Студенту на замiтку
Звернення
Аудит
Бухгалтерський облік
Винахідництво
Екологія
Економіка
   Економіка підприємства
   Історія економіки
   Логістіка
   Страхування
   Цінні папери
   Корпоративне управління
Етика. Естетика
Інтелектуальна власність
Історія
Культурологія
   Культура, мистецтво, суспільство
   Культурне співробітництво
   Менеджмент в галузі культури
   Оперне, балетне мистецтво України
   Сучасна українська музика
   Українська книга
   Українське кіно
Маркетинг
Менеджмент
   Контроль і ревізія
   Корпоративне управління
Мистецтво
Мовознавство
Оподаткування
Педагогіка
Політика
   Державне управління
Право
   Авторське право
   Адміністративне право
   Господарче право
   Екологічне право
   Конституційне право
   Кримінально-процесуальне право
   Кримінальне право
   Кримінологія
   Митне право
   Міжнародне право
   Правоохоронна діяльність
   Сімейне право
   Соціальне право
   Фінансове право
   Цивільне право
   Цивільне процесуальне право
Психологія
   Організаційна психологія
   Психологія конфлікта
   Психологія особистості
   Педагогічна психологія
   Психологія спорту
   Психологія творчості
   Юридична психологія
Сільське господарство
Філософія
Фінанси

Кримінально-процесуальне право


Прокурор у кримінальному процесі щодо визначення функцій
 
Реформування органів прокуратури України відповідно до принципів, закріплених у Конституції України, та нових реалій у соціальній та правовій сфері життєдіяльності, потреба в яких є нагальною, повинно сприяти позитивним перетворенням, зміцненню законності та правопорядку. Особливості реформування органів прокуратури істотним чином визначаються включенням законодавцем до правової системи України основних міжнародноправових стандартів у сфері правоохоронної діяльності, що вимагає не лише їх інкорпорації'у вітчизняне законодавство, а й реалізації у правозастосовній діяльності з урахуванням специфіки такої системи.



Бортун, Микола (доцент кафедри нагляду за додержанням законів органами при проведенні досудового розслідування; старший радник юстиції; кандидат юридичних наук). 
Особливості реформування органів прокуратури України // Юридичний вісник України: загальнонаціональна правова газета. - 2016. - № 1/2. - С. 8-9. 

Аннотация: Розглянуто питання основних напрямів реформування органів прокуратури, особливості процесу реформування. Надано оцінку прокурорами закону "Про прокуратуру"


   В Україні прокуратура завжди відігравала визначальну роль у системі органів, покликаних охороняти права й законні інтереси громадян, суспільства і держави, протидіяти злочинності та іншим правопорушенням. Тому реформування органів прокуратури повинно сприяти виробленню єдиної тактики і стратегії діяльності правоохоронної системи й суспільного бачення ролі і місця прокуратури в системі державних органів.

Відповідно до Конституції України прокуратура займає самостійне місце в механізмі державності як державно- політична організація суспільства. Це обумовлено завданнями прокурорського нагляду, функціями, принципами організації і діяльності та повноваженнями органів прокуратури. Тому, при визначенні напрямків у реформуванні органів прокуратури доцільно було б розробити Концепціїо реформування органів прокуратури, яка, б на наш погляд, включала в себе наступні положення:
1. Обгрунтування функцій прокуратури з урахуванням міжнародно-правових стандартів та власного досвіду діяльності органів прокуратури, враховуючи реальні позитивні результати, напрацювання діяльності органів прокуратури.
2. Роль і місце прокуратури в державному механізмі.
3. Форми взаємодії органів прокуратури з іншими правоохоронними органами та органами державної влади.
4. Сфера та межа відповідальності органів прокуратури України в суспільстві.
Така Концепція має виходити з того, що реформування прокуратури як складової правоохоронної системи потрібно проводити в загальному руслі державно-правової реформи і, що особливо важливо, щоб це не було реформою задля самих реформ. Організація, функції і напрями діяльності сучасної прокуратури України об'єктивно залежать від соціальних, економічних, політичних та інших умов життєдіяльності нашого суспільства. Однак, серед них доцільно виділити передусім правові, бо саме вони справляють вирішальний вплив на призначення і функції прокуратури, напрями її реформування. Реформа повинна враховувати реальну ситуацію в забезпеченні законності й правопорядку, яка існує в країні, захисту прав і свобод громадян, інтересів суспільства і держави. Вона має грунтуватися на широкому узагальненні зарубіжного досвіду правоохоронної діяльності.Проте було б помилковим реформувати нашу прокуратуру, суворо дотримуючись лише європейських стандартів, нехтуючи власним досвідом, становищем, у якому нині перебуває країна.
  Як зазначає М. Мичко, поняття «функції прокуратури» ширше за поняття «діяльність прокуратури», а тому для більшості прокурорів, які визнали новий Закон «Про прокуратуру», і населення України більш вагомим є реформування організації діяльності органів прокуратури, від чого залежить реалізація положень як нового Закону, так і реальне забезпечення прав і свобод громадян у контексті функцій прокуратури, визначених у Законі України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VІІ.
  Разом із тим стаття 25 цього закону, передбачає, що однією з функцій прокуратури є здійснення нагляду за додержанням законів органами, що провадять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство, при цьому прокурор здійснює нагляд за додержанням законів органами, що провадять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство, користуючись правами й виконуючи обов'язки, передбачені Законом  України «Про оперативно-розшукову діяльність» та Кримінальним процесуальним кодексом України. 
  Якщо функції нагляду у кримінальному провадженні зводяться до забезпечення законності при вирішенні заяв та повідомлень про кримінальне правопорушення (ст. 214 КК України), скасування незаконних та необгрунтованих постанов слідчих та підпорядкованих прокурорів (ч. 6 ст. 36 КПК України), призначення та заміни прокурора в кримінальному провадженні (ст. 37 КПК України), вирішення конфлікту слідчого та прокурора у кримінальному провадженні при застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження (ч. З ст. 40 КПК України), продовження строку досудового розслідування (ст. 294 КПК України), зміни чи висунення додаткового обвинувачення (статті 338, 339 КПК України), повноваження апеляційного та касаційного оскарження в кримінальному провадженні (ч. 4 ст. 36 КПК України), то решта питань, які становлять переважну більшість, — це формування обсягу обвинувачення, вирішує прокурор у кримінальному провадженні, який здійснює нагляд у формі процесуального керівництва.
  З урахуванням викладеного, реформування органів прокуратури повинно здійснюватись саме в рамках реалізації цих принципів і особливостей наглядової діяльності прокурора у кримінальному провадженні й зводитися до вироблення таких механізмів, які б не дозволили прокурору прийняти незаконне та необгрунтоване рішення в кримінальному провадженні та судовому засіданні.



Толочко, О. П. (кандидат юридичних наук; професор; перший проректор Національної академії прокуратури України; державний радник юстиції 3 класу; заслужений юрист України).
Процесуальні функції прокурора у кримінальному провадженні // Право України : Юридичний журнал. - 2015. - № 6. - С. 77-85

Аннотация: Досліджено процесуальні функції прокурора у кримінальному провадженні на сучасному етапі розвитку доктрини кримінального процесу. Виокремлено форми і методи здійснення процесуальних функцій на стадії досудового розслідування та судового розгляду. Автор визначає зміст процесуального керівництва прокурором досудовим розслідуванням та його співвідношення із прокурорським наглядом за додержанням законів органами, які проводять дізнання та досудове слідство. Наголошується, що необхідність покладення на прокурора функції процесуального керівництва обумовлена принципом незмінності прокурора при проведенні конкретного кримінального провадження. Під час розгляду матеріалів кримінального провадження у суді прокурор не лише підтримує обвинувачення, а й зобов'язаний сприяти суду в ухваленні законного та обґрунтованого рішення.

