Сучасна світова культура починає все більше актуалізувати тенденцію та нагальну потребу в синтезуванні різних видів духовної діяльності людини, в тому числі різних видів мистецтва (від грец. synthesis – поєднання, складання в єдине ціле). Філософія та культурологія єдині в твердженні, що XXI століття, прагнучи до гуманітарного ренесансу, повинно повернутися до органічного художнього синтезу [1].

   Взагалі, синтез мистецтва – категорія естетики, якою визначають цілеспрямоване сполучення видів мистецтва, яке забезпечує єдність художнього явища і його багатосторонній естетичний вплив на людину. Форми синтезу різноманітні. Серед них виокремлюються такі, як супідрядність (поєднання видів мистецтва, при якому домінує один із них); симбіоз (рівноправне сполучення видів мистецтва, у результаті чого створюється його новий вид); зняття (взаємодія видів мистецтва, при якій один вид виступає основою іншого, хоча прямо не бере участі у створенні художнього твору); концентрація (процес син¬тезу, при якому один вид мистецтва вбирає в себе інший); трансляційне сполучення (у даному випадку один вид мистецтва виступає засобом передачі художнього творення іншого виду) [2]. 

Спостерігається певна закономірність в тому, що проблема синтезу мистецтв загострювалася в перехідні епохи, на перехресті епох (середньовіччя – Відродження; романтизм – кінець XVIII – перша половина XIX; модерн – кінець XIX – початок XX; сучасний етап – межа XX та XXI століть – якісно нові, не вивчені та не осмислені технології мистецтва). Синтез мистецтв бере свої витоки в глибокій давнині (первісний синкретизм), органічно лунає в культурі античності та стає особливим творчим знаменням в культурі Нового часу.

Проблема синтезу мистецтв носить як прикладний, так і світоглядний характер. Саме це явище, вперше обмірковане в працях філософів (І. Кант, Г. Гегель, Ф. Шлегель, Ф. Шеллінг, Новаліс, Л. Тік, В. Ваккенродер, М. Бердяєв, П. Флоренський, О. Лосєв та ін.), все більше привертає увагу художників, письменників, вчених-літературознавців, дослідників культури.

Практично в усі епохи активізації синтезу мистецтв філософи відводили йому важливу роль у справі вдосконалення світу. Цей аспект не втрачає значущості й сьогодні. Більш того, ця проблема загострюється, набуває нової напруги. У зв’язку з необхідністю гуманізації виникає й потреба в новому духовному синтезі, який протистоїть тенденції роз’єднання [1].

Все більшого значення набуває синтез мистецтв і в культурно-мистецькому просторі України. Він застосовується у музиці, театрі, кіно, літературі, образотворчому мистецтві. А елементи мистецького синтезу можемо спостерігати як у певних заходах (вистави, концерти, виставки тощо), так і у різних фестивалях. Причому, саме фестивалі сьогодні стають тими експериментальними майданчиками, на яких основні принципи синтезу мистецтв активно застосовуються та опрацьовуються. 

Так, справжньою демонстрацією синтезу мистецтв став VIII Міжнародний мультидисциплінарний фестиваль сучасного мистецтва «ГогольFest».

На 11 днів Національний експоцентр України – ВДНГ (тут фестиваль проводився вперше) перетворився на феєричний арт-майданчик.  На 14 локаціях організатори розгорнули масштабну програму – тут було представлено такі напрями мистецтва як театр, кіно, академічна музика, візуальне мистецтво, перформанс, альтернативна музика, fashion art, танець, література, еко-арт тощо. Ідеологічний орієнтир фестивалю означили як «Мистецтво війни. Мистецтво любові. Мистецтво миру». А головним  меседжем цьогорічного «ГогольFestу», за словами його ідеолога та засновника В. Троїцького, став вислів: «Дегустуй завтра вже сьогодні».

    Показово, що на фестивалі не просто співіснували різні напрями мис-тецтв, демонструючи доволі прості форми мистецького синтезу, а й було представлено низку проектів, в основі яких і було закладено саме синтез мистецтв. Зокрема, відвідувачі мали змогу послухати виступ письменника Ю. Андруховича із гуртом Karbido, переглянути прем’єру опери «Трояндовий бутон» про Каїна та Авеля від музикантів авангардної групи «Хамерман знищує віруси» [3].

Широкий резонанс мало й музично-театральне дійство «Мистецтво вій-ни» у постановці В. Троїцького. Актори Центру сучасного мистецтва «ДАХ» під музику Й. С. Баха, Г. Ф. Генделя, А. Шнітке, Ф. Гласса, А. Пярта  розіграли легендарний китайський трактат про війну «Мистецтво війни» Сунь Цзи. Вистава проходила під акомпанемент українського піаніста Олексія Ботвінова, який й підібрав музичні твори для постановки.

    Синтезу мистецтв на «ГогольFest – 2015» сприяли й павільйони ВДНГ, де проходив захід. За словами В. Троїцького, колектив фестивалю є звичним до формату site-specific. Тобто вміє адаптувати мистецтво під доступний  простір. «Сам термін site-specific виник ще у 1980-ті, але став широко застосовуватися в "нульові". Багато світових режисерів дедалі активніше шукають альтернативні, нетеатральні простори. На відміну від чорної коробки сцени, у цих місць є свій настрій і своя пам’ять. Вони зберігають у собі всілякі історії – і спектаклі знаходять способи їх оживити. Не дивно, що, згідно з цим напрямом театру – site-specific, – місце визначає "все". І постановка буквально "виростає" з мікроклімату певного місця. Тим часом міське середовище Києва пропонує багато неосвоєних майданчиків. І один із них – павільйони ВДНГ. При цьому завдання site-specific – зруйнувати звичне уявлення про театр. Тут публіка не просто спостерігає за тим, що відбувається. Вона неминуче потрапляє в епіцентр подій і стає частиною спектаклю. Місце диктує правила поведінки, з якими учасники повинні погодитися і беззастережно їх дотримуватись. Тобто ми використовуємо переваги місця, а не боремося з ним» [4].

    На засадах синтезу мистецтв будувався й концертний марафон міжнародного проекту електроакустичної музики та медіа-арту EM-VISIA в столичному Будинку архітектора, організований у рамках Міжнародного фестивалю «Музичні прем’єри сезону».

Історія проекту EM-VISIA почалася фактично 1997 року, коли на базі Національної музичної академії України ім. П. Чайковського за ініціативи композитора Алли Загайкевич було створено першу в Україні Студію електронної музики. Перший концерт EM-VISIA відбувся 2005 року, і вже тоді чітко було визначено завдання проекту: залучити в українське музичне середовище актуальні жанри світової електроакустичної музики та високотехнологічні проекти медіа-арту. 

Проект став професійним електроакустичним майданчиком для сучасних українських композиторів, серед яких – Данило Перцов, Максим Абакумов, Святослав Крутиков, Ігор Стецюк, Катерина Оленич, Іван Небесний, Людмила Юріна, Любава Сидоренко, Сергій Пілютиков, Святослав Луньов та багато інших.

Програма ювілейного марафону 2015 року складалася з чотирьох тематичних блоків. Перший – електроакустичні твори, де прозвучали композиції українських композиторів Марини Фрідман і Олексія Ретинського, а також Джіно Фавотті (Франція), Панайотіса Кокораса (Греція/США).

Другий блок – проекти медіа-арту, – у рамках якого прозвучав твір Алли Загайкевич «Флейта землі і флейта неба» («Звуки знаків») за мотивами поезії Миколи Воробйова для чотирьох голосів, інструментального ансамблю та електроніки, а експериментальну алгоритмічну композицію «Internal audit» із застосуванням програми генерації в реальному часі виконав медіа-артист Ujif_notfound[U№ 2114].

Спеціальну програму представила одна з лідерів польської електроакустичної академічної музики, директор Електроакустичної студії Познаньської музичної академії Лідія Зєлінська, яка працює в цьому напрямку від початку 70-х. 

Нарешті, останній блок – електроакустичні сети лідерів експериментальної електроакустичної сцени України Ujif_notfound[U№ 2114], V4w. enko, Андрія Кириченка, Edward Sol [5].

