Студенту на замiтку
Економіка
   Економіка підприємства
   Історія економіки
   Логістика
   Страхування
   Цінні папери
   Корпоративне управління
Аудит
Бухгалтерський облік
Винахідництво
Екологія
Етика. Естетика
Інтелектуальна власність
Історія
   Всесвітня історія
   Історія України
Культурологія
   Культура, мистецтво, суспільство
   Культурне співробітництво
   Менеджмент в галузі культури
   Оперне, балетне мистецтво України
   Сучасна українська музика
   Українська книга
   Українське кіно
Маркетинг
Менеджмент
   Контроль і ревізія
   Корпоративне управління
Мистецтво
Мовознавство
Оподаткування
Педагогіка
Право
   Авторське право
   Кримінально-процесуальне право
   Адміністративне право
   Господарче право
   Екологічне право
   Конституційне право
   Кримінальне право
   Криміналістика
   Кримінологія
   Митне право
   Міжнародне право
   Правоохоронна діяльність
   Сімейне право
   Соціальне право
   Фінансове право
   Цивільне право
   Цивільне процесуальне право
Політика
   Державне управління
Фінанси
Психологія
   Психологія творчості
   Організаційна психологія
   Психологія конфлікта
   Психологія особистості
   Педагогічна психологія
   Психологія спорту
   Юридична психологія
Сільське господарство
Філософія

Цивільне право


Становлення і розвиток інформаційного законодавства. в контексті євроінтеграції України
 
            Становлення і розвиток інформаційного законодавства. в контексті євроінтеграції України

   В умовах інформаційної революції, що відбулася в світі наприкінці ХХ – на початку ХХІ століття, однією з ключових особливостей світового соціальноекономічного прогресу є зростання значимості інформації в суспільних відносинах. Широке впровадження й удосконалення техніко-технологічних засобів збирання, зберігання, використання та поширення інформації призвели до стрімкого розвитку інформаційних відносини в суспільстві. За цих умов актуальними постають проблеми формування нормативно-правової бази у сфері інформаційних відносин та її подальшого розвитку в контексті євроінтеграції України, імплементації норм європейського та міжнародного інформаційного права в інформаційне законодавство України, а також проблема систематизації національного інформаційного законодавства.

Ставицька А. В. Теоретичні засади економіко-правового регулювання світового ринку інформаційних технологій // Науковий вісник Міжнародного гуманітарного університету. 2015. Випуск 13. С. 35-38.
Анотація:
У статті визначено засади економіко-правового регулювання світового ринку інформаційних технологій, визначено структуру, особливості, відмінності та протиріччя в процесі регулювання сфери ІТ, запропоновано напрями для вирішення проблем недосконалості регулюючих інструментів.

