Протягом останніх десятиліть через низку як об’єктивних, так і суб’єктивних причин книга в Україні поступово втрачає свою важливу роль, що спричиняє стрімке падіння освіченості та духовності людей, призводить до зниження загального рівня інтелекту суспільства. Також відомо, що зменшення інтересу до читання негативно впливає на розвиток таких супутніх інтелектуальних продуктів, як кіно, театр тощо. Більше того, ця ситуація унеможливлює глобальний аналіз у прийнятті рішень на різних рівнях державного управління і в результаті система починає працювати проти суспільства, а не для нього [1].

У той же час, для осмислення подій сьогоднішнього дня, оновлення знань про власну історію, пізнання української культури та, зрештою, для європейської інтеграції нашого суспільства як ніколи важлива українська книжка. Попри це, ми спостерігаємо невтішну тенденцію скорочення обсягів вітчизняного книговидання через його низьку конкурентоспроможність, недостатній рівень попиту, зумовлений зростанням цін на видавничу продукцію [2].

Є ще одна причина – зниження інтересу до самого процесу читання як способу пізнавання світу. Згідно з результатами незалежного дослідження, проведеного серед дорослих українців у березні 2013 року компанією Research & Branding Group, 50,9% співвітчизників викреслили літературу зі свого життя. А з числа тих, хто залишився вірним книзі, третина долучається до неї кілька разів на тиждень, а кожен п’ятий – кілька разів на рік. Так нашестя технологій, втрата культури читання і низька якість шкільних уроків літератури та дитячих книг перетворили Україну з радянського книжкового клубу, коли активними читачами були 90% громадян, в країну, де більша частина населення взагалі не торкається книжкових сторінок. Разом із тим, нинішня культурна ситуація в Україні є унікальною. Очевидно, що вона вимагає не лише широкого обговорення та глибокого осмислення, але й негайних дій [3].

Нещодавно дослідницькою інституцією Міністерства культури – Українським центром культурних досліджень – було представлено проект Довгострокової стратегії розвитку української культури, який передбачає підтримку видавничої справи та програм заохочення читання через систему соціального партнерства та спільних міжміністерських, міжвідомчих програм. Його створення продиктовано не лише викликами часу, а й давно назрілою необхідністю провести глибокі й конструктивні реформи в галузі [4]. 

Аби набути статус європейської держави та підвищити свою конкурентоспроможність на світовому ринку, нашій країні необхідно якомога активніше відроджувати роль книги та читання як важливої складової культурного, професійного та інтелектуального збагачення людини, зокрема шляхом створення сприятливих умов для розвитку вітчизняної видавничої галузі та налагодження ефективної системи інформування.

   Один із шляхів розв’язання проблеми скорочення потреби у видавничій продукції та читанні – прийняття відповідних державних програм, що відповідає засадам загальноєвропейської політики. Адже в усіх цивілізованих країнах давно існують програми підтримки читання. Вони дають позитивні результати, оскільки враховують внутрішню специфіку країни та її певні проблеми. Приміром, якщо в США проблему пов’язують з освітою, то в цій країні програма в основному базується на освіті. І, якщо в Польщі проблему пов’язують з бібліотеками, то програму підтримки читання націлено на модернізацію, реорганізацію й наповнення фондів бібліотечних закладів. Також слід зазначити, що в Канаді, яка перебуває під потужним конкурентним тиском з боку Великобританії, Франції та США, прийнято програму розвитку книговидавничої галузі, обсяг фінансування якої становить близько 30 млн. доларів США на рік, а головною метою є створення сприятливих умов для видання і розповсюдження видавничої продукції саме канадських авторів. Наявність вищезгаданих програм є основним механізмом державної підтримки видавничої галузі [5, 6].

