Студенту на замiтку
Звернення
Аудит
Бухгалтерський облік
Винахідництво
Екологія
Економіка
   Економіка підприємства
   Історія економіки
   Логістіка
   Страхування
   Цінні папери
   Корпоративне управління
Етика. Естетика
Інтелектуальна власність
Історія
Культурологія
   Культура, мистецтво, суспільство
   Культурне співробітництво
   Менеджмент в галузі культури
   Оперне, балетне мистецтво України
   Сучасна українська музика
   Українська книга
   Українське кіно
Маркетинг
Менеджмент
   Контроль і ревізія
   Корпоративне управління
Мистецтво
Мовознавство
Оподаткування
Педагогіка
Політика
   Державне управління
Право
   Авторське право
   Адміністративне право
   Господарче право
   Екологічне право
   Конституційне право
   Кримінально-процесуальне право
   Кримінальне право
   Кримінологія
   Митне право
   Міжнародне право
   Правоохоронна діяльність
   Сімейне право
   Соціальне право
   Фінансове право
   Цивільне право
   Цивільне процесуальне право
Психологія
   Організаційна психологія
   Психологія конфлікта
   Психологія особистості
   Педагогічна психологія
   Психологія спорту
   Психологія творчості
   Юридична психологія
Сільське господарство
Філософія
Фінанси

Історія економіки та економічної думки


СЛОВНИК ІСТОРИКО-ЕКОНОМІЧНИХ ТЕРМІНІВ ТА ОДИНИЦЬ ВИМІРУ
 

Історико-економічні терміни

Акціонерне товариство — форма організації підприємств, капітал яких формується шляхом продажу акцій та інших цінних паперів.

Акціонерний капітал — засоби компанії, які становлять вартість випущених нею акцій та первісний капітал акціонерного товариства.

Акція — вид цінного папера, який свідчить про участь власника (утримувача акцій) у капіталі акціонерного товариства, яке її випустило, та дає йому право на отримання частини прибутку цього товариства у вигляді дивіденду. Акції мають номінальну та курсову (ринкову) ціну.

Алод (від старонім. аі — повне та od — володіння) — форма феодальної земельної власності в Західній Європі, яка вільно відчужувалася.

Анексія — насильне приєднання (захоплення) чужої території.

Антитрестівське законодавство — сукупність регулятивних заходів, спрямованих на обмеження монополізації виробництва, утворення монопольних структур і об'єднань.

Баналітет — монопольне право феодала вимагати від залежних селян, щоб вони мололи зерно лише на його млині, випікали хліб у його пекарні, давили виноград на його виноградному пресі тощо за плату, визначену ним самим.

Банкноти — банківські білети, грошові знаки, які випускаються в обіг центральними емісійними банками і є основним видом паперових грошей.

Бенефіцій (від лат. beneficium — благодіяння) — земельне володіння, яке дарувалося великим феодалом (королем) у довічне користування васалам за умови відбування військової або адміністративної служби.

Бартер — безпосередній обмін одного товару на інший без використання грошей як засобу обміну.

Безробіття — стан неповної зайнятості працездатного населення суспільно корисною працею.

Біметалізм — грошова система, за якої роль загального еквівалента законодавчо закріплювалася за двома металами — золотом і сріблом; монети з цих металів виконували без обмежень усі функції грошей.

Біржа — форма організації торгівлі, постійно діючий ринок, де торгують цінними паперами, нерухомістю, великими партіями товарів.

Борона — знаряддя для розпушування, вирівнювання та очищення ґрунту.

Баловий внутрішній продукт (ВВП) — сукупна величина продукту, виробленого всередині країни протягом певного року.

Валовий національний продукт (ВНП) — сукупна величина продукту, виробленого протягом певного року національними суб'єктами незалежно від їхнього територіального місцерозташування. ВНП відрізняється від ВВП на сальдо зовнішньоекономічних операцій

Васалітет — у середньовічній Європі система особистої залежності одних феодалів (васалів) від інших, могутніших феодалів (сеньйорів).

Вексель — вид цінного папера у вигляді письмового боргового зобов'язання суворо встановленої форми, який надає його власнику безперечне право у зазначений термін вимагати з боржника сплати обумовленої грошової суми.

Вила — ручне знаряддя для складання сіна та снопів, розкидання гною тощо.

Вирубно-вогнева система — одна з найдавніших екстенсивних форм використання землі та землеробського виробництва, спричинена наявністю великих лісових масивів та численних людських колективів. На обраній для обробітку ділянці лісу вирубували дерева та кущі й після підсихання спалювали. Очищену ділянку, розпушивши мотиками чи заступами, засівали: перший рік — просом або льоном, наступні — житом, вівсом тощо; волочили засіяне гілляками. Після виснаження ґрунту лан залишали й вдавалися до обробітку інших лісних ділянок. В Україні у XIX ст. залишки цієї системи побутували тільки подекуди в Карпатах і на Поліссі.

Військово-промисловий комплекс (ВПК) — об'єднання військових підприємств, керівництва збройних сил, урядової бюрократії, мілітаризованих наукових установ, які розробляють і виробляють військову продукцію.

Вотчина — комплекс феодальної земельної власності (землі, будівлі, реманент) та пов'язаних з нею прав на феодально залежних селян.

Ганза (союз, товариство) — торговий союз міст Балтійського та Північного морів на чолі з містом Любеком у XII—XVI ст.

Гільдія — об'єднання купців у середньовіччя в Західній Європі, яке захищало інтереси і цехові привілеї своїх членів.

Гіперінфляція — зростання надзвичайно високими темпами товарних цін та грошової маси в обігу, яке призводить до різкого знецінення грошової одиниці, розладу платіжного обігу та порушення нормальних господарських зв'язків.

Гміна — найменша адміністративна одиниця в Польщі та Західній Україні (до 1939 p.).

Гомстед (англ. homestead — садиба, селянський двір, ферма) — ділянка землі, яка надавалася в США в XIX ст. поселенцям безкоштовно або на пільгових умовах для колонізації малозаселених територій.

