Студенту на замiтку
Звернення
Аудит
Бухгалтерський облік
Винахідництво
Екологія
Економіка
   Економіка підприємства
   Історія економіки
   Логістіка
   Страхування
   Цінні папери
   Корпоративне управління
Етика. Естетика
Інтелектуальна власність
Історія
Культурологія
   Культура, мистецтво, суспільство
   Культурне співробітництво
   Менеджмент в галузі культури
   Оперне, балетне мистецтво України
   Сучасна українська музика
   Українська книга
   Українське кіно
Маркетинг
Менеджмент
   Контроль і ревізія
   Корпоративне управління
Мистецтво
Мовознавство
Оподаткування
Педагогіка
Політика
   Державне управління
Право
   Авторське право
   Адміністративне право
   Господарче право
   Екологічне право
   Конституційне право
   Кримінально-процесуальне право
   Кримінальне право
   Кримінологія
   Митне право
   Міжнародне право
   Правоохоронна діяльність
   Сімейне право
   Соціальне право
   Фінансове право
   Цивільне право
   Цивільне процесуальне право
Психологія
   Організаційна психологія
   Психологія конфлікта
   Психологія особистості
   Педагогічна психологія
   Психологія спорту
   Психологія творчості
   Юридична психологія
Сільське господарство
Філософія
Фінанси

Сільське господарство


Фермерські господарства в Україні: проблеми та перспективи розвитку
 


Фермерське господарство - особливий вид підприємницької діяльності громадян України, що полягає у виробництві, переробці та реалізації сільськогосподарської продукції з метою одержання прибутку. В сучасних умовах така форма аграрного господарювання потребує особливого правового захисту та підтримки з боку держави. Виникнення фермерських господарств в Україні пов’язане з реформуванням аграрних відносин та здійсненням ринкових економічних перетворень. Фермерство - нова для сучасного періоду форма господарювання на землях сільськогосподарського призначення. Отже, це явище, яке характеризує сільськогосподарський сектор економіки, а через нього - і всієї економіки України.



Дудник, Оксана Сергіївна. Перспективи розвитку фермерства в Україні  // Економіка АПК, 2016. -№ 3. -  С. 92-97.

Проаналізовано сучасний стан і виявлено проблеми функціонування фермерських господарств в Україні для визначення пріоритетних напрямів їхнього розвитку. Обгрунтувано необхідність зміни системи регулювання діяльності фермерських господарств, переходячи від суто адміністративних функцій до соціального менеджменту, коли держава забезпечує функціонування регулятивних механізмів та здійснює підтримку, грунтуючись на вивченні суспільних потреб і передаючи частину своїх управлінських функцій громадським інститутам (асоціаціям, спілкам тощо).

