Цінні папери - домінанта ринкових перетворень

Портфельні інвестиції

Портфельні інвестиції – господарські операції, які передбачають придбання цінних паперів, деривативів та інших фінансових активів за кошти на фондовому ринку (за винятком операцій із купівлі активів як безпосередньо платником податку, так i пов’язаними з ним особами, в обсягах, які перевищують 50 % загальної суми акцій, емітованих іншою юридичною особою, які належать до прямих інвестицій). Портфельні інвестиції не можна вважати противагою прямим, вони є їx доповнюючим елементом.

Портфельні інвестиції передбачають одержання стабільного поточного доходу у вигляді відсотків або дивідендів i додаткового доходу у вигляді різниці мiж ціною придбання i реалізації активу (курсової різниці).

Задоя А. О. Портфельні інвестиції у сучасному світі: емпірична перевірка гіпотез // Європейський вектор економічного розвитку, 2019. -№ 2. -  С. 60-70

Анотація:присвячено емпіричній перевірці поширених гіпотез стосовно визначення статусу країни (реципієнта чи інвестора) залежно від розміру економіки та ступеня її розвитку і оцінки впливу портфельних інвестицій на динаміку ВВП країни. У ході проведеного аналізу на підставі даних Світового банку за останні 19 років не знайшли емпіричного підтвердження гіпотези про залежність розміру та напрямів портфельних інвестицій від розміру та рівня розвитку економіки.

Сучасні дослідження міжнародних портфельних інвестицій головним чином присвячені з’ясуванню їх масштабів, напрямів і тенденцій. Є також праці, які побудовані на протиставленні прямих та портфельних інвестицій з точки зору їх впливу на країни-реципієнти та країни-інвестори. Узагальнюючи висловлені у цих та інших дослідженнях положення, можна виявити кілька гіпотез, які стосуються зв’язку портфельних інвестицій з масштабами та рівнем розвитку країн, а також з темпами економічного зростання.

Існує кілька досить поширених думок щодо зв’язку чистих портфельних інвестицій з іншими показниками розвитку країни. Значна кількість дослідників вважає, що найчастіше саме розвинені країни є головними експортерами портфельних інвестицій, тоді як країни, що розвиваються, є їх реципієнтами. Перевіримо цю гіпотезу на підставі аналізу обсягів чистих портфельних інвестицій низки країн за даними Світового банку.

Найбільш типовим та масштабним реципієнтом є США. Лише один раз за весь досліджуваний період вихідні портфельні інвестиції були більшими за вхідні (у 2009 р.). Сумарне ж перевищення залучених портфельних інвестицій над наданими за 2000-2018 рр. складає майже 7 трлн дол. Це становить більше 1/3 ВВП країни. Тому можна стверджувати, що благополуччя цієї країни багато в чому будується за рахунок запозичених коштів. Фінансова надійність, своєчасність погашення боргових зобов’язань забезпечують довіру з боку іноземних інвесторів до цінних паперів, які випускаються американськими емітентами. І це не пов’язане тільки з рівнем розвитку країни. У цьому випадку ми маємо справу з певною моделлю господарювання, яку обрали для себе представники першої групи.

Умовно економічну систему, яка орієнтована на залучення значних портфельних інвестицій, можна назвати реципієнтно-орієнтованою моделлю.

Як свідчить перелік 15 країн та територій, які мають найбільше сумарне позитивне сальдо портфельних інвестицій, ця група є більш неоднорідною. Очолює цю групу Німеччина, яка за досліджуваний період наростила свої портфельні інвестиції більше ніж на 1 трлн дол. США. Серед лідерів також ціла низка інших країн з верхньої частини рейтингу країн за показником обсягів ВВП на душу населення: Норвегія, Японія, Данія, Швейцарія, Італія та ін. Можна вважати, що економіка цих країн «перенасичена» капіталом, і ніш шукає більш доходне застосування в інших країнах. До цієї групи також входить низка країн, орієнтованих на сировинний експорт (головним чином нафта), який приносить значні доходи, що дозволяє розміщувати їх, як правило, у надійні боргові цінні папери, емітовані за кордоном.

Якщо ж узагальнювати результати виконаного нами дослідження сумарних чистих портфельних інвестицій у 2000-2018 рр. за 180 країнами та територіями світу, то можна виявити, що 101 з них має від’ємне сальдо, а 78 – додатне. Разом з тим можна деталізувати цей поділ, виокремивши країни, для яких цей показник за модулем буде більшим 10 млрд дол. США. Тоді до країн-реципієнтів можна буде віднести 34 країни та території (серед них і Україна, яка посідає 23-тю позицію), а до країн інвесторів – 28. Між ними перебуває численна група країн (118 країн), для яких портфельні інвестиції не є масштабними.

Таким чином, проведений аналіз показав відсутність жорсткого зв’язку портфельних інвестицій з рівнем розвитку країни.

Для перевірки справедливості цієї гіпотези скористаємося розрахунком кореляційної залежності між розміром чистих портфельних інвестицій та темпами приросту ВВП для кількох країн за період з 2000 по 2018 р. Було розраховано два варіанти коефіцієнтів кореляції: між чистими портфельними інвестиціями та приростом ВВП одного року і між чистими портфельними інвестиціями та приростом ВВП у наступному році.

Як уже зазначалося, типовим представником групи країн-реципієнтів є США, а країн-інвесторів – Німеччина. Незважаючи на належність до протилежних полюсів за показником чистих портфельних інвестицій, обидві країни продемонстрували схожі результати. При розрахунок коефіцієнта кореляції за принципом «рік у рік» він має від’ємне значення як для США, так і для Німеччини. Взагалі для останньої країни можна говорити про фактичну відсутність зв’язку між досліджуваними показниками. Разом з тим, коли розраховувалася кореляція із зсувом темпів приросту ВВП на 1 рік, зв’язок виявився хоча й не вирішальним, але уже суттєвим (коефіцієнт кореляції 0,44). Ще більшим цей показник виявився для Великої Британії – другої за рейтингом країни-реципієнта (0,73). Навпаки, для країн з порівняно меншими обсягами портфельних інвестицій зв’язок між досліджуваними показниками виявився несуттєвим.

Складніше пояснити коефіцієнт кореляції зі знаком «+». Чому, наприклад, для Китаю спрацьовує залежність: «більше портфельних інвестицій за кордон – вищі темпи зростання ВВП в країні»? Логічним поясненням такого «ланцюжка» може бути той факт, що, з одного боку, відтік надлишкового капіталу з країни підвищує ефективність того, що залишається. Крім того, закордонні інвестиції можуть мати вищу доходність, ніж внутрішні, що теж буде мати наслідком прискорення зростання ВВП. Таким чином, у взаємозв’язку портфельних інвестицій та темпів економічного зростання одночасно діє цілий «пучок» факторів, які можуть мати протилежну спрямованість. Тому фактичні результати для тієї чи іншої країни будуть визначатися співвідношенням сили різноспрямованих факторів та можуть розглядатися як їх рівнодіюча.

Задоя А. О. Портфельні інвестиції в Україну: шанси чи загрози? // Академічний огляд: економіка та підприємництво, 2019. -№ 2. - С. 81-92

 Анотація: присвячено дослідженню масштабів, динаміки та структури портфельних інвестицій в Україні, а також оцінці їх можливого впливу на економічну динаміку. На підставі ретроспективного аналізу літературних джерел з’ясовано історичну трансформацію поняття «портфельні інвестиції». У 30-50-х рр. ХХ ст. поняття «портфельні інвестиції» закріпилося за тими вкладеннями коштів, які були пов’язані з формуванням певного набору цінних паперів, що й утворювали інвестиційний портфель. У цьому випадку портфельні інвестиції протиставлялися безсистемним, непов’язаним, одиничним інвестиціям. У новому значенні портфельні інвестиції протиставляються не одиничним, а прямим. Якщо портфельний інвестор не ставить за мету контролювати об’єкт інвестування, то для прямого інвестора саме такий контроль є провідним мотивом для інвестування. Відмінності цілей прямих та портфельних інвесторів змінюють критерії вибору об’єктів інвестування та приводять до різних наслідків інвестування. Особливого значення це набуває у міжнародному інвестуванні. Тому сьогодні найчастіше поняття прямого та портфельного інвестування застосовується саме до класифікації міжнародних інвестицій.

Вплив інвестицій (зокрема закордонних) на економіку країни є загальновизнаним. Численні дослідження як у минулому, так і сьогодні присвячені вивченню цієї проблеми. Заклики до залучення іноземних інвесторів як шлях для прискорення економічного розвитку України виголошуються і науковцями, і політиками. При цьому основна увага приділяється саме прямим іноземним інвестиціям, оскільки їх прихід пов’язують не тільки з появою додаткових інвестиційних ресурсів (яких так не вистачає Україні), але й з приходом сучасних новітніх технологій, нових можливостей для виходу на світові ринки з використанням каналів збуту іноземного інвестора тощо. Разом з тим практично за межами дослідження залишаються портфельні інвестиції, хоча їх обсяг у сучасному світі абсолютно порівнянний з прямими інвестиціями. Та й для України цей показник є досить суттєвим. Тому, на нашу думку, ця проблема заслуговує спеціального аналізу.

У новому значенні портфельні інвестиції протиставляються не одиничним, а прямим. Якщо портфельний інвестор не ставить за мету контролювати об’єкт інвестування, то для прямого інвестора саме такий контроль є провідним мотивом для інвестування. Відмінності цілей прямих та портфельних інвесторів змінюють критерії вибору об’єктів інвестування та приводять до різних наслідків інвестування. Особливого значення це набуває саме у міжнародному інвестуванні. Тому сьогодні найчастіше поняття прямого та портфельного інвестування застосовується саме до класифікації міжнародних інвестицій. Стало хрестоматійним вважати прямими інвестиціями таку міжнародну інвестиційну діяльність, яка «відображає прагнення інституційної одиниці – резидента однієї країни здійснювати контроль або істотний вплив на діяльність підприємства, що є резидентом іншої країни». Кількісним критерієм прямих інвестицій є придбання не менше 10% вартості статутного капіталу підприємства-нерезидента. Тоді усі інші міжнародні інвестиції, які не підпадають під поняття прямих, можна вважати портфельними. Саме у такому значенні ми й будемо використовувати це поняття у подальших дослідженнях.

У 2014-2015 рр., коли в Україні розпочалася глибока економічна криза, викликана окупацією Криму та війною на сході, спостерігається відтік як прямих, так і портфельних інвестицій. І хоча загальновизнано, що портфельні інвестиції більш оперативно реагують на кризові явища, в Україні у ці роки спостерігається дещо інша тенденція: обсяги прямих інвестицій скорочувалися швидше, ніж портфельних. Та й у наступні роки, коли почалося зростання іноземних інвестицій в Україну, швидше зростали портфельні інвестиції, ніж прямі. Це призвело до того, що у 2018 р. прямі інвестиції були лише в 1,38 раза більші, ніж портфельні.

Перш за все, слід зазначити, що Україна є нетто-реципієнтом міжнародних портфельних інвестицій. Навіть у найсприятливіші роки (2012-2015 рр.) портфельні інвестиції з України не перевищували 200 млн дол. (рис. 2). На сьогодні ж портфельні інвестиції в Україну перевищують їх потік з України у 250 разів (рис. 3). Як наслідок, Україна має від’ємне сальдо портфельних інвестицій, яке становить більше 30 млрд дол. США. й неухильно зростає. Зменшення цього показника в окремі роки (2008-2009 та 2014-2015 рр.) пов’язано з кризовими явищами в Україні та певним відтоком раніше здійснених портфельних інвестицій, а не з активізацією закордонної діяльності українських інвесторів.

Загальновизнаним є вплив інвестицій на економічну динаміку. Саме реальне інвестування дозволяє створювати нові робочі місця, збільшувати обсяги пропозиції та формувати більший попит через дію ефекту мультиплікації. Цей ефект особливо зростає, коли в країну інвестиції заходять саме у грошовій формі (а не у вигляді, скажімо, обладнання).

Макроекономічний підхід до аналізу портфельних інвестицій потребує їх оцінки не тільки з точки зору інвестора, але й з позиції реципієнта. Якщо для інвестора придбання цінних паперів з метою отримання прибутку беззаперечно є інвестуванням, то оцінка цього процесу для реципієнта не є такою однозначною. Багато в чому оцінка портфельних інвестицій буде залежати від низки обставин. По-перше, які цінні папери стали об’єктом інвестування: пайові чи боргові? По-друге, хто є емітентом цих паперів? І, по-третє, на які цілі будуть використовуватися вилучені від продажу цінних паперів кошти? Пошук відповіді на ці питання потребує більш глибокого аналізу структури портфельних інвестицій в Україну.

Основним способом залучення іноземних портфельних інвестицій з боку сектора загального державного управління є розміщення єврооблігацій (так званих євробондів). Саме держава виступає позичальником і гарантом своєчасного погашення цих зобов’язань. Залучення таких інвестицій коштує досить дорого. За даними Франкфуртської фондової біржі (Німеччина), українські облігації торгуються з купоном (щорічна виплата відсотків) 7,75%. Це чи не найвищий рівень доходності серед державних цінних паперів, що торгуються на цій біржі.

Останнім часом іноземні інвестори стали брати активну участь у торгівлі облігаціями внутрішньої державної позики (ОВДП). Так, за 7 місяців 2019 р. їх портфель ОВДП зріс у 13,5 раза – з 6,3 до 86,4 млрд грн.

Депозитними корпораціями, які залучають портфельні інвестиції, найчастіше є банки. Ці кошти можуть поповнювати резерви банківської системи та використовуватися для кредитування. Оскільки частка банківських кредитів як джерело капітальних інвестицій сьогодні взагалі не є суттєвою (у першому півріччі 2019 р. вона складає лише 7,7% від загальної суми фінансування капітальних інвестицій), то можна вважати, що й за цим каналом портфельні інвестиції не чинять серйозного впливу на макроекономічну динаміку.

Таким чином, проведений аналіз дозволяє сформулювати такі висновки:

– поняття «портфельні інвестиції» може використовуватися у різних значеннях: як системні, що формують певний інвестиційний портфель (на протиставлення одиничним), або як такі, що мають на меті лише отримання прибутку без втручання в роботу емітента цінних паперів (на противагу прямим). У міжнародних відносинах часто використовується це поняття у другому значенні;

– Україна є нетто-реципієнтом портфельних інвестицій, оскільки інвестиції в країну у 250 разів перевищують портфельні інвестиції з країни;

– основною формою залучення іноземних портфельних інвесторів є продаж боргових цінних паперів загального державного управління. Виручені кошти використовуються як на покриття дефіциту державного бюджету, так і на погашення раніше отриманих запозичень. Як наслідок, іноземні портфельні інвестиції практично не трансформуються у реальні інвестиції, а тому не чинять серйозного впливу на економічну динаміку;

– для підвищення ефективності портфельного інвестування необхідно змінювати структуру залучених коштів шляхом збільшення питомої ваги інструментів участі в капіталі та поширення боргових цінних паперів суб’єктів господарювання. Однак це буде можливим тільки як наслідок розвитку внутрішнього ринку цінних паперів та збільшення довіри іноземних інвесторів до українських емітентів.

Голян В. А. Інвестиційна діяльність в Україні: інституціональне середовище та секторальні виклики // Інвестиції: Практика та досвід, 2018. -№ 12. -  С. 5-10

Анотація: встановлено, що базовою передумовою активізації інвестиційної діяльності є прибуткова діяльність суб'єктів господарювання, ріст заощаджень та дієва система запозичень. Обгрунтовано, що недосконалість інституціонального середовища інвестиційної діяльності гальмує процес нарощення інвестиційних вливань у модернізацію, реконструкцію та технічне переоснащення основних засобів у реальному секторі національної економіки. Проаналізовано обсяги прямих іноземних інвестицій в українську економіку в доларовому еквіваленті, що дало можливість виявити реальні зрушення в динаміці надходжень інвестиційного капіталу з-за кордону. Виявлено основні тренди в динаміці інвестицій, спрямованих в основний капітал, у фактичних та порівняних цінах, що дало змогу встановити факт відсутності реального збільшення обсягів інвестування на фоні номінального зростання капітальних вкладень. Встановлено, що мляве вливання портфельних іноземних інвестицій в національну економіку в останні роки пов'язане з нерозвиненістю фондового ринку як основної площадки для залучення такого виду інвестицій. Розкрито зміст трьох можливих сценаріїв (сценарій продовження поточного тренду, оптимістичний та песимістичний сценарій) інвестиційного клімату в національній економіці, виходячи з наявних екзогенних та ендогенних впливів на інституціональне середовище інвестиційної діяльності.

