Студенту на замiтку
Звернення
Аудит
Бухгалтерський облік
Винахідництво
Екологія
Економіка
   Економіка підприємства
   Історія економіки
   Логістіка
   Страхування
   Цінні папери
   Корпоративне управління
Етика. Естетика
Інтелектуальна власність
Історія
Культурологія
   Культура, мистецтво, суспільство
   Культурне співробітництво
   Менеджмент в галузі культури
   Оперне, балетне мистецтво України
   Сучасна українська музика
   Українська книга
   Українське кіно
Маркетинг
Менеджмент
   Контроль і ревізія
   Корпоративне управління
Мистецтво
Мовознавство
Оподаткування
Педагогіка
Політика
   Державне управління
Право
   Авторське право
   Адміністративне право
   Господарче право
   Екологічне право
   Конституційне право
   Кримінально-процесуальне право
   Кримінальне право
   Кримінологія
   Митне право
   Міжнародне право
   Правоохоронна діяльність
   Сімейне право
   Соціальне право
   Фінансове право
   Цивільне право
   Цивільне процесуальне право
Психологія
   Організаційна психологія
   Психологія конфлікта
   Психологія особистості
   Педагогічна психологія
   Психологія спорту
   Психологія творчості
   Юридична психологія
Сільське господарство
Філософія
Фінанси

Сільське господарство


Політика розвитку сільських територій в Україні.
 
Аграрний сектор є системоутворюючим елементом національної економіки, який забезпечує розвиток технологічно пов'язаних галузей і формує соціально-економічні засади розвитку сільських територій, основи забезпечення продовольчої та (у певних межах) економічної, екологічної та енергетичної безпеки. Щодо аграрного сектору економіки України, то на сьогодні через нагромаджені в галузі проблеми стан і темпи її розвитку залишають бажати кращого.




Сава, Андрій Петрович (кандидат економічних наук; старший науковий співробітник; докторант; Національний науковий центр "Інститут аграрної економіки"). 
 
Нормативно-правове забезпечення управління розвитком сільських територій // Економіка АПК : міжнародний науково-виробничий журнал . - 2018. - № 6. - С. 87-93

Аннотация: Обґрунтовано основні засади формування нормативно-правової системи та державної політики у сфері управління сільськими територіями; визначено послідовні етапи становлення законодавчої бази регулювання функціонування сільських територій та виявлено її недоліки у задоволенні економічної та соціальної складових їх розвитку; запропоновано напрями вдосконалення нормативно-правової системи, що забезпечить реалізацію механізму управління комплексним розвитком сільських територій в умовах децентралізації. Сформовано авторський підхід до розроблення і впровадження нормативно-правової системи управління розвитком сільських територій в умовах децентралізації, що дасть можливість скоординувати діяльність органів державної влади та місцевого самоврядування у вирішенні питань ефективного функціонування сільських територій.
 
   Необхідність соціально-економічного розвитку українського села відзначається і на державному рівні, і в працях багатьох вітчизняних вчених. Однак є широке коло проблем сільських територій. Серед них можна виділити такі:
1. Нераціональне використання природних ресурсів, особливо земель сільськогосподарського призначення; зниження родючості ґрунту внаслідок недостатніх природоохоронних та агротехнічних заходів у землекористуванні; забруднення поверхневих та ґрунтових вод; безладне формування відходів.
2. Організаційне становлення національної економіки. Це пов'язано із трансформацією господарських відносин у переході до ринкових умов та зниженням економічного потенціалу багатьох галузей.
3. Деформації структури виробництва. Значна частка валового внутрішнього продукту виготовляється у застарілих і несприйнятливих до науково-технічного прогресу і сучасної організації бізнесу підприємствах. У сільському господарстві майже половина продукції взагалі виробляється в господарствах населення, що не може свідчити про найвищий рівень суспільної організації виробництва. На ринку відсутня стандартизована продукція, яких потребує внутрішній і особливо зовнішній ринок.
4. Недосконалість механізмів інвестиційного забезпечення. Інвестиційні ресурси реального сектору економіки формуються переважно за рахунок власних коштів підприємств, значну частину яких становлять амортизаційні відрахування. Залишається вкрай вузьким сегмент довгострокового кредитування.

Слід наголосити, що законодавчо-нормативне забезпечення економічних реформ несе в собі об'єктивні та суб'єктивні протиріччя трансформаційних процесів в Україні. А щодо розвитку сільських територій, то це питання законодавчо підкріплено недостатньо: переважають декларації, проголошення намірів, а не чітке визначення пріоритетів.
Такий висновок можна зробити, аналізуючи законодавчу базу трансформації аграрного сектору економіки України, як одного із векторів державної політики у досліджуваній сфері. Не викликає сумніву, що переважна більшість законів України, указів Президента України, постанов Уряду з проблем проведення аграрної реформи тією чи іншою мірою торкаються сільських територій. Однак законодавче гарантування перспектив саме комплексного розвитку села в умовах аграрної реформи не відійшло ще від традицій «залишкового принципу».





Могильний, О. М. (доктор економічних наук; професор кафедри теоретичної і прикладної економіки). 

Стан сільських домогосподарств та зайнятості в сільських територіях: причини та наслідки державного регулювання в період аграрних реформ // Економіка та держава : міжнародний науково-практичний журнал. - 2018. - № 6. - С. 9-16 

Аннотация: У результаті дослідження критично осмислено окремі догмати соціалістичної політекономії, що виправдовувала дискримінацію селян за майновим станом у період побудови "справедливого суспільства". Здійснено порівняльний аналіз сукупних ресурсів сільських і міських домогосподарств та спрямованість окремих державних програм на збалансований розвиток сільських територій. Охарактеризовано стан трудових ресурсів, ринок праці, неформальну зайнятість та трудову міграцію сільського населення. Концептуально визначено інноваційні напрями залучення членів сімейних фермерських і особистих селянських господарств та інших малих форм підприємництва сільської місцевості до продуктивної зайнятості й системи державного соціального страхування з урахуванням практик країн ЄС.

Заможне селянство "не вписувалось" у плани побудови безкласового соціалістичного укладу на селі, оскільки винятково з класових позицій розглядалась дрібнобуржуазна сутність селянина, який має нібито дві душі — "душу власника і душу робітника". Сам інститут приватної власність на землю розглядався як живильне середовище для такого "роздвоєння" особистості селянина. Нібито на вигоду соціалізму і на користь самих же селян усі землі було націоналізовано. З цього приводу відомий історик, соціолог і дипломат В. Липинський (1882—1931) у своїх "Листах до братів-хліборобів" писав, що використавши "російський брошурковий соціалізм" українська інтелігенція, несподівано опинившись у вирі державотворчого процесу, також взяла на озброєння ідеологію "здекласованого селянства": пів-проле- таріату, пів-хлібороба. Іншими словами, "поки землі не має — більшовик, раз землю придбав — хлібороб-монархіст" .Зокрема й через не було використано потенціал середнього й заможного селянства для побудови Незалежної Української Держави. Натомість вона стала полігоном для проведення руйнівних соціально-економічних експериментів і знищення великотовар- ного сільськогосподарського виробництва.
Події 30-х років в Україні здійснювалися також під диктатом російської імперської політики і позначилися суцільною колективізацією селян, експропріацією їхнього майна, голодоморами, забороною на оформлення паспорту та іншими волюнтаристськими кампаніями. Трагічні наслідки тих ворожих щодо селян акцій і нині істотно стримують розвиток аграрного сектора та економіки України.
Тож виглядає цілком обгрунтованим, що й через більш, ніж чверть століття проголошення незалежності держави Україна боротьба громадян за справедливий суспільний лад лише загострюється. Нині масові акції громадянської непокори і вибори до місцевих органів самоврядування проходять під соціально-економічними гаслами: "Збережемо село — збережемо Україну!", "Розвинуте фермерство — майбутнє сільського господарства!", "Україна без панів!", "Сили нації — за Україну без олігархів!" тощо.
Останні роки масово спостерігається таке явище як сімейне безробіття, коли всі працездатні члени родини тривалий час не мають постійної роботи. Через безвихідь і втрату перспективи на гідну працю селяни покидають свої оселі й шукають роботу не тільки в містах України, а й за кордоном. За офіційними даними, за 2015—2017 рр. сільські трудові мігранти становили 640 тис. осіб, це майже така ж кількість, що й серед містян. Але частка сільських трудових мігрантів удвічі перевищує цей показник у загальній кількості населення — 6,9 і 3,4% відповідно. При цьому маємо усвідомлювати, що дані Держстату України показують лише тенденцію цього явища і в рази відрізняються від кількісних показників виїзду за кордон з єдиною метою — пошуку роботи. Обезлюдіють вже не окремі так звані неперспективні села, а цілі сільські райони, що офіційно визнаються депресивними.




