Студенту на замiтку
Звернення
Аудит
Бухгалтерський облік
Винахідництво
Екологія
Економіка
   Економіка підприємства
   Історія економіки
   Логістіка
   Страхування
   Цінні папери
   Корпоративне управління
Етика. Естетика
Інтелектуальна власність
Історія
Культурологія
   Культура, мистецтво, суспільство
   Культурне співробітництво
   Менеджмент в галузі культури
   Оперне, балетне мистецтво України
   Сучасна українська музика
   Українська книга
   Українське кіно
Маркетинг
Менеджмент
   Контроль і ревізія
   Корпоративне управління
Мистецтво
Мовознавство
Оподаткування
Педагогіка
Політика
   Державне управління
Право
   Авторське право
   Адміністративне право
   Господарче право
   Екологічне право
   Конституційне право
   Кримінально-процесуальне право
   Кримінальне право
   Кримінологія
   Митне право
   Міжнародне право
   Правоохоронна діяльність
   Сімейне право
   Соціальне право
   Фінансове право
   Цивільне право
   Цивільне процесуальне право
Психологія
   Організаційна психологія
   Психологія конфлікта
   Психологія особистості
   Педагогічна психологія
   Психологія спорту
   Психологія творчості
   Юридична психологія
Сільське господарство
Філософія
Фінанси

Екологічне право


Правове регулювання охорони і використання атмосферного повітря
 
1. Атмосферне повітря як об 'єкт правової охорони: сучасний стан і проблеми.
2. Стандартизація і нормування в галузі охорони атмосферного повітря.
3. Заходи щодо охорони атмосферного повітря.
4. Порядок реалізації управлінських заходів щодо охорони атмосферного повітря.


1. Атмосферне повітря як об’єкт правової охорони: сучасний стан і проблеми

Атмосфера - це газова оболонка, що оточує Землю. Наявність атмосфери - одна з найголовніших умов життя на планеті. Без їжі людина може обходитися місяць, без води - тиждень, а без повітря не проживе й кількох хвилин.
Атмосфера як елемент глобальної екосистеми виконує кілька основних функцій:
- захищає живі організми від згубного впливу космічного випромінювання та ударів метеоритів;
- регулює сезонні й добові коливання температури (якби на Землі не існувало атмосфери, то добові коливання температури досягали б ±200 °С);
- є носієм тепла і вологи;
- є депо газів, які беруть участь у фотосинтезі та забезпечують дихання;
- зумовлює низку складних екзогенних процесів (вивітрювання гірських порід, діяльність природних вод, мерзлоти, льодовиків тощо).
Основні компоненти атмосфери: азот (78,084 %), кисень (20,946 %) та аргон (0,934 %). Важливу роль відіграють і так звані малі домішки: вуглекислий газ, метан тощо. Крім того, атмосфера містить водяну пару: від 0,2 % у приполярних районах до З % поблизу екватора. Такий хімічний склад атмосфера Землі мала не завжди. Первісна атмосфера Землі була схожа з атмосферами деяких інших планет Сонячної системи, наприклад, Венери, й складалася з вуглекислого газу, метану, аміаку тощо. Нинішня киснево-азотна атмосфера - результат життєдіяльності живих організмів.
  Маса атмосфери становить приблизно одну мільйонну маси Землі - 5,15-105 т. Та атмосферне повітря лише умовно можна вважати невичерпним природним ресурсом. Річ у тім, що людині необхідне повітря певної якості, а під впливом її ж діяльності хімічний склад і фізичні властивості повітря дедалі погіршуються. На Землі вже практично не залишилося місць, де повітря зберегло свої первозданні чистоту та якість, а в деяких промислових центрах стан атмосфери просто загрозливий для людського здоров’я.
ЗУ «Про охорону атмосферного повітря» атмосферне повітря визначене як життєво важливий компонент навколишнього природного середовища, який являє собою природну суміш газів, що знаходиться за межами житлових, виробничих та інших приміщень.
Таким чином, правова дефініція, визначена в Законі, виходить з кількох засадничих моментів:
- атмосферне повітря є природним об’єктом;
- атмосферне повітря як природний об’єкт є важливим компонентом довкілля;
- як атмосферне повітря розглядається лише та суміш газів, що знаходиться за межами житлових, виробничих та інших приміщень.
Проблеми охорони атмосферного повітря неодноразово аналізувалися та були предметом розгляду законодавців. Так, у Постанові ВР України «Про Основні напрями державної політики України у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки» ще в 1998 році наголошувалося на тому, що напружена екологічна ситуація у багатьох районах і містах країни свідчить про те, що, незважаючи на посилення останнім часом уваги до цих питань і значні витрати на їхнє вирішення, вжиті заходи не досить ефективні і не зумовлюють змін у тенденції погіршення стану довкілля. Структура промислового виробництва, що склалася в Україні, пов’язана з розвитком енергетичної, гірничо-металургійної, вугледобувної, хімічної, машинобудівної промисловості та характеризується інтенсивним споживанням енергії, сировинних, водних і земельних ресурсів, а також збільшенням навантаження на довкілля. В Україні в 1996 році було викинуто в атмосферу близько 6,34 млн тонн забруднюючих речовин, у тому числі 4,76 млн тонн - зі стаціонарних джерел, 1,58 млн тонн - із пересувних. За період 1992—1996 рр. загальний обсяг викиду забруднюючих речовин в атмосферне повітря скоротився зі стаціонарних джерел на 45 відсотків, з пересувних - на 12 відсотків. Останні викидають 85 відсотків свинцю, 49 відсотків окису вуглецю та 31 відсоток вуглеводнів.
З галузей промисловості найбільше забруднюють атмосферу енергетика (32 відсотки), металургія (27 відсотків), вугільна промисловість (23 відсотки).
Україна займає восьме місце у світі як емітер СО2 в енергетичній галузі, її частка становить 2,35 відсотка загальносвітових викидів цієї речовини енергетикою.
Також у Постанові зазначалося й те, що через великі обсяги використання пального автотранспорт забруднює навколишнє природне середовище токсичними компонентами: на рівні 25 відсотків — солями свинцю, 50 відсотків — оксидом вуглецю. У 24-х великих містах України, зокрема, в Києві, Харкові, Севастополі, Одесі, шкідливі викиди в повітря внаслідок роботи автотранспорту перевищують 50 відсотків від загальної їх кількості.
