Студенту на замiтку
Звернення
Аудит
Бухгалтерський облік
Винахідництво
Екологія
Економіка
   Економіка підприємства
   Історія економіки
   Логістіка
   Страхування
   Цінні папери
   Корпоративне управління
Етика. Естетика
Інтелектуальна власність
Історія
Культурологія
   Культура, мистецтво, суспільство
   Культурне співробітництво
   Менеджмент в галузі культури
   Оперне, балетне мистецтво України
   Сучасна українська музика
   Українська книга
   Українське кіно
Маркетинг
Менеджмент
   Контроль і ревізія
   Корпоративне управління
Мистецтво
Мовознавство
Оподаткування
Педагогіка
Політика
   Державне управління
Право
   Авторське право
   Адміністративне право
   Господарче право
   Екологічне право
   Конституційне право
   Кримінально-процесуальне право
   Кримінальне право
   Кримінологія
   Митне право
   Міжнародне право
   Правоохоронна діяльність
   Сімейне право
   Соціальне право
   Фінансове право
   Цивільне право
   Цивільне процесуальне право
Психологія
   Організаційна психологія
   Психологія конфлікта
   Психологія особистості
   Педагогічна психологія
   Психологія спорту
   Психологія творчості
   Юридична психологія
Сільське господарство
Філософія
Фінанси

Сільське господарство


Інвестиційне забезпечення як основа розвитку аграрної економіки України
 

Однією з актуальних проблем розвитку аграрного сектора економіки України в сучасних умовах є забезпечення сільського господарства необхідними фінансовими та матеріальними ресурсами, основним джерелом яких являються інвестиції. На даний час Україна перебуває в інвестиційній кризі, яка характеризується зниженням інвестиційної діяльності суб'єктів господарювання через низький рівень активності інвесторів. Причиною цьому є несприятливий інвестиційний клімат в країні, що в свою чергу виник через нестабільне та надто ризиковане економічне становище країни.
В аграрному секторі економіки України в умовах дефіциту інвестиційних ресурсів та обмежених можливостей державної підтримки інвестування та наявності високого рівня ризиків для проведення інвестиційної діяльності, інвестиційна політика держави має бути спрямована на впровадження дієвих механізмів стимулювання залучення вітчизняного й іноземного капіталу та створення ефективної системи управління інвестиційними процесами в аграрному секторі економіки.




Коновал, Олена Іванівна. Ефективність інвестування у приріст оборотного капіталу сільськогосподарських підприємств // Економіка АПК. - 2016. -№ 11. -  С. 49-54

Досліджено сучасний стан інвестиційних процесів у сільському господарстві, виявлено фактори, що впливають на процес залучення інвестицій, визначено напрями інвестиційних вкладень, досліджено ефективність інвестування у приріст оборотного капіталу та визначено шляхи підвищення в сільськогосподарських підприємствах України. Встановлено, що в умовах відсутності макроекономічної стабільності в Україні, високих ризиків і невизначеності ринкового середовища найменш ризиковим при вирощуванні сільськогосподарських культур є інвестування приросту запасів матеріальних оборотних активів. При вирощуванні зернових та технічних культур при існуючій структурі капіталу в сільськогосподарських підприємствах України оптимальними у 2014 році були витрати на засоби захисту рослин на рівні 500-600 грн/га, витрати на мінеральні добрива - 1000-1200 грн/га. Збільшення витрат на ці оборотні засоби понад встановлений оптимальний рівень без впровадження ресурсозберігаючих технологій, нових сортів і гібридів сільськогосподарських культур та без використання високопродуктивної техніки супроводжувалося зниженням ефективності виробництва продукції. 

