Наслідками значних змін рельєфу території України внаслідок інтенсивної господарської діяльності є значні порушення сталих стосунків між різними складовими навколишнього середовища. У межах деяких регіонів України такі стосунки змінилися настільки, що існує небезпека справжньої екологічної кризи.
    У трактуванні понять «еколого-геоморфологічна небезпека» та «еколого-геоморфологічний ризик» нині є значні розбіжності, але небезпека і ризик не одне й те саме. Наприклад, зсуви є небезпечними для будівництва й експлуатації інженерних споруд та для проживання людей. Якщо люди з тих чи інших причин проживають і будують будинки у районах, небезпечних з погляду розвитку зсувів, то вони свідомо або несвідомо йдуть на ризик, а, усвідомлюючи небезпеку, вживають заходів для їх усунення або зменшення, сподіваючись нате, що «якось воно буде».
Наведемо деякі теоретичні положення, пов'язані з поняттями еколого-геоморфологічних кризових ситуацій (О. Лихачова, Д. Тимофєєв, 2002).
Геоморфологічна небезпека — це можливість виникнення загрози, лиха, нещастя або катастрофи з боку різних геоморфологічних об'єктів, до яких належать такі:
1. Деякі специфічні форми та елементи рельєфу — навислі скелі й урвища, підрізані знизу (природним або штучним чином) нестійкі схили та інші форми і комплекси форм рельєфу, саме існування яких може виявляти небезпеку або утруднювати життєдіяльність людини. При цьому рельєф може бути небезпечним як сам по собі (урвища й круті схили, аномально нестійкі форми та елементи рельєфу), так і опосередковано, оскільки рельєф (його морфологія) може відігравати роль концентрації, розсіювання або спрямування у поширенні небезпечних процесів і речовин, походження яких не обов'язково пов'язане із рельєфом, наприклад речовини забруднення, катастрофічні повені.
2. Геоморфологічні процеси, особливо сучасні, які порушують або руйнують середовище життєдіяльності людини; зумовлюють помітний пере розподіл мас гірських порід і відповідних змін у будові земної поверхні (обвали, зсуви, селі, карстові та сейсмотектонічні провали, обдимання й осадка грунтів, розмивання, змивання, намивання, вітрова ерозія, акумуляція тощо).
   Унаслідок дії цих процесів може створитися кризова ситуація, лихо або катастрофа для певної спільноти людей та їх господарської структури.

Отже, геоморфологічна небезпека визначається динамічними й морфологічними характеристиками геоморфологічних систем.
Загальні закономірності впливу морфологічних властивостей рельєфу на оцінку міри небезпеки та здатності території до катастроф є такими (О. Лихачова, Д. Тимофєєв, 2002):
•  рельєф та його деякі великі й малі форми виявляють себе як безпосередні чинники, що ускладнюють обставини проживання та господарювання людини. Так, глибоко і щільно розчленований рельєф є небезпечнішим від слаборозчленованого та рельєфу зі спадистими схилами;
•  рельєф як провокатор небезпечних процесів;
•  рельєф як розподільник небезпечних процесів у просторі. У деяких випадках він визначає або видозмінює просторовий розподіл і поширення (рух) не лише «своїх» геоморфологічних процесів, а й процесів іншого походження (атмосферне та гідросферне забруднення, ударні хвилі тощо). Поширення будь-якого небезпечного процесу на певній території має
різний характер:
•  ареальний, тобто зазвичай такий, який концентрично розходиться в різні боки від джерела небезпеки і який має певну площу;
•  лінійний — спрямований рух небезпечного процесу, результат впливу якого відбувається більш-менш вузькою смугою; при цьому поширення може відбуватися як по поверхні, так і вглиб земної кори на певних послаблених зонах, наприклад, рух маси порід при зсувах-потоках, селів по долинах, потоків чужорідних речовин тощо;
•  фронтальний — спрямований рух фронту небезпечного процесу, наприклад, абразія берегів.
Роль рельєфу при цьому може виявлятися: у спрямованості, концентрації — особливо у разі лінійного руху; у розсіюванні — особливо за ареального або фронтального поширення; у зміні траєкторії руху; в існуванні бар'єрів — різних природних і штучних пасток у сучасному та давньому рельєфі, орографічні перепони на шляху поширення потоків речовинних мас.