За більше ніж десять років було зроблено чимало для покращення стану атмосферного повітря. Разом з тим проблема охорони атмосферного повітря не втратила своєї актуальності, а в окремих питаннях набула нових акцентів. Тому невипадковим є те, що при прийнятті ЗУ «Про Основні засади (стратегію) державної екологічної політики України на період до 2020 року» законодавець знову звернув увагу на цю сферу, зазначивши, що, за даними державної статистичної звітності 2009 року, основними забруднювачами атмосферного повітря є підприємства переробної і добувної промисловості та підприємства електро- і теплоенергетики (відповідно 31 і 21 та 40 відсотків загального обсягу викидів забруднюючих речовин, що надходять в атмосферне повітря від стаціонарних джерел забруднення). Викиди забруднюючих речовин пересувними джерелами становлять 39 відсотків від загальної кількості викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря. Викиди забруднюючих речовин автомобільним транспортом дорівнюють 91 відсотку забруднюючих речовин, що здійснюються пересувними джерелами.
До забруднюючих речовин, що переважно викидаються в атмосферне повітря, належать оксид азоту, оксид вуглецю, діоксид та інші сполуки сірки, пил.
Збільшується кількість випадків перевищення встановлених нормативів гранично допустимих викидів забруднюючих речовин стаціонарними джерелами. Основними причинами, що зумовлюють незадовільний стан якості атмосферного повітря в населених пунктах, є недотримання підприємствами режиму експлуатації пилогазоочисного обладнання, невжиття заходів зі зниження обсягу викидів забруднюючих речовин до встановлених нормативів, низькі темпи впровадження новітніх технологій та значне збільшення кількості транспортних засобів, зокрема, тих, що вичерпали термін експлуатації.
Упродовж останніх років у промислово розвинутих містах в атмосферному повітрі постійно реєструвалася наявність до 16 поліциклічних ароматичних вуглеводнів, з яких 8 є канцерогенами, груп нітрозамінів (нітрозодиметилам і нітрозодіетиламін) та важких металів (хром, нікель, кадмій, свинець, берилій). При цьому в обсягах забруднення хімічними канцерогенами найбільшу питому вагу мають сполуки класу поліциклічних ароматичних вуглеводнів.
Загалом канцерогенний ризик у 2009 році досяг 6,4-13,7 випадку онкологічних захворювань на одну тисячу осіб, що значно перевищує міжнародні показники ризику.
Зважаючи на це, до основних завдань у сфері охорони атмосферного повітря було віднесено:
- зменшення обсягу викидів загальнопоширених забруднюючих речовин: стаціонарними джерелами до 2015 року на 10 відсотків і до 2020 року на 25 відсотків базового рівня; пересувними джерелами шляхом встановлення нормативів вмісту забруднюючих речовин у відпрацьованих газах до 2015 року відповідно до стандартів Євро-4, до 2020 року - Євро-5;
- визначення цільових показників вмісту небезпечних речовин в атмосферному повітрі, зокрема, для важких металів, неметанових летких органічних сполук, завислих часточок пилу (діаметром менше 10 мікрон) та стійких органічних забруднюючих речовин з метою їхнього врахування при встановленні технологічних нормативів викидів забруднюючих речовин стаціонарними джерелами забруднення;
- оптимізацію структури енергетичного сектору національної економіки шляхом збільшення обсягу використання енергетичних джерел з низьким рівнем викидів двоокису вуглецю до 2015 року на 10 відсотків і до 2020 року на 20 відсотків, а також забезпечення скорочення обсягу викидів парникових газів відповідно до задекларованих Україною міжнародних зобов’язань у рамках Кіотського протоколу до Рамкової конвенції ООН про зміну клімату;
- визначення до 2015 року основних засад державної політики з адаптації до зміни клімату, розроблення та поетапне виконання національного плану заходів щодо пом’якшення наслідків зміни клімату та запобігання антропогенному впливу на зміну клімату на період до 2030 року, у тому числі у рамках реалізації механізму Кіотського протоколу до Рамкової конвенції ООН про зміну клімату, проектів спільного впровадження та проектів цільових екологічних (зелених) інвестицій.
- Також у рамках стратегії передбачається запобігання порушенням санітарно-гігієнічних вимог до якості повітря в населених пунктах (з кількістю населення не менше 250 тисяч осіб) шляхом створення та удосконалення до 2015 року систем автоматичного моніторингу та посилення екологічного контролю за якістю повітря.