    Нарощування обсягів виробництва сільськогосподарської продукції, підвищення результативності функціонування і конкурентоспроможності підприємств галузі та, як результат, зміцнення продовольчої безпеки й розв'язання соціальних проблем у сільській місцевості, неможливе без широкого залучення інвестицій в аграрне виробництво. Сучасний стан аграрного сектору економіки України характеризується спадом інвестиційної діяльності через низьку активність іноземних інвесторів та нестачу внутрішніх інвестиційних ресурсів у сільськогосподарських підприємствах. 
    Політична й економічна нестабільність у країні, військові дії на сході України, високий рівень ризиків, низькі рейтинги інвестиційної привабливості української економіки, звуження ринку через різке скорочення купівельної спроможності населення протягом 2014-2015 років знизило інвестиційний інтерес як до аграрного сектору, так і до економіки України в цілому.
   У 2015 році частка інвестицій у сільське господарство іноземних інвесторів становила 1,2% від загального обсягу прямих іноземних інвестицій в економіку України . З кожним роком обсяг прямих іноземних інвестицій має тенденцію до зменшення. Основними причинами цього є недосконала законодавча база, відсутність макроекономічної стабільності, високі ризики та невизначеність ринкового середовища, надмірний податковий тиск, відсутність повноцінного ринку землі й інші чинники, які ускладнюють процес формування інвестиційно-привабливого середовища в країні. За таких умов інвестиційні проекти в Україні вважаються привабливими при забезпеченні річної дохідності інвестицій понад 35-40%.
Основними напрямами реального інвестування в сільськогосподарських підприємствах є капітальне інвестування (придбання цілісних майнових комплексів, нове будівництво й реконструкція виробничого об'єкта, оновлення або модернізація окремих видів обладнання), інноваційне інвестування в нематеріальні активи та інвестування приросту запасів матеріальних оборотних активів. Термін окупності інноваційних інвестицій, зазвичай, найбільш тривалий і становить майже 10-20 років та більше. Окупність капітальних інвестицій у будівництво й реконструкцію насіннєвих заводів, тваринницьких комплексів і ферм, купівлю нових сільськогосподарських машин та обладнання становить у середньому від 4 до 15 років. Повернення оборотного капіталу в сільськогосподарському виробництві залежно від його виду (насіння, засоби захисту рослин, мінеральні добрива, пальне, корми тощо) здійснюється через 6-15 міс. Вкладення коштів у всі ці напрями забезпечують подальший розвиток сільськогосподарського виробництва.
   Проте в умовах нестабільної політичної та економічної ситуації в країні, обмеженості інвестиційних коштів найпривабливішим сегментом як для внутрішнього, так і зовнішнього інвестора залишиться вирощування сільськогосподарських культур, у структурі витрат на які оборотний капітал займає до 80%. Про це доводять результати дослідження залежності величини валової продукції сільського господарства в аграрних формуваннях областей України в 2014-2015 роках від розміру площі сільськогосподарських угідь, величини оборотного капіталу й обсягу інвестицій в основний капітал. Проведений кореляційно-регресійний аналіз показав несуттєвий вплив освоєних інвестицій в основний капітал на зміну величини валової продукції сільського господарства, оскільки їх обсяг не перевищував вартості основних засобів.




Кісіль, Микола Іванович. Наукові дослідження інвестиційних проблем в аграрному секторі економіки  // Економіка АПК. -  2016. -№ 6. -  С. 84-96.

Викладено досвід проведення безперервних системних досліджень інвестиційних проблем розвитку аграрного сектора економіки, що здійснювалися в Національному науковому центрі "Інститут аграрної економіки" за період із часу його створення в 1956 році. Виявлено закономірності розвитку цих досліджень. Їхні результати суттєво вплинули на економічний і соціальний розвиток аграрного сектора економіки. Продовження досліджень інвестиційних проблем є об'єктивною умовою розвитку аграрного сектора економіки у майбутньому. Визначено найактуальніші напрями цих досліджень.