Міра небезпеки (катастрофічності) геоморфологічного процесу визначається як його власними параметрами (швидкість зміни, об'єм матеріалу гірських порід, втягнутих у рух, площа, що зазнала несприятливого ураження процесом), так і параметрами соціально-економічного середовища, яке зазнало впливу геоморфологічного процесу. Міра небезпеки визначає міру ризику для певного суб'єкта, господарського об'єкта, соціально-економічної системи.
    Виходячи із загального розуміння надзвичайної ситуації, як такого стану системи (соціально-економічної), за якого її поведінка стає важко керованою і система здатна частково або повністю зруйнуватися. Під геоморфологічною надзвичайною ситуацією розуміють такий стан певного соціально-економічного об'єкта, який може значно змінитися або зруйнуватися під впливом природних або спровокованих господарською діяльністю геоморфологічних явищ. Геоморфологічні надзвичайні ситуації — це наслідок стихійних або техногенно спровокованих катастрофічних процесів (О. Лихачова, Д. Тимофєєв, 2002), наприклад, швидкі природні процеси, які вражають середовище життєдіяльності людини.
    Геоморфологічний ризик. Відомо, що ризик — «двомірна величина», яка містить як ймовірність настання небажаної випадкової події, так і втрати, пов'язані з цим. Для економічної оцінки наслідків надзвичайних ситуацій ризик реалізується як збитки, набуваючи певних форм, здатних бути виміряними. Отже, геоморфологічний ризик — це ймовірність настання (активізації) небажаної геоморфологічної події і можливого завдання збитків будь-якому господарському об'єкту і населенню, пов'язаної з геоморфологічними умовами (О. Лихачова, Д. Тимофєєв, 2002).
Втіленням понять «геоморфологічний ризик» і «геоморфологічна надзвичайна ситуація» відносно збитків у господарській діяльності та істотного погіршення властивостей рельєфу, як середовища життя людини, є поняття «еколого-геоморфологічна кризова ситуація». Воно характеризується різним рівнем оцінювання. В діапазоні від найгіршого показника в її оцінюванні до найкращого застосовують поняття «катастрофічна ситуація» (В. Кочуров, 1992), «кризова ситуація» (Г Рудько, 1996), «критична ситуація», «задовільна ситуація» , «порівняно сприятлива ситуація» (І. Ковальчук, 2003), «проблемна ситуація» (Н. Сапожников, 1996). Правомірність застосування цих термінів визначається їхнім кількісним обгрунтуванням. Зважаючи на невизначеність показників, потрібних для точної характеристики таких понять, надалі будемо користуватися поняттям «кризові еколого-геоморфологічні ситуації».

    На практиці параметри, що характеризують стан сучасних геоморфо-логічних процесів та здатні стати основою для оцінки геоморфологічних ризиків, розроблено ще недосконало. Здебільшого такі оцінки проводять на прикладі значно освоєних територій, де інтенсивна господарська діяльність спричинює відповідну реакцію геоморфологічних процесів, що зрештою й створює еколого-геоморфологічні проблеми, ситуації та ризики.
Одним із способів оцінки, наприклад, інженерно-геоморфологічного ризику розвитку екзогенних геоморфологічних процесів на території м. Дніпропетровська є дослідження І. Суматохіної (2005). Так, оцінку ризику розвитку небезпечних процесів вона провела на основі картографічної моделі, яка складається із серії базових і похідних карт. Базові карти — це карти просторової і вікової структури природно-антропогенних геоморфологічних систем (техноморфолітосистем), а похідні — це карти оцінки ризику розвитку процесів за морфометричними показниками, інженерно-геоморфологічного районування, інтенсивності техногенних впливів на рельєф, зонування за ураженістю екзогенними процесами, сумарного інженерно-геоморфологічного ризику, співвідношення ступеня ризику та інтенсивності техногенного навантаження. На підставі проведеного дослідження І. Суматохіна виділила зони слабкого (3,8 %), помірного (80,1 %) і підвищеного (високого та надзвичайно високого, загалом 16,2 %) ризику розвитку небезпечних процесів і на основі картографічного моделювання довела, що однаковий ступінь інтенсивності техногенного навантаження на рельєф має різні наслідки залежно від природних властивостей морфолітосистем.