Студенту на замiтку
Звернення
Аудит
Бухгалтерський облік
Винахідництво
Екологія
Економіка
   Економіка підприємства
   Історія економіки
   Логістіка
   Страхування
   Цінні папери
   Корпоративне управління
Етика. Естетика
Інтелектуальна власність
Історія
Культурологія
   Культура, мистецтво, суспільство
   Культурне співробітництво
   Менеджмент в галузі культури
   Оперне, балетне мистецтво України
   Сучасна українська музика
   Українська книга
   Українське кіно
Маркетинг
Менеджмент
   Контроль і ревізія
   Корпоративне управління
Мистецтво
Мовознавство
Оподаткування
Педагогіка
Політика
   Державне управління
Право
   Авторське право
   Адміністративне право
   Господарче право
   Екологічне право
   Конституційне право
   Кримінально-процесуальне право
   Кримінальне право
   Кримінологія
   Митне право
   Міжнародне право
   Правоохоронна діяльність
   Сімейне право
   Соціальне право
   Фінансове право
   Цивільне право
   Цивільне процесуальне право
Психологія
   Організаційна психологія
   Психологія конфлікта
   Психологія особистості
   Педагогічна психологія
   Психологія спорту
   Психологія творчості
   Юридична психологія
Сільське господарство
Філософія
Фінанси

Сучасна українська музика


Шляхи популяризації української академічної музики: класика і сучасність
 
Характерною рисою сучасної академічної музики у нашій державі є дотримвння балансу між класичною традицією та новими музичними й виконавськими тенденціями. Важливим стає й пошук нових підходів до виконання й популяризації академічної музики.
    Це є особливо актуальним у наш час, бо жодна з попередніх історичних епох і культур не знала так званої масової культури або поп-музики. Наприклад, якщо у XIX ст. в кафетеріях, ресторанах, театрах, на громадських зібраннях репертуар популярної музики переважно складали народні мелодії або спрощені варіанти оригінальних творів серйозного жанру видатних композиторів, то в XX– XXI ст. суспільству нав’язувалась низькопробна масова культура, яка більшою мірою не будує, а руйнує національні, духовні та моральні устої індивідуума. Сучасна естрадна музика, значну частину якої становить поп-мистецтво, заполонила собою сфери популярного мистецтва і стала домінуючим фактором усіх розважальних заходів. Спочатку це певною мірою мало позитивне значення, адже більшість отримала музику необхідного для себе рівня, але згодом естрадна музика почала не тільки протиставляти себе серйозному жанру, але й повністю його заперечувати як щось важке, недоречне, нудне, без якого можна повністю обійтися. В результаті вищеописана лінія пізнання – від простого до складного (що було типовим для минулих культур) – порушується, заперечується і суспільство замикається на розважальній і технократичній сфері, куди серйозна музика не попадає [1].
     Тож сьогодні для популяризації як класичної, так і сучасної академічної музики необхідно знаходити нові нестандартні підходи.
До честі сучасних діячів музичного мистецтва, вони шукають оригінальні форми, креативні, позадержавні шляхи до слухача. Одним із таких культурно-просвітницьких проектів стала «Нова філармонія», що стартувала восени 2014 року в Києві. Її організатор – музичний інформаційний ресурс Національний портал академічної музики Music-Review Ukraine. Як засвідчив керівник порталу О. Пірієв, головною метою діяльності організатори «Нової філармонії» від початку вбачали підтримку талантів України – тих, хто розпочинає творчий шлях, а також всесвітньо відомих виконавців. Хотілося представити їх із широкою інформаційною підтримкою в Києві й сформувати нову генерацію слухачів класичної музики, залучаючи їх до прослуховування світових та українських шедеврів.