Успішний розвиток аграрного сектору економіки неможливий без інвестицій. На кожному етапі розвитку їх спрямовують на розв'язання різноманітних завдань, сукупність заходів і витрат по яких характеризує масштаб інвестиційної проблеми в секторі. Зі зміною економічних умов та стану матеріально-технічної бази суб'єктів господарювання в аграрному секторі економіки змінюється масштаб цієї проблеми, стратегія її розв'язання, а також напрями, пріоритети, механізми і завдання. Інвестиційні завдання, що успішно розв'язувалися суб'єктами господарювання й відповідними органами управління на кожному етапі розвитку, мали належне наукове обгрунтування. Узагальнення результатів безперервно накопичуваного багаторічного досвіду системних наукових досліджень інвестиційної проблематики в Україні має важливе значення як для удосконалення їх організації та планування, так і для розроблення й упровадження науково обгрунтованих заходів щодо підвищення ефективності інвестицій в аграрному секторі економіки.  Інвестиційні проблеми розвитку аграрного сектору економіки України є предметом cистемних наукових досліджень, здійснюваних постійно в Українському науково-lослідному інституті економіки і організації сільського господарства ім. О.Г. Шліхтера, а нині - у Національному науковому центрі "Інститут аграрної економіки" (далі Інститут) із часу його заснування.
   Для проведення досліджень інвестиційної проблематики потрібна відповідна наукова методологія, яка в економічних дослідженнях є однією з найскладніших і багатоаспектних, а її застосування в аграрному секторі економіки має враховувати особливості інвестування його розвитку. Початок формування наукової методології досліджень інвестицій, яка використовувалася й поглиблювалася в Інституті, було закладено ще в період індустріалізації промисловості та колективізації сільського господарства, коли в наукових інститутах, створених О.Г. Шліхтером у 1928-1932 роках, а з 1936 року – у підрозділах Інституту економіки HAH, вивчалися найактуальніші аспекти інвестиційного забезпечення колективних, селянських й інших господарств. Інвестиційну проблему в сільському господарстві на той час зумовлювали незадоволені потреби державних, колективних та одноосібних господарств у їх технічному переозброєнні, організації використання й централізованого обслуговування сільськогосподарської техніки і в кредитному забезпеченні. 
   Для прийняття складних інвестиційних рішень суб'єктам господарювання потрібно добре володіти відповідними методами. Пропозиції щодо застосування таких методів для потреб промисловості розробили українські вчені й практики, зокрема щодо визначення показника приведених витрат
(Кукель-Краєвський С.А. - 1923р.; Юшков Л. - 1928 р.)
   Розширення масштабів будівництва об'єктів і придбання техніки сільськогосподарськими підприємствами наприкінці 50-х та на початку 60-х років XX ст. посилило необхідність застосування у проектних розробках і на практиці спеціальних методів та підходів до оцінки капітальних вкладень. Ці
дослідження в Інституті після його створення започаткував І.Й. Дорош, який у 1957-1960 роках розробив методику визначення економічної ефективності капітальних вкладень і пропозиції щодо її підвищення у сільську електрифікацію, яка на той час була найважливішим напрямом переведення сільського господарства на новий технологічний уклад. Результати цих досліджень тривалий час використовувалися проектними організаціями, практиками й науковими установами в техніко-економічних обґрунтуваннях проектів капітальних вкладень у сільську електрифікацію.
   Розвиток аграрних галузей у наступні періоди вимагав комплексності та системності в наукових дослідженнях. Такі дослідження інвестиційних проблем розвитку сільськогосподарських підприємств були розпочаті в Інституті після створення у 1963 році відділу ефективності капітальних вкладень. Співробітники відділу (керівник Дорош І.И., основні виконавці Нільський В.Г., Луцій П.М., Заінчковський А.О., ШпаченкоР.П.) у 1963-1965 роках працювали над темою "Економічна ефективність капітальних вкладень у колгоспах". Вони вперше здійснили ґрунтовні оцінки динаміки, структури й напрямів капітальних вкладень у сільське господарство України, розробили пропозиції щодо методів визначення ефективності вкладень, механізмів і шляхів її підвищення, стратегії розвитку сільського гсподарства, підходів до формування його матеріально-технічної бази та інвестиційного забезпечення, а також обґрунтували номативи капітальних вкладень у сільське господарство.
   Відділ ефективності капітальних вкладень Інституту з 60-х років минулого століття не лише очолив дослідження інвестиційної проблематики в сільському господарстві України, а й відіграв важливу роль в аналогічних загальносоюзних дослідженнях. На той час найактуальнішими були роботи, пов'язані з підготовкою проекту Типової методики визначення ефективності капітальних вкладень у сільське господарство, розробкою регіональних нормативів капітальних вкладень, обґрунтуванням потреби інвестицій та джерел їх фінансування. Результати проведених досліджень забезпечили
освоєння нових методів визначення абсолютної й порівняльної ефективності капітальних вкладень у сільському господарстві колишніх як УРСР, так і СРСР.
   У 2000-2005 роках значну увагу в наукових дослідженнях відділу інвестицій було приділено питанням підвищення інвестиційної  привабливості аграрного сектору економіки регіонів України в процесі реорганізації колективних сільськогосподарських підприємств у приватні агроформування. 
   Подальший розвиток наукових досліджень інвестиційних проблем уможливить
розв'язати завдання щодо формування конкурентоспроможного виробництва агропродовольчої продукції та зайняття ним належного місця у світовій економіці. Цей розвиток у перспективі слід здійснювати, насамперед, з урахуванням пріоритетів інвестицій і результатів наукових досліджень Інституту з інвестиційних проблем.





