цьому робоча сила позбавлена мобільності, вона виробничо та територіально закріплена. В натуральному господарстві виробничі відносини виявляються в нематеріалізованому вигляді як прямі відносини між учасниками створення благ. Продукти праці розподіляються безпосередньо. Вони без участі ринку надходять в особисте й виробниче споживання.
  З розвитком продуктивних сил натуральне господарство стає перешкодою соціально-економічному прогресу. Властиві йому господарська замкнутість, примітивність, відособленість, патріархальність, слабкість внутрішніх стимулів розвитку не відповідають потребам обміну продукцією між виробниками, який все більше поширюється у зв'язку з зростанням продуктивності праці. Всезростаючий вплив на суспільне виробництво товарних зв'язків в епоху пізнього Середньовіччя вже можна назвати революційним. Натуральне господарство перестало бути пануючим типом суспільного виробництва, відбувся перехід до загального товарного господарства.
  Однак це ще не означало повного зникнення натурального господарства. Воно ще й сьогодні розповсюджене в країнах, що розвиваються. В середині XX ст. в їх натуральному і напівнатуральному виробництві було зайнято 50—60 відсотків населення. Деякі його прояви мають місце і в умовах розвинутої економіки (наприклад, натуральне підсобне господарство). В несприятливих для суспільства умовах (наприклад, війна, політика автаркії тощо) може з'явитися тенденція до натуралізації виробництва.
  Оскільки відсутні достовірні дані про господарський устрій первіснообщинного ладу, то можна тільки припустити, що за відсутності постійного інституту держави не було і системи формування доходів і витрат такої держави. Поступово з формуванням державного апарату, розширенням його функцій, особливо при створенні постійних військ, ведення дорожнього будівництва, зростає роль фінансів. Основними джерелами доходів рабовласницьких держав є контрибуція, військова здобич, натуральні податки і особисті повинності. Можливо, в конкретній державі якісь групи населення і платили грошовий податок в певний час, але в цілому для рабовласницької формації грошовий податок міг носити лише випадковий характер. Не могли грошові податки превалювати і при феодалізмі з його натуральною формою ведення господарства.
  Важливо зрозуміти, що фінанси як економічна категорія набувають загального характеру лише з переходом суспільства на товарно-грошові відносини. Але навіть у цьому випадку зберігаються методи покриття потреб держави, що не носять грошового характеру. Класичний приклад — загальний військовий обов'язок.
Товарне виробництво та товарно-грошові відносини відіграли ключову історичну роль у формуванні фінансових відносин в суспільстві, що прийшли на зміну натуральному господарству. Проте тривалий час вони функціонували разом. Товарне виробництво — це такий тип організації економіки, при якому продукти праці виробляються для продажу на, ринок. Товари виробляються з метою задоволення потреб споживачів і надходять до них через використання ринкових відносин. Звичайно, що при цьому господарюючий суб'єкт націлений на отримання вигоди. Така орієнтація виробництва зумовлює необхідність постійних економічних зв'язків між виробниками та споживачами, економічну взаємозалежність, їх, яка розпочинається з придбання засобів і предметів праці і закінчується реалізацією, продукції чи послуг, та ін.
  Загальною умовою виникнення, розвитку і функціонування товарного виробництва є суспільний поділ праці. На його основі виникають виробничі відносини між людьми у формі обміну продуктами праці.
Безпосередньою причиною виникнення товарного виробництва є економічна відособленість товаровиробників. Вона нероздільно пов'язана з розвитком приватної власності на засоби виробництва та економічною і юридичною свободою виробника.
  Економічна, відособленість товаровиробників — це таке становище, за якого вони самостійно вирішують питання господарської діяльності: що виробляти, якими засобами, які ресурси використовувати тощо. Вона передбачає самостійне розпорядження виробленою продукцією, володіння нею, її відчуження і використання відповідно до власних інтересів. Тому економічне відособлення невіддільне від власності на засоби виробництва і вироблювану продукцію. На певному ступені суспільного поділу праці економічний зв'язок різних власників неминуче виступає у товарній формі.


Література: