Проблема адиктивної поведінки є сьогодні надзвичайно актуальною, особливе занепокоєння викликає її поширення серед дітей через необоротну шкоду на організм неповнолітніх тютюнопаління, уживання алкоголю, наркотиків, токсикологічних речовин. Запобігти цьому може детальне вивчення цього явища і створення системи соціально-педагогічної профілактики адиктивної поведінки.Вивчення адиктивної поведінки відбувається на інтегративних засадах фахівцями психології, соціології, медицини, соціальної педагогіки.

Золотова, Г.Д. (кандидат педагогічних наук; доцент кафедри соціальної педагогіки). 
Сучасні філософські погляди на проблему профілактики адиктивної поведінки дітей // Соціальна педагогіка: теорія та практика.  2012.  № 4.  С. 6269.  Библиогр. в конце ст.

Аннотация: Стаття розкриває поняття адиктивної поведінки, пропонує класифікацію психоактивних речовин, стосується останніх розробок у галузі попередження вживання дітьми тютюну, алкоголю, наркотиків, токсикологічних речовин, більшу частину з яких становлять дослідження профілактики адиктивної поведінки підліткового періоду. Ідеться про широкий спектр психологічних, соціальних і біологічних причин адиктивної поведінки дітей.

Мета статті  надати характеристику сучасним соціально-педагогічним поглядам на проблему адиктивної поведінки дітей.

Розпочинаючи аналіз соціальнопедагогічних досліджень адиктивної поведінки дітей, зауважимо, що всі дослідження ми умовно поділили на такі напрямки. Це, поперше, аналіз основних поглядів на понятійно-категоріальний апарат у питанні профілактики адиктивної поведінки. По друге, аналіз останніх розробок сутності тютюнопаління, алкоголізму, наркоманії неповнолітніх.
  Аналіз останніх досліджень провідних українських науковців дозволяє сказати, що намітилася тенденція до аналогічності думок у визначенні поняття «адиктивна поведінка», чого не можна було сказати в попередній період. Загалом під адиктивною поведінкою розуміють поведінку, що досягається різноманітними способами - фармакологічними й нефармакологічними, і це супроводжується розвитком суб'єктивно приємних емоційних станів.
Одне з останніх вичерпних визначень поняття «адиктивна поведінка» надала О. Безпалько: «адиктивна поведінка  це поведінка людини, для якої притаманне прагнення до відходу від реальності шляхом штучної зміни свого психічного стану завдяки прийому різноманітних хімічних речовин чи постійній фіксації уваги на певних видах діяльності з метою розвитку та підтримання інтенсивних емоцій. Продовжуючи цю думку, зауважимо: «поведінка, що передує різним видам хімічної залежності, називається адиктивною поведінкою (від англ. хибна залежність, негативна пристрасть, залежна (від наркогенних засобів) поведінка)». Вона може сформуватися внаслідок вживання різних груп наркогенних речовин і характеризується наявністю пов'язаних із цим проблем. Під наркогенними речовинами мають на увазі такі речовини, як наркотики, алкоголь та токсикологічні речовини.

  Особливістю кількох досліджень є те, що вони ставлять запитання: яку стадію називати адиктивною поведінкою: стадію, коли вже сформувалася залежність, чи стадію, коли залежності ще немає? На сьогодні неможливо дати однозначну відповідь на це запитання. Щодо вживання психоактивних речовин, то тут більшменш зрозуміло: ми погоджуємося з більшістю фахівців у цьому питанні й уважаємо, що адиктивна поведінка  це стадія, яка передує залежності, її логічно називати стадією зловживання. До того ж, додамо, що власне стадії залежності від психоактивних речовин уже мають свою назву: стадія залежності від алкоголю алкоголізм, від наркотиків  наркоманія. І з власного досвіду практичної діяльності нам зрозуміло: дії соціальнопедагогічного характеру на особистість, яка має залежність, ефективними не будуть, потрібне медичне втручання, лікування, а вже потім  соціальнопедагогічна реабілітація та третинна профілактика (профілактика рецидивів).
  Але ж щодо нехімічних адикцій, то тут ми завжди використовуємо термін «залежність»: залежність від азартних ігор, залежність від мобільного телефону, залежність від їжі тощо, дуже важко використовувати будь-які інші синоніми. Підкреслимо, що завжди на увазі ми маємо психологічну залежність, фізична, якщо й розвивається (не за всіх видів адикцій вона можлива), то теж спочатку потребує медичного втручання.