   Із перших імпрез проект орієнтувався на різновікову аудиторію. Твори класиків – Йоганна Себастьяна Баха, Антоніо Вівальді, Людвіга ван Бетховена, Вольфганга Амадея Моцарта, Фредеріка Шопена, Петра Чайковського, Дмитра Шостаковича – поєднувалися з опусами сучасних українських композиторів. Від початку організатори концертів залучали до заходів найкращих українських солістів і прославлені колективи. Це створювало неповторний емоційний діалог зі слухачами.
У другому сезоні для шанувальників проекту «Нова філармонія» розпочався черговий етап презентації високого мистецтва музики. Кияни та гості столиці отримали можливість почути виконавців і колективи вже з різних куточків України й світу. Але традиційним організатори акції залишили розмаїття програм – це фортепіанні речиталі, камерна, хорова музика, оркестровий формат.
    Серед виконавців, які брали участь у концертах проекту, – плеяда відомих українських музикантів із міжнародними іменами: піаністи Ю. Кот, Д. Онищенко, А. Баришевський, Р. Лопатинський, скрипалі К. Стеценко, М. Грінченко, М. Комонько, численні виконавці на духових, народних та ударних інструментах, а також низка провідних колективів столиці, серед яких – Київський квартет саксофоністів, ансамбль солістів «Леополіс», оркестр «Київська камерата», камерний хор «Хрещатик» та інші. Заходи проекту «Нова філармонія» відбувалися в Будинку вчених та Будинку актора.
У 2016 р. «Нова філармонія» розширювала свою географію. Концерти проходили не лише у столиці, а й в малих містах нашої країни, зокрема в Ніжині, Тростянці тощо [2].
Активно стали створюватися й музичні колективи, орієнтовані як на сучасну академічну музику, так й на пошук нових підходів для виконання класики. Зокрема, в Україні вже більше двох років існує оркестр Collegium Musicum. Ці переважно молоді виконавці мають надзвичайно креативні погляди на, здавалося би, серйозну музику: грають в джинсах, запрошують керувати концертом звичайних слухачів, створюють тематичний подкаст. Доволі показовим для діяльності колективу став концерт, який мав великий успіх – «Класика в джинсах». Всі музиканти оркестру Collegium Musicum на сцені, відповідно, були в джинсах та футболках. Це сприймалося як своєрідний злам стереотипів. До того ж виступ був інтерактивний, виконавці запрошували глядачів на сцену і вони мали можливість диригувати оркестром прямо під час концерту. Також колектив проводив й концерти-лекції, де музиканти розповідали, з чого складається оркестр, як звучать різні інструменти окремо, а як разом. Публіка була вражена, а концерти проходили з аншлагом. Ще цікавим був виступ на відкритті фестивалю «Ніч у Львові» –  музиканти тоді привезли орган на площу Ринок і концерт був відкритим для всіх.
«Здається, наш оркестр відрізняється від інших і в той же час не відрізняється, – зазначає диригент Collegium Musicum І. Остапович. – Ми також даємо концерти у найзвичайнішому сенсі цього слова. Але ми й пробуємо експерименти. Ті формати, які випробуємо ми, насправді, відбуваються в усьому світі. Це просто – відкрити YouTube і там можна знайти багато всього. Ще один аспект – ми молоді й мобільні і все лише починаємо».
    Водночас, І. Остапович підкреслює, що в Україні зробити кар’єру класичного музиканта «надзвичайно важко, майже неможливо. Тут можна бути волонтером, можна дійсно захоплюватися цим. Але справжню кар’єру, яка буде приносити тобі відповідний заробіток, збудувати майже неможливо. 
У нас відсутній музичний менеджмент такий, яким він є, наприклад, у Європі. Відповідно, запит публіки дуже слабкий. Хоча, напевно, не тільки через це. Має бути чітка схема: публіка, менеджмент і виконавець – тоді механізм почне працювати. Інколи зустрічаюся з тим, що розуміння, що це потрібно, немає навіть у деяких дирекціях філармоній. В Європі гонорар диригента – кілька тисяч євро за 3-4 репетиції та один концерт. Ми всі розуміємо, що зарплатня українського диригента зовсім інакша».