А що ж робити такій країні, як наша? Із таким запитанням, майже риторичним, звернулася до присутніх президент громадської організації (ГО) «Форум видавців» О. Коваль під час Першого конгресу «Промоція літератури в Україні», який відбувся 21–22 лютого 2015 року в Києві. У ці дні ГО «Український літературний центр» під керівництвом куратора літературних проектів 

П. Городиської зібрала під одним дахом організаторів найбільших літературних подій, журналістів, представників міжнародних культурних установ, літературних менеджерів із різних куточків України – загалом 50 учасників із різних регіонів, – аби скласти уявлення про актуальні питання культурної політики України, міжнародні практики промоції літератури, засади успішної комунікації зі ЗМІ та пошук ресурсів. Партнерами Конгресу були: Мистецька агенція «Наш Формат», Національний книжковий «Форум видавців у Львові», Міжнародний фестиваль «Книжковий Арсенал», «Культура 2025. Платформа стратегічних ініціатив», ГО «Garage Gang», Платформа соціальних інновацій «Велика Ідея», «Громадське радіо», Журнал культурного супротиву «ШО», Польський Інститут, Ґете-Інститут, Чеський центр, Британська Рада, Французський Інститут.

Програма дводенного заходу включала лекції відомих кураторів, журналістів та громадських діячів, презентації українських літературних проектів, дискусії, знайомство літературних менеджерів України, роботу в командах тощо. Говорили про досвід створення та просування сучасних літературних проектів і про те, які питання та проблеми є наразі найактуальнішими й найболючішими.

    Перший день розпочався з лекції директора «Агенції культурних ініціатив» М. Скиби про інтелектуальну книжку. Він розповів про специфічність та незатребуваність такої літератури в Україні. Тоді як в Європі, приміром, в Німеччині, цей жанр користується чималим попитом.

Продовжився день виступом культурного діяча, шеф-редактора львівського соціокультурного часопису «Просто Неба», програмного директора Львівського міжнародного літературного фестивалю Г. Семенчука, який на прикладі «Форуму видавців» у Львові ознайомив слухачів з основними етапами створення і проведення книжкового фестивалю. Коли він передав лекційну естафету О. Коваль, учасники конгресу почули статистичну інформацією про літературну ситуацію в Україні. Так, оцінюючи результати існуючої промоції книжкових видань, лекторка поставила не більше трьох балів у десятковій системі. А щодо конкуренції у цій сфері вона запропонувала для початку об’єднати зусилля аби отримати країну, де читають, а вже потім думати про суперництво.

    Звісно, без самого книжкового ринку говорити про промоцію літератури неможливо. Тож президент «Форуму видавців» представила свою програму підтримки читання. За її словами, останні десять років кількість виданих книжок – близько одиниці на душу населення, що в два–чотири рази менше, ніж в Європі, в залежності від країни. А в умовах сьогоднішньої економічної ситуації навіть ця мізерна цифра може зменшитися на 60% – так прогнозують експерти з Української асоціації видавців та книгорозповсюджувачів.

Перш за все, вважає О. Коваль, необхідно підвищувати рівень освіти, адже саме освічені люди з розвинутим критичним мисленням формують попит на книжку, в тому числі й тренд на інтелектуальні видання з «високих полиць». Із процесом підвищення рівня освіти нерозривно пов’язана й реорганізація бібліотек, яким, за її словами, найбільш потрібні новинки, а не старі томи 1970-х років. Стан вітчизняних бібліотек та їх реформування – це взагалі окрема дискусія, адже з появою Інтернету українські бібліотеки без інновацій поступово перетворюються на рудиментні архіви. Представлений план дій – від безперервної комунікації й складання літературної карти своєї місцевості до переконування державних можновладців у необхідності прийняття і фінансування довгострокової програми підтримки читання. Хоча на державну підтримку, особливо в умовах сьогоднішньої ситуації, розраховувати не доводиться – «Форум видавців» звертався до урядів і президентів зі своєю програмою підтримки читання ще з 2005 року, але, як зауважила О. Коваль, бюджет на сферу культури у нас формується за залишковим принципом.

Другий блок Конгресу складався із презентацій літературних проектів у форматі «PechaKucha» – арт-рух, що зародився в Японії 2003 року, – який дозволяє робити презентації короткими й динамічними. Його зміст полягає у підготовці презентацій із 20 слайдів та розрахунком часу – 20 секунд на кожен. Цікава система, яка змушує сказати найголовніше про проект за 6 хвилин та 40 секунд.

