Сільське господарство

Селекція і насінництво – суттєвий чинник підвищення продуктивності сільськогосподарських культур.

                        Селекція і насінництво – суттєвий чинник підвищення продуктивності сільськогосподарських культур.

     Ключове місце у виробництві сільськогосподарської продукції належить таким галузям, як селекція і насінництво. Розвиток вітчизняної селекції й насінництва, вихід вітчизняних сортів на міжнародний ринок, залучення іноземних інвестицій для створення інфраструктури насінництва, яка б відповідала світовим вимогам і нормам, неможливі без запровадження в Україні чітких і зрозумілих «правил гри» на ринку насіння для її основних учасників, забезпечення законних та прозорих прав на інтелектуальну власність селекціонерам і селекційним установам та визначення умов державної підтримки селекції й насінництва.
    Селекція і насінництво визнано важливим фактором розвитку сільського господарства та першоджерелом економічного зростання рослинницької галузі. Про це свідчать світові тенденції розвитку, пов'язані з продовольчою кризою, біотехнологіями, генною інженерією, переорієнтацією на нетрадиційні види палива, адаптацією до змін клімату тощо. Недостатньо задоволений попит на світових ринках продовольства потребує подальшого зростання аграрного потенціалу, зокрема й за рахунок насінництва. Нині, коли роль інноваційних чинників суттєво зросла, вона буде посилюватися в сільському господарстві. Цьому також сприятиме формування належних відносин власності на сорт рослин і захист прав селекціонерів.
   Останнім часом позиції вітчизняного насінництва щодо задоволення потреби аграрного виробництва насінням національного походження дещо погіршуються через стан наукових господарств внаслідок недосконалого правового забезпечення та рівня державної підтримки. У свою чергу це може призвести до невиправданої залежності від імпорту насіння та спричинити зниження рівня продовольчої безпеки в країні. Тому ця тема є надзвичайно актуальною.

Захарчук О. В. Ефективність виробництва насіння та перспективи розвитку насінництва в Україні // Економіка АПК. - 2020. - № 3. - с. 6-15.
Анотація: Висвітлено підходи до оцінки ефективності виробництва насіння зернових культур, аналіз сучасного стану й перспективи розвитку насінництва в Україні, визначення потенційних обсягів виробництва сортового насіння і садивного матеріалу та забезпеченості такими сільськогосподарських товаровиробників. Намічено перспективні шляхи для прискорення розвитку організації ринку насіння і садивного матеріалу в Україні.
    Економічне трактування поняття «насінництво» включає в себе господарську діяльність у сфері виробництва, сертифікації, продажу, купівлі, транспортування, маркування і контролю посівного матеріалу сортів культурних рослин у процесі його обороту. Економічну основу сучасного насінництва становить виробництво насіння і садивного матеріалу з мінімальними матеріальними витратами на її одиницю. Тобто економіка насінництва - це система показників, які враховують відповідні особливості насінницької продукції для визначення економічної ефективності окремих видів, родів, сортів та гібридів сільськогосподарських рослин.
   Насінництво складається з кількох взаємопов'язаних ланок: селекція, добазове та базове насінництво, сертифіковане насінництво (розмноження насіння для сівби сільськогосподарськими товаровиробниками), контроль за посівними та сортовими якостями насіння. Кожній з цих ланок притаманні якісно відмінні функції, виконання яких покладено на певні державні організації та сільськогосподарські підприємства. Ефективність окремих ланок і системи насінництва у цілому визначають за допомогою загальновживаних показників економічної ефективності за кінцевими результатами виробництва у землеробстві.
   Тривалий час сорти оцінювали переважно за натуральними показниками: урожайністю, якістю зерна, стійкістю проти сільськогосподарських шкідників та хвороб, вилягання та ін. За всієї важливості цих показників комплексно оцінити ефективність сорту за їх допомогою практично неможливо. Так, не можна порівняти урожайність і якість урожаю. Істотна відмінність між сортами може бути пов'язана з різним рівнем витрат на насіння, вирощування, збирання тощо. Тому найоб'єктивнішою і найповнішою економічна оцінка сортів може бути лише за натуральними і вартісними показниками.
   Для цього запропоновано використовувати з натуральних показників урожайність основної і побічної продукції та її якість, із вартісних - собівартість 1 ц (прямі виробничі витрати) і вартість валової продукції з 1 га; розмір чистого (умовно чистого) доходу з 1 га; економічний ефект від нового сорту з розрахунку на гектар, на рік (по господарству, області і т. д.); продуктивність праці та рівень рентабельності.
   Під час дослідження економічної ефективності виробництва насіння зернових культур одними з основних показників виступають собівартість та ціна реалізації насінницької продукції. За основний показник ефективності нового сорту прийнято додатковий чистий дохід, одержаний з 1 га, порівняно з базовим.
   Передбачено деякі відмінності у наборі показників економічної ефективності для різних культур. Так, для зернових, зернобобових і круп'яних культур застосовуються натуральні показники: урожайність зерна й соломи, якість продукції (вміст та якість клейковини, вихід борошна і крупи, підвищений вміст деяких амінокислот тощо). Показники, що впливають на рівень витрат: маса 1000 насінин, норма висіву, стійкість до вилягання, придатність для механізації вирощування та збирання урожаю.
Показники якості продукції для технічних культур доповнюються такими, як вміст олії, цукру, крохмалю, волокна тощо, їх вихід після заводської переробки.
   Економічна оцінка сортів технічних культур провадиться з урахуванням загальної урожайності, але залежно від виходу основного продукту (олії, цукру і т.ін.) з 1 га та його якості.
Для оцінки сортів технічних культур важливі технологічні й біологічні властивості, серед яких втрата корисного продукту (цукор, крохмаль) при зберіганні, вихід олії при заводській переробці сировини.
   Особливе значення під час оцінки сортів картоплі мають строки збирання урожаю, оскільки від них залежить ціна реалізації продукції. У зв'язку з цим при визначенні ефективності сортів слід оцінювати урожай за зональними сезонними цінами з урахуванням якості продукції. Технічні сорти картоплі оцінюються залежно від вмісту крохмалю.
   Усі наведені показники ефективності - загальноприйняті.
   За цією методикою ефективність сорту повинна визначатися на стадії його оцінки в сортовипробуванні, коли необхідно вирішувати питання про районування. Для визначення ефективності сортів на рівні сільськогосподарського підприємства потрібно менше вихідної інформації, оскільки якісні показники, що визначаються у переробній промисловості (вихід борошна із зерна, олії з насіння соняшнику тощо), при прийманні продукції від сільськогосподарських виробників не враховуються. Однак методика визначення окремих показників вимагає деякого уточнення, зокрема, визначення відносної ефективності сортів сільськогосподарських культур на виробничих посівах.
   При характеристиці сортів і гібридів застосовують такі нетотожні категорії, як урожайність і продуктивність. Так, якщо сорт високоврожайний, то слід пам’ятати, що врожай - це результат завершеного процесу виробництва, який залежить від сорту і від умов його вирощування.
   Урожайні в одних умовах сорти можуть бути менш урожайними в інших, причому така закономірність може спостерігатися навіть у межах одного господарства на різних ґрунтових відмінностях, після різних попередників тощо. Тому для характеристики потенціальних можливостей сортів необхідний інший термін. Тобто продуктивність - це максимально можливий рівень урожайності, який сорт здатний забезпечити в оптимальних для нього умовах. Зрозуміло, що при досягненні урожайності на рівні продуктивності сорту подальше зростання витрат щодо цієї культури стає економічно невиправданим. Високо-, середньо- та низькопродуктивні сорти не залишаються без змін скрізь і завжди, оскільки урожай — результат компромісу між продуктивністю та стійкістю до несприятливих факторів середовища. До того, як генетики почали змінювати та перетворювати генотипи рослин створенням нових типів з небаченою різноманітністю ознак, у кожній країні можна було виявити тільки місцеві сорти, які залишалися незмінними в їхньому природному ареалі, де вони досить добре пристосувалися до умов середовища і створили дійсні «екотипи».
   У таких умовах за незмінного фактора рослини нові агротехнічні прийоми (як результат прогресу в землеробстві) могли, очевидно, тільки поліпшувати умови вирощування і тим самим сприяти підвищенню урожаю. Отже, урожай і продуктивність змінювалися в одному напрямі. Проте як тільки починається інтродукція сортів з інших країн з різними кліматичними умовами та коли постає можливість створювати шляхом схрещування нові генотипи, взаємодія між рослинами і зовнішнім середовищем істотно змінюється й ці дві величини - урожай та продуктивність - стають незалежними. Тому урожайність сорту у виробництві не завжди тотожна його продуктивності.
   Рівень продуктивності відображає урожайність сорту, одержану в оптимальних для нього умовах. Для її визначення варто використовувати показник найвищої урожайності сорту в сортовипробуванні чи виробництві, одержаний за роки його застосування. Слід, очевидно, враховувати кращий результат, одержаний в конкретній області чи зоні, оскільки він буде надійнішою характеристикою продуктивності сорту саме для цього агрокліматичного району. Важливе пізнавальне значення має також показник найвищої урожайності сорту, одержаної в межах України чи навіть в інших країнах.
   Рівень продуктивності сорту слугує головним орієнтиром при визначенні інтенсивності його вирощування. Тому високопродуктивні сорти озимої пшениці та кукурудзи повинні застосовуватися на високих фонах, в умовах зрошення, тоді як ячмінь та просо можна розміщувати на богарі при дещо нижчому рівні агрофону. Хоча в перспективі ситуація, мабуть, зміниться і виробництву будуть потрібні значно продуктивніші сорти ярих колосових, зернобобових та інших культур.
   Урожайність виступає одним з основних натуральних показників економічної ефективності сортів. Це досить широковживаний показник. Визначення урожайності як результату закінченого виробництва не викликає жодних утруднень. Разом із тим прогнозування урожайності при застосуванні того чи іншого сорту досить складне питання. Урожайність - це функція сорту та умов виробництва. Завдання науки і практики полягає в тому, щоб створити й застосувати для кожних конкретних умов виробництва сорт, здатний забезпечити максимально можливий урожай потрібної якості. Біологічні властивості сорту характеризує сума ознак, які залежно від умов більшою чи меншою мірою визначають вихід продукції з 1 га: продуктивність, зимостійкість, посухостійкість, стійкість проти шкідників та ін. Реалізація потенціальних можливостей сорту залежить від комплексу природних й економічних умов виробництва та його біологічних властивостей.
   Методична складність визначення урожайності сортів зумовлена тим, що навіть за умов окремого господарства на різних фонах урожайність сортів буде різною. Основне джерело інформації про урожайні якості сорту становлять результати державного сортовипробування, які можуть бути доповнені даними виробничого випробування сортів.
   Потенційна пропозиція на ринку насіння і садивного матеріалу в умовах України завжди надто відрізняється від обсягів фактичного продажу і тим значніше, чим несприятливіші умови склалися для реалізації певного сорту рослин. Наприклад, якщо в 2018 р. у Державному реєстрі сортів рослин, придатних для поширення в Україні, було понад 10,0 тис. сортів, гібридів та ліній рослин, то для розмноження сортового добазового, базового та сертифікованого насіння висівали лише третину від їх кількості.
    На такі цілі нині в Україні використовується близько половини сортів вітчизняної та іноземної селекції.
За даними профільного міністерства, тільки для забезпечення посіву прогнозованих площ в Україні необхідно мати щорічно до 2,5-3,0 млн т високоякісного насіння різноманітних сортів лише зернових культур, із них озимих - 1,5-1,8 млн тонн і 1,0-1,2 млн тонн ярих зернових.
   Насінництво сьогодні досить прибуткова галузь. Тому сюди щорічно спрямовуються значні інвестиції. За розрахунками, потенційний обсяг виробництва сортового насіння і садивного матеріалу може щорічно становити від 50 до 60 млрд грн.