Прикладом синтезу мистецтв можна вважати й Перший фестиваль української класичної музики «Смальта», що відбувався на території Національного заповідника «Софія Київська» 5-го та 6 вересня 2015 р. Хоча, на відміну від експериментального «ГогольFest – 2015» чи проекту EM-VISIA, цей фестиваль був більш традиційним, тож і синтез мистецтв спостерігався у рамках традиційних мистецьких форм. Метою «Смальти» було ознайомлення широкого загалу зі славетним музичним здобутком українських композиторів ХVII–XX століть, наближення музичного мистецтва минулого до кожного українця. Та програма фестивалю, окрім   концертів просто неба, місти-ла й танцювальні виступи, лекції з історії музики для дітей та дорослих, виставки старовинних музичних інструментів та живопису, творчі майстер-класи від народних майстрів. Тобто, тут, у рамках заходу, спостерігаємо синтез  музики, хореографії, народної творчості. Також поєднується власне мистецька (музичні та танцювальні виступи) й культурна діяльність (виставки, майстер-класи, лекції). Фестиваль включав також й елементи музейної діяльності. Зокрема, особливим подарунком організаторів фестивалю «Смальта» називали у пресі унікальну виставку старовинних українських інструментів від київського майстра, музиканта та педагога Вадима Віксніна, де було представлено цимбали, скрипки, домру, оркес-трову кобзу тощо. Найцікавішим експонатом була точна копія торбана, який належав гетьману Івану Мазепі (оригінал інструмента зник під час Другої Світової війни). Показово, що й до виконання музичних творів на фестивалі підійшли не ординарно. Виконання давньої класичної музики відбувалось у неповторній, особливій атмосфері заповідника на тлі старовинних споруд та зелених галявин. Тут прозвучали твори українських композиторів XVII–XX ст.: Дмитра Бортнянського, Миколи Леонтовича, Миколи Лисенка, Кирила Стеценка, Станіслава Людкевича, Рейнгольда Глієра, Михайла Вербицького, Мирослава Скорика тощо. А серед учасників заходу були муніципальна чоловіча капела ім. Л. Ревуцького, академічний камерний хор «Хрещатик», камерний хор Київського інституту музики ім. Р. М. Глієра, оркестр народних інструментів «Святограй», музичні колективи з Черкас.

Тож, на території Національного заповідника «Софія Київська» було створено якісно новий, сучасний фестивальний майданчик для сімейних вікендів, творчості та знайомства з мистецтвом музики та співів, живопису, народною творчістю тощо.

   Організатори фестивалю «Смальта» – Національний заповідник «Софія Київська» та Громадська організація «Міжнародний соціально-культурний проект „Джойфест”», що започаткували у Києві європейську традицію проведення музичних фестивалів, обіцяють на майбутнє щороку проводити фестиваль «Смальта», та вже у 2016-му зробити захід міжнародним [6].

З різновекторних культурно-мистецьких подій складалася й програма І Міжнародного фестивалю мистецтв «Анна-фест» у тому ж таки Національному заповіднику «Софія Київська». Форум було присвячено постаті Анни Ярославни. Головна ідея заходу – донести до українців, що ми не вступаємо в Європу, а повертаємось до неї. «У цьому сенсі постать Анни Ярославни найбільш показова, а її батько, Ярослав Мудрий, був одним із перших євроінтеграторів в історії нашої батьківщини», – зазначали організатори. У програмі фестивалю – пізнавальне дійство зі світломузичною презентацією проекту макета пам’ятника Анні Ярославні, майстер-класи для дітей та дорослих, кінопокази, зустрічі з істориками, письменниками, акторами, діяльність і творчість яких дотична до теми Анни Ярославни. Атмосфера фестивалю була сімейною й націленою на сумісну діяльність дітей і батьків, родинний відпочинок. Генеральний директор Національного заповідника «Софія Київська» Н. Куковальська підкреслювала: «Цей фестиваль – лише початок. Наступні форуми буде присвячено іншим дочкам Ярослава Мудрого – Анастасії, королеві Угорщини, та Єлизаветі, королеві Норвегії. А ще – їхній матері Інгігерд. Організовуючи «Анна-фест», ми хочемо ще раз нагадати: Україна має пам’ятати своє коріння. Київська Русь була великою європейською державою, тож і ми, українці, – європейці!» [7].