Загалом усі презентації були цікавими та корисними. Виступи учасників показали, що насправді літературне життя в регіонах вирує. А головне, що представники цієї сфери отримали можливість не тільки обмінятися власним досвідом літературного менеджменту, але й поділитися «маленькими книжковими хитрощами». Наприклад, головні редактори та ініціатори проекту «Читомо» І. Батуревич та О. Хмельовська розповіли про відкриття на своєму сайті крамниці, після чого їх відвідуваність зросла вдвічі. М. Максим’як, автор двох поетичних збірок, учасниця багатьох літературних фестивалів та проектів, зокрема Міжнародного літературного фестивалю Форуму видавців у Львові, «Київських лаврів» та MERIDIAN CZERNOWITZ, поділилася досвідом створення культурних заходів для маленького міста на прикладі проекту «Арт-Двір» у Бучачі Тернопільської області.

До речі, про регіональні ініціативи зараз у літературних колах говорять усе більше. Наприклад, очільниця черкаської МГО «Книжковий маестро» 

Л. Фіть розповіла, що через жіночу аудиторію в їхньому місті найбільшим «попитом» користуються молоді чоловіки-літератори. На її думку, у промоції літератури виправдані усі засоби залучення читачів.

    Та найголовніше у літпроцесі, на чому зійшлися учасники Конгресу, – це довіра і надійність партнера. Як сказала О. Коваль: «Конкурувати будемо, коли матимемо 40 мільйонів відвідувачів фестивалів і читачів, а зараз давайте підтримувати одне одного». На цьому перший день закінчився.

Не менш змістовними і креативними виявилися заходи другого робочого дня Конгресу. Цього разу учасники працювали в трьох групах, кожна з яких отримала завдання: визначити головні проблеми промоції літератури в Україні та шляхи їх подолання. Примітно, що у виокремленні проблем команди були майже одностайними: дефіцит локацій, нестача коштів, слабкий маркетинг, відсутність кваліфікованих культурних менеджерів, нерозвинуте книгорозповсюдження, недоліки системи освіти та ін. А у своїх рішеннях команди переважно апелювали до держави, проте не забували про необхідність взаємодії, в першу чергу, з бізнесом – його представників слід переконувати в перспективності фінансування літератури. Прикладом може слугувати розповідь президента ГО «Garage Gang», співзасновниці платформи соціальних інновацій «Велика Ідея» та громадської активістки І. Соловей щодо можливості збору коштів на реалізацію будь-якого проекту через Інтернет на базі платформи «Спільно-кошт» (краудфандінг). Вона також поділилася багатим досвідом  комунікації з інвестором, наголосивши на потребі оцінки ідеї з точки зору фінансової привабливості та важливості планування.

    Про культурний менеджмент – нове для України, але не для світу явище – розповіла присутнім О. Гончар, представниця ГО «Інститут культурного менеджменту». Загалом, потреба в кваліфікованих культурних менеджерах не підлягає сумніву, але щодо означення специфіки їх обов’язків наразі точиться полеміка, проводяться дослідження.

На завершення Конгресу відбувся круглий стіл «Міжнародні проекти в галузі літератури. Досвіди промоції. Варіанти співпраці» за участі представників Польського Інституту, Гете Інституту, Чеського Центру, Британської Ради та Французького Інституту. З їхнього боку було одностайно виголошено готовність співпрацювати з українськими колегами.

Без сумніву, захід надав поштовху для подальших дій у напрямі розвитку культури читання. Важливо також, що на Facebook вже створено відповідну робочу групу, а отже спілкування учасників літпроцесу в Україні триватиме і, є така надія, виявиться конструктивним [6, 7, 8, 9].

Отриманню позитивних результатів у більш глобальному плані – досягненню європейського рівня реалізації проектів і просування українського культурного продукту за межі нашої батьківщини – може допомогти приєднання України до тих програм Європейського Союзу, які б допомогли фінансувати її важливі національні потреби за кордоном. Але з об’єктивних причин фінансові можливості країни сьогодні обмежені. Саме тому наша держава обрала за пріоритет приєднання до програми «Креативна Європа», яка надає гранти на підтримку проектів європейського співробітництва, у тому числі, на підтримку літературних перекладів закордонних авторів і популяризацію літературних творів через ринки ЄС.