   Традиційно світовий ринок інформаційних технологій підпадає під дію насамперед загальновизнаних норм міжнародного права, тобто є публічно-правовою сферою. У сфері публічного права світовий ринок функціонує під впливом державних регуляторів країн-учасниць (міждержавні договірні відносини), які універсалізуються з міжнародними актами. А у сфері приватного права світовий ринок інформаційних технологій регулюється міжприватними відносинами окремих учасників у сегментарному поділі з урахуванням застосування національного законодавства держав-учасниць таких відносин. 
   Історично законодавство про інформаційні технології було сформовано для вирішення головним чином питань державного управління й обумовлювалося суто технічною стороною інформаційно-комунікаційних відносин. У цьому сенсі основний акцент у правовому регулюванні робився на таких проблемах, як сумісність мереж зв’язку, ліцензування діяльності у цій області, стандартизація та сертифікація засобів і систем зв’язку, вирішення питань їхньої якості, визначення повноважень і управлінської взаємодії державних структур тощо.    
   Але в даний час економіко-правове регулювання ІТ-ринку має масу приватноправових елементів: поширення речових прав на інформаційні об’єкти та мережі, надання статусу товару інформаційних послуг, застосування режиму виняткових прав для захисту нових цифрових і віртуальних об’єктів, а також прав приватних осіб тощо. Тому основні приватно-правові проблеми міжнародної взаємодії в інформаційній та телекомунікаційній сфері здебільшого лежать у площині правового регулювання порядку та умов використання інформаційних й телекомунікаційних мереж, захисту прав і законних інтересів різних суб’єктів при обміні інформацією в глобальних мережах, прояснення ситуації з «колективним управлінням правами», регулюванням відносин, що складаються при використанні глобальних інформаційних мереж на світовому ринку.
    Внутрішньодержавні і міжнародні норми і принципи, що стосуються використання інформаційних і телекомунікаційних систем і мереж, так само як і право на комунікацію, право на недоторканність приватної власності, традиційне авторське право, швидко застарівають, втрачають свою регулюючу роль у цій сфері правового регулювання, оскільки їх розробка не встигає за темпами розвитку нових інформаційних технологій. У такій ситуації держави усе частіше застосовують метод загального регулювання, встановлюючи на міжнародному рівні тільки рамки і єдині для всіх учасників підходи до врегулювання проблеми, опускаючи більш детальне правове регулювання на рівень національних законодавств.
   Враховуючи такі тенденції, автором запропонована система економіко-правових засобів регулювання світового ринку інформаційних технологій.
 1. Засоби та інструменти міжнародного регулювання: - узагальнений механізм ліцензування діяльності в ІТ-сфері та стандартизація ІТ-продуктів світового ринку; - загальні правила виведення ІТ-продукту на зовнішній ринок та контроль за законністю його обігу і використання.
 2. Засоби та інструменти національного регулювання: - економічні санкції за порушення прав і законних інтересів різних суб’єктів ІТ-сфери, інтелектуального та авторського права; - дозволи, страхові інструменти, ліцензії, сертифікати та квоти; - захист інформаційних ресурсів від несанкціонованого доступу, забезпечення безпеки інформаційних і телекомунікаційних систем, як вже розгорнутих, так і створюваних на території країни їх походження.
   Інструменти економіко-правового регулювання перш за все закладаються національним законодавством у країні походження ІТ-продукту та узгоджуються з міжнародними засобами регулювання.  У Європейському Союзі інформаційні технології розглядаються як сфера послуг зв’язку та передачі інформації. Високий рівень інформаційних і телекомунікаційних засобів у всіх сферах промислової та соціальної діяльності став найважливішим чинником науково-технічної політики ЄС, що вимагає більш спеціалізованого правового регулювання.
   Країни Європейського Союзу займаються розробкою заходів щодо узгодження національних політик в області інформаційних і телекомунікаційних технологій з середини 80-х рр. минулого сторіччя. Головною тенденцією стало створення структури спільного ринку інформаційних і телекомунікаційних послуг та ІТ-продуктів, які розповсюджуються за допомогою новітніх технологій зв’язку.
   З розвитком ринкових відносин в інформаційній сфері, з приходом іноземних виробників ІТ-продуктів і послуг на внутрішні ринки виникли міжнародно-правові проблеми, пов’язані з правом власності на ці об’єкти і правом їх використання.
   У сучасних умовах глобалізованого розвитку сфери ІТ ринок країн ЄС продовжує уніфікацію свого інформаційного простору за допомогою вдосконалення внутрішніх законодавств держав на основі уніфікованих загальноєвропейських нормативних актів. Саме тому характерною рисою сучасного ринку інформаційних технологій європейських країн є приватно правовий характер за рахунок великої кількості відносин, що існують на цьому ринку, тому економіко-правове регулювання ринку ІТ з адміністративної сфери поступово переростає в приватно-правову сферу. Найбільш важливими питаннями, які отримали правове регламентування на європейському рівні, стали забезпечення і захист права приватної власності на інформаційні мережі й обладнання; визначення торговельного режиму інформаційних послуг; захист приватних прав суб’єктів ІТ-сфери.
   Міжнародне регулювання сфери інформаційних технологій повинно поєднуватися з їх національно-правовим регулюванням, основними тенденціями якого повинні стати уніфікація та імплементація механізму міжнародного регулювання у внутрішні національні механізми держав. І при цьому нагальною та майже невирішеною залишається проблема міжнародних санкцій щодо порушення норм у сфері ІТ, оскільки більш ефективно цю проблему можливо вирішити на національному рівні. Саме тому реально досяжною метою в цій області є гармонізація національних систем у тій мірі, яка необхідна, з одного боку, для створення єдиної системи торгівлі та захисту прав учасників світового ринку інформаційних технологій, з іншого – для захисту інформаційних продуктів.


