Студенту на замiтку
Економіка
   Економіка підприємства
   Історія економіки
   Логістика
   Страхування
   Цінні папери
   Корпоративне управління
Аудит
Бухгалтерський облік
Винахідництво
Екологія
Етика. Естетика
Інтелектуальна власність
Історія
   Всесвітня історія
   Історія України
Культурологія
   Культура, мистецтво, суспільство
   Культурне співробітництво
   Менеджмент в галузі культури
   Оперне, балетне мистецтво України
   Сучасна українська музика
   Українська книга
   Українське кіно
Маркетинг
Менеджмент
   Контроль і ревізія
   Корпоративне управління
Мистецтво
Мовознавство
Оподаткування
Педагогіка
Право
   Авторське право
   Кримінально-процесуальне право
   Адміністративне право
   Господарче право
   Екологічне право
   Конституційне право
   Кримінальне право
   Криміналістика
   Кримінологія
   Митне право
   Міжнародне право
   Правоохоронна діяльність
   Сімейне право
   Соціальне право
   Фінансове право
   Цивільне право
   Цивільне процесуальне право
Політика
   Державне управління
Фінанси
Психологія
   Психологія творчості
   Організаційна психологія
   Психологія конфлікта
   Психологія особистості
   Педагогічна психологія
   Психологія спорту
   Юридична психологія
Сільське господарство
Філософія

Педагогічна психологія


Термінологічний словник
 

Абстрагування
(лат. abstractio — відтягнення, відвернення) — мисленнєва операція або розумова дія, за допомогою якої людина мисленно відокремлює одні ознаки, сторони і властивості предметів від інших та від самих предметів, яким вони властиві, і робить їх самостійним об'єктом вивчення.
Авторитарний (франц. autoritaire — владний) стиль керування — одноосібне, директивне керівництво діяльністю колективу, за якого всі функції управління зосереджені в руках керівника.
Авторитет (лат. auctoritas — влада, вплив) учителя — інтегральна характеристика професійного, педагогічного і особистісного становища вчителя в колективі, яка виявляється у процесі взаємин з учнями та колегами і впливає на успішність усього навчально-виховного процесу.
Агресивність (лат.aggressio — напад) — риса особистості, яка характеризується негативними афективними спалахами гніву чи злоби та імпульсивними проявами поведінки, спрямованими на об'єкт, що спричинив конфлікт.
Акмеологія (грец. akmе — вершина чогось і logos — слово, вчення) — комплексна наука, яка вивчає закономірності і механізми розвитку людини в піковий період її життєвої зрілості.
Актив (лат. activus — діяльний) учнівський — найініціативніша частина учнівського колективу, яка істотно впливає на формування громадської думки і спільних рішень у класі.
Акцентуація (лат. accentus — наголос) характеру — надмірне вираження певних рис характеру та їх поєднань, що перебуває на межі норми і патології.
Алгоритмізоване навчання — сукупність прийомів і методів розв'язування завдань, представлена у вигляді системи алгоритмічних приписів.
Аналіз (грец.analysis  — розкладання) — мисленнєва операція, що передбачає розчленування об'єктів у свідомості, виокремлення у них окремих частин, елементів, ознак і властивостей.
Аналіз продуктів діяльності — емпіричний метод опосередкованого вивчення особливостей і можливостей учня через розпредмечування, аналіз та інтерпретацію не тільки матеріальних, а й ідеальних продуктів його діяльності.
Анамнез (грец.anamnesis  — спомин, пригадування), або біографічний метод, — метод нагромадження відомостей про умови життя і розвиток особистості школяра, які збирають для прогнозування або попередження можливих відхилень у його навчанні чи поведінці.
Анкетування (лат. inguirere — розслідувати, шукати) — метод збирання фактів на основі письмового самозвіту досліджуваних (учнів, вихованців, учителів) за спеціально розробленою програмою.
Апатія (грец. араіґіеіа — нечутливість, байдужість) — психічний стан, за якого людина стає пасивною, самоусувається від навколишнього життя і щоденних турбот.
Артефакт (лат. artefactum — штучно виготовлене) — спотворення, що виникає внаслідок експерименту, не узгоджується з логікою дослідження і суперечить початковому задуму.
Асертивність (англ. аззегїмепезз — надмірна настирливість) — уміння людини впевнено і гідно поводитись, наполегливо обстоювати свої права чи погляди, незважаючи на права інших людей.
Афект (лат. аНесіиз — настрій, хвилювання, пристрасть) неадекватності — бурхливий негативний емоційний стан, який виникає за невдачі або неуспіху у діяльності.
Афіліативні (англ. аїїіііаііоп — з'єднання, зв'язок) потреби — потреби людини у спілкуванні, дружбі та емоційній прихильності.
Бесіда — метод збирання інформації про психічні явища й особливості особистості в процесі безпосереднього спілкування з реципієнтом за спеціально розробленою програмою і планом.
Важковиховуваність — значні відхилення у поведінці дитини від соціальних норм, які наближають її до межі правопорушення.
Валідність (англ. чаИб — придатний) — міра відповідності тестових оцінок уявленням про суть властивостей чи їх ролі у певній діяльності.
Вербальне (лат. уегЬит — слово) научіння — здобування учнем знань, навичок і вмінь за допомогою словесних пояснень або зафіксованих у слові прикладів.
Викладання — процес безпосереднього впливу вчителя на учнів на уроці засобами, які належать до змісту навчального предмета (образи, схеми, таблиці, формули та ін.).
Виховання — складний і багатогранний процес впливу на людину природних і соціальних факторів (навколишнього середовища, сім'ї, школи, колективу, громадськості, засобів масової інформації, літератури, мистецтва тощо), в якому здійснюються соціалізація індивіда, становлення й розвиток його як особистості протягом усього життя.
Виховний вплив — процес і результат зміни певним індивідом або усім колективом поведінки іншої людини, її намірів, поглядів, переконань, мотивації, потреб, установок, оцінок, уявлень, інтересів та рис характеру в умовах спілкування й виконання спільної діяльності.
Вікарне (лат. уісагіоиз — заступник) научіння — научіння, яке відбувається у процесі спостереження за діями інших людей.
Вікова психологія — галузь психологічної науки, яка вивчає особливості формування особистості на різних етапах її вікового розвитку.
Вольова дія — внутрішнє зусилля, спрямоване на подолання внутрішніх і зовнішніх перешкод під час досягнення поставленої мети.
Вольові якості — відносно стійкі, незалежні від конкретної ситуації психічні утворення, що засвідчують досягнутий особистістю рівень свідомої регуляції поведінки, її влади над собою.
Вправляння — багаторазове виконання певних дій чи видів діяльності з метою їх засвоєння, яке грунтується на розумінні й супроводжується свідомим контролем і коригуванням.
Генетична психологія — галузь психологічної науки, яка вивчає походження і розвиток основних форм психічної діяльності дитини в їх філогенезі й онтогенезі.
Геронтопсихологія (грец. £егдп — стара людина, рзуспб — душа і /о£оз — слово, вчення) — галузь психологічної науки, яка вивчає психологічні особливості старіння людського організму, зниження фізичної і творчої активності, інволюцію психічних функцій та ін.
Гетерохронність (грец. £еіегоз — другий і сґігопоз — час) — порушення синхронності у розвитку психічних функцій дитини.
Гнучкість мислення — якість мислення, що проявляється у здатності учня швидко змінювати раніше запланований спосіб розв'язання задачі, якщо він виявився хибним, неадекватним новим умовам, звільнятися від шаблону, швидко реагувати на зміну ситуації.
Гра — специфічна форма прояву дитячої активності в певному непродуктивному виді діяльності, спрямованому не на одержання певного результату, а на переживання задоволення від самого процесу.
Дебільність (лат. debilis — немічний, хворий) — перший ступінь розумової неповноцінності, що характеризується значною інертністю нервових процесів, затримкою розумового розвитку та зниженою здатністю до гальмування своїх потягів і бажань.
Девіантна (лат. бечіаііо — відхилення) поведінка — поведінка, яка відхиляється від загальноприйнятих норм або встановлених правил у школі.