 Водночас, І. Остапович наголошує, що на концертах колективу аудиторія постійно збільшується. «Є категорія людей, для яких 100 грн – це дорого і вони не йдуть. Є такі, для яких 100 грн – це надто дешево, тому вони не підуть. Ми все ж порівняно бідно живемо, і у нас повна безсистемність, хаотичність, строкатість у суспільних відносинах. При цьому якщо приїжджають якісь топ-зірки класичної музики, то, відповідно, люди «валять» на їхні концерти. З аудиторією взагалі не вгадаєш. Інколи навіть під час якогось суперконцерту на сцені може бути 80 людей, а в залі – 20. І чому саме так – важко пояснити. Проблема ще в тому, що музиканти, у своїй більшості, соціально не активні. Це як спорт – необхідні постійні тренування. Тим більше, якщо ти хочеш добре заробляти, то в наших реаліях музиканту-інструменталісту доводиться грати не в одному оркестрі. Сил на соціальну активність у більшості фізично немає».
     А взагалі, І. Остапович впевнений у тому, що на те, щоб  зацікавити українця класичною музикою потрібно багато часу і до цього варто підходити системно. «Людина повинна знати, що це хоча би є в нашому житті. Нехай вона не ходить на класичні концерти, не слухає цю музику, але вона має знати, що це є десь на бекґраунді. Це повинно бути частиною простору, тоді класика матиме свій сенс, тоді цей організм буде живим та пульсуючим. Зараз у нас  тільки агресивна навала поп-музики. У нас, на жаль, немає такої системи освіти, як в Німеччині, де ще у школі добре вивчають музику, діти грають на різних інструментах та добре знають, хто такий Бах, Моцарт, Бетховен. Треба, мабуть, почати з цього… Треба просто щось робити, починати це якось рухати. Інакше просто ніяк» [3].
Ще один ансамбль сучасної музики, який активно пропагандує академічне мистецтво, було створено у Києві італійським музикантом Л. Гаджеро. Одна з цілей цього ансамблю – виконання творів українських композиторів. На думку Л. Гаджеро, «це допоможе становленню української школи загалом, бо в композиторів буде можливість писати для ансамблю, працювати з хорошими музикантами, а отже, буде привід для професійного розвитку. Якщо є хороші виконавці – є хороші композитори, і навпаки. Це взаємозалежні речі» [4].
За словами Л. Гаджеро, «у Західній Європі є такий парадокс: існує безліч концертів і фестивалів нової музики, але складається враження, що люди приходять туди лише підкорюючись певній моді. Музеї також переповнені, але люди просто фотографують, роблять відео і йдуть собі далі. Якщо людина хоче поринути у твір, вона має бодай зупинитися. Саме здатність зануритися, вміння слухати, велика несподіванка, яка вразила мене в Україні. Складається враження, що в української аудиторії голод за правдою, за чимось справжнім». Також Л. Гаджеро зазначив, що «як і в будь-якій країні, в Україні є сильні музичні школи і є й слабкі. Наприклад, фортепіанна й скрипкова школи на фантастичному рівні, сильні кларнетисти… Музиканти в Україні не зіпсовані поділом виконавських шкіл на вузькі напрями, як, наприклад: середньовічна, барокова, нова музика тощо. І це прекрасно. Це також одна з причин, чому я заснував ансамбль в Україні. Часто цей поділ (тут я маю на увазі сучасну музику) означає, що музиканти якісно й технічно грають. Але в них геть-чисто відсутня виконавська інтерпретація. Через це стає неможливо відрізнити один ансамбль сучасної музики від іншого. Наприклад, у таких серйозних симфонічних оркестрів як Берлінський, Віденський, Лондонський філармонічний є своя культура звука, а отже й ідентичність, тому можна легко відрізнити один від одного на слух. У більшості випадків ансамблі сучасної музики грають абсолютно однаково, музиканти чисто й технічно виконують дуже складну програму, але забувають саме про музику й інтерпретацію… На мою думку, якщо музикант добре грає класичну музику, то невдовзі він зможе фантастично грати, наприклад, Булеза, але не навпаки» [4].
