Кожне підприємство має свій потенціал розвитку, свої умови його реалізацій підпорядковується закономірностям циклічного розвитку всієї соціально-економічної системи. Тому воно знаходиться в стані визначеного відношення до загальних циклів розвитку економ іки, маючи при цьому власні цикли і кризовий розвиток. Більшість підприємств проходять стадії підйому і спаду, а багато з них опиняються в кризовій ситуації і наближаються або стають банкрутами.
Кризова ситуація — це раптове (незаплановане) обмеження чи припинення результативної (ефективної) діяльності підприємства з важко прогнозованими наслідками для його подальшого розвитку
Проявами наростання кризових явищ в діяльності підприємства є:
порушення рівноваги економічної системи; погіршення стану потенціалу підприємства;
поступова втрата життєздатності підприємства;
утворення дефіциту окремих ресурсів;
виникнення та тривале існування проблем в розвитку підприємства.
Для глибокого розуміння сутності досліджуваного явища необхідно виявити його джерела та причини появи. В узагальненому вигляді джере¬лами кризових ситуацій можуть бути: природні явищі, екологічні проблеми, виробничо-технічні (техногенні) процеси, державна і міжнародна політика, фінансово-економічна діяльність, соціально-психологічні відносини [111, с. 79].
Причинами кризових ситуацій можуть бути різні фактори, які класифікують за насіупними ознаками:
- залежно від місця виникнення: внутрішні (ендогенні) та зовнішні (екзогенні);
- залежно від наслідків їх впливу:
- загальні (викликають погіршення загальних умов функціонування підприємства та розвитку його потенціалу);
- специфічні (погіршують перспективи підприємства в окремих сферах діяльності);
- індивідуальні (призводять до банкрутства підприємства).
залежно від ступеня впливу: основні та другорядні: за ступенем взаємозумовленості: незалежні та похідні; за часом дії: постійні та тимчасові;
за фактом настання кризи: фактичні та потенційні;
за ступенем охоплення системи: локальні та системні. Успіхи та невдачі управління потенціалом підприємства необхідно розглядати як взаємодію цілого ряду зовнішніх та внутрішніх факторів. В економічній літературі до зовнішніх факторів, які суттєво впливають на стан потенціалу підприємства, відносять:
-  розмір і структуру потреб населення;
-  рівень доходів і нагромаджень населення, його купівельну спроможність;
-  політичну стабільність у країні і спрямованість її внутрішньої політики;
-  розвиток науки і техніки, який визначає всі складові процесу виробніщтва товару і його конкурентоспроможність;
-  рівень культури, що виявляється у звичках і нормах споживання;
-  міжнародну конкуренцію;
-  наслідки фінансової кризи, інфляцію та ін.
В процесі управління потенціалом підприємства важливим є визначення внутрішніх причин виникнення кризових явищ в діяльності підприємства, що обумовлюють рівень використання його потенціалу та залежать від організації роботи самого підприємства.
Існують і інші фактори, що посилюють кризовий стан потенціалу підприємства:
- виникнення збитків підприємства, пов'язаних із незадовільною маркетинговою роботою, нездатністю товару успішно конкурувати з іншими товарами на ринку, несвоєчасним оновленням асортименту продукції;
- різке підвищення рівня витрат виробництва і збуту товару, що може бути викл икане нераціональною структурою та завеликим штатом апарату управління, використанням дорогих технологій, засобів і предметів праці тощо;
- втрата рівня культури виробництва і культури потенціалу підприємства взагалі, яка включає кваліфікований склад персонал, технічний рівень виробництва, психологічну атмосферу керівного персоналу і всього колективу підприємства, його впевненість в ефективній робсті.
Наведений перелік факторів є неповним, а їх поділ на зовнішні і внутрішні — дуже відносним. Різною є також природа виникнення та глибина впливу факторів на утворення кризових ситуацій. Водночас, усі ці фактори, діючи в різних напрямах, призводять до руйнування механізму функціонування потенціалу підприємства.
Бажання підприємства щодо власного функціонування на ринку у перспективі потребує подолання кризи. У разі виникнення кризових явищ як наслідку загострення розбіжностей в окремих елементах системи без погіршення режиму діяльності основних функціональних складових мають місце локальні кризи. Виокремлюють такі види локальних криз в діяльності підприємства:
- криза збуту — зумовлена невідповідаістю обсягу і структури виготовлюваної продукції (послуг) та обсягу і структури попиту на неї на ринку;
- криза діяльності — пов'язана з порушенням відповідності між можливостями виробничої системи та їх реалізацією у межах обраної ніші ринку;
- фінансова криза — виявляється у неможливості отримання необхідних для функціонування підприємства фінансових ресурсів;
- управлінська криза — зумовлюється невідповідністю стилю, методів і засобів управління підприємством його стратегічним цілям, якості персоналу тощо;
- криза організаційної структури — виникає внаслідок невідповідності між організаційно-правовою формою господарювання, фермою власності, внутрішньою організаційною структурою та масштабами діяльності підприємства, характеристиками елементів потенціалу;
= криза платоспроможності — викликається через невідповідність грошових доходів і витрат підприємства, внаслідок чого унеможливлюється фінансування поточної діяльності та виконання зовнішніх зобо¬в'язань підприємства.
Поява та розповсюдження кризових явищ в окремих елементах системи лише на початку відбувається ізольовано один від одного. У ході розвитку та поглиблення окремі локальні кризи переплітаються та формують підґрунтя для переходу до системної кризи.
Активізація управлінського впливу з метою протидії кризовим явищам починається з моменту виявлення кризи. Ідентифікація кризи може здійснюватися через управлінську функцію контролю. Прояв функції контролю залежить від специфіки ситуації, що складається на підприємстві, яка і визначає алгоритм здійснення контролю.
Багато кризових ситуацій можна передбачати і на цій основі усувати їх, а ті, що не підлягають усуненню, можуть бути пом'якшені або ж підприємство буде гаговим до їх появи шляхом добре налагодженої системи антикризового управління.

