Будь-яке суспільство очікує від виробників товарів та послуг перш за все доброго функціонування та ефективної результативності. Поняття ефективної результативності є багатовимірним і для сучасного високотехнологічного підприємства досить часто пов'язане з такими поняттями, як конкурентоспроможність, стабільність, стійкість та інші. Оскількі сучасні підприємства самі визначають свою стратегію розвитку, активно взаємодіють із контрагентами на внутрішньому та зовнішньому ринку, питання ефективного довгострокового розвитку досить часто розглядають за допомогою концепції конкурентоспроможності.

  Еволюція змісту поняття «конкуренція» в економічній науці пройшла декілька стадій. Класична економічна школа виділяє поведінковий підхід. Зокрема, А. Сміт визначає конкуренцію як сукупність незалежних спроб різних продавців встановити свій контроль над цінами на ринку. Отже, акцент робився на такій поведінці продавців і покупців, яка характеризувалася чесним, без змови, суперництвом за вигідніші умови продажу або купівлі товарів. При цьому основним засобом конкурентної боротьби вважалися ціни.

  Поведінкове трактування конкуренції використовується і в неокласичній школі політичної економії. Цей напрямок наукової думки пов'язує конкуренцію з боротьбою за рідкісні економічні блага, а також гроші споживачів, на яких їх можна придбати. Рідкість блага означає, що його кількість недостатня порівняно з запитами споживачів на нього. В цій інтерпретації «конкуренція - це ситуація, коли існує декілька альтернативних напрямів використання рідкісного блага, в якому зацікавлені різні групи людей, що борються між собою за право розпоряджатися цим благом» [19].

Починаючи з кінця XIX століття, разом з поведінковим трактуванням в економічній теорії почала формуватися структурна концепція конкуренції, що вийшла згодом на перше місце. Серед її авторів Ф. Еджуорт, А. Курний, Дж. Робінсон, Э. Чемберлін. їх обгрунтування мало дуже сильний і переконливий характер, отже, сам термін «конкуренція» найчастіше використовується саме в структурному розумінні. Залежно від структури ринку виділяють різні форми конкуренції. Структурна концепція конкуренції визначає наступні типи ринкових структур і відповідні види конкуренції:

- чиста (абсолютна) монополія. Ринок вважається абсолютно монополізованим, коли на ньому функціонує єдиний виробник, причому його продукту немає близьких замінників в інших галузях;
- монопсонія спостерігається, коли на ринку є тільки один покупець. Монопольна влада покупця веде до того, що саме він визначає ціну товару;
- монополістична конкуренція. Ця структура має схожість з досконалою конкуренцією, за винятком того, що в галузі виробляється подібна, але не ідентична продукція. Диференціація продукту дає фірмі елемент монопольної влади над ринком. Диференціація може й не зачіпати споживчих якостей товару - покупці можуть віддавати перевагу товару через зручніше розташування магазину, престижу тощо;
- монополія, що практикує дискримінацію. Під цим розуміється призначення монополістом спеціальних цін для різних категорій покупців;
- олігополія характеризує ситуацію на ринку, при якій невелике число великих фірм виробляє основну частку продукції в галузі. На такому ринку фірми практикують узгодженість об'ємів продажів, виробництва, інвестицій і рекламної діяльності.
Вищеперелічені ринкові структури перебувають в різному ступені розповсюдження на ринку. В даний час найбільш поширеними ринковими структурами є монополістична конкуренція й олігополія. Чиста монополія є вкрай рідкісним явищем. Досконала конкуренція на даний момент існує як абстрактне наукове поняття і не відображає фактичний стан сучасного ринку.

Таким чином, при структурному підході акцент зміщується з вивчення боротьби фірм на аналіз структури ринку і переважаючих на ньому умов.

  Таке розуміння конкуренції відрізняється від її визначення в класичній теорії, що не проводила відмінності між конкуренцією і суперництвом. Послідовники класичної школи мали на увазі лише довершену конкуренцію, в рамках якої взаємозалежність продавців настільки мала, що нею можна знехтувати. Пізніше спектр ринкових структур, що аналізуються економістами, був розширений; з'явилася необхідність у чіткому розмежуванні понять «конкуренція» і «суперництво». У сучасному розумінні термін «суперництво» стосується поведінки ринкових агентів, спрямованої на завоювання переважаючого становища на ринку, і використовується для характеристики діяльності підприємців, а не для якісної будови ринку. Термін «конкуренція», у свою чергу, використовується для характеристики моделі будови ринку.
  Окрім поведінкового й структурного підходу до визначення категорії конкуренції в економічній теорії існує ще функціональний підхід, а також характеристика конкуренції як «процедури відкриття». Функціональний підхід до визначення конкуренції пов'язаний з ім'ям австрійського економіста И. Шумпетера. У своїй теорії економічного розвитку він визначав конкуренцію як боротьбу старого з новим. Й. Шумпетер вважав, що завдання підприємця - здійснювати реалізацію нововведень, боротися з рутиною, не робити те, що роблять інші, стати руйнівником, що «творить». Тоді він може витіснити з ринку тих підприємців, які користуються застарілими технологіями або випускають продукцію, що не має попиту. Інший австрійський економіст Ф. фон Хайєк розглядав конкуренцію як «процедуру відкриття». На його думку, підприємцеві важливо, орієнтуючись на підвищення або пониження цін на ресурси і вироблювані з їх допомогою блага, зрозуміти, в якому напрямі потрібно діяти, що, для кого і як проводити. Тільки «процедура» конкуренції «відкриває» через механізм ринкових цін, які ресурси і в якій кількості слід використовувати, а також що, для кого, скільки і де проводити.

Свій вагомий внесок у теорію конкуренції в бізнесі вніс професор Гарвардської школи бізнесу М. Портер.

Постачальники й покупці в схемі М. Портера, що впливають на поведінку фірми, грають роль ресурсної бази для фірми: постачальники забезпечують її сировиною і матеріалами та іншими ресурсами, необхідними для виробничої діяльності фірми, а споживачі продукції забезпечують її найважливішим ресурсом ринкової економіки - грошима.

  Для малого підприємства через обмеженість різних видів ресурсів, недостатність досвіду та інші чинники, дія яких, як правило, аналізується і враховується у великій фірмі, діють як випадкові, тому мале підприємство часто не може уникнути загроз із динамічного зовнішнього середовища. Невелика невідповідність початкових параметрів підприємства вимогам зовнішнього середовища призводить до скорочення його ресурсів, суттєво впливає на результативні показники й підштовхує нерідко до невиправних наслідків.
  Важливою характеристикою підприємства, що дозволяє йому досягати своїх цілей в умовах конкуренції, є конкурентоспроможність. Це поняття стосується всіх складових діяльності підприємства, таких як товар і його основні характеристики, а також організаційних, фінансових і виробничих характеристик самого підприємства. Крім того, наукова література виділяє поняття конкурентоспроможності галузі, регіональної й національної економіки.

  Конкурентоспроможність підприємства означає його здатність здійснювати ефективний економічний контакт із споживачами, постачальниками і конкурентами. Взаємодія із споживачами здійснюється через купівлю-продаж товару, взаємодія з постачальниками через купівлю-продаж ресурсів, необхідних для виробництва, нарешті, взаємодія з конкурентами - через систему організаційних заходів, поточних і перспективних, таких, що реалізовують активність фірми в конкурентному середовищі. Оскільки однією з необхідних умов конкурентоспроможності фірми є конкурентоспроможність товарів, що випускаються нею, логічно дослідження конкурентоспроможності підприємства почати з аналізу конкурентоспроможності товару як основного елементу, через який реалізовується економічний зв'язок виробника і споживача.

  Для вирішення проблеми досягнення стійкості промислового підприємства в умовах випуску стандартизованої продукції, яка змінюється під впливом поліпшень, що поступово вводяться виробниками, на першому місці знаходяться питання організації виробництва. При доході, що визначається обмеженими виробничими потужностями і фінансовими ресурсами, чим нижче витрати виробництва, тим вище прибуток підприємства, тим швидше ростуть його активи, тим більше воно захищене від несприятливих дій, здатних порушити його діяльність. Таке становище було характерним для ринкових відносин до початку другої половини XX століття внаслідок хронічної ненасиченості товарних ринків. При збуті, гарантованому дефіцитом, і виробництві, захищеному від конкуренції ефектом масштабу, стійкість промислового підприємства забезпечувалася в основному спочатку стійкою структурою його активів, яка потім підтримувалася шляхом мінімізації питомої вартості чинників виробництва, а також вартості самого виробництва і розподілу для підприємства. Масштаб підприємства був гарною передумовою для його лідерства в галузі. У сфері маркетингу панувала концепція товару, суть якої можна висловити як «проводити товар гарної якості і продавати його за помірною ціною» [19].
Основні завдання менеджменту полягали в обліку і контролю витрат ресурсів і випуску продукції, вибудовуванні системи мотивації персоналу, операційному управлінні виробництвом і збутом для забезпечення заданих темпів випуску й реалізації продукції, які визначалися платоспроможним попитом. Повільність зміни запитів користувачів, високі вхідні бар'єри, що захищали промислове виробництво, зводили завдання зміцнення стійкості підприємства, головним чином, до забезпечення його фінансової стійкості.