    Також Л. Гаджеро вважає нормальним, що лише невелика частина публіки цікавиться сучасною академічною музикою. На його думку, ця ж тенденція характерна й до Західної Європи. За словами Л. Гаджеро, «це ілюзія, що тисячі людей відвідують паризьку філармонію або Лувр. Такі масштаби, звичайно, дають можливість «побачити» і «почути» багатьом людям. Але ж, знову-таки, скільки людей слухають по-справжньому? Троє? Це особисто моє відчуття, можливо й песимістичне. Гайдн грав свої симфонії всього для 30 людей, і я не думаю, що сьогодні публіки, яка розуміє, дуже побільшало. Проблема, як і завжди, – знайти людей, котрі відгукуються на музику, і тут вони є» [4].
Нові шляхи для пропаганди академічної музики шукає й Агенція «УХО» і її засновники О. Андрусик та Є. Шимальський. У 2015 році широкого резонансу набув їх проект «Архітектура голосу». 
Ці виступи у рамках  циклу сучасної академічної музики відбувалися у «немузичних» місцях Києва: у церкві, басейні або планетарії. Так концерт французько-італійського ансамблю La Dolce Maniera було організовано у кінотеатрі «Флоренція». Нову музику також можна було послухати в Музеї природничих наук та у «тарілці» на Либідській. А завершився проект хоровою ходою у центрі міста. За словами Є. Шимальського, «особливість «Архітектури голосу» у тому, що він об’єднує сучасну і ранню вокальну музику. Тобто це як те, що на слух сприймається як авангард – те, що скрипить, шипить і вібрує – і абсолютно класичні речі на кшталт італійських мадригалів. Експерименти сучасної музики зазвичай краще звучать у діалозі з ранньою музикою, ніж з творами класичного періоду… Для нас важливо дати поштовх у серце або у вухо, у хорошому сенсі, щоб слухач перейшов від цих виконавців до інших. Адже у повсякденному слухацькому досвіді вони майже не з’являються – наприклад, їх ніколи не поставлять на радіо [5]. 
    Тенденція пошуку нових підходів у виконанні академічної музики почала проявлятися навіть у таких традиційних заходах як музичний фестиваль. Зокрема, з ініціативи головного диригента Одеського театру опери та балету О. Самоїле щорічний Різдвяний фестиваль, проведення якого стало традицією, набув нової якості. Так, доволі оригінально було побудовано один з концертів форуму – сольний фортепіанний вечір піаніста світового рівня, одночасно й художнього керівника театру Б. Блоха. Він запропонував ґрунтовну програму з творів Ф. Ліста і Ф. Шопена, якій дав назву «Благословення...». Із Різдвяною тематикою була пов’язана п’єса Ф. Ліста «Благословення Бога на самоті», яка входить у його масштабний фортепіанний цикл «Поетичні та релігійні гармонії». Концерт мав ще один привабливий підзаголовок: «У силуетах зали: погляд зі сцени». Слухачам були запропоновані місця прямо на сцені обличчям до глядацької зали. Коли внутрішня завіса піднеслася догори, відкрилася поетична картина. Чорний рояль на авансцені зі строгою постаттю піаніста вимальовувався виразним силуетом на тлі освітленого постійно поновлюваними барвами порожнього оперного залу унікальної будівлі одеського театру. Майстерна робота художника по світлу В. Ушеренка виступала в гармонійному поєднанні з музикою. Низку асоціацій з новелами Е. Т. А. Гофмана та з кінострічкою «Примара в опері» доповнила короткочасна поява на другому ярусі в момент звучання згаданої п’єси Ф. Ліста тендітної молодої жінки у старовинному білому вбранні [6].
