1. Поняття та види сімейних правовідносин

Враховуючи те, що сімейні відносини практично поглинаються відносинами цивільними, котрими відповідно до ст. 1 ЦК є особисті немайнові та майнові відносини, засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників, сімейні відносини можна визначити як особисті немайнові та майнові відносини, що виникають зі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, взяття дітей на виховання, встановлення опіки та піклування, і засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Варто згадати, що в літературі неодноразово робилися спроби довести, що сімейні правовідносини є категорією самостійною, яка відрізняється від поняття цивільних правовідносин.

Але поки що жоден з аргументів, особливо в умовах розширення розуміння предмету цивільно-правового регулювання, не виглядає достатньо переконливим. Адже чинний ЦК регулює як майнові, так і особисті немайнові відносини, ліквідувавши, таким чином, характерний для радянського цивільного права критерій розмежування цивільних (головним чином, майнових) та сімейних (головним чином, немайнових) відносин.

Для визначення співвідношення цивільних та сімейних відносин маємо враховувати, що як особисті немайнові, так і майнові відносини можуть вважатися відносинами цивільними, якщо їм властиві наступні ознаки:

1) учасники таких відносин стосовно один одного виступають як юридично рівні суб’єкти;

2) їх предметом є відносини, що виникають з приводу матеріальних і нематеріальних благ;

3) метод правового регулювання грунтується на засадах ініціативи учасників і диспозитивності норм;

4) змістом відносин є сукупність цивільних прав і обов’язків, які мають їх учасники;

5) захист цивільних прав і спонукання до виконання юридичних обов’язків здійснюється за допомогою специфічних заходів впливу і, як правило, у судовому порядку.

Очевидно, враховуючи ту обставину, що сімейні відносини виглядають як різновид відносин цивільних (і по суті є ними), законодавці у ст. 1 СК (а з ними і багато хто з правознавців) не акцентують увагу на визначальних ознаках сімейних відносин, а орієнтують на визначення суті та поняття сімейних відносин шляхом встановлення приблизного переліку останніх, вказуючи, що СК визначає засади шлюбу, особисті немайнові та майнові права і обов’язки подружжя, підстави виникнення, зміст особистих немайнових і майнових прав та обов’язків батьків і дітей, усиновлювачів та усиновлених, інших членів сім’ї та родичів. Отже, саме відносини, пов’язані із зазначеними інституціями, і визначаються законодавцем вольовим шляхом як сімейні, що помітно у ст. 2 СК. У зв’язку з цим слід зауважити, що назва ст. 2 СК — "Учасники сімейних відносин, які регулює Сімейний кодекс України", загалом не відповідає її змісту, оскільки містить не характеристику учасників сімейних відносин, а лише наголошує на тому, що певний суб’єктний склад є критерієм віднесення (або не віднесення) особистих немайнових та майнових відносин до сімейних.

Будучи врегульовані нормами сімейного законодавства (СК тощо), згадані відносини набувають властивостей правовідносин. Отже, сімейні правовідносини — це сімейні відносини, які врегульовані нормами сімейного законодавства

Оскільки у ст. 2 СК учасники сімейних відносин об’єднані у 3 групи, відповідно до цього можна виокремити 3 види сімейних відносин за суб’єктним складом.

До першої групи належать особисті немайнові та майнові відносини, які складаються між подружжям, батьками, дітьми, усиновлювачами та усиновленими, між матір’ю та батьком дитини щодо її виховання, розвитку та утримання.

Друга група — це відносини між бабою, дідом, прабабою, прадідом та внуками, правнуками, рідними братами та сестрами, мачухою, вітчимом та падчеркою, пасинком.

  Третя група відносин — це відносини опіки та піклування над дітьми (глава 19 СК), відносини патронату над дітьми (глава 20 СК). 

Відповідно, слід розрізняти й 3 групи сімейних правовідносин, враховуючи при цьому, що у кожній групі слід розрізняти окремі види правовідносин: правовідносини між подружжям; правовідносини між батьками та дітьми; правовідносини між усиновлювачами та усиновленими; правовідносини між бабою, дідом, прабабою, прадідом та внуками, правнуками; правовідносини між прабабою, прадідом та правнуками; правовідносини між рідними братами та сестрами; правовідносини між мачухою, вітчимом та падчеркою, пасинком; правовідносини опіки та піклування над дітьми; правовідносини патронату над дітьми. Кожен із названих видів сімейних правовідносин має свої особливості суб’єктного складу, об’єктів, змісту та підстав виникнення.

Варто зауважити, що класифікація сімейних правовідносин, які будучи за своєю суттю цивільними правовідносинами, належать до загальноправової категорії правовідносин, можлива також і за критеріями, які застосовуються для загальної класифікації правовідносин взагалі і цивільних правовідносин, зокрема. Так, вони можуть були поділені на загальні та конкретні, особисті немайнові та майнові, абсолютні та відносні, речові та зобов’язальні, матеріальні та процесуальні (процедурні) тощо.

Література: