Студенту на замiтку
Звернення
Аудит
Бухгалтерський облік
Винахідництво
Екологія
Економіка
   Економіка підприємства
   Історія економіки
   Логістіка
   Страхування
   Цінні папери
   Корпоративне управління
Етика. Естетика
Інтелектуальна власність
Історія
Культурологія
   Культура, мистецтво, суспільство
   Культурне співробітництво
   Менеджмент в галузі культури
   Оперне, балетне мистецтво України
   Сучасна українська музика
   Українська книга
   Українське кіно
Маркетинг
Менеджмент
   Контроль і ревізія
   Корпоративне управління
Мистецтво
Мовознавство
Оподаткування
Педагогіка
Політика
   Державне управління
Право
   Авторське право
   Адміністративне право
   Господарче право
   Екологічне право
   Конституційне право
   Кримінально-процесуальне право
   Кримінальне право
   Кримінологія
   Митне право
   Міжнародне право
   Правоохоронна діяльність
   Сімейне право
   Соціальне право
   Фінансове право
   Цивільне право
   Цивільне процесуальне право
Психологія
   Організаційна психологія
   Психологія конфлікта
   Психологія особистості
   Педагогічна психологія
   Психологія спорту
   Психологія творчості
   Юридична психологія
Сільське господарство
Філософія
Фінанси

Конституційне право


Державний устрій
 
  Державний устрій - форма держави, яка характеризує територіальну організацію влади та державне самовизначення населення (нації), що на ній проживає. Державний устрій визначає: принцип поділу території держави на складові  елементи; спосіб організації населення на певній території; рівень урахування інтересів національних меншин шляхом надання територіям їх проживання певних повноважень щодо територіального  самоврядування; наявність або відсутність у складових держави ознак політичної самостійності та державності; взаємовідносини між різними рівнями державних органів влади (центральними, регіональними і місцевими). Розрізняють дві форми державного устрою —  просту (унітарну) та складну (федеративну). Для простої за устроєм держави характерні: повна політична єдність; єдина система органів державної влади на всій території; адміністративно-територіальний поділ і відсутність політичної самостійності територіальних одиниць; єдине громадянство, єдина грошова система та єдність інших політичних, економічних, соціальних і культурних (духовних) державних  інститутів. Складна за устроєм держава характеризується наявністю  національно-державних або інших державних утворень; (штатів, земель, республік тощо). Вона утворюється і на підставі договору між суб'єктами, кожен з яких зберігає політичну, самостійність і ознаки державності.
  Класифікація складних держав не є однозначною. Типовим різновидом такої держави є федерація, протее деякі автори вважають складними також імперію, конфедерацію, унію, співтовариство та співдружність. За державним устроєм Україна є унітарною державою, суверенітет якої поширюється на всю її територію (ст. 2 Конституції України). На території України немає інших державних утворень, а територія держави в межах існуючих кордонів є цілісною і недоторканною.





Проблеми оптимізації конституційно-правового регулювання форми державного устрою в Україні
Право України.-Київ, 2014. -№ 9. - С. 9-10

Автор статті:
Святоцький, Олександр Дмитрович, доктор юридичних наук, професор, академік НАГІрН України

Протягом останнього півріччя перебіг поточних політичних подій в Україні — зокрема проведення так званого «референдуму» в Автономній Республіці Крим та іноземна окупація цієї невід'ємної складової частини української держави, самопроголошення таких квазідержавних утворень, як «Луганська народна республіка» і «Донецька народна республіка», інші антиконстицуційні спроби створення нових державоподібних суб'єктів на території України — гостро актуалізував питан¬ня форми державного устрою.
  Саме питання державного устрою стали нині, так би мовити, точкою зіткнення цілої низки практичних і теоретичних проблем територіальної організації державної влади в Україні. Передусім ідеться про вироблення послідовної політики держави у вказаній сфері, про обґрунтування доцільності конституційно-правової модернізації останньої, вдосконалення існуючої моделі форми державного устрою
Нині, мабуть, як ніколи раніше, є нагальним завдання забезпечення реалізації засад єдності та цілісності державної території, поєднання централізації й децентралізації у здійсненні державної влади, збалансованості у комплексному розвитку усіх регіонів з урахуванням їх історичних, економічних і демографічних особливостей, етнічно-культурних традицій та існуючих політичних реалій.
Втілення згаданих конституційних принципів у практику державного будівництва та перетворення їх із задекларованих на реальні й дієві, розбудова ефективної національної системи державного устрою вимагають опертя на юридико-доктринальні розробки, потребують глибокого наукового осмислення.
  Побіжно оглянуто місце і значення форми устрою в системі основ конституційного ладу суверенної Української державии. Проаналізовано історичний досвід конституційної практики змішаної форми правління, засоби та механізми закріплення на конституційно-правовому рівні форми держави та її основних елементів.Подано характеристику найбільш прийнятних тенденцій трансформації форми Української держави в умовах демократизації, утвердження правової державності та становлення розвиненого громадянського суспільства. Особлива увага надається питанням співвідношення теоретичних моделей конституційного визначення форми держави та практики їх реалізації.

Скачати

Конституційно-правові проблеми територіального устрою України: доктринальні та приклдані аспекти
Право України.-Київ, 2014. -№ 9. - С. 11-21

Автор статті: О. БАТАНОВ, доктор юридичних наук, професор, старший науковий співробітник відділу конституційного права та місцевого самоврядування (Інститут держави і права ім. В. М. Корецького HAH України)

Сучасний етап конституційного будівництва в Україні характеризується інтенсивним пошуком принципово нових рішень на шляху докорінної перебудови усіх сторін життя держави і суспільства. Однією з актуальних та надскладних проблем, які постали після набуття незалежності Української держави, є питання вдосконалення територіальної організації влади та територіального устрою України. Адже територіальний устрій є одним із найважливіших інститутів державного ладу України. Цей інститут характеризує юридичні якості та властивості такого основного складового елементу держави, як її територія.
   Територія є неодмінною умовою розвитку всього державного життя. Вона поряд із категоріями «народ» та «влада» утворює тріаду елементів, які формують державу. По суті, територія держави уможливлює саме виникнення, існування, організацію та функціонування держави. Саме тому традиційно під територією держави розуміють простір самовизначення народу, в межах якого держава здійснює свій суверенітет та свою юрисдикцію, а під її конституційно- правовим статусом — певне правове положення території у державі.
   Проаналізовано зміст понять «територія», «державний устрій», «територіальний устрій», «адміністративно-територіальний устрій» та наукові дискусії щодо форми державного устрою України; вказано на політизацію цього питання у періоди політичної нестабільності, а також несталість федеративної форми територіального устрою через значний потенціал конфліктності у відносинах між центром і регіонами. Розглянуто особливості виникнення та функціонування унітарної форми державного устрою. Обґрунтовується неминучість еволюції унітаризму в Україні в результаті здійснення децентралізації та реформи місцевого самоврядування.


Співвдіношення категорій "конституційний лад" та "державний лад" в умовах конституційної модернізації
Право України.-Київ, 2014. -№ 9. - С. 32-44

Автор статті: Наливайко Л.Р., доктор юридичних наук, професор, завідувач кафедри загальноправових дисциплін

Одним із важливих моментів розуміння сучасного процесу пізнання розвитку державного ладу слід визнати необхідність координації, узгодження різних поглядів, позицій, шкіл, методів дослідження. Цьому має сприяти добре усвідомлений методологічний фундамент, який дозволяє оцінювати ефективність методів, що використовуються для вирішення науково- теоретичних і практичних завдань.
  Ще у 60-ті роки XX ст. І. Самощенко, В. Петров та Ф. Лиходєдов наголошували на необхідності вироблення наукового підходу до розуміння державного ладу. Як свідчить аналіз, ця думка не була належним чином сприйнята. І це при тому, що відтоді категорія «державний лад» вживається часто і неоднаково трактується науковцями. Слід врахувати й те, що зміна властивостей соціальної дійсності обумовлена набуттям незалежності, рухом до стандартів правової демократичної соціальної державності й органічно пов'язана зі зміною її ознак, передусім необхідністю трансформації уявлень про державний лад України.
  Актуальність статті обумовлена відсутністю комплексних теоретичних розробок, присвячених визначенню поняття, аналізу системи «державного ладу», його співвідношення з іншими взаємопов'язаними категоріями, їх взаємовпливу. Розкрито категорію «державний лад» як нормативно об’єктивований, складний інституційний комплекс суспільних відносин з організації і діяльності держави, які обумовлені історичними умовами і рівнем розвитку політичних, економічних та інших відносин і відповідних інституцій. Виокремлено й обґрунтовано наукові підходи щодо співвідношення змісту категорій «державний лад» і «конституційний лад» з метою розробки загальної концепції розвитку України в сучасних євроінтеграційних і глобалізаційних умовах.