2. Стандартизація і нормування в галузі охорони атмосферного повітря

- Однією з умов регулювання діяльності, що може вплинути на атмосферне повітря, є визначення параметрів його використання. Необхідно зазначити, що вимоги щодо встановлення нормативів у галузі охорони атмосферного повітря є похідними від визначеного ст. 50 ЗУ «Про охорону навколишнього природного середовища» поняття екологічної безпеки як стану навколишнього природного середовища, при якому забезпечується попередження погіршення екологічної обстановки та виникнення небезпеки для здоров’я людей. Таким чином, у самому законі підкреслюється його природо-охоронний, а не природноресурсний характер.
- Встановлення параметрів використання атмосферного повітря реалізується через функції нормування та стандартизації. Стандартизація і нормування в галузі охорони атмосферного повітря проводяться з метою визначення комплексу обов’язкових норм, правил, вимог до охорони атмосферного повітря від забруднення і забезпечення екологічної безпеки та спрямовані на:
• забезпечення безпечного навколишнього природного середовища та запобігання екологічним катастрофам;
• реалізацію єдиної науково-технічної політики в галузі охорони атмосферного повітря;
• встановлення єдиних вимог до обладнання і споруд щодо охорони атмосферного повітря від забруднення;
• забезпечення безпеки господарських об’єктів і запобігання виникненню аварій та техногенних катастроф;
• впровадження і використання сучасних екологічно безпечних технологій.
ЗУ «Про охорону атмосферного повітря» в ч. 1 ст. 5 закріплено, що: «У галузі охорони атмосферного повітря встановлюються:
— нормативи екологічної безпеки атмосферного повітря;
— нормативи гранично допустимих викидів забруднюючих речовин стаціонарних джерел;
— нормативи гранично допустимого впливу фізичних та біологічних факторів стаціонарних джерел;
— нормативи вмісту забруднюючих речовин у відпрацьованих газах та впливу фізичних факторів пересувних джерел;
— технологічні нормативи допустимого викиду забруднюючих речовин».
Порядок розроблення та затвердження нормативів екологічної безпеки атмосферного повітря затверджений Постановою КМ України. Нормативи екологічної безпеки атмосферного повітря — це група нормативів, дотримання яких запобігає виникненню небезпеки для здоров’я людини та стану навколишнього природного середовища від впливу шкідливих чинників атмосферного повітря. Ці нормативи встановлюються для оцінки стану забруднення атмосферного повітря у місцях постійного чи тимчасового перебування людей та включають:
- нормативи якості атмосферного повітря;
- гранично допустимі рівні акустичного, електромагнітного, іонізуючого, інших видів впливу фізичних та біологічних факторів на стан атмосферного повітря населених пунктів.
Перелік забруднюючих речовин, фізичних та біологічних факторів, для яких розробляються нормативи, визначається Мінприроди.
Під час розробки цих нормативів враховуються:
- ступінь впливу фізичних та біологічних факторів на населення, їхні гранично допустимі рівні, концентрації забруднюючих речовин, встановлені МОЗ;
- кліматичні умови;
- вразливість представників флори і фауни та місць їхнього поширення;
- вплив забруднення атмосферного повітря на історичні пам’ятки;
- техніко-економічне обгрунтування гранично допустимого рівня впливу фізичних та біологічних факторів і забруднення;
- можливість транскордонного перенесення забруднюючих речовин.
Нормативи екологічної безпеки атмосферного повітря затверджуються Мінприроди, а їхній перегляд здійснюється один раз на п’ять років. Підставою для перегляду цих нормативів є результати медичних та екологічних досліджень впливу на здоров’я людини та стан довкілля забруднюючих речовин, фізичних та біологічних факторів, змін генофонду, зменшення видового різноманіття, порушень рівноваги в екосистемах, змін клімату.
Нормативи гранично допустимих викидів забруднюючих речовин стаціонарних джерел — гранично допустимий викид забруднюючої речовини або суміші цих речовин, який визначається у місці його виходу з устаткування. Нормативи гранично допустимих викидів забруднюючих речовин та їхньої сукупності, які містяться у складі пилогазоповітряних сумішей, що відводяться від окремих типів обладнання, споруд і надходять в атмосферне повітря від стаціонарних джерел, встановлюються з метою забезпечення дотримання нормативів екологічної безпеки атмосферного повітря з урахуванням економічної доцільності, рівня технологічних процесів, технічного стану обладнання, газоочисних установок.