   Приклади синтезу мистецтв можна було побачити й у рамках ІІІ Міжнародного музичного фестивалю O-Fest-2015, заходи якого традиційно проходили на сцені Національної оперети України та у Літньому театрі міського парку м. Буча. Гості фестивалю, що завітали до Центрального міського парку в Бучі, мали змогу побачити його відкриття біля головного входу до парку за участю духового оркестру Київського військового ліцею імені Івана Богуна та оркестру Військового інституту телекомунікацій та інформатизації Державного університету телекомунікацій. Усі охочі згодом могли відвідати на алеях парку виставки народних ремесел і майстер-класи, познайомитися з мистецтвом орігамі та китайської каліграфії, оглянути виставку картин учасника міжнародних конкурсів та олімпіад, володаря І премії Ради Європи з образотворчого мистецтва 

Б. Макаренка. Увагу привернули також виступи камерного ансамблю Lunа Ensemble, квартету Feel Jazz, музичного колективу Live Stylе та ін. Літературна сцена «Під старим дубом» запросила на літературно-музичний діалог О. Мацо, на майстер-клас із мистецтва чайної церемонії від культурного центру «Сан» та на дитячу інтерактивну виставу студентів Київського національного університету театру, кіно і телебачення імені І. Карпенка-Карого. Камерна сцена «Фонтан» приваблювала виступом фольк-тріо «Козачка» та концертом ансамблю AD Libitum при Українському народному хорі імені С. Павлюченка у стилі джаз-фолк. А танцювально-розважальна сцена представила гостям «Естрадно-циркову феєрію» від студентів Київської муніципальної академії естрадного та циркового мистецтв. Наступного дня площа перед Національною оперетою України була місцем проведення ярмарку та майстер-класів народних ремесел, зокрема з мистецтва орігамі, з мистецтва чайної церемонії від культурного центру «Сан», а ще можна було подивитися концертно-розважальну програму за участі частини тих колективів, що виступали попереднього дня у міському парку міста Буча, та деяких солістів Національної оперети України. Однак найбільшу кількість глядачів зібрали обидва міжнародних гранд-концерти «В жанрі мюзиклу» за участі Національної оперети України та артистів провідних музичних театрів світу з 13 країн, які з великим успіхом пройшли у Літньому театрі міського парку міста Буча та на головній сцені Національної оперети України [8].

Застосування елементів мистецького синтезу у доволі традиційних фестивальних заходах засвідчили актуальність та перспективність цих тенденцій, їх важливу роль у сучасному мистецькому процесі.

 «Сеанси без попкорну» – так прокатна компанія «UFD» назвала у рекламних буклетах свій безпрецедентний проект, який запустила у жовтні 2015 р. – сезон шедеврів світової театральної сцени на великому екрані. Власне йде мова про певний синтез театрального, оперного та кіномистецтв. Відтепер охочим не треба їхати у Барселону в театр «Лісеу», щоб подивитися «Попелюшку» Дж. Россіні, у Цюрих – щоб в оперному театрі послухати «Весілля Фігаро» В. А. Моцарта. Переваг перегляду класики у вітчизняних кінотеатрах щонайменше дві: по-перше, великий екран наближає емоції артистів зі світовим ім’ям, по-друге – титри українською допомагають максимально зрозуміти партії, які виконують італійською чи іспанською. Щотижня показують нову постановку. Серед них – «Кармен», «Трубадур», «Лускунчик» та ін. Покази відбуваються у 2 кінотеатрах столиці, а також у Львові, Одесі, Харкові, Дніпропетровську, Луцьку, Тернополі, Миколаєві, Житомирі, Херсоні, Хмельницькому та Запоріжжі. Відкрили сезон шедеврів світової театральної сцени на великому екрані «Тоскою» Д. Пуччіні у постановці Королівської опери Валлонії, що знаходиться у бельгійському місті Льєж [9].