Еволюція унітаризму в Україні: між консодацією та консервацією
Право України.-Київ, 2014. -№ 9. - С. 45-52

Автор статті: Кресіна, Ірина Олексіївна,  доктор політичних наук, професор, член-кореспондент НАПрН України, завідувач відділу правових проблем політології (Інститут держави і права ім. В. М. Корейського HAH України)

 З моменту прийняття Конституції України у 1996 р. питання форми державного устрою перестало бути предметом обговорення експертів та широких громадських дискусій, а використовується насамперед для подальшої дестабілізації ситуації в країні як внутрішніми, так і зовнішніми акторами (кінець 2004 р. — початок 2014 р.). Основна причина полягає у домінуванні у свідомості політиків, експертів та громадян спрощеного уявлення про модель взаємодії між центром і регіонами, яка пропонує вибір між унітарним або федеративним устроєм. Хоча насправді світова практика пропонує безліч варіантів збалансування загальнонаціональних і місцевих інтересів, які відображають історичні, політичні, економічні, культурні особливості конкретної країни. Тому було б помилковим говорити про прогресивність чи відсталість тієї чи іншої форми державного устрою, найважливішим питанням є відповідність такої форми довгостроковим завданням державного розвитку. За такого підходу основне завдання при виборі форми державного устрою полягає в оптимальному поєднанні згуртованості політичної спільноти та збереження її різноманітності.
   Розглянуто особливості виникнення та функціонування унітарної форми державного устрою. Наголошено на необхідності розрізняти федералізм як ідеологічний принцип організації державної влади та федерацію як інституціональне його вираження; вказано на нестабільність такої форми через значний потенціал конфліктності у відносинах між центром і регіонами. Досліджено причини появи у другій половині ХХ ст. регіональних держав як гібридної форми, що має перспективи подальшого самостійного розвитку. Проаналізовано наукові дискусії щодо форми державного устрою України та вказано на політизацію цього питання в періоди політичної нестабільності. Обґрунтовується неминучість еволюції унітаризму в Україні в результаті здійснення децентралізації, реформи місцевого самоврядування та адміністративно-територіального устрою.


Ідея федералізації України в контексті національно-етнічного чинника: історичний досвід та сучасні виклики
Право України.-Київ, 2014. -№ 9. - С. 53-63

Автор статті: Колісник В., доктор юридичних наук, професор, член-кореспондент НАПрН України, професор кафедри конституційного права України (Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого)

Питання про перетворення України на федерацію як можливий напрям подальшого удосконалення її державно-територіальної організації неодноразово порушувалося в суспільстві. При цьому сутність федералізму, головні риси та особливості його запровадження у різних державах зазвичай залишалися поза увагою. За пропозиціями та гаслами щодо федералізації України досить часто приховувалося доволі спрощене бачення як самого феномену федералізму, так і процесу федералізації, тобто можливого переходу від унітаризму до федеративного державно- територіального устрою. Українські науковці та експертне середовище зазвичай ставилися до проблеми федералізації досить обережно та стримано, оскільки домінувало переконання, що унітаризм має бути визначальним принципом державно-територіальної організації на довготривалу перспективу. Разом з тим деякі українські вчені зверталися до з'ясування окремих аспектів федералізму або в історичному плані.
  Однак недостатньо дослідженими все ще залишаються роль національно-етнічного чинника як одного з критеріїв побудови федеративних держав та потенційні вади можливої федеративної трансформації унітарної держави.
  Досліджено історичний досвід функціонування федерацій, створених на основі національно-етнічного чинника, визначено основні вади, котрі може спричинити процес можливого перетворення України на федерацію. Подається визначення федерації та її головні ознаки, з’ясовано головні проблеми, котрі зазвичай постають в процесі федералізації, тобто переходу від унітаризму до федералізму: визначення оптимальної кількості суб’єктів федерації та їх територіальних меж, розмежування компетенції федеральних органів публічної влади та органів влади суб’єктів федерації, дворівневого конституційного регулювання, дворівневого законодавчого регулювання, взаємного узгодження між конституціями різних рівнів, між конституціями і законами, між законами двох рівнів і підзаконними актами – загальнодержавними та суб’єктів федерації.


Актуальні проблеми державного устрою України
Право України.-Київ, 2014. -№ 9. - С. 64-73

Автор статті:
Приходько Христина Вікторівна, доктор юридичних наук, доцент, головний консультант сектору наукового супроводу моніторингової діяльності відділу моніторингу законодавства (Інститут законодавства Верховної Ради України)