З початком ринкових перетворень в Україні почався процес створення фермерських господарств, що супроводжувався формуванням системи державної підтримки їх розвитку. Необхідність останнього зумовлюється значною роллю фермерства у соціально-економічному розвитку села завдяки зростанню виробництва й задоволенню суспільних потреб у сільськогосподарській продукції, підвищенню ефективності використання природних, людських і капітальних ресурсів при збереженні навколишнього середовища, зростанню рівня й поліпшенню якості життя сільського населення, формуванню інвестиційно-інноваційних зон і розв'язанню соціальних проблем села. Як показують дослідження зарубіжних учених, однією із сильних сторін фермерських господарств є їхня стійкість. Усі вони працюють в умовах ризику й невизначеності, які характерні для сільськогосподарської галузі, але при цьому зберігають свою структуру, функції та само ідентичність.
  Згідно із Законом України «Про фермерське господарство» воно є «формою підприємницької діяльності громадян зі створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою й реалізацією з метою одержання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону».
Характерними особливостями фермерських господарств є переважно малі розміри, незначні за обсягом початковий капітал і площі земельних ділянок, опора на власні кошти, орієнтація на кон'юнктуру ринку, зосередження на випуску товарної продукції, комерційний розрахунок, ризик, підприємливість. Активізація фермерства створює умови для розвитку малого сільського бізнесу.
Розвиток фермерських господарств зумовлюється зовнішніми та внутрішніми чинниками. До внутрішніх належать кількісний і якісний склад виробничих ресурсів, особистісні характеристики фермера й членів його сімї, спосіб управління, застосовувані технології. Ці чинники формують резерви підвищення ефективності та стійкості діяльності фермерських господарств до умов зовнішнього середовища. Зовнішніми чинниками є: правові основи діяльності цих господарств за всіма її напрямами, особливо в питаннях визначення статусу господарств у системі аграрного виробництва, розвитку їх кооперації й земельних відносин; умови та доступ до кредитування; умови збуту фермерської продукції; діюча система державної підтримки, закупівель і і зовнішньоекономічна політика держави; розвиток інформаційної системи.
  Кількість фермерських господарств щорічно зменшується. У відсотках до загальної кількості діючих сільськогосподарських підприємств за організаційними формами господарювання у 2014 році фермерські господарства становили 75%, використовували 21,5% сільськогосподарських угідь, орендовані землі становили 78,4% від загальної площі землі в їх користуванні. Збільшується площа використовуваних сільськогосподарських угідь і чисельність працюючих із розрахунку на одне господарство, підвищується продуктивність праці. Це доводить про укрупнення фермерських господарств. Проте більшість їх малоземельні - 56,3% мають земельний наділ, що не перевищує 50 га, і лише 4,7% - понад 500 га. З 2012 року намітилася тенденція до зниження кількості сільськогосподарської техніки фермерських господарств, що підтверджує про погіршення матеріального забезпечення. На одне господарство припадає в середньому 0,75 трактора, 0,24 комбайна та 0,35 вантажного автомобіля, що звичайно недостатньо для обробітку сільськогосподарських угідь.
   Валова продукція фермерських господарств щорічно зростає. У структурі виробництва переважає продукція рослинництва і його частка підвищується. Зростає також частка фермерства у структурі сільськогосподарського виробництва України (з 6,1% у 2010 році до 7,6% у 2014-му). У 2014 році серед основних культур, що вирощуються фермерами, переважали соняшник (19,3% виробленого в Україні), картопля (18,2%), соя (15,7%) та зернові (зокрема, просо -20,6%, гречка - 19,2, ячмінь - 16,8, пшениця - 14,3%). Вища врожайність у господарствах з більшими обсягами валового збору. Поголів'я худоби і птиці у фермерських господарствах до 2014 року постійно зростало, спостерігається скорочення поголів'я, хоча частка цих господарств у вирощуванні певних видів тварин залишається сталою.




Хрипко, Світлана. Сімейні фермерські господарства: проблеми правового регулювання // Підприємництво, господарство, право, 2015. -№ 9. -  С. 36-39.

Досліджуються правові питання створення нової форми ведення сільського господарства в Україні - сімейних фермерських господарств, особливості їх державної реєстрації й оподаткування.