    Доволі цікавою є участь українських музикантів у синтетичних фестивалях, де органічно співіснують різни види мистецтв. Показовою тут може бути програма «Академічна музика» на ГОГОЛЬФЕСТ’2016. Цього року фестиваль осмислював тему Вавилону – давнього міста у Месопотамії, яке стало символом багатства і насолоди, а потім – зухвалості, гордині людської, хаосу, божої кари через Апокаліпсис. Величезна територія арт-заводу «Платформа» стала на дні фестивалю величезним містом, де хтось торгує на КуражБазарі, їсть на фуд-кортах «Уличная еда», перегладяє фільми, театральні, хореографічні спектаклі та перформанси, купує картини із виставок «Продажного мистецтва». Академічна музика сховалася у Бункері. Це нова локація ГОГОЛЬФЕСТ’у, розташована у справжньому бомбосховищі колишнього заводу – невелика за площею, з бетонними стінами, величезними дверима із танкової броні, які, втім, залишаються відкритими – відкритими для слухачів, для нових ідей та експериментів.
Тут привернув до себе увагу молодий камерний хоровий колектив «Quasi Semplice» утворений з випускників хормейстерського факультету Національної музичної академії України ім. П. І. Чайковського. Спільно з інструменталістами співаки підготували програму, у якій хорові мініатюри сучасних українських авторів В. Сильвестрова та М. Скорика поєднуються з фрагментами сюїт Й. С. Баха, сольними імпровізаціями, імпресіоністичними авторськими композиціями засновників хору М. Марченко та Д. Паржицького. У концерті брала участь скрипалька М. Которович, А. Щербина (віолончель), В. Марченко (рояль), Є. Давиденко (саксофон). 
    Fatum folia (Доля божевільна) – музичний перформанс із такою назвою представляла творча майстерня М. Которович «АРТЕХАТТА» та баяністи Rizol Quartet. NB Chamber Group у складі М. Грінченка (скрипка), А. Полуденного (віолончель), Ю. Немировського (кларнет) та Р. Лопатинського (фортепіано) грали «Квартет на кінець Часу» Олів’є Мессіана. Цей твір було написано у роки Другої світової. Квартет створювався у концтаборі для військовополонених, куди О. Мессіан потрапив 1940 року. Там же, у січні 1941 року, на морозі відбулася прем’єра квартету, яку слухали в’язні концтабору. Лише одну з частин – «Безодня птахів» – було написано раніше, іще до війни. «Безодня – це час зі своїм сумом та прикрощами. Птахи – це протилежність часу, це наше бажання світла, зірок, райдуги», – писав О. Мессіан, котрий усе життя досліджував пташиний спів і створив систему його відтворення музичними інструментами. «Пил, що звучить», «трелі, які губляться у гілках дерев», «усi чотири iнструменти грають в унiсон, немов гонги i труби» – такими є авторські коментарі у партитурі твору. Усе це було на концерті. А ще – живі голуби, як символ миру [7].
Sed Contra Ensemble, який виконує камерну музику, презентував серії концертів музики молодих композиторів, проекти нової імпровізаційної та електронної музики. В інтернаціональній програмі, контрастній за композиторськими техніками та стилями, звучали твори А. Загайкевич, Я. Ксенакіса, К. Сааріахо, С. Шарріно, Ф. Аллахверді, С. Вілки, А. Мерхеля, Д. Пашинського. Твори цих композиторів звучали у виконанні А. Павлова, М. Скрипи (скрипка), Ж. Марчинської (віолончель), С. Вілка (флейта), Д. Пашинського (кларнет), Т. Шуляка (туба).