Дем'яненко, Сергій Іванович. Засади формування інструментів інвестиційної діяльності аграрних підприємств // Економіка України. - 2015. -№ 2. -  С. 61-69 .

Досліджено суть і структуру інструментів інвестиційної діяльності аграрних підприємств. Проаналізовано відмінності понять "інвестиційні інструменти" і "фінансові інструменти". Показано роль управління як інструменту інвестиційної діяльності та його вплив на ефективність господарювання аграрних підприємств

Згідно із Законом України, поняття "фінансові інструменти" трактується як цінні папери; строкові контракти (ф'ючерси); процентні строкові контракти (форварди); строкові контракти на обмін (на певну дату в майбутньому) у разі залежності ціни від процентної ставки, валютного курсу або фондового індексу (процентні, курсові або індексні свопи); опціони, що дають право на купівлю або продаж будь-якого із зазначених фінансових інструментів (у тому числі тих, які передбачають грошову форму оплати) (курсові та процентні опціони). Як бачимо, таке визначення даного поняття обмежується фінансовим ринком і не зачіпає інвестиційної діяльності як такої. Відповідно до існуючих в Україні стандартів бухгалтерського обліку , під фінансовими інструментами розуміють контракти, які одночасно спричиняють виникнення (збільшення) фінансового активу одного підприємства та фінансового зобов'язання або інструменту власного капіталу іншого. Основою фінансових інструментів є цінні папери — документи встановленої форми з відповідними реквізитами, що засвідчують грошові або інші майнові права, визначають взаємовідносини особи, яка їх розмістила (видала), та власника і передбачають виконання зобов'язань згідно з умовами їх розміщення, а також можливість передання прав, які підтверджуються цими документами, іншим особам. Усі цінні папери можуть бути використані для здійснення розрахунків, а також як застава для забезпечення платежів і кредитів.
З огляду на сказане, можемо стверджувати, що ототожнення або взаємо-заміна понять "інвестиційні інструменти" та "фінансові інструменти" є хибними і не відповідають суті даних понять. Під "фінансовими інструментами" треба розуміти лише певну частину поняття "інвестиційні інструменти". На нашу думку, як інвестиційні інструменти доцільно сприймати не тільки інструменти фінансового ринку, але й кредити банків та інших фінансових організацій під розвиток операційної діяльності підприємства, лізинг і страхування. Крім фінансових, існують ще й нефінансові інвестиційні інструменти (зокрема, не менш важливим у практиці залучення інвестиційних ресурсів є управлінський фактор, тобто вміння менеджерів підприємств залучити потенціальні джерела інвестицій та ефективно їх використовувати). Насамперед, це стосується кваліфікованого, грамотного подання інвестиційної пропозиції на основі проекту, який має заінтересувати та привернути увагу власників (управлінців) інвестиційних ресурсів. Написання надалі бізнес-плану реалізації інвестиційного проекту передбачає необхідність використання широкого спектра інструментів фінансово-економічного і ринкового аналізу, а також кількісного та якісного аналізу ризиків.
   Таким чином, інструмент інвестиційної діяльності слід розглядати у двох площинах — як інвестиційний ресурс і як елемент управління діяльністю підприємства. Інакше кажучи, інвестиційний інструмент — це засіб залучення і використання інвестиційних ресурсів суб'єктами економіки, який формується фінансовими та нефінансовими факторами з метою збільшення активів і підвищення ефективності господарської діяльності. При цьому різниця між інвестиційним джерелом та інвестиційним інструментом полягає у функціональному підході. Так, кредитування або лізинг можуть виступати і джерелами, і інструментами інвестиційної діяльності — залежно від того, з яких функціональних позицій їх розглядати. Кредит банку є джерелом інвестиційної діяльності аграрного підприємства. Проте використання цього кредиту підприємством у формі товарно-матеріальних цінностей є інструментом його інвестиційної діяльності. Це саме стосується й лізингу. Договір з лізинговою компанією на лізинг сільськогосподарської техніки чи обладнання — це джерело інвестиційної діяльності, а використання цієї техніки чи обладнання підприємством у виробничому процесі — це вже інструмент інвестиційної діяльності. Принципова відмінність між джерелом та інструментом інвестування полягає в тому, що джерело інвестування концентрується на можливості залучення інвестиційних ресурсів, а інструмент інвестування характеризує напрям, за допомогою якого відбуваються акумуляція цих ресурсів та управління ними.