Європейський Союз (далі – ЄС) має великий досвід успішного ведення сімейних фермерських господарств, які відіграють важливу  соціально-економічну та культурну роль, а також позитивно впливають на оточуюче середовище. Більше того, відповідно до аграрного законодавства ЄС фермерські господарства можуть набувати статус як юридичної, так і фізичної особи (ст. 4 Регламенту (ЄС) № 1307/2013 Європейського Парламенту та Ради від 17.12.2013 р. Щодо встановлення правил для прямих виплат фермерам відповідно до схем підтримки в рамках спільної аграрної політики),  українське
законодавство визначає фермерське господарство як форму підприємницької діяльності із створенням лише юридичної особи (ст. 1 Закону України «Про фермерське господарство»). 
  Для запозичення позитивного досвіду ведення та розвитку сільського господарства Європи Україна стала на шлях євроінтеграції та взяла на себе зобов’язання щодо приведення національного аграрного законодавства у відповідність із законодавством ЄС. У зв’язку з цим особливо актуальним є питання дослідження новітніх тенденцій розвитку законодавства щодо створення сімейних фермерських господарств в Україні.
  Сучасний аграрний розвиток розвинутих країн світу не виключає, а передбачає використання потенціалу сімейних фермерських господарств не лише як виробників продовольчої продукції, а й як носіїв сільського способу життя ]. Продовольча та сільськогосподарська організація ООН (Food and Agriculture Organization, FAO) проголосила 2014 р. міжнародним роком сімейних фермерських господарств, який сприяв визнанню значущості сімейних і дрібних фермерських господарств за рахунок залучення уваги світової громадськості до їх важливої ролі в зниженні масштабів голоду та злиднів, підвищення рівня продовольчої безпеки, харчування і добробуту населення, раціональному використанні природних ресурсів, охороні навколишнього середовища та досягненні сталого розвитку, зокрема в сільських районах.
  Система правового забезпечення виробництва продовольчої продукції в Україні створює недостатні передумови для повного використання приватної ініціативи громадян України у цій сфері суспільної діяльності. Він зазначає, що такі передумови можуть бути значно кращими у випадку істотного вдосконалення законодавства про фермерські господарства . З огляду на це, прийнятий у першому читанні проект Закону «Про внесення змін до деяких законів України щодо стимулювання  створення та діяльності сімейних фермерських господарств» від 23.12.2014 р. № 1599 передбачає вирішення даного питання шляхом приєднання особистих селянських господарств (далі – ОСГ) до фермерських господарств, а також створення та діяльність трьох видів сімейних фермерських господарств. До першого виду відноситься фермерське господарство, зареєстроване як юридична особа. До другого виду відноситься індивідуальне фермерське господарство, що засновується однією фізичною особою, яка виступає одноосібним її власником. Індивідуальне фермерське господарство може набувати статусу юридичної особи або його засновник може здійснювати діяльність у статусі фізичної особи підприємця (далі – ФОП). До третього виду відноситься сімейне фермерське господарство, що засновується членами однієї сім’ї, які спільно проживають, пов’язані спільним побутом, мають взаємні права й обов’язки. Таке господарство може набувати  або не набувати статусу юридичної особи. Отже, відповідно до законопроекту фермерське господарство підлягає державній реєстрації як юридична особа або фізична особа –підприємець. Законодавець вважає, що прийняття згаданого законопроекту сприятиме розвитку організованого сільськогосподарського виробництва шляхом збільшення кількості офіційних суб’єктів аграрного ринку й урегулювання правил їх діяльності у цій сфері, що, у свою чергу, сприятиме усуненню податкових перешкод у їх діяльності та зростанню доходів сільського населення в цілому.
  Рішення щодо доцільності прийняття зазначеного законопроекту має досить суперечливий характер. З одного боку, законопроект нібито передбачає формування правових засад і пропонує спрощений порядок трансформації особистих селянських господарств у сімейні фермерські господарства, спрощену реєстрацію й організацію їх господарської діяльності, спрощену процедуру отримання дозвільних документів, а з іншого – процедура реєстрації
фізичних осіб-підприємців мало чим відрізняється від процедури реєстрації юридичних осіб, оскільки потребує від ОСГ, яке захоче набути статусу фізичної особи – підприємця, таких дій:
   •підготовки комплекту документів для реєстрації суб’єкта підприємницької діяльності;
   •реєстрації суб’єкта підприємницької діяльності у районній державній адміністрації;
   •постановки фізичної особи-підприємця на облік у податковій інспекції;
   •постановки ФОП на облік у Пенсійному фонді;
   •постановки ФОП на облік у міському управлінні статистики;
   •виготовлення печатки (за необхідності) тощо.
Єдина відмінність у процедурі реєстрації ФОП та юридичної особи – відсутність Статуту та відповідно необхідності його реєстрації. Крім того, Закон України «Про особисті селянські господарства» від 15.05.2003 р. взагалі не передбачає державної реєстрації особистих селянських господарств. Такі господарства підлягають тільки обліку, що здійснюють сільські, селищні та міські ради за місцем розташування земельної ділянки. Таким чином, за умови прийняття згаданого законопроекту життя селян, які ведуть особисте селянське господарство, ускладниться процесом реєстрації свого господарства як юридичної особи чи фізичної особи-підприємця.



Клименко А. М. Шляхи розвитку малого підприємництва в агробізнесі // Формування ринкових відносин в Україні, 2015. -№ 1. -  С. 64-66.

Розглянуто шляхи формування і розвитку малих підприємницьких структур на селі. У сучасних умовах малі форми ведення агробізнесу стали невід'ємною складовою сільського життя, одним із головних джерел доходів сільського населення та збереження їх соціального статусу. Поліпшення соціально-економічного становища в сільській місцевості можливе через розвиток підприємницької діяльності суб'єктів господарювання, першою чергою дрібних і середніх товаровиробників.