Для діючих і тих, що проектуються, окремих типів обладнання і споруд залежно від часу розроблення та введення у дію, наявності наукових і технічних розробок, економічної доцільності встановлюються:
- норматив гранично допустимого викиду забруднюючої речовини стаціонарного джерела;
- технологічні нормативи допустимих викидів забруднюючих речовин або їхньої суміші, які визначаються у місці їхнього виходу з устаткування.
До технологічних нормативів допустимих викидів забруднюючих речовин належать:
— поточні технологічні нормативи - для діючих окремих типів обладнання, споруд на рівні підприємств з найкращою існуючою технологією виробництва аналогічних за потужністю технологічних процесів;
— перспективні технологічні нормативи - для нових і таких, що проектуються, будуються або модернізуються, окремих типів обладнання, споруд з урахуванням досягнень на рівні передових вітчизняних і світових технологій та обладнання.
Порядок розроблення та затвердження нормативів гранично допустимих викидів забруднюючих речовин із стаціонарних джерел затверджений Постановою КМ України. Відповідно до цього Порядку нормативи гранично допустимих викидів забруднюючих речовин із стаціонарних джерел визначаються за методикою, яка затверджується Мінприроди, з метою забезпечення дотримання нормативів екологічної безпеки атмосферного повітря з урахуванням економічної доцільності, рівня технологічних процесів, технічного стану обладнання та газоочисних установок, вимог національного законодавства і законодавства ЄС та розробляються:
- на одиницю маси за одиницю часу;
- на одиницю продукції чи сировини.
Стосовно допустимих викидів забруднюючих речовин або їхніх сумішей (включаючи ступінь розведення) встановлюються технологічні нормативи, що складаються з:
- поточних технологічних нормативів - для діючих окремих типів обладнання, споруд на рівні підприємств з найкращою існуючою технологією виробництва аналогічних за потужністю технологічних процесів;
- перспективних технологічних нормативів - для нових і таких, що проектуються, будуються або модернізуються, окремих типів обладнання, споруд з урахуванням передових вітчизняних і світових досягнень у відповідній сфері.
Технологічні нормативи допустимих викидів забруднюючих речовин визначаються у місці їхнього виходу.
Для нових стаціонарних джерел і таких, що проектуються, будуються або модернізуються, окремих типів обладнання, споруд нормативи гранично допустимих викидів забруднюючих речовин розробляються з урахуванням передових вітчизняних і світових технологій та досягнень.
У разі, коли законодавством ЄС для нових стаціонарних джерел і таких, що проектуються, будуються або модернізуються, встановлено нормативи гранично допустимих викидів забруднюючих речовин, в Україні застосовуються норми цього законодавства.
Нормативи гранично допустимих викидів забруднюючих речовин із стаціонарних джерел розробляються зацікавленими органами виконавчої влади, до сфери управління яких належать підприємства, установи, організації, що здійснюють викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря зі стаціонарних джерел, і затверджуються Мінприроди.
Мінприроди здійснює не рідше одного разу на десять років перегляд нормативів гранично допустимих викидів забруднюючих речовин із стаціонарних джерел. Підставою для такого перегляду є:
- необхідність запобігання або зведення до мінімуму загального впливу на навколишнє природне середовище викидів забруднюючих речовин;
- наявність можливостей для зменшення викидів забруднюючих речовин та розроблення нових технологічних процесів з урахуванням економічної доцільності такого зменшення, технічного стану обладнання, газоочисних установок;
-зміни у національному законодавстві та законодавстві ЄС щодо обмеження викидів забруднюючих речовин зі стаціонарних джерел.
Нормативи гранично допустимого впливу фізичних та біологічних факторів стаціонарних джерел - норматив, який встановлюється для кожного стаціонарного джерела акустичного, електромагнітного, іонізуючого та інших фізичних і біологічних факторів на рівні, за якого фізичний та біологічний вплив усіх джерел у цьому районі з урахуванням перспектив його розвитку в період терміну дії встановленого нормативу не приведе до перевищення нормативів екологічної безпеки атмосферного повітря (за найбільш жорстким нормативом).
Порядок розроблення і затвердження нормативів гранично допустимого рівня впливу фізичних та біологічних факторів стаціонарних джерел забруднення на стан атмосферного повітря визначений Постановою КМ України. Нормативи встановлюються для кожного стаціонарного джерела забруднення з урахуванням рівня, за умови додержання якого фізичний та біологічний вплив усіх стаціонарних джерел забруднення у тому чи іншому районі, враховуючи перспективи його розвитку, у визначений термін не перевищуватиме нормативів екологічної безпеки атмосферного повітря.