Горно — 1) у гончарному виробництві — споруда для обпалювання керамічних виробів з метою їх зміцнення. Становить цегляну або кам'яну куполоподібну напівземлянку, що складається із вхідного приміщення (при-гребища, погребиці) та основного, де знаходиться піч; 2) у ковальстві — відкрите вогнище, влаштоване в кузні у вигляді квадратної споруди з цегли або каменю 80—100 см заввишки. Через отвір (сопло) з ним з'єднувалися ковальські міхи — пристрій із сиром'ятної шкіри, натягнутої на обручі, за допомогою яких у Г. швидко роздмухувалося полум'я й досягалася висока температура, необхідна для пом'якшення металу.

Городники — категорія феодально залежних селян в Україні в XIV— XIX ст., які мали лише присадибні ділянки (городи) і відбували на користь поміщика пішу панщину.

Грабки — пристосування до коси при косінні злакових — жита, пшениці, вівса, гречки.

Граблі — знаряддя для загрібання сіна, соломи, скошеного хліба тощо.

Гребінництво — промисел, пов'язаний з виготовленням різноманітних дерев'яних гребінок і гребенів для прядіння та гребінців з рогу, котрі використовувалися як розчіски для волосся.

Гутництво — виготовлення скла і виробів з нього.

Ґард — дерев'яні (частокільні), рідше кам'яні перегородки для ловлі риби або затримання її в ріках і озерах.

Ґвалт (згонні дні) — додаткова феодальна повинність у шляхетській Польщі та на загарбаних нею українських землях, яка виконувалася на вимогу поміщика під час жнив, понад звичайну панщину, всіма здатними до роботи селянами — чоловіками і жінками, за поміщицькі харчі.

Двопілля — система землеробства, за якої земля ділилася на дві рівні частини: тоді коли одна була під посівом, друга "відпочивала".

Девальвація — зниження державою обмінного курсу національної валюти відносно іноземних валют або міжнародних рахункових одиниць, а раніше і щодо золота; зменшення реального золотого вмісту грошової одиниці.

Депозит — (від лат. depositum — річ, віддана на зберігання) — гроші або цінні папери, внесені до банку підприємствами і громадянами для зберігання.

Десятина — десята частина доходів, яку сплачувало феодально залежне населення церкві. Призначалася на утримання місцевих храмів, священиків та вищого духівництва.

Дефляція — зменшення грошової маси, вилучення з обігу частини надмірних грошових засобів, випущених у період інфляції, яке супроводжується загальним зниженням цін у країні.

Дивіденд (від лат. dividendus — те, що слід поділити) — дохід, одержаний власником акції за рахунок прибутку акціонерного товариства.

Диспропорції економічні — порушення пропорцій у розвитку окремих галузей народного господарства, економічних підрозділів, макроекономіч-них параметрів, фаз відтворення тощо. Виникає внаслідок неправильної економічної політики держави, порушень у функціонуванні господарського механізму, природних і технологічних аномалій.

Диференціація — поділ, розчленування цілого на окремі якісно відмінні частини. Диференціація селянських господарств — розшарування, поява багатих та бідних господарств.

Додатковий продукт — продукт праці, що перевищує необхідний продукт, тобто потрібний для відтворення робочої сили.

Домен — земля, на якій велося господарство землевласників.

Домінікальні землі — поміщицька, державна, церковна земля в Австрійській імперії, у тому числі й у Західній Україні, яка входила до її складу. Переважна частина домінікальних земель належала поміщикам. Податки з цих земель, запроваджені лише з XVIII ст., були набагато менші, ніж із т. зв. рустикальних (селянських) земель.

Евекта — державне торгове мито за вивезення товарів із країни.

Експансія (від лат. expansio — розширення, поширення) — політика окремих країн, монополістичних об'єднань, фірм тощо, спрямована на розширення сфер свого впливу з метою отримання вигідних ринків збуту, вкладень капіталу, джерел сировини.

Експорт — вивезення за кордон для реалізації на зовнішніх ринках товарів, послуг, капіталу, цінних паперів.

Експропріація — примусове безоплатне або оплачуване відчуження майна органами державної влади. Експропріація з виплатою відшкодування називається реквізицією, а без виплати — конфіскацією.

Екстенсивне виробництво — спосіб збільшення обсягів виробництва за рахунок залучення додаткових ресурсів, збільшення використання ресурсних джерел без підвищення ефективності їх використання, пов'язаний з кількісними, а не якісними змінами.

Емісія — випуск в обіг грошей, акцій, облігацій, інших боргових зобов'язань; зумовлює збільшення грошової маси в обігу.

Емфітевтичне право — довгострокова або довічна оренда. Ергастерій — у Стародавній Греції майстерня, в якій працювали раби.

Євродолари — долари, що продаються за межами США.

Жорна — найдавніший пристрій для розмелювання зерна, ручний млинок.

Загородники — категорія феодально залежних селян, які володіли маленькими ділянками землі, т. зв. загородами.

Закупи — відомі з "Руської Правди" як наймити; люди, які відробляли позичені гроші — "купу" або наймалися на роботу, попередньо беручи плату. Закупи жили або у дворі пана, або у власному господарстві.

Залозний шлях — сухопутний торговий шлях, що з'єднував Київ із Тмутараканню, Малою Азією і країнами Сходу.

Заступ — одне з найдавніших ручних знарядь для копання.

Здольщина — оренда землі, за якої земельний власник надавав орендарю не лише земельну ділянку, а й нерідко посівний матеріал, інвентар і житло, отримуючи за це частину врожаю.

Золоте забезпечення — запас золота у центральних банках, призначений для покриття банківської емісії, а інколи й для забезпечення поточних рахунків та інших зобов'язань, що належать до сплати.

Золотий стандарт — система грошового обігу, за якою в ролі міри вартості й повноцінних засобів обігу використовується золото та існує вільний обмін паперових грошей на золото. Вперше золотий стандарт був установлений у Великій Британії наприкінці XVIII ст.

Ізгої — люди, що з різних причин вийшли з тієї соціальної групи, до якої належали та не ввійшли до іншої. Вони вважалися вільними, проте не мали власного господарства, часто осідали в чужих дворах, при церквах. Аналогічним було становище сябрів.

Імміграція — в'їзд іноземців у країну на тимчасове чи постійне проживання.

Імпорт — ввезення з-за кордону товарів, технологій і капіталів для реалізації і використання на внутрішньому ринку країни-імпортера.

Інвестиція — довгострокове вкладення капіталу в підприємства, різні галузі господарства економіки з метою отримання прибутку.

Інвестор — юридична чи фізична особа, що здійснює інвестиції.

Індукта — державне торгове мито за ввезення товарів у країну.

Індустріалізація — перехід економіки країни на промисловий шлях, значне збільшення частини промислового виробництва в економіці, створення великого машинного виробництва в усьому народному господарстві чи окремих його галузях.

Інкорпорація (від лат. incorporate — включення до складу) — приєднання, включення до складу.

Інновація — впровадження нових форм організації праці й управління, що охоплює не тільки окреме підприємство, а і їх сукупність, галузь; вкладення коштів в економіку, що забезпечує зміну техніки і технології.

Інтеграція економічна — сучасна форма процесу інтернаціоналізації виробництва, зближення і поглиблення взаємодії підприємств, галузей народного господарства, регіонів і держав в інтересах повнішого задоволення потреб учасників цього процесу у відповідних товарах та послугах.

Інтенсивне господарство — розвиток господарства, в якому зростання обсягів виробництва досягається за рахунок зростання продуктивності праці, кращого використання матеріалів, підвищення віддачі основних фондів тощо.

Інфляція — знецінення паперових грошей внаслідок перевищення їхньої кількості в обігу над сумою цін товарів та послуг. Інфляція супроводжується підвищенням цін на товари, зниженням реальної заробітної плати, зростанням незадоволеного попиту тощо.

Інфраструктура — комплекс галузей господарства, які обслуговують промислове сільськогосподарське виробництво, а також населення. Включає дороги, канали, мости, порти, транспорт, зв'язок, енергопостачання, житлове та комунальне господарство, підприємства побутового обслуговування, торгівлі, освіту, науку, охорону здоров'я тощо.

Іпотека — застава нерухомого майна (землі, будівель тощо) для одержання довгострокової грошової позики.

Каботаж — судноплавство між портами однієї країни в межах одного чи кількох морів.

Кадастр — перепис, економічна оцінка й класифікація усіх земельних угідь. Перші поземельні кадастри — "Йосифинська" й "Францисканська" метрики — були проведені відповідно в 1785—1787 і 1819—1820 рр. австрійським урядом на території захопленої ним Галичини.

Каменотесний промисел — виготовлення млинових каменів, молотильних котків, кругів для колодязів, жолобів для водопою, точильних брусків, надгробків тощо.

Капітулярій — у період раннього середньовіччя закони і розпорядження франкських королів із династії Каролінгів.

Картель — об'єднання декількох підприємств однієї галузі виробництва, учасники якого зберігають власність на засоби виробництва і виготовлений продукт, виробничу та комерційну самостійність, домовляючись про частку кожного в загальному обсязі виробництва, ціни, ринки збуту, обмінюючись патентами на нову техніку тощо.

Ключ — територіально-економічна одиниця, яка об'єднувала групу фільварків. До нього входило також кілька сіл і містечок.

Ковальство — обробка металів способом гарячого кування.

Колон — у Римській імперії орендар невеликої земельної ділянки у великого землевласника; раб-відпущеник, якому надавалася ділянка землі — парцела, за що він повинен був віддавати власнику землі частину виробленого продукту.

Колонат — форма виробничих відносин між великим землевласником і безпосереднім виробником — колоном, поширена в Римській імперії. За системи колонату велика земельна власність дробилась на парцели — невеликі земельні ділянки, що надавалися землевласником у користування колонам, які поступово прикріплювалися до землі. Поширення колонату було зумовлене кризою рабовласницької системи господарства.

Комасація — зведення розкиданих дрібних земельних ділянок в один масив.

Комендація — акт, що встановлював залежність васала від сеньйора чи селянина від феодала.

Комірники (коморники) — категорія найбіднішого феодально залежного селянства і міщанства в Польщі, Литві та на загарбаних польською шляхтою українських землях у XV—XVIII ст. У селах комірниками називали безземельних селян, які наймитували і жили по чужих хатах (коморах); вони відбували пішу панщину або сплачували грошовий чинш. У містах комірниками називали позбавлених власності бідних міщан, залежних від заможної міської верхівки.

Комунальні революції — у XI—XIII ст. визвольний рух мешканців міст проти залежності від феодалів — власників міст, у результаті якого міста отримували повну чи часткову незалежність і самоврядування.

Комутація ренти — переведення закріпачених селян із панщини на натуральний, а згодом і грошовий оброк.

Ком'яга — невелике річкове судно.

Конверсія військова — перехід від військового виробництва до мирного.

Конгломерат — багатогалузеве об'єднання технічно не пов'язаних підприємств, що належать одній фірмі й випускають на одній або більше стадіях виробництва різноманітні, такі, що не конкурують між собою товари, або оперують на сегментах ринку, які не перетинаються.

Контрибуція — примусові грошові або натуральні стягнення під час війни з населення окупованої території, які провадять ворожі війська; платежі, що накладаються на переможену державу на користь держави-пере-можниці.

Концерн — об'єднання підприємств різних галузей промисловості, транспорту, торгівлі, банків, науково-дослідних та навчальних центрів тощо зі спільною власністю і єдиним фінансовим контролем, метою якого є здійснення спільної діяльності. Оперативне керівництво здійснює рада директорів.

Концесія — передача на певних умовах і на певний термін права експлуатації окремих державних об'єктів.

Кон'юнктура — сукупність ознак, які визначають поточний стан економіки в певний період. Характеризується рівнями попиту і пропозиції, ринковою активністю, цінами, обсягами продажу та іншими економічними показниками, які дають змогу кількісно оцінити зміни, що відбуваються на ринку, та визначити певні тенденції їхнього розвитку.

Копігольдери (від англ. copyholders — утримувач за копією) — категорія залежного селянства у середньовічній Англії, яка отримувала право на володіння земельною ділянкою, хоч і зі значними обмеженнями та зобов'язанням виконувати великі повинності, на основі копії — виписки з протоколу маноріальної курії (звідси й назва).

Королівщини — староства (округи), які король роздавав великим магнатам. Доходи від королівщин йшли на користь магнатів, право управляти староствами часто переходило у спадщину.

Корупція (від лат. corruptio — підкуп) •— злочинна діяльність у сфері політики чи державного управління, що полягає у використанні посадовими особами довірених їм прав і владних можливостей для особистого збагачення; підкупність і продажність громадських і політичних діячів.

Коса — ручне знаряддя для косіння трави та зернових культур.

Кріпосне право — система правових норм у середньовіччі, що встановлювала залежність селянина від феодала і неповну власність останнього на селянина-кріпака.

Кушнірство — вичинка шкіри овець для одержання овчини.

Латифундія — велике приватне земельне володіння, маєток. Лен — бенефіцій, що передався у спадок.

Лісохімічні промисли — суха перегонка дерева для одержання поташу, смоли, дьогтю, деревного вугілля тощо.

Ліцитація — продаж з аукціону конфіскованого майна за несплату боргів.

Ложкарство — деревообробний промисел з виготовлення ложок, ополоників, мисок, тарілок та іншого кухонного начиння.

Локаут (від англ. lockout — зачиняти двері перед ким-небудь, не впускати) — тимчасове закриття підприємства та масове звільнення робітників з метою попередження чи припинення страйку.

Люстрація — інвентаризація у королівських маєтках середньовічної Польщі з метою визначення їхньої прибутковості.

Магдебурзьке право — система міського самоврядування у період Середньовіччя.

Манор — феодальна вотчина в середньовічній Англії.

Мануфактура (від лат. manus — рука, factum — виготовлення) — 1) форма промислового виробництва, яка історично передувала машинній промисловості; характеризується ручною ремісничою технікою і поділом праці; 2) назва деяких текстильних підприємств в Україні та інших країнах.

Меркантилізм (від італ. mercante — торгівець, англ. і франц. mercantile
— торгувати, у свою чергу, ці слова походять від лат. merkari — торгувати)
— політика, спрямована на нагромадження золота і срібла в країні шляхом обмеження вивезення їх та збільшення вивезення товарів.

Метрополія — держава, яка володіє колоніями, центр колоніальної імперії.

Мілітаризація економіки — переведення значної частини національного господарства на виробництво товарів і послуг воєнного призначення.

Монополістичний капіталізм — період в історії, коли панівними у виробництві стають монополістичні об'єднання, які тримають під контролем ринок країни.

Монополія (від грец. mono — один іроїео — продаю) — форма організації виробництва, що передбачає об'єднання підприємств, які виробляють продукцію певного виду, і виникає на основі високого рівня концентрації виробництва та капіталу з метою встановлення контролю над ринком для обмеження конкуренції та отримання високих (монопольних) прибутків.

Мораторій — відстрочення виконання зобов'язань, встановлене державними органами на певний термін чи до закінчення яких-небудь надзвичайних подій — війни, стихійного лиха тощо.

Мотика — найдавніше ручне знаряддя для обробітку грунту.

Народництво — соціально-економічне вчення, характерне для слов'янських територій Російської імперії, ідеологія різночинної інтелігенції другої половини XIX ст., що відображала інтереси селянської демократії. Ґрунтувалося на уявленні про винятковість соціально-економічних умов Росії, що зумовлюють неможливість розвитку капіталізму, про селянську общину як осередок соціалізму.

Натуральне господарство — господарство, що задовольняє свої потреби виключно за рахунок власного виробництва.

Національне багатство — сума наявних у розпорядженні суспільства матеріальних та духовних благ, нагромаджених ним протягом усього історичного періоду виробничої діяльності.

Невід — знаряддя для промислового лову риби.

Необхідний продукт — продукт праці, потрібний для відтворення робочої сили, тобто фізичних і духовних здібностей працівника і членів його сім'ї.

Неолітична революція — процес переходу від присвоювальних до від-творювальних форм господарювання, який супроводжувався появою додатнового продукту, підвищенням життєвого рівня населення, зростанням його чисельності й створенням передумов для виникнення держав.

Нобілі — знать у Стародавньому Римі, привілейована правляча верхівка, сенатори.

Нобілітація — отримання дворянства в добу Середньовіччя.

Озимина — 1) осіння сівба, звичайно жита або пшениці, з розрахунком, що восени зерна зійдуть, а рости й дозрівати будуть наступного року; 2) лан, що був засіяний з осені.

ОПЕК (Організація країн — експортерів нафти) — об'єднання основних нафтовидобувних держав Азії, Африки й Латинської Америки, засноване 1960 р.

Оранка — спосіб розпушування землі перед сівбою. У далекому минулому здійснювалася ралом (оралом), звідки й походить сам термін. Уже з часів Київської Русі орали головним чином за допомогою досконалішого знаряддя — плуга, а рало його доповнювало; на Поліссі та зрідка на Лівобережжі орали також сохою.

Осадники — польські колоністи на західноукраїнських землях, загарбаних Польщею після поразки ЗУНР. Селилися переважно в прикордонних районах. Осадники (в основному члени військових і напіввійськових організацій) отримали від держави кращі землі, їх забезпечували сільськогосподарським реманентом і кредитами. Допомагали поліції придушувати український національний рух.

Осип — данина зерном, одна з форм натуральної ренти в королівських маєтках на Поділлі в першій половині XVII ст. Звичайно становив третину врожаю з кожного селянського двору.

Очкове — натуральна медова данина в Україні в XVI—XVII ст. Стягувалося з селян, які займалися бджільництвом. У різний час становило від 25 до 50 % медозбору.

