Економіка підприємства

1. Стратегія як програма діяльності підприємства

2. Стратегічне планування на підприємстві

3. Економічна стратегія підприємства

Ключові терміни: стратегія, стратегії зростання, стратегії стабілізації, критерії оцінки стратегії, стратегії реструктуризації, стратегії скорочення, життєвий цикл стратегії, економічна стратегія підприємства, стратегічне планування, метод ЗЛУОТ-аналізу, матриця Томпсона-Стрікланда.

1. Стратегія як програма діяльності підприємства

Термін «стратегія» до середини 50-х років XX сторіччя зазвичай використовувався у військовій галузі для характеристики генеральних планів ведення бойових дій і в економіці не вживався.

Згаданий повоєнний період можна охарактеризувати як період посилення конкурентної боротьби між підприємствами всіх галузей, коли за час, що минув після закінчення Другої світової війни підприємствам вдалось не лише наростили свою фінансову і виробничу міць, а й зберегти її і примножити здобутки у всіх сферах діяльності. Гострота конкурентної боротьби спонукала до пошуку таких шляхів розвитку і функціонування на ринку, які змогли б надалі забезпечити підприємствам перевагу над конкурентами. Дії підприємств та їхніх конкурентів стали мало схожими на джентльменські, і швидше нагадували військові зведення з місця бойових дій. Вперше термін «стратегія» підприємництва вжив англійський науковець А. Чандлер-молодший, який виокремив три основні положення, що є характерними для стратегії підприємств і без яких будь-яка стратегія приречена. Ці три положення можна звести до:

— прийняття довгострокових цілей і задач підприємства;

— визначення основних етапів реалізації стратегії;

— розподіл ресурсів між основними напрямами реалізації стратегії.

Усі відомі на сьогодні стратегії підприємств можна об'єднати у певні групи, але не дивлячись на це, слід зауважити, що будь-яка стратегія, обрана конкретним підприємством, завжди буде мати індивідуальний характер, оскільки вона формується і впроваджується під впливом багатьох чинників внутрішнього та зовнішнього середовища. Можна впевнено стверджувати, що двох абсолютно однакових стратегій не може бути, так само, як не може бути двох абсолютно однакових людей. Однак, незважаючи на це, у менеджменті підприємства часто визначають загальні стратегії підприємства, надають їм певні назви та характеризують їх на основі спільних рис, що їм притаманні. Так, загальновідомі стратегії підприємств можна класифікувати за такими групами:

I. Стратегії концентрованого зростання. До них зазвичай належать:

—стратегія посилення позиції на ринку (при даній стратегії підприємство намагається зайняти найліпші позиції з даним продуктом і на даному ринку);

—стратегія розвитку ринку (коли підприємство шукає нові ринки збуту для продукту, який вже добре себе зарекомендував на інших ринках);

—стратегія розвитку продукту (на вже завойованих ринках відбувається удосконалення продукту за рахунок модернізації, модифікації тощо ).

II. Стратегії інтегрованого зростання. Серед них основними є такі:

—стратегія вертикальної інтеграції «зворотна» (передбачає, що виробниче підприємство об'єднує свою діяльність з підпри-ємствами-постачальниками);

—стратегія вертикальної інтеграції «вперед» (передбачає, що виробниче підприємство об'єднує свою діяльність з підприємствами збутової мережі);

—стратегія горизонтальної інтеграції (передбачає, що підприємство об'єднує свою діяльність з іншими підприємствами, від яких дане підприємство ані функціонально, ані організаційно не залежить).

III. Стратегії стабілізації. Серед них основні такі:

— стратегія захисту частки ринку (передбачає, що підприємство захищає завойований ринок за рахунок поступової модифікації продукції, налагодження сервісного обслуговування тощо);

— стратегія підтримки виробничого потенціалу (спрямована на посилення окремих бізнес-ліній підприємства і підтримання у належному стані майнових комплексів з випуску певних видів продукції);

— стратегія модифікації продукції (постійне вдосконалення продукту, сутність цього вдосконалення регулярно доводиться до споживача потужною рекламною підтримкою та іншими заходами).

IV. Стратегії реструктуризації. Найбільш часто серед цих стратегій застосовують:

— стратегію зростання через придбання (підприємство скуповує інші підприємства (майнові комплекси) через придбання контрольних пакетів акцій та іншими шляхами);

— стратегію продуктово-ринкової переорієнтації (підприємство поступово відмовляється від традиційних продуктів і переходить до засвоєння випуску нових виробів);

— стратегію організаційних змін (передбачає зміну організаційної або виробничої структури управління та впровадження інших організаційно-технічних заходів).

V. Стратегії диверсифікованого зростання. Серед них варті першочергової уваги:

— стратегія центрованої диверсифікації (існуючий бізнес залишається у центрі уваги підприємства, а новий виникає на основі можливостей вже засвоєного ринку, існуючих технологій, а також залежить від інших сильних сторін підприємства);

— стратегія конгломератної диверсифікації (підприємство розширює свою діяльність за рахунок засвоєння виробництва продуктів, які раніше не випускались і є характерними для інших галузей виробництва);

— стратегія горизонтальної диверсифікації (передбачає пошук можливостей зростання на існуючому ринку за рахунок нової продукції, а це вимагає нових технологій, що відрізняються від вже існуючих).

VI. Стратегії скорочення. Вирізняють чотири основних види:

— стратегія скорочення витрат (передбачає скорочення витрат за рахунок відповідних організаційних заходів, за періодом здійснення її зараховують до тимчасових);

— стратегія «збирання врожаю» (передбачає відмову від погляду на бізнес, як на довгострокову діяльність на даному ринку і спрямована на якнайшвидшу максимальну віддачу у найближчій перспективі);

— стратегія скорочення діяльності (підприємство закриває чи продає один зі своїх підрозділів чи майнових комплексів з виробництва певного продукту);

— стратегія ліквідації (являє крайній випадок стратегії скорочення і застосовується коли підприємство з різних причин не може продовжувати даний бізнес).

Наведені групи стратегій звичайно не можна вважати цілком завершеними, вони можуть бути доповнені й іншими стратегіями. На рис. 3.1 відображено всі наведені вище види стратегій, а також вказано критерії їхнього оцінювання.

Будь-яка стратегія має певні стадії розвитку, на кожній з яких підприємство планує певний перелік заходів. Так, для стратегій зростання виокремлюємо:

I стадія — планування. Визначаються можливості отримання доходу, аналізується ефективність використання всіх видів ресурсів.

II стадія — початкова. Визначаються та ліквідуються «вузькі місця» у реалізації конкретних проектів, що веде до збільшення обсягу продажу.

III стадія — проникнення. У результаті проникнення підприємства на ринки збуту зростають обсяги продажу та доходи, з'являються конкурентні переваги.

IV стадія — прискореного зростання. Швидко зростає обсяг продажу та доходів. Темпи зростання доходів випереджають темпи зростