|
Студенту на замiтку | ||||||||||||
Сільське господарствоОрганічне землеробство Усвідомлення зростаючої екологічної загрози внаслідок інтенсивного ведення землеробства стимулювало розробку альтернативних моделей землеробства, які краще відповідали б життєвим інтересам суспільства. До альтернативних методів ведення сільського господарства можна віднести біоінтенсивне міні-землеробство, біодинамічне землеробство, ЕМ-технології, маловитратне стале землеробство та інші. Ці моделі ґрунтуються на глибокому розумінні процесів, що відбуваються в природі,спрямовані на поліпшення структури ґрунтів, відтворення їх природної родючості та сприяють утворенню екологічно стійких агроландшафтів. Саме до таких систем агровиробництва належить й органічне землеробство. Органічне землеробство – це система виробництва сільськогосподарської продукції, яка забороняє або значною мірою обмежує використання синтетичних комбінованих добрив, пестицидів, регуляторів росту та харчових добавок до кормів при відгодівлі тварин. Така система максимально базується на сівозмінах, використанні рослинних решток, гною та компостів, бобових рослин та рослинних добрив, органічних відходів виробництва, мінеральної сировини, механічному обробітку ґрунтів та біологічних засобах боротьби із шкідниками з метою підвищення родючості та покращення структури ґрунтів, забезпечення повноцінного живлення рослин та боротьби з бур’янами і різноманітними шкідниками. 1. Балян А. В. Внесок аграрної науки в розвиток органічного виробництва // Вісник аграрної науки. – 2013 .- № 11.- С. 9-12. Розкрито сучасний стан органічного виробництва в Україні та визначено основні його проблеми, що зумовлюють необхідність поглиблених наукових досліджень. Висвітлено внесок аграрної науки у формування та розвиток ринку органічної продукції. Наведено основні наукові надбання та сформовано перспективи подальших наукових досліджень, спрямованих на розвиток вітчизняного органічного сектору. Посилення процесів деградації ґрунтів, наявність проблем з виробництва нормативних за якістю харчових продуктів, погіршення в багатьох країнах світу, зокрема і в Україні, екологічної ситуації, зумовлюють необхідність зміни сучасної стратегії землеробства. Назріла потреба в екологізації і біологізації землеробства. Перші кроки в цьому напрямі вже здійснено: у країнах Західної Європи і США випробовують так звані альтернативні системи землеробства, які не передбачають застосування агрохімікатів. У східноєвропейських країнах і Росії вивчають різні елементи біологізації землеробства. Відтворення та підвищення родючості ґрунтів за цих систем землеробства планується здійснювати, застосовуючи матеріали мікробіологічного, рослинного або тваринного походження, що пройшли біоконверсію. У наш час у світі площа сільгоспугідь, сертифікованих для вирощування органічної продукції, становить близько 250 тис. га. Світовий досвід ведення органічного землеробства свідчить про те, що на початку 90х років ХХ ст. господарства з органічними формами землеробства становили 0,1–2,0%, нині відповідно 2–4% і лише в окремих країнах (Австрії, Італії) цей показник сягає 10–12%. В Україні виробництвом органічної продукції займаються в 148-ми господарствах на 270 тис. га (0,8% орних земель) за участі іноземних (переважно з консультативною місією) організацій. У світі серед країн органічного руху Україна посідає 21-ше місце. Показовим є досвід ПП «Агроекологія» Шишацького району Полтавської області, де понад 30 років на полях площею 8 тис. га застосовують лише місцеві органічні добрива (гній, сидерати, побічну продукцію рослинництва). Доза внесення органічних добрив у господарстві — 24–26 т/га, середня врожайність зернових культур — 5,2 т/га, рентабельність сільськогосподарської діяльності — 36–42%. Серед вітчизняної органічної продукції найбільшу частку становлять пшениця, гречка, горох, соняшник. На частку продукції тваринництва припадає близько 10%, що пояснюється більш жорсткими вимогами, ніж до продукції рослинництва. Усі ці аспекти зумовлюють необхідність поглиблених наукових досліджень та розроблення практичних рекомендацій щодо розвитку органічного виробництва в Україні. Тому з 2011 р. науковими установами Національної академії аграрних наук України виконується ПНД «Органічне виробництво сільськогосподарської продукції» (головна установа з виконання — ННЦ «Інститут землеробства НААН»), в якій беруть участь 75 установ і організацій з метою відпрацювання науково-методичних основ ведення органічного землеробства в Україні. Практична реалізація програми полягатиме в комплексі організаційних і агротехнічних заходів щодо екологічно збалансованого й ощадливого ведення сільського господарства з максимальним залученням природних місцевих органічних ресурсів. Програма містить 5 підпрограм. Підпрограма 1. «Наукові основи формування зон органічного виробництва сільськогосподарської продукції з урахуванням ґрунтово-кліматичних умов». Головна установа-виконавець — Національний науковий центр «Інститут ґрунтознавства та агрохімії імені О.