Абстрагування (лат. abstractio — відтягнення, відвернення) — мисленнєва операція або розумова дія, за допомогою якої людина мисленно відокремлює одні ознаки, сторони і властивості предметів від інших та від самих предметів, яким вони властиві, і робить їх самостійним об'єктом вивчення.
Авторитарний (франц. autoritaire — владний) стиль керування — одноосібне, директивне керівництво діяльністю колективу, за якого всі функції управління зосереджені в руках керівника.
Авторитет (лат. auctoritas — влада, вплив) учителя — інтегральна характеристика професійного, педагогічного і особистісного становища вчителя в колективі, яка виявляється у процесі взаємин з учнями та колегами і впливає на успішність усього навчально-виховного процесу.
Агресивність (лат.aggressio — напад) — риса особистості, яка характеризується негативними афективними спалахами гніву чи злоби та імпульсивними проявами поведінки, спрямованими на об'єкт, що спричинив конфлікт.
Акмеологія (грец. akmе — вершина чогось і logos — слово, вчення) — комплексна наука, яка вивчає закономірності і механізми розвитку людини в піковий період її життєвої зрілості.
Актив (лат. activus — діяльний) учнівський — найініціативніша частина учнівського колективу, яка істотно впливає на формування громадської думки і спільних рішень у класі.
Акцентуація (лат. accentus — наголос) характеру — надмірне вираження певних рис характеру та їх поєднань, що перебуває на межі норми і патології.
Алгоритмізоване навчання — сукупність прийомів і методів розв'язування завдань, представлена у вигляді системи алгоритмічних приписів.
Аналіз (грец.analysis  — розкладання) — мисленнєва операція, що передбачає розчленування об'єктів у свідомості, виокремлення у них окремих частин, елементів, ознак і властивостей.
Аналіз продуктів діяльності — емпіричний метод опосередкованого вивчення особливостей і можливостей учня через розпредмечування, аналіз та інтерпретацію не тільки матеріальних, а й ідеальних продуктів його діяльності.
Анамнез (грец.anamnesis  — спомин, пригадування), або біографічний метод, — метод нагромадження відомостей про умови життя і розвиток особистості школяра, які збирають для прогнозування або попередження можливих відхилень у його навчанні чи поведінці.
Анкетування (лат. inguirere — розслідувати, шукати) — метод збирання фактів на основі письмового самозвіту досліджуваних (учнів, вихованців, учителів) за спеціально розробленою програмою.
Апатія (грец. араіґіеіа — нечутливість, байдужість) — психічний стан, за якого людина стає пасивною, самоусувається від навколишнього життя і щоденних турбот.
Артефакт (лат. artefactum — штучно виготовлене) — спотворення, що виникає внаслідок експерименту, не узгоджується з логікою дослідження і суперечить початковому задуму.
Асертивність (англ. аззегїмепезз — надмірна настирливість) — уміння людини впевнено і гідно поводитись, наполегливо обстоювати свої права чи погляди, незважаючи на права інших людей.
Афект (лат. аНесіиз — настрій, хвилювання, пристрасть) неадекватності — бурхливий негативний емоційний стан, який виникає за невдачі або неуспіху у діяльності.
Афіліативні (англ. аїїіііаііоп — з'єднання, зв'язок) потреби — потреби людини у спілкуванні, дружбі та емоційній прихильності.
Бесіда — метод збирання інформації про психічні явища й особливості особистості в процесі безпосереднього спілкування з реципієнтом за спеціально розробленою програмою і планом.
Важковиховуваність — значні відхилення у поведінці дитини від соціальних норм, які наближають її до межі правопорушення.
Валідність (англ. чаИб — придатний) — міра відповідності тестових оцінок уявленням про суть властивостей чи їх ролі у певній діяльності.
Вербальне (лат. уегЬит — слово) научіння — здобування учнем знань, навичок і вмінь за допомогою словесних пояснень або зафіксованих у слові прикладів.
Викладання — процес безпосереднього впливу вчителя на учнів на уроці засобами, які належать до змісту навчального предмета (образи, схеми, таблиці, формули та ін.).
Виховання — складний і багатогранний процес впливу на людину природних і соціальних факторів (навколишнього середовища, сім'ї, школи, колективу, громадськості, засобів масової інформації, літератури, мистецтва тощо), в якому здійснюються соціалізація індивіда, становлення й розвиток його як особистості протягом усього життя.
Виховний вплив — процес і результат зміни певним індивідом або усім колективом поведінки іншої людини, її намірів, поглядів, переконань, мотивації, потреб, установок, оцінок, уявлень, інтересів та рис характеру в умовах спілкування й виконання спільної діяльності.
Вікарне (лат. уісагіоиз — заступник) научіння — научіння, яке відбувається у процесі спостереження за діями інших людей.
Вікова психологія — галузь психологічної науки, яка вивчає особливості формування особистості на різних етапах її вікового розвитку.
Вольова дія — внутрішнє зусилля, спрямоване на подолання внутрішніх і зовнішніх перешкод під час досягнення поставленої мети.
Вольові якості — відносно стійкі, незалежні від конкретної ситуації психічні утворення, що засвідчують досягнутий особистістю рівень свідомої регуляції поведінки, її влади над собою.
Вправляння — багаторазове виконання певних дій чи видів діяльності з метою їх засвоєння, яке грунтується на розумінні й супроводжується свідомим контролем і коригуванням.
Генетична психологія — галузь психологічної науки, яка вивчає походження і розвиток основних форм психічної діяльності дитини в їх філогенезі й онтогенезі.
Геронтопсихологія (грец. £егдп — стара людина, рзуспб — душа і /о£оз — слово, вчення) — галузь психологічної науки, яка вивчає психологічні особливості старіння людського організму, зниження фізичної і творчої активності, інволюцію психічних функцій та ін.
Гетерохронність (грец. £еіегоз — другий і сґігопоз — час) — порушення синхронності у розвитку психічних функцій дитини.
Гнучкість мислення — якість мислення, що проявляється у здатності учня швидко змінювати раніше запланований спосіб розв'язання задачі, якщо він виявився хибним, неадекватним новим умовам, звільнятися від шаблону, швидко реагувати на зміну ситуації.
Гра — специфічна форма прояву дитячої активності в певному непродуктивному виді діяльності, спрямованому не на одержання певного результату, а на переживання задоволення від самого процесу.
Дебільність (лат. debilis — немічний, хворий) — перший ступінь розумової неповноцінності, що характеризується значною інертністю нервових процесів, затримкою розумового розвитку та зниженою здатністю до гальмування своїх потягів і бажань.
Девіантна (лат. бечіаііо — відхилення) поведінка — поведінка, яка відхиляється від загальноприйнятих норм або встановлених правил у школі.
Дезадаптація (франц. без — префікс, що означає відсутність, і лат. абаріаііо, від абаріо — пристосовую) — порушення пристосувальної поведінки індивіда, зумовлене дією внутрішніх чи зовнішніх причин (непосильних або несправедливих вимог, надмірних навантажень, труднощів та ін.).
Делінквент (лат. беїіпдиепз — той, що вчиняє провину) — суб'єкт, девіантна поведінка якого у крайніх проявах підлягає кримінальному покаранню.
Депривація (лат. бертаііо — позбавлення) — психічний стан, зумовлений життєвими ситуаціями, в яких суб'єкт впродовж тривалого часу не мав реальної можливості задоволення достатньою мірою основних (життєвих) потреб.
Дефектологія (лат. деїесіиз — недолік і грец. о&оз — слово, вчення) — наука, що вивчає закономірності й особливості розвитку дітей з фізичними і психічними відхиленнями, а також проблеми їх навчання, виховання й трудової підготовки.
Дидактогенія (грец. бібаМікоз — повчальний і£епоз — рід, походження) — негативний психічний стан учня, зумовлений нетактовними діями педагогів.
Дистанційне навчання — технологія навчання, яка грунтується на принципах відкритого навчання і послуговується комп'ютерними навчальними програмами різного призначення та сучасними телекомунікаційними можливостями.
Дитяча гіперактивність (грец. пурег— над і лат. асімиз —діяльний) — відхилення від вікових норм у розвитку дитини, яке виявляється у надмірній активності, неуважності, імпульсивності у поведінці та інтелектуальній діяльності.
Диференціальна (лат. біїїегепііа — різниця, відмінність) психологія — галузь психології, яка вивчає індивідуально-психологічні відмінності між людьми, їх причини та наслідки.
Диференційоване навчання — вид організації навчально-виховного процесу, що грунтується на типових індивідуально-психологічних особливостях учнів.
Дозрівання — послідовні вікові зміни у нервовій та фізіологічній системах організму, які відіграють важливу роль у виникненні і розвитку психічних функцій.
Евристична (грец. пеигізкб — знаходжу, відкриваю) бесіда — бесіда, у процесі якої вчитель за допомогою вміло сформульованих запитань спрямовує мислення учнів на встановлення нових ознак, формування нових понять і висновків на основі раніше набутих знань і вироблений способів дій.
Егоїзм (лат. е£о — я) — риса характеру особистості, яка виявляється у надмірній зосередженості на власному Я і переважанні у діяльності й поведінці корисливих особистих інтересів і потреб без урахування інтересів інших людей.
Егоцентрична (лат. е£о — я  сепішт — центр) емпатія — переживання радості, страждання чи страху як реакція на засмучення або неприємності іншої людини, а також засмучення через радість іншого.
Експеримент (лат. ехрегітепіит — проба, дослід) — метод збирання наукових фактів у спеціально створених умовах, які забезпечують активний прояв досліджуваних психічних явищ.
Емпатія (англ. етраіпу — співпереживання, співчуття) — здатність індивіда емоційно реагувати на переживання інших людей, розуміти їх стан, відчуття і думки, що виражається у співчутті та співпереживанні.
Загальна обдарованість — рівень розвитку загальних здібностей, що визначає діапазон інтелектуальних можливостей індивіда і забезпечує досягнення значних успіхів у виконанні різних видів діяльності.
Задатки — генетично детерміновані анатомофізіологічні особливості нервової системи, які є природною основою для розвитку здібностей дитини.
Закони научіння — за Е.Л. Торндайком — емпіричні узагальнення процесу научіння: закон готовності, закон використання, закон вправляння, закон частоти і закон ефекту.
Заперечення — захисний механізм психіки, який проявляється у намаганні учня не сприймати повідомлення, яке його хвилює і може зумовити виникнення внутрішнього конфлікту.
Засвоєння знань — процес сприймання, перероблення, збереження одержаних знань, навичок і вмінь та застосування їх у нових умовах і при розв'язуванні нових теоретичних і практичних завдань.
Затримка розумового розвитку — наслідок уповільненого розвитку психіки дитини, зумовленого діями фізіологічних, соматичних або соціальних факторів.
Захоплення — психічний стан учня, який характеризується підвищеним інтересом до певного виду діяльності (гри, навчання, праці, спорту), що має для нього високу мотивацію.
Звичка — закріплений до автоматизму спосіб дії чи поведінки, здійснення якого за певних умов стає потребою.
Здатність до навчання — сукупність психічних якостей школяра, яка характеризує його можливості у засвоєнні знань, навичок і вмінь.
Ідеал (пізньолат. ібеа — ідея) — позитивно емоційно забарвлений взірець досконалості, який учень намагається наслідувати у навчанні, поведінці і повсякденному житті.
Ідентичність (лат. ібепіісиз — однаковий, тотожний) соціальна (лат. зосіаііз — товариський) — ототожнення суб'єкта з групою, що полягає у встановленні всередині групи стійких деперсоналізованих стосунків, за яких індивідуальні властивості психологічно менш важливі ніж групові.
Імбецильність (лат. ітЬесіІІиз — слабкий, немічний) — розумова відсталість середнього ступеня, яка характеризується обмеженим словниковим запасом і деякими особливостями у поведінці.
Імпульсивність (лат. ітриїзиз — удар, поштовх) — риса характеру дитини, яка виявляється у схильності діяти без достатньо свідомого контролю, під впливом зовнішніх обставин або внутрішніх переживань.
Інволюція (лат. іпчоїиііо — закрутка) психічних процесів — процес «зворотного розвитку» психіки, який спостерігається у людей старечого віку і проявляється в явищах регресу і деградації.
Інгібщія (лаг. іппіЬеге — стримувати, зупиняти) — негативний вплив на людину присутності інших людей, який простежується у зниженні швидкості, якості і продуктивності виконуваної діяльності.
Індивідуальний підхід — психолого-педагогічний принцип, за якого навчально-виховний процес здійснюють з урахуванням індивідуальних особливостей учнів.
Інтелект (лат. іпіеііесіиз — сприйняття, розуміння) — система пізнавальних здібностей, яка виявляється у здатності швидко і легко набувати нових знань і вмінь, знаходити вихід зі складних ситуацій, розуміти події й адекватно пристосовуватися до мінливого середовища.
Інтенсивні (лат. іпіепзіо — напруження) методи навчання — методи, що стимулюють пізнавальну діяльність учнів і розвивають їх творче мислення; характерні для проблемного, розвивального, алгоритмічного і релаксопедичного навчання (ділові ігри, тренінги, диспути, семінари та ін.).
Інтеракція (лат. іпіег — між і асііоп — дія) — сукупність зв'язків і взаємовпливів людей, що формується у спільній діяльності.

Література

Степанов О.М. Педагогічна психологія: Навч. посібник. -К.: Академвидав, 2011. - 416 с.

Скачати повніше