Захарчук О. В. Формування сортових рослинних ресурсів та їх роль для розвитку насінництва // Економіка АПК. - 2020. - № 7. - С. 39-53.
Анотація: Проаналізовано розвиток сортових рослинних ресурсів на сучасному етапі з урахуванням особливостей ресурсного потенціалу вітчизняної й іноземної селекції, сучасного стану процесу створення насіння і садивного матеріалу, ролі рослинницької галузі в забезпеченні продовольчої безпеки держави, поглиблення інтеграції у Світову організацію торгівлі та Європейський Союз. Намічено перспективні шляхи для прискорення розвитку організації ринку насіння і садивного матеріалу в Україні.
   Важливе місце у виробництві сільськогосподарської продукції належить таким галузям, як селекція і насінництво. У процесі селекції створюються сорти та гібриди з високим фенотипічним потенціалом, реалізація якого здійснюється через високопродуктивне насіння. Враховуючи значну увагу до проблем формування й розвитку ринку насінництва, стрімкий розвиток селекції та генетики у ХІХ-ХХІ ст., розвиток сучасних біотехнологій, все ж до кінця залишаються не дослідженими роль і місце насінництва у підвищенні ефективності рослинницької галузі, зрозумілі «правила гри» його комерційного обігу, державна підтримка селекційних досягнень та сортодослідних вивчень. Як неоднозначне слід вказати і на бачення держави у формуванні національних сортових рослинних ресурсів, концепції розвитку на ринку насіння і садивного матеріалу вітчизняної та іноземної селекції.
Прийнятим Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про насіння й садивний матеріал» від 2 жовтня 2012 року № 5397-VI було визначено основні засади виробництва та обігу насіння і садивного матеріалу, а також порядок здійснення державного контролю за ними. Насіння й садивний матеріал вводять в обіг після їх сертифікації. Насіння, що реалізується за межі України, супроводжується міжнародними сертифікатами. Насіння і садивний матеріал вважаються сертифікованими, якщо вони: відповідають вимогам нормативно правових актів за сортовою чистотою та посівними якостями; належать до сорту, занесеного до Реєстру сортів рослин України або Реєстру сортів рослин Організації економічного співробітництва й розвитку. Державний контроль у сфері насінництва та розсадництва здійснюють центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі, і його територіальні органи в порядку, встановленому законодавством. Проте, це не привело законодавчу базу України у сфері насінництва та розсадництва у відповідність до європейських і міжнародних вимог у частині наведення «цивілізованого порядку» в обігу насіннєвого матеріалу та забезпечення інтелектуальної власності селекціонерам і селекційним установам.
   Головна причина такого розвитку - повільні темпи використання сучасних технологічних підходів та високопродуктивних сортів і гібридів насіння. Існуюче законодавство, на жаль, унеможливлює швидко одержати доступ до сучасних технологій, які були, є і будуть запорукою успіху вітчизняного аграрного виробництва. Тому відповідні зміни чинного насіннєвого законодавства в частині визнання сертифікатів OECD і ISTA на раніше зареєстровані сорти й гібриди, повинні були б поліпшити доступність новітніх технологій, сортів і гібридів рослин, а також можливість їх застосування в Україні.
   Останні зміни у грудні 2015-го та вересні 2018 р. до Законів України «Про насіння і садивний матеріал» та «Про охорону прав на сорти рослин» дають можливість реально упорядкувати функції відповідних органів у сфері насінництва й розсадництва, удосконалюють систему сертифікації насіння і садивного матеріалу, спрощують умови реєстрації виробників насіння та садивного матеріалу, дають змогу визначати посівні якості насіння і садивного матеріалу акредитованими органами оцінки відповідності будь-якої форми власності, а також уточнювати порядок та умови видачі підтвердження на ввезення в Україну й вивезення зразків насіння для селекційних, дослідних робіт та експонування.
   У декларації Організації Об’єднаних Націй від 28.09.2018 р. «Про права селян та інших людей, які працюють у сільській місцевості» поряд з іншими фундаментальними правами, закріпленими у 28 статтях документа, є стаття 19 «Про право на насіння, яка включає право на використання, вирощування, повторне використання, обмін, транспортування, передачу та продаж насіння. Розвиваючи свою насіннєву культуру, селяни створюють стійкіші та витриваліші системи ведення господарства, у тому числі в умовах глобальних кліматичних змін». Також у цій статті підкреслена роль держави: «держави забезпечують, щоб насіннєва політика, охорона сортів рослин та інші закони про інтелектуальну власність, системи сертифікації та закони, що стосуються маркетингу насіння, поважали права селян, зокрема право на насіннєвий матеріал і враховували їх потреби та реалії». І насамкінець, у ст. 12 Закону України «Про насіння і садивний матеріал», де йдеться про право на виробництво та реалізацію насіння і садивного матеріалу, зазначено: «фізичні особи - підприємці та юридичні особи мають право на виробництво насіння та/або садивного матеріалу, за умови додержання майнових прав інтелектуальної власності на сорти рослин».
   Темпи приросту врожайності основних культур в Україні повторюють світові тенденції десятирічної давності. Останніми роками в Україні спостерігається істотне зростання врожайності основних культур, що уможливило зібрати рекордні врожаї зернових і олійних, а також практично прирівняти показники врожайності з показниками провідних країн світу. Проте нинішня тенденція до зростання була характерна для більшості розвинутих країн ще 20-25 років тому. Так, лише за останні 5 років загальна врожайність зернових зросла в Україні від 4,4 до 4,9 т/га, кукурудзи - від 6,2 до 7,2 т/га, соняшнику - від 1,9 до 2,6 т/га, ріпаку - від 1,5 до 2,6 т/га, сої - від 2,2 до т/га. Такі показники спостерігалися в Європі ще у кінці минулого століття.
   Аналіз Державних реєстрів сортів рослин, придатних до поширення в Україні (далі - Державний Реєстр), за 1991-2019 рр. дав змогу виявити вищий рівень як кількісного, так і якісного складу сортових ресурсів. Якщо в 1991 р. кількість вітчизняних сортів у Державному Реєстрі становила 890 сортів, або 53 % від загальної кількості сортів у реєстрі, то вже у 2019 р. цей показник зріс до 4844 сортів, або 41 %, частка сортів української селекції за цей період зменшилася на 12%. Для набуття прав на сорти рослин в Україні щорічно подається до Уповноваженого органу заявка, проводяться експертизи заявки й державна реєстрація прав. Заявка на сорт подається до Уповноваженого органу особою, яка має на це право, згідно зі ст. 16, 17 і 18 Закону України «Про охорону прав на сорти рослин». Формальна експертиза заявки здійснюється з метою визначення відповідності формальних ознак заявки вимогам, що встановлені цим Законом та затверджені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони прав на сорти рослин, на його основі правила складання та подання заявки.
    Щорічно вітчизняними й іноземними заявниками подається від 1000 до 2000 заявок на проведення кваліфікаційної експертизи сортів рослин. Відповідно, до реєстрації надходить близько 1500 сортів рослин, із них майже 70,0 % - від іноземних заявників. На кінець 2019 р. до Державного Реєстру внесено 8871 сортів та гібридів. Із них - 4991 сорт іноземної селекції і лише 3880, тобто 44% від загальної кількості сортів - вітчизняної селекції. Досить велику частку в реєстрі становлять «мертві сорти» (понад 60% від наявних) - сорти, по яких не ведеться первинне насінництво, та сорти, що мають посівну площу не більше 10 тис. га - це ще близько 500-700 сортів та гібридів.
   Тому потенційна пропозиція на ринку насіння і садивного матеріалу в умовах України завжди надто відрізняється від обсягів фактичних продажів і тим значніше, чим несприятливіші умови для реалізації певного сорту рослин. Якщо у Державному Реєстрі зареєстровано 8,9 тис. сортів та гібридів, то для розмноження сортового добазового, базового і сертифікованого насіння (первинне насінництво) засівалося лише трохи більше третини від їх загальної кількості. Для успішного засіву посівних площ якісним високоврожайним насінням в Україні використовується не більше 3-3,5 тис. сортів вітчизняної та іноземної селекції.