 У глобалізаційному та міждержавно-інтеграційному вимірах актуальність подальшого наукового вивчення проблематики державного устрою та його класичних форм — політико-територіального устрою та адміністративно-територіального устрою — зумовлена прагненням країн утвердити та захистити атрибути державності, забезпечити стабільний стан національної безпеки, модернізувати (покращити) відповідно викликам часу та сучасним тенденціям гуманізації та демократизації суспільства систему публічного управління на принципах міжнародного права; зберегти державну ідентичність і національні традиції; ефективно використовувати природні ресурси державних територій та їх окремих частин; забезпечити їх сталий (збалансований) розвиток, з цією метою сприяти міжнародному, транскордонному співробітництву тощо. Глобалізація і міждержавна інтеграція як фактори реалізації форми державного устрою України є достатньо неоднозначними за своїми наслідками. З другого боку, глобалізація має і негативні аспекти. Вона підсилює нерівність між багатими та бідними як всередині країн, так і поміж ними; вона викликає неправильний розподіл ресурсів між приватними і державними інтересами». У свою чергу, ці процеси є об'єктивною реальністю та закономірними явищами. Тому для кожної країни постає одним із пріоритетних завдань адаптація обраної форми державного устрою, його системи до сучасних умов рухливого та динамічного сучасного суспільства.
  У національному сенсі державний устрій сучасної країни є одним із невід'ємних атрибутів її конституційного ладу.
  Представлено дослідження окремих доктринальних та прикладних аспектів проблематики державного устрою України на основі застосування системного підходу. Підкреслюється стратегічна значущість подальшої реалізації форми державного устрою України як унітарної держави. Подальша конституціоналізація та муніципалізація державного устрою обґрунтовуються як одні з факторів забезпечення національної безпеки України. Аналізується концептуально-правові основи національної унітарної системи та її складових — адміністративно-територіальний устрій і муніципально-територіальний устрій, зокрема їх матеріально-правові та процесуально-правові сторони.


Концептуальні, конституційні, політико-правові засади територіальної організації публічної влади
Право України.-Київ, 2014. -№ 9. - С. 88-93

Автор статті: Пухтинський М.О., кандидат юридичних наук, доцент, старший науковий співробітник відділу конституційного права та місцевого самоврядування (Інститут держави і права ім. В. М. Корецького HAH України)
 
Розглянуто концептуальні, конституційні, політико-правові аспекти оновлення Конституції Україні в контексті територіальної організації публічної влади, врядування та самоврядування. Зазначено, що оновлення Конституції, процес конституційно-правової модернізації пов’язані із становленням цілісної системи публічної влади, публічного управління, врядування в Україні. Зокрема, це стосується територіальної організації публічної влади. Врядування в європейському розумінні (governance) має дві складові: інституційну та функціональну. Інституційна – окреслює коло суб’єктів врядування: інститути публічної влади, зокрема, самоврядування, громадянського суспільства, самоорганізації населення, громадян. Функціональна – пов’язана із налагодженням процесу належного (good governance) врядування, публічного управління під контролем громадянського суспільства. Саме таку систему врядування було започатковано на Майдані, і вона має знайти відображення в оновленій Конституції як на загальнонаціональному, так і територіальному рівнях організації публічної влади.


Територія як конституційна цінність: поєднання публічно-владних та приватно-особистісних засад
Право України.-Київ, 2014. -№ 9. - С. 22-31

Автор статті:  Бондар М., доктор юридичних наук, професор, суддя Конституційного Суду Російської Федерації

 Сучасний етап конституційного будівництва в Україні характеризується інтенсивним пошуком принципово нових рішень на шляху докорінної перебудови усіх сторін життя держави і суспільства. Однією з актуальних та надскладних проблем, які постали після набуття незалежності Української держави, є питання вдосконалення територіальної організації влади та територіального устрою України. Адже територіальний устрій є одним із найважливіших інститутів державного ладу України. Цей інститут характеризує юридичні якості та властивості такого основного складового елементу держави, як її територія.
   Територія є неодмінною умовою розвитку всього державного життя. Вона поряд із категоріями «народ» та «влада» утворює тріаду елементів, які формують державу. По суті, територія держави уможливлює саме виникнення, існування, організацію та функціонування держави. Саме тому традиційно під територією держави розуміють простір самовизначення народу, в межах якого держава здійснює свій суверенітет та свою юрисдикцію, а під її конституційно-правовим статусом — певне правове положення території у державі.
   Проаналізовано зміст понять «територія», «державний устрій», «територіальний устрій», «адміністративно-територіальний устрій» та наукові дискусії щодо форми державного устрою України; вказано на політизацію цього питання у періоди політичної нестабільності, а також несталість федеративної форми територіального устрою через значний потенціал конфліктності у відносинах між центром і регіонами. Розглянуто особливості виникнення та функціонування унітарної форми державного устрою. Обґрунтовується неминучість еволюції унітаризму в Україні в результаті здійснення децентралізації та реформи місцевого самоврядування.



Скачати

Замовити повніше сторінки з періодичних видань скористуйтесь послугою
 

електронної доставки документів  ЕДД




49047, г.Днепропетровск, ул.Савченко,10 Тел./факс:(0562) 42-31-19 E-Mail: library@libr.dp.ua

Copyright  ©  2000-2010 Дніпропетровська обласна універсальна наукова бібліотека