Структура аграрної галузі за розміром передбачає співіснування підприємств різних розмірів, зокрема і малих, які утворюють відповідну групу. Цю сукупність виробничого осередку, невеликого за масштабом, характеризує поняття «дрібне виробництво».
В Законі України «Про розвиток та державну підтримку малого і середнього підприємництва в Україні» від 23.03.2012 №4618 зазначається, що «суб'єкти господарювання залежно від кількості працюючих та доходів від будь-якої діяльності за рік можуть належати до суб'єктів малого підприємництва, в тому числі до суб'єктів мікропідприємницва, середнього або великого підприємництва».
Типовими представниками малого підприємництва на селі є особисті селянські (ОСГ) та фермерські господарства [ФГ], які займають значні, а інколи й домінуючі позиції у багатьох сферах сільськогосподарського виробництва. Потрібно відмітити, що на сьогодні порівняно з серединою 2000 років загальна кількість малих сільськогосподарських підприємств зросла більш ніж в 1,5 раза.
Аналіз динаміки обсягів виробництва окремих видів продукції рослинництва в господарствах суспільного та приватного секторів сільського господарства свідчить, що вирощування зернових культур та соняшнику залишається пріоритетом сільськогосподарських підприємств. Протягом 2010-2013 років ними було вироблено близько 80% зернових та 88,0% соняшнику. Разом із тим виробництво картоплі в Україні майже повністю розміщується в особистих селянських господарствах. Надходження овочевої продукції від особистих селянських господарств за цей період порівняно з 1990 роком збільшилося майже у 5 разів. Аналіз динаміки виробництва молока і м'яса свідчить про те, що їх товарне виробництво поступово переходить на великі тваринницькі комплекси сільськогосподарських підприємств.
  Основні відмінності між ОСГ та ФГ прописані на рівні законів України «Про особисте селянське господарство» та «Про фермерське господарство». Згідно з останнім законодавчим актом фермерське господарство визначається як підприємницьке формування. В той час як в іншому законі зазначається, що особисте селянське господарство  - це вид діяльності сільських домогосподарств сільських поселень, який не носить підприємницького характеру і має за мету не одержання прибутку, як фермерське, а самозабезпечення продовольством сім'ї з правом реалізації його надлишку.
 В українському законодавстві підприємництво визначається як безпосередня самостійна, систематична, на власний ризик діяльність з виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг з метою отримання прибутку, яка здійснюється фізичними та юридичними особами, зареєстрованими як суб'єкти підприємницької діяльності у порядку, встановленому законодавством . До малих підприємств незалежно від галузі, в якій вони функціонують, належать фізична чи юридична особа, в яких середньорічна чисельність працюючих не перевищує 50 осіб та річний дохід є на рівні не вище 10 млн. євро, а до мікропідприємств належать ті, де кількість працівників має не перевищувати 10 осіб, а дохід 2 млн. євро.
Виходячи із законодавчих норм можна констатувати, що найбільш розповсюдженими формами малого сільськогосподарського підприємництва є фермерські господарства, які утворилися у відповідності до Закону України «Про фермерське господарство» або в результаті реформування КСП і ведуть виробництво сільськогосподарської продукції на власних та орендованих земельних і майнових паях, використовуючи при цьому працю власника та членів його сім'ї. До категорії малого сільськогосподарського підприємництва також належать малі сільськогосподарські підприємства, що класифікують на:
- мікропідприємства: кількість працівників до 10 осіб та
площа сільгоспугідь до 20 га;
- дрібні: кількість працівників до 30 осіб та площа сільгоспугідь від 21 до 100 га;
- малі: кількість працівників до 50 осіб та площа сільгоспугідь від 101 до 500 га. А також сільськогосподарські обслуговуючі та виробничі кооперативи і в деякій мірі особисті селянські господарства.
В більшості країн світу існують встановлені межі, досягнувши яких домашні господарства переходять у статус фермерського господарства, тобто вважається вже не підсобним, а фермерським: у США - це $1 тис. товарної продукції на рік, у Німеччині - утримання 1 га ріллі або 3 корови чи 5 свиней, у Данії - 300 євро річного прибутку. В Україні ці обмеження встановлені на законодавчому рівні, так розмір площі земельної ділянки має не перевищувати 2 га.
  Аналізуючи досвід інших країн щодо становлення і розвитку підприємництва в сільськогосподарському виробництві, слід відмітити, що завдяки великій кількості суб'єктів підприємницької діяльності забезпечується високий рівень розвитку цієї галузі у країнах Європи. В таких країнах, як Бельгія, Голландія, Данія, Швеція, Польща, дрібний і середній бізнес  сільськогосподарському виробництві становить 90-99% від загальної кількості.
Процес становлення та розвитку малих підприємств в агробізнесі пов'язаний із внутрішніми та зовнішніми чинниками, які гальмують цей процес, а саме: значне зростання цін на сільськогосподарські машини і обладнання не дозволяє їм вести виробничий процес на високому технологічному рівні; дефіцит бюджетів як державного так і місцевого, не дозволяє широко фінансувати програми розвитку підприємств малого бізнесу; відсутня інфраструктура ринку збуту виробленої продукції та постачання ресурсів, фактично не діє система страхування економічних ризиків та кредитів, відчувається суттєвий дефіцит володінні сучасними інструментами управління у багатьох керівників - власників.
Особисте селянське господарство виступає основним елементом для переходу на мале підприємництво. Проте рівень доходу конкретного домашнього господарства (формується із заробітної плати, реалізації надлишків сільськогосподарської продукції виробленої в сімейному господарстві, відсотків вразі наявності цінних паперів, депозитів тощо) повинен відповідати певному рівню доходів. А оскільки розподіл доходу даних господарств є нерівномірним, то й рівень готовності їх для підприємницької діяльності різний.
  У цьому випадку одним із шляхів вирішення цієї проблеми є кооперування дрібних сільськогосподарських товаровиробників, що дасть змогу реалізувати на ринку надлишкову продукції та значно підвищити рівень її товарності і забезпечити надходження коштів до сімейних бюджетів селян.
Так, у країнах Скандинавії близько 80% всієї продовольчої продукції, 52% -у Німеччині, Іспанії, Франції знаходять збут через кооперативи. Що ж до США, тут переробкою молока займається 82%, збутом продукції - 30%, виробництвом цукру - 51%, реалізацією худоби - 40%, постачанням добрив - 45% відповідно кооперативні об'єднання. А кооперативи Китаю і Японії на внутрішній та зовнішній ринки постачають понад 90% сільськогосподарської продукції.




Біловицька, Наталя. Міні-ферми в тренді // Урядовий кур'єр, 2016. -№ 89(13.05). -  С. 8.

Експериментальна модель домашнього господарювання в молочному скотарстві, створена на Дніпропетровщині, - перспективний досвід для всієї країни.

За кілька останніх років Покровський район Дніпропетровської області став своєрідним бізнес-туристичним об’єктом не тільки для українських, а й закордонних гостей, які цікавляться розвитком сімейних ферм та молочарських кооперативів. Адже тут створено об’єднання сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів (СОК) «Господар» та засновану ним першу в Україні кооперативну навчальну ферму з виробництва молока вищого сорту, а також СОК молочарського напрямку «Добробут Андріївки» із демонстраційною сімейною фермою. Все це завдяки співпраці і спільним проектам Міжнародного благодійного фонду (МБФ) «Добробут громад» (Heifer-Ukraine), «Екосистем Фонд Данон», «Данон Україна», Департаменту закордонних справ, торгівлі та розвитку Канади CIDA/SOCODEVI, а також ДОГО «Сільськогосподарська консультаційна служба», спрямованих на розвиток молочарських та інших кооперативів в Україні. Триває вже третій етап (діє з липня 2013 по липень 2016) міжнародного спільного проекту «Розвиток молочарських кооперативів» (розпочатий у лютому 2010 року), зосереджений на реконструкції сімейних ферм та зміцненні кооперативів, членами яких є сімейні ферми.
В його розвиток інвестовано $169 000 від усіх донорів, надано 25 високопродуктивних нетелей, перший приплід від яких передали іншим членам громади, 15 свиноматок, лабораторне обладнання для аналізу якості молока, для пункту штучного запліднення тощо.
 Якщо 2014 року в кооперативі було 158 осіб, то нині тут 177 виробників, з яких сім сімейних ферм з кількістю корів від 10 до 20. СОК охоплює вже 17 населених пунктів, ще шість сіл мають приєднатися. Цьогоріч заплановано реконструювати і ввести до кооперативу ще мінімум вісім сімейних ферм. «Добробут Андріївки» збирає на своїй території і в пунктах приймання молоко, охолоджує його в спеціальних охолоджувачах, надає послуги штучного запліднення, закупівлі концентрованих кормів, сіна та силосу, організовує навчання й надає консультації членам кооперативу й охочим створити сімейні ферми. Крім того, він може похвалитися першим в Україні кооперативним тренажерним клубом - «Добриня Андрійович», який відвідують селяни. 
  За останні два роки замість маленького вагончика-молокопункта в кооперативі з’явився стаціонарний пункт збирання молока. Для його облаштування СОК отримав $ 8300 банківського кредиту та $ 8300 дофінансування від об’єднання «Господар». За день молокопункт приймає 2,5 тонни молока, але має резерв на майбутнє  - 13,2 тонни. За 2015 рік у «Добробуті Андріївки» заготовлено й реалізовано 924 тонни молока, з яких 176 тонн надійшло від сімейних ферм. Середньорічний дохід одного члена кооперативу становив приблизно $700.
  За якістю молока тут ретельно стежать на всіх етапах виробництва, продукцію поставляють на завод  «Данон Україна». Підприємство доплачує фермерам за якість. Базова ціна за літр молока жирністю 3,2% - 3,5 гривні, у лютому молоко від «Добробуту Андріївки» в перерахунку на жирність коштувало 4,7 гривні за літр (у березні жирність трохи впала). Сергій Захаренко зазначає, що через низьку ціну на молоко селяни вирізають корів. Тому ці доплати дуже важливі.
  Цікава арифметика Олег та Ірина Головки, які мають 13-річного сина та 6-річну доньку, у «Добробут Андріївки» вступили у перших рядах. А починали молочарське господарство ще 10 років тому з шести корів. За допомогою кооперативу вони реконструювали ферму і збільшили поголів’я. Сьогодні родина утримує 10 корів та 4 телички. Завдяки  підтримці домашня ферма Головків у селі Братське має доїльний апарат, напувальне, освітлювальне, вентиляційне обладнання, транспортер гною. Взявши 2012 року пільговий кредит (108 тисяч гривень під 6%), родина придбала прес-підбирач. За три місяці позику планують погасити. Сім’я також має свиней і обробляє 20 гектарів землі.  Корми для тварин заготовляють самі.