Мамчур Людмила Еволюція законодавства про авторське право в Україні у першій половині 90-х років минулого століття // Інтелектуальна власність в Україні. -2017. -№ 2. -  С. 8-17
Анотація:
У дослідженні детально розглядається процес становлення національного законодавства з авторських та суміжних прав за умови існування старих традиційних правових норм радянської доби. Продемонстровано, що на момент здобуття Україною незалежності на її території зберігали чинність цілий ряд нормативних актів у сфері авторських прав, що вже за кілька років перед тим були орієнтовані на обслуговування потреб ринкової економіки. Далі була виявлена послідовна орієнтованість положень норм Законопроекту «Про авторське право і суміжні права» на кращі зразки міжнародно-правових угод у ній сфері.
Автори пропонують власну оцінку тих законотворчих ідей, які були запропоновані, а згодом прийняті або відхилені законодавцем при прийнятті Закону України «Про авторське право і суміжні права» 1993 року. Еволюція нормативної бази проаналізована у взаємозв’яку положень значної кількості Законів України у сфері авторського права. Запропоновано удосконалити етапізацію генези авторського права на теренах України.
Авторське право в Українській РСР почало розвиватися з 20-х років XX століття, а до того часу власного законодавства в галузі авторського права Україна не мала. Українським авторське право вважалося формально, оскільки воно копіювало російське авторське право, а згодом базувалося на положеннях Основ цивільного законодавства Союзу РСР та союзних республік.
   Першим кодифікованим актом, який містив норми авторського права, націлені на реалізацію в умовах ринкової економіки, стали Основи цивільного законодавства Союзу РСР і союзних республік 1151, прийняті Законом СРСР від 31 травня 1991 року № 2211-1. Цей нормативний акт справедливо був названий у літературі першим принципово новим («перестроєчным») актом у сфері цивільного права взагалі та у сфері інтелектуальної власності зокрема.
   Як було зазначено у Постанові Верховної Ради РСР від 31 травня 1991 року, Основи цивільного законодавства Союзу РСР і союзних республік повинні були набрати чинності з 01 січня 1992 року 1171. Однак, в силу історичних подій, що відбулися у серпні-грудні 1991 року, та проголошення незалежності України 1181, Основи цивільного законодавства Союзу РСР і союзних республік 1991 року так і не були введені у дію на теренах України. У зв’язку з розпадом Союзу РСР реформа законодавства у галузі авторського права, яка почалася ще наприкінці 80-х років минулого століття у рамках єдиної радянської держави, виявилась незавершеною. Тому, як зазначив відомий російський спеціаліст у галузі інтелектуальної власності А. П. Сергєєв, перед всіма колишніми союз-ними республіками постало завдання щодо самостійного розвитку започаткованого ще СРСР процесу реформування законодавства в сфері інтелектуальної власності та авторського права зокрема .
Концептуальні підходи, що вперше знайшли своє втілення у Законі України «Про власність», вже після здобуття Україною незалежності отримали своє продовження.
Після проголошення незалежності Україна з метою розширення міжнародного культурного обміну та становлення цивілізованого ринку інтелектуальної власності почала налагоджувати міжнародні зв’язки в сфері авторського права і промислової власності. У 1992-1993 роках Україна направила заяви до ВОГВ про своє правонаступництво відносно ряду найбільш важливих договорів у сфері охорони інтелектуальної власності.