Розроблення нормативів здійснюється підприємствами, установами, організаціями та громадянами - суб’єктами підприємницької діяльності за власні кошти.
До розроблення нормативів суб’єкт господарювання може залучати установи, організації і заклади, яким Мінприроди надає право на розроблення документів, що обґрунтовують рівень впливу фізичних та біологічних факторів на стан атмосферного повітря. Розроблені нормативи погоджуються з місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування у частині визначення термінів здійснення заходів щодо зниження шкідливого впливу фізичних та біологічних факторів до нормативного рівня. Погоджені нормативи суб’єкт господарювання подає до територіального органу Мінприроди у письмовій та електронній формах. Територіальний орган Мінприроди розглядає документи протягом ЗО календарних днів і у разі відсутності зауважень затверджує нормативи. Рішення про затвердження нормативів надсилається суб’єкту господарювання та установі державної санітарно-епідеміологічної служби.
Перегляд встановлених нормативів проводиться у разі зміни обсягів і/або технології виробництва.
Нормативи вмісту забруднюючих речовин у відпрацьованих газах та впливу фізичних факторів пересувних джерел — гранично допустима кількість забруднюючої речовини у відпрацьованих газах пересувного джерела, що відводиться в атмосферне повітря. Порядок розроблення та затвердження нормативів вмісту забруднюючих речовин у відпрацьованих газах та впливу фізичних факторів пересувних джерел забруднення атмосферного повітря визначений Постановою КМ України.
  Ці нормативи розробляються для кожного типу новоствореного пересувного джерела та (або) такого, що експлуатується на території України, з урахуванням вимог національного і міжнародного законодавства щодо забезпечення екологічної безпеки навколишнього природного середовища.
Для пересувних джерел, що експлуатуються, нормативи розробляються з урахуванням існуючих технологій, а для новостворених — з урахуванням найдосконаліших доступних технологій щодо зменшення вмісту забруднюючих речовин у відпрацьованих газах, впливу фізичних факторів пересувних джерел та очищення відпрацьованих газів. Розроблені нормативи погоджуються з Мінтрансом, МОЗ, Мінпромполітики та Держстандартом і подаються на затвердження до Мінприроди.
Підставою для перегляду нормативів є:
• наявність можливостей щодо зменшення вмісту забруднюючих речовин у відпрацьованих газах та впливу фізичних факторів пересувних джерел забруднення атмосферного повітря і відповідні технічні рішення;
• зміни у національному законодавстві та законодавстві ЄС щодо обмеження вмісту забруднюючих речовин у відпрацьованих газах та впливу фізичних факторів пересувних джерел забруднення атмосферного повітря.
За наявності цих підстав нормативи підлягають перегляду протягом календарного року.
Технологічні нормативи допустимого викиду забруднюючих речовин — гранично допустимий викид забруднюючої речовини або суміші цих речовин, який визначається у місці його виходу з устаткування. Розробка технологічних нормативів тісно пов’язана із нормативами гранично допустимих викидів забруднюючих речовин стаціонарних джерел та має на меті обмеження негативного впливу того чи іншого обладнання з урахуванням його особливостей. Затвердження цих нормативів здійснюється Мінприроди для найбільш екологонебезпечних видів обладнання. Так, наразі розроблені та затверджені технологічні нормативи допустимого викиду: із теплосилових установок, номінальна теплова потужність яких перевищує 50 МВт; із устаткування (установок) для виробництва цементного клінкеру в обертових випалювальних печах, виробнича потужність яких перевищує 500 тонн на день; від коксових печей; із устаткування (установок) для
виробництва нормального електрокорунду в дугових трифазних руднотермічних печах при плавленні «на випуск»; з котелень, що працюють на лушпинні соняшнику, тощо.
  Наведений перелік нормативів у галузі охорони атмосферного повітря не є вичерпним, оскільки в ч. 2 ст. 5 ЗУ «Про охорону атмосферного повітря» наголошено, що законодавством можуть встановлюватися й інші нормативи в галузі охорони атмосферного повітря. Зокрема, до них можна віднести Орієнтовні безпечні рівні впливу шкідливих речовин у повітрі робочої зони, Орієнтовні безпечні рівні дії змінних магнітних полів частотою 50 Гц при провадженні робіт під напругою на повітряних лініях (ПЛ) електропередачі напругою 220-1150 кВ тощо.
  