Як повідомив заступник Міністра культури України з питань європейської інтеграції А. Вітренко, в рамках цієї програми Міністерство культури України вже скоро може отримати кошти на рівні 1,5 млрд євро, й уточнив, що фінансування передбачено на період до 2020 року. За його словами, українські культурні діячі отримають доступ до всього фінансового фонду програми грантової підтримки, причому кошти виділятимуться на реалізацію конкретних культурних проектів, а їх обсяг визначатиметься в кожному конкретному випадку окремо. Мінкультури розраховує, що Україна приєднається до програми «Креативна Європа» до кінця року [6, 10].

У контексті міжнародної співпраці необхідно також згадати про існуючі між Україною та Польщею домовленості щодо поглиблення двосторонньої співпраці в галузі культури, досягнуті в ході низки зустрічей Віце-прем’єр-міністра – Міністра культури України В. А. Кириленка та Міністра культури і національної спадщини Республіки Польща М. Омілановської. Приміром, 18–20 травня делегація у складі фахівців Мінкультури та Українського центру культурних досліджень у рамках програми обміну досвідом з Республікою Польща відвідала Варшаву та Краків для ознайомлення з досвідом польських культурних інституцій, у тому числі Польського Інституту Книжки. Учасники програми мали змогу поспілкуватися з його працівниками щодо здійснюваних Польщею програм і проектів, спрямованих на популяризацію книжки й читання в суспільстві. Зокрема українська делегація дізналася про особливості співпраці із закордонними видавцями та критиками задля просування вітчизняної літера-тури в світі, а також стосовно розвитку польських публічних бібліотек та професійну перепідготовку бібліотечних фахівців [11].

Дійсно, найчастіше заходи й проекти, пов’язані із промоцією читання, реалізовують саме бібліотеки. В сучасних умовах соціальний ефект бібліотечної діяльності стрімко зростає, оскільки бібліотека є тією установою, яка може консолідувати громадськість щодо вирішення соціально значущих проблем і, таким чином, бере участь у становленні громадянського суспільства в країні. Більше того, коло партнерів сучасної бібліотеки досить широке і поповнюється щороку. Це – органи місцевого самоврядування, державні служби, громадські організації, освітні установи, заклади культури, недержавні комерційні структури, засоби масової інформації, благодійні фонди. Бібліотека є вигідним партнером для інших організацій, громадським центром культурного життя, спілкування, дозвілля. Отже, в бібліотечній діяльності має місце соціальне партнерство, як новий, дуже ефективний вид взаємодії, що відкриває широкі можливості й допомагає бібліотекам здійснювати їхню основну функцію – промоція літератури та читання [12].

Утім, як пропагувати книжкову культуру в Україні, коли статистика та фахівці стверджують: проблема не у відсутності повноцінного доступу до книги та державної політики в цій сфері, а в тому, що в українців зникає звичка читати [13]. 

Майбутнє нації, яка читає, залежить великою мірою від виховання тяги до художнього слова, переконані експерти [3].

Літературний критик І. Славінська вважає: попри те, що у нас мало книгарень, і книга погано доходить до аудиторії, особливо у маленьких районних центрах, більшість із тих, хто не читає, причиною називають саме відсутність такої потреби. На її думку, це свідчить про помилку виховання – як з боку школи, так і з боку родини. У класі діти здебільшого завчають напам’ять біографії письменників, уривки творів або дати їх написання. Читання заради читання програма не культивує, основна її ціль – просто дати певний обсяг інформації.

В сучасному інформатизованому світі зменшується кількість часу, який діти проводять з книжкою в руках. Серед причин, з яких діти та підлітки менше читають, – відсутність культури читання в родині, переорієнтація особистого часу на Інтернет, телебачення й комп’ютерні ігри. Але й самі батьки часто ставляться до дитячого читання несерйозно – такої думки про сьогоднішню ситуацію з читанням притримується Міра Київська, одна із засновників порталу дитячої літератури «Букмоль». Вищеназваний сайт розраховано на читачів і видавців, котрі шукають нові тексти. Наприклад, «Букмоль» публікує огляди книжок, яких ще немає в Україні. Окрім того, команда порталу організувала літературний клуб, де з дітьми читають уголос, обговорюють книжки або малюють персонажів. За її спостереженням, до клубу ходять переважно ті діти, чиї батьки і самі багато читають [13].

