Студенту на замiтку
Звернення
Аудит
Бухгалтерський облік
Винахідництво
Екологія
Економіка
   Економіка підприємства
   Історія економіки
   Логістіка
   Страхування
   Цінні папери
   Корпоративне управління
Етика. Естетика
Інтелектуальна власність
Історія
Культурологія
   Культура, мистецтво, суспільство
   Культурне співробітництво
   Менеджмент в галузі культури
   Оперне, балетне мистецтво України
   Сучасна українська музика
   Українська книга
   Українське кіно
Маркетинг
Менеджмент
   Контроль і ревізія
   Корпоративне управління
Мистецтво
Мовознавство
Оподаткування
Педагогіка
Політика
   Державне управління
Право
   Авторське право
   Адміністративне право
   Господарче право
   Екологічне право
   Конституційне право
   Кримінально-процесуальне право
   Кримінальне право
   Кримінологія
   Митне право
   Міжнародне право
   Правоохоронна діяльність
   Сімейне право
   Соціальне право
   Фінансове право
   Цивільне право
   Цивільне процесуальне право
Психологія
   Організаційна психологія
   Психологія конфлікта
   Психологія особистості
   Педагогічна психологія
   Психологія спорту
   Психологія творчості
   Юридична психологія
Сільське господарство
Філософія
Фінанси

Сільське господарство


Регіональна структура і особливості сільського господарства
 

  «Багатство — це продукт здатності людини мислити»
                 Ейн Ренд

1. Історичні типи ведення землеробства і тваринництва.
2. Класифікація країн світу за рівнем економічного розвитку.
3. Міжнародний агробізнес: структура, тенденції розвитку.


1. Історичні типи ведення землеробства і тваринництва

Перехід від збиральницького до відтворювального сільського господарства відбувся 9 тис. років до н. е. Центрами зернового господарства були Близький Схід, Далекий Схід, Центральна Америка. У Перу та Індонезії основними культурами були коренеплоди. У 8 тис. До н. е. були окультурені ячмінь і пшениця. Іригація була відома у Вавилоні, Єгипті, долині Інда, Китаї за З тис. років до н. е.
Тисячоліттями технічна база сільського господарства залишалась незмінною: віл, соха, ручний висів насіння, серп тощо. Перше, що підвищило ефективність
 
сільського господарства, — застосування добрив. Це дозволило Китаю бути світовим лідером у продуктивності земель протягом IV—XIX ст.
В Європі сільськогосподарська революція розпочалась у XVIII ст. із запровадженням системи сівозмін, роттердамського плуга. У XIX ст. з’явилися мінеральні добрива, парові машини, XX ст. — двигун внутрішнього згорання, агрохімікати, генна інженерія.
Історично сільськогосподарське виробництво пройшло декілька етапів:
1. Дрібнотоварне виробництво: виробленої продукції достатньо, щоб забезпечити власні споживчі та виробничі потреби фермера та дещо продати. Форма власності — приватна або сімейна.
2. Плантаційне господарство — великомасштабне сільськогосподарське підприємство, що спеціалізується на вирощуванні продовольчих або технічних культур (чай, кава, цукрова тростина). Форма власності — приватна з використанням найманої праці.
3. Великотоварне господарство — більша частина продукції реалізується, сільськогосподарське виробництво перетворюється в агробізнес. Форма власності — приватна або колективна (товариства).
Культура вирощування рослин або тварин також змінювалася залежно від історичного етапу та соціального устрою. У рослинництві: випалювання лісу та без- відвальний обробіток грунту з подальшим освоєнням нових ділянок, відвальний обробіток ґрунту із системою агротехнічних прийомів, технологія «No-till». У тваринництві — кочове тваринництво, стійлово-вигульне, стійлове.
Сучасний етап розвитку сільськогосподарського виробництва можна охарактеризувати високим рівнем інтенсифікації, що передбачає застосування хімізації, технологій точного землеробства, крапельного зрошення, автоматизації процесів у тваринництві тощо. У той же час зростає увага до природних (органічних) форм землеробства. Попри те, що головною проблемою людства залишається дефіцит кількості продовольства, на перший план виходить його якість. Випадки з масовими отруєннями примусили світову спільноту звернути особливу увагу на безпечність продукції сільського господарства для людини та навколишнього середовища.

2. Класифікація країн світу за рівнем економічного розвитку

Класифікація сільського господарства на сучасному етапі досить тісно пов’язана з класифікацією країн взагалі. Країни світу за методикою ООН об’єднують в три групи: розвинуті країни, країни з перехідною економікою та країни, що розвиваються. Головний критерій: соціальні та демографічні показники в країні. Індикатор класифікації: рівень ВВП в розрахунку на душу населення.
До країн першої групи відносять:
— країни Великої сімки: США, Канада, Італія, Німеччина, Франція, Великобританія, Японія;
— країни Євросоюзу (27): Франція, ФРН, Італія, Бельгія, Нідерланди, Люксембург, Великобританія, Данія, Ірландія, Греція, Португалія, Іспанія, Австрія, Фінляндія, Швеція, Польща, Румунія, Угорщина, Чехія, Словаччина, Мальта, Кіпр, Естонія, Латвія, Литва, Болгарія, Румунія;
— країни, які не входять до вищеназваних груп: Швейцарія, Норвегія, Ліхтенштейн, Мексика, Австралія, Нова Зеландія, Ізраїль та ін.
Загальні риси розвинутих країн:
1. Розвиток економіки базується на капіталістичному способі виробництва. Незважаючи на еволюцію форм власності, приватна власність була і залишається провідною.
2. Висока продуктивність праці спричинена запровадженням нових «високих» технологій. За статистикою, найвища продуктивність праці — в США. Європейці відстають на 20 %. У той же час європейці працюють 1500 годин на рік, американці — до 2000 год. на рік, азіати — 2500 год. на рік в середньому.
3. Кардинальні зміни соціальної структури суспільства порівняно з іншими підсистемами світового господарства, формування значного прошарку середнього класу.
В економічній структурі розвинутих країн важливе місце належить державній власності, що дає змогу ефективно впливати на розвиток соціально-економічних процесів. Частка держсектора в економіці країн Західної Європи на початок 90-х років склала майже 14 %. Найбільшим цей сектор залишається в Італії, Франції, Австрії, Португалії та Греції — від 18 до 25%.
Країни з перехідною економікою представлені колишніми республіками СРСР, які стали на шлях ринкової економіки, а також колишніми країнами «соціалістичного табору» (Сербія, Чорногорія, Македонія, Албанія). Кожна з цих країн обрала власний шлях реформ та механізм державного втручання, проте є спільні для всіх програми:
— роздержавлення і приватизація;.
— подолання монополізму та розвиток конкуренції;
— лібералізація цінової політики;
— зміни грошової та фінансово-кредитної політики;
— податкові реформи;
— зміни соціальної політики;
— зміни у зовнішньоекономічних відносинах.
Недоліки трансформаційних програм країн Східної
Європи та колишнього СРСР:
— орієнтація на індустріальні, а то й доіндустріальні, переважно латиноамериканські, моделі економічного розвитку, тоді як сучасне господарство базується головним чином на інноваційних, інтелектуальних ресурсах;
— всупереч загальносвітовим тенденціям недооцінювалась роль держави в економічних перетвореннях перехідного періоду.
— не враховувався вплив зростаючої глобалізації економічних процесів на внутрішній соціально- економічний розвиток;
— абсолютно неадекватним виявився соціальний зміст ринкових реформ, і насамперед трансформація таких сфер, як освіта, охорона здоров’я, пенсійне забезпечення, інші види соціальної підтримки.
Третю групу утворюють країни, що розвиваються. Ця найчисельніша група охоплює біля 100 країн світу. Країнам третьої групи («третього світу») притаманні такі загальні риси:
— відставання продуктивних сил у кількісному та якісному аспектах від рівня постіндустріальних держав;
— низький рівень розвитку економіки;
— низький добробут населення, нерозвинутість соціальної інфраструктури;
— суттєвий вплив релігійної сфери на соціально- економічний розвиток.
У третій групі спостерігається найбільша нерівність в економічному розвитку та перспективах країн. Більша частина країн, що розвиваються, — так звані маргінальні країни — перебувають майже за межею світового економічного простору. Рівень ВВП на душу населення в рік сягає там менше $1000.
Другу підгрупу становлять країни, які володіють одним з стратегічних ресурсів: нафта, газ, золото тощо. їх економіка будується за моногалузевим принципом (Венесуела, Кувейт, Іран, Ірак, Чад та ін.). Найбільш перспективна підгрупа — нові індустріальні країни (Китай, Індія, Туреччина, Філіппіни, Таїланд, Тайвань, Бразилі я, Чилі, Аргентина). Політика інтенсивного розвитку економіки, яка проводиться в цих країнах забезпечує рекордні темпи зростання ВВП, галузеву перебудову економіки і дає привід говорити про наближення цих країн до рівня розвитку першої групи. Так, Сінгапур, Південна Корея та Мексика вже визнані розвинутими країнами, хоча ще наприкінці минулого століття вважалися новими індустріальними (дод. А).
Крім зазначеної класифікації, існує безліч інших, так званих рейтингів, які беруть до уваги не лише економічні показники розвитку країн, а й екологічну ситуацію, тендерні показники, рівень здоров’я нації тощо. Одним з найбільш популярних і визнаних рейтингів є індекс людського розвитку (Human Development Index — http\\ www.hdr.org). Усі країни світу, які подають до ООН статистичну інформацію, об’єднані в групи «Високий рівень розвитку людського капіталу», «Середній рівень», «Низький рівень».
Якщо спиратися на вказану класифікацію, то розподіл економічних благ, які виробляють країни на душу населення, в 2005 р. мав таку структуру (дод. Б):
Рівень ВВП на душу населення, дол. США, 2005 р.
Країни, що розвиваються — 5 282 (найменш розвинуті країни — 1 499, Арабські країни — 6 716, Східна Азія і Тихий Океан — 6 604, Латинська Америка і Карибський басейн — 8 417, Південна Азія — 3 416, Центральна Африка — 1 998); Центральна і Східна Європа — 9 527, ОЄСД — 29 197, найбільш розвинуті країни — 33,831. У середньому у світі — 9,543.
Україна займала в рейтингу 76-те місце в групі країн (середній рівень розвитку) з ВВП 6 848 дол. США на душу населення.

