Фінанси

Валютні операції (foreign exchange operations) – операції, пов’язані з переміщенням або переходом права власності на валютні цінності. Виділяють такі валютні операції.: поточні неторговельні; поточні торговельні; операції, пов’язані з рухом капіталу.

За умовами проведення валютні операції поділяють на: 1) «тод» – операція за договором, умови якого передбачають виконання цієї операції в день укладення договору; 2) «том» – операція за договором, умови якого передбачають виконання цієї операції в перший робочий день після дня укладення договору; 3) «спот» – операція за договором, умови якого передбачають виконання цієї операції на другий робочий день після дня укладення договору; 4) «своп» – операція за договором, умови якого передбачають купівлю (продаж, обмін) іноземної валюти зі зворотним її продажем (купівлею, обміном) на певну дату в майбутньому з фіксацією умов цих операцій (курсів, обсягів, дат валютування тощо) під час укладення договору; 5) «форвард» – операція за форвардним договором, умови якого передбачають виконання цієї операції (з поставкою валюти за форвардним договором) пізніше ніж на другий робочий день після дня укладення договору.

Терещенко, Дмитро Олександрович Чисті інвестиції в валютних оперпаціях відповідно до МСФЗ // Актуальні проблеми економіки, 2016. -№ 6. - С. 351-356

Анотація: Розглянуто сутність окремих аспектів інформації при використанні обмінного курсу і відображення впливу змін обмінних курсів у фінансовій звітності підприємств. Проведено статистичне дослідження на базі фінансової звітності 35 підприємств. На теоретичних прикладах показано вплив змін валютних курсів у чистих інвестиціях господарської діяльності на консолідовану фінансову звітність відповідно до МСФЗ, а також запропоновано рішення та здійснено аналіз типових помилок, які допускають підприємства у своїх звітах.

Актуальним питанням дія мультинаціональних компаній є вірне відображення у фінансовій звітності курсової різниці, яка виникає при використанні іноземних валют. На жаль, практика показує, шо періодично компанії свідомо чи несвідомо завищують свої доходи шляхом необгрунтованого перерахунку валютних статей балансу. Також часто виникає проблема курсової різниці у валютних операціях між материнськими і дочірніми підприємствами.

Оскільки при поверховій оцінці ці операції вимагають перерахунку, при цьому не враховується фактор консолідації звітів, що в результаті призводить до викривлення консолідованих доходів і витрат. Це вимагає ефективних методів роз'яснення та удосконалення методів обліку та фінансової звітності.

Розглянемо найтиповіші помилки, що їх допускають українські підприємства в консолідованій фінансовій звітності щодо чистих інвестицій.

МСФЗ в даний час є ефективним інструментом підвищення прозорості та якості інформації, яка розкриває діяльність підприємств. Створює надійну основу для визнання доходів і витрат, активів і пасивів, власного капіталу, які дозволяють об'єктивно відображати поточні фінансові ризики юридичної особи і порівняти його продуктивність для забезпечення адекватної оцінки потенціалу та прийняття відповідних управлінських рішень. Для осіб, які надають звітність за МСФЗ, набагато підвищується можливість залучення інших джерел фінансування та бізнес-партнерів. Основна мета роботи полягала в описі реальних процесів і впливу змін курсів іноземних валют, визначення порядку здійснення операцій в іноземній валюті та складання консолідованої фінансової звітності відповідно до МСФЗ. Іноді МСФЗ не дають відповіді в деяких специфічних ситуаціях. Тому керівництво організації має бути готове обгрунтувати методологію звітності, яку воно використовує у фінансовій звітності. Перехід на міжнародні стандарти, безумовно, повинен бути поступовим і послідовним процесом. Важливість цього процесу полягає в тому, що прогалини і невідповідності в національній системі бухгалтерського обліку вирішуються поетапно, відповідно до потреб ринкової економіки, не руйнуючи старої системи. Крім того, перехід на МСФЗ вимагає тривалого часу, щоб вводити в практику нові методи обробки інформації та складання звітності.

Харабара В. М. Сучасний стан та перспективи розвитку валютного ринку України // Економіка та держава, 2016. -№ 3. - С. 28-30

Анотація: Проаналізовано особливості функціонування валютного ринку України, досліджено динаміку з урахуванням впливу зовнішнього середовища. Розкрито наслідки фінансової кризи в Україні. Виявлено недоліки її функціонування в Україні. Розкрито основні тенденції національного валютного ринку України.