Отже, як показує досвід, не діти не хочуть читати, а батьки переконані, що їм це не потрібно. За даними соціологічного дослідження «Читання книг в Україні – 2014», частка родин з дітьми до 15 років, у яких батьки прочитали дитині хоча б одну книжку за рік, в Україні знизилася з 28 до 23%. Загальна кількість прочитаних дітьми книжок також зменшилася більш як на 60%. Це тривожні сигнали, які свідчать про те, що читання йде з дозвілля українців.

     Книговидавці, у свою чергу, стверджують: зменшився реальний обсяг ринку в сегменті книг для дітей і юнацтва. «В Україні стало менше книжкових новинок для школярів, знизився інтерес покупця до класичної художньої літератури, книжок з дитячої творчості та рукоділля», – стверджує генеральний директор видавництва «Віват» Ю. Орлова. Але є й позитивна тенденція – збільшився попит на дитячі книжки українською мовою. Якщо книжку видано двома мовами, то україномовна версія твору стабільно випереджає російськомовне видання в рейтингу продажів. Не втратила своєї актуальності й „розумна” дитяча література «подвійної адресації»: дитячі енциклопедії, розвиваючі видання з оригінальним авторським контентом, які підходять і для малят, і для школярів, і для їхніх батьків [14]. 

А от український письменник А. Курков упевнений, що в падінні інтересу до друкованого слова винна сумовита шкільна програма, яка відбиває у дітей охоту вивчати класику, а також і слабке її викладання: «В абетках і книжках для найменших друкуються найдурніші віршики про хліборобів. Архівна радянська несмачна поезія і проза викликають у підлітків враження, що вся українська література негідна уваги» [3].

Бібліотекарі ж покладають великі надії на читання і освіту як один із важливих способів передачі знань і досвіду поколінь, навіть як засіб досягнення додаткового матеріального достатку внаслідок підвищення інтелектуального рівня. Але для цього, вважають вони, треба об’єднати зусилля сім’ї, суспільства, церкви, школи, засобів масової інформації в популяризації читання і формуванні культурної компетентності підростаючого покоління. Тому пропонується створювати при бібліотеках Центри просування сімейного читання, де всі її члени можуть підібрати літературу до душі, порадитися з фахівцями-консультантами, поспілкуватися між собою. До організації роботи таких центрів можна залучати творчі сили місцевої громади, у тому числі національні культурні товариства, створювати читацькі об’єднання, книжкові, літературні, художні клуби, салони, літературно-мистецькі вітальні тощо.

А тим часом, у повсякденному житті бібліотек з’являються нові форми роботи для залучення якнайширшої аудиторії до літератури і читання. 

Упродовж цього літа в Національній бібліотеці України для дітей триває спеціальна програма, яка включає екскурсії, вікторини, майстер-класи, і навіть караоке. І все це безкоштовно. Діти читають книжки, беруть участь у різноманітних заходах і заробляють спеціальну бібліотечну валюту – «бібли», за яку згодом зможуть придбати книги з вітрини, надані спонсорами. Переможцям «Бібліотечного літа – 2015» у вересні цього року буде вручено призи [15].

А трохи раніше, під час весняних канікул, Національна бібліотека України для дітей, об’єднавши свої зусилля з працівниками «Київпастрансу», організувала акцію під назвою «Казковий трамвай». З 23 березня по 3 квітня дітей та дорослих запросили завітати на Контрактову площу, де проходили зустрічі з письменниками, майстер-класи, вікторини й конкурси. Батьки у цей час могли ознайомитися з новими надходженнями, послугами бібліотеки, порадитися з фахівцями, чим можна зацікавити дитину. Влаштувавши це свято дитячого читання організатори мали на меті допомогти школярам провести весняні канікули весело, цікаво та з користю – не вдома перед телевізором чи комп’ютером, а на свіжому повітрі, з книжкою та ровесниками.