   Підсумовуючи сказане, спробуємо сформулювати суть поняття "інвестиційні інструменти" як систему фінансових, організаційних, технологічних та управлінських заходів, які використовуються для залучення усіх можливих фінансово-економічних ресурсів, створених ринком, з метою розвитку операційної діяльності підприємства, спрямованої на реалізацію його інвестиційної стратегії. Тому інструменти інвестиційної діяльності підприємства є комплексними. Можна виокремити дві групи таких комплексних інструментів інвестиційної діяльності підприємства: фінансові та нефінансові. У свою чергу, фінансові інструменти поділяються на банківське кредитування, лізинг, власні кошти підприємства і кошти інвесторів, а нефінансові — на технологічні, організаційні та управлінські. 
Слід зазначити, що основним комплексним інструментом інвестиційної діяльності аграрних підприємств виступає банківське кредитування. Сільськогосподарське виробництво є кредитомістким, і без кредитних ресурсів його нормальне функціонування у сучасних умовах не можливе. На сьогодні комерційні банки надають аграрним підприємствам, здебільшого, короткострокові кредити, що використовуються для поточного операційного забезпечення господарської діяльності. Але і такі кредити можуть отримати далеко не всі аграрні підприємства. Недостатня доступність короткострокових кредитів протягом усього виробничого циклу (особливо позик, які надаються без забезпечення, або позик на придбання оборотних засобів) перешкоджає належному ресурсному забезпеченню багатьох товаровиробників, що є причиною низької ефективності діяльності вітчизняних аграрних підприємств (низьких врожайності сільськогосподарських культур і продуктивності сільськогосподарської худоби, якості продукції та доходів).
   У країнах ЄС і у США проблема кредитного забезпечення фермерів вирішується через фермерські кооперативні банки, через спеціальні державні фонди і структури з підтримки аграрного виробництва, а також через програми страхування продукції, основних фондів і доходів фермерів. Завдяки зазначеним факторам і можливості отримати довгострокові іпотечні кредити під заставу сільськогосподарської землі у цих країнах існує можливість нормального кредитного забезпечення сільськогосподарської діяльності.
Процес удосконалення управління інструментами інвестиційної діяльності аграрного підприємства слід здійснювати за такими основними напрямами: формування інвестиційної стратегії, яке теж передбачає оцінку наявних ресурсів і вибір інвестиційних інструментів; визначення напряму інвестування й розміру інвестиційних ресурсів; вибір технологічного, організаційного та управлінського забезпечення процесу інвестування; оцінка ланцюга вартості інвестиційного процесу та його результатів.
Процес формування інвестиційної стратегії аграрного підприємства є тією основою, на якій будується вся інвестиційна діяльність. Інвестиційна стратегія — це комплекс заходів, дій і рішень, спрямованих на розробку стратегії розвитку господарства для досягнення поставлених цілей. Вона передбачає організаційну стратегію, адаптацію до зовнішнього економічного середовища, розподіл виробничих ресурсів, координацію внутрішньогосподарської виробничої структури.
   Зв'язок формування інвестиційної стратегії з ефективністю господарювання здійснюється через прибуток (дохід), оскільки однією з основних цілей інвестиційної діяльності є забезпечення максимуму прибутку в довгостроковому періоді. Процес управління інвестиційними інструментами забезпечується завдяки чітко розробленій системі управління; чітко визначеним конкретним цілям господарювання у кожний певний період; визначенню проблем і розробці заходів щодо їх розв'язання; організації самокредитування на кооперативній основі для малих і середніх аграрних підприємств; організації використання землі, трудових ресурсів, обладнання, будівель, машин та інших засобів виробництва з якнайвищою ефективністю; розробці системи оцінок роботи працівників; розробці системи реагування на можливі зміни в умовах виробництва.