Н. Соколовського». Підпрограма 2. «Інноваційні технології конкурентоспроможного органічного виробництва продукції рослинництва». Головна установа-виконавець — Національний науковий центр «Інститут землеробства НААН». Підпрограма 3. «Інноваційні технології конкурентоспроможного органічного виробництва продукції тваринництва». Головна установа-виконавець підпрограми — Інститут тваринництва НААН. Підпрограма 4. «Система оцінки якості продукції органічного виробництва». Головна установа-виконавець — Інститут агроекології і природокористування НААН. Підпрограма 5. «Наукові засади формування і функціонування ринку продукції органічного виробництва». Головна установа-виконавець — Національний науковий центр «Інститут аграрної економіки». 2. Якубів В. М. Розвиток органічного землеробства в Україні: екологічний та соціоекономічний ефекти // Економіка АПК. - 2013. – №11 – с. 27-32. Досліджено стан і тенденції розвитку органічного землеробства в Україні. Органічне землеробство є одним із важливих пріоритетів розвитку сучасного сільського господарства України. Ведення екологічного землеробства є необхідністю, яка продиктована і зумовлена у загальносвітовому середовищі. Комплексна індустріалізація економіки, швидке нарощування економічних показників розвитку, обсягів виробництва у XX ст. породили багато проблем соціального й екологічного характеру у XXI ст. Тобто, досягнувши значних економічних результатів шляхом інтенсифікації та екстенсифікації виробництва, людство стикнулося з більш глобальними проблемами: забрудненістю навколишнього середовища, масовим споживанням «екологонебезпечних» продуктів, вичерпанням природних ресурсів, масовою бідністю населення. Як наслідок погіршення стану здоров'я людей і демографічних показників розвитку окремих країн, скорочення середньої тривалості життя населення. Порівнюючи сутність та складність економічних і технологічних проблем минулого століття та соціальних й екологічних проблем нинішнього, очевидно, що сучасні проблеми є значно складнішими, мають глобальний, загрозливий характер і потребують швидкого розв'язання. Але знову ж таки, порівнюючи можливість пошуку шляхів розв'язання економічних та технологічних проблем із напрямами розв'язання глобальних екологічних і соціальних проблем, доходимо висновку, що якщо першу групу проблем людство навчилось успішно розв'язувати, то проблеми соціального, а особливо екологічного, характеру розв'язати дуже складно. Тому на сучасному етапі питання розвитку органічного землеробства є надзвичайно актуальними й потребують науково-прикладних досліджень. Розвиток землеробства є складним організаційним механізмом, який потребує значних напрацювань на попередньому етапі запровадження. Насправді екологічне землеробство це не просто відмова від використання мінеральних добрив та хімічних засобів захисту рослин, це ціла система норм і вимог, які повинні бути забезпечені при організації ведення сільськогосподарського виробництва продукції. Органічне виробництво й вирощена органічна продукція вважаються такими лише після одержання відповідного сертифіката якості продукції, за умови дотримання усіх вимог і норм органічного землекористування. До основних вимог ведення екологічного виробництва належать: 1) органічне виробництво здійснюється лише на екологічно чистих землях; 2) вирощування сільськогосподарських культур здійснюється без використання синтетичних міндобрив, генетично модифікованого насіння і садивного матеріалу, пестицидних технологій; 3) застосування широкозахватних важких дискових борін та широкозахватних культиваторів на глибину обробітку ґрунту 45 см; 4) вирощування сільськогосподарських культур, адаптованих до природнокліматичних, ґрунтових умов; 5) захист посівів від хвороб і шкідників агротехнічними, мікробіологічними препаратами та профілактичними засобами; Аналогічно існує комплекс умов і вимог щодо ведення органічного тваринництва. Тому однією з важливих передумов розвитку органічного землеробства в Україні є розробка системної нормативно-правової бази регулювання розвитку органічного рослинництва й тваринництва, умов сертифікації продукції та визнання її як екологічно чистої, а також формування