В умовах сьогодення спостерігається стрімкий занепад сімейних відносин, що зумовлюється швидким темпом життя, зміною пріоритетів та ідеалів. Тому в Сімейному кодексі України за останні десять років з'явилася низка статей, присвячених регулюванню відносин із надання утримання між колишнім. подружжям.
  Аліментний договір є новелою в сімейному законодавстві, а тому особливої популярності не отримав, хоча має значну перевагу: дозволяє сторонам самостійно означати обсяг і зміст прав та обов'язків.
Відповідно до частини 2 статті 51 Конституції України батьки зобов'язані утримувати дітей до їх повноліття. Повнолітні діти зобов'язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків. Аналогічні норми містить і Сімейний кодекс України.
  Одночасно, не дивлячись на те, що відповідні зобов'язання стосуються родинних, сімейних, а отже особистих відносин, непоодинокими є випадки, коли забезпечення виконання цих обов'язків можливе лише шляхом застосування заходів законодавчого примусу.
Найчастіше таким заходом є рішення про стягнення аліментів.
  Аліментами називається утримання, яке за законом одна особа (боржник) повинна надати іншій особі (стягувачу), що перебуває в сімейних правовідносинах, за умови неповноліття останнього або непрацездатності чи нужденності. Як показує практика, найпоширенішими є випадки, коли аліменти виплачуються батьками на користь неповнолітніх дітей.
   У Сімейному кодексі України термін «аліменти» за змістом також вживається як аналогія до термінів «допомога», «кошти на утримання».

Досягнення однакової регламентації правовідносин щодо матеріального забезпечення життєдіяльності дитини, набуття одержуваних як утримання грошових коштів (іншого майна) й управління ними є вкрай важливим. Майно, призначене для утримання дитини, має спрямовуватися виключно на забезпечення її життєдіяльності, задоволення потреб щодо духовного та фізичного розвитку. Порядок управління таким майном зумовлюється його правовим режимом. Тому основним критерієм при визначенні останнього мають братися, перш за все, інтереси дитини, які гарантуються цільовим використанням майна, а також інтереси батька-платника щодо попередження недобросовісного розпорядження такими коштами іншими особами.

    Майновою складовою сфери правовідносин батьків і дітей є: правовідносини з приводу майна та правовідносини щодо утримання. Перші, що опосередковують належність майна батькам і дитині на праві власності, відносять до речових. Другі, в рамках яких відбувається передача майна на утримання дитини, - до зобов'язальних. Джерело коштів для утримання дитини - майно, яке є об'єктом права спільної власності батьків або особистої приватної власності одного з них. У повній сім'ї утримання дитини здійснюється узгоджено і належність коштів, які на це витрачаються, як правило, не враховується. Якщо ж сімейна спільність порушена і дитина проживає із одним з батьків, або з обома, однак більшою мірою нею опікується один із них, питання щодо належності коштів, за рахунок яких утримується дитина, та порядку розпорядження ними актуалізується.
   Обов'язок надавати дитині утримання для забезпечення її життєдіяльності покладається сімейним законодавством на обох батьків рівною мірою. Якщо сім'я розпадається, визначається порядок надання утримання тим із батьків, який проживає окремо від дитини або не опікується нею. Перехід майна від однієї особи до іншої відбувається в межах зобов'язальних правовідносин. Через правовідносини щодо утримання воно змінює свою належність, потрапляючи у сферу панування іншої особи.
  У Сімейному кодексі від 10.01.2002 р. закріплена концепція, за якою правовий режим аліментів, одержаних на дитину, встановлюється не однозначно, а залежить від наявності над нею батьківського піклування. В одному випадку аліменти є власністю того з батьків, на ім'я якого вони виплачуються, в іншому (якщо дитина позбавлена батьківського піклування) - її самої.
Питання про сплату аліментів постає у випадку, коли сім'я розділяється і дитина залишається проживати з одним із батьків. Оскільки більшість рішень щодо виховання й утримання дитини він приймає самостійно, закон посилює його автономію, надаючи право власності на суми, що сплачуються другим із батьків на утримання дитини. Якщо у разі смерті того з батьків, із ким проживала дитина, вона залишається без батьківського піклування, і другий із батьків лише надає кошти на її утримання, вони є власністю дитини.
   До досягнення дитиною повноліття обидва батьки несуть обов'язок по її утриманню. При цьому не можна заперечувати існування відокремлених правових зв'язків між дитиною та кожним із батьків, зміст яких мали б становити самостійні їх обов'язки та кореспондуюче кожному обов'язку право вимоги дитини. Суб'єкти цих правовідносин не повинні змінюватися при виконанні кожним із батьків свого обов'язку, незалежно від засобів, які при цьому застосовуватимуться (заява про відрахування аліментів за місцем роботи, договір або рішення суду, а також зміни життєвої ситуації. Досягнення однаковості в суб'єктному складі правовідносин, які опосередковують матеріальне забезпечення життєдіяльності дитини, можливе через визнання управомоченою стороною в таких зобов'язаннях самої дитини. Забезпечувати здійснення дитиною її прав (права вимоги надати утримання, права власності на аліменти) та їх захист, нарівні з усіма її правами, має законний представник - особа, яка здійснює батьківське піклування.



Андрущенко Тетяна (здобувачка кафедри нотаріального та виконавчого процесу і адвокатури Київського національного університету ім. Тараса Шевченка).

Особливості укладення аліментного договору між колишнім подружжям
Підприємництво, господарство, право : науково-практичний господарсько-правовий журнал. - 2012. - № 3. - С. 33-35

Аннотация: Стаття присвячена питанню врегулювання сімейних правовідносин між колишнім подружжям у договірному порядку.

   Колищнє подружжя має право укласти між собою аліментний договір, який є різновидом договорів про надання утримання, що укладаються між суб'єктами сімейних правовідносин.
В. Антошкіна зазначає, що договори між подружжям мають суттєві особливості, які у сукупності відрізняють їх від інших цивільних правочинів. До таких можна віднести: особливий суб'єктний склад; аліментні договори завжди опосередковують відносини, що мають особистий, довірчий характер. Це означає, що, по перше, аліментний договір припиняється із смертю особи, зобов'язаної виплачувати аліменти або із смертю уповноваженої на їх отримання особи; по друге, права й обов'язки, належні особам за аліментним договором, не відчужуються та не передаються. Ще однією особливістю аліментного договору є те, що зазначений договір - це правочин, виконання якого вимагає здійснення певних дій, розподілених у часі: сторони такого договору встановлюють зв'язок між собою на певний строк.
   У вітчизняній юридичній літературі не існує легального визначення терміна «аліментний договір». Аналіз норм Сімейного Кодексу України дозволяє сформулювати таке визначення: аліментний договір - це сімейно-правовий договір, за яким одна сторона зобов'язується надавати утримання іншій у розмірі, способом і у строки, встановлені в ньому.
   Незважаючи на те, що питання укладення аліментного договору було предметом наукового дослідження багатьох учених, неоднозначним залишаються точки зору останніх, щодо суб'єктів, які не мають права стягувати аліменти в судовому порядку. М. Антокольська зазначає, що аліментні договори можуть укладатися такими суб'єктами: членами родини, які мають право на стягнення аліментів тільки за наявності певних обставин, тобто особами, які не мають права на отримання аліментів у судовому порядку згідно із законодавством.
О. Косова, навпаки, зазначає, що коло можливих суб'єктів аліментного договору має бути обмежене. Вона допускає можливість укладення такого договору тільки особами, які наділені правом стягувати аліменти в судовому порядку. Д. Медведев вважає, що суто сімейний і безоплатний характер аліментних зобов'язань робить неможливим їх поширення на потенційно необмежене коло осіб, не вказаних у сімейному законі. Також учений вказує на неможливість надання права на утримання за аналогією.
   У сучасній юридичній науці існує точка зору, згідно з якою утримання поділяється на два види: здійснюване на добровільних засадах і здійснюване за рішенням суду. Автори стверджують, що утримання на договірній основі може здійснюватися тільки за зобов'язаною за законом особою.
Договір про надання утримання укладається в письмовій формі та підлягає обов'язковому нотаріальному посвідченню. Недотримання такої форми, згідно з положеннями Цивільного кодексу України, тягне нечинність такого правочину. Однак аліментний договір, що не пройшов процедуру нотаріального посвідчення, може визнаватися судом дійсним, за умови досягнення згоди сторонами всіх істотних умов, що має підтверджуватися письмовими доказами повного або часткового виконання договору (ст. 220 ЦК України).
   За домовленістю сторін утримання може надаватись як у натуральній, так і грошовій формі. Зрозуміло, що у разі обрання грошової форми сума аліментів повинна обумовлюватися.

Андрущенко Тетяна (асистентка кафедри цивільного, господарського, адміністративного права та процесу).

Процесуальні аспекти відкриття нотаріального провадження щодо посвідчення аліментного договору
Підприємництво, господарство, право: науково-практичний господарсько-правовий журнал. - 2015. - № 3. - С. 16-19

У визначенні матеріальних і процесуальних аспектів відкриття нотаріального провадження щодо посвідчення аліментного договору виходимо з наукових підходів, що мають належне обґрунтування в рамках теорії нотаріального процесу. Теоретичною основою розроблення цієї проблематики є праці таких відомих українських учених-процесуалістів, як В. Баранкова, В. Комаров, Є. Фурса, С. Фурса, М. Бондарева, І. Медведев, І. Мельник, О. Кармаза, Я. Панталієнко.

   Щоб розібратися в юридичній природі та змісті стадії відкриття нотаріального провадження щодо посвідчення аліментного договору необхідно визначити поняття «стадія». Під стадією нотаріального процесу визначають частину нотаріального процесу, що складається з сукупності нотаріальних процесуальних дій, спрямованих на найближчу процесуальну дію, та характеризується просторово-часовими межами і специфічним колом суб'єктів. У науці нотаріального процесу існують різні концептуальні підходи щодо розмежування нотаріального провадження за стадіями. На думку В. Комарова, В. Баранкової, слід виділяти такі стадії: відкриття нотаріального провадження; підготовка до здійснення нотаріальної дії; розгляд нотаріальної справи по суті та прийняття нотаріального акта.
На нашу думку, більш раціональним є підхід С. Фурси та Є. Фурси, які визначають такі стадії нотаріального процесу:

Слід зазначити, що відкриття нотаріального провадження передбачає додержання встановлених законодавством вимог. Основні правила вчинення нотаріальних дій на стадії відкриття нотаріального провадження щодо посвідчення аліментного договору передбачають вимоги щодо: місця вчинення нотаріальних дій; строку вчинення нотаріальних дій; встановлення особи, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії; встановлення кола осіб правочину; визначення обсягу цивільної дієздатності фізичних осіб; перевірки цивільної правоздатності та дієздатності юридичних осіб; перевірки повноважень представника фізичної й юридичної особи; встановлення намірів сторін вчиняти правочин; перевірки поданих документів тощо.
   Відповідно до підпункту 4.8 п. 4 розділу II Порядку при посвідченні договору про надання утримання одному з подружжя нотаріус перевіряє факт непрацездатності того з подружжя, на користь якого укладається угода. Разом із тим аналіз положень п. 4 глави 5 розділу II Порядку, яким встановлені правила посвідчення договорів між подружжям, батьками дитини, а також особами, які проживають однією сім'єю, свідчить про те, що в ньому не враховані всі можливі варіанти та правові ситуації, що врегульовані Сімейним кодексом України, зокрема надання утримання працездатному колишньому подружжю (ч. 4, ст. 76). Оскільки Порядок має інструктивний характер, доцільним вважаємо доповнити аналізований пункт положенням, що передбачає при посвідченні договору про надання утримання (аліменти) перевірку нотаріусом фактів, які необхідні для встановлення аліментних зобов'язань відповідно до Сімейного кодексу України. Встановлення відповідності певних фактів, обставин, що мають значення для кваліфікації аліментних правовідносин і нотаріального посвідчення аліментного договору, нотаріус здійснює на підставі правової оцінки відповідних і належних документів, відомостей.



Заворотна Ю. В. (начальник відділу аналітики та статистики управління державної виконачої служби Головного управління юстиції у Дніпропетровській області).

Деякі питання виконання рішень про стягнення аліментних платежів 
Бюлетень Міністерства юстиції України : Офіційне видання. - 2014. - № 10. - С. 34-43.

Аннотация: Проаналізовано деякі питання виконання рішень про примусове стягнення аліментарних платежів оганами Державної виконавчої служби України.