Пар, парове поле — рілля, яку протягом усього вегетаційного періоду або частини його залишають без посіву і багаторазово обробляють, щоб очистити ґрунт від бур'янів, зберегти вологу і нагромадити легкодоступні для рослини поживні речовини. Парові поля відводять, як правило, під посів озимої пшениці й озимого жита.

Патронат — 1) за часів Римської республіки — добровільне віддання громадян у покровительство великим землевласникам; 2) у пізній Римській імперії, у добу раннього Середньовіччя — система залежності невеликих власників.

Перелогова система землеробства — система, що передбачала залишення без обробітку виснажених площ для природного відновлення родючості ґрунту на 10—25 років і більше, а потім подальше розорення їх. З розвитком сільськогосподарського виробництва переліг поступово скоротився до 3—4, а далі й до одного року. На зміну перелоговій системі прийшов пар.

План Маршалла — програма відбудови і розвитку Європи після Другої світової війни шляхом надання їй економічної допомоги з боку США. Ідею створення плану висунув державний секретар США Джордж Маршалл (1880—1959) 5 червня 1947 р. у виступі в Гарвардському університеті. У плані Маршалла погодилися брати участь 16 країн (СРСР та його союзники відмовилися від участі в ньому). За період із квітня 1948 р. по грудень 1951р., протягом якого здійснювався план Маршалла, країни-учасниці отримали від США у вигляді безоплатних субсидій і позик близько 17 млрд дол.

Плетіння — кустарний промисел з виготовлення господарсько-побутових та художніх виробів із різноманітної еластичної сировини.

Плуг — найбільш досконале тяглове орне знаряддя, яке має відвал і при роботі перевертає шар ґрунту та підрізає коріння бур'янів.

Повоз — феодальна повинність, яка існувала з часів Київської Русі; полягала в обов'язкові селян доставляти сільськогосподарські продукти за розпорядженням феодала або давати "підводних коней" князеві та його представникам. З кінця XV ст. замість повозу з селян почали стягувати грошовий податок — "повозні гроші".

Поволовщина (воловщина) — один із прямих феодальних податків на захоплених Литвою і Польщею українських землях у другій половині XIV — першій половині XVII ст. Сплачували його всі феодально залежні селяни в розмірі від 4 до 60 і більше грошів залежно від майнового становища. По-воловщину ліквідовано на початку Національно-визвольної революції середини XVII ст.

Подимне (дим) — одна з форм феодальної податі в Київській Русі та на українських землях, захоплених Литвою і Польщею. Назва походить від одиниці оподаткування — диму (будинку, двору). У XV—XVII ст. в Україні подимне сплачували на користь великого князя литовського і польського короля державні селяни-данники й почасти панські селяни зі своїх земельних ділянок натурою і частково грішми. З XVI ст. перетворився на звичайний натуральний та грошовий чинш.

Полюддя — форма стягнення данини в Київській Русі.

Постіндустріальне суспільство — нова стадія суспільного розвитку, яка приходить на зміну індустріальній добі. Якщо в доіндустріальну епоху головним виробничим ресурсом була мускульна сила, в індустріальному — машинна техніка, то на постіндустріальній стадії таким ресурсом стає знання, інтелект. Метою є не кількість вироблених благ, а їхня якість — і в ширшому розумінні — якість життя. Відповідно провідною соціальною групою постіндустріального суспільства стають не селяни, не робітники, а представники інтелектуальних професій, практики нових наукомістких технологій та інформаційних послуг.

Прекарій — умовне землеволодіння, коли земля отримувалася на термін, визначений її власником.

Промисловий переворот — перехід від ручного, ремісничо-мануфактурного до великого машинного фабрично-заводського виробництва, впровадження у виробництво і транспорт робочих машин і механізмів, які замінили ручну працю людей, парових двигунів, створення самостійної машинобудівної галузі.

Пропінація — монопольне право магнатів і шляхти на виробництво і торгівлю алкогольними напоями в своїх маєтностях. Було поширене у Польщі, Литві та на захоплених ними українських землях у XV—XVIII ст. У Галичині пропінацію скасовано 1889 р.

Протекціонізм — економічна політика держави, спрямована на захист національної промисловості й сільського господарства від іноземної конкуренції шляхом установлення високого заборонного мита на іноземні товари.

Пул — одна з форм монополій, яка характеризується тим, що прибуток усіх учасників надходить у загальний фонд і розподіляється між ними пропорційно до розмірів їхніх капіталів.

Райфайзенка — сільський кредитний кооператив, названий за ім'ям німецького громадського діяча Фрідріха Вільгельма Райффайзена, засновника кредитних кооперативів у Німеччині.

Рало — найдавніше орне знаряддя.

Рантьє — особи, що живуть за рахунок доходів від свого грошового капіталу, наданого в позику, чи цінних паперів (проценти, дивіденди).

Револьверний верстат — металорізальний верстат токарної групи з багатопозиційною обертовою частиною (револьверною (від англ. revolve — обертатись) головкою), в якій закріплюють різальні інструменти.

Регалії — 1) монопольне право королів та великих феодалів у середньовічній Європі на стягнення мита, судових штрафів тощо; 2) монопольне право Коша Запорізької Січі розподіляти між куренями рибні та звірині лови, ліси й сіножаті за одночасного виключення конкуренції з боку сторонніх.

Регламентація — встановлення певних правил, що визначають порядок будь-якої діяльності.

Реімпорт — ввезення з інших країн власних товарів, раніше туди експортованих.

Рента (з лат. reddo — повертаю, сплачую) — дохід з капіталу, землі або майна, який власники регулярно одержують, не займаючись підприємницькою діяльністю; особливий вид державної безстрокової облігаційної позики, за якою держава бере на себе зобов'язання виплачувати щорічно певний дохід (ренту) на позичений капітал.

Репарації — матеріальне чи грошове відшкодування державою, що розв'язала війну, збитків, заподіяних державі, яка зазнала нападу.