й обґрунтування комплексної стратегії розвитку органічного землеробства. Без системної підготовчої роботи окремі заходи не матимуть очікуваного ефекту. Проте вивчення сучасної ситуації щодо можливостей розвитку екологічного землеробства в Україні дало можливість на основі SWОТ-аналізу визначити сильні й слабкі сторони, а також можливості й загрози. В Україні є певні передумови, тобто сильні сторони щодо розвитку екологічного землеробства, проте існує дуже багато слабких сторін і загроз, що гальмують досліджуваний процес. Аналізуючи сильні й слабкі сторони у процесі становлення органічного землеробства в Україні, важливо зазначити наявність основного фактора забезпеченість екологічно придатними землями. Так, за розрахунками В.І. Кисіля, який виділив три агрозони за критерієм придатності території України для вирощування екологічно чистої сільськогосподарської продукції, майже третина території держави є придатною для розвитку цього напряму агробізнесу. Проведення SWОТ-аналізу має важливе не лише аналітичне значення, а й превентивне, оскільки виявлення можливостей і загроз щодо розвитку органічного землеробства повинне забезпечити подальше перетворення можливостей на сильні сторони й не допустити реалізації загроз шляхом вжиття відповідних заходів їх попередження. 3. Федоренко, Яніна Анатоліївна Становлення та розвиток органічного землеробства в Україні: історичний контекст // Грані. - 2013. - № 4.- С. 20-23. • пропонувати продукти харчування, що не тільки підтримують життєдіяльність, а й поліпшують здоров’я людей;Статтю присвячено дослідженню становлення та розвитку органічного землеробства в Україні періоду незалежності в історичному контексті. Особливу увагу приділено аналізу комплексу тих проблем, які стримують нашу державу на шляху до запровадження цієї альтернативної моделі. З початку свого виникнення людство вирішувало проблему забезпечення продовольством. І завжди великою популярністю користувалась саме здорова їжа. У сучасних ринкових умовах якість та екологічна безпечність продукції є одними з пріоритетних факторів її конкурентоспроможності. Тому досить актуальними є завдання пошуку альтернативних методів ведення сільського господарства, а з урахуванням світового досвіду, який покладає основні зусилля на захист довкілля, для України велике значення має розвиток органічного землеробства. Враховуючи чимало сприятливих чинників, насамперед високу природну родючість ґрунтів та вигідне географічне розташування як основу для формування каналів збуту, наша держава має всі шанси використати ці переваги для забезпечення конкурентоспроможності своєї продукції на світовому ринку та вирішити низку екологічних проблем, пов’язаних із нераціональним використанням природних ресурсів. Слід зазначити, в той же час, що більшість авторів розглядають органічне землеробство саме в економічному розрізі, зовсім не приділяючи уваги особливостям його становлення на теренах нашої держави, а це одна із невід’ємних частин новітньої історії України, яка стосується головної житниці країни - українського села. Ідея органічного землеробства сягає ще першої третини XX століття, часу коли людство поступово усвідомило невпинне зростання екологічної загрози усім живим організмам внаслідок інтенсивного ведення землеробства. Це стало вагомим стимулом для розробки альтернативних моделей землеробства, які краще відповідали б життєвим інтересам усього суспільства. Одним із засновників ідеології нових форм ведення сільського господарства був японський філософ Мокиши Окада (1882-1955), який вважав, що сільське господарство має вирішувати такі завдання: • бути економічно вигідним для виробника і споживача; • виробляти продукти в кількості, достатній для задоволення потреб зростаючого народонаселення; • не порушувати біологічної рівноваги в природі, бути екологічно безпечним; • використовувати досить прості, стабільні і доступні методи та засоби ведення господарства. Саме на основі цих завдань поступово було сформовано альтернативні методи ведення сільського господарства, а саме: біоінтенсивне мініземлеробство (Biointensive Mini Farming), біодинамічне землеробство (Biodynamic Agriculture), ЕМтехнології (Effective Microorganism Technologies), маловитратне стале землеробство (LISA Low Input Sustainable Agriculture). Ці моделі ґрунтуються на глибокому розумінні процесів, що відбуваються в природі, спрямовані на поліпшення структури ґрунтів, відтворення їх природної родючості та сприяють утворенню екологічно стійких агроландшафтів . Саме до таких систем агровиробництва належить й органічне землеробство (Organic Farming).