Аннотация:Исследование влияния конкретных жизненных событий, которые произошли в детстве, на общий показатель стрессовости и формирование суицидального поведения, как форм девиантного поведения, в том числе в гендерном аспекте.

Травматические события в детстве приводят к повышенной реактивности систем реагирования на стресс, из-за чего ожидаемые жизненные трудности могут приводить к психологическим и поведенческим проблемам (депрессия, тревога, суицидальное поведение) В настоящее время преобладает взгляд на суицидальное поведение как на некий усиливающийся во времени (при неблагоприятном течении) процесс .
   Суицидальное поведение коррелирует с такими видами поведения, как аутоагрессивное поведение (агрессия, направленная на самого себя) и аутодеструктивное поведение, куда принято включать определенные стили жизни с саморазрушающими проявлениями (аддикции, заброшенность, пренебрежение к своему здоровью и т.д.)

   Зачастую чрезмерная уязвимость пациентов страдающих зависимостью далеко уходит в детство - в то время, когда им не хватало родительской поддержки и не с кем было поговорить. Так, по мнению Ф. Б. Березина, Т. В. Барласа, в детстве при неадекватном поведении родителей (упрямство, нетерпимость к чужому мнению, завышенные притязания, авторитарность, властность, чрезмерные требования к ребенку, или, напротив, обидчивость, сниженный фон настроения, пессимизм, неуверенность в себе, снижающее самооценку ребенка, недостаток внимания и понимания, агрессивность или отчуждение) во взрослом возрасте у этих лиц под влиянием жизненных событий возникали психические (невротические) расстройства.

Актуальність проблеми адиктивної поведінки дітей зумовлена катастрофічним зростанням різноманітних адикцій у дитячому оточенні. Тютюнопаління поширюється шляхом реклами і пропаганди. Алкоголізм зростає внаслідок недооцінки шкідливості слабоалкогольних напоїв, які діти алкогольними не вважають. А епідемія наркоманії оцінюється як одна з найшвидших у Європі, усе частіше можна почути заклики дозволити вживання так званих „легких наркотиків". Сучасні процеси інформатизації суспільства призводять до виникнення нових технологічних залежностей. В основі цих явищ лежать економічні проблеми країни, криза інституту сім'ї й нездатність дітей та підлітків протистояти негативному впливу навколишнього середовища. Гострота цієї проблеми зумовила вибір теми статті: „Поведінковий підхід до профілактики адиктивної поведінки дітей в умовах територіальної громади". Термін „адиктивна поведінка" (від англ. Addiction- „хибна звичка, пристрасть до чого-небудь, порочна схильність") був уведений В. Міллером у 1984 р. У вітчизняній наркологічній практиці цей термін був поширений С. Кулаковим (1989) та А. Личко (1991) щодо означення зловживання індивідом наркотичними речовинами ще до сформованості в нього психофізичної залежності. Потім його зміст було доповнено й переведено в психолого-пе-дагогічну практику. Продовжили вивчення проблеми адиктивної поведінки та її профілактики А. Личко, В. Бітенський, І. П'ятницька, Д. Колесов, В. Орже-ховська, О. Удалова, О. Пилипенко, Н. Максимова, С. Толстоухова, Т. Мартинюк, І. Шишова, О. Мурашкевич та ін. Сьогодні вчені виділили велике коло об'єктів і процесів, від яких може сформуватися залежність, яка за своїми виявами близька до залежності від психоактивних речовин. Це залежність від Інтернету, комп'ютерних та відео-ігор, мобільного телефону, релігійного вірування, фанатизму, азартних ігор, теле-, відеоперегляду тощо. Дослідженням цих видів залежностей займаються сьогодні О. Єгоров, О. Москаленко, В. Менделевич, Т. Больбот, Б. Ткач, О. Савчукта ін. Оскільки набагато легше попередити проблему, ніж її подолати, особливо гостро стоїть сьогодні питання профілактики адиктивної пове-дінки, яка потребує нових підходів.