Рефінансування — погашення старої державної заборгованості випуском нових позик, здебільшого у вигляді короткотермінових зобов'язань, чи зобов'язань, за якими закінчується термін їх погашення, довготерміновими цінними паперами.

Реформація — суспільно-політичний та ідеологічний рух у більшості країн Західної та Центральної Європи в XVI ст., спрямований проти католицької церкви. її наслідком стало виникнення протестантизму.

Ринок — система товарно-грошових відносин, які виникають між покупцем і продавцем, яка включає механізм вільного ціноутворення, вільне підприємництво, що здійснюється на основі економічної самостійності, рівноправності та конкуренції.

Рустикальні землі — селянські земельні наділи в Австрійській імперії та на захоплених нею західноукраїнських землях, які перебували в спадковому користуванні. Юридичними власниками цих земель вважалися поміщики, держава, церква, на користь яких селяни були зобов'язані відбувати панщину, виконувати різноманітні натуральні й грошові повинності та сплачувати державі поземельні податки. Поділ земель на рустикальні й до-мінікальні втратив значення після реформи 1848 р.

Рядовині — залежне населення в Київській Русі, яке служило феодалу на підставі договору (ряду).

Сальдо — різниця між грошовими надходженнями і витратами за визначений період.

Сапа — ручне знаряддя, що застосовується для догляду за городніми культурами.

Сегрегація — відокремлення селянських пасовищ від поміщицьких.

Секуляризація земель (з лат. saecularis — світський) — перетворення церковної та монастирської власності на світську.

Сеньйор — (з лат. senior — старший) — великий землевласник, феодал у середньовічній Європі, який мав усю повноту влади на території, що йому належала; вищий феодал щодо нижчого — васала.

Серваж — форма феодальної залежності селян у Франції та інших країнах Західної Європи в XI—XIII ст., яка характеризувалася найбільшим обмеженням особистих і громадянських прав.

Сервітут — обмежене правокористування чужою власністю. Найбільшого поширення набули земельні сервітути, які полягали у праві власника земельного наділу користуватися певними вигодами сусіднього земельного наділу (наприклад, право проїзду через приватні володіння), а також дорогою, водоймищем, пасовиськом тощо.

Серп — найдавніше ручне знаряддя для збирання злакових культур.

Синдикат — об'єднання підприємств, в якому розподіл замовлень на купівлю сировини і реалізацію продукції здійснюється через єдину збутову контору або інший аналогічний орган. Учасники синдикату зберігають виробничу самостійність, але втрачають комерційну.

Смерди — у Київській Русі вільні селяни-общинники, які займалися землеробством, працювали у власному дворищі.

Соляний шлях — сухопутний торговий шлях, що з'єднував Київську Русь з узбережжям Чорного моря.

Соха — тяглове орне знаряддя, поширене на Поліссі та подекуди на Лівобережжі.

Стандартизація — встановлення норм і вимог до фізичних і об'ємних величин виробів і продуктів, що випускаються, напівфабрикатів, сировини і матеріалів. Ці норми та вимоги оформлюються у вигляді стандартів.

Староство — 1) адміністративно-територіальна одиниця в державних володіннях у Польщі, Великому князівстві Литовському та на захоплених ними українських землях. До його складу входили одне і більше міст і містечок та кілька сіл; 2) на західноукраїнських землях, що з кінця XVIII ст. були під владою Австрії, а в 1920—1939 pp. — Польщі, — повітове управління, очолюване старостою, яке здійснювало адміністративну владу на території повіту.

Стельмаство — деревообробний промисел, пов'язаний з виготовленням транспортних засобів — возів і саней, а також коліс, полоззя, дуг тощо.

Столярство — вид деревообробного промислу; виготовлення хатнього начиння — лав, ослонів, скринь, столів, табуреток та стільців, мисників, ліжок, а також віконних рам та рамок для вуликів, дерев'яних частин борін та плугів тощо.

Суверенітет — політична незалежність держави, яка полягає в її праві самостійно розв'язувати свої внутрішні й зовнішні справи.

Тартак — лісопилка в XVI—XIX ст.

Теслярство — один із найбільш масових деревообробних промислів; зведення житлових та інших споруд, господарських будівель тощо.

Товарне господарство — форма ведення господарства, за якої продукти виготовляються не для власного споживання, а для обміну шляхом купівлі-продажу.

Торговий баланс — документ, що відображає співвідношення експорту та імпорту країни за певний відрізок часу. Активний торговий баланс характеризується перевищенням вартості вивезення товарів і послуг над ввезенням.

Трест — об'єднання підприємств однієї або кількох технологічно пов'язаних між собою галузей промисловості, учасники якого втрачають комерційну і виробничу самостійність, підкоряючись єдиному контролю. Юридично створення тресту означає передачу контролю над колись незалежними підприємствами (у формі контрольного пакета акцій або особливого довірчого сертифіката) його засновникам. Нерідко трест очолює холдинг — держательська компанія, яка зосереджує у своїх руках акції учасників цього об'єднання і здійснює контроль за їхньою діяльністю.

Трипілля (трипільна сівозміна) — система землеробства, за якої оброблюване поле ділили на три частини — одну для озимини, другу для ярини, третю залишали під паром. Трипільна система, таким чином, збільшувала культурну площу землі, бо під паром залишалася тепер не половина, як за двопілля, а тільки третина її; чергування ж озимини і ярини з їх систематичним "відпочинком" (через кожні два роки) забезпечувало збереження необхідної структури ґрунту.

Тяглові селяни — частина феодально залежного селянства в Польщі, Великому князівстві Литовському та на захоплених ними українських землях у XIV—XVIII ст., а також у всій Правобережній Україні до середини XIX ст. Вони мали робочу худобу (коней, волів) — т. зв. тягло — і відбували тяглову панщину, обробляючи поміщицьку землю своєю худобою і сільськогосподарським інвентарем.

Уніфікація — зведення чогось до єдиної форми, системи.

Урбанізація (від лат. urbanus — міський) — історичний процес зростання ролі міст в економічному і культурному житті суспільства; процес зосередження промисловості й населення в містах, переважно великих.