Під терміном «органічне землеробство» більшість людей розуміє сільськогосподарську практику без використання синтетичних пестицидів і добрив. Зокрема, група досліджень з органічного землеробства Департаменту сільського господарства США (USDA) ще у 1980 році запропонувала таке визначення: «Органічне землеробство це система виробництва сільськогосподарської продукції, яка забороняє або в значній мірі обмежує використання синтетичних комбінованих добрив, пестицидів, регуляторів росту та харчових добавок до кормів при відгодівлі тварин . Така система наскільки можливо максимально базується на сівозмінах, використанні рослинних решток, гною та компостів, бобових рослин та рослинних добрив, органічних відходів виробництва, мінеральної сировини, механічному обробітку ґрунтів та біологічних засобах боротьби із шкідниками з метою підвищення родючості та покращення структури ґрунтів, забезпечення повноцінного живлення рослин та боротьби з бур’янами і різноманітними шкідниками».
Слід зазначити, що у різних країнах сформувались деякі термінологічні відмінності при визначенні поняття органічного землеробства, які часто призводять до виникнення непорозумінь. Наприклад, термін «органічне землеробство» (Organic Farming) офіційно прийнятий в англомовних країнах Європейського Союзу (ЄС). Еквівалентним терміном у Франції, Італії, Португалії та країнах Бенілюксу є «біологічне землеробство» (Biological Farming), а в Данії, Німеччині та іспаномовних країнах «екологічне землеробство» (Ecological Farming).
Історія поширення практики органічного землеробства тягнеться ще з кінця ХХ століття. У 1992 році на всесвітньому саміті в Ріо-де-Жанейро була прийнята Декларація, яка затвердила нову стратегію, що ґрунтується на парадигмі сталого розвитку й передбачає поєднання економічного зростання, соціального розвитку та захисту довкілля як взаємозалежних і взаємодоповнюючих елементів довгострокового розвитку. Основою сталого розвитку є паритетність відносин у тріаді «людина- господарство - природа». У Декларації зазначалося, що сталий розвиток узагальнює процес виживання й відтворення генофонду нації, активізацію ролі кожного індивіда в суспільстві, забезпечення прав і свобод людини, збереження навколишнього природного середовища, формування умов для відновлення біосфери та її локальних екосистем, орієнтацію на зниження рівня антропогенного впливу на природне середовище й гармонізацію розвитку людини в природі. Щодо нашої держави, то перші кроки до офіційного сприйняття всесвітньої стратегії сталого розвитку органічного землеробства на національному рівні в Україні було зроблено у 1997-1998 роках. До них можна віднести створення Національної комісії сталого розвитку при Кабінеті Міністрів України та прийняття Верховною Радою України закону про «Основні напрями державної політики в галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки », в якому законодавчо визначено пріоритети і стратегію гармонійного розвитку виробничого та природоресурсного потенціалу держави. Історія запровадження реальної практики ведення даної альтернативної форми сільського господарства також сягає кінця ХХ початку ХХІ століття, коли було засновано найбільш відомі «органічні» господарства в Україні. Так, «піонерами» в даній справі стали сільськогосподарське акціонерне товариство (САТ) «Обрій», а також Приватне підприємство «Агроекологія» (Полтавська область, Шишацький район, с. Михайлики). Вищезазначені господарства наприкінці ХХ століття почали спеціалізуватися на вирощуванні зернових і технічних культур та на виробництві молока й м’яса як органічної продукції. Основні технології, що почали використовуватися в САТ «Обрій» та ПП «Агроекологія», базувалися на постулатах ведення органічного землеробства: • Застосування ґрунтозахисних технологій, при яких обробіток під усі культури ведеться наглибину посівного ложа (до 5 см), а поверхня ґрунту мульчується післяжнивними рештками. • Відтворення родючості ґрунтів проводиться за рахунок органічних добрив – таких як гній, нетоварна частка врожаю, а також післяжнивні посіви сидератів. • Синтетичні мінеральні добрива не застосовуються. Винесення рослинами фосфору і калію у перші роки запровадження технології компенсувалось переведенням важкодоступних і недоступних їх форм у доступні для рослин, а в подальшому – внесенням фосфоритного борошна та сильвініту. 4.Дудар О. Розвиток органічного агровиробництва в Україні // Економіка АПК. - 2012. -№ 3. - С. 121-126. Розглянуто сутність органічного сільськогосподарського виробництва, проаналізовано сучасні тенденції становлення і функціонування органічного сектора. Розраховано основні показники песимістичних, помірних та оптимістичних прогнозних значень розвитку органічного агровиробництва в Україні на 2011-2015 рр. Глобальні зміни у розвитку світової економіки тісно пов'язані з динамічним зростанням попиту в багатьох країнах світу на високоякісну натуральну продукцію органічного агровиробництва, яке порівняно з традиційним має низку економічних, екологічних і соціальних переваг, слугує основою для повноцінного харчування людей, що виключає будь-які ризики для їхнього здоров'я, сприяє збереженню довкілля.
Україна не повинна стояти осторонь цих процесів, адже її аграрний сектор володіє широким спектром можливостей для розвитку органічного напряму господарювання, формування вітчизняного ринку органічної продукції, утримання стійких позицій на світовому органічному агропродовольчому ринку. Розраховувати на успіх можна лише за умови законодавчого і нормативно-правового забезпечення, впровадження інноваційних технологій, екологічного менеджменту, належної державної підтримки та суспільного визнання в країні органічного агровиробництва. У ширшому масштабі перспективи розвитку вітчизняного органічного агровиробництва й формування ринку органічної продукції пов'язані з актуальністю світової проблеми щодо гарантування безпеки харчування людей, яку не здатне розв'язати традиційне сільське господарство, й одночасно - недостатнім задоволенням попиту на органічну продукцію з боку, насамперед, європейських споживачів.
Наукові засади органічного агровиробництва досить вдало викладені в основних по-ложеннях Міжнародної федерації органічного сільськогосподарського руху (Interna-tional Federation of Organic Agriculture Movements - IFOAM). За її визначенням, органічне агровиробництво об'єднує всі сільськогосподарські системи, які підтримують екологічно-, соціально- та економічно доцільне виробництво сільськогосподарської продукції. В основі таких систем лежить урахування родючості ґрунтів як ключового елементу успішного виробництва. Такі системи використовують природний потенціал рослин, тварин і ландшафтів та спрямовані на гармонізацію сільськогосподарської практики і навколишнього середовища. З економічного погляду важливим початковим етапом організації органічного агровиробництва виступає системна його побудова за цілісним методичним підходом. За своєю суттю така побудова означає свідоме та цілеспрямоване формування логічної послідовності окремих етапів здійснення процесів виробництва органічної продукції. Головним принципом раціональної організації органічного виробництва є така його системна побудова, за якої усі ланки виробничо-збутового ланцюга потрапляють у поле зору оцінок кінцевого споживача і саме він визначає конкурентоспроможність органічного господарства, його продукції на внутрішньому й зовнішньому агропродовольчих ринках продуктів органічного походження.