Буняк Н. М. Стан конкуренції на ринках сортів та насіння сортів пшениці м'якої озимої вітчизняної селекції // Економіка АПК. - 2021. - № 1. - С. 43-52.
Анотація: Проаналізовано стан конкуренції на ринку сортів та ринку насіння сортів пшениці м’якої озимої вітчизняної селекції в Україні. Визначено, що суб’єкти насінництва на різних ринках, ринках насіння сортів та ринках сортів, виступають у різних ролях. Виявлено способи комерціалізації сортів як об’єктів інтелектуальної власності. За результатами проведеного групування сортів за обсягами виробництва насіння встановлено шість сортів лідерів за обсягами поширення на полях сільськогосподарських товаровиробників. Сформовано групу оригінаторів, що посідають лідируючі позиції на ринках сортів, спрогнозовано зміни у найближчій перспективі та обгрунтовано такі зміни серед лідерів. Окреслено загальну кількість суб’єктів, що формують пропозицію на ринках сортів та насіння сортів, загальний обсяг пропонування насіння по сортах, категоріях та географії його виробництва. За результатами аналізу кон’юнктури регіональних ринків насіння сортів пшениці м’якої озимої зроблено висновок про його надзвичайну строкатість як за обсягами потреби, реального попиту, так і фактичного пропонування по областях. Встановлено вплив приватної селекції на ринок сортів та насіння сортів.

    Конкуренція сортів рослин і насіння сортів багатоаспектне явище, яке доцільно визначати як суперництво окремо між оригінаторами сортів та виробниками насіння за прихильність товаровиробників до їх сортів, а відповідно і до насіння цих сортів. Досягти цього можна лише за рахунок наявних переваг у рівнях урожайності та її стабільності, якості зерна.
Ринок сортів рослин - це система економічних взаємовідносин між власниками майнового права інтелектуальної власності на поширення сорту та господарюючим суб’єктом, внесеним до Реєстру суб’єктів насінництва та розсадництва. Відповідно до класифікації ринків це ринок науково-технічної, наукоємної продукції, об’єктів інтелектуальної власності. Суб’єктами пропозиції на такому ринку в 2018 р. виступали 38 українських установ - оригінаторів сортів пшениці м’якої озимої, із загальним об’ємом пропонування 342 сорти, що були внесені до Державного реєстру сортів, придатних до поширення в Україні.
   Ринок насіння сортів певних зернових колосових культур - це гармонізовані взаємовідносини між суб’єктами насінництва, юридичними та фізичними особами- підприємцями з продажу та постачання сільськогосподарським товаровиробникам насіння як одного із засобів виробництва товарної продукції (зерна). Ринок насіння сортів являє собою складову загального ринку матеріальних ресурсів, засобів виробництва сільськогосподарської продукції.
   Загальний обсяг пропозиції на ринку насіння пшениці м’якої озимої української селекції становить всю кількість насіння по сортах і репродукціях, на яку було видано сертифікати на сортові та посівні якості - 80,3 тис. т. Загальна чисельність суб’єктів продажу насіння більша від кількості суб’єктів з виробництва цього насіння, оскільки реалізація насіння - діяльність юридичних осіб (або фізичних осіб-підприємців) з продажу та постачання насіння (ст. 1 Закону України «Про насіння та садивний матеріал»). Звідси суб’єктами пропозиції на ринку насіння виступає значна частина дистриб’юторів з продажу згаданого товару.
   Суб’єкт насінництва на різних ринках, ринках насіння сортів та ринках сортів відіграє різні ролі. Так, на ринку насіння він формує пропозицію і є продавцем товару насіння, на ринку сортів - покупець ліцензії на право виробництва насіння конкретного сорту, формує попит на товар «сорт». Фізичними одиницями виміру об’єму ринку насіння слугує фізична маса (центнери, тонни), ринку сортів - кількість сортів, за якими укладено ліцензійні договори та їх загальна кількість (одиниць).
   Поширення сорту - комерційне розповсюдження посадкового матеріалу - матеріального носія сорту, занесеного до Реєстру сортів рослин України. В окремих випадках насіння певних сортів може бути представлено на ринку за умови, що сорт не став об’єктом обігу на ринку сортів, насіння сорту на ринок виводить володілець майнового права на поширення сорту. Зазвичай це характерно для приватних установ – оригінаторів та наукових установ, власників 1-3 сортів, що мають поширення в регіоні функціонування установи (Носівська СДС, Веселоподільська ДС, Асканійська ДСДС та ін.). Такі сорти, майже всі, входять до першої групи групування сортів озимої пшениці за обсягами виробництва. Ринок сортів пшениці вітчизняної селекції формують 38 установ - оригінаторів, володільців патентів на 341 сорт, що внесені до Державного реєстру сортів. Найбільшу кількість сортів - 236 од. (69,2%), пропонують на ринок шість суб’єктів, що є державними бюджетними науковими установами. Серед цих установ і відбувається реальна конкуренція на ринку сортів. Групу установ - оригінаторів, за наявних не більше п’яти сортів у Державному реєстрі формують 10 установ, заснованих на приватній формі власності, та державні установи, основний напрям діяльності яких не селекція - навчальні заклади та наукові установи НААН, з визначеними іншими пріоритетами в наукових дослідженнях
   У кожного сорту після внесення його до Державного реєстру своє призначення. Так, деякі перебувають у реєстрі понад 20 років і їхнім насінням засіваються значні площі, тоді як інші, потрапивши на ринок, так і не стають товаром «сорт». В аналізованому році по 96 сортах не було вироблено насіння жодної тонни. Серед сортів, занесених до Державного реєстру в 2018 р., по 19 сортах заявники фактично не проводили розмноження. Спільні 18 сортів Миронівського інституту пшениці імені В.М. Ремесла НААН та Інституту фізіології рослин і генетики НАН України не набули поширення і не відтворювалися в промислових обсягах.
   Як показало групування сортів за обсягами виробництва насіння, 114 сортів (47,3%) відтворюються в межах до 100 т, за загальної кількості виробленого насіння 3945 т, що становить 4,9% до загальної пропозиції на ринку насіння сортів вітчизняної селекції . При цьому 75 сортів вирощуються лише в одному суб’єкті насінництва. За результатами детального аналізу сортів цієї групи за часом перебування їх у Державному реєстрі сортів, придатних до поширення в Україні, можна стверджувати, що 49 не мають шансів у подальшому вплинути на конкуренцію на ринку сортів, оскільки перебувають в ньому понад п’ять років. Сорти із терміном перебування до трьох років, а їх у цій групі 58, теоретично мають можливість, за активної комунікативної політики, в майбутньому впливати на конкуренцію та розширити географію вирощування. Шість сортів озимої пшениці, або 2,4% до загальної чисельності сортів, внесених до Державного реєстру (входять до 7-ої групи проведеного групування), формують 29% пропозиції на ринку насіння озимої пшениці. Серед них сорти, створені спільно Миронівським інститутом пшениці імені В. М. Ремесла НААН та Інститутом фізіології рослин і генетики НАН України: Богдана - 6174 т, Подолянка - 4464 т, Смуглянка - 2025 т, Зимоярка - 1617 т; Селекційно-генетичним Інститутом - Національним центром насіннєзнавства та сортовивчення: Пилипівка - 2547; власником сорту Шестопалівка - 3489 т, що виробляється в дев’яти областях 22-ма господарюючими суб’єктами насінництва, є фермерське господарство «Бор». Також 23 сорти представлено обсягами насіння, що перевищують 1 тис. тонн, сумарно їх пропозиція становить 54,2% від загального обсягу пропонування цього товару на ринку.
   Комерціалізація сортів, як об’єктів інтелектуальної власності, це продаж майнових прав на використання насіння цих сортів (виробництво та реалізацію). З огляду на основне призначення об’єктів інтелектуальної власності (ОІВ) - формування прибутку для власника, їх необхідно ввести у господарський обіг. Це може бути здійснено двома шляхами: використання об’єктів інтелектуальної власності у власному виробництві або продаж прав на їх використання. Перший спосіб характерний для установ із невеликою лінійкою сортів та намаганням досягти монопольного права на поширення певних сортів. Продають право на використання ОІВ установи за домінуючого положення на ринку сортів, що регулярно виводять на ринок нові об’єкти власності та отримують основну частину грошових надходжень у вигляді роялті. Передача прав користування ОІВ відбувається за ліцензійними договорами. Такий підхід до комерціалізації сортів цікавий для обох сторін договору. Оригінатор сорту одержує прибуток у вигляді платежів (роялті) за використання права на поширення насіння певного сорту іншим суб’єктом бізнесу в галузі насінництва. Суб’єкт виробництва насіння отримує вже готову розробку - сорт, що внесений до Державного реєстру сортів, та має певні переваги над іншими сортами, користується попитом у сільськогосподарських товаровиробників для виробництва товарного зерна.
   Для проведення детального аналізу стану ринку сортів пшениці озимої було визначено установи - оригінатори із домінуючим положенням за кількістю сортів в Державному реєстрі. У власності Селекційно-генетичного інституту - Національному центрі насіннєзнавства та сортовивчення знаходиться 69 сортів, із них по 64 (92,3%) ведеться насінництво, що є найкращим показником серед основних п’яти оригінаторів сортів. Високий показник - 60,8% становлять нові сорти з терміном перебування в Державному реєстрі до п’яти років, на сорти старше 10 років припадає лише 13%. Комерціалізація об’єктів інтелектуальної власності найвища серед досліджуваних наукових установ і досягає 88% загальної чисельності сортів у Реєстрі. Укладено 362 ліцензійні угоди на 61 сорт, у середньому майже 6 угод на один сорт. Найбільша кількість угод припадає на сорт Пилипівка - 25, насіння сорту виробляється в десяти областях, сорт внесено до реєстру в 2011 р. і за терміном перебування він наймолодший серед п’яти сортів, що входять до 7-ої групи за обсягами виробництва насіння. Інститут фізіології та генетики рослин, другий по кількості сортів у Реєстрі, значно поступається лідеру по кількості укладених ліцензійних угод - 1,6 в розрахунку на один сорт, що внесений до Реєстру. Насінництво не ведеться по 26 сортах, з них 14 сортів з терміном перебування у реєстрі до п’яти років. Спільні сорти Інституту фізіології рослин і генетики НАН України і Миронівського інституту пшениці імені В. М. Ремесла НААН, що нині найпоширеніші у країні, поступово втрачають свою популярність та будуть витіснятися з ринку новими, більш конкурентоспроможними за рівнями врожайності, пристосуванням до підвищених температур, за рівня вологозабезпеченості.

Захарчук О. В. Світовий ринок насіння та місце України в ньому // Економіка АПК. - 2020. - № 4. - С. 16-26.
Анотація: Висвітлено аналіз сучасного стану й перспективи розвитку насінництва в Україні та світі, запропоновано шляхи вирішення комерційного обігу насіння і садивного матеріалу. Намічено перспективні шляхи для прискорення розвитку організації ринку насіння і садивного матеріалу України.