3. Заходи щодо охорони атмосферного повітря

ЗУ «Про охорону атмосферного повітря» передбачено цілий ряд заходів, спрямованих на попередження його забруднення, забезпечення екологічної безпеки та відновлення. Зокрема, до них належать:
• дозвільно-регуляторні заходи (регулювання викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарних та пересувних джерел, регулювання рівнів впливу фізичних та біологічних факторів на стан атмосферного повітря);
• попереджувальні заходи (заходи щодо охорони атмосферного повітря у разі виникнення надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру; заходи із забезпечення виконання вимог при здійсненні окремих видів діяльності (застосування пестицидів та агрохімікатів, видобування корисних копалин із надр та проведення вибухових робіт, забруднення виробничими, побутовими та іншими відходами тощо);
• організаційно-технічні заходи (заходи із запобігання і зниження шуму; особливості проектування, будівництва та реконструкції підприємств та інших об’єктів, які впливають або можуть впливати на стан атмосферного повітря, порядок встановлення та функціонування санітарно-захисних зон, дотримання вимог щодо охорони атмосферного повітря під час впровадження відкриттів, винаходів, корисних моделей, промислових зразків, раціоналізаторських пропозицій, застосування нової техніки, імпортного устаткування, технологій і систем тощо);
• організаційно-економічні заходи (екологічний податок; відшкодування збитків, заподіяних внаслідок порушення законодавства про охорону атмосферного повітря; надання підприємствам, установам, організаціям та громадянам — суб’єктам підприємницької діяльності, податкових, кредитних та інших пільг у разі впровадження ними маловідхідних, енерго- і ресурсозберігаючих технологій, застосування заходів щодо регулювання діяльності, що впливає на клімат, здійснення інших природоохоронних заходів з метою скорочення викидів забруднюючих речовин та зменшення рівнів впливу фізичних і біологічних факторів на атмосферне повітря; участь держави у фінансуванні екологічних заходів і будівництві об’єктів екологічного призначення).
Дозвільно-регуляторні заходи здійснюються для забезпечення екологічної безпеки, створення сприятливого середовища життєдіяльності, запобігання шкідливому впливу атмосферного повітря на здоров’я людей та навколишнє природне середовище.
Викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами можуть здійснюватися після отримання дозволу, який видається територіальним органом Мінприроди за погодженням із територіальним органом МОЗ.
Дозволи на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря видаються за умови:
• неперевищення протягом терміну їхньої дії встановлених нормативів екологічної безпеки;
• неперевищення нормативів допустимих викидів забруднюючих речовин стаціонарних джерел;
• дотримання вимог до технологічних процесів у частині обмеження викидів забруднюючих речовин.
Порядок отримання дозволів на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами передбачений Наказом Мінприроди. Для отримання дозволу на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами підприємства, установи, організації та громадяни- підприємці повинні надати документи, у яких обґрунтовуються обсяги викидів, що є невід’ємною частиною заяви на отримання дозволу на викиди. Склад документів, у яких обґрунтовуються обсяги викидів, залежить від ступеня впливу об’єкта на забруднення атмосферного повітря.
Для отримання дозволу на новостворені стаціонарні джерела до заяви додаються пропозиції на отримання дозволу за наявності затверджених нормативів гранично допустимих викидів. Затвердженими нормативами гранично допустимих викидів вважаються величини викидів забруднюючих речовин у складі проектної документації, яка має позитивний висновок комплексної державної експертизи, а для об’єктів, затвердження проектів будівництва яких у межах законодавства України не потребує висновку комплексної державної експертизи, — позитивні висновки
державної санітарно-гігієнічної та державної екологічної експертиз.
 Окремий порядок передбачений для видачі дозволів на експлуатацію устаткування з визначеними рівнями впливу фізичних та біологічних факторів на стан атмосферного повітря, проведення оплати цих робіт та обліку підприємств, установ, організацій і громадян-підприємців, які отримали такі дозволи. Дозвіл на експлуатацію устаткування з визначеними рівнями впливу фізичних та біологічних факторів на стан атмосферного повітря - це офіційний документ, який дає право суб’єктам господарювання експлуатувати існуюче та новостворене устаткування за умови дотримання встановлених нормативів гранично допустимих рівнів впливу фізичних та біологічних факторів протягом визначеного в дозволі терміну.
  Дозвіл видається безоплатно територіальними органами Мінприроди за погодженням з установами державної санітарно-епідеміологічної служби терміном не менше п’яти років суб’єкту господарювання — власнику джерела, що здійснює вплив на стан атмосферного повітря.




Література:

Екологічне право України. Особлива частина [Текст]: навчальний посібник для вищої школи / О. М. Шуміло [та ін.] ; Харк. нац. ун-т внутр. справ. - К. : Центр учбової літератури, 2013. - 432 с.

Скачати повніше






49047, г.Днепропетровск, ул.Савченко,10 Тел./факс:(0562) 42-31-19 E-Mail: library@libr.dp.ua

Copyright  ©  2000-2010 Дніпропетровська обласна універсальна наукова бібліотека