Форми і методи здійснення процесуальних функцій залежать від стадії кримінального процесу, в якій здійснюється діяльність прокурора. У досудовому кримінальному провадженні прокурор діє передусім як організатор розслідування кримінальних правопорушень, відповідає за строк і якість їх розслідування та передачу матеріалів кримінальних проваджень до суду. Він процесуально керує досудовим розслідуванням.
  У судовому провадженні прокурор як рівноправна сторона процесу підтримує державне обвинувачення, а у разі прийняття судом незаконного рішення має право його оскаржувати та відстоювати свою думку у вищестоящому суді. Прокурор не наділений правом давати вказівки суду. Суд повністю самостійний у своїх рішеннях та оцінках.
  У сучасних умовах необхідність спеціального виділення «процесуального керівництва як форми прокурорського нагляду» обумовлена тим, що за правовою ідеологією КПК України впроваджується принцип «незмінності прокурора при проведенні конкретного кримінального провадження»,відповідно до якого процес формування обвинувачення під час досудового кримінального провадження та підтримання його в суді буде забезпечуватися одним прокурором.
При відсутності інституту додаткового розслідування суттєво підвищується персональна відповідальність кожного прокурора та органів прокуратури загалом за якість результату. Відповідно вжита термінологія наголошує на тому факті, що на досудовому розслідуванні, виконуючи функцію нагляду, прокурор «керує слідством» для того, щоб самому ефективно підтримувати обвинувачення у суді.
Наведене положення дає узагальнену назву процесуальній формі реалізації конституційної функції нагляду за додержанням законів органами, які проводять дізнання та досудове слідство.
  Таке формулювання є результатом компромісу між конституційними функціями наглядової моделі вітчизняної прокуратури та європейськими вимогами щодо керівної ролі прокурора у досудовому кримінальному провадженні. Але як встановити межу між суто наглядовими діями прокурора та діями у формі процесуального керівництва, особливо зважаючи на те, що складно бути одночасно безпристрасним наглядачем та основним суб'єктом сторони обвинувачення. Цю проблему можна вирішити, якщо прокурор буде здійснювати нагляд до моменту появи у провадженні підозрюваного.
Згідно зі ст. 36 КПК України прокурор має такі владні повноваження, як: повний доступ до матеріалів, що стосуються досудового розслідування; дача вказівок щодо проведення досудового розслідування; проведення слідчих (розшукових) дій, негласних слідчих (розшукових) дій, інших процесуальних дій чи брати участь у них, а в необхідних випадках — особисто проводити слідчі (розшукові) та процесуальні дії; призначати ревізії та перевірки у порядку, визначеному законом; скасовувати незаконні та необгрунтовані постанови слідчого; ініціювання перед керівником органу досудового розслідування питань про відсторонення слідчого від проведення досудового розслідування і призначення іншого слідчого за наявності підстав для його відводу, або у випадку неефективного досудового розслідування; погодження клопотань слідчого до слідчого судді про проведення слідчих (розшукових) дій, негласних слідчих (розшукових) дій, інших процесуальних дій та самостійно подавати слідчому судді такі клопотання; повідомляти особі про підозру; затверджувати чи відмовляти у затвердженні обвинувального акта, клопотань про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, вносити зміни до складеного слідчим обвинувального акта чи зазначених клопотань, самостійно складати обвинувальний акт чи зазначені клопотання; перевіряти документи органу досудового розслідування про видачу особи (екстрадицію); доручати органам досудового розслідування проведення розшуку і затримання осіб, які вчинили кримінальне правопорушення за межами України, виконання окремих процесуальних дій з метою видачі особи (екстрадиції) за запитом компетентного органу іноземної держави. КПК України передбачає процесуальні повновадження прокурора поза межами процесуального керівництва, які за своєю суттю спрямовані на організацію досудового кримінального впровадження.



Юрчишин В. (кандидат юридичних наук; завідувач кафедри кримінально-правових дисциплін Чернівецького юридичного інституту)
Процесуальні впровадження прокурора щодо доказування вини на досудовому розслідуванні // Право України  .- 2015 .- № 5 .- С.171-178

Аннотація: Проблемні питання процесуального впровадження прокурора щодо доказування вини на досудовому розслідуванні.

  Прихильники значного обмеження прав прокурора у кримінальному провадженні часто посилаються на досвід лише тих зарубіжних країн, де функції прокурора обмежені лише участю в суді у ролі обвинувача Разом з тим законодавство високорозвинутих країн та реальна практика свідчать, що це далеко не так. Навпаки, у Польщі, Японії, ФРН, Італії та інших країнах із багатими правовими традиціями робиться все для того, аби максимально повно і всебічно використати 
можливості прокуратури у розслідуванні злочинів. Більше того, повноваження прокуратури в цих країнах не звужуються, а, навпаки, постійно розширюються, а її основні постійні функції, зокрема і право на проведення досудового слідства в окремих кримінальних правопорушеннях, є непорушними. Поряд із реалізацією функцій нагляду, процесуального керівництва й обвинувачення, український прокурор теж повинен займатися розслідуванням окремих кримінальних правопорушень.
  Нині у досудовому розслідуванні прокурор поєднує нагляд за додержанням законності органами досудового розслідування й іншими суб'єктами цієї стадії з безпосередньою участю в самому розслідуванні шляхом особистого проведення окремих слідчих (розшукових) дій або участі в слідчих (розшукових) діях, які проводяться слідчим (п. 4 ч. 2 ст. 36 КПК України). Таке поєднання нагляду з активною участю в самому розслідуванні дозволяє прокурору своєчасно попереджувати порушення закону в діяльності органів досудового розслідування. Наділення прокурора цією функцією обумовлено його обов'язком — забезпечити якісне розслідування, направлене на встановлення усіх обставин вчиненого кримінального правопорушення, а при підтвердженні винуватості конкретної особи — підготувати й оформити обґрунтований обвинувальний акт (кримінальний позов) і направити його до суду (ст. 36 КПК України).
Основною та єдиною формою підготовки й оформлення прокурором обвинувального акта (кримінального позову) є забезпечення законного розслідування кримінального правопорушення, використання зібраних і перевірених достовірних доказів. Оскільки лише прокурор має право звертатися до суду з обвинувальним актом, то саме він і зобов'язаний забезпечити належну підготовку доказів шляхом швидкого, всебічного, повного й неупередженого розслідування кримінального правопорушення відповідно до закону. Саме це змушує його брати активну участь у розслідуванні, постійно використовувати вказану процесуальну функцію.
  Пряме, безпосереднє сприйняття доказу із першоджерела підвищує ефективність прокурорської діяльності та одночасно забезпечує якість розслідування. Участь прокурора у розслідуванні кримінальних правопорушень є важливим засобом вивчення, розуміння ним матеріалів кримінального провадження, проведеного розслідування, вникнення у деталі подій та обставин, що розслідуються. Щоб правильно забезпечити ефективне і законне розслідування кримінального правопорушення, підготувати й оформити законний та обґрунтований обвинувальний акт (кримінальний позов), однієї високої кваліфікації замало, необхідні ще й гарні знання матеріалів кримінального провадження. Без цього навіть найдосвідченіший прокурор не зможе надати слідчому чіткі і конкретні письмові вказівки, а також правильно спланувати свою роботу на подальших етапах провадження.



Спільник, Сергій (старший радник юстиції; начальник управління нагляду у кримінальному провадженні). 
Діяльність прокурора щодо забезпечення збирання допустимих доказів у кримінальному провадженні // Вісник прокуратури: загальнодержавне фахове юридичне видання. - 2016. - № 2. - С. 75-83

Аннотация: Досліджено складові діяльності прокурора щодо закріплення процесуальних джерел доказів, порядку їх формування під час досудового розслідування та використання у судовому розгляді.


Досліджуючи діяльність прокурора під час досудового розслідування щодо оцінки різного роду доказів з метою запобігання визнанню у судовому розгляді їх недопустимими, резонно навести думку про те, що ефективність діяльності будь-якого суб'єкта кримінально-процесуальних правовідносин, безпосередньо залежить від ефективності його включеності в процес доказування. Належне нормативне забезпечення процесуальних можливостей учасників кримінального провадження брати участь у доказуванні та їхня діяльність з реалізації таких можливостей у кримінальному процесі забезпечують необхідний рівень захисту прав та законних інтересів учасників кримінального судочинства. Однак на можливість виявлення прокурором ризиків із визнання наданих ним в суд доказів недопустимими суттєво впливають процесуальна та позапроцесуальна взаємодії прокурора з органом досудового розслідування з огляду на різні повноваження щодо отримання доказів. На сьогодні законодавцем розширені повноваження прокурора: як процесуальний керівник він несе відповідальність за своєчасність та законність прийнятих органами досудового розслідування процесуальних рішень, а також проведення слідчих (розшукових) дій, спрямованих на встановлення та перевірку доказів у кримінальному провадженні, отримання таких доказів з підстав та у порядку, передбаченому КПК України, дотримання правил їх належності та допустимості.
  Перелік обставин, які підлягають виявленню, встановленню, тобто доказуванню, визначає слідчий, прокурор, виходячи з об'єктивної можливості їх доказування у конкретному кримінальному провадженні та об'єктивної можливості їх подальшого усунення . Але на відміну від слідчого прокурор не здійснює безпосереднє досудове розслідування у повному обсязі, а тільки за необхідності особисто проводить слідчі (розшукові) дії чи бере у них участь. Як процесуальний керівник прокурор наділений повноваженнями давати вказівки слідчому щодо проведення слідчих (розшукових) та негласних слідчих (розшукових) дій. Водночас окремої уваги прокурора потребує й те), що діяльність слідчого у процесі розслідування злочину не вичерпується комплексом слідчих (розшукових) дій, адже вона не зводиться винятково до роботи з доказами, а передбачає також низку інших кримінально-процесуальних процедур, організаційно-технічних заходів тощо. У контексті досліджуваного питання обґрунтованою є позиція О.Ю. Костюченко, що законодавець не ставить питання допустимості доказів, отриманих в результаті істотного порушення, в залежність від того, чи було це порушення свідомим; тобто навіть неумисне порушення тягне недопустимість доказів. 
Засторогою недопущення порушення процесуального порядку збирання доказів служать юридичні гарантії дотримання прав і свобод людини, узяті європейським співтовариством, адже наявності так званої навігаційної системи збирання доказів, яка б рухала стороною обвинувачення у правильному напрямку та своєчасно сповіщала у разі відхилення від нього, для досягнення поставлених перед прокурором цілей навряд чи достатньо.
  Показовим прикладом, який ілюструє націленість нового кримінального процесуального закону на забезпечення загальнообов'язкового (імперативного) характеру повноважень прокурора щодо процесуального керівництва досудовим розслідуванням, є передбачений у КПК України порядок формування доказів. Очевидно, доцільною буде практика, відповідно до якої прокурор у розумінні ч. 1 ст. 94 КПК України на заключному етапі прийняття рішення про направлення кримінального провадження до суду оцінюватиме всі обставини кримінального провадження з точки зору допустимості. У разі виявлення порушень повинна бути з'ясована загалом можливість їх впливу (за умови вилучення із провадження, щоб запобігти негативному впливу на внутрішнє переконання судді, - на інші отримані відомості, повноту та всебічність розслідування, на рівень порушень прав і свобод особи, доведення винуватості підозрюваної особи поза розумним сумнівом.
  Допустимість доказів, зібраних органом досудового розслідування, доцільно перевіряти на відповідність таким критеріям: 1) стадія отримання доказів (до чи після внесення даних про вчинене кримінальне право внесення даних в ЄРДР проводиться тільки огляд місця події); 2) законність джерела доказів; 3) уповноваженість суб'єкта на їх отримання (приміром, огляд місця події до внесення даних до ЄРДР може проводитись тільки за участю слідчого або прокурора, але у жодному разі не виключно співробітниками оперативного підрозділу (важливо також враховувати положення ст. 216 КПК України)); 4) процесуальний статус особи, щодо якої плануються чи проводяться слідчі (розшукові) дій; 5) передбачений законом порядок отримання необхідних доказів (отримані внаслідок провокації відомості не можуть бути використані як допустимі докази); 6) належна процесуальна фіксація ходу та результатів проведеної окремо взятої слідчої (розшукової) дії (кожній слідчій (розшуковій) дії характерні певні особливості, неврахування яких не допустиме); 7) якість реалізації стадії відкриття матеріалів (ст. 290 КПК України); 8) дотримання строків досудового розслідування; 9) урахування правової можливості для використання доказів (показання з чужих слів, використання оригіналів документів, які підлягатимуть поверненню); 10) дотримання особливостей зберігання електронних доказів; 11) рівень порушення прав учасників провадження, гарантованих Конституцією України, Конвенцією (тут слід виходити з того, чи спричинило певні наслідки таке порушення саме при отриманні та фіксації доказів, істотність наслідків і можливість їх усунення).
Власне кажучи, цілком очевидно, що прокурор під час реалізації своєї функції на досудовій стадії повинен приділяти особливу увагу дотриманню процесуального порядку збирання доказів, правильно обраній стратегії і тактиці проведення слідчих (розшукових) дій з метою недопущення появи під час судового розгляду очевидних недопустимих доказів.



Баганець, Олексій (заслужений юрист України). 
Про деякі проблеми досудового слідства та прокурорського нагляду і можливі шляхи їх вирішення // Вісник прокуратури : загальнодержавне фахове юридичне видання. - 2016. - № 3. - С. 65-80

Аннотация: Проаналізовано проблеми сучасного забезпечення якісного досудового розслідування та прокурорського нагляду у кримінальних провадженнях. Досліджено інститут прокурорів-криміналістів як механізм впровадження досягнень криміналістичної науки у практичну діяльність прокурорів та слідчих. Запропоновано введення інституту прокурорів-криміналістів як ефективний інструмент системного вдосконалення слідчої та прокурорсько-наглядової діяльності.