    Насінню належить особливе місце в стабілізації і зростанні обсягів виробництва сільськогосподарської сировини та продуктів харчування, як основи продовольчої безпеки держави. Стан його використання в цілому залежить від ефективності галузі насінництва, тому питання функціонування останньої в Україні віднесено до стратегічних в економічному контексті розвитку національної економіки. Про це свідчить практичний досвід країн Європейського Союзу та комерційні перспективи агропромислової спеціалізації України. За вирішальний фактор у цьому процесі слугує те, що насіння і садивний матеріал, за міжнародною класифікацією ФАО, віднесено до постійно відтворюваних біологічних ресурсів, ефективність використання яких значною мірою залежить від рівня володіння знаннями, що характеризуються комплексом законодавчих, наукових, організаційно-адміністративних, економічно-фінансових заходів із відтворення матеріальних носіїв сорту культурних рослин для його отримання.
    Подальше зростання виробництва продукції рослинництва нерозривно пов’язано з розвитком галузі насінництва, яка реалізує повною мірою генетичний потенціал сформованих сортових рослинних ресурсів. У найближчій перспективі вирощування та виробництво насіннєвого матеріалу буде здійснюватися на індустріальній основі. Насамперед це стосується зернової кукурудзи, соняшнику, озимого і ярого ріпаку, сої та цілого ряду технічних енергоощадних культур. Зазначене дасть можливість задовольнити внутрішню потребу в насінні і садивному матеріалі та наростити його експорт у країни світу.
Загальна вартість світового ринку насіння у 2018 р. становила 39,9 млрд. дол. США, що на 1,2% більше порівняно з 2017 р. та на 7,9 % ніж було у 2016 р. Очолили список дві найбільші компанії - Bayer і Corteva. На вказані корпорації припадає понад 58% загального обсягу продажів усіх компаній у топ-20 найбільших компаній світу, з очевидною перевагою в галузі генетично модифікованих культур і біотехнологій. Bayer - це також найбільша у світі овочева насіннєва компанія. Syngenta, BASF, Limagrain і KWS утворюють другу групу, де загальний обсяг продажів знаходиться на рівні 26% загальних продажів топ-20.
На решту в списку 14 компаній припадає лише 15% продажів, проте більшість із них розвинули та мають свій спеціальний насіннєвий бізнес. Наприклад, DLF і Barenbrug орієнтовані на насіння газонних трав, Sakata Seed і Rijk Zwaan - насіння квітів, Takii Seed і Long Ping High-Tech - на насіння рису.
   У лідери топ-20 компаній увійшли вже тепер одна американська компанія - Corteva Agriscience (DowDuPont); 13 європейських компаній, в тому числі три німецькі - Bayer, BASF і KWS; п'ять французьких - Limagrain, Florimond Desprez, RAGT Semences, Euralis Semence і In Vivo; одна датська - DLF; чотири голландські - Rijk Zwaan, Barenbrug, Enza Zaden and Bejo Zaden; три китайські - Syngenta (ChemChina), Long Ping High-Tech і Beidahuang Kenfeng Seed; дві японські - Sakata Seed і Takii Seed та одна індійська компанія - Advanta Seeds (UPL).
    Стосовно країн, то на першому місці знаходиться Німеччина з часткою 44,4% світового продажу. Така ситуація стала можливою за рахунок купівлі фірмою Bayer американської фірми Monsanto. Друге місце - за Сполученими Штатами Америки з часткою 24,8%. На третьому – Китай з часткою 12,0%. Четверте-п'яте місця посіли європейські країни: Франція(8,3%) та Нідерланди (4,3%) відповідно.
    Найбільшою насінницької компанією у світі за підсумками 2018 р. стала німецька компанія Bayer. Виручка Bayer у 2018 р. становила 10,8 % млрд дол. США, у 2017-му - 10,9 млн дол. США. Bayer (Monsanto) (Німеччина) у червні 2018 р. завершила операцію з придбання Monsanto. Як показали дослідження, жодна компанія не змогла похитнути домінуюче становище Bayer (Monsanto) у насінницькій галузі. У 2018 р., завдяки власним перевагам щодо генно-модифікованих продуктів, обсяг продажів Bayer (Monsanto) зріс до 10,9 млрд дол. США, що на 0,9% більше, ніж у попередньому році. При цьому провідний статус Bayer (Monsanto), як виробника насіння овочів, підкріпився досягненням продажів до 815 млн дол. США, що на 2% більше порівняно з попереднім роком. Після придбання Bayer Monsanto, Bayer позбувся майже всього бізнесу насіння овочів та продав більшу частину свого бізнесу з виробництва такого насіння BASF.
    На другому місці за обсягами продажу насіння знаходиться Corteva Agriscience (США). Обсяг продажів цієї компанії у 2018 р. перевищив 8,0 млрд дол. США. Після злиття DowDuPont його новий сільськогосподарський бренд отримав назву Corteva Agriscience. Хоча частина активів AgroSciences була продана Long Ping High-Tech, у 2017 р. DowDuPont після злиття, завдячуючи власному менеджменту і маркетингу, досягла суми продажу насіння, близькою до загальних продажів насіння DuPont і AgroSciences. У 2018 р. Corteva оголосила про нову, багатопрофільну й багатоцільову стратегію, орієнтовану на ринок США. Можливо, обидві компанії після завершення консолідації бренду та отримання нових каналів збуту ще більше скоротять свій розрив між Monsanto, чому посприяє синергетичний ефект.
Продажі BASF (Німеччина) у 2018 р. досягли рівня 3,0 млрд дол. США. BASF у цьому ж році розширився за рахунок насіннєвого бізнесу Bayer із виробництва сої та ріпаку, насіння бавовнику (за винятком Індії та Південної Африки), а також продукування бізнесу з виробництва насіння овочів, та фірми LibertyLink Technology, їхніх науково-дослідних активів для дослідження та впровадження насіння гібридної пшениці.
    Syngenta (ChemChina) (Китай) - це придбання Syngenta компанією ChemChina, що практично майже не вплинуло на насіннєвий бізнес, оскільки в основному було відділено бізнес із виробництва насіння цукрових буряків та придбана фірма Nidera Seed. У 2018 р. темп зростання Syngenta досяг 6,3% у річному обчисленні, за зростання продажів насіння соняшнику і кукурудзи в Східній Європі, що являє собою досить значний показник глобального бізнесу з виробництва насіння овочевих культур. Прибуток за 2018 р. Syngenta (ChemChina) (Китай) становив близько 2,0 млрд дол. США.