Шульга, О. А. (кандидат економічних наук; доцент; докторант кафедри політичної економії). 

Стратегічні напрями аграрної політики в Україні // Економіка України : науковий журнал. - 2018. - № 5. - С. 3-21. 

Аннотация: Сформульовано теоретичну концепцію і запропоновано модель економічної політики держави щодо розв'язання соціально-економічних суперечностей аграрного сектору  національної економіки. Запропоновано систему відповідних заходів. Визначено принципи аграрної політики, які мають бути дотримані державою при проведенні аграрних реформ.

Концепція економічної політики держави щодо розв'язання економічних і соціальних суперечностей у системі аграрних відносин базується на тому, що неможливо побудувати ефективні аграрні відносини та сформувати дійову систему мотивації праці й виробництва, не розв'язавши суперечності у системі відносин власності на землю. Зміст моделі економічної політики держави можна сформулювати у такий спосіб: усе, що є вигідним з точки зору суспільних інтересів, має бути вигідним і з точки зору інтересів суб'єктів аграрних відносин. Саме з таких позицій виходять при формуванні аграрної політики у розвинутих країнах світу, де суперечності приватної власності на землю розв'язуються шляхом встановлення контролю з боку суспільства за використанням землі та за дотриманням умов її купівлі-продажу.
Подальша трансформація земельних відносин в Україні має відбутись у два етапи. На першому з них пропонується надати право купівлі земель цієї категорії державі. Другий етап, на якому стане можливим скасування мораторію на купів- лю-продаж земель сільськогосподарського призначення, може розпочатися лише тоді, коли у суб'єктів господарювання буде сформовано належну аграрну культуру, а у країні з'явиться достатня кількість ефективних землевласників і землекористувачів. При цьому важливо законодавчо передбачити, що на другому етапі покупцями земель зможуть бути виключно національне агентство із земельних ресурсів і громадяни України. Щодо іноземців, то їм має бути надано лише право орендувати землю.
   Можна виокремити такі напрями удосконалення аграрної політики в Україні: формування цивілізованого ринку земель сільськогосподарського призначення; сприяння зростанню товарності особистих селянських господарств ; розвиток сільськогосподарської кооперації, кластерної організації агропромислового виробництва та управління ним; сприяння впровадженню нових техніки і технологій; масове підвищення професійно-кваліфікаційного рівня працівників; активізація інноваційної діяльності сільськогосподарських підприємств; розв'язання соціально-економічних проблем розвитку сільських територій; удосконалення екологічної політики.



Єрмаков, О. Ю. (доктор економічних наук; професор; завідувач кафедри економіки праці та соціального розвитку). 

До проблеми формування і використаня трудового потенціалу на засадах сталого розвитку сільських територій // Економіка та держава : міжнародний науково-практичний журнал. - 2018. - № 5. - С. 28-33 

Аннотация: Встановлена можливість впливу на стан трудового потенціалу шляхом цілеспрямованої взаємодії із зовнішнім середовищем, зокрема, сільськими територіями. Виявлено наявність багатьох зацікавлених сторін, які потребують високоякісних трудових ресурсів для вирішення власних інтересів чи інтересів розвитку сільських територій. На основі узгодження мотивів зацікавлених сторін, сформовано матрицю ключових стейкхолдерів розвитку трудового потенціалу сільського населення, ідентифіковано можливість та інструменти їх впливу на стан цього потенціалу. Запропоновано розвивати можливості спільної реалізації інтересів і впливів груп стейкхолдерів у межах кластерної моделі управління розвитком трудового потенціалу сільських територій регіону. Визначено концептуальні засади організації управління кластером та механізм реалізації комплексної стратегії розвитку сільських територій в контексті вдосконалення трудового потенціалу.