Письменниця Л. Ніцой, яка пише дитячі книжки, стверджує, що тижні дитячого читання не мають бути суто бібліотечними заходами, їх варто перетворити на справжні фестивалі, де завдання дорослих – не стільки привести дитину до читання, скільки показати приклад і самим на хвилинку зануритися у світ дитинства. Тому Тиждень дитячого читання має бути спрямованим не стільки на дітей, скільки на дорослих, переконана вона.

Слід також зауважити, що «Читаючий транспорт» є досить популярною в нашій країні формою залучення користувачів до бібліотеки, тож подібні акції сьогодні організовують у багатьох містах України. 

    «Не хочеш читати? Приходь до бібліотеки – ми почитаємо тобі на весняних канікулах під час «Тижня шаленого читання» – ось таким незвичним та інтригуючим виявилося запрошення бібліотекарів Національної бібліотеки України для дітей до участі у Всеукраїнському тижні дитячого читання – 2015. І хоча дефіциту відвідувачів під час шкільних канікул бібліотека, як бачимо, не відчуває – дана дозвіллєва програма, яку книгозбірня запропонувала цього разу своїм користувачам, зібрала повні зали школярів і дошкільнят. Книжкові пригоди, квести, вистави – ось лише неповний список розважально-просвітницьких заходів, підготовлених бібліотекарями для дітей.

Можливо, приваблива пропозиція «Не хочеш читати? Не треба! Ми самі почитаємо тобі!» приведе до бібліотеки дітей, які мають певні проблеми з читанням? У бібліотеці вигадали цю програму для того, щоб діти знайшли для себе заняття до душі, не нудьгували та все ж таки відчули смак до читання, а головною відмінністю програми є читання вголос популярних дитячих книжок сучасних українських авторів. Так, з 23 по 27 березня дітям-учасникам програми читали дорослі – бібліотекарі, актори, режисери, волонтери. На першому поверсі бібліотеки було представлено «Великий список»  – кольоровий плакат з обкладинками книг, анотаціями та віковою адресою. Учасники ще до початку програми читання могли вибрати  собі книгу до смаку і з першого дня канікул зануритися у «шалене читання».

Під час Тижня на читачів також чекали біографічні розвідки, творчі завдання, як самостійні, так і командні. Потрібно було написати листа авторові, оформити досьє письменника. Найцікавіше завдання, над яким команди працювали разом із керівником, – вигадати і підготувати театралізовану презентацію книжки, яку вони прочитали, щоб показати свої творчі роботи письменникам та усім гостям свята 2 квітня, в Міжнародний день дитячої книги, під час закриття Всеукраїнського тижня дитячого читання – 2015. 

Слід також додати, що кожного року до цієї події долучаються дитячі бібліотеки всіх областей України, пропонуючи маленьким читачам свої цікаві програми. Та найбільш масштабною подією Тижня дитячого читання можна вважати  Всеукраїнський конкурс «Найкращий читач України – 2015». Конкурс є відкритим і проводиться як творче змагання дітей в усіх областях України [16, 17, 18].

Ознакою нашого часу виявився потужний волонтерський рух, який набуває все нових форм і проявляється чи не в усіх сферах суспільного буття.

3 червня 2015 року Херсонська обласна бібліотека для дітей ім. Дніпрової Чайки за підтримки управління культури Херсонської обласної державної адміністрації провела обласний фестиваль бібліотечних волонтерських бригад «KsVolonterFest – 2015. Сходинка третя». Волонтерські бригади створено з числа підлітків – активних користувачів книгарень, що виявили бажання допомагати бібліотекам у популяризації книги та читання серед малечі, допомагаючи бібліотекарям в організації літературно-розважальних та пізнавальних програм.

Проведенням подібних фестивалів, як правило, завершується кожен черговий етап п’ятирічної обласної бібліотечної акції на підтримку дитячого читання «П’ять сходинок до успіху: увімкни бібліотеку!» А головна мотивація до участі – призові добірки нових українських книжок для дітей, що поповнюють фонди бібліотек-учасниць [19].

