Студенту на замiтку
Звернення
Аудит
Бухгалтерський облік
Винахідництво
Екологія
Економіка
   Економіка підприємства
   Історія економіки
   Логістіка
   Страхування
   Цінні папери
   Корпоративне управління
Етика. Естетика
Інтелектуальна власність
Історія
Культурологія
   Культура, мистецтво, суспільство
   Культурне співробітництво
   Менеджмент в галузі культури
   Оперне, балетне мистецтво України
   Сучасна українська музика
   Українська книга
   Українське кіно
Маркетинг
Менеджмент
   Контроль і ревізія
   Корпоративне управління
Мистецтво
Мовознавство
Оподаткування
Педагогіка
Політика
   Державне управління
Право
   Авторське право
   Адміністративне право
   Господарче право
   Екологічне право
   Конституційне право
   Кримінально-процесуальне право
   Кримінальне право
   Кримінологія
   Митне право
   Міжнародне право
   Правоохоронна діяльність
   Сімейне право
   Соціальне право
   Фінансове право
   Цивільне право
   Цивільне процесуальне право
Психологія
   Організаційна психологія
   Психологія конфлікта
   Психологія особистості
   Педагогічна психологія
   Психологія спорту
   Психологія творчості
   Юридична психологія
Сільське господарство
Філософія
Фінанси

