Народні традиції

Географічне положення України та постійний вплив на неї інших культур сформували в характері українців такі риси, як сильний вольовий компонент, індивідуалізм, працелюбність, гостинність, здоровий оптимізм, занурення у природу.

Загалом, українцям як нації, притаманні риси, які властиві більшості європейських народів. Разом із тим українці вирізняються життєрадісністю, гостинністю, артистизмом.

Протягом віків це відбивалося у традиційному побуті українців, їх віруваннях, культурі.

Народний одяг

Те, що ми сьогодні називаємо українським народним одягом, формувалося протягом століть і було пристосоване до потреб народу й особливостей українського клімату. У селі одягалися дуже просто: вишита сорочка, спідниця у жінок і штани у чоловіків та взуття — личаки або постоли.

Святкове вбрання було різноманітним і пишним. Жіночий одяг складався з вишитої сорочки і незшитого одягу: дерги, запаски, плахти (з XIX ст. зшитої спідниці); у прохолодну погоду носили безрукавки (керсетки, киптари). Жінки на Полтавщині у свята поверх сорочки вдягали плахту, а в будні дні — чорну запаску, яку називали також «дертою» або «джергою».

Характерна риса українських дівочих головних уборів полягала втому, що верхня частина голови (маківка) завжди залишалася відкритою, тому дівочі головні убори найчастіше мали форму вінка. Дівчата заплітали волосся в коси, укладаючи їх навколо голови та прикрашаючи стрічками, квітами або надягаючи на голову вінок із паперових квітів, строкатих стрічок.

Чоловічий костюм складався з сорочки, заправленої в широкі або вузькі штани, безрукавки та пояса.

Верхній одяг українців відрізнявся великою розмаїтістю. Жінки й чоловіки носили короткі і довгополі безрукавки, іноді вироблені з хутра. В лемків була чуганя — верхній одяг з наглухо зашитими рукавами, які служили кишенями.

У східних областях їх виготовляли із валяного сукна різних кольорів: білого червоного або коричневого.

Кептар — хутряна безрукавка в населення Карпат і Прикарпаття; мав значну локальну варіативність довжини та прийомів оформлення залежно від регіону.

Верхній одяг був дуже різноманітним: кожух (зимовий одяг із овечих шкур — хутром усередину), жупан (із дорогих тканин, таких як штоф, парча або ж із тонкого фабричного сукна, найчастіше синього або ж зеленого кольору, він достатньо довгий і приталений).

Вишивка завжди була характерною прикрасою українського народного одягу ще на початку І тисячоліття.

Широко розповсюджені деталі візерунка українських вишивок являють собою древні символи. Вчені стверджують, що в старовину вишиті рушники можна було читати, наче книгу. Рушники завжди були символом матеріальної культури слов'ян і широко використовувалися для побутових і обрядових цілей: рушниками прикрашали ікони, з хлібом-сіллю на рушникові зустрічали гостей; на знак згоди на шлюб дівчина сватам подавала рушники; навіть намітка — традиційний головний убір заміжньої українки — являла собою довгий (до 8 м) рушник.

До речі

На початку 1990-х рр. у Черкаському національному університеті імені Богдана Хмельницького був заснований Музей українського рушника. Нині в його експозиції виставлено понад 500 вишитих рушників кінця XIX — початку XX cm.

В Україні історія народної вишивки йде коренями в глибоку давнину. Дані археологічних розкопок і свідчення літописців підтверджують, що вишивання як вид мистецтва існувало з незапам'ятних часів. Вишивкою, за свідченням Геродота, був прикрашений ще одяг скіфів. Знайдені на Черкащині срібні бляшки з фігурками чоловіків, датовані VI ст., при дослідженні показали ідентичність не тільки з одягом, але і з вишивкою українського народного костюма XVII1—XIX ст. Арабський мандрівник X ст. у своїх розповідях про русів згадує, що вони мали вишитий одяг. На жаль, пам'ятки української вишивки збереглися тільки за останні кілька століть, але навіть цього досить, щоб з'ясувати, що елементи символіки орнаментів української вишивки збігаються з орнаментами, які прикрашали посуд давніх жителів території України періоду неоліту, трипільської культури.