Важлива річ – поповнення бібліотек якісною сучасною та класичною літературою для дітей. У червні поточного року в Україні розпочався збір книг у рамках Всеукраїнського проекту з підтримки бібліотек «Читай!». Його ініціатори збирають книги, які дійсно потребують українські бібліотеки. Для того, щоб стати учасником проекту, потрібно надіслати на електронну пошту список бажаної літератури, в темі листа вказавши назву організації, обрати книги зі списку та принести у столичний магазин „Книгарня №1”. Після того, як буде зібрано необхідну кількість книг хоча б для однієї бібліотеки, книги Новою Поштою відправлятимуть у бібліотеки чи культурні установи, які попередньо зголосились брати участь в акції. Слід наголосити, що проект «Читай!» є безстроковою ініціативою [20].

    Поштовхом до залучення молоді до читання має стати Програма «Кіровоградщина читає Хемінгуея», яка популяризуватиме творчість одного з кращих авторів американської літератури, сприятиме набуттю навичок читання та вдосконалення знань англійської мови. Програму було організовано Кіровоградською обласною науковою бібліотекою ім. Д. І. Чижевського спільно з Інформаційно-ресурсним центром „Вікно в Америку" за підтримки Посольства США в Україні у грудні 2014 року, а  тривала вона до 30 травня 2015-го. 

За словами координатора програми О. Сергеєвої, обравши для читання та обговорення роман Е. Хемінгуея «Прощавай, зброє!», організатори хотіли привернути увагу молодих людей до важливості читання, об’єднання громади шляхом обговорення питань, що порушується в книзі та рекламують на прикладі цієї книги, як можна поєднати читання і дозвілля [21].

Не менш важливим питанням є модернізація бібліотечної мережі, адже промоція книги та читання вимагає застосування найсучасніших технологій, особливо, коли йдеться про молодь. Взяти хоча б Інтернет, без якого сьогодні неможливо уявити наше життя. Та як поєднати такі два поняття, як віртуальний світ і бібліотека? 

Зони Wi-Fi мають кав’ярні, ресторани, навчальні заклади, вокзали і аеропорти. Послугу доступу до мережі Інтернет пропонують модні коворкінги та антикафе. Останніми роками до цього списку масово приєднуються й бібліотеки, які є чи не найкращим місцем для роботи у всесвітній мережі. Відомо, що тільки у 10-ти районах Києва працюють близько 90 бібліотек, де можна скористатися мережею Інтернет, працюючи за стаціонарним комп’ютером або підключившись до Wi-Fi. Щоденно кожен відвідувач отримує одну годину безплатного доступу до інтернет-ресурсів та консультаційну допомогу бібліотекаря [22].

    Справжнім викликом застарілим формам роботи з читачами стало відкриття на київському Подолі бібліотеки нового формату – bOtaN. Тут, лежачи прямо в гамаку, можна почитати книги про підприємництво, саморозвиток, стиль життя, біографії компаній і людей, науково-популярні праці, а також художню літературу. Бібліотека нового формату може бути і місцем для роботи – тут є розетки і Wi-Fi. Всі книги в бібліотеці розташовано за розділами: „Справа”, „Досвід”, „Особистість”, „Наука” та „Художня література”. Окрім гамаків, затишну атмосферу створюють крісла, торшери, і навіть буфет з напоями та десертами. Коштує цей комфорт 30 гривень на годину, або ж, купивши абонемент – 1400 гривень на місяць можна проводити за читанням скільки завгодно часу. Проект – соціально-орієнтований, але команда розглядає його як комерційний і сподівається, що він окупиться [23].

До трансформації бібліотечної мережі все частіше залучають соціальні ініціативи. Так, можливість розкрити свій творчий потенціал і принести користь місту отримали учасники конкурсу соціальних ініціатив у рамках Фестивалю міських проектів «PRO місто», що відбувся в столичному парку імені Пушкіна 29–31 травня. Захід започатковано департаментом архітектури і містобудування Київської міськдержадміністрації у співробітництві з громадянською платформою «Social Boost». Фестиваль слугував майданчиком для зустрічі представників КМДА, архітекторів, бізнесменів, представників культури та всіх киян, що прагнуть зробити своє місто більш комфортним. Тож, кращим міським проектом 2015 року було названо «Best Urban Social Startup» – програму розвитку суспільних просторів на базі муніципальних бібліотек «Оціум-бібліотека. Мережа публічних просторів».