   Питання синтезу мистецтв виявилося актуальним й для анімації. Це, зокрема, засвідчив Міжнародний фестиваль актуальної анімації і медіа-мистецтва LINOLEUM, що проходив 2015 р. у Києві. Фестиваль зібрав публіку в креативному просторі Арт-причалу на Набережно-Хрещатицькій. Тема заходу – «Хмарина пилу» – одночасно апелювала до українських суспільних зрушень і світових технологічних трендів: після глобальних змін в Україні у повітря ніби піднялася ціла хмара пилу, який заважає побачити реальний стан речей навколо. Цю хмару може віднести вітром, або ж пил просто осяде. З іншого боку, хмара (CLOUD) може приховувати в собі й зберігати безліч інформації з різних куточків світу. Чотири дні фестивалю представили різні жанрові і тематичні «хмарини-програми»: сучасна анімація в музиці, анімація в рекламі, анімація 18+, експериментальна анімація, колекція найкращих робіт за всю історію фестивалю Best of 10 years Linoleum, програма Best of Animate Cologne, від Cologneoff із німецького Кельна і, звісно, покази робіт переможців та конкурсантів. 

Головною зіркою LINOLEUM-2015 став Мотомічі Накамура зі своїми арт-перформансами. Людина світу Мотомічі останні чотири роки живе в Еквадорі. Працюючи в анімації, відеоінсталяції, цифровій графіці, віджеїнгу, він сповідує абсолютний мінімалізм у роботі з кольором та графічними елементами, а також звертається до базових людських емоцій і страхів. У Києві він показав чарівний мапінг із чоловічками-інопланетянами під новим Гаванським мостом та провів майстер-клас. 

А загалом до конкурсної програми увійшло 50 фільмів, – їх вибрали з понад 120 робіт, представлених 30 країнами світу. «Цей проект народився в РФ, але останнім часом я став ловити себе на думці, що займаюся самоцензурою, відбираючи роботи для фесту, – зазначив засновник LINOLEUM М. Царьов. – Ніхто прямо нам нічого не забороняв. Але розумієш, що якісь національні провокації в анімаційних фільмах, сцени насильства можуть викликати безліч непотрібних перевірок та питань у влади. Через таке відчуття задухи в Москві перестав отримувати задоволення від фестивалю. Закрив би його, але після Майдану друзі порадили перевезти «Лінолеум» до Києва. Мені здається, українцям цей фестиваль потрібніший тепер. Бачу, що країна не живе тільки війною. Тут і з культурою все гаразд» [10].

   Масштабним синтезом літератури, образотворчого мистецтва, музики, кіно став V Міжнародний фестиваль «Книжковий арсенал», що з 22 по 26 квітня тривав у Національному культурно-художньому та музейному комплексі «Мистецький арсенал». Ця подія об’єднала письменників, видавців, художників.  П’ятиденна програма, була, як завжди, насичена. Вона включала книжкову виставку (понад 150 видавництв), велику літературну панораму (більш ніж 200 подій), дитячу програму; історичну програму тощо. У рамках «Книжкового арсеналу» також було розгорнуто українсько-чеську виставку сучасної ілюстрації, виставку плаката «100 видатних діячів України». Кияни та гості столиці мали змогу відвідати літературно-музичні перформанси, концерти та кінопокази. Зокрема, проект на спеціальному майданчику «Кафе «Європа» об’єднав 40 літераторів і художників із 12 країн [11].

Вже всьоме в українській столиці з успіхом пройшов Міжнародний незалежний містичний фестиваль авторів «Німфа», в якому взяли участь драматичні актори й режисери, кінематографісти, лялькарі, фотографи та худож-ники з різних країн. Захід традиційно відбувався на базі Київського камерного театрустудії «Дивний замок». Його організатор і незмінний президент – актриса, педагог, письменниця, режисер О. Іванченко. Захід став справжньою демонстрацією взаємодії різних видів мистецтв. 