Безп'ята, Ірина Володимирівна. Особливості інвестиційної політики в аграрному секторі економіки // Економіка. Фінанси. Право. - 2015. -№ 5. -  С. 10-13.

Розглянуто особливості інвестиційної політики, її роль у сучасних умовах господарювання, визначені основні важелі державного регулювання формування інвестиційного клімату в аграрному секторі економіки.

Інвестиційну політику доцільно розглядати як комплекс заходів щодо підвищення рівня залучення наявного інвестиційного потенціалу до процесу відтворення, створення оптимальних умов для вкладення інвестицій, забезпечення стійкого соціально-економічного розвитку країни на основі використання Перспектив здійснення спільної інвестиційної діяльності держави та приватних суб'єктів підприємницької діяльності.
    Разом з тим, досліджуючи сутність державної інвестиційної політики, необхідно пам'ятати, що вона є складовою економічної політики держави, яка спрямована на врегулювання інвестиційних процесів у країні. У цьому сенсі показовим є таке визначення даного поняття: державна інвестиційна політика складова економічної політики, що проводиться державою у вигляді становлення структури та масштабів інвестицій, напрямів їх використання, джерел отримання інвестиційних ресурсів.
Сільське господарство є тією продовольчою галуззю національної економіки, стан якої прямо пропорційно залежить від коштів, в кладених у її розвиток, а саме - від інтенсивності інвестиційної діяльності. Саме активна державна інвестиційна діяльність в аграрному секторі є запорукою його стабільного розвитку та результативності.
  У науковій літературі значна увага приділяється різним підходам до формування інвестиційної політики. Проте практично всі згодні, що повна відмова від державного інвестиційного забезпечення сільськогосподарського товаровиробника не можлива через його галузеві особливості. Разом з тим є різні точки зору на ступінь інвестиційної підтримки аграрного сектору з боку держави, коли мова йде про його основні складові, їх залежність та пріоритетність розвитку на кожному етапі.
  Головна функція держави у ринковій економіці -не здійснення капітальних вкладень у виробництво (окрім галузей, пов'язаних з національною безпекою або з наслідками кризи), а створення умов для залучення інвестицій, виконання ролі гаранта стабільності вкладень та отримання доходів. Держава мусить регулювати інвестиційний процес на правовій основі. Державна політика повинна стати одним із вирішальних чинників економічного регулювання інвестиційної діяльності в аграрному секторі.
  За макроекономічне сприяння інвестиційної діяльності відповідає система органів державної влади, у розпорядженні якої є важелі прямої дії у вигляді централізованих державних капітальних вкладень в об'єкти загальнодержавного значення, розвиток державного сектора економіки, так і непрямі засоби регулювання інвестиційного середовища за рахунок грошово-кредитної, бюджетної (фінансування окремих загально-державних програм стратегічного характеру, дотації, субсидії тощо), антимонопольної та амортизаційної політики.
  Як основну причину кризи сільськогосподарського виробництва багато економістів називають, перш за все, ослаблення ролі державного регулювання і підтримки агропромислового комплексу. Загалом у розвинених країнах, навпаки, посилюється значення державної підтримки агропромислового комплексу. Витрати на реалізацію аграрної політики у вигляді прямої і непрямої підтримки постійно зростають, як це стверджує практика країн-ЄС.
Грошово-кредитна політика держави впливає на інвестиційні умови, регулюючи грошовий обіг і роботу банківської системи, яка, по суті, репродукує збільшення коштів в економічній системі не завжди на еквівалентній основі щодо сільськогосподарської галузі.