Валютне регулювання займає провідне місце в економічній політиці держави. В залежності від мети валют не регулювання може стимулювати або стримувати економічний розвиток та впливати на стан окремих секторів, галузей та підприємств. Водночас у сучасному світі значного розвитку набули інтеграційні процеси. Такі процеси підвищують роль валютного регулювання на національному та міжнародному рівні. Створення дієвої системи валютного регулювання України не можливе без глибокого вивчення теоретичних аспектів та досвіду інших держав. Саме такий підхід дозволить розробити оптимальний режим валютного регулювання. Тому, необхідність удосконалення чинної системи валютного регулювання в Україні, як однієї з обов'язкових умов забезпечення сталого економічного зростання, є актуальною науковою проблемою.

Метою статі є висвітлення результатів дослідження в частині аналізу підходів та проблем оцінки ефективності валютного регулювання та валютної політики в Україні.

Аналіз застосування в Україні різних форм валютного регулювання та сучасного стану валютного ринку України за 2013-2014 роки дозволяє зробити наступні висновки:

По-перше, найбільше на розвиток внутрішнього валютного ринку вплинули: обсяги торгівлі іноземною валютою, рух капіталів, курс національної грошової одиниці, а також стан зовнішньої торгівлі України.

По-друге, девальвації та валютні інтервенції що здійснювались, як правило, після значного погіршення ситуації на внутрішньому валютному ринку, з метою недопущення різких курсових коливань. Суттєвого впливу на стан зовнішньої торгівлі або рух капіталів ці заходи не мали, отже, ефективність їх застосування була невисокою.

По-третє, проведення державою активної дисконтної політики в галузі валютного регулювання було неможливим. Значною мірою це пов'язано з тим, що суттєву перешкоду на шляху іноземних капіталів в Україну складала нестабільність національної економіки. Разом з тим, першочергового вирішення вимагали внутрішньогосподарські проблеми з питання розвитку національного виробництва, виходу економіки з кризової ситуації, припинення економічного спаду тощо.

Прийдун Л.М. Управління кредитним ризиком як основа забезпечення ефективності банківської діяльності // Сталий розвиток економіки, 2012. -№ 2. - С. 307-312

Анотація: Досліджено особливості та наслідки впливу кредитного ризику на ефективність банківської діяльності. Обґрунтовано необхідність управління кредитним ризиком задля забезпечення стабільного функціонування як банківської установи, так і банківської системи країни загалом.

Питання ефективного функціонування банків є досить актуальним на сьогоднішній день. Одним із важливих моментів його забезпечення виступає управління ризиками банківської установи, особливо кредитним, який має прямий вплив на фінансову безпеку банку, адже неповернення чи часткове неповернення кредиту, яке виникає внаслідок реалізації кредитного ризику, відображається на стані власного капіталу банку та, відповідно, на результатах його діяльності.

Ризик є невід’ємною складовою в будь-якій сфері економічної діяльності, не є винятком й банківська справа, оскільки її існування та розвиток відбувається за рахунок ризику, адже саме здатність і готовність банків брати на себе ризики під час здійснення кредитних, валютних операцій, фінансування інноваційних проектів є основою для їх функціонування.

Надзвичайно актуальною дана проблема є для країн, що стали на шлях ринкових перетворень, особливо для України. Річ у тому, що в умовах планово-адміністративної економіки проблеми кредитного ризику як такої для банків не існувало, оскільки основними їх позичальниками виступали державні установи, тому всі ризики по поверненню кредитів цих установ брала на себе держава, здійснюючи виплати по позиці за рахунок бюджетних коштів. Діючи в таких умовах, банки втратили безцінний досвід управління кредитним ризиком.

Ситуація змінилась із переходом до ринкових умов господарювання та урізноманітнення форм власності, результатом чого стало функціонування вітчизняної економіки в середовищі економічної свободи – свободи вибору контрагентів, продуктів, продавців та покупців, конкуренції, що підвищило ступінь невизначеності та ризиковості економічного середовища, в межах якого були змушені діяти економічні агенти. Внаслідок впливу зазначених обставин, з’явилась небезпека виникнення ризику втрати доходів що, в кінцевому підсумку, вплинуло на результати діяльності як банків, так і їх клієнтів.

Більше того, в зв’язку із процесами зняття економічних та географічних обмежень щодо діяльності банківських установ, посилився вплив іноземного капіталу на вітчизняний банківський сектор, що, з одного боку, спричинило впровадження нових технологій, освоєння нових ринків, прийняття нетрадиційних рішень щодо стратегії діяльності, а з іншого – підвищило ступінь банківського ризику.

Відмітимо, що в законодавчих актах відсутнє чітке визначення поняття управління ризиком. Так, до прикладу в Законі України «Про об'єкти підвищеної небезпеки» (ст. 1) управління ризиком трактується як процес прийняття рішень і здійснення заходів, спрямованих на забезпечення мінімально можливого ризику. Схожу думку висловлює і І. А. Бланк – система принципів та методів розробки і реалізації фінансових ризикових рішень, які забезпечують усесторонню оцінку різних видів ризиків і нейтралізацію їх можливих негативних фінансових наслідків.