    Так, на фестивалі було розгорнуто виставку фоторобіт С. Бреннинкмейєра, О. Іванченко, О. Климова, Н. Капустянської, М. Коорнейфа, О. Кочубея, 

С. Самонова, Н. Сорокиної та Н. Царинової. Дивовижність, загадковість реального світу, тонко підмічена уважним оком митця-фотохудожника, з успіхом перетворює простий кадр в об’єктиві фотоапарата на справжній витвір мистецтва. А у виставці дитячих малюнків узяли участь вихованці художнього гуртка «Малюємо разом» (керівник – А. Горай) гімназії № 178 м. Києва та учні Київської дитячої художньої школи № 1. 

   Цікавою й насиченою була також театральна програма фестивалю. І діти, і дорослі знайшли тут для себе вистави до вподоби. 2015 року в рамках «Німфи» перед публікою виступили артисти Київського академічного муніципального театру ляльок із казкою Г.-К. Андерсена «Дикі лебеді» в постановці народного артиста України С. Єфремова. Театр пластичної драми на Печерську запропонував фестивальній публіці «Історії великого міста» режисера В. Слободенюка та хореографа А. Дудки. Вистава складалася з кількох одноактних п’єс-замальовок, що розповідають про цікаві житейські ситуації: на балконі, нічній вулиці, курорті, у майстерні художника, метро, діловій обстановці, парку, на перехресті. 

На Малій сцені Київського академічного молодого театру демонструвалася «Розпуста змії» – інтимна рапсодія без слів, поставлена І. Пастущак за оповіданням японського письменника Акінарі Уеда. 

Київський академічний театр юного глядача на Липках підготував виставу «Привид замку Кентервіль» за мотивами відомого оповідання О. Уайльда в постановці А. Артименьєва. Київський академічний театр «Колесо» представив глядачам виставу «Зоряний хлопчик» за казками О. Уайльда режисера А. Суханова. Цікаво, що в постановці було задіяно як професійних акторів, так і юних студентів Київської державної академії мистецтв.

У Малому залі Національного палацу мистецтв «Україна», де тимчасово працює трупа Київського драматичного театру на Подолі, було продемонстровано комедію «Дзеркало Сен-Жермена» за твором Бориса Акуніна. Режисер-постановник – народний артист України В. Малахов.

Театр «Пам’ять» показав містерію-притчу «Шевченкові імперативи і ми» у постановці О. Богатирьової та Г. Яблонської. У створенні вистави за п’єсою Г. Яблонської, де перегукуються минуле й сьогодення, також узяли участь шевченкознавці С. Гальченко та І. Ліховий, композитор В. Губа. До Шевченкіани долучилася й актриса, художній керівник Театру лірики та драми «Течія» Н. Морозова-Шимада. Моновистава «Княжна», створена за поемами «Вiдьма», «Княжна», у постановці М. Яремкова справила позитивне враження на глядачів. Цікаво, що у своєму соло-спектаклі артистка віртуозно виконувала не одну, а п’ять ролей.

     У рамках фестивалю в галереї «Вільний простір» експонувалася виставка художніх робіт, де було представлено графіку, живопис і театральні маски. Серед авторів – Ю. Абрамова, Є. Бахар, І. Бендеровська, К. Білетіна, заслужений працівник культури України Н. Володіна-Панченко, Г. Гайворон, М. Лапа, О. Новикова, К. й Т. Очередьки, Н. Сорокіна та ін.

Цікавою була й кіносторінка VII Міжнародного фестивалю «Німфа». Зі своїми фільмами в ній узяли участь, зокрема, І. Андрієвський, Н. Царинова, І. Цикура. 

Сторінку пам’яті, яку провела В. Заболотна, було присвячено ювілеєві корифея українського театру М. Кропивницького. Уривки з п’єс прозвучали у виконанні акторів Театру «Дивний замок». Музичну картинку проілюстрували юні учасники ансамблю скрипалів Київської дитячої музичної школи № 5 ім. Левка Ревуцького під керуванням О. Бржестовської.

Завершився фестиваль «Німфа» екологічно-соціальним мистецьким проектом І. Кази – перформансом «Королівський андеграунд», в якому автор використав елементи звичайного побутового сміття. До цього дійства дуже пасували музичні композиції Д. Гетьмана до казки «Пастушка й Сажотрус».