  Забезпечення відповідного утримання (сплата аліментів) здійснюється двома шляхами: в добровільному порядку (за згодою сторін про сплату аліментів) та примусовому (за рішенням суду про стягнення аліментів).
Розглянемо особливості примусового стягнення органами державної виконавчої служби аліментів за рішенням суду.
Загальний порядок примусового виконання рішень про стягнення аліментів регламентований Законом України «Про виконавче провадження», Інструкцією з організації примусового виконання рішень, затвердженою наказом Міністерства юстиції України від 2.04.2012 р. № 512/5, іншими нормативно-правовими актами.
Так, відповідно до вимог статті 19 Закону, нормами якої визначений загальний порядок відкриття виконавчого провадження, державний виконавець відкриває виконавче провадження з виконання рішення про стягнення аліментів на підставі відповідного виконавчого документа, зазначеного в ст. 17 цього Закону (зокрема, на підставі виконавчого листа про стягнення аліментів або виконавчого напису нотаріуса):
• за заявою стягувача або його представника про примусове виконання рішення;
• за заявою прокурора у випадках представництва інтересів громадянина в суді;
• у разі якщо виконавчий лист надійшов від суду на підставі ухвали про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду в порядку, встановленому законом;
• в інших передбачених законом випадках.   
   Згідно з частиною З статті 22 Закону, рішення, зокрема про стягнення аліментів, можуть бути пред'явлені для виконання протягом усього періоду, на який присуджені платежі.
   Водночас, статтею 194 Сімейного кодексу України регламентовано, що аліменти можуть бути стягнуті згідно з виконавчим листом за минулий час, але не більш як за три роки, що передували пред'явленню виконавчого листа до виконання.
   Якщо за виконавчим листом, пред'явленим до виконання, аліменти не стягувалися у зв'язку з розшуком платника аліментів або у зв'язку з його перебуванням за кордоном, вони мають бути сплачені за весь минулий час.
   При цьому, особливістю виконання рішень про стягнення аліментів є те, що за виконавчими документами цієї категорії не стягується виконавчий збір.
   Основним заходом примусового виконання рішень про стягнення аліментів є звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендії та інші доходи боржника.
  Таким чином, якщо боржник працює, або отримує відповідні доходи, виконання рішень про стягнення аліментів забезпечується шляхом звернення стягнення на такі доходи.
      У разі, якщо боржник не працює, будь- які відповідні доходи не отримує   та за наявності заборгованості зі сплати аліментів понад три місяці стягнення може бути звернено на майно боржника.
Утримання аліментів не провадиться з:
1. вихідної допомоги при звільненні і сум неоподаткованого розміру матеріальної допомоги;
2. компенсації працівникові за невикористану відпустку, крім випадків, коли особа при звільненні одержує компенсацію за відпустку, не використану протягом кількох років;
3. допомоги на лікування;
4. допомоги у зв'язку з вагітністю та пологами;
5. компенсаційних виплат при відрядженнях і переведенні на роботу в іншу місцевість;
6. польового забезпечення, надбавок до заробітної плати й інших сум, які виплачуються замість добових і квартирних;
7. компенсаційних сум, які виплачуються за амортизацію інструментів і зношеність одягу;
8. матеріальної допомоги осіб, які втратили право на допомогу по безробіттю;
9. вартості безкоштовного надання квартир та комунальних послуг;
10. одноразової допомоги при народженні дитини;
11. державної допомоги на поховання;
12. допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку;
13. допомоги на дітей, які перебувають під опікою чи піклуванням;
14) допомоги малозабезпеченим сім'ям з дітьми;
15) соціальної допомоги малозабезпеченим сім'ям;
16) державної соціальної допомоги на дітей-інвалідів, а також надбавки на догляд за інвалідом з дитинства та дитиною-інвалідом, що передбачені Законом України «Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам»;
17) допомоги по тимчасовій непрацездатності по догляду за хворою дитиною віком до 14 років;
18) тимчасової державної допомоги, якщо місце проживання батьків невідоме, або вони ухиляються від сплати аліментів, або не мають можливості утримувати дитину;
19) субсидій готівкою для відшкодування витрат на придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива;
20) щомісячної грошової допомоги у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства громадян, які проживають на територіях радіоактивного забруднення;
21) вартості речового, продовольчого забезпечення або його грошової компенсації;
22) дотацій на обіди, вартості путівок до санаторіїв і будинків відпочинку, що надаються за рахунок коштів підприємств та організацій.

Аннотация: Досліджено питання змісту та юридичної, соціальної й фізичної ознак предмета злочинного ухилення від сплати аліментів на утримання дітей або від сплати коштів на утримання непрацездатних батьків (ст. 164, 165 КК України), проаналізовано відповідність таким ознакам матеріалізованого виразу аліментних відносин у випадку посягання на них. Формулюються рекомендації щодо вдосконалення кримінально-правової характеристики та підстав кримінальної відповідальності за ухилення від сплати аліментів на утримання дітей або від сплати коштів на утримання непрацездатних батьків.

На думку Л. Сапейко та В. Кройтора, аліменти - це «певні кошти, які надаються аліментнозобов'язаною особою управомоченій особі з метою реалізації аліментного зобов'язання» . Аліменти визначаються цими фахівцями як кошти на утримання, які призначені для створення за рахунок зобов'язаних осіб нормальних умов існування членів сім'ї, які їх потребують. Інші цивілісти розглядають аліменти як будь-яку матеріальну допомогу, що надається в силу закону подружжю, родичам, своякам, фактичним вихователям (вихованцям). Водночас, 3. Ромовська довела, що аліментне зобов'язання є правовідносинами, в яких обов'язку однієї сторони кореспондує право іншої, та визначає аліментні зобов'язання як правовідносини, у котрих одна сторона зобов'язана, за наявності умов, передбачених законом, утримувати іншу сторону - члена своєї сім'ї чи родича, а остання може вимагати виконання цього обов'язку . Як слушно зазначає Л. Сапейко, поняття «аліментне зобов'язання» є дещо ширшим за поняття «аліменти», адже аліменти - це певні кошти, які надаються аліментно-зобов'язаною особою управомоченій особі з метою реалізації аліментного зобов'язання. Таким чином, саме кошти у формі аліментів можна розглядати як предмет цих правовідносин. Слід звернути увагу на ту обставину, що в сучасному сімейному праві виділяють різні види аліментних правовідносин, які розрізняються перш за все за суб'єктним складом - аліментні зобов'язання подружжя, батьків і дітей, інших членів сім'ї та родичів. Аліментні правовідносини між подружжям регламентуються главою 9 Сімейного Кодексу України

 «Права та обов'язки подружжя по утриманню», а між батьками й дітьми визначаються главами 15 «Обов'язок матері, батька утримувати дитину та його виконання», 16 «Обов'язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина та його виконання», 17 «Обов'язок повнолітніх дочки, сина утримувати батьків та його виконання» цього закону. Як видно з диспозицій ст. 164 та 165 КК, об'єктами кримінально-правової охорони вітчизняний законодавець визначає лише ті аліментні правовідносини, суб'єктами яких є батьки та діти.
   Обов'язковою умовою настання кримінальної відповідальності за ухилення від сплати аліментів на утримання дітей або від сплати коштів на утримання непрацездатних батьків на підставі ст. 164 чи ст. 165 КК є набрання законної сили рішенням суду у цивільній справі про стягнення з особи коштів на утримання дитини або батьків, що визначає особливості кваліфікації цих злочинів та впливає на обсяги предмета доказування у відповідних кримінальних провадженнях. При цьому слід мати на увазі, що у чинному законодавстві України передбачена можливість добровільного виконання батьками та дітьми обов'язку із взаємного утримання. Зокрема, згідно з його ст. 187, один із батьків може подати заяву за місцем роботи, місцем виплати пенсії, стипендії про відрахування аліментів на дитину з його заробітної плати, пенсії, стипендії у розмірі та на строк, які визначені у цій заяві, а згідно зі ст. 189 СК батьки мають право закласти договір про сплату аліментів на дитину, у якому визначити розмір та строки виплати. Невиконання обов'язків, які випливають із такої заяви чи договору, не містить складу злочину.
   До юридичної ознаки предмета злочину належить і вказівка, яку надає законодавець у примітці до ст. 164 КК, згідно з якою умовою кримінальної відповідальності є виникнення заборгованості зі сплати коштів у розмірі, що сукупно складають суму виплат за шість місяців відповідних платежів.


Підсумовуючи висвітлену тему в будь-якому випадку при виборі того чи іншого способу стягнення/сплати аліментів, необхідно враховувати досить багато факторів, які можуть вплинути на їх розмір. Тому для того, щоб отримувати аліменти в повному обсязі, необхідна фахова консультація юриста по сімейних справах, який з врахуванням усіх факторів, визначить найбільш прийнятний варіант.






Замовити повніше сторінки з періодичних видань скористуйтесь послугою
 
електронної доставки документів  ЕДД