Феод (від лат. feodum — маєток) —спадкове земельне володіння, а іноді посада або прибутки в країнах Західної Європи періоду

Середньовіччя, надані сеньйором своєму васалові з умовою виконання певних обов'язків: військової служби, допомоги в управлінні маєтком сеньйора тощо.

Фільварок — (польське folwark, від нім. Vorwerk — хутір, ферма) велике багатогалузеве товарне господарство, яке феодал-поміщик вів, використовуючи дарову працю селян-кріпаків. Був поширений у Польщі, Литві та Правобережній Україні в XIV — першій половині XIX ст.

Фригольдери (від англ. freeholder — вільний утримувач) — категорія землевласників у середньовічній Англії, що володіли землею довічно або спадково на підставі феодального вільного держання. Були особисто вільними, сплачуючи фіксовану ренту. Крім селян, фригольдерами могли бути феодали, церкви, міщани.

Фритредерство (від англ. free trade — вільна торгівля) — економічна політика промислової буржуазії, яка полягала у вимозі свободи торгівлі та невтручанні держави у підприємницьку діяльність.
Халупники — категорія феодально залежних селян і міської бідноти в Польщі, Великому князівстві Литовському та на захоплених ними українських землях у другій половині XVI—XVIII ст., а також на українських землях, які перебували в складі Австрійської та

Російської імперій, до середини XIX ст. Халупники були безземельними, володіли лише хатами (халупами) та іноді невеликими садибами. З'явилися після видання 1557 р. польсько-шляхетським урядом "Устави на волоки". Відбували пішу панщину та ряд інших повинностей.

Холдинг — компанія, що володіє контрольним пакетом акцій інших компаній та управляє їхньою діяльністю.

Холопи (челядь) — раби в Київській Русі в IX—XI ст.

Хрестові походи — організовані католицькою церквою походи західноєвропейських феодалів з 1096 по 1270 р. на Близький Схід (у Сирію, Палестину, Північну Африку) під релігійними гаслами боротьби християн проти "невірних" (мусульман) та визволення "гробу Господнього" і "Святої землі" Палестини. Незважаючи на невдачу, хрестові походи мали значний вплив на економічний і культурний розвиток Європи, сприяли пожвавленню торгівлі, дальшому розвитку товарно-грошових відносин, ознайомленню європейців із духовною і матеріальною культурою народів Сходу. Водночас завдали значної шкоди близькосхідним країнам.

Цензива — оброчна система користування землею.

Циркул (округ) — адміністративна одиниця, введена на території Східної Галичини після захоплення її 1772 р. Австрією. Поділ на циркули був ліквідований 1855 р.

Ціп — традиційне ручне знаряддя для молотьби.

Чинбарство — вичинка шкіри волів та коней, з якої шили взуття.

Чинш — фіксований оброк у грошовій або натуральній формі, який сплачували державі або феодалові особисто вільні, але позбавлені земельної власності чиншові селяни та міщани за користування орними та іншими земельними угіддями. Розмір чиншу визначався законом або звичаєм. Був неоднаковий не тільки в різний час і в різних місцевостях, айв одному маєткові, бо залежав від кількості землі, що її обробляли селяни, числа працівників у родині, наявності худоби тощо.

Чиншова шляхта — збіднілі дрібні феодали, позбавлені земельної власності, які за користування землею магнатів чи держави сплачували податок — чинш і відбували різні додаткові повинності. Кількість чиншової шляхти особливо зросла в XVII—XVIII ст. Після 1831 р. ті з них, хто не зміг довести свого шляхетського походження, були віднесені до категорій селян чи міщан.

Чопове — державний податок на виготовлення і продаж алкогольних напоїв у шляхетській Польщі та на загарбаних нею українських землях. Відоме з XV ст. Чопове брали з горілки, меду, пива, з 1629 р. — також з вина. У XVI ст. становило 1/18 вартості напою.

Чумацтво — торгово-візницький промисел, який зародився в XV— XVI ст. у Наддніпрянщині. Протягом XVII—XVIII ст. набув великого поширення на значній частині території України, передусім на Півдні, в Криму та Галичині, де став одним із найважливіших занять. Основними транспортними засобами чумаків були мажі — вози, в які запрягали волів. Спершу основними товарами чумацької торгівлі були сіль, риба, ліс, дьоготь, вовна, шкури, вироби ремесла і промислів, пізніше до них додалися хліб таін. сільськогосподарські продукти. Крім України, чумаки переважно торгували в Криму, Молдавії, Волощині, Польщі, Росії. У другій половині XIX ст. у зв'язку з розвитком в Україні залізничного і водного транспорту чумацтво занепало.

Шарварок (спільна робота) — додаткова феодальна повинність на спорудженні й ремонтуванні шляхів, мостів, гребель, панських будівель у шляхетській Польщі та на загарбаних нею українських землях. Розмір шарварку не був сталим і становив до 24 робочих днів на рік із селянського двору.

Ярмарок (з нім. Jahrmarkt — щорічний торг) — регулярний торг широкого значення; базар, періодично організовуваний у традиційно визначеному місці; сезонне розпродування товару одного чи кількох видів.

Яровина — 1) весняна сівба зернових та зернобобових культур (здебільшого вівса, гречки, гороху, меншою мірою пшениці та ячменю, зрідка жита) з розрахунком, що протягом весни й літа вони виростуть і дозріють; 2) поле, засіяне з весни.