Розвиток аграрного сектору України формується під відчутним впливом соціально-економічних змін в орієнтирах сучасної аграрної політики країн ЄС. У зв'язку із цим важливу роль відіграють типи зв'язків у системах, що визначають її окремі властивості та формують цілісність. Зокрема, економічне поле як середовище визначається поєднанням простору і часу діяльності суб'єктів економіки різних типів, формується під впливом устроїв певного типу економічної системи. Практично встановлюється інституціональна матриця: стійка, історично сформована система базових інститутів, що регулюють взаємозалежне функціонування основних суспільних сфер - економічної, політичної, ідеологічної. Аналіз процесів становлення й розвитку органічного агровиробництва у контексті екологізації сільського господарства України показує, що сильними сторонами цього інноваційного напряму є зростання ролі органічного агровиробництва в світі, динамічне розширення попиту на його продукцію та великий потенціал вітчизняного сільського господарства для розвитку органічного сектора. Водночас слабкою стороною щодо розвитку органічного сектора є відсутність базового Закону України "Про органічне виробництво", що створює законодавчий вакуум у сферах виробництва, сертифікації й маркування органічної продукції. За такої ситуації виникають серйозні труднощі для органічного сектора, адже вироблена продукція в органічних сільськогосподарських підприємствах спрямовується не на внутрішній агропродовольчий ринок, а переважно орієнтована на експорт у країни ЄС. В основному це рослинницька продукція - великотоварне виробництво зернових і олійних культур (озима пшениця, ярий ячмінь, жито, гречка, соняшник, соя). Дрібні товаровиробники через нерозвиненість внутрішнього ринку збуту продукції органічного походження змушені часто збувати сільськогосподарську продукцію споживачам на ринку за цінами продукції традиційного виробництва.
Перспективи функціонування стабільних каналів збуту продукції й утвердження позицій органічних сільськогосподарських підприємств на органічному агропродовольчому ринку значною мірою залежать від налагодження первинної переробки сільськогосподарської продукції як у сертифікованих переробних підприємствах, так і безпосередньо в сільськогосподарських підприємствах. Прогнозування перспектив розвитку органічного агровиробництва - це складний багатогранний процес, при здійсненні якого повинні бути враховані чинники зовнішнього середовища, які безпосередньо або опосередковано впливатимуть на його функціонування, зачіпатимуть його інтереси. кого До аналізованих основних показників, які характеризують рівень розвитку органічного аграрного виробництва в Україні, віднесено: розмір загальних площ сертифікованих зе-мельних угідь, відведених під органічне виробництво; частка сільськогосподарських угідь під органічним землеробством у зага¬льній земельній площі сільськогосподарських угідь; кількість сертифікованих органічних підприємств; середній розмір сертифікованих земельних угідь із розрахунку на одне аграрне підприємство 5.Прутська О.О. Органічне сільське господарство в США: реалії та перспективи для України // Економіка АПК. - 2011. -№ 12. - С. 142-151. На основі узагальнення американського досвіду ведення органічного сільського господарства обгрунтовано необхідність одночасного розвитку в Україні як органічного, так і традиційного інтенсивного землеробства й тваринництва.
Науково-технічний прогрес у країнах з високим рівнем хімізації сільського господарства сприяв виникненню різних видів альтернативного землеробства (органічного, органо-біологічного, екологічного тощо). Нині в усьому світі спостерігається посилення уваги до забезпечення належного стану екосистем, родючості ґрунтів, ведення землеробства на основі максимальних реутилізації та рециркуляції всіх відходів господарств. Провідна роль при цьому відводиться органічному сільському господарству, що поєднує в собі традиції, нововведення й науку з метою поліпшення довкілля, попередження деградаційних процесів у грунтах, розроблення та запровадження систем землеробства, безпечних для навколишнього природного середовища, що в сукупності забезпечувало б людину біологічно повноцінними продуктами харчування, а тварин - кормами. У 2009 році світовими лідерами за площею земель, зайнятих під органічним виробництвом, були Австралія (12,0 млн га), Аргентина (4,4 млн га), Сполучені Штати Америки (1,95 млн га).