Студенту на замiтку
Звернення
Аудит
Бухгалтерський облік
Винахідництво
Екологія
Економіка
   Економіка підприємства
   Історія економіки
   Логістіка
   Страхування
   Цінні папери
   Корпоративне управління
Етика. Естетика
Інтелектуальна власність
Історія
Культурологія
   Культура, мистецтво, суспільство
   Культурне співробітництво
   Менеджмент в галузі культури
   Оперне, балетне мистецтво України
   Сучасна українська музика
   Українська книга
   Українське кіно
Маркетинг
Менеджмент
   Контроль і ревізія
   Корпоративне управління
Мистецтво
Мовознавство
Оподаткування
Педагогіка
Політика
   Державне управління
Право
   Авторське право
   Адміністративне право
   Господарче право
   Екологічне право
   Конституційне право
   Кримінально-процесуальне право
   Кримінальне право
   Кримінологія
   Митне право
   Міжнародне право
   Правоохоронна діяльність
   Сімейне право
   Соціальне право
   Фінансове право
   Цивільне право
   Цивільне процесуальне право
Психологія
   Організаційна психологія
   Психологія конфлікта
   Психологія особистості
   Педагогічна психологія
   Психологія спорту
   Психологія творчості
   Юридична психологія
Сільське господарство
Філософія
Фінанси

Психологія конфлікта


Етнонаціональний конфлікт
 
1.Передумови формування етнонаціональних конфліктів.
2.Класифікація етнонаціональних конфліктів.
3.Основні методи вирішення етнічних конфліктів.
4.Форми прояву етнонаціональних конфліктів.
5.Особливості етнонаціональних конфліктів у різних країнах.


1.Передумови формування етнонаціональних конфліктів

Етнічні конфлікти існують у кожній окремій країні по-різному, саме тому вони відрізняються за масштабами та наслідками. За наявності таких відмінностей етнонаціональні конфлікти мають деякі спільні риси, певну логіку свого розвитку, яка виявляється, зокрема, в порядку висунення вимог. Часто конфлікти починаються з постановки та обговорення проблеми національної мови, культури. Потом вони набувають певного політичного забарвлення та форми територіальних претензій. Кожна сторона конфлікту під час обґрунтування своєї позиції використовує історичні факти, які досить часто неможливо заперечити. До етнічних відносять конфлікти будь-яких форм (організовані політичні дії, масові заворушення, сепаратистські заходи, громадянські війни тощо), в яких протистояння проходить по лінії етнічної спільності.
  Етнос — це вид історично стійкого соціального угруповання людей, представлених плем’ям, народністю, нацією. Термін «етнос» близький до поняття «народ». Іноді ним позначають кілька народностей (українці, росіяни, поляки), а також відокремлені їх групи.
  Всі етнонаціональні конфлікти є по своїй суті складними. Причиною будь-якого етнонаціонального конфлікту є прагнення певного етносу до набуття власної державності, і досить часто вони мають політичний характер. Етнос повинен відчувати себе дискримінованим і за соціально-економічними показниками (низький рівень доходів, переважання непрестижних професій, недоступність освіти та ін..), і за духовними (релігійні утиски, обмеження у використанні мови, неповага до звичаїв і традицій). Такі конфлікти супроводжуються гострими емоційними станами. Переважно етнонаціональні конфлікти мають історичне підґрунтя. Під час їх розгортання захищаються етнічні особливості народу, такі як мова та віра, тому кожен член етносу, захищаючи свої права, об’єднується у найбільш сильні групи.
  Проблема етнонаціональних конфліктів полягає у тому, що вони остаточно не вирішуються, а найчастіше переходять від покоління до покоління, оскільки виникають нові проблеми і відповідно нова конфліктна ситуація.
У світі існує сотні таких конфліктів в різних країнах: Англія — Північна Ірландія, Франція — Корсика, Іспанія — баски, Туреччина — курди, Греція та Туреччина — Кіпр. На пострадянському просторі: Грузія — Абхазія, Молдова — Придністров’я, Вірменія / Азербайджан — Нагорний Карабах, Таджикистан та Узбекистан — Афганістан.
Етнонаціональні відносини самі по собі є конфліктогенними. Так, на території колишнього СРСР тліє маса етнополітичних конфліктів, пов’язаних з помилками радянського керівництва. Це конфлікти, породжені проблемами відновлення прав депортованих народів (кримських татар, інгушів, турків-месхетинців), довільними територіальними змінами, що порушує цілісність етносів (Південна Осетія, Нагорний Карабах), надмірною русифікацією соціального життя у районах компактного проживання національних меншин та інші. Вони розгортаються по загальній схемі: постраждалий етнос вимагає відновлення справедливості, а гарантія її встановлення — власна державність в тій чи іншій формі. Першою ознакою будь-якої держави є територія. Тому територіальні претензії є основою приблизно 2/3 всіх етнічних конфліктів на теренах колишніх радянських республік. Це вимоги щодо зміни меж, відтворення втрачених національних утворень, повернення репресованих народів на колишні місця проживання та ін.
Отже, факторами виникнення етнонаціонального конфлікту можна вважати:
— певний рівень національної самосвідомості, достатній для того, щоб етнос міг усвідомити ненормальність свого становища;
— скупчення у суспільстві небезпечної критичної маси реальних проблем і деформацій, що впливають на всі сторони національного буття;
— наявність конкретних політичних сил, здатних використовувати в боротьбі за владу два перших чинники.
Протиборчі сили етнонаціонального конфлікту ставлять перед собою основну мету — набуття політичної влади, державності, реалізацію права на самовизначення. Разом з тим вирішуються і соціально- економічні, культурно-мовні, територіальні, ідеологічні, соціально- психологічні та інші проблеми.
Такі конфлікти, як правило, закінчуються:
— перемогою однієї сторони над іншою;
— компромісом;
— консенсусом.

2.Класифікація етнонаціональних конфліктів

Етнонаціональні конфлікти, як типи політичних конфліктів, можна класифікувати за сферами прояву, цілями, обсягом використання військової сили, територією проживання етносу та іншими. Отже, слід розглянути їх детальніше.
За територією проживання:
— міждержавні;
— регіональні;
— між центром і регіоном;
— місцеві.
За мотивами виникнення:
— територіальні;
— економічні;
— політичні;
— історичні;
— ціннісні;
— конфесійні;
— соціально-побутові.
За сферами прояву:
— соціально-економічні;
— культурно-мовні;
— територіально-статусні;
— сепаратистські.
За цілями:
— реалістичні;
— нереалістичні.
За методами:
— насильницькі;
— ненасильницькі.
За обсягом використання військової сили:
 мирні;
 з мінімальним (одноактних) використанням військової сили;
 військові.
По вертикалі:
 між центром та адміністративною одиницею;
 між регіональними та місцевими органами влади.
По горизонталі:
 між групами корінних і некорінних національностей;
 мікроконфлікти на особистішому рівні.
Будь-який конфлікт на етнічному підґрунті обумовлений перш за все двома причинами — глибокою економічною або політичною кризою та ослабленням державної влади. Основними факторами негативного розвитку етнополітичної ситуації найчастіше є:
 підривна діяльність сепаратистів, розрахована на провокування конфліктів на міжетнічному підґрунті;
 зростаюча етнічна відособленість титульних націй під прикриттям побудови власної державності та самовизначення народів;
 зростаюча етнічна відособленість національних меншин, що супроводжується сепаратистськими вимогами про відокремлення й утворення національних районів, автономій, територій, під приводом необхідності збереження народних звичаїв і традицій, національної мови, місцевого самоврядування;
 зміщення традиційного міжетнічного балансу (у структурах влади, бізнесі, національно-етнічному складі населення) у бік титульної нації, звідси — посилення напруженості відносин з іншими народами, що складають меншість;
 відсутність добре продуманої федеральної національної політики;
 нестабільна політична та соціально-економічна ситуація в місті, районі, регіоні, країні;
 неконтрольовані процеси міграції і пов’язана з цим криміналізація етнічних діаспор;
 корупція, крадіжки і розбазарювання державних коштів органами місцевого самоврядування та державної влади;
 епізодичність заходів, які здійснюються органами державної влади і місцевого самоврядування з протидії екстремізму на етнічному підґрунті;
 високий рівень безробіття і, відповідно, низький життєвий рівень населення як живильне середовище для формування кризових міжетнічних процесів.

3.Основні методи вирішення етнічних конфліктів

У національних відносинах важливо не допускати до конфлікту або, якщо він вже почався, вирішувати його мирним шляхом. Основними методами запобігання та вирішення етнічних конфліктів є:
1.Повне ігнорування противника, відсутність реакції на дії протилежної сторони; спостереження (добровільне чи в силу обставин) з політичної арени того чи іншого національного лідера;
2.Еміграція представників окремих етнічних груп.
2.Очікування змін та більш сприятливих умов для вирішення конфліктної ситуації.
3.Переговори між сторонами конфлікту, які організовують самі учасники конфлікту.
4.Арбітраж. Передбачається передача спору третій стороні для аналізу, а її рішення має бути беззаперечним для учасників конфлікту.
5.Примирення. З метою примирення створюються примирні комі- сії-посередники, а сторони йдуть на контакт одна з одною. Посередник при цьому повинен дослідити факти, що викликали конфлікт, та виробити теоретичні й практичні рекомендації для його вирішення.
У будь-якому випадку в ході вирішення конфліктної ситуації необхідно дотримуватися певних правил, а саме:
1)зменшити емоційне напруження конфліктуючих (наприклад, інформацією про наміри);
2)чітко визначити предмет спору і тим самим локалізувати конфлікт;
3)встановити правила і норми взаємодії конфліктуючих сторін;
4)організувати діалог між конфліктуючими сторонами і відкрито інформувати громадськість про позиції сторін і заходи щодо врегулювання конфлікту;
5)відокремити проблеми від суб’єктивної зацікавленості учасників конфлікту і зосередити увагу на їх вирішенні.
Оскільки етноси, як правило, компактно розселені на певних територіях, то нерідко суперечності й конфлікти між ними набувають міжрегіонального характеру. Міжрегіональні конфлікти можуть виникати і через помилки, допущені в політиці центральних властей щодо розвитку окремих регіонів, необгрунтовані прагнення регіональної еліти до набуття тим чи іншим регіоном особливого, привілейованого статусу, через відмінності в політичних настроях населення регіонів, рівнях їх економічного розвитку тощо.
  Головне завдання національної і регіональної політики держави полягає у тому, щоб своєчасно виявляти міжетнічні та міжрегіональні суперечності та зробити все можливе для запобігання конфліктам, особливо у гострих, руйнівних формах. Повною мірою це стосується й демографічних конфліктів, зокрема, так званих конфліктів поколінь, коли виникає непорозуміння між молодим і старшим поколіннями. Певні непорозуміння між ними були завжди, але в окремі періоди суспільного розвитку вони можуть набувати конфліктного характеру, виливатися у хвилі молодіжного бунтарства, як це сталося в багатьох країнах Західної Європи на рубежі 60-70-х років, масові альтернативні рухи тощо.




Література:

 Яхно, Тетяна Петрівна. Конфліктологія та теорія переговорів [Текст] : навчальний посібник для вищої школи / Т. П. Яхно, І. О. Куревіна; Львівська комерц. акад. - К. : Центр учбової літератури, 2012. - 168 с. 

Скачати повніше 





49047, г.Днепропетровск, ул.Савченко,10 Тел./факс:(0562) 42-31-19 E-Mail: library@libr.dp.ua

Copyright  ©  2000-2010 Дніпропетровська обласна універсальна наукова бібліотека