    У переліку світових лідерів з продажу насіння можна спостерігати велику кількість європейських компаній, що відображає історичну силу європейської насінницької індустрії, як правило, представлену двома країнами - Нідерландами та Францією. Провідні позиції Нідерландів у насінні овочів добре відомі у світі. Три з чотирьох голландських компаній, перерахованих у 20-ти кращих, це саме компанії з виробництва насіння овочів.
    Насінницька галузь Нідерландів може слугувати прикладом для багатьох країн, у тому числі й України. Сталий же розвиток французької насінницької галузі пов'язаний з помірним кліматом країни та її багатством - різноманітними сортами різних сільськогосподарських культур, що дозволяє Франції займати домінуюче становище в ЄС та навіть у світі.
Згідно зі статистикою, продажі насіння виробництва Франції протягом 2017-2018 рр. досягли 3,254 млрд евро, посівши перше місце серед країн-виробників насіння в ЄС. Після війни французька насінницька індустрія змінила бізнес-модель, орієнтовану на вимоги уряду, до комерціалізованих бізнес- планів, тим взявши за зразок глобальну модель насінництва, за якою працюють транснаціональні корпорації з кінця XX ст. Комерціалізована модель насінництва значно підвищила конкурентоспроможність французької насіннєвої індустрії. Зусилля, направлені на інноваційні досягнення науки і техніки, а також на дослідження й розробки, забезпечили вагомі результати. Однією з найбільших французьких компаній є Limagrain (Франція) - друга за величиною фірма з виробництва насіння овочів у світі. Продажі останньої у 2018 р. досягли 1,821 млрд дол. США.
   За 2019 р. Україна імпортувала 36,9 тис. т насіння зернових і 45,5 тис. т насіння олійних культур на загальну суму 469,1 млн дол. США. Це майже у 37 разів перевищує обсяги вітчизняного експорту насіннєвого матеріалу у 12,7 млн дол. США за відповідний період. Тенденція до збільшення імпорту насіннєвого матеріалу, яка спостерігається в Україні з 2015 р. і збереглася торік, стала результатом різкого підвищення попиту через збільшення його споживання холдинговими компаніями та великими й середніми товаровиробниками.
   При цьому варто взяти до уваги, що більшість іноземних насіннєвих компаній побудували свої заводи на території України та для локалізації власного виробництва вже на території нашої держави здійснюють продаж насіння вітчизняним товаровиробникам, не завозячи його з-за кордону.
У 2019 р. левову частку (90 %) в імпорті до України насіння зернових культур становила кукурудза - 33,8 тис. т. Насіннєвої пшениці за кордоном закупили 1,9 тис. т.
   В імпорті насіння олійних культур найбільшою є частка соняшнику - 70 %. Його поставки знаходяться на рівні 33,0 тис. т. Також закуплено 9,1 тис. т ріпаку та 1,1 тис. т сої. На ці види продукції припадає понад 90 % вітчизняного імпорту.
У вартісному вимірі насіння соняшнику становить понад половину (53 %) вітчизняного імпорту насіннєвого матеріалу. На нього витратили 249,0 млн дол. США. Близько половини (41,2 %) цього виду насіннєвого матеріалу – 8,5 тис. т на 92,4 млн дол. США, Україна закупила у США, понад чверть (26,7 %) - у Туреччини, із поставкою 5,7 тис. т на 59,9 млн дол. США. Значно менші частки насіння соняшнику було завезено з Франції - 2,3 тис. т на 25,6 млн дол. США (11,4 %), та Іспанії - 1,4 тис. т на 13,2 млн дол. США (5,9 %).
   Експорт насіння зернових та олійних культур за 2019 р. був на рівні 12,7 млн дол. США, що на 15,5 % перевищив показник 2018 р. 11 млн дол. США. У структурі українського експорту насіння зернових та олійних культур традиційно домінує кукурудза. Обсяги поставок цього виду продукції на зарубіжні ринки за 2019 р. у вартісному вимірі становили 8 млн дол. США, із часткою кукурудзи у вітчизняному експорті насіння близько 64%.
   Серед основних країн - споживачів цього виду насіннєвого матеріалу Білорусь, яка торік закупила 3,7 тис.т кукурудзи на 5,6 млн дол. США, Молдова, що імпортувала 0,2 тис. т насіння на 0,6 млн дол. США, а також Грузія, яка придбала 0,4 тис. т на суму 0,5 млн дол. США. Незначну кількість насіння кукурудзи закупили Румунія, Польща, Угорщина та Австрія.
За 2019 р. зарубіжні поставки насіннєвої пшениці збільшилися у понад 4 рази - від 1799 т у 2018 р. до 8702 т торік. Майже утричі проти 2018 р. - до 1908 т зріс експорт жита. Також торік було експортовано 159 т ячменю та 778 т сорго. Експорт гібридної кукурудзи збільшився проти рівня 2018 р. на 7,8% до торішніх 4786 т. Тобто, як виявилося, у 2019 р. Україна експортувала на світовий ринок лише 16,3 тис. т насіння.
   І хоча вітчизняному насіннєвому матеріалу притаманний величезний потенціал, реалізувати його за кордоном стає дедалі складніше. Адже якщо досі йшлося про невизнання українських фітосанітарних сертифікатів, відносно невисоку якість українського насіння порівняно з насіннєвим матеріалом країн ЄС та США, а також потужний захист внутрішніх насіннєвих ринків інших країн для входження іноземного, у тому числі й українського насіння, то у 2019 р. чітко проявився ще один негативний для вітчизняних селекціонерів чинник.
   На ринку насіння закріпився новий вид продажу насіннєвої продукції. Це - насіння, вирощене іноземними компаніями на території України, дороблене на насіннєвих заводах, побудованих в Україні, і реалізоване українським аграріям. Внаслідок цього втрачаються подальші перспективи розвитку вітчизняної селекції зернових та олійних культур, адже зростання конкуренції на внутрішньому ринку відбувається не на користь вітчизняної селекції.
   Натомість іноземні компанії для здешевлення логістики та інших витрат вже не мають потреби ввозити своє насіння з-за кордону. Відтепер вони можуть розвивати власне насінництво в Україні, підшукуючи при цьому нові ринки збуту насіннєвої продукції як в Україні, так і за її межами - у Росії, Китаї, Індії та інших країнах.
Найбільшим вітчизняним виробником насіння залишається Національна академія аграрних наук України. У 2018 р. НААН було реалізовано насіння на 456 млн грн, або близько 18 млн дол. США. Це за наявними даними у 100 разів менше, ніж результат не найбільшої французької компанії Limagrain! На жаль, згаданий показник не можна віднести до найуспішніших результатів світового виробництва насіння. Цьому слугує ряд об’єктивних і суб’єктивних причин.