Функції сільських територій тісно пов'язані із розвитком трудового потенціалу за різними параметрами.
Вирішуючи соціальні, адміністративні, екологічні та економічні проблеми сільських територій, органи місцевого самоврядування сприяють покращенню демографічної ситуації, привабливості сільських населених пунктів для проживання, підвищують психофізичний, інтелектуальний, морально-культурний, мотиваційний та інший потенціал. Здійснюючи раціональну реалізацію функцій сільських територій, можна суттєво покращити стан трудового потенціалу та рівень його використання.
Фінансування процесів навчання і набуття нових компетентностей для сільських мешканців повинно мати загальний характер. Зважаючи на те, що більшість мешканців сільських територій — це самозайняті фермери та власники невеликих наділів, то основний акцент потрібно робити саме на них. Навчання повинно стосуватися не тільки технічних знань, але й механізмів кооперації, спільної діяльності, розробки і реалізації спільних проектів на засадах пайової чи іншої участі тощо. Це дозволить покращити не тільки стан трудового потенціалу, але й створити умови для стимулювання розвитку дрібних селянських господарств.




Кононенко, Олена Миколаївна (молодший науковий співробітник відділу земельних відносин та природокористування; Національний науковий центр "Інститут аграрної економіки"). 

Європейські практики підтримки сталого розвитку сільських територій у контексті удосконалення земельних відносин // Економіка АПК : міжнародний науково-виробничий журнал . - 2018. - № 4. - С. 95-102 

Аннотация: Здійснено аналіз політики сталого розвитку сільських територій ЄС в контексті удосконалення земельних відносин. Наведено обсяги фінансування країн - членів ЄС на період 2014-2020 pp. із Європейського аграрного фонду розвитку сільських територій. На прикладі Франції, Німеччини та Польщі показано відповідальні координуючі органи, пріоритети й завдання програм, спрямованих на розв'язання економічних, соціальних та екологічних проблем збалансованого сільського розвитку. Висвітлено стан та перспективи органічного виробництва в ЄС як складової земельних відносин, процесу екологізації та поширення доброчесних практик фермерами. Описано секторальні зобов'язання України як асоційованого члена ЄС щодо зближення політики і законодавства в галузі сільського господарства та розвитку сільських територій.

 Сталий розвиток сільських територій залежить від двох основних чинників: запровадження ринкового обігу земель сільськогосподарського призначення та поглиблення євроінтеграційних процесів у цій сфері. Отже, для України надзвичайно корисним і повчальним є досвід країн Євросоюзу щодо законодавчого регулювання.

Європейська політика розвитку сільських територій фінансується за рахунок Європейського аграрного фонду їх розвитку (the European Agricultural Fundfor Rural Development - EAFRD), бюджетом якого передбачено 99,6 млрд євро на 2014-2020 pp. На цей період розроблено 118 різних програм розвитку сільських територій в усіх країнах ЄС, серед них 20 представили по одній, а решта країн - по дві і більше программ.
   Проте кошти з Європейського аграрного фонду розвитку сільських районів не виділяються в автоматичному режимі, чи за принципом «кому скільки потрібно». Кожна держава має розробити інклюзивні програми і пройти певні процедури щодо ухвалення їх в структурах Єврокомісії. В окремих країнах цим займаються спеціально підготовлені фахівці консалтингових (дорадчих) служб.
Серед пріоритетних напрямів сталого розвитку сільських територій в ЄС особливе значення приділяється доброчесним сільськогосподарським практикам. Адже сучасне сільське господарство в гонитві за конкурентною врожайністю культур і продуктивністю тварин інтенсивно експлуатує природні ресурси, невпинно нарощує техногенне навантаження на довкілля, надмірно використовуючи синтетичні добрива, агрохімікати, біологічно активні добавки, в тому числі стимулятори росту, заборонені лікарські препарати тощо. Бізнесові технології в аграрному виробництві, як правило, виправдовуються необхідністю розв'язання продовольчої проблеми, але водночас загострюють іншу, не менш важливу для всього людства - глобальну екологічну проблему.
   Зближення політик і законодавства України та ЄС у земельних відносинах, децентралізація влади, проведення реформ в освіті, медицині, культурі, соціальному страхуванні, житловому будівництві, комунальному господарстві та інших життєво важливих сферах для сільського населення відкриває для України реальний шанс здійснити перехід на інноваційну модель інклюзивного сталого розвитку сільських територій з урахуванням особливостей кожного регіону.