Одним з напрямів активізації інвестиційної діяльності у сільському господарстві розвинутих країн є стимулюючий механізм оподаткування, який включає податки на прибуток (чистий дохід) корпорацій; нерухомість, зокрема землю; капітал, що інвестується, або приріст основного капіталу; додану вартість; соціальне страхування найманої робочої сили та акцизи. Не зважаючи на такий широкий перелік, сумарно ці податки складають від 2,5 до 6% всіх фермерських витрат, із яких близько половини припадає на два податки: з прибутку і на нерухомість. Багато у чому це пояснюється наданням податкових пільг, завдяки яким фіскальні функції податків зведені до мінімуму. Проведення реформ податкової системи, що передбачають пільги у розвинених країнах, сприяють активному податковому стимулюванню розвитку НТП, що вимагає додаткових капітальних вкладень.
  Бюджетні важелі - це встановлена державою система різних видів податків, пільг, що практично створюють таку систему перерозподілу доходів підприємств і громадян країни, яку держава вважає оптимальною для формування прибуткової частини бюджету та збереження у підприємств і підприємців ринкових стимулів до роботи та отримання прибутків. Видатки і витрати бюджету, а також бюджетні кредити є вагомим засобом формування сукупного попиту, а через нього - стимулювання інвестицій взагалі та їх міжгалузевої структури. Навіть система соціальних бюджетних програм (не кажучи вже про прямі бюджетні інвестиції у державний сектор) впливає на структуру попиту, тому що соціальні виплати із бюджету отримують люди, які мають витратити їх на ринку споживчих товарів, а це у свою чергу стимулює виробництво, торгівлю та відповідні інвестиції для цього.
  Великого значення набуває проведення антимонопольної політики, яке доцільне не тільки у галузях, які є природними монополіями, а також відносно галузевих і локальних монополістів, що постачають продукцію для сільськогосподарських підприємств і тих, що купують у них.
В умовах України антимонопольна політика повинна запобігати подальшій монополізації в суміжних з аграрним виробництвом галузях. У цій ситуації доцільні тактичні заходи з реального обмеження прибутковості підприємств-монополістів (зокрема, сировинного і заготівельного характеру) через встановлення ними справедливих максимальних відпускних і мінімальних закупівельних цін. Тут, звичайно, слід розробити критерії віднесення посередницьких і переробних підприємств до категорії монополістів, а також розрахувати обґрунтоване співвідношення між закупівельними і відпускними цінами у кожному окремому випадку. Важливу роль у системі державного регулювання інвестиційних процесів у сільському господарстві мають  зіграти   механізм   встановлення  мінімальних гарантованих цін, державних заставних та інтервенційних операцій на продовольчому ринку.
  Як відомо, практика показує недосконалість механізму ціноутворення в аграрному секторі. Ціна, як важливий елемент економічного механізму, виконує функцію фінансового регулятора і повинна забезпечувати еквівалентність обміну між аграрним та іншими секторами економіки. Тому необхідно підтримувати ціни на рівні нижньої межі коливань середніх ринкових цін із метою захисту ринку від передбачених кон'юнктурних цінових коливань.







Замовити повніше сторінки з періодичних видань скористуйтесь послугою 
  

електронної доставки документів  ЕДД






49047, г.Днепропетровск, ул.Савченко,10 Тел./факс:(0562) 42-31-19 E-Mail: library@libr.dp.ua

Copyright  ©  2000-2010 Дніпропетровська обласна універсальна наукова бібліотека