Захарчук О. В. Комерціалізація насіннєвої галузі України та досвід інших країн // Економіка АПК. - 2019. - № 4. - С. 53-65.
Анотація: Проведено аналіз сучасного стану й визначено перспективи розвитку насінництва в Україні, запропоновано шляхи вирішення комерційного обігу насіння і садивного матеріалу та здійснення виплат за використання інтелектуальної власності. Окреслено перспективні шляхи прискорення організації ринку насіння і садивного матеріалу України. Викладено бачення авторів щодо позитивного досвіду використання сертифікованого та   несертифікованого насіннєвого матеріалу країнами Європейського Союзу.

   Ключове значення в подальшому розвитку агропромислового комплексу належить селекції та сортооновленню, створенню національної системи насінництва зернових культур, здатної забезпечити повне використання наявного генетичного потенціалу сортів вітчизняної селекції й потреби сільськогосподарських виробників у високоякісному посівному матеріалі. Це в підсумку повинно сприяти зростанню врожайності сільськогосподарських культур, зниженню собівартості та підвищенню економічної ефективності виробництва, зміцненню конкурентних позицій як вітчизняного насінництва, так і агропромислового комплексу країни.
   Подальше становлення й розвиток вітчизняної селекції та насінництва, вихід вітчизняних сортів на міжнародний ринок, залучення іноземних інвестицій для створення інфраструктури насінництва, яка б відповідала світовим вимогам і нормам, неможливі без запровадження в Україні сортової сертифікації насіння, членства нашої країни в Міжнародній організації економічного співробітництва і розвитку (OECD) та приєднання до схем сортової сертифікації.
   Високі щорічні обсяги виробництва зерна в Україні на рівні 75-80 млн т реально досягти лише завдяки підвищенню урожайності основних зернових культур. Суттєвою складовою у забезпеченні підвищення продуктивності розглядається подальший гармонійний розвиток галузей селекції та насінництва, а одним з основних завдань останнього є доведення вітчизняної насіннєвої продукції до рівня світових стандартів, підвищення її конкурентоспроможності та якнайширшого впровадження в Україні й, по можливості, за її межами.
   Незважаючи на відомі економічні труднощі, вдалося зберегти пріоритетність вітчизняної селекції для сортів зернових, зернобобових і круп’яних культур. Так, у 2019 р. рівень української селекції по пшениці становить 72%, ячменю - 58%. А по таких видах сільськогосподарських культур, як плодово-ягідні та виноград він досягає відповідно 85 і 96%. У середньому по всіх видах рослин рівень української селекції без реєстрованих ліній становить 44% при загальному їх збільшенні від 890 у 1991 р. до 3880 сортів у 2019 р.
   Подальше зростання виробництва продукції рослинництва нерозривно пов’язано з розвитком галузі насінництва, яка реалізує повною мірою генетичний потенціал сформованих сортових рослинних ресурсів. У найближчій перспективі вирощування та виробництво насіннєвого матеріалу буде здійснюватися на індустріальній основі. Перш за все це стосується зернової кукурудзи, соняшнику, озимого та ярого ріпаку, сої та цілого ряду технічних культур. Забезпеченість насінням сільськогосподарських товаровиробників у 2018 р. досить висока. Практично Україна щорічно могла б експортувати до 1,0 млн т насіння зернових культур. Зазначене дасть можливість задовольнити внутрішню потребу в насінні та садивному матеріалі та наростити його експорт в зарубіжні країни до 1,5 млрд дол. США. Лише по таких сільськогосподарських культурах, як кукурудза, соняшник та зернобобові наявна потреба в імпорті. На сьогодні експортні можливості реалізуються на досить низькому рівні. Щорічно за кордон поставляється насіння на суму лише від 10 до 20 млн доларів.
   У структурі українського експорту насіння традиційно домінує кукурудза. Обсяги поставок цього виду продукції на зарубіжні ринки за 2018 р. у вартісному вимірі становили 9,4 млн дол. США, а частка насіння кукурудзи у вітчизняному експорті - близько 85%. Основними країнами - споживачами цього виду насіннєвого матеріалу є країни СНД - Білорусь, Молдова, Грузія та Казахстан. Також було експортовано 93 т насіння гречки у Південну Африку. За 2018 р. продано лише 1799 т насіннєвої пшениці та 234 т ячменю.
   При цьому на зовнішніх ринках щодо українського насіння зберігається цінова дискримінація. Зокрема, вітчизняна кукурудза спрямовується на експорт по 2113 дол. США за 1 т, імпортна закуповується за ціною, вдвічі вищою - 3950 дол. США. Пшениця продається у 3,1 раза дешевше, ніж купується, ячмінь - у 3,0 раза дешевше.
   На заваді реалізації експортного потенціалу вітчизняного насіннєвого матеріалу знаходиться ціла низка чинників. З одного боку, це невизнання українських фітосанітарних сертифікатів, що посилюється неповним приєднанням України до Схем сортової сертифікації Організації економічного співробітництва та розвитку. З іншого - більш низька якість українського насіння порівняно з насінням країн ЄС та США, а також потужний захист внутрішніх насіннєвих ринків інших країн для входження іноземного, у тому числі й українського насіння.
   Імпорт насіння зернових та олійних культур за 2018 р. практично досягнув рівня 2013 р. - майже 0,5 млрд дол. США. Найбільше Україна заплатила за насіння соняшнику - близько 260 млн дол. США та кукурудзи - 141,6 млн дол. США. П’ята частина імпортованого насіння - це насіння Франції. Франція понад 55% свого вирощеного посівного матеріалу експортує до країн ЄС, Північної Африки, а також до України.
   За обсягом експорту насіння Франція посідає перше місце в світі, випереджаючи США і Нідерланди. У середньому країна заробляє на насінництві до 4 млрд евро на рік. При цьому прибутки від експорту становить 1,5 млрд евро на рік. Досягти таких високих результатів Франції вдалося завдяки: сприятливому клімату, що дає змогу виробляти насіння 60 видів с.-г. культур на загальній площі близько 400 тис. га; ефективній та прозорій системі сертифікації, яка реалізується через реєстрацію насіннєвих компаній, польові інспекції та контроль насіннєвих партій; збір (роялті й селекційні збори) за використання насіння кожного сорту сплачують не лише насіннєві компанїї-виробники, а по всьому ланцюгу вирощування товарної с.-г. продукції - зерна і для власних потреб; 10-15% від обороту в галузі (орієнтовно 400 млн євро на рік) постійно виділяються насіннєвою агенцією на інновації. За 2013-2018 рр. Україна найбільше імпортувала насіння кукурудзи та соняшнику.
    Підтримка селекціонерів у всьому світі є досить гострою темою. Також це можна стверджувати і про використання законних прав на інтелектуальну власність для вітчизняних селекціонерів. Якщо проаналізувати реалізацію насіннєвої продукції науковими установами НААН та НАН України, найбільшими вітчизняними селекційними компаніями, то слід зазначити, що в Україні досить низьким залишається рівень продажу кондиційного сертифікованого насіння. Щорічно науково-дослідні установи НААН реалізують близько 30 тис. т кондиційного насіння, що забезпечує лише 1,5-2,0% від загальної потреби у насінні зернових колосових культур.
   Знижуються й обсяги виплати роялті по ліцензійних угодах та їх кількість. Щорічно науково-дослідні установи НААН збирають роялті на суму від 30 до 40 млн грн, або 40 % від їх загального збору селекційними установами України . Рівень його продажу значно поступається перед країнами Європейського Союзу. Середній показник продажу кондиційного сертифікованого насіння по країнах ЄС становить 50%.
   Досвід охорони прав на інтелектуальну власність передових країн світу визначає основним два ключові елементи здійснення платежів за її використання: роялті (ліцензійний платіж) - сума, що стягується при наданні насіннєвій компанії ліцензії на виробництво та продаж насіння сортів рослин, які мають правову охорону. Платіж включається до суми вартості сертифікованого насіння, сплачується виробником насіння згідно з умовами ліцензійних договорів;
селекційні виплати за FSS - Farm Saved Seeds (насіння для власних потреб) - сума, яку мають сплачувати фермери за використання у цілях розмноження у власному господарстві продукції їх врожаю, що був отриманий із висадженого розмножувального матеріалу сорту.
   Приміром, у Федеративній Республіці Німеччина налічується понад 130 селекційних і насінницьких компаній, в тому числі 58 підприємств з власними селекційними програмами . Сукупний річний оборот перевищує 1 млрд євро, з яких 70% - оборот за межами Німеччини. Для цілей селекції і насінництва використовуються 225 тис. м2 тепличних площ, 3552 га площ селекційних розплідників. Тільки у сфері селекції (без насінництва) працюють близько 6 тис. осіб, у тому числі майже 2,5 тис. співробітників займаються науковими дослідженнями. Частка науково-дослідних розробок в обороті селекційних компаній становить 15,1%. Збір роялті та селекційних платежів у Німеччині здійснюється STV(насіннєвою асоціацією), яка контролює дотримання пунктів угоди насіннєвою компанією/виробником насіння та перевіряє платежі по ліцензійних та селекційних зборах. Щорічно асоціація збирає 50 млн євро ліцензійних платежів та 15 млн євро селекційних платежів.