Психологія


Елементарні основи теорії соціального суб'єкта
 
1. Деякі загальні положення

Предметом теорії соціального суб'єкта є механізми гармонійного існування і розвитку утворення «соціальний суб'єкт ↔ соціальне, біологічне і фізичне (природне і штучне) ціннісне середовище», або коротко — «суб'єкт ↔ життєве середовище». Стабільності такій системі надає спряженість, позначена знаком «↔», соціального суб'єкта з цінностями соціального та фізичного середовища. Такий кругообіг — споживання і відтворення цінностей — нагадує явище біоценозу в ширшому контексті. Якщо соціально-психологічна система «соціальний суб'єкт» ціннісне середовище» лише споживає певні цінності і продукує інші, перебуваючи у стані динамічної рівноваги, то така система є гомеостатичною. Якщо вона, до того ж, створює додаткові цінності, тобто в економічній термінології, творить додаткову вартість, то вона є розвивальною, гетеростатичною. Індивідуальний людський і груповий розум, реалізуючи потреби відповідних суб'єктів, не тільки продукує і компенсує зруйновані внаслідок ентропійних процесів цінності, а й творить додаткові цінності, створюючи штучне середовище. Можна сказати, що тут діє розширений негентропійний закон економіки про додаткову вартість, утілену в цінностях науково-технічного прогресу.
Отже, соціум, компонентами структури якого є соціальні суб'єкти, є чинником творення й упорядкування цінностей середовища, тобто виконує функцію механізму протидії руйнівним ентропійним процесам у навколишньому середовищі, подолання яких не може відбуватися самопливом, а потребує організованих зусиль суб'єктів. Завдяки цим зусиллям соціальні суб'єкти створюють штучне ціннісне середовище, водночас будучи й самі штучними утвореннями.
   Якщо соціальний суб'єкт розглядати як організацію або об'єднання організацій, то він є, насамперед, предметом вивчення соціології. Але в даному випадку соціальний суб'єкт, як очолена лідером група, розглядається як колективний розум, наділений властивістю суб'єктності, тобто є детермінуючим чинником (рушійною силою, джерелом активності) у подоланні ентропійних процесів деструкції, хаотизації навколишньої дійсності шляхом творення штучного середовища цінностей. Наприклад, конструкторське бюро з конструювання певного продукту є тим колективним розумом кількох десятків або сотень спеціалістів, тобто суб'єктом, здатним створити продукт як одну із цінностей середовища; державний парламент є тим колективним розумом кількох десятків або сотень депутатів, тобто суб'єктом, який розробляє закони суспільства як інформаційно-ідеальні цінності соціального середовища, тим самим конструюючи і розбудовуючи державу. Окремим випадком соціального суб'єкта, наділеного індивідуальним розумом, є людина, особистість. Кожен суб'єкт, зокрема особистість, потенційно і реально є творцем цінностей фізичного, біонічного і соціального середовища.
Із наведеного міркування випливає, що об'єктом дослідження теорії соціального суб'єкта є неформальні і формальні (останні в юриспруденції визначаються як фізичні та юридичні особи) соціальні суб'єкти, структуровані в ієрархічні системи:
індивід (особистість) →
→ команда (осередок, контактна група, бригада, екіпаж, студія, сім'я тощо) →
→ організація (підприємство, фірма, установа, філія, політична партія, товариство, спілка, спортивний клуб, парафія тощо) →
→ об'єднання організацій (корпорація, асоціація, міністерство, етнічне автономне об'єднання, конфесія тощо) →
→ держава (законодавчий, виконавчий і судовий органи), Церква, організація, яка є членом або філією міжнародної організації →
→ об'єднання держав (Організація Об'єднаних Націй, Європейський Союз держав, федерація держав, конфедерація держав тощо) і міжнародні організації (міжнародна корпорація, міжнародна федерація спортивних клубів, міжнародна конфесія тощо), що класифіковані за соціальними інституціями та стратифіковані за статусом.
Інституційоване суспільство схематично можна подати у вигляді п'яти-шести пірамід за кількістю соціальних інституцій: 1) родинної, 2) педагогічної, 3) культурницької, 4) економічної, 5) політичної, а також 6) релігійної [ФЭС, 1983, с. 209]. Кожна з них поділяється ще на кілька правових інституцій, які охоплюють специфічні сфери діяльності. Найрізноманітнішою є політична соціальна інституція, до складу якої входять такі інститути, як політичні партії, державний апарат, прокуратура, суд, армія тощо.
Люди не тільки становлять субстанцію соціальних суб'єктів. Окремі особистості (лідери, керівники) з їх числа уособлюють за статусом відповідні соціальні суб'єкти (організації, їх органи управління). Формування суб'єктності особистості передбачає наявність у неї певних параметрів, які у процесі соціалізації надають їй властивість суб'єктності.
Предметом вивчення теорії соціального суб'єкта є механізми, які надають йому, суб'єкту, властивість суб'єктності, тобто, у широкому соціальному розумінні, — здатність до відносно самостійної діяльності, спрямованої на творення ціннісного середовища, а у вузькому правовому розумінні — здатність приймати відносно самостійні рішення в межах своїх повноважень і відповідати за їх виконання у процесі творення штучного ціннісного середовища.
   Методологія даного дослідження полягає в тому, щоб теорію особистості розглядати як частинний випадок теорії соціального суб'єкта взагалі. Визначивши інваріантні параметри соціальних суб'єктів, наступним кроком дослідження є адаптація їх до особистості, тобто обґрунтування місця та функції цих параметрів у взаємозв'язку з іншими параметрами психічної сфери особистості. Подібна процедура адаптації властивостей суб'єкта здійснюється також стосовно малих контактних і великих груп та масових зібрань. Саме ця логіка обґрунтування явища суб'єктності суб'єкта (особистості, групи) є основою подальшого викладу матеріалу.
   У цій логіці викладу предмета теорії соціального суб'єкта закладена і мета дослідження. Якщо вважати, що інтелектуальним ядром фізичної особи є індивідуальний розум, а юридичної особи — колективний розум, то метою пізнання цих утворень є встановлення інваріантів, тобто ідентичних характеристик формальних і неформальних утворень, фізичних і юридичних осіб різних рівнів, вивчення подальшої адаптації цих характеристик до особистості і до груп та обґрунтування їх суб'єктності. Мета подальшого дослідження полягає у визначенні інваріантних параметрів таких систем через аналіз їх зв'язків із цінностями середовища. Ідея дослідження полягає у «вилученні» соціального суб'єкта із системи «соціальний суб'єкт ↔ ціннісне середовище», тобто у «розриві» його зв'язків із середовищем задля типологізації цінностей середовища для встановлення відповідної типології спряжених з ними його параметрів.
   За припущенням, параметри людини (й особистості), як дзеркальне відображення спряжених із ними цінностей середовища, поділяються на детермінуючі (потреби) й регулюючі (соціальні настанови) її діяльність в антиентропійному процесі творення цінностей і структуралізації ціннісного середовища.
Основи теорії соціального суб'єкта ґрунтуються на викладених далі концептуальних положеннях про взаємодію підсистем «соціальний суб'єкт» і «ціннісне середовище» в їх спільному системному утворенні.

2. Соціальний суб'єкт і соціальні інституції суспільства

Категорія «суб'єкт» використовується у багатьох науках: філософії, психології, соціології, правознавстві, логіці («суб'єкт <-> предикат») та інших. У найбільш широкому філософському тлумаченні «суб'єкт — носій предметно-практичної діяльності і пізнання (індивід або соціальна група), джерело активності, спрямованої на об'єкт» [ФЭС, 1983, с. 661]. У цьому визначенні звертається увага на те, що в спряженій парі «суб'єкт <-> об'єкт» перший є джерелом активності. Соціальні суб'єкти завжди є джерелом активності, але у стосунках із іншими соціальними суб'єктами їх суб'єктність може бути обмеженою і навіть відсутньою, як, наприклад, у крайньому випадку абсолютного підпорядкування одного суб'єкта іншому. Тому щодо організації діяльності соціальних утворень у межах соціальних інституцій категорія «суб'єкт» є правовою. Суб'єкти права поділяються на фізичних та юридичних осіб. За визначенням «суб'єкт права — особа (фізична чи юридична), яка за законом здатна мати і здійснювати безпосередньо чи через представника права та юридичні обов'язки (тобто правосуб'єктність)» [ЮЭС, 1984, с. 358].
Люди штучно створюють соціальні системи і становлять їх субстанцію. У конструюванні соціальних систем законодавчо закладена властивість суб'єктності. Такі соціальні системи, які суть організації, що діють за статутами, називають юридичними особами. Оскільки юридична особа є штучним юридичним утворенням, її суб'єктність визначається як правосуб'єктність.
   Юридична особа — це деякий соціальний суб'єкт як соціальна система зі своєю ієрархічною структурою. Соціальний суб'єкт як цілісність переслідує цілі щодо задоволення потреб споживання і творення матеріальних та інформаційно-ідеальних цінностей подібно людині, особистості. Поняття мета (ціль) тут розглядається як кінцевий етап задоволення потреби, де потреба, підкреслимо, є параметром соціального суб'єкта. Головна мета заснування і діяльності соціального суб'єкта спрямована на його самореалізацію в результаті задоволення потреби шляхом творення певних цінностей наперекір ентропійним процесам руйнації і занепаду ціннісного середовища. Наприклад, мета-потреба підприємства — виробництво продукції, що є цінністю середовища.
   Цілісності суб'єкту надає мета його заснування. Водночас цілісний суб'єкт як ієрархічна система складається з підсистем різних рівнів, базовим з числа яких є рівень індивідів. Мета розгалужується на під цілі, утворюючи «дерево цілей», відповідно до якого структурується система. Наприклад, у конструкторському бюро головну мету — конструювання апарата — уособлює генеральний конструктор, і ця мета галузиться на підцілі щодо конструювання окремих вузлів апарата, які уособлюють інженери-конструктори відповідних підрозділів, і остаточно — на підцілі окремих фахівців; у другому прикладі про функціювання парламенту головну мету — творення законів суспільства — уособлює спікер (голова парламенту), і ця мета диференціюється на підцілі щодо підготовки законів за соціальними інституціями у відповідних комітетах парламенту, представлених головами комітетів, і остаточно — на підцілі окремих депутатів у їхній парламентській діяльності. «Дерево цілей» відображає ієрархію суб'єктів від генерального конструктора до рядових конструкторів, від спікера парламенту до окремих депутатів, ступінь суб'єктності яких зумовлена їхніми правами, обов'язками й повноваженнями.