Насамперед зазначимо, що одним із перших підходів є інформаційний (підхід надання інформації), згідно з яким підвищення рівня знань про ПАР та їхня шкода для організму стримує дитину від їх уживання. Але самі собою інформаційні програми, спрямовані на опанування знань про адиктивну поведінку, можуть дати лише поштовх до зменшення вживання ПАР, більшість із них не включає завдання змінити мотивацію поведінки.

  Детальне вивчення потенційних можливостей феномену страху для фор-мування бажаних соціальних установок показало їхню принципову малоефек-тивність. Чому ж такі популярні серед фахівців фільми і плакати із зображенням внутрішніх органів алкоголіків і наркоманів, жахливі побутові й соціальні умови їхнього життя не діють на дітей та підлітків? Виявилося, що переконання, засновані на емоційному досвіді, можуть бути стійкими лише в молодшому дитячому віці. Слабка й середня інтенсивність залякувальної інформації більше впливає на поведінку, ніж сильна. Негативна інформація про хвороби та наслідки викликає неприємні емоції й тому блокується психікою на основі механізмів психологічного захисту: людям неприємно чути про захворювання, і в них виникає захисний психологічний бар'єр у формі установки на відключення від неприємної інформації.
  Групою ризику адиктивної поведінки ми називаємо передусім тих, у кого відсутні навички здорового способу життя. У такому випадку дотримання його викликає необхідність постійно думати про це, а це призводить до стомлення психіки. Тому інформаційний підхід, а саме санітарне просвітництво, виявився неефективними.
  Дослідники зауважують, що часто основною причиною низької ефек-тивності профілактичних програм є їхня недостатня теоретична обґрунтованість, відсутність у програмах адекватної концептуальної основи. Також необхідно зазначити, що фактично відсутні критерії ефективності профілактичного впливу .
Особливо гостро стоїть питання нестачі спеціалістів, здатних здійснювати ефективний профілактичний вплив, низький рівень підготовки педагогічних працівників до профілактики адиктивної поведінки. Сьогодні потрібні фахівці, які мають достатній обсяг знань про проблему адикцій на локальному й регіональному рівнях і володіють основними профілактичними технологіями.
   Як і раніше, невирішеною залишається проблема взаємодії суспільства й сім'ї. Це питання має два вектори: по-перше, діти потребують соціального захисту втих сім'ях, де батьки зловживають алкоголем, використовують наркотики, а по-друге, не розроблені механізми співробітництва з сім'ями з питань профілактичної роботи, адже відомо, що навіть і у благополучних сім'ях перші проби алкоголю часто відбуваються вдома, і таким чином дитина засвоює стереотипи адиктивної поведінки.

Дуже мало уваги профілактичній діяльності приділяють сьогодні фонди й приватні особи, що займаються благодійництвом і соціальною діяльністю. Проведення первинної профілактики ускладнене тим, що останнім часом лікування алкогольної й особливо наркотичної залежності перетворилося на вигідний бізнес. Батьки в безвихідному становищі готові платити суми, які набагато перевищують реальну ціну цієї послуги, тоді як профілактикою займатися невигідно, значні фінансові витрати, яких вона вимагає, не окупаються.
  Водночас можна сказати, що останнім часом відбувається переосмислення підходів до профілактики, оскільки розповсюдження різноманітних адикцій є свідоцтвом того, що формування залежності викликане прагненням „відходу" від проблем індивідів, які мають труднощі у процесі соціал зації. Більшість сучасних дослідників говорять про те, що малоефективну не-гативну профілактику повинна замінити позитивна, у центрі якої перебуває особистість та її референтне середовище, а основне завдання профілактики полягає в розвитку захисних особистісних і середовищних ресурсів. Позитивна стратегія дозволяє не тільки вирішувати вузькі завдання профілактики окремих видів адикцій, а й сприяє орієнтації на моральне вдосконалення, розвиток морально-психологічної стійкості та особистісної зрілості.