Пилипчук B. Г. Історико-правові проблеми становлення і розвитку інформаційної сфери та інформаційного права в Україні (кінець ХХ – початок ХХІ століття) / B. Г. Пилипчук, В. С. Цимбалюк // Вісник Національної академії правових наук України. - 2016. - № 4. - С. 29-44
Анотація:
У статті висвітлюються актуальні історико-правові проблеми становлення і розвитку інформаційної сфери, інформаційного суспільства та інформаційного права як сфери суспільних відносин, галузі науки та навчальної дисципліни наприкінці ХХ – на початку ХХІ ст. в Україні, визначено основні етапи формування національного інформаційного законодавства та пріоритетні напрями історико-правових досліджень в інформаційній сфері.

В умовах становлення і розвитку інформаційного суспільства, національного та глобального інформаційного простору усі сфери життєдіяльності людини, суспільства, держави та міжнародної спільноти безпосередньо пов’язані з інформацією та зумовлені нею. Сучасний період розвитку культури та цивілізації характеризується новим етапом еволюції соціальних процесів і відрізняється прагненням розвиненого індустріального суспільства до вдосконалення своїх соціальних структур та інститутів. Нині людство має справу з новими факторами соціально-економічного розвитку, а саме – з факторами інформаційного розвитку. Ключовими чинниками, які формують і спрямовують процеси інформаційного поступу, є свідоме й цілеспрямоване використання в економіці та соціальній практиці систем штучного інтелекту та інформаційно-комунікаційних технологій. Провідною і багато в чому знаковою особливістю сучасного світу стає формування глобальної інформаційної індустрії, яка трансформує роль інформації і знань у соціально-економічній сфері. 
   Водночас важливою залишається проблема розуміння характеру та особливостей впливу інформаційно-комунікаційних технологій на зміну традиційної системи діяльності, соціальної й міжособистісної комунікації, що пов’язано з необхідністю розвитку інформаційного права, яке становить основу регулювання нового способу життя. Відповідь на сучасні інформаційно-правові проблеми видається неможливою без ґрунтовного вивчення відповідного історичного досвіду. За цих умов дослідження історико-правових питань становлення і розвитку суспільних відносин в інформаційній сфері та вивчення історії інформаційного права постає актуальною науковою проблемою, яка потребує комплексного опрацювання.
  Процеси інформатизації, що відбувалися в усьому цивілізованому світі, не могли залишитися поза увагою керівництва суверенної Української держави. Але на початку 1990-х рр. ця робота здійснювалася досить фрагментарно. Ситуація почала кардинально змінюватися з утворенням відповідно до Указу Президента України від 13.03.1995 р. №206/95 Національного агентства з питань інформатизації при Президентові України. Початком системної роботи у сфері інформатизації можна вважати прийняття в лютому 1998 р. (вперше на пострадянському просторі) законів України «Про Концепцію Національної програми інформатизації» та «Про Національну програму інформатизації», які розроблялися за участі Кібернетичного центру НАН України, Національного агентства з питань інформатизації при Президентові України, Секретаріату Кабінету Міністрів України та Секретаріату Верховної Ради України.
   Подальшій активізації системної роботи у сфері інформатизації та об’єднанню інтересів державного і приватного секторів сприяла діяльність Державної комісії з питань запобігання та усунення можливих негативних наслідків комп’ютерної кризи 2000 р. та Урядової комісії з питань інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності органів виконавчої влади, створених згідно з постановами Кабінету Міністрів України від 16.02.1999 р. №218 та від 07.05.2000 р. №777 відповідно. У цей же період в Україні розпочалося активне формування інформаційного законодавства, що нині містить близько 4-х тисяч законів та інших нормативно-правових актів, які регулюють сучасні інформаційні відносини та створюють правові передумови для розвитку функціональних напрямів інформаційної діяльності. З погляду хронології нормотворчої діяльності в Україні наприкінці ХХ – на початку ХХІ ст. можливо виокремити такі основні етапи формування національного інформаційного законодавства: 1) створення законодавчих основ становлення і розвитку інформаційної сфери в Україні. Ключовим актом для реалізації зазначеного було ухвалення постанови Президії Верховної Ради України «Про розробку пакету проектів законів з проблем інформатизації та захисту інформації», згідно з якою Кабінету Міністрів України доручалося до 1 вересня 1992 р. розробити і внести на розгляд Верховної Ради України пакет проектів законів з проблем інформатизації та захисту інформації, інформаційного забезпечення економічного та соціального розвитку, захисту прав громадян в умовах інформатизації, державної та комерційної таємниці, відповідальності за правопорушення у роботі з інформацією, реформування документообігу, контролю над експортом інформаційних ресурсів, доступу до інформації тощо.