  Загальновідомо, що вишивання є національним мистецтвом та ремеслом українців, звичайно, залежно від регіону існують певні розбіжності у використанні елементів орнаментів, естетичності їх розташування, гами кольорів, а також у використанні певних технік.

Наш народ ставився до вишиванки як до святині. Вони передавалися з роду в рід, з покоління в покоління, береглися як реліквії. Символічний образ сорочки-вишиванки часто зустрічається в народних піснях. За традицією, дівчина, готуючи придане, мала власноруч вишити своєму нареченому сорочку.

    Вишиванка — це символ здоров'я та краси, порядності й чесності, любові та святковості, щасливої долі й родової пам'яті; крім того, вишиванка — це ще й оберіг. Символіка вишивки залежала від того, кому призначалося вбрання: парубкові-нареченому, чоловікові чи хлопцеві; дівчині чи заміжній жінці.

   Виготовлялися сорочки з лляного чи конопляного полотна домашньої роботи. Було чимало типів традиційних сорочок залежно від форми, використаних матеріалів, а також від семантики кольорів: подільський, галицький, поліський, волинський, наддніпрянський, полтавський, гуцульський, буковинський, лемківський тощо. Цікаво, що символіка вишиванок часто-густо збігається з символікою орнаментів предметів матеріальної трипільської культури. Виявлені на Черкащині срібні бляшки з фігурками чоловіків (їх датують VI ст.) ідентифікуються з візерунками вишиванок XVIII—XX ст. Щоправда, символіка вишивки часто складалася з двох частин: історичної (родової) і прогнозуючої (загадування майбутнього, продовження роду).

Орнаменти

 

Орнаменти українських вишивок за мотивами поділяються на три групи: геометричні (абстрактні), зооморфні (тваринні), рослинні.

Геометричні орнаменти, які характерні для всієї слов'янської міфології, є найдавнішими. Вони дуже прості: трикутники, ромби, кружальця, кривульки, лінії, хрести (прості й подвійні). Важко судити, який зміст вкладався в ці символи раніше. Сьогодні на їх основі втйародній вишивці широко використовуються такі мотиви, як «баранячі роги», «кучери», «кудрявці», «гребінчики»тощо.

В орнаменті подільських вишивок зустрічається мотив «кривульки», або «безконечника», відомий ще з часів трипільської культури, тобто значно раніше, ніж славнозвісний грецький меандр. Зигзагоподібний меандровий орнамент зустрічається у вишивках західних районів Поділля. До цього виду орнаментальних мотивів належать «сосонки», «хвощ» та «перерви», які поширилися в південних та західних районах Поділля. Відомий візерунок «рожи» (зірки, розетки) представляє собою перехід від геометричного до рослинного орнаменту. Іноді він нагадує зображення сонця.

Рослинні орнаменти вишивок

   В основі рослинного орнаменту є прагнення перенести у вишивку красу рослинного світу. Навіть вкрай умовні візерунки виникли внаслідок спостереження реально існуючих форм у природі. В українській вишивці часто використовуються такі мотиви: «хміль», «виноград», «дубове листя», «барвінок» тощо. Деякі з них несуть на собі відбиток стародавніх символічних уявлень народу.

Наприклад, мотив «барвінку» — це символ немеркнучого життя, візерунок «яблучне коло», поділений на чотири сектори, з вишиванням протилежних частин в одному кольорі — символ кохання. У сучасній вишивці трапляється й давній символ «Дерево життя», який здебільшого зображується стилізовано у формі листя або гілок.

Література: 

Лаврик, Оксана Василівна. 1000 цікавих фактів про Україну [Текст] / О.В. Лаврик. - Харків: Віват, 2015. - 256 с.

Скачати повніше