Отже, підсумовуючи, відмітимо, що розвиток ефективної системи управління кредитним ризиком виступає чи не найактуальнішим завданням в контексті ефективного функціонування як окремого банку, так і всієї банківської системи, яке можливо реалізувати лише ґрунтуючись на системному підході до управляння банком та прогнозуючи і мінімізуючи можливий кредитний ризик, який став основною проблемою, а управління ним – необхідною частиною стратегії і тактики виживання й стабільної діяльності банківських установ.

Джавага, Анна Вікторівна Валютна правосуб’єктність, поняття і види суб’єктів валютних правовідносин // Адміністративне право і процес, 2014. -№ 4. - С. 175-184

Анотація: Досліджено поняття валютно-правових відносин, надає класифікацію суб’єктів валютних правовідносин, досліджує функції державних органів і банківської системи України у сфері валютного контролю, аналізує валютну правосуб’єктність, яку поділяє на три складові – валютну правоздатність, валютну дієздатність і валютну деліктоздатність, характеризує особливості фінансової відповідальності за порушення валютного законодавства України.

Валютні правовідносини є врегульованими фінансово-правовими нормами суспільні відносини, які виникають у процесі здійснення валютних операцій, проведення валютного контролю і регламентування валютного обігу.

Щодо поняття валютно-правових відносин думки учених розділилися. Згідно з поглядом Н. Артьомова валютні правовідносини – це врегульовані нормами валютного права суспільні відносини, учасники яких виступають як носії юридичних прав і обов’язків, що реалізовують приписи, які містяться в цих нормах, щодо утворення, розподілу, використання валютних коштів і державних золотовалютних фондів, а також щодо здійснення валютного регулювання.

Валютні публічні правовідносини переважно виникають у процесі здійснення валютного регулювання та публічного валютного контролю у сфері валютної діяльності та здійснення державою валютної політики, що є безпосереднім об’єктом цих правовідносин. Валютні публічні правовідносини надають органам і агентам публічного валютного контролю активної правосуб’єктності, а іншим суб’єктам підпорядкування – пасивної правосуб’єктності.

Тому під валютними правовідносинами в рамках нашого дослідження ми будемо розуміти суспільні відносини, що виникають з приводу валютного регулювання і здійснення валютних угод, а також контролю за законністю цих видів діяльності.

Суб’єктами валютних правовідносин є органи державної влади, уповноважені банки на чолі з Національним банком України, резиденти і нерезиденти (юридичні і фізичні особи). Особливе місце в цих право відносинах займають міжнародні фінансові організації.

Органами державної влади, що здійснюють валютне регулювання, згідно зі ст. 11 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю» від 19 лютого 1993 р. № 15-93 є Національний банк України та Кабінет Міністрів України. Так, відповідно до згаданої статті Декрету:

1. Національний банк України у сфері валютного регулювання

2. Кабінет Міністрів України

Проте регулювання здійснюється не лише за допомогою підзаконних актів, які мають право видавати органи валютного регулювання; ва лютні правовідносини регулюються законодавчими актами, де головну роль відіграє Конституція України. Із Декрету «Про систему валютного регулювання та валютного контролю» неможливо зрозуміти місце валютно-правової нормотворчості в системі валютних правовідносин. Тому уявляється доцільним розділити органи валютного регулювання на загальні і спеціальні, віднісши до загальних Верховну Раду, а до спеціальних – Національний банк України.

Контрольні функції належать не лише органам виконавчої влади – судова влада також здійснює контроль у сфері валютно-правового регулювання та інших валютно-правових відносин. У науковій літературі відзначається, що в процесі роботи суди здійснюють не лише функцію зі здійснення правосуддя, вони також контролюють діяльність органів виконавчої влади стосовно громадян й інших суб’єктів правовідносин, що виникають у процесі виконавчо-розпорядчої діяльності цих органів. Таким чином, суди здійснюють контроль у сфері валютних правовідносин. Причому цей контроль спрямований як на перевірку законності нормативно-правових актів органів валютного регулювання і контролю, так і на перевірку законності рішень і дій цих органів та їх посадових осіб щодо інших учасників валютно-правових відносин.

Санкції, передбачені цим пунктом, застосовуються Національним банком України та, за його визначенням, – підпорядкованими йому установами. Оскарження дій щодо на кладення стягнень провадиться у судовому порядку. Суми стягнених штрафів спрямовуються до державного бюджету України.