Пилипчук В.Г., Брижко В.М. Проблеми становлення і розвитку інформаційного законодавства в контексті євроінтеграції України// Інформація і право. - 1(1)/2011. – С.11-19
Анотація
: Щодо розвитку права і правової науки в інформаційній сфері в Україні.

   В умовах інформаційної революції, що відбулася в світі наприкінці ХХ – на початку ХХІ століття, однією з ключових особливостей світового соціально-економічного прогресу є зростання значимості інформації в суспільних відносинах. Широке впровадження й удосконалення техніко-технологічних засобів збирання, зберігання, використання та поширення інформації призвели до стрімкого розвитку інформаційних відносини в суспільстві. Зазначені процеси визначають умови становлення інформаційного суспільства, сутність якого була визначена 1993 року Комісією Європейського Союзу: “Інформаційне суспільство – це суспільство, в якому діяльність людей здійснюється на основі використання послуг, що надаються за допомогою інформаційних технологій і технологій зв’язку”.
   За цих умов актуальними постають проблеми формування нормативно-правової бази у сфері інформаційних відносин та її подальшого розвитку в контексті євроінтеграції України, імплементації норм європейського та міжнародного інформаційного права в інформаційне законодавство України, а також проблема систематизації національного інформаційного законодавства.  
    Розглянемо вказані проблеми більш предметно. З 1990-х років, після проголошення державної незалежності в Україні, розпочалося активне формування національного інформаційного законодавства. За цей час прийнято значну кількість законів та інших нормативно-правових актів, що дозволило врегулювати найбільш важливі норми інформаційних відносин та інформаційної діяльності. Нині інформаційні відносини в Україні регулюються низкою нормативних актів, зокрема: Конституцією України, законами України “Про інформацію”, “Про мови”, “Про науково-технічну інформацію”, “Про телебачення і радіомовлення”, “Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні”, “Про бібліотеки і бібліотечну справу”, “Про національний архівний фонд і архівні установи”, “Про інформаційні агентства”, “Про зв’язок”, “Про національну програму інформатизації”, “Про концепцію національної програми інформатизації”, “Про телекомунікації”, “Про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах”, “Про захист персональних даних”, “Про авторське право і суміжні права”, “Про державну таємницю” тощо.
   Знаковим з погляду права є Указ Президента України від 30 вересня 2010 року № 926/2010, яким проголошено 2011 рік в Україні Роком освіти та інформаційного суспільства, а також визначено потребу подальшого розвитку інформаційної сфери суспільства і держави. Загалом розвиток права і правової науки в інформаційній сфері вимагає створення необхідних умов для організації та проведення системних наукових досліджень з метою отримання нових знань щодо закономірностей взаємодії права, суспільних комунікацій, інформатики, інформатизації, інформаційних ресурсів, технологій та мереж. Нині ця нова юридична сфера отримала назву “інформаційне право”. Головне її призначення – правове забезпечення розбудови інформаційного суспільства та входження України у світовий інформаційний простір. Водночас, як свідчить системний аналіз, у правовому регулюванні інформаційних відносин в Україні існує ряд організаційних, процесуальних та інших питань, які потребують комплексного опрацювання, а також актуалізують проблему подальшого розвитку нормативно-правової бази в інформаційній сфері.