«Дерево цілей» соціального суб'єкта (соціальної системи) є одночасно «деревом завдань» для виконавців — внутрішніх суб'єктів (підсистем) ієрархії всіх рівнів аж до індивідів нижнього рівня, оскільки керівник подає виконавцю складову загальної мети-потреби у формі завдання. Соціальний суб'єкт особливо ефективно реалізує «дерево завдань», якщо воно є одночасно «деревом потреб» для виконавців, про що докладніше йтиметься в розділі про соціогенні потреби особистості.
Загальна правова база щодо діяльності і стосунків соціальних суб'єктів відображена у конституції держави. Нормативну базу правового регулювання достатньо автономних, відносно однорідних суспільних відносин охоплюють соціальні інституції. У правознавстві є дещо відмінна диференціація законодавства на галузі, які відображають практичну доцільність організації роботи відповідних правових органів держави, а саме: інституції державного, адміністративного, цивільного і цивільно-процесуального, трудового, сімейного, кримінального і кримінально-процесуального та міжнародного права. Подальша диференціація норм права пов'язана з подальшою специфікою суспільних відносин, регулювання яких здійснюється в межах конкретних правових інституцій. Наприклад, економічно-трудова соціальна інституція, яка базується на галузевому законодавстві трудового права, включає кілька правових інституцій щодо працевлаштування, заробітної плати, трудових спорів тощо; громадсько-політична соціальна інституція включає кілька правових інституцій, таких як суд, армія, парламент тощо.
   Суспільні відносини поза правовими інституціями нелегітимні.
Соціальні інституції регулюють суспільні відносини за допомогою моральних норм у широкому розумінні, частині з яких надано статус правових норм. Останні відображені у правових нормативних документах. Більшість регулятивних норм становлять власне моральні норми, відображені в етичних кодексах, народних традиціях, святкових обрядах, побутових звичаях тощо. Сукупність цих правових і власне моральних норм визначає ступінь суб'єктності соціальних суб'єктів у їхніх суспільних відносинах: родинних, педагогічних, культурницьких, трудових, політичних, релігійних у межах відповідних соціальних інституцій.
   Хоча взаємні стосунки соціальних суб'єктів регулюються сукупністю правових і власне моральних норм, домінуючу роль у них відіграють правові норми, які є обов'язковими для виконання і порушення яких тягне за собою адміністративну та кримінальну відповідальність перед законом і карні санкції, тоді, як порушення власне моральних норм тягне за собою лише громадський осуд. Отже, домінуючу частину сутності суб'єктності становить правосуб'єктність.
Соціум має складну структуру у вигляді класифікації та стратифікації соціальних суб'єктів. Стосунки соціальних суб'єктів відбуваються в горизонтальній площині й у вертикальному напрямку. Ці стосунки можуть бути партнерськими і конкурентними.
   У цьому розділі йдеться про класифікацію й стратифікацію соціальних суб'єктів, оскільки цим визначаються типи, направленість та інтенсивність їх відносин. Поняття суб'єктності пов'язано з ієрархічною будовою соціуму і його окремих інституцій. Подолання мимовільної хаотизації навколишнього середовища потребує колективних зусиль людей, але не просто у формі сукупності, а організованих в ієрархічні системи на основі «дерева цілей».


Використана література:
 

Циба Віталій Трохимович. Теоретичні засади соціальної психології: системний підхід [Текст] : монографія / В. Т. Циба ; Відкритий міжнар. ун-т розвитку людини "Україна". - К.: Університет "Україна", 2011. - 359 с.

 Скачати повніше


49047, г.Днепропетровск, ул.Савченко,10 Тел./факс:(0562) 42-31-19 E-Mail: library@libr.dp.ua

Copyright  ©  2000-2010 Дніпропетровська обласна універсальна наукова бібліотека