Соловйова, О. П. (практичний психолог Чернігівського вищого професійного училища).
Причини виникнення адиктивної поведінки у підлітковому віці та основні напрямки психокорекційної роботи із залежними підлітками // Практична психологія та соціальна робота. - 2013. - N 4. - С. 28-32. - (Школа практичного психолога та соціального працівника). - Бібліогр. наприкінці ст., 14 назв.

Аннотация: Розкрито основні концептуальні моделі уявлень про природу та причину виникнення різного роду залежностей, розглянуто мотивацію та характерні риси адиктивної особистості, проаналізовано ключові напрямки психокорекційної роботи із залежними підлітками.

  Формуванню адиктивної поведінки сприяють певні фактори. Так, для деяких соціальних груп залежна поведінка є проявом групової динаміки. На фоні вираженої тенденції до групування у підлітків психоактивні речовини виступають у ролі пропуску в підліткову субкультуру, підтримують почуття дорослості і звільнення з-під контролю батьків; формують почуття приналежності до групи, а також середовище неформального спілкування; дають можливість відреагувати сексуальні й агресивні потяги, не спрямовуючи їх на людей; реалізують креативний потенціал підлітків через експериментування з різними речовинами. Як правило, ключова роль у походженні адиктивної поведінки приписується сім'ї. Під час численних досліджень був виявлений зв'язок між поведінкою батьків і наступною залежною поведінкою їх дітей. Роботи А. Фрейд, Д. Віннікота, М. Балінта, М. Кляйн, Б. Спока, М. Маллєр, Р. Спіц свідчать про те, що розвитку дитини шкодить нездатність матері розуміти і задовольняти її базові потреби.
   Значний вплив на формування залежності, на думку ряду авторів, здійснює дитяча травма, у формі травмуючих переживань, у перші два роки життя, яка може бути пов'язана з фізичною хворобою, втратою матері або з її нездатністю задовольняти базові потреби дитини, із несумісністю темпераментів матері і дитини. Як зазначає Г. Крістал [11, 105], повтор тяжкої травмуючої ситуації призводить до порушення в розвитку дитини. Пізніше травму можна виявити за наявностю страху перед будь-якими афектами, нездатності їх переносити, відчуттю небезпеки і постійному очікуванню неприємностей. Ця особливість залежних людей розцінюється як низька афективна толерантність. Такі люди не вміють піклуватися про себе і потребують когось, хто допоміг би їм впоратись зі своїми переживаннями. Таким чином, люди, що пережили в ранньому дитинстві психічні травми, мають значно вищий ризик стати залежними. Серйозною проблемою сімей адиктів можуть бути емоційні розлади їх батьків, котрі, як правило, супроводжуються алексітимією — нездатністю людини виражати в словах свої почуття, розуміти, називати і проговорювати їх. Дитина не тільки отримує в сім'ї негативні почуття, але й навчається у батьків замовчувати свої переживання, придушувати їх і навіть заперечує саме їх існування. У процесі формування адитивних механізмів велике значення має батьківське програмування. За сценарієм людина наслідує не тільки захворювання, але і спосіб взаємодії із середовищем. Тому, якщо для батьків характерно відчувати страх перед реальністю і шукати заспокоєння та захист у відчуттях, що досягаються за допомогою вживання або використання адиктивних агентів, то і діти будуть наслідувати цей страх і спосіб захисту від нього — зміну реальності. У виборі адитивних агентів дитина може піти по лінії дорослих, але може знайти і власні засоби. Зовсім не обов'язково, наприклад, якщо один чи обидва батьки алкоголіки, то й дитина не уникне їх участі. Антисценарій може виявитися сильнішим