Альтернативні методи господарювання розробляються вже багато років. Термін "органічне землеробство" був запроваджений Міжнародною федерацією "Рух за органічне сільське господарство" (ІРОАМ), заснованою у 1972 році, яка об'єднує на нинішній час понад 750 організацій із 116 країн світу. Департамент сільського господарства США у 1980 році запропонував наступне визначення: "Органічне землеробство - це система виробництва сільськогосподарської продукції, яка забороняє або значною мірою обмежує використання синтетичних комбінованих добрив, пестицидів, регуляторів росту та харчових добавок до кормів при відгодівлі тварин. Така система максимально базується на сівозмінах, використанні рослинних решток, гною й компостів, бобових рослин і рослинних добрив, органічних відходів виробництва, мінеральної сировини, механічному обробітку ґрунтів та біологічних засобах боротьби зі шкідниками з метою підвищення родючості й поліпшення структури ґрунтів, забезпечення повноцінного живлення рослин і боротьби з бур'янами та різноманітними шкідниками". Пізніше, у квітні 1995 року, Колегія з національних стандартів органічної продукції США запропонувала дещо інше визначення: "Органічне землеробство - це система екологічного менеджменту сільськогосподарського виробництва, яка підтримує та поліпшує біорізноманіття, біологічні цикли й біологічну активність грунтів. Вона базується на мінімальному використанні неприродних (штучних) сировини і матеріалів та агротехнічних прийомах, які відтворюють, підтримують і поліпшують екологічну гармонію". Світовий ринок органічної продукції оцінюється нині приблизно в 50 млрд дол. США. Середній темп його росту становить майже 10-15%, що дає підстави прогнозувати найближчим часом збільшення глобального ринку екологічних продуктів і послуг до 2,74 трлн дол. США. Слід також відзначити, що основна маса органічної продукції реалізується у високорозвинутих індустріальних країнах світу. Зокрема, близько 97% загального споживання припадає на країни Західної Європи та Північної Америки. Найбільш розвинуті ринки органічної продукції зосереджені у США, Німеччині й Франції. Філософія і методи органічного землеробства були започатковані в Сполучених Штатах вже понад сторіччя тому. Заінтересованість споживачів органічною продукцією продовжує зростати. Так, у США вже майже 40% американців споживають органічну продукцію, при цьому 37% із них вживають ці продукти більше одного разу на день, 39% - принаймні раз на тиждень і лише 24% вживають оргаічні продукти нерегулярно. Мотивацією для споживання органічної продукції є такі міркування: екологічна безпека харчування, висока якість та свіжість продуктів; кращі смакові якості органічної продукції; збереження природного середовища у процесі виробництва; відсутність генетично модифікованих організмів. У США створена й успішно функціонує відповідна інфраструктура сертифікації, маркетингу та реалізації органічних продуктів. Відповідно до Звіту про розвиток органічного сільського господарства США, підготовленого за даними 2008 року, на даний час у США нараховується 14 540 органічних ферм. З них 10 903 сертифікованих, 3637 - звільнених від сертифікації, дуже дрібних. Зауважимо, що згідно з американським законодавством, ферми, які продають органічної продукції на суму менше, ніж 5000 дол. на рік, звільняються від сертифікації. На перший погляд 14,5 тис. ферм - це багато. Проте слід урахувати специфіку структури сільськогосподарських виробників США і наведені цифри порівняти з іншими показниками. Станом на 2008 рік у США нараховувалось близько 2,2 млн ферм, які виробляли продукцію майже на 297 млрд дол. Основним виробником сільськогосподарської продукції в США є сімейні ферми (гагпііу Гагтз). Так класифікують ферми, на яких бізнес належить і управляється власниками однієї родини, включаючи родичів, які можуть проживати окремо. На сімейні ферми припадає 97,6% загальної кількості виробників аграрної продукції США. Більшість американських ферм (88%) - це дрібні й середні ферми, на які припадає 64% активів, включаючи землю, що знаходиться у їхній власності. Великі (обсяг виручки становить 0,25 - 0,5 млн дол.) і дуже великі (понад 0,5 млн дол.) сімейні та несімейні ферми виробляють 84% усієї сільськогосподарської продукції. Замовити повніше сторінки з періодичних видань скористуйтесь послугою електронної доставки документів ЕДД |
49047, г.Днепропетровск, ул.Савченко,10 Тел./факс:(0562) 42-31-19 E-Mail: library@libr.dp.ua |
Copyright © 2000-2010 Дніпропетровська обласна універсальна наукова бібліотека |
|