Студенту на замiтку
Звернення
Аудит
Бухгалтерський облік
Винахідництво
Екологія
Економіка
   Економіка підприємства
   Історія економіки
   Логістіка
   Страхування
   Цінні папери
   Корпоративне управління
Етика. Естетика
Інтелектуальна власність
Історія
Культурологія
   Культура, мистецтво, суспільство
   Культурне співробітництво
   Менеджмент в галузі культури
   Оперне, балетне мистецтво України
   Сучасна українська музика
   Українська книга
   Українське кіно
Маркетинг
Менеджмент
   Контроль і ревізія
   Корпоративне управління
Мистецтво
Мовознавство
Оподаткування
Педагогіка
Політика
   Державне управління
Право
   Авторське право
   Адміністративне право
   Господарче право
   Екологічне право
   Конституційне право
   Кримінально-процесуальне право
   Кримінальне право
   Кримінологія
   Митне право
   Міжнародне право
   Правоохоронна діяльність
   Сімейне право
   Соціальне право
   Фінансове право
   Цивільне право
   Цивільне процесуальне право
Психологія
   Організаційна психологія
   Психологія конфлікта
   Психологія особистості
   Педагогічна психологія
   Психологія спорту
   Психологія творчості
   Юридична психологія
Сільське господарство
Філософія
Фінанси

Конституційне право


Конституційні зміни 2016 року щодо правосуддя
 
Сьогодні судова система України переживає черговий етап свого реформування. Президент України підписав Закон України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» та новий Закон України «Про судоустрій і статус суддів». Ці події були прогнозовані, адже ще в Коаліційній угоді Верховної Ради України від 21 листопада 2014 р. була закріплена домовленість про те, що «судова реформа буде проведена шляхом удосконалення положень Конституції України». З березня 2015 р. Президент України підписав Указ № 119/2015 «Про Конституційну Комісію», відповідно до якого і була створена робоча група з підготовки законопроекту щодо внесення змін до Конституції України, зокрема і в частині правосуддя. З метою орієнтації роботи цього органу, Президент України 20 травня 2015 р. схвалив Стратегію реформування судоустрою, судочинства та суміжних правових інститутів на 2015-2020 рр., яка встановлює «пріоритети реформування судової влади — системи судоустрою, судочинства та суміжних правових інститутів як на рівні конституційних змін, так і на рівні впровадження першочергових невідкладних заходів, які забезпечать необхідні позитивні зрушення у функціонуванні відповідних правових інститутів»




Москвич, Лідія Михайлівна (доктор юридичних наук; професор; завідувач кафедри організації судових та правоохоронних органів Національного університету "Юридична академія України імені Ярослава Мудрого"). 
Новий етап судової реформи : очікування та сподівання // Право України : Юридичний журнал. - 2016. - № 7. - С. 24-32. - Бібліогр. в кінці ст. 

Аннотация: Запрошено до широкої наукової дискусії щодо перспектив з реформування конституційного регулювання судової влади в Україні. Передусім порушуються питання про теоретичну основу судової влади. Широко аналізуються питання єдності судової влади та цілісності судової системи. Розкриваються проблемні питання прямого народовладдя при здійсненні та організації судової влади, статусу суддів. Обґрунтовується підхід щодо децентралізації судової влади шляхом впровадження місцевих мирових судів. Передбачається, що утворення мирової юстиції в Україні повинно запроваджувати процедури примирення та посередництва. Окремо порушується питання щодо місця та ролі прокуратури в забезпеченні конституційної законності, перспективи реформування цього правового інституту.

   Новий етап судової реформи доповнив її новими цілями — оптимізація судової системи, судових процедур і механізмів взаємодії між органами судової влади, органами судової влади та інститутами, що забезпечують здійснення правосуддя. Тобто до цілей судової реформи додається побудова ефективної моделі функціонування системи правосуддя. Крім того, визначальною ознакою судової реформи 2016 р. став критично низький рівень довіри до судової влади. Тому стратегічною метою було визначено підвищення довіри до судової влади, зокрема шляхом розширення механізмів громадського контролю, а також зниження рівня корупції в судовій] системі. На підтвердження цих намірів було прийнято низку законів: «Про відновлення довіри до судової влади», «Про запобігання корупції», «Про забезпечення права на справедливий суд», але через нормативну недосконалість цих актів анонсованого владою бажаного та швидкого ефекту  «перезавантаження судової влади» не відбулося. Тому Президент України та його команда обрали більш радикальний спосіб — реформування системи правосуддя шляхом внесення змін до Конституції України, та як наслідок — прийняття нового імплементаційного Закону України « Про судоустрій і статус суддів».
Отже, можемо назвати керівні засади нового етапу судової - реформи 2016 р., оголошені владою:
• наближення національної судової системи та суміжних правових інститутів до стандартів і передових практик Європейського Союзу;
• побудова системи правосуддя, здатної гарантувати реалізацію права на справедливий суд;
• забезпечення балансу функціональної й політичної незалежності судової влади та її підзвітності громадянам України;
• оптимізація судоустрою та процедури судочинства відповідно до збалансованого підходу до принципів доступності правосуддя і розумності;
• підвищення суспільної довіри до судової влади.
Спробуємо оцінити перспективи досягнення поставлених цілей на підставі аналізу положень нормативних актів, які мають їх реалізувати.
Однією з суттєвих змін у Конституції України стала відсутність визначення системи судоустрою, а вирішення цього питання віднесено до регулювання закону (ст. 125 Конституції України). Зокрема, новою редакцією статей Основного Закону виключається положення щодо наявності місцевих й апеляційних судів, залишивши лише норму щодо статусу найвищого суду в системі судоустрою — Верховного Суду. Також закріплюється можливість існування вищих спеціалізованих судів без конкретизації їх предметної юрисдикції. Якщо звернутися до практики європейських країн щодо конституційного регулювання судової системи, то вона різна, але можна виокремити дві основні тенденції: або згадуються всі суди, які діють (або можуть діяти) в державі, або акцентується лише на вищому суді, а щодо інших судів — конституційна норма відсилає до закону. Але можна визначити й спільну закономірність: наявність системи судів, зокрема нижчестоящих, декларується майже в усіх конституціях.





Головатий, Сергій Петрович (доктор юридичних наук; член-кореспондент НАПрН України; член Міжнародної асоціації конституційного тправа). 
 Конституційні зміни 2016 року щодо правосуддя: нагальна потреба в реформі правової освіти: (тези) // Право України: Юридичний журнал. - 2016. - № 11. - С. 185-196. - Бібліогр. в кінці ст. 

Аннотация: Подано аналіз поточного стану системи юридичної освіти в Україні та виклики, що постають у цій царині. Окреслено шляхи подолання цих викликів та запропоновано заходи на впровадження реформи. Наведено оцінку ризиків, пов’язаних із запропонованими заходами та визначено шляхи їх пом’якшення.

  На цій основі упродовж 20 років відбувалося реформування інститутів юридичної системи, покликаних забезпечити їх дієвість відповідно до визначених Конституцією України завдань. Найвідчутнішого реформування з метою приведення у відповідність до європейських стандартів зазнали такі інститути: судова система, адвокатура, нотаріат. Водночас не зазнав істотних змін інститут «державного обвинувачення» радянського зразка (прокуратура). Проте навіть і реформовані інститути не набули того рівня якості, що є обов'язковим для держави, керованої верховенством права.
Задля якнайповнішого приведення української юридичної системи у відповідність до європейських стандартів і вимог верховенства права у червні 2016 р. до Конституції України були внесені відповідні зміни (зокрема в частині правосуддя).
   Нові конституційні приписи обумовлюють новий режим функціонування всієї системи правосуддя, що проявляється передусім через:
• посилення незалежності суду і суддів відповідно до вимог поділу влади шляхом мінімізації ролі політичних інститутів у питаннях функціонування органів правосуддя;
• запровадження нових (істотно вищих) вимог до осіб, що кандидують на посаду професійного судді, та вимог до суддів, що перебувають на посадах (зокрема щодо їх компетентності, професійної етики і доброчесності);
• умонтування інституту публічного обвинувачення (прокуратури) в систему правосуддя;
• конституційні гарантії щодо надання особі професійної правничої допомоги;
• посилення статусу й ролі адвокатури в системі правосуддя шляхом покладання виключно на адвоката функції представництва особи в суді та захисту від кримінального обвинувачення.





Городовенко, Віктор Валентинович (доктор юридичних наук; доцент; голова Апеляційного суду Запорізької області; заслужений юрист України). 
Окремі питання організації судів України за принципами територіальності та спеціалізації в контексті сучасної конституційної реформи в Україні // Право України : Юридичний журнал. - 2016. - № 7. - С. 34-42. - Бібліогр. в кінці ст. 

Аннотация: Проаналізовано зміст і значення принципів територіальності та спеціалізації, їхня реалізація у процесі організації діяльності судових органів та вплив на формування структури судової системи України. Звернуто увагу на проблемні питання реалізації принципів територіальності та спеціалізації під час практичного впровадження конституційних змін у контексті нового законодавства про судоустрій. Висловлено думку щодо перспектив розвитку спеціалізації судів в Україні.


   У розділі VIII Конституції України закладені основні засади організації судової системи, серед яких визначено такий основоположний принцип, як територіальність. Територіальність у побудові судової системи - це відповідність судів загальної юрисдикції І адміністративно-територіальному устрою, І закріпленому в ст. 133 Основного І Закону Ця засада зумовлена потребою І здійснення правосуддя на всій території України й наближенню його до громадян.

   Розглянемо організаційні аспекти територіальної доступності (наближеності) суду. Територіальність становить собою розгалуженість нижчих ланок системи судів загальної юрисдикції (місцевої та апеляційної) й забезпечує територіальне розмежування компетенції однорідних судів — визначає межі судового округу. Тому кожен із цих судів має свою територіальну юрисдикцію (підсудність), тобто компетенції певного суду поширюються на правовідносини, що існують чи виникли на певній території. Це є важливою гарантією для вирішення судових спорів у розумні строки в умовах ускладнення правових відносин і збільшення кількості правових конфліктів. Якби вся судова система була централізована й зосереджувалася лише в одному місці, то для такої великої держави, як Україна, правосуддя стало б об'єктивно недоступним для більшості її населення.
   Найвагомішого значення дія принципу територіальності набуває при з'ясуванні мережі (місця знаходження) місцевих судів, оскільки вона має бути розгалуженою, щоб забезпечити кожній особі реальну можливість дістатися судової установи для вирішення своєї справи по суті. Територіальність у системі судів загальної юрисдикції також має досить специфічні прояви. Крім того, принципи мають бути найбільш стабільними нормами права, але протягом останніх десятиріч зміст принципів вітчизняної судової системи постійно
змінювався. Аналіз еволюції законодавства про судоустрій свідчить, що наповнення принципів значною мірою залежить від волі законодавця.
Закон у п. 1 ст. 21 визначив, що місцевими загальними судами є окружні суди, які утворюються в одному або декількох районах чи районах у містах, або у місті, або у районі (районах) і місті (містах).
Суд утворюється і ліквідується законом, проект якого вносить до Верховної Ради України Президент України після консультацій з Вищою радою правосуддя (пункти 1, 2 ст. 19). Підставами для утворення чи ліквідації суду є зміна визначеної цим Законом системи судоустрою, необхідність забезпечення доступності правосуддя, оптимізації видатків державного бюджету або зміна адміністративно- територіального устрою.
Територіальність в основі побудови судової системи України означає:
• відповідність системи судів загальної юрисдикції системі адміністративно-територіального устрою;
• відсутність територій країни, на які не поширювалася б юрисдикція судів. Зважаючи на наявність окупованої частини території України — Автономної Республіки Крим та міста Севастополь — у Законі України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» особливу увагу приділено принципу територіальності, який чітко закріплено в ч. 6 ст. 136, а саме: «Правосуддя в Автономній Республіці Крим здійснюється судами України»;
• розгляд справи суддею того суду, до територіальної юрисдикції якого вона належить, з дотриманням законодавчо визначеного порядку розподілу судових справ.
    Як вже зазначалося, одним із принципів побудови судової системи України є принцип спеціалізації. Його застосування є необхідною умовою і важливою передумовою реалізації положень начним чином відрізнятися від загального порядку розгляду судових справ.
Варто зазначити, що реалізація принципу спеціалізації в судоустрій здійснюється за допомогою організаційно-правових заходів, які застосовуються на рівні судової системи держави з метою виділення у її межах спеціалізованих судів. Створення  пеціалізованих судів — більш складна форма судової спеціалізації, яка реалізується на рівні судової системи держави. Оскільки ця форма стосується всієї судової системи, то вона зачіпає широке коло організаційних і правових питань, у тому числі й фінансових.




Конституційний процес: поточний результат, ризики і перспективи (Аналітична доповідь Центру Розумкова) // Національна безпека і оборона .- 2016 .- № 5-6 .- С. 2-21

Аннотація: Про проблеми реформування конституційних засад судової влади та проблеми впровадження змін Конституції України щодо прав і свобод.

Систему судоустрою відповідно до п.З ст.17 Закону складають:
• місцеві суди;
• апеляційні суди;
• Верховний Суд.
На перший погляд здавалося б, що принцип трьох- ланкової системи судоустрою дотриманий. Проте аналіз наступних глав Розділу 11 "Судоустрій" названого Закону, присвячених місцевим (глава 2), апеляційним (глава 3) судам, а особливо Верховному Суду (глава 5) засвідчує, що складна та малозрозуміла система судоустрою в Законі, по суті, зберігається.
Так, відповідно до ст.37 Закону структуру Верховного Суду складають:
• Велика Палата Верховного Суду;
• Касаційний адміністративний суд;
• Касаційний господарський суд;
• Касаційний кримінальний суд;
• Касаційний цивільний суд.
Така "матрьошка" є винятково українським ноу-хау. В Європі і світі невідомі випадки, коли до складу Верховного Суду, який за усталеною європейською практикою сам є касаційним судом (саме в цьому полягає його статус найвищого суду в системі судоустрою), належали б, як фактично автономні підсистеми, касаційні спеціалізовані суди. Про їх автономність свідчать, зокрема, положення Закону про наявність у їх голів представницьких повноважень у відносинах з органами державної влади, місцевого самоврядування, фізичними та юридичними особами (підпункт 1 п.6 ст.42); контролю за відповідними структурними підрозділами апарату Верховного Суду; здійснення організаційного забезпечення діяльності відповідного касаційного суду.

Перехід до трьохланкової (трьохрівневої) системи відносно автономних підсистем, відповідно загальних і адміністративних судів, зовсім не тягне за собою відмову від конституційного принципу спеціалізації, яка може існувати в різних формах. Найпоширенішою з них є спеціалізація суддів, а не судів у межах відповідних підсистем. Можливе також використання форми спеціалізованих судів, але лише на рівні судів першої інстанції. Така практика в Європі існує, зокрема, у формі торгових, комерційних та інших судів.

Передбачається запровадження в Україні інституту конституційної скарги. У зв'язку з цим пропонується ст.55 Конституції України доповнити частиною 4.
Ідея запровадження інституту конституційної скарги в Україні є загалом прогресивною, відповідає загальним тенденціям розвитку європейського конституціоналізму та головному призначенню сучасного конституційного контролю - захисту прав і свобод людини. Вона органічно вписується також в існуючу національну конституційно-правову систему, оскільки завданням Конституційного Суду України є "гарантування верховенства Конституції України як Основного Закону держави на всій її території (ст.2 Закону України "Про Конституційний Суд України"), а саме "права і свободи 
людини та їх гарантії"" повинні визначати зміст і спрямованість діяльності Української держави (ч.2 ст.З Конституції України). Запровадження конституційної скарги підсилюється і тим фактом, що нині існуюча т.зв. "прихована" форма конституційної скарги (можливість тлумачення правових норм за зверненням громадян на основі реалізації положень ст.94 Закону України "Про Конституційний Суд України") - є надзвичайно складною у своїй реалізації та нормативно до кінця не виписаною.
Змінами до ст.147 Конституції України вилучено із повноважень Конституційного Суду України право "офіційного тлумачення законів України"

Таким чином, внесені зміни до Конституції України (щодо правосуддя) не вичерпали проблеми конституційних засад організації функціонування судової влади.
Очевидною є необхідність підготовки додаткових змін до Конституції, які мають виправити недоліки вже оновленого тексту Основного закону, зокрема:
1) однозначного закріплення трьохланкової системи судоустрою;
2) чіткого визначення структури Верховного Суду і його повноважень як органу правосуддя;
3) визначити прокуратуру (за повноваженнями) як "Службу публічного обвинувачення";
4) привести у відповідність до суспільних реалій статус адвоката;
5) переглянути строки перехідних повноважень Президента України;
6) уточнити статус Конституційного Суду України, порядок його формування.





Гордєєв, Віталій (кандидат юридичних наук; доцент кафедри правосуддя юридичного факультету). 
 Зарубіжний досвід реформування органів судової влади (на прикладі Румунії) // Вісник Вищого адміністративного суду України : офіційне науково-практичне видання. - 2016. - №  4. - С. 44-51. - Библиогр. в конце ст. 