   Сім'ї, де є залежні дорослі, продукують людей двох типів: адиктів і тих, хто піклується про них. Таке сімейне виховання створює певну сімейну історію, котра проявляється в тому, що діти з цих сімей часто самі стають залежними або одружуються з адиктами і стають тими, хто про них піклується. Це особливо стосується жінок. Члени сім'ї навчаються мові адикції і коли приходить час створювати власні сім'ї, вони шукають людей, котрі говорять з ними на одній мові. Цей пошук відбувається на несвідомому рівні. Він відображає більш глибокий емоційний рівень. Батьки навчають дітей своїм стилям поведінки в системі логіки, котра відповідає світу залежності, закладають в них почуття незахищеності.

   Адиктивним недугом заражена вся сім'я залежного. Кожен член грає свою роль. Так само, як хворий надає зверхцінність адитивному об'єкту, так само і співзалежний все більше фокусується на адикті, його поведінці, режимі вживання ним наркотичних речовин. Зміна поведінки може включати в себе спроби контролювати випивку, проведення часу, соціальні контакти хворого. Співзалежний намагається за будь-яку ціну втримати мир в сім'ї, ізолює себе від зовнішньої активності. Рисами характерними для співзалежного є комплекс відсутності чесності, заперечення проблем, проекція їх на когось іншого, зміна стилю мислення в бік появи надцінних утворень; нездатність виражати свої емоції, постійне їх придушення, заморожені почуття, фіксація на одній якійсь емоції (помста, образа); нав'язливе мислення, створення певної формули життя і підпорядкування їй власного життя; дуалістичне мислення; перфекціонізм; зовнішня референція; низька самооцінка внаслідок референції; намагання створити враження на інших; постійна тривожність і страх, ригідність, часті депресії.
   Співзалежні змушені залежати від інших, щоб довести свою значимість. Головна їх мета: визначити чого хочуть інші і дати їм це, вони намагаються зробити себе незамінними, часто беруть на себе роль мучеників, страждальців. Співзалежні рятують адиктів від покарання, приховують дійсні факти, роблять вигляд, що нічого не відбувається, тим самим позбавляючи адикта відповідальності за власну поведінку. Ці поведінкові стратегії засвоюють їх діти і реалізують уже у своєму житті. У межах індивідуальних відмінностей, перш за все, слід відзначити статеву розбіжність залежної поведінки. Наприклад, адикції пов'язані з їжею, більш характерні для жінок, в той час як гемблінг частіше зустрічається у представників чоловічої статі. Певною мірою на схильність до адиктивної поведінки можуть впливати типологічні особливості. Є певна залежність між типами характеру і деякими видами залежної поведінки. Так, алкоголізм і вживання наркотиків частіше зустрічається при експлозивній і нестійкій акцентуації характеру, доволі часто - при епілептоїдній і гіпертимній. Адиктивна поведінка може бути наслідком обсесивного або компульсивного характерів. Особистість намагається звільнитись від несвідомого почуття провини і усвідомленого сорому внаслідок невідповідності власним стандартам. Замість того, щоб визнавати і виражати ці афекти, людина або вибудовує захисні конструкції (обсесивність), або намагається звільнитися від тривоги в дії (компульсивність). Обсесивність може брати участь у суїцидальній поведінці, компульсивність, як стереотипний повтор якоїсь дії, безпосередньо пов'язана з різними формами адиктивної поведінки. Ненсі Мак-Віл'ямс називає п'янство, переїдання, вживання наркотиків, пристрасть до азартних ігор різновидностями безпосередньо шкідливої компульсивної поведінки. Характерною особливістю компульсивного характеру буде не деструктивність, а схильність до надзвичайної включеності у процес. Іншим важливим фактором, який впливає на поведінку особистості, може виступати стресостійкість.

Султанова, Т. А. (кандидат педагогических наук; доцент).
Прогнозирование деятельности образовательного учреждения по профилактике аддиктивного поведения школьников  // Образование и общество. - 2014. - № 3 (86). - С. 65-68. - Библиогр.: с. 68 (8 назв.).

В научной литературе зависимое поведение личности определяется терминами «аддиктивное поведение» (addictive behavior) и «аддикция» (addiction), которыми в самом общем виде обозначают влечение, причем патологическое, к чемулибо. Сложность и многоаспектность поставленной проблемы определяет множественность подходов к пониманию сущности, природы, структуры аддиктивного поведения, а также методам преодоления. Ее решение видится нам в разработке и внедрении в деятельность образовательного учреждения специальных профилактических программ.  Прогностический характер разработки и реализации образовательных профилактических программ по предупреждению аддиктивного поведения школьников предполагает выявление и обоснование возможных путей совершенствования  учебно-воспитательного процесса в рамках поставленной цели. Вместе с тем в образовательном процессе школы не представляется возможным реализовать весь спектр альтернативных воздействий, учесть все педагогические взаимосвязи, определенно предсказать влияние субъективного фактора. Таким образом, и сама профилактическая деятельность по предупреждению аддиктивного поведения школьников носит вероятностный характер.
   Логика прогностической деятельности по разработке профилактической программы предупреждения аддиктивного поведения школьников соотносится с общей логикой педагогического прогнозирования и включает такие этапы, как аналитико-ориентационный, технико-организационный, прогнозно-ретроспективный, прогнозно-диагностический, прогнозно-проектировочный, верификационный, корректировочный. Рассмотрим каждый из представленных этапов более подробно.

1. Аналитико-ориентационный этап. Цель этапа направлена на выявление объекта, субъекта и задач прогнозирования. На данном этапе на уровне управленческой подсистемы организуется  проблемно-ориентированный анализ состояния профилактической деятельности образовательного учреждения, определяются периоды основания и упреждения прогностических целей и задач, выявляются препятствия реализации превентивных мер, проверяется соответствие информационных, кадровых, материально-технических и других условий поставленным задачам. В результате данного этапа формируется общая идея деятельности по совершенствованию профилактической работы со школьниками, включающая описание объекта, предмета и субъекта прогнозирования. Анализируя процесс возникновения аддиктивной активности личности, важно отметить, что формирование данного отклонения в поведении будет зависеть от уровня соответствия субъективных притязаний подростка направленности воздействий социальной среды. Аддиктивное поведение, отражая конфликт школьника с микросоциумом, представляет собой некий вызов окружающему миру, противостояние ему. Вместе с тем именно в социальной среде формируется фон аддиктивного поведения подростка посредством общественного мнения, закона, нравственных норм. В этой связи объектом прогнозирования профилактической деятельности по предупреждению аддиктивного поведения в образовательном учреждении выступает окружающая школьника социальная среда. Поскольку выделение объекта прогнозирования является необходимым, но недостаточным  условием для осуществления прогностической деятельности, важно определить ее предмет, т.е. то, что должно быть предсказано. В контексте деятельности образовательного учреждения по профилактике аддиктивного поведения школьников предметом прогнозирования могут стать: потенциальные потребности образовательной практики в совершенствовании профилактической деятельности с учетом специфики динамично меняющейся социальной среды, окружающей подростка; педагогические условия эффективной профилактической работы по предупреждению аддиктивного поведения школьника; тенденции усиления или снижения проявлений.



Дмитриева, Наталья Витальевна (доктор психологических наук; профессор).
Комплекс неудачника как фактор развития аддиктивного поведения у студентов вуза // Философия образования. - 2013. - № 3 (48). - С. 165-169. - Библиогр.: с. 169 (3 назв.).

Аннотация: Рассматривается понятие комплекса неудачника как фактора, способствующего развитию аддиктивного поведения у студентов вуза. Выделяются признаки, которые позволяют сделать вывод о налички у студентов комплекса неудачника, а также способы его коррекции.