Захарчук О. В. Досвід комерційного обігу насіння та виплат за використання інтелектуальної власності // Економіка АПК. - 2018. -№ 2. - С. 77-84.
Анотація: На підставі аналізу стану й перспектив розвитку насінництва в Україні запропоновано напрями удосконалення комерційного обігу насіння і садивного матеріалу та виплат за використання інтелектуальної власності. Окреслено перспективні шляхи прискорення розвитку організації ринку насіння і садивного матеріалу України. Викладено бачення автора досвіду використання кондиційного та некондиційного насіннєвого матеріалу країнами Європейського Союзу та Канади.

    Подальше становлення та розвиток вітчизняної селекції й насінництва, вихід вітчизняних сортів на міжнародний ринок, залучення іноземних інвестицій для створення інфраструктури насінництва, яка б відповідала світовим вимогам і нормам, неможлива без запровадження в Україні сортової сертифікації насіння, членства нашої країни в Міжнародній організації економічного співробітництва й розвитку (OECD) та приєднання до схем сортової сертифікації.
Вивчення зарубіжного досвіду дає змогу провести паралель між становленням іноземних мультинаціональних насіннєвих фірм і проведенням реформаційних заходів на ринку насіння України. Для цього необхідно продовжити дослідження комерційного обігу насіння та виплат за використання інтелектуальної власності передових зарубіжних країн.
   Франція - один із засновників Міжнародного союзу з охорони нових сортів рослин (UPOV), який є міжурядовою організацією та створений Міжнародною конвенцією, яка підписана у Парижі в 1961р. Конвенція набула чинності у 1968 р. і переглядалася в Женеві у 1972, 1978 і 1991 рр. Особливим моментом є те, що Франція, як один з основних розробників усіх конвенцій,у тому числі 1991 р., до цього часу повністю її не ратифікувала. Після створення Європейського Союзу Франція стала її членом. При цьому закони та законодавчі акти були приведені до норм ЄС.
   Франція має досить складно організовану систему з охорони прав на сорти рослин і добре захищений і відрегульований внутрішній ринок сортів та контроль за якістю насінництва. Контроль за процесом належить Міністерству сільського господарства та частково Міністерству фінансів, що стосується фінансування.
   Міністерство сільського господарства Франції приймає остаточне рішення про занесення сорту до Державного каталогу сортів рослин країни і захисту прав на них, тобто повністю контролює ринок сортів у державі та процес насінництва. Міністерство має своїх представників у всіх комітетах.
    CTPS (Comite Technique Permanent de la Selection des Plantes Cultivees) - постійний технічний комітет, який займається експертизою сортів на придатність до поширення з наступним занесенням його до Державного каталогу.
   CPOV (Comite pour la Protection des Obtentions Vegetales) - технічний комітет із захисту прав на сорти рослин, який приймає рішення щодо видачі сертифіката (в Україні - патенту).
   OCVV (CPVO) (Office Communautaire des Varietes Vegetales) - технічний комітет, що займається занесенням сортів до єдиного Європейського каталогу та захистом прав на сорти рослин в Євросоюзі.
   GEVES (Groupe d'Etude et de Controle des Varietes et des Semences et des Plants) - ycтанова, яка безпосередньо здійснює польову експертизу сортів на DUS-тест та на придатність до поширення (в окремих випадках може проводити дослідження на постконтроль й лише на замовлення SOC).
   SICASOV (Société dlnteret Collectif Agricole des Sélectionneurs Obtenteurs de Variétés Vegetales) - комітет із захисту інтересів сільськогосподарських виробників та селекціонерів (власників патентів).
   GNIS (Groupement National Inten- proffessionnal Semences et des Plants) - приватна міжпрофесійна організація, яка здійснює контроль за якістю сортів на ринку.
     Якщо сорт отримав право на охорону (патент), його власник має право передати управління сортом.            SICASOV. Цей комітет займається:
-    захистом прав власника;
-    видачею ліцензії виробникам насіння;
-    отриманням роялті, які збирає SICASOV, а потім розподіляє і передає власникові сорту;
-    контролем за дотриманням контракту, за якістю насіння та насиченням ринку сортами.
За свої послуги SICASOV отримує 3-5 % від роялті й займається сортами французької селекції як на внутрішньому ринку, так і за межами країни, та іноземними сортами, які знаходяться на ринку Франції.
     Щороку до SICASOV надходить 20-30 нових сортів. Тривалість співпраці власника сорту із SICASOV залежить від актуальності сорту. Так, для зернових вона триває 10 років, але 95% пшениці становлять сорти віком до 20 років, а наприклад вік сорту картоплі Бінч перевищує 100 років і при цьому він становить 30% на ринку сортів (чистоту даного сорту підтримує Союз картоплярів Франції).
   Насінництвом мають право займатися лише ті фірми, які мають декларації на певні сорти і певних площ. SICASOV контролює лише на документальному рівні, тобто здійснює перевірку відповідності даних (посівних площ, врожаю і т.п.) із даними міністерства. Кожні 3-4 роки проводять ревізію власника ліцензії і у разі виявлення сорту, не задекларованого в межах контракту, розглядається як порушення, в такому випадку передають справу до суду - SICASOV не має жодних юридичних повноважень. Увесь контроль за якістю насіння здійснює SOC. Система насінництва має таку структуру:
селекція - займаються здебільшого приватні фірми, крім державного інституту сільськогосподарських досліджень (INRA);
виробництво - фірми-виробники насіння всі приватні, державних у цілому не має; продаж - здійснюють виробники безпосередньо користувачам (фермерам) чи посередникам (оптовим фірмам); утилізація - користувачі сорту (фермери) висівають насіння на товарне зерно для подальшої його переробки.
   Зазвичай фірми, задіяні в процесі насінництва, об’єднуються в союзи, створюють профспілкові організації для захисту своїх прав. Представники цих союзів є в GNIS.
   GNIS складається із декількох управлінь, які відповідають за певні групи культур: зернові; кукурудза, сорго; кормові та газонні трави; олійні; буряк цукровий; картопля; льон і коноплі; овочеві, плодові, декоративні. У кожному управлінні є представники різних рівнів, від селекціонерів до виробників (фермерів). Організація роботи секції - атестація, реєстрація (перепис) усіх професіоналів, які працюють у даному напрямі.
   У кожного фермера є карта професіонала, відповідно вимогам для області (включаючи обладнання, техніку), яка необхідна лише при зайнятті насінництвом (розмноженням). Після одержання карти професіонала і отримання насіння для реалізації агенти SOC проводять ревізію фірм, які займаються розмноженням, перевіряють умови вирощування, якість, техніку, обладнання, наявність лабораторії.
   Контракт між власником сорту і фермером, який займається насінництвом, реалізується за умови отримання карти для розмноження. Регламентацію здійснює міністерство, але секції можуть пропонувати вносити зміни в регламент. Секції проводять збори, на яких обов’язково присутні представники Міністерства сільського господарства та Міністерства фінансів, і таким чином затверджують бюджет GNIS на наступний рік. У контрактах трапляються неузгодження, які вирішують на засіданнях секції GNIS заслуховуванням двох сторін і доходять згоди.
   Франція - європейський лідер з виробництва насіння, посідає друге місце у світі після США. Тому тут дуже розвинуті міжнародне навчання і обмін досвідом. Метою навчання є ознайомлення фермерів, споживачів не використовувати у виробництві своє старе насіння, а закуповувати у професіоналів високоякісне насіння нових сортів.
Міністерство сільського господарства призначає голову SOC, котрий разом з генеральним директором GNIS керує всім процесом виведення нових сортів, їх реєстрації (занесення до каталогу), насінництва та розповсюдження. GNIS має 6 регіональних відділень по країні.
   Є різні програми, згідно з якими здійснюється грошове заохочення фермерів, які використовують сортове сертифіковане насіння. У Франції вважається невигідним, з економічного погляду, засівати площі насінням власного виробництва, тобто несертифікованим. Хоча згідно з чинним законодавством країни, фермери мають право застосовувати власне зерно, як посівний матеріал, лише для власних потреб, а не для продажу.
   Досить цікавим і необхідним для вивчення може бути досвід використання кондиційного (сертифікованого) та некондиційного (FSS - Farm Saved Seed - насіння для власних потреб) насіннєвого матеріалу країнами Європейського Союзу й зокрема Литвою.
Якщо продаж кондиційного посівного матеріалу зернових культур у деяких країнах ЄС сягає 75-90% (Данія, Нідерланди), то середнє використання в Європі - близько 50%. Однак тільки 16% виробничих посівів висівають сертифікованим посівним матеріалом у Польщі. Це один із найгірших результатів серед країн Європейського Союзу. У цій класифікації, за Польщею знаходиться також Литва - лише 8%.
   У Литві, як і в інших країнах світу, за використання кондиційного насіння виплачуються ліцензійні платежі (роялті). За використання некондиційного насіння (FSS) прийнято сплачувати селекційні платежі. Якщо ліцензійні платежі виплачуються за 1 т реалізованого сортового насіння пшениці в сумі 30-34 євро, то за селекційне насіння цього ж самого сорту, яке фермер „виростив для себе” зі свого минулорічного врожаю, сплачують селекційні платежі у розмірі 2,5-3,0 євро за 1 га, або 50% від розміру роялті на 1 га посіву.
   Тобто національна селекція має змогу одержувати додаткове фінансування на її розвиток за рахунок висіву як кондиційного, так і некондиційного насіння того самого сорту. За їхніми розрахунками, від ліцензійних платежів селекціонери одержують лише 20%, інші - 80%. Це є селекційні платежі завдяки використанню Farm Saved Seed - насіння для власних потреб.
Відповідно до регламенту ЄЄ № 2100/94 від 27 липня 1994 року правовий захист сортів рослин (OL 2004 р. спеціальне видання, 3-й розділ, 16-й том, с. 390) з останніми правками, внесеними 20 грудня 2007 р., а також регламентом ЄЄ № 15/2008 (OL 2008 L8, р. 2), 14 ст. та Закону захисту сортів рослин Литовської Республіки від 22 листопада 2001 р. № IX-618, Zin., 2001, № 104-3701) вказівками 28 ст., фермер або інший власник землі, використовуючи насіння сортів із правовим захистом для вирощування у своєму господарстві й для подальшого висіву зобов'язаний заплатити селекційну оплату селекціонерові сорту або його уповноваженому представникові. Згадану сплату здійснювати не потрібно, якщо фермер вирощує менше ніж 30 га зернових, включаючи ріпак, і менше ніж 10 га картоплі (Наказ міністра сільського господарства Литовської Республіки № 3D-371 від 23 червня 2004 р.).
   Згідно із вимогами Європейського регламенту 1768/95ES (вони поширюються на всі країни ЄЄ, їх не треба додатково вводити в законодавство окремих країн, регламенти напряму не діють, для їх регуляції слід створювати місцеві закони або інші регулювання) порядок оплати селекційної винагороди визначає селекціонер, який може сам збирати виплати або дати письмову довіреність іншим, а фермер, або інший користувач сорту, має індивідуальний обов'язок сплатити. Селекційні виплати можна збирати за останні три роки.

   Селекційні виплати Євросоюзу, як правило, досягають 50% від середньої ліцензійної плати. Відповідно до чинної практики в Литві середня ліцензійна плата становить: зернових - 4,92 євро з 1 га, для ріпаку - 8,11 і картоплі - 37,36 євро з 1 га.
2 лютого 2012 року на засіданні Президії сільськогосподарської палати Литовської Республіки, в якому брали участь землеробські організації та представники селекціонерів, дійшли до згоди зменшити селекційний розмір оплати: для декларованих площ зернових - 2,61 євро/га +21% ПДВ; ріпаку - 6,66 євро/га + 21% ПДВ; картоплі - 20,27 євро/га +21% ПДВ.
Селекційні платежі в Литві збирає Асоціація фахівців із насінництва в країні. Асоціація одержала дозвіл від Державної служби із захисту даних і довіреності селекціонерів. Міністерство сільського господарства або інші державні установи у процес збирання селекційних платежів не втручаються.

49047, г.Днепропетровск, ул.Савченко,10 Тел./факс:(0562) 42-31-19 E-Mail: library@libr.dp.ua