Переваги від створення ферми і встановлення обладнання особливо відчула господиня, на якій лежить головне навантаження в доїнні корів. Щоденний надій від однієї корови в середньому 18-20 літрів, тоді як в Україні цей показник від 12 до 15 літрів. Якщо 2013 року середній надій молока на фермі становив 4000 літрів за лактацію, то за 2015-й  - 5258 літрів. На сімейній фермі Головків діє молокопункт, до якого щоденно здають молоко сім родин села. Потім продукцію забирає молоковоз із Андріївки.
Від усіх корів ферма дає чистий прибуток майже 40 тисяч гривень за рік. До стрибка курсу заробіток фермерів становив $1000- $1100, тепер- $300. 
  У селі Братському розташована й домашня демонстраційна ферма Вадима та Антоніни Куриленків. У родині троє синів: старші Сашко та Сергій живуть окремо, а наймолодший Максим - разом з батьками. 
  Демоферма існує з грудня 2011-го. Її спеціально створили для того, щоб показувати, як правильно управляти міні-фермою. Тут проводять тренінги з реконструкції ферм сімейного типу й розведення худоби для дрібних фермерів. Роботу демоферми організовано за останніми ветеринарно-санітарними й екологічними нормами. Скориставшись допомогою проекту, родина отримала на її створення $ 18 000 кредиту під 3% річних, який уже повністю виплачено. Ферму на 10 голів (нині це 8 корів і 2 нетелей - голштини, джерсеї, чорноряба) облаштовано системою вентиляції, тут автоматизоване доїння, індивідуальні напувалки з підігрівом, системи гноєвідділення, гігієни корів (усі тварини чисті), додаткове освітлення.  Молочний блок має міні-лабораторію, охолоджувальний танкер і систему відеонагляду.  На фермі діє пункт збирання молока у членів кооперативу.
   Розбудовувати сімейні ферми селянам допомагає кооперативна навчальна ферма, створена першою в Україні 2011 року в селі Олександрівка Покровського району Дніпропетровської області. Для цього об’єднання СОК «Господар» заснувало спільне підприємство «Молочарське». Навчальна ферма має 60 корів-голштинів. Планують будівництво другої черги на 60 голів породи джерсей. На фермі нові технології утримання, годівлі, доїння корів, ефективна модель утилізації органічних відходів через компостування тощо.
   Сучасні методи молочного скотарства і виробництва молока дали змогу досягнути високих кількісних і якісних показників. За 2015 рік «Молочарське» дало 453 тонни молока екстракласу. Середній надій за рік- 8544 кілограмів молока на голову. А середня продуктивність молочних корів  досягла 26 літрів молока на добу. Це майже вдвічі перевищує всеукраїнський показник.
   Об’єднання кооперативів «Господар» нині налічує 11 СОК не тільки Дніпропетровщини, а й з п’яти прилеглих областей. Об’єднання координує питання співпраці з молокопереробниками, захищає інтереси своїх членів, допомагає їм у наданні пільгового мікрокредитування тощо.
На навчальній фермі проводять тренінги (таких було 85). За словами голови правління МБФ «Добробут громад» Віктора Тереса, Європейський банк реконструкції та розвитку вже виступив з пропозицією посилити спроможність навчального центру для фермерів, який створено на базі СП «Молочарське». Для цього залучатимуть регіональних та міжнародних експертів для допомоги у створенні навчального курсу світового стандарту, адаптованого до потреб українських виробників, включаючи навчальну програму для студентів аграрних університетів.