Бочарова Наталія Права інтелектуальної власності ЄС. Гармонізація з національним законодавством// Віче. – 2006. - №13. – С.39-43 
Анотація:
Складовою частиною особливої системи права ЄС є інститут права інтелектуальної власності. Його поява й розвиток міцно пов'язані з інтелектуалізацією життя людства, розвитком інформаційних технологій і культури. Створення єдиного європейського ринку потребує гармонізації відповідних національних законодавств держав-членів ЄС, а також поліпшення системи захисту інтелектуальних прав на міждержавному рівні.

   Складовою частиною особливої системи права ЄС є інститут права інтелектуальної власності. Його поява й розвиток міцно пов'язані з інтелектуалізацією життя людства, розвитком інформаційних технологій і культури. Створення єдиного європейського ринку потребує гармонізації відповідних національних законодавств держав-членів ЄС, а також поліпшення системи захисту інтелектуальних прав на міждержавному рівні. Про важливість останнього свідчить положення про розширення компетенції ЄС у сфері торговельних аспектів інтелектуальної власності в Ніцькому договорі ЄС від 26 лютого 2001 року, який набув чинності з 1 лютого 2003 року. Захист інтелектуальної власності як невід'ємного права людини проголошений у ч. 2 ст. 17 Хартії основних прав Європейського Союзу, схваленої у вересні 2000 року. Хартія в повному обсязі ввійшла до Договору про запровадження Конституції Євросоюзу, отже, після його затвердження на референдумах у державах ЄС захист права інтелектуальної власності отримує статус конституційного принципу Євросоюзу.
    Право інтелектуальної власності поширюється в країнах–членах ЄС, безпосередньо впливаючи на національні системи правової охорони. Про його позитивний вплив свідчить приклад наших сусідів – країн Східної Європи, які вже набули членство в ЄС (Польща, Чехія, Словаччина, країни Балтії, Угорщина) або є офіційними кандидатами (Болгарія, Румунія). Для цих держав орієнтація на право ЄС була важливим чинником розвитку національного законодавства, враховуючи той факт, що з багатьох аспектів право інтелектуальної власності ЄС випереджає відповідні норми на рівні регулювання Всесвітньої організації інтелектуальної власності, а в деяких випадках – і розвиток права інтелектуальної власності США. Стандарти охорони інтелектуальної власності Євросоюзу нині в Європі відіграють вирішальну роль і під час вдосконалення національних систем охорони, і під час оцінювання ефективності реалізації прав.
   Право інтелектуальної власності ЄС формувалося довго, складно і досить важко. Основна проблема полягала в тому, що це право є територіальним за своїм характером, тобто правова охорона об'єктів інтелектуальної власності, надана на території однієї держави, не діє на території інших держав. Крім того, в різних країнах є відмінності в рівнях охорони, особливості правозастосовчої практики. Кожна держава прагне передусім забезпечити права національних правовласників, що загалом суперечить цілям і принципам створення єдиного ринку. Тому тривалий час регулювання суспільних відносин у сфері інтелектуальної власності залишалось у компетенції держав–членів ЄС, а співпраця у сфері інтелектуальної власності не входила до низки пріоритетних завдань Євросоюзу. Понад те, в єдиній статті Римського договору (Договір 1957 року, що заснував Європейське економічне співтовариство), яка присвячена інтелектуальній власності, остання виключається з принципу вільного руху товарів у співтоваристві5. Це положення не було переглянуто прийнятими в подальшому Єдиним європейським актом (1987 р.) і Маастрихтським договором про Євросоюз (1992 р.).
   Однак з огляду на потреби формування єдиного економічного простору в ЄС повільно, обережно, в м'якому режимі почалася спочатку гармонізація (узгодження правових норм), а потім і уніфікація (створення єдиних для всіх норм) законодавств країн–учасниць ЄС у сфері інтелектуальної власності. Важливу роль у цих процесах відіграв Суд Європейських Співтовариств. Його рішення щодо справ у сфері обігу прав на об'єкти інтелектуальної власності мали велике значення під час підготовки майбутніх законодавчих актів Співтовариств6. Положення про сумісну компетенцію Євросоюзу та держав-учасниць у сфері інтелектуальної власності закріплене у відомому рішенні 1/94 Європейського суду.
   В Угоді про партнерство і співробітництво між Євросоюзом та Україною, підписаною в Люксембурзі 16 червня 1994 року, є низка спеціальних норм, присвячених питанням створення належного рівня охорони й реалізації прав інтелектуальної власності. Зокрема, у ст. 50 угоди зазначено, що «Україна продовжить удосконалювати захист права на інтелектуальну власність для того, щоб до кінця п'ятого року після набуття чинності угодою забезпечити рівень захисту, аналогічний існуючому в Співтоваристві, включаючи ефективні засоби забезпечення дотримання таких прав».
Отже, з підписанням угоди з ЄС Україна взяла на себе зобов'язання привести національне законодавство з інтелектуальної власності відповідно до законодавства Євросоюзу. Запозичення позитивного досвіду ЄС у сфері правової охорони інтелектуальної власності забезпечить більшу динаміку в загальному інтеграційному русі нашої країни до Євросоюзу.