Протиріччя та розбіжності у розвитку підприємства, що призводять до кризових явищ і процесів

В економічній літературі криза розглядається як об'єктивна риса та передумова розвитку будь-якої господарюючої системи. Кризові явища у діяльності системи проявляються у формі різкого загострення протиріч, які виникають у процесі взаємодії окремих її елементів як між собою, так і з зовнішнім оточенням. Найпоширенішими серед протиріч, що вини¬кають на підприємствах, є наступні:
- між кількісними та якісними характеристиками продукції чи послуг та відповідними характеристиками ринкового попиту;
- між фактичною та необхідною потужністю підприємства;
- між необхідним обсягом ресурсного потенціалу, який споживає підприємство, та можливостями його залучення (цінами ресурсів, відстанями доставки тощо);
- між вартістю, отриманою після реалізації продукції чи послуг, та витратами підприємства, які мають бути відшкодованими за рахунок отриманого доходу;
-  між розподілом прибутку, що залишається у розпорядженні підприємства, на виробничий та соціальний розвиток.
Розбіжності поступово посилюються, що може призвести до порушення рівноваги економічної системи, погіршення стану потенціалу підприємства, поступової втрати життєздатності підприємства, утворення дефіциту окремих ресурсів, ускладнення подальшого розвитку підприємства.
Однією з поширених причин виникнення кризового стану на підприємстві є конфлікт цілей. Можливості розв язання конфліктів цілей реалізуються шляхом:
а) домінування цілей - одна з них виокремлюється як головна, лише
після цього приймаються інші;
б) упорядкування цілей за значенням (ранжування);
в) антагонізму цілей — незважаючи на непримиренність, цілі
залишаються для виконання, але у різних сферах господарської діяльності
підприємства та у різний час;
г) зближення цілей - конфліктуючі цілі трансформуються у єдину,
ієрархічно упорядковану систему;
д) компромісу цілей.
З метою недопущення конфлікт/ цілей є сенс визначати у ході аналізу внутрішнього стану підприємства та ефективності використання його потенціалу причини невідповідності цілей умовам ринку. Відповідна методика запропонована Д. М ллером і М. Старром (аналіз "причин суб-оптимізації'):
1) діяльність економічної системи не можна описати та визначити одним показником;
2) множинність цілей необхідна для відображення різноманіття зв'язків економічної системи зі складним зовнішнім середовищем та його окремими елементами;
3) всередині економічної системи єдність цілей є уявною: кожна група працівників, кожен індивід, ідо певним чином є причетним до цієї економічної системи, керуються власними інтересами, а це містить у собі ознаки потенційного конфлікту;
4) необхідність цілей зумовлена дисбалансом часових характеристик та змісту управлінських рішень;
5) менеджери завжди приймають рішення за умов хронічної нестачі необхідної інформації, засобів її обробки.
Варто зауважити, що характеристика цілей підприєм ства та їх ролі у виникненні чи запобіганні кризовим явищам слід доповнити і поняттями процесів їх ідентифікації та адаптації
Процес ідентифікації - це взаємозв'язок ототожнення окремими особами, причетними до функціонування економічної системи, її цілей з власними цілями. Отже, чим більшою є розбіжність, тим вірогіднішою є і можливість виникнення кризи на підприємстві.
Процес адаптації- це дії, за допомогою яких індивіди намагаються впливати на цілі економічної системи, змінюючи їх.




Скачать

Березін, О. В. Управління потенціалом підприємства: навч. посібник