ПЕРЕВАГИ СІМЕЙНИХ ФЕРМ
♦ підвищення продуктивності корів у середньому на 25%;
♦ збільшення доходу на 30%;
♦ завдяки механізації кількість робочих годин фермера зменшується із 7 до 4 годин на день, хоча водночас збільшується кількість корів від 3-4 до 7-10;
♦ зменшення ручної роботи, яку здебільшого виконують жінки;
♦ якість молока підвищується від 2-го до вищого сорту, що відповідає якості середньо товарних сучасних підприємств;
♦ екологічний підхід і впровадження системи зберігання та утилізації гною.




Кадирус І.Г. Обгрунтування напрямів розвитку кластерізації фермерських та особистих селянських господарств // Сталий розвиток економіки, 2012. -№ 3. -  С. 102-106.

Розглянуто теоретичні аспекти поняття «кластер». Проаналізовано сучасний  рівень розвитку фермерських господарств та запропоновано заходи покращення їх виробничої  діяльності шляхом створення кластерів на основі об’єднання фермерських та особистих  селянських господарств.

З переходом України до ринкової економіки малі форми господарювання на селі набули важливого значення. Провідне місце серед них належить фермерським та особистим селянським господарствам. За останнє десятиріччя ці господарства зробили значний внесок у розвиток аграрного сектору економіки, підвищилася їх вагомість у формуванні продовольчих ресурсів держави.
   Слід відзначити, що особливості функціонування малих підприємств у сільському господарстві обумовлені такими чинниками: сезонним характером отримання сільськогосподарської продукції при постійному попиті на неї протягом року; значним поглибленням галузевої та регіональної спеціалізації; потребою в сучасному технологічному устаткуванні, технічних засобах, максимальному скороченню ручної праці; наявністю кваліфікованих фахівців сільськогосподарського профілю; необхідністю ресурсної бази для розширення виробництва; залежністю виробничої діяльності від природно-кліматичних умов та ін.
Зазначені чинники, від яких залежать результати виробничо-господарської діяльності малих форм господарювання, вимагають розгляду та впровадження нових підходів щодо їх подальшого вирішення через створення кластерів. Саме кластерний підхід в реалізації стратегії подальшого розвитку фермерських та особистих селянських господарств є одним з найбільш перспективних напрямків підвищення економічних результатів їх виробничої діяльності.
  Кластерна модель розвитку агропромислового комплексу зменшує ризики, пов'язані з технологічними обмеженнями, дає можливість виступати на аграрних ринках у вигляді вагомого учасника, мінімізувати конкуренцію всередині кластеру, чітко оцінювати довгострокову перспективу розвитку та можливість залучення інвестицій, підвищити рівень інноваційної діяльності; лобіювати інтереси учасників кластеру щодо державної та регіональної аграрної політики, забезпечити ефективний інформаційний обмін між учасниками кластеру, створити систему підготовки спеціалізованих кадрів для забезпечення потреб агропромислового кластеру.
   Щодо сутності кластерів фермерської діяльності, слід відмітити, що це локалізована територіально-виробнича форма кооперації фермерських господарств та взаємопов'язаних з їх діяльністю інших учасників кооперації приватного сектору, які спільно створюють умови для високоефективного сільськогосподарського виробництва на основі використання досягнень науково-технічного прогресу, що характеризується виробництвом конкурентоспроможної продукції, а також наявністю погодженої стратегії розвитку, спрямованої на реалізацію інтересів кожного з учасників та соціально-економічного розвитку регіону .
Світовий досвід переконує, що фермерство - один з дієвих шляхів відродження підприємницької діяльності сільських товаровиробників до високоефективного ведення сільськогосподарського виробництва.