3. Міжнародний агробізнес: структура, тенденції розвитку

У сучасному світі сформувалася міжнародна агропродовольча система або міжнародна система агробізнесу, яка являє собою багатогалузевий та багатофункціональний глобальний комплекс, який представлений такими секторами економіки:
1. Сільське господарство — як основний виробник готової продукції та сировини для подальшої переробки.
2. Галузі—постачальники техніки, технологій, послуг, запасних частин, хімічних засобів тощо.
3. Переробні галузі — підприємства харчової промисловості та легкої промисловості.
4. Система зберігання, оптового та роздрібного продажу продукції.
На розвиток агробізнесу впливають природно- географічні та соціально-історичні умови його формування. Визначальною умовою формувашія агробізнесу є рівень економічного розвитку країни. У зв’язку з цим можна виділити особливості агробізнесу, притаманні групам країн відповідно до рівня їх економічного розвитку.


Література: 

Світове сільське господарство та зовнішньоекономічна діяльність [Текст]: навч. посібник / Дніпроп. держ. агр. ун-т. - Дн-ськ : Дніпроп. ун-т ім. А. Нобеля, 2011. - 184 с.
 

Скачати повніше
 







49047, г.Днепропетровск, ул.Савченко,10 Тел./факс:(0562) 42-31-19 E-Mail: library@libr.dp.ua

Copyright  ©  2000-2010 Дніпропетровська обласна універсальна наукова бібліотека