Практика оказания психологической помощи студентам НГПУ показала, что одним из факторов развития у них аддиктивного поведения является комплекс неудачника. В связи с отсутствием валидных и вместе с тем надежных средств психодиагностики комплекса, мы при его выявлении ориентируемся на следующие признаки:
1. Повторяющееся неуспешное поведение, включенное в репертуар активности личности и приносящее ей определенную выгоду.
2. Страх осуждения за поведение, отклоняющееся от нормы, мешающий вербализовать состояние скуки, отсутствие желания учиться, самоактуализироваться, заниматься интересными, позитивно мотивированными видами деятельности.
3. Страх успеха, мотивация на избегание успеха. Пример неудачного поведения одного из обратившихся к нам за помощью студентов - невозможность в течение длительного времени устроиться на работу. Молодой человек рассказывал, что он приходил трудоустраиваться каждый раз «не вовремя» (отсутствие начальника, обеденный перерыв и пр.).
4. Выбор слишком тяжелого, невыполнимого задания.
5. Неуверенное поведение – неумение защищать себя и свои права, неуверенность в невербальных проявлениях (потупленный взор, согбенная поза, сутулость).
6. Иррациональные переживания из-за собственного поведения и собственных неадекватных реакций на действия других людей.
7. Ощущение психологической и физической скованности при решении задач, результаты которых оцениваются окружающими.
8. Ощущение страха, тревоги, психоэмоциональное напряжение, выраженное беспокойство перед экзаменами, при ожидании предстоящих встреч и разговоров со значимыми людьми.
Вышеперечисленные признаки позволяют сделать вывод о наличии у студентов комплекcа не удачника.
 В коррекции комплекса мы используем результаты исследования В. И. Чадаевой, которая обнаружила, что жизненный стиль неудачника базируется на чувстве неполноценности, для формирования которого необходимы три условия:
1. Перед человеком встает проблема.
2. Он не готов к ее решению.
3. Он убежден в том, что не сможет ее решить.
В ходе психотерапии комплекса мы:
– выясняем, где, когда и как эти признаки проявляются;
– устанавливаем, какие конкретные недостатки студента являются, с его точки зрения, источником возникновения комплекса;
– диагностируем причины этих недостатков и разрабатываем план поведения, направленного на их устранение. Если последнее по каким-то причинам сделать не удается, внимание студента переключается с ликвидации недостатков на развитие достоинств, интегрирующих личность и способствующих формированию уверенного, успешного поведения;
– студенту предлагаются соответствующие практические рекомендации.



Кузнецов, В. В. (доктор педагогических наук; профессор).
Превентивная педагогика как инструмент предупреждения аддиктивного поведения // Образование и общество. - 2014. - № 3 (86). - С. 84-88. - Библиогр.: с. 88 (19 назв.)

Аннотация: Рассматриваются вопросы педагогизации юридического образования. Рассматривается один из инструментов предупреждения аддиктивного поведения студентов на примере профессионального обучения в высшей школе. Раскрывается сущность понятия "превентивная педагогика" на основе апофатического способа познания, определяются ее объект, цели, задачи, методы и приемы.

  Одной из форм проявления нарушенной адаптации человека к условиям микро и макро среды выступает аддиктивное поведение, которое выражается в стремлении к уходу от реальности путем изменения своего психического состояния посредством приема определенных веществ или постоянной фиксации внимания на некоторых предметах или активностях, что  сопровождается развитием интенсивных эмоций. Процесс формирующейся зависимости настолько захватывает человека, что начинает управлять его мыслями, эмоциями и жизнедеятельностью. Волевые усилия существенно ослабевают и не дают возможности противостоять аддикции Аддиктивное поведение носит разрушительный характер, который проявляется в том, что в этом процессе устанавливаются эмоциональные отношения, связи не с другими людьми, а с неодушевленными предметами или явлениями. Эмоциональные отношения с другими личностями теряют свою значимость, становятся поверхностными. Способ аддиктивной реализации из средства постепенно превращается в цель. Биосоциальная природа человека обусловливает то, что общечеловеческий опыт, социальные нормы, ценности, знания и способы деятельности усваиваются и личность формируется в общении с другими людьми. Аддикт отгораживает себя от этих процессов, перестает обогащать свой жизненный опыт, нарушая тем самым важнейшие функции общения и предопределяя стагнацию личностного развития. Пытаясь избежать затруднительных конфликтных ситуаций, аддикт, напротив, расширяет зону конфликта и увеличивает долю нерешенных проблем, в значительной мере осложняя жизнь себе и близким, постепенно отходя от полноценного социального функционирования и все более вовлекаясь в преступную деятельность.