Криволапов, Богдан Михайлович Перспективи розвитку та сучасний стан українського валютного законодавства // Часопис Київського університету права, 2012. -№ 3. - С. 365-368

Анотація: Присвячено аналізу нинішнього ста ну валютного законодавства України. Автор аналізує як сучасний стан валютного законодавства, так і деякі законопроекти, що відображають тенденції розвитку даної галузі права.

Актуальність теми дослідження обумовлена недосконалістю сучасного валютного законодавства України. На сьогодні відсутній єдиний нормативний акт, який охоплює всі аспекти валютного регулювання в Україні. Слід зазначити також, що багато аспектів валютного права взагалі не знайшли свого відображення у вітчизняному законодавстві.

Метою цієї статті є аналіз законодавства України з питань валютного регулювання та валютного контролю.

– розрахунки за зовнішньо економічними контрактами;

– перекази заробітних плат, пенсій, аліментів та інших не торгових платежів;

– переказ дивідендів, відсотків за кредити, роялті та інших платежів за використання об’єктів інтелектуальної власності;

– інші операції.

До операцій, пов’язаних з рухом капіталів, слід віднести:

– інвестиції;

– надання та отримання довгострокових кредитів в іноземній ва люті;

– заохочення й розміщення коштів в іноземній валюті на вкладні рахунки;

– інші операції.

На сьогодні це найбільш популярна класифікація валютних операцій, яка застосовується провідними міжнародними фінансовими організаціями. Слід зазначити, що в постанові Правління НБУ від 10 серпня 2005 р. № 281 Про затвердження нормативно-правових актів Національного банку України , що затверджує Положення про порядок та умови торгівлі іноземною валютою, проведена класифікація на поточні торговельні операції, поточні не торговельні операції та операції, пов’язані з рухом капіталу.

Свого часу НБУ прийняв постанову № 364 від 11 жовтня 2011 р. «Про внесення змін до деяких нормативно-правових актів Національного банку України», в якій передбачено, що купівля або продаж іноземної валюти фізичним особам здійснюється тільки після пред’явлення документів, які посвідчують цю особу.

Після цього, щоб купити або продати іноземну валюту, фізичним особам необхідно пред’являти ідентифікаційний документ. Такого обмеження ще не було у вітчизняному законодавстві за всі роки незалежності нашої держави. Якщо Україна стала на шлях лібералізації валютних операцій, то встановлення подібних додаткових обмежень виглядає не зовсім зрозуміло. Навіть під час фінансової кризи у законодавстві країни не застосовували такі заходи. Також слід зазначити, що в жодній країні ЄС не має таких правил, які ускладнюють купівлю-продаж готівкової валюти фізичним особам, тому таке валютне обмеження, безумовно, потрібно скасувати.

Враховуючи все вище наведене, можна зробити такі висновки та пропозиції:

По-перше, в українському законодавстві відсутній комплексний нормативний акт, який охоплює більшість питань валютного регулювання. У Декреті КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19 лютого 1993 р. № 15-93, який є базовим документом у цій сфері на сьогодні, не проведена класифікація валютних операцій, неналежним чином врегульовані питання міжнародних розрахунків.

У цьому документі також недостатньо повно та чітко прописаний порядок використання коштів у іноземній валюті. Необхідно внести відповідні зміни в даний документ для більш повноцінного валютного регулювання.

По-друге, обмеження щодо строків розрахунків в іноземній валюті, передбачені в Законі України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті», вже давно не відповідає сучасним реаліям і викликає велике незадоволення суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності України та їх іноземних партнерів. Пропонується скасувати цю норму як таку, що ускладнює здійснення міжнародних розрахунків.

По-третє, в українському законодавстві досі невизначена ситуація з обов’язковим продажем валютної виручки. Це є неприпустимим та вносить певну нестабільність.

По-четверте, ідентифікація фізичних осіб при купівлі-продажу валюти є додатковим валютним обмеженням, яке ускладнює купівлю-продаж готівкової валюти. Це правило, що ускладнює життя як резидентам, так і не резидентам, необхідно скасувати.

По-п’яте, прийняття Закону України «Про валютне регулювання та валютний контроль в Україні» заповнить багато прогалин в українському валютному законодавстві та буде значним кроком вперед у процесі впорядкування законодавства в цій сфері.

Створення дієвої системи валютного регулювання України не можливе без глибокого вивчення теоретичних аспектів та досвіду інших держав . Саме такий підхід дозволить розробити оптимальний режим валютного регулювання. Тому, необхідність удосконалення чинної системи валютного регулювання в Україні, як однієї з обов'язкових умов забезпечення сталого економічного зростання, є актуальною науковою проблемою.

Замовити повніше сторінки з періодичних видань скористуйтесь послугою

електронної доставки документів ЕДД