Капіца Ю. Розвиток авторського права і суміжних прав в Європейському Союзі / Ю. Капіца // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Міжнародні відносини. - 2012. - Вип. 38-39. - С. 108-110.
Анотація
: Розглядається узгодженість та повнота законодавства Європейського Союзу у сфері авторського права і суміжних прав з врахуванням практики його застосування. Зазначається, що для узгодженості існуючого acquis вважається за необхідне лише незначні коригування. Запропоновані зміни до законодавства стосуються, зокрема, уточнення строків охорони авторського права і суміжних прав, вільного користування об'єктами авторського права, діяльності організацій колективного управління тощо. Доцільним є оцінка винятків вільного користування об'єктів авторського права в Україні з врахуванням тенденцій розвитку цієї сфери регулювання в ЄС.

   Законодавство Європейського Союзу у сфері авторського права і суміжних прав відноситься до пріоритетних сфер адаптації відповідно до Закону України "Про Загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу". Етапи розвитку законодавства ЄС в окремих сферах авторського права і суміжних прав та напрямки адаптації національного законодавства було розглянуто в рамках досліджень Міністерства юстиції України та НАН України з наближення законодавства України до законодавства ЄС, а також знайшло відображення у багатьох публікаціях.
   Основні пропозиції щодо наближення національного законодавства до законодавства ЄС були враховані при підготовці проекту Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів з питань авторського права і суміжних прав" від 20.08.08. В той же час науковим та практичним інтересом є оцінка повноти та узгодженості законодавства ЄС у сфері авторського права і суміжних прав, а також розгляд останніх ініціатив Європейської комісії з гармонізації, їх можливого впливу на законодавство України, що є метою цієї статті. В 1985 р. Європейська Комісія опублікувала Білу книгу "Завершення внутрішнього ринку. та в 1988 р. Зелену книгу "Авторське право та виклик технологій – питання авторського права, що вимагають невідкладних дій", де визначила основні цілі гармонізації законодавства держав-члені у сфері авторського права і суміжних прав.
   Протягом 1989 – 2001 рр. було прийнято вісім директив, що стосувалися різних аспектів охорони авторського права і суміжних прав. та у 2004 р. горизонтальна Директива 2004/48/ЄС про забезпечення дотримання прав інтелектуальної власності. Гармонізація при цьому переслідувала прагматичні цілі утворення в державах-членах однакових умов для конкуренції та ліквідації бар'єрів для торгівлі та надання послуг та не передбачала загальну уніфікацію охорони майнових та немайнових прав.
    Останні ініціативи Європейської комісії включають аналіз застосування Рекомендацій з управління онлайн правами на музикальні твори, обговорення можливостей гармонізації зборів за приватне копіювання творів, а також обговорення існуючих винятків щодо доступу, зберігання та розповсюдження інформації за допомогою електронних засобів передачі інформації з урахуванням практики їх застосування та впливу інформаційних технологій. Так, документ Європейської комісії "Авторські права в економіці на основі знань" пропонує для обговорення запитання стосовно винятків з авторських прав для бібліотек і архівів; винятки, що дозволяють розповсюджувати інформацію у зв'язку з навчанням і науковими дослідженнями; винятки для людей з обмеженими фізичними можливостями; можливих винятків для інформації, створеної користувачами.