Золотова, Г. Д. Напрямки роботи соціального педагога з батьками щодо профілактики адиктивної поведінки учнів // Соціальна педагогіка: теорія та практика . - 2008. - № 4. - С. 57-61 : табл. - Библиогр. в конце ст.

В Україні сьогодні надзвичайно швидко ростуть темпи поширення адиктивної поведінки підлітків та молоді, особливо вживання алкоголю, наркотиків, тютюнокуріння. Виконання завдань гуманізації та демократизації освіти передбачає забезпечення дитині безпечного мікросередовища, створення умов її вільного розвитку, захист від наполегливої пропозиції психоактивних речовин з боку соціуму. Залежність від психоактивних речовин впливає на всі сфери життя людини, особливо на сферу сімейного життя. Тому робота соціального педагога з батьками щодо профілактики адиктивної поведінки є сьогодні надзвичайно важливою. Актуальність проблеми зумовила формулювання статті як «Напрямки роботи соціального педагога з батьками щодо профілактики адиктивної поведінки учнів».
  У сім’ї, де існує зловживання алкоголем, з’являються специфічні обмеження, утиски, емоційні образи. Така сім’я є дисфункційною, істотно порушується розвиток її членів, їхні взаємини не базуються на почуттях щирості й взаємності, а ролі та норми поведінки не визначені. Така сім’я не в змозі задовольнити духовні, суспільні потреби, потреби в почуттях, вона ізолюється від соціуму. Тому метою цієї статті є розкриття основних напрямків, змісту соціально-педагогічної роботи соціального педагога з батьками у сфері профілактики тютюнокуріння, алкоголізму й наркоманії.
  У вітчизняну соціально-педагогічну практику термін «адиктивна поведінка» прийшов з наркології. Потім його зміст було доповнено й перенесено в психолого-педагогічну практику, перш за все С. Кулаковим та А. Личко. Соціально-педагогічні дослідження цієї проблеми продовжили В. Бітенський, В.Херсонський, Б. Братусь, П. Сидоров, І. П’ятницька, Д. Колесов, В. Оржеховська, О. Удалова, О. Пилипенко, Н. Максимова, С. Толстоухова, А. Бойко та інші. Сьогодні багато дослідників вважають, що алкоголізм, наркоманія і тютюнокуріння – це хвороби соціальні. Психоактивні речовини – це відомі адаптогени, тобто засоби, які забезпечують адаптацію до умов і вимог життя завдяки своїй дії. Саме таке розуміння формує підходи до профілактичноїроботи з батьками.
  Соціально-педагогічну роботу з батьками потрібно розглядати не як окреме соціально-педагогічне явище, а як компонент цілісної педагогічної системи, оптимальне функціонуванняякої дозволяє досягти повноцінних результатів щодо запобігання адиктивної поведінки учнів. Тобто ця робота повинна органічно скорегувати, оновити процес виховання і навчання, змінити його якісно. В основі змісту запропонованого напрямку роботи лежить ідея гуманізації умов навчання й виховання, сучасні ідеїгуманістичної філософіїпро право людини на соціальний захист. Конкретні шляхи їх реалізації– це створення для учнів безпечного соціального мікросередовища дома, сприятливого пси- хологічного кліматув навчальному колективі, допомога в подоланні труднощів соціалізації, виховання стресостійкої особистості, збереження психічного й фізичного здоров’я дітей та молоді.




Замовити повніше сторінки з періодичних видань скористуйтесь послугою

електронної доставки документів  ЕДД