У пресі підкреслювали, що доволі різноплановий фестиваль вже має свою публіку, тож «Німфа» планує зустрічатися з цими глядачами й у  наступних театральних сезонах [12].

     Та, як вже зазначалося, не тільки фестивалі було позначено синтезом мистецтв. Ця тенденція була характерна й для деяких окремих мистецьких заходів. І якщо фестивалі головним чином представляли супідрядність мистецтв, то для окремих заходів, зокрема, для вистав, були характерні такі більш складні форми мистецького синтезу як симбіоз та концентрація.

Так, синтезом музичного та драматичного мистецтв стала «нова опера» на основі трагедії В. Шекспіра «Коріолан», яку режисер В. Троїцький презентував наприкінці 2014 року в концертному залі Національного технічного університету «КПІ». Поєднавши у проекті хор, вокалістів, стародавній сюжет, а також деякі ефектні сценічні прийоми, постановник дав зрозуміти, що маневрує не на традиційному оперному полі, а в просторі саме «нової опери», в якій не важливо навіть, хто композитор. Музична стилістика проекту ввібрала всього потроху: української етніки, жанровості на кшталт танго-хабанери, англійської балади. Імпровізації в традиційному значенні було небагато – переважно у скрипки, і віолончелі. 

У відгуках на виставу підкреслювалась її певна противага традиційним творчим концепціям державних оперних театрів. Мистецтвознавці зазначали, що у наш час саме опера стала місцем для престижного інтелектуального дозвілля. «Подібне відомо в усьому світі, крім наших замшілих оперних театрів, де продовжують виводити на недоладно прикрашену сцену героїв у пишних оксамитових сукнях і каптанах. У залученні публіки не менш дієвою, ніж найвищі художні досягнення, є сучасна, нерідко скандальна режисура класичних опер, що викликає доволі змішані почуття і сприймається аж ніяк не однозначно». Також зазначалося, що вистава В. Троїцького не провокувала нудьги. І хоча сценічної дії й музичного розвитку фактично не було, стежити за тим, що відбувалося на сцені було досить цікаво [13].

    Ще одним синтезом музичного та драматичного мистецтв, та, навіть, відеоарту стала постановка SMS-опери «Звірі» Л. Подерв’янського і композитора В. Назарова, прем’єра якої проходила 28 лютого та 1 березня 2015 р.  у приміщенні столичної Малої опери. „Звірі” – це постмодерна суміш брутальності і ніжності, ліричних дитячих снів і політичного стьобу. У пресі її назвали професійною, художньо цілісною і дуже сучасною виставою. В SMS-опері було зайнято 14 акторів, механічні декорації, світло і відеопроекція. Автор тексту, він же – сценограф, і вербально, і візуально чітко позначає характери героїв і часу. Стилізовані А. Подерв’янською костюми органічно доповнювали сценографію вистави. Вся команда працювала відмінно – художник по світлу П. Мюллер, режисер А. Крітенко, графік М. Александров, скульптор О. Смирнов і автор відео К. Шинкарук. А композитор В. Назаров з музики відомих опер, оперет, шансону, народних мелодій і міських романсів створив цілісну музичну канву цього оригінального твору. За невеликий репетиційний період виник зіграний акторський ансамбль, де кожен виконавець володіє всією палітрою ак-торської майстерності – вокал, мова, пластика.

     На думку мистецтвознавця С. Агрест-Короткової, «Звірі» – більш ніж успішна спроба створення сучасного українського мистецтва. Вистава з честю може представляти Україну за кордоном [14].

Принцип синтезу мистецтв було закладено вже у самому жанровому позначенні  фольк-балету «Майська ніч» метра сучасної української музики 

Є. Станковича. У 2015 році цей твір, написаний ще у 70-х роках ХХ ст., у первісному варіанті відновили на сцені Київського муніципального театру опери і балету для дітей і юнацтва у постановці хореографа В. Гаченка та диригента Є. Воронька. За допомогою органічного синтетичного дійства вдалося передати і животворний гоголівський гумор, і світлу поетику, й ніжні ліричні почуття.