Соціально-економічний підйом країн третього світу і країн з перехідною та ринковою економікою безпосередньо пов'язаний з обсягами інвестиційного забезпечення проектів модернізації структуроутворюючих сегментів національних господарств. Країни, де уряди змогли сформувати сприятливе інституціональне підгрунтя для припливу іноземних інвестицій і закласти необхідні стимули для збільшення обсягів інвестування резидентами та нерезидентами, забезпечили прискорений розвиток економіки і перейшли в нову фазу відтворення національного багатства.

В Україні має місце квазіринковий характер як формальних, так і неформальних інститутів інвестиційної діяльності, що знаходить свій прояв у обмеженій специфікації форм, джерел і методів інвестиційного забезпечення розширеного відтворення національного багатства України, а також у відсутності необхідних мотивацій у представників вітчизняного великого капіталу інвестувати проекти оновлення основного капіталу, зокрема фінансувати інноваційні проекти, а не направляти левову частку своїх прибутків в офшорні резиденції.

Світова фінансова криза 2009 року знівелювала запас міцності, який отримала національна економіка в період зростання. Проявом чого стало згортання інвестиційної активності як резидентів, так і нерезидентів. Виправлення існуючої на сьогодні незадовільної ситуації із залученням інвестиційних потоків залежить від удосконалення інституціонального середовища інвестиційної діяльності.

Основними ризиками власники капіталів вважають прискорення інфляції та нестабільність на валютному ринку. Також створює деякі ризики для економіки України динаміка платіжного балансу, оскільки в умовах високої залежності від світових сировинних ринків будьякий зовнішній шок може спровокувати турбулентність на валютному ринку.

Незважаючи на позитивну динаміку номінальних інвестицій в основний капітал протягом 2015-2016 років, що зумовлено зростанням вартості імпортного устаткування, капіталовкладення в фіксованих цінах 2001 року, що відображають реально введені потужності в економіці, почали скорочуватись ще з 2012 року паралельно із зниження темпів зростання реального валового внутрішнього продукту. Загальновідомим залишається той факт, що зниження реального валового внутрішнього продукту розпочалось зі скорочення ділової активності в будівництві та машинобудуванні. Зниження обсягів випуску продукції машинобудування було зумовлено втратою традиційних ринків збуту в країнах пострадянського простору.

Важливим інструментом для кардинального покращення інституціонального середовища інвестування в Україні може стати використання фондового ринку як площадки для залучення іноземних портфельних інвестицій. Стан фондового ринку України на сьогодні відображає обсяг торгів рівня 2005 року, який ознаменувався стартом розвитку фондових площадок для залучення іноземного капіталу.

Період 2014-2017 років продемонстрував повільні темпи реального перезавантаження економічної політики в напрямку усунення проявів монополізації та різного роду дискримінації, які не вписується у хрестоматійні лекала ведення бізнесу у цивілізованому світі.

За нинішніх умов, коли обсяг інвестицій в цілому по Україні істотно знизився за 2014-2017 рр., найбільш привабливим напрямом для інвестування продовжує залишатися аграрний бізнес. У цьому контексті значна частина західних, арабських і інших інвестиційних фондів реалізують нові проекти або фінансують модернізацію вітчизняних агропідприємств шляхом придбання боргових цінних паперів і прав власності на бізнес. Завершення 2017 року продемонструвало інвестиційний оптимізм щодо майбутнього розвитку економіки України. Інвестиційні фонди і фінансові інститути з досвідом роботи в агросфері і на ризикових ринках, до яких належить Україна, великі гравці фуд-індустрії, фонди з регіонів світу, які мають проблеми в самозабезпеченні аграрною продукцією, активно вкладають в розвиток аграрного сектору. Крім того, сьогодні іноземні банки в Україні пропонують цікаві фінансові інструменти для суб'єктів малого і середнього підприємництва саме в напрямку розвитку аграрного бізнесу під невеликі проекти на вигідних умовах кредитування.