Дезадаптація (франц. без — префікс, що означає відсутність, і лат. абаріаііо, від абаріо — пристосовую) — порушення пристосувальної поведінки індивіда, зумовлене дією внутрішніх чи зовнішніх причин (непосильних або несправедливих вимог, надмірних навантажень, труднощів та ін.).
Делінквент (лат. беїіпдиепз — той, що вчиняє провину) — суб'єкт, девіантна поведінка якого у крайніх проявах підлягає кримінальному покаранню.
Депривація (лат. бертаііо — позбавлення) — психічний стан, зумовлений життєвими ситуаціями, в яких суб'єкт впродовж тривалого часу не мав реальної можливості задоволення достатньою мірою основних (життєвих) потреб.
Дефектологія (лат. деїесіиз — недолік і грец. о&оз — слово, вчення) — наука, що вивчає закономірності й особливості розвитку дітей з фізичними і психічними відхиленнями, а також проблеми їх навчання, виховання й трудової підготовки.
Дидактогенія (грец. бібаМікоз — повчальний і£епоз — рід, походження) — негативний психічний стан учня, зумовлений нетактовними діями педагогів.
Дистанційне навчання — технологія навчання, яка грунтується на принципах відкритого навчання і послуговується комп'ютерними навчальними програмами різного призначення та сучасними телекомунікаційними можливостями.
Дитяча гіперактивність (грец. пурег— над і лат. асімиз —діяльний) — відхилення від вікових норм у розвитку дитини, яке виявляється у надмірній активності, неуважності, імпульсивності у поведінці та інтелектуальній діяльності.
Диференціальна (лат. біїїегепііа — різниця, відмінність) психологія — галузь психології, яка вивчає індивідуально-психологічні відмінності між людьми, їх причини та наслідки.
Диференційоване навчання — вид організації навчально-виховного процесу, що грунтується на типових індивідуально-психологічних особливостях учнів.
Дозрівання — послідовні вікові зміни у нервовій та фізіологічній системах організму, які відіграють важливу роль у виникненні і розвитку психічних функцій.
Евристична (грец. пеигізкб — знаходжу, відкриваю) бесіда — бесіда, у процесі якої вчитель за допомогою вміло сформульованих запитань спрямовує мислення учнів на встановлення нових ознак, формування нових понять і висновків на основі раніше набутих знань і вироблений способів дій.
Егоїзм (лат. е£о — я) — риса характеру особистості, яка виявляється у надмірній зосередженості на власному Я і переважанні у діяльності й поведінці корисливих особистих інтересів і потреб без урахування інтересів інших людей.
Егоцентрична (лат. е£о — я  сепішт — центр) емпатія — переживання радості, страждання чи страху як реакція на засмучення або неприємності іншої людини, а також засмучення через радість іншого.
Експеримент (лат. ехрегітепіит — проба, дослід) — метод збирання наукових фактів у спеціально створених умовах, які забезпечують активний прояв досліджуваних психічних явищ.
Емпатія (англ. етраіпу — співпереживання, співчуття) — здатність індивіда емоційно реагувати на переживання інших людей, розуміти їх стан, відчуття і думки, що виражається у співчутті та співпереживанні.
Загальна обдарованість — рівень розвитку загальних здібностей, що визначає діапазон інтелектуальних можливостей індивіда і забезпечує досягнення значних успіхів у виконанні різних видів діяльності.
Задатки — генетично детерміновані анатомофізіологічні особливості нервової системи, які є природною основою для розвитку здібностей дитини.
Закони научіння — за Е.Л. Торндайком — емпіричні узагальнення процесу научіння: закон готовності, закон використання, закон вправляння, закон частоти і закон ефекту.
Заперечення — захисний механізм психіки, який проявляється у намаганні учня не сприймати повідомлення, яке його хвилює і може зумовити виникнення внутрішнього конфлікту.
Засвоєння знань — процес сприймання, перероблення, збереження одержаних знань, навичок і вмінь та застосування їх у нових умовах і при розв'язуванні нових теоретичних і практичних завдань.
Затримка розумового розвитку — наслідок уповільненого розвитку психіки дитини, зумовленого діями фізіологічних, соматичних або соціальних факторів.
Захоплення — психічний стан учня, який характеризується підвищеним інтересом до певного виду діяльності (гри, навчання, праці, спорту), що має для нього високу мотивацію.
Звичка — закріплений до автоматизму спосіб дії чи поведінки, здійснення якого за певних умов стає потребою.
Здатність до навчання — сукупність психічних якостей школяра, яка характеризує його можливості у засвоєнні знань, навичок і вмінь.
Ідеал (пізньолат. ібеа — ідея) — позитивно емоційно забарвлений взірець досконалості, який учень намагається наслідувати у навчанні, поведінці і повсякденному житті.
Ідентичність (лат. ібепіісиз — однаковий, тотожний) соціальна (лат. зосіаііз — товариський) — ототожнення суб'єкта з групою, що полягає у встановленні всередині групи стійких деперсоналізованих стосунків, за яких індивідуальні властивості психологічно менш важливі ніж групові.
Імбецильність (лат. ітЬесіІІиз — слабкий, немічний) — розумова відсталість середнього ступеня, яка характеризується обмеженим словниковим запасом і деякими особливостями у поведінці.
Імпульсивність (лат. ітриїзиз — удар, поштовх) — риса характеру дитини, яка виявляється у схильності діяти без достатньо свідомого контролю, під впливом зовнішніх обставин або внутрішніх переживань.
Інволюція (лат. іпчоїиііо — закрутка) психічних процесів — процес «зворотного розвитку» психіки, який спостерігається у людей старечого віку і проявляється в явищах регресу і деградації.
Інгібщія (лаг. іппіЬеге — стримувати, зупиняти) — негативний вплив на людину присутності інших людей, який простежується у зниженні швидкості, якості і продуктивності виконуваної діяльності.
Індивідуальний підхід — психолого-педагогічний принцип, за якого навчально-виховний процес здійснюють з урахуванням індивідуальних особливостей учнів.
Інтелект (лат. іпіеііесіиз — сприйняття, розуміння) — система пізнавальних здібностей, яка виявляється у здатності швидко і легко набувати нових знань і вмінь, знаходити вихід зі складних ситуацій, розуміти події й адекватно пристосовуватися до мінливого середовища.
Інтенсивні (лат. іпіепзіо — напруження) методи навчання — методи, що стимулюють пізнавальну діяльність учнів і розвивають їх творче мислення; характерні для проблемного, розвивального, алгоритмічного і релаксопедичного навчання (ділові ігри, тренінги, диспути, семінари та ін.).
Інтеракція (лат. іпіег — між і асііоп — дія) — сукупність зв'язків і взаємовпливів людей, що формується у спільній діяльності.

Література

Степанов О.М. Педагогічна психологія: Навч. посібник. -К.: Академвидав, 2011. - 416 с.


Скачати повніше


49047, г.Днепропетровск, ул.Савченко,10 Тел./факс:(0562) 42-31-19 E-Mail: library@libr.dp.ua

Copyright  ©  2000-2010 Дніпропетровська обласна універсальна наукова бібліотека