«Криза комунікації» – таку назву мав проект струнного квартету «Гольфстрім» у складі О. Аколішнової (скрипка), М. Скрипи (скрипка), А. Тучапця (альт), З. Алмаші (віолончель). Задачею концерту була переоцінка традицій квартетного музикування, а також залученням у квартет інших «персонажів». Наприклад, у творі З. Алмаші «Жаб’є» до струнних інструментів долучалися записані на звукові носії голоси жаб та інші звуки природи. У програмі також прозвучали «Етюди старого міста» Л. Сидоренко для віолончелі, Струнний квартет № 13 Д. Шостаковича, Allegro barbaro невідомого автора ХХ століття для скрипки та віолончелі. 
Також на ГОГОЛЬФЕСТі було представлено спеціальну програму до 260-річчя від дня народження В. А. Моцарта, яку створили українські музиканти К. Шарапов (скрипка) та Н. Фоменко (клавесин). Програма складалася із юнацьких творів композитора, котрі майже не потрапляють до репертуару виконавців. А ведуча, музикознавець А. Гадецька розповідала про цю музику та про Зальцбург, де народився Моцарт [7].
     Яскравим заходом, що значно розширює аудиторію шанувальників академічної музики, став проект «Битва Оркестрів». Він є унікальним, аналогів йому немає не лише в Україні, а й у всьому світі. На сцені одночасно знаходяться два колективи, що ніби кидають один одному виклик й намагаються перевершити своїх колег власною майстерністю та винахідливістю. Проект стартував навесні 2015 року в Одесі. На музичному рингу вже зійшлися кращі оркестри Одеси, Львова, Миколаєва, Харкова та Києва. У 2016 році місцем проведення заходу став Київ. На сцені Міжнародного центру культури і мистецтв Федерації профспілок України (Жовтневий палац) зійшлися в мистецькому двобої Національний академічний оркестр народних інструментів та Харківський симфонічний оркестр «Віртуози Слобожанщини». А в Національному палаці мистецтв «Україна» можливо було побачити виступи Національного академічного оркестру народних iнструментів та Заслуженого академічного оркестру ансамблю пісні і танцю ЗСУ.
Кожний концерт проекту «Битва Оркестрів» поєднує в собі високий рівень майстерності оркестрів світового класу та істинний талант, гумор і креатив кожного з понад 100 музикантів, які виступають для публіки. Звук, світло, спецефекти і сценічна архітектура вражають навіть вимогливого глядача. Шоу насичене романтикою і драмою кожної ноти; воно поєднує велич та елегантність. Музична «битва» складається з трьох частин: «Авторські твори», «Національні шедеври і сучасні хіти» та «Найвідоміші світові хіти». І все це в одному концерті. Шоу створюється прямо на очах глядачів, руйнуючи стереотипне сприйняття симфонічної музики. 
Проект буде продовжуватися й у 2017 році. У найближчих планах «Битви Оркестрів» – залучення до шоу кращих європейських оркестрів [8, 9, 10].
Підвищенню інтересу до академічної музики сприяло й проведення концертів просто неба. Традиція проведення літніх концертів на відкритих майданчиках для Києва не нова. Та сьогодні вона набула нового значення. Як правило, подібні імпрези відбуваються у так званий «мертвий сезон», коли переважну більшість театрів і концертних залів міста закрито. Тому кияни й численні гості нашої столиці із задоволенням відвідують красиві парки, де можна сховатися від спеки та ще й послухати чудову музику, часто у виконанні найкращих українських колективів.
У липні 2016 року концертний майданчик було розміщено у Національному ботанічному саду ім. Миколи Гришка, де з успіхом виступав камерний оркестр «Віртуози Києва».
Цей колектив народився лише у 2016 році, але до його складу входять добре відомі шанувальникам мистецтва музиканти, лауреати багатьох міжнародних конкурсів, віртуози. Тож назва цілком відповідає реаліям. Головний диригент оркестру – віолончеліст і диригент, почесний диригент Єрусалимського симфонічного оркестру Д. Яблонський (США–Ізраїль). Продюсуванням і організацією концертів «Віртуозів Києва» займається компанія Svitlo Concert, очолювана Є. Кривіним.