  Для більш чіткого усвідомлення важливості кардинальної зміни існуючих підходів до організації прокурорсько-наглядової та слідчої діяльностей визначимо системні причини, які сьогодні заважають місцевим прокурорам (та й прокурорам обласних апаратів) реально впливати на якість слідства і необхідність усунення яких продиктована чинними кримінально-процесуальними вимогами, а саме:
1) фактична відсутність дієвих організаційно-практичних засад прокурорського нагляду, навіть у формі процесуального керівництва, за найважливішою стадією розслідування будь-якого кримінального провадження - стадією виявлення, належної фіксації та всебічного дослідження доказів.
У результаті, виявивши грубі порушення кримінального процесу, встановивши недопустимість зібраних доказів або неповноту чи неправильність їх дослідження, вплинути на ситуацію через втрачений час і можливості прокурор уже не може;
2) не завжди достатня слідча кваліфікація прокурорів (особливо це характерно зараз, коли йде масова інформаційна атака на досвідчених прокурорів і слідчих з метою їх витіснення з роботи і запевнення їхніх посад людьми, так 'би мовити, «з вулиці»), які, не знаючи достеменно предмет нагляду, не володіючи навиками та відповідними знаннями щодо методики і тактики розслідування злочинів різних категорій, не спроможні на належному професійному рівні забезпечити нагляд та процесуальне керівництво слідством у таких провадженнях, у тому числі й дієвий процесуальний контроль на стадії збору і фіксації доказів;
3) велика завантаженість та зайва формалізація процесу, внаслідок чого прокурори - процесуальні керівники, як і слідчі, просто не мають фізичної 
можливості за браком часу приділяти увагу поглибленому вивченню та подальшому практичному застосуванню:
- особливостей тактики і методики збору та фіксації доказів у різних провадженнях, зокрема і при проведенні певних слідчих (розшукових) дій;
- прийомів тактично грамотного використання техніко-криміналістичних засобів під час збору, фіксації доказів та проведення окремих процесуальних дій;
- існуючих можливостей судової експертизи та вмілого їх використання у здобутті додаткових доказів;
- особливостей криміналістичного аналізу та ефективного використання зібраних доказів у суді тощо;
4) відсутність ефективної взаємодії між прокурором - процесуальним керівником та слідчим у плануванні і проведенні досудового слідства та певних процесуальних дій, що може бути спричинена:
- неналежним урахуванням процесуальних, кваліфікаційних, оперативних та технічних можливостей слідчих підрозділів при плануванні досудового слідства та окремих слідчих дій;
- невідповідністю вимог прокурора реальним (брак часу) чи кваліфікаційним (молодий спеціаліст, відсутність певного досвіду) можливостям слідчого;
- низькою якістю самих вказівок прокурора та його нездатністю сприймати конструктивні критичні зауваження слідчого;
- діаметрально протилежним розумінням прокурором і слідчим процесу доказування та шляхів його реалізації;
- відсутністю єдиної спрямованості на загальний результат досудового слідства і солідарної відповідальності за його досягнення та розгляд провадження у суді;
- відсутністю дієвого інструменту у вигляді уповноважених вузько кваліфікованих, але високопрофесійних фахівців, здатних методично та практично сприяти у налагодженні потрібної для цілей слідства взаємодії прокурора як зі слідчим, так і з оперативними підрозділами, що супроводжують досудове слідство.

На превеликий жаль, останнім часом склалось враження, що навіть більшість прокурорів не до кінця зрозуміли своє призначення як процесуальних керівників за новим КПК України, намагаючись, як і раніше, осторонь наглядати за роботою слідчого, а слідчі, у свою чергу, думають, що вони зможуть без допомоги прокурора займатися збором, дослідженням та оцінкою доказів. Це помилка. Слід категорично заявити: сьогодні прокурор несе ще більшу відповідальність за виконання завдань кримінального судочинства, чим раніше, за чинності старого КПК України.






Замовити повніше сторінки з періодичних видань скористуйтесь послугою 
  

електронної доставки документів  ЕДД




49047, г.Днепропетровск, ул.Савченко,10 Тел./факс:(0562) 42-31-19 E-Mail: library@libr.dp.ua

Copyright  ©  2000-2010 Дніпропетровська обласна універсальна наукова бібліотека