Одиниці виміру

Акр = 4046,86 м.
Алтин = 6 денгам.
Ар = квадрату зі сторонами 10 м.
Аршин = 71 см.
Векша — грошова одиниця Київської Русі (IX—XIII ст.). Дорівнювала 1/4 — 1/6 куни, 1/2 — 1/3 резани. Еквівалентом векші було 0,33 г срібла. Відро австрійське = 10 л.
Волока — поземельна міра в Польщі, Литві та на захоплених ними українських і білоруських землях у XVI—XVII ст. Волока, що мала ЗО моргів і була мірилом феодальних повинностей, офіційно запроваджена в литовських великокнязівських маєтках "Уставою на волоки" 1557 р. Величина волоки не була сталою. Литовська волока дорівнювала 21,3739 га, старохолм-ська — 16,818, новохолмська — 17,361, старопольська — 17,954 99, ново-польська — 16,796 53 га тощо.
Гарнець = 4 кварти, або 16 кватирок, або 3,77 л.
Гелер новий — грошова одиниця, запроваджена 1892 р. як 1/100 австро-угорської крони. Карбувався з неповноцінних металів: нікелю (20 і 10 г) та міді (2 і 1 г). Поширювався як розмінна монета на території Австро-Угорщини та захоплених нею західноукраїнських землях.
Гривня — вагова, лічильна й монетна одиниця Київської Русі. У XI— XIII ст. дорівнювала 51,19 г золота або срібла. У XV—XVIII ст. в Україні використовувалася лічильна гривня польського походження, на яку йшло 48 монет. У 1918—1920 pp. гривня була грошовою одиницею УНР. У наш час знову запроваджена в обіг з 2 вересня 1996 р.

Гріш (грош) — старовинна монета, що була поширена в багатьох країнах Європи. Відома з XII ст. На українських землях у XVI—XVIII ст. у значній кількості були в обігу литовські й польські гроші (польський грош — срібна монета масою 3,1 г). З часом гріш перетворився на дрібну розмінну монету: на початку XIX ст. — вартістю 2 копійки, пізніше — вартістю 1/2 копійки.
Денарій — срібна монета в європейських країнах у середньовіччі. Денга — срібна російська монета XIV—XVIII ст.
Десятина (господарська) = 1,45 га (застосовується з XVIII ст.). У XIX ст. 1 десятина в середньому становила 1,2 га. Десятина (казенна) = 1,09 га. Дукат = 60 коп. золотом.
Злотий (в Україні — золотий) — польська грошова одиниця. У XVI— XVIII ст. був поширений і на українських землях, загарбаних Польщею. З 1493 р. злотий (дукат) мав вартість 30 срібних грошів. З 1633 р. почали карбувати срібну монету номіналом у злотий.
Камінь = 32,90 фунта. Карбованець російський = 100 коп. Кварта — 0,5 л. Копа = 60 шт.
Корець — старовинна одиниця виміру зерна, рідин в Україні, Росії, Білорусі, Польщі, Литві в XV—XVII ст. Офіційно прийнятим у шляхетській Польщі був т. зв. варшавський корець місткістю близько 50 кг. В Україні корець був побутовою мірою збіжжя і становив собою мірку місткістю 6 пудів (близько 100 кг).
Крейцер — розмінна монета, що карбувалася зі срібла, а згодом із міді в Німеччині (XV—XIX ст.) та Австрійській імперії (XVII—XIX ст.). На українських землях, захоплених Австрією, у XVIII—XIX ст. були в обігу мідні крейцери.
Крона — назва багатьох середньовічних європейських монет, а також монета й грошова одиниця деяких країн у новий і новітній час. Австро-угорська крона була в обігу протягом 1892—1918 pp. і дорівнювала 100 гелерам. Карбувалися золоті монети вартістю 20 і 10 крон і срібні вартістю 1, залежного селянства. Було два види: малий лан (фламандський, хелмський) дорівнював ЗО моргам (близько 1 б ,8 га) і великий лан (франконський) — 43,5 морга (близько 25 га). Залежно від розміру наділу селянські господарства поділялися на ланові, півланові та чвертьланові. Після запровадження 1557 р. "Устави на волоки" лан почали називати волокою. Лашт = 60 корців, або 360 пудів, або 5896,8 кг.
Миля — одиниця довжини в неметричних системах мір: 1) міжнародна морська миля = 1852 м; 2) британська морська миля = 1853,184 м; 3) британська сухопутна миля = 5280 футів = 1609,344 м;
Морг — одиниця земельної площі в Польщі, Литві XVI—XVIII ст. та на захоплених ними українських землях (застосувався до 1939 p.). Найпоширенішим у Литві був морг, який дорівнював 0,7126 га, в Польщі були морг старий коронний (0,5985 га), новопольський (0,5609 га); 1919 р. запроваджено морг, що дорівнював 0, 5599 га.
Ногата — грошова одиниця Київської Русі. У XI ст. 1 ногата дорівнюва-ла1/2 гривні, або 1/25 куни.
Пуд = 16,38 кг, або 40 фунтів.
Резана — грошова одиниця Київської Русі. В XI ст. 1 резана дорівнювала 1/50 гривні, або 2/5 ногати, або 1/2 куни. У XII ст. прирівнювалася до куни.
Римський (римський) — назва монети на західноукраїнських землях, які перебували під владою Австрії, що дорівнювала 1 австрійському гульденові. З 1857 р. дорівнював 2/3 таляра, або 20 срібним грошам, а з 1867 p., ставши австро-угорською грошовою одиницею, — 100 крейцерам.
Рубль російський = 33 алтини, або 2 денги.
Сажень — російська лінійна міра довжини (213,36 см).
Таляр — велика срібна високопробна монета багатьох європейських країн XVI—XIX ст. Спочатку важив близько ЗО г, згодом — майже вдвічі менше. На українських землях таляри були в обігу в XVI—XVIII ст.
Флорин — 1) золота монета вагою 3,5—3,7 г, яку карбували до XVI ст. у Флоренції, пізніше — назва срібної монети в європейських країнах, зокрема в Угорщині; дорівнював австрійському гульденові; 2) інша назва злотого, що трапляється в польських та українських писемних джерелах XVI—XVIII ст.
Фунт = 405 г
Чверть = 8 пудів.

Використана література:
Ковальчук, В. М. Історія економіки та економічної думки.

СКАЧАТИ ОДНИМ ФАЙЛОМ

49047, г.Днепропетровск, ул.Савченко,10 Тел./факс:(0562) 42-31-19 E-Mail: library@libr.dp.ua

Copyright  ©  2000-2010 Дніпропетровська обласна універсальна наукова бібліотека