  Насичення ринків і прискорення інноваційних процесів у сфері матеріального виробництва (починаючи з 60-х років XX століття) сприяє розвитку концепції маркетингу, орієнтованого на споживача. Зростає потреба в науковому прогнозі розвитку ринку в усіх його аспектах - поведінки споживачів і постачальників, конкуренції, тенденцій науково-технічного прогресу та інших численних чинників зовнішнього середовища та їх впливу на становище підприємства. Масштаб виробництва вже не є достатньою гарантією лідерства в галузі. Серйозною проблемою для сучасної цивілізації є обмеженість природних ресурсів, яка проявляється посиленням конкуренції за них у глобальному масштабі. Відображенням цієї думки є пропозиція М. Портера про визначення рівня конкуренто¬спроможності за ефективністю використання ресурсів. Поступово на перше місце в управлінні виходить проблема побудови стратегії, здатної забезпечити підприємству стійко високі показники розвитку в умовах безперервних змін зовнішнього середовища. Успішне вирішення перелічених задач дозволяє промисловому підприємству досягати конкурентоспроможності й через неї поступово накопичувати стійкість.

Аналіз економічних стратегій, теорія конкурентоспроможності підприємств та національної економіки розглядались у працях українських та зарубіжних учених Р. Акоффа, І. Ансоффа, Л. І. Абалкіна, В. С. Балабанова, С. П. Бараненко, Т. Бернса, С. Біра, К. Боумена, Ю. А. Да-нилевського, I. Д. Ільєнкової, П. Дойла, П. Друкера, В. Захарченко, А. Я. Кібанова, Д. Кліланда, В. Кондратьева, Ф. Котлера, Т. Коупленда, Е. Лоулера, С. Майєрса, Дж. Марча, В. Павлової, Є. Ф. Пєліхова, М. Портера, В. П. Савчука, Р. Сайєрта, Г. Саймона, О. Є. Сомової, А. Стрикленда, А. Томпсона, Р. А. Фатхутдінова, В. В. Шеметова, Й. Шумпетера, А. Ю. Юданова тощо.
У сучасному динамічному світі конкурентоспроможність є центральною характеристикою підприємства, що допомагає йому досягати своїх цілей та ефективно взаємодіяти з різними факторами впливу.
Будь-яке суспільство очікує від виробників товарів та послуг перш за все доброго функціонування та ефективної результативності. Поняття ефективної результативності є багатовимірним і для сучасного високотехнологічного підприємства означає досягнення наступних цілей:
- рішення про те, що, скільки та як виробляти, повинні бути ефективні стосовно обмежених ресурсів та відповідати кількісно та якісно вимогам покупців;
- діяльність виробників повинна бути прогресивною, вони повинні використовувати досягнення та переваги науки та техніки для збільшення випуску продукції на одиницю витрат та забезпечувати споживачів найкращими видами продукції;
- діяльність виробників повинна сприяти повному використанню ресурсів, особливо трудових;
- розподілення доходу повинно бути справедливим; це пов'язано з бажанням стабілізації цін та стриманням інфляції, яка викривлює розподілення доходу.

Отже, дослідження конкурентоспроможності важливо в кожний момент діяльності підприємства, а в умовах довгострокової перспективи з урахуванням макро- та мікроекономічних тенденцій, соціальних, економічних, екологічних, культурних факторів повинно забезпечити йому стійкий розвиток, тобто тривалу можливість продовження своєї статутної діяльності на галузевих ринках.

  Показовою для нинішнього часу була відповідь Генерального директора Компанії СКМ («Систем Кепітал Менеджмент») Олега Попова на запитання журналіста «Украинской инвестиционной газеты» від 29 вересня 2009 р. про пріоритетність показників фінансової діяльності в умовах кризи: «Класичні фінансові показники - виручка, прибуток тощо - в умовах кризи в усьому світі пішли на другий план. Зараз усі говорять про платоспроможність, стабільність бізнесу. СКМ значну увагу приділяє ліквідності. Підтримати достатній рівень ліквідності групи загалом і кожного підприємства зокрема - це те, що було й є на цей момент нашим першим пріоритетом. ...Протягом останнього року ніхто в Україні не думав про стрімке зростання доходів або про збільшення прибутковості. ...Те, на чому ми були сфокусовані, це - ліквідність, стабільність, ефективність використання ресурсів».