   У наукових колах не припиняється дискусія щодо внеску фермерства в загальні роботи аграрного сектора економіки. Одні наполягають, що фермери забезпечують суспільство сільськогосподарською продукцією, інші намагаються довести, що перспективи розвитку сільського господарства - за великими потужними підприємствами, організованими на основі приватної власності.
Незважаючи на існуючі розбіжності в думках, основною тенденцією розвитку фермерства в Україні є збільшення чисельності фермерських господарств, розширення розмірів їх землекористування. Якщо у 2000 р. їх налічувалося - 38428, то в 2010 р. - 41524 одиниць, відповідно швидкими темпами зростала й площа землекористування фермерів. Так, площа сільськогосподарських угідь в володінні фермерських господарств порівняно з 2000 р. зросла майже у 2 рази. В 2010 році у користуванні фермерських господарств України було 4290,8 тис. га сільськогосподарських угідь, з них ріллі - 4161,9 тис. га. В середньому на одне фермерське господарство в Україні припадає 103,3 га сільськогосподарських угідь, та 100,2 га ріллі.
   Зростання кількості фермерських господарств свідчить про кардинальні зміни господарської психології селян щодо їх ставлення до приватної власності, бажання самостійно господарювати на землі та брати на себе ризик, пов'язаний з цією діяльністю. Проте, в переважній більшості фермерські і особисті селянські господарства є малопродуктивними, низькотоварними та неефективними. Так, питома вага валової продукції виробленої фермерськими господарствами залишається на сьогоднішній день досить низькою - 5,0 % від загального обсягу валової продукції в Україні.
   Ефективність господарювання фермерських господарств у великій мірі залежить від внутрішніх факторів. Головними з них є: рівень забезпеченості земельними, трудовими, матеріально-технічними й фінансовими ресурсами, технології вирощування сільськогосподарських культур та величини виробничих витрат. Фінансові труднощі фермерів пояснюються недоступністю банківських кредитів через високі відсоткові ставки та відсутність гарантій для банків у вигляді застав або високоліквідних активів. Основним джерелом інвестицій сьогодні залишаються власні фінансові ресурси фермерів та сімейні позики.
   У системі економічних взаємовідносин фермерські господарства знаходяться в залежності від кон'юнктури ринку, цін на техніку, пальне, добрива, засоби захисту рослин і ґрунту, а також від переробних підприємств. Диспаритет цін на сільськогосподарську продукцію і ресурси, необхідні для виробництва, призводить до різкого зменшення власних оборотних коштів фермерів і позбавляє їх можливості вести не тільки розширене, але іноді і просте відтворення.
Обмежені можливості державної фінансової підтримки і кредитного забезпечення стримують матеріально-технічне оснащення фермерських господарств, внаслідок чого більшість із них є дрібнотоварними виробниками з низьким рівнем інтенсифікації землеробства і тваринництва, не здатними конкурувати з іншими сільськогосподарськими підприємствами та брати участь у зовнішньоекономічній діяльності. Багато фермерів, особливо найманих працівників, з різних причин соціально незахищені.
  Значна кількість фермерських господарств України складається з розрізнених земельних ділянок, важко доступних для сільськогосподарської техніки. Основна частина фермерів не має достатнього власного капіталу та належного доступу до кредитів, стабільних каналів реалізації виробленої продукції, обмежені у своїх фінансових та інноваційних можливостях. Крім того, в них немає доступу до існуючої технічної інфраструктури, яка створена в основному поблизу міських населених пунктів.





Замовити повніше сторінки з періодичних видань скористуйтесь послугою 
  

електронної доставки документів  ЕДД




49047, г.Днепропетровск, ул.Савченко,10 Тел./факс:(0562) 42-31-19 E-Mail: library@libr.dp.ua

Copyright  ©  2000-2010 Дніпропетровська обласна універсальна наукова бібліотека