Усюк, Тетяна Вікторівна (кандидат економічних наук; в. о. декана факультету економіки та менеджменту; старший викладач кафедри міжнародних економічних відносин та європейської інтеграції; Житомирський національний агроекологічний університет ). 

 Методичні підходи до оцінки ефективності розвитку сільських територій за умов сталості // Економіка АПК : міжнародний науково-виробничий журнал . - 2018. - № 2. - С. 64-70 

Аннотация: Встановлено, що сталий розвиток сільських територій є процесом сутнісно-якісних змін у сільському соціумі, що здебільшого займається веденням сільського господарства, на основі досягнення оптимального співвідношення між економічним розвитком, раціональним використанням природних ресурсів і забезпеченням зростання матеріальних і духовних потреб селян. Розроблено алгоритм формування оцінки ефективності сталого розвитку сільських територій, що передбачає ряд етапів. Доведено необхідність здійснення оцінки ефективності сталого розвитку сільських територій на основі виявлення зовнішніх і внутрішніх загроз соціально-економічного й екологічного спрямування, що у свою чергу дало змогу розробити комплекс заходів щодо інституційного регулювання, визначити напрями формування оперативних програм для нівелювання та попередження наростаючих проблем у контексті забезпечення сталого розвитку сільських територій. 

Протягом останніх десятиліть в Україні спостерігається негативна тенденція щодо зміни показників якості життя сільського населення. Це викликано рядом дестабілізуючих чинників, що зумовили зниження доходів і рівня життя сільських мешканців, погіршення демографічної, екологічної й етнічно-культурної ситуації на селі. Збільшення кількості депресивних і знелюднених сільських територій прискорює деградаційні процеси в українській економіці та створює загрозу не лише для економічної, а й для національної безпеки. Тому формування сучасної методики оцінки сталого розвитку сільських територій та створення на цій основі якісно єдиного інституційного середовища є чинником подолання існуючих соціально-економічних та екологічних диспропорцій у розвитку сільської економіки в цілому.
Необхідність здійснення оцінки ефективності сталого розвитку сільських територій визначається виявленням зовнішніх і внутрішніх загроз соціально-економічного й екологічного спрямування. Це у свою чергу дало змогу розробити комплекс заходів щодо інституційного регулювання, визначити напрями формування оперативних програм для нівелювання та попередження наростаючих проблем у контексті забезпечення сталого розвитку сільських територій. Зважаючи на процеси реформування й децентралізації, адаптація до сучасних інституційних змін у розвитку села відбувається за умови, що сукупність показників розвитку позитивно змінюється у часі, тобто спостерігається нарощування результативної ознаки або досягається позитивний ефект.

 Розвиток сільських територій є стратегічним завданням аграрної, соціальної й регіональної політик, а також основним пріоритетом продовольчої безпеки України. Відповідно оцінка рівня сталого розвитку сільських територій повинна здійснюватись із використанням сучасних методичних інструментів і методик, які відображають економічні, екологічні, соціальні й інституційні показники розвитку сільської місцевості. в умовах реформування органів місцевого самоврядування значно зростає необхідність розробки системи показників та індикаторів сталого розвитку сільських територій. Важливим аспектом є врахування специфіки природно-географічної, виробничо-господарської й соціально-екологічної складових розвитку конкретної території.








Замовити повніше сторінки з періодичних видань скористуйтесь послугою 
  

електронної доставки документів  ЕДД





49047, г.Днепропетровск, ул.Савченко,10 Тел./факс:(0562) 42-31-19 E-Mail: library@libr.dp.ua

Copyright  ©  2000-2010 Дніпропетровська обласна універсальна наукова бібліотека