   Основні питання стосуються, чи необхідно заохочувати або зобов'язувати укладати договори між особами, що мають авторське право і користувачами для запровадження винятків з авторських прав? Чи необхідно заохочувати або зобов'язувати укладати договори між такими особами і користувачами для вирішення інших питань, на які не поширюються винятки з авторських прав? Чи відповідає перелік необов'язкових обмежень можливостям обміну інформацією через мережу "Інтернет" і основним економічним і соціальним вимогам? Чи необхідно забезпечити обов'язковість певних винятків для того, щоб забезпечити їх кращу юридичну визначеність і поліпшити захист користувачів, яких стосуються винятки?
    Якщо так, то яких винятків? Щодо бібліотек основні питання пов'язані з межами, в яких бібліотеки можуть копіювати на електронні носії матеріали, що зберігаються у бібліотеках та передавати копій у вигляді електронних документів споживачам. Чи повинні бути на рівні ЄС уточнено виняток щодо зміни форми подання інформації або щодо кількості копій, коли відтворення необхідне для зберігання інформаційних матеріалів у бібліотеках. Які правові засоби мають застосовуватися для використання творів невідомих авторів, наприклад фотографій, аудіо, відеозаписів, що зберігаються у бібліотеках, музеях та архівах…
Висновки. Враховуючи наведене, за оцінками Європейської комісії для узгодженості існуючого acquis видаються необхідними лише незначні коригування. Запропоновані зміни до законодавства стосуються незначної кількості питань, зокрема, щодо уточнення строків охорони для спільно написаних музичних творів, використання баз даних особами з обмеженими фізичними можливостями, точок "дотику".

    Стосовно подальшої гармонізації: наступні законодавчі дії на рівні Європейського Співтовариства вважаються переважно непотрібними. Документ Європейської комісії "Авторські права в економіці на основі знань" стосується уточнень законодавства стосовно певних винятків та не передбачає суцільний перегляд відповідних актів ЄС. Інші питання (збори за приватне копіювання тощо) знаходяться у стадії обговорення. Таким чином можливо зазначити, що аналіз діючого законодавства ЄС та нових ініціатив Єврокомісії на цьому етапі не призведе до необхідності перегляду змін до актів України у сфері авторського права і суміжних прав, визначених, зокрема, у доповіді Кабінету Міністрів України щодо стану адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу. В той же час доцільним є розгляд практики застосування Закону України "Про авторське право і суміжні права" стосовно винятків вільного користування та оцінка проблематики, існуючий у цій сфері в Україні у порівнянні з Європейським Союзом.


49047, г.Днепропетровск, ул.Савченко,10 Тел./факс:(0562) 42-31-19 E-Mail: library@libr.dp.ua

Copyright  ©  2000-2010 Дніпропетровська обласна універсальна наукова бібліотека