Творча команда доволі молода: середній вік учасників становить усього 30 років. І, як це властиво молоді, музиканти перебувають у пошуку нових форм роботи, творів, програм. Так, колективом було започатковано проект «Класика в лісі», місцем локації якого став Сирецький дендропарк. Його своєрідним продовженням були концерти на одній із галявин у Національному ботанічному, але тепер із назвою «Класика в саду».
До програми було дібрано твори, навіяні образами природи або спеціально створені для виконання просто неба. Ця музика дуже органічно сприймалася серед дерев, кущів, квітів, трав. Звуки природи гармонійно зливалися із мелодіями – вони немов підсилювали, доповнювали одне одного. Щоправда, музичні інтонації періодично контрапунктували з шумами літаків, які пролітали над місциною, і це трохи заважало.
    Здивувала кількість слухачів концерту, яка могла би легко заповнити філармонію (і це за вартості квитків у 250 гривень, причому «без зручностей»: місця на виставлених організаторами стільцях і лавочках не були вказані й займалися спонтанно, дехто зі слухачів прихопив із дому розкладні стільці, узяв пледи й простирадла, щоби сидіти прямо на траві тощо). А у цілому цей музичний проект у пресі назвали вдалим і потрібним  слухачам [11].
   «Родзинкою» ІІІ Міжнародного фестивалю «Музика Шопена просто неба» теж стало проведення концертів на свіжому повітрі. Захід відбувався в історико-культурному комплексі «Замок-музей Радомисль». Традиційно цей  захід патронувало Посольство Республіки Польща в Україні і  Польський інститут у Києві, а ідейним натхненником була знаний громадський діяч,  лікар та співачка О. Богомолець. Сюди із задоволенням  приїжджають  почесні гості, зокрема відомі українські діячі, а також представники дипломатичних місій, щоб послухати твори Ф. Шопена. Основна музична програма виконувалася на сцені, розташованій на «Острові кохання»; твори Ф. Шопена також можна було послухати і в стінах самого замку, зокрема в концертній залі, яка має чудову акустику. У концертах виступали провідні артисти – солісти Національної філармонії України, лауреати престижних конкурсів і молодь – кращі виконавці з музичних шкіл України. Цьогоріч усі кошти, які  було отримано за продаж квитків, передали на благодійність через громадську платформу «Люди допомагають людям»  і розподілили серед членів сімей, загиблих під час Революції Гідності та бойових дій на сході України [12].
    Можливість вільно доторкнутися до живої музики поза стінами музичних академічних установ – це одна із сучасних, цілком європейських практик, які варто розвивати і запозичувати. Живе звучання Ф. Шопена, Й. Гайдна, Й.С. Баха, А. Вівальді тощо свідчить про високий культурний рівень суспільства, оскільки стає невід’ємною частиною життя середньостатистичного громадянина. Це важливо ще й тому, що саме він спрямовує подальший хід розвитку країни і суспільства своїми смаками, потребами, ідеями [13].
    Підвищенню уваги до академічної музики сприяла й поява актуальних творів патріотичного спрямування. Так, 25 січня до Дня соборності у Національній філармонії лунав новий твір композиторки зі Львова Б. Фроляк симфонія-реквієм «Праведная душе». Твір було написано Б. Фроляк під час Революції Гідності для мішаного хору, солістів і симфонічного оркестру на вірші Т. Шевченка. Прем’єра відбулася на ХХV Міжнародному фестивалі «Музичні прем’єри сезону» і викликала великий резонанс у слухачів.


Культура і мистецтво Україні
    (тематичні огляди НБУ ім. Я.Мудрого)


Скачати повніше



49047, г.Днепропетровск, ул.Савченко,10 Тел./факс:(0562) 42-31-19 E-Mail: library@libr.dp.ua

Copyright  ©  2000-2010 Дніпропетровська обласна універсальна наукова бібліотека