Аннотация: З'ясовано, що повноваження або компетенція судів, трабуналів, апеляційних судів встановлюється процесуальними кодекчами та спеціальними законами.

   Розглянемо зарубіжний досвід реформування органів судової влади на прикладі Румунії. Діяльність судової системи Румунії спрямована на забезпечення основних прав, свобод та інтересів людини і громадянина. Питання організації та діяльності органів судової влади регулюються Конституцією Румунії та національним законом № 304/2004 «Про судоустрій». Згідно положенням даного закону судова влада здійснюється Верховним Судом Касації і Правосуддя, апеляційними судами, повітовими судами (трибуналами), спеціалізованими трибуналами, військовими судами та судами (місцевими). Так само як в Україні фінансування органів судової системи здійснюється виключно за рахунок державного бюджету.
   Судову систему Румунії очолює Верховний Суд Касації та Правосуддя, основною метою діяльності якого є забезпечення послідовного тлумачення й застосування закону іншими судами. Він складається з чотирьох секцій або палат: І цивільна секція, II цивільна секція (інтелектуальної власності), кримінальна секція та секція з адміністративних і податково-бюджетних спорів. Верховний Суд Касації та Правосуддя складається з голови суду, заступника голови, чотирьох голів секцій та суддів. До компетенції даного суду віднесено розгляд скарг на рішення судів апеляційної інстанції та інших судових рішень у випадках, передбачених законом. Також він має право звертатися до Конституційного Суду Румунії з питань перевірки кон- ституційності законів. В кінці кожного року на підставі аналізу судової практики даний суд повинен повідомляти міністра юстиції про необхідність вдосконалення законодавства з наведенням конкретних пропозицій.
Наступною ланкою судової системи Румунії є апеляційні суди. Вони мають статус юридичних осіб. В межах їх територіальної юрисдикції знаходяться кілька (від 2 до 4) повітових судів (трибуналів) і спеціалізованих трибуналів. В апеляційних судах утворюються палати або спеціалізовані колегії суддів щодо розгляду цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних, податково-бюджетних справ, у справах сім'ї та неповнолітніх тощо. В даний час на території Румунії функціонують 15 апеляційних судів.
Повітові суди (трибунали) утворюються в кожному повіті та в м. Бухарест. Вони також мають статус юридичних осіб. Юрисдикція цих судів поширюється на всі місцеві суди, які знаходяться на території даного повіту.   
Суди, які можна прирівняти до І ланки місцевих судів України, утворюються в усіх повітах та в районах міста Бухарест. Територіальна юрисдикція кожного такого суду встановлюється постановою уряду за пропозицією міністра юстиції та погодженням Вищої ради суддів.
   У Румунії також функціонують військові суди. Система військових судів складається з чотирьох повітових військових судів (військових трибуналів), військового суду 
міста Бухарест і військового апеляційного суду. До підсудності військових судів віднесені  справи про злочини проти обороноздатності країни та інші злочини, вчинені військовими, у зв'язку з виконанням професійних обов'язків.
Повноваження або компетенція судів, трибуналів, апеляційних судів і встановлюється галузевими процесуальними кодексами та спеціальними законами.
    Конституційний Суд Румунії складається з дев'яти суддів, які призначаються строком на 9 років, який не може бути продовжений або  поновлений. Із них по три судді призначаються Палатою депутатів, Сенатом та Президентом Румунії. Склад суду оновлюється на одну третину суддів раз у три роки — кожен з компетентних органів призначає по одному судді. Конституційний Суд працює в пленарному засіданні, рішення приймаються більшістю голосів, якщо інше не передбачено законом. Кворумом для пленарного засідання є наявність двох третин від складу суду. Під час голосування судді зобов'язані голосувати за, чи проти, оскільки утримання від голосування не допускаєть.

Маємо сподівання, що новий Закон України «Про судоустрій і статус суда» стане фундаментом для побудови дій незалежної, сильної судової влади, здатної забезпечити реальне право на справедливий суд. Удосконалення правого статусу органів, що сприяють здійсненню правосуддя, підсилить гарантії правого захисту в державі. 







Замовити повніше сторінки з періодичних видань скористуйтесь послугою 
  

електронної доставки документів  ЕДД







49047, г.Днепропетровск, ул.Савченко,10 Тел./факс:(0562) 42-31-19 E-Mail: library@libr.dp.ua

Copyright  ©  2000-2010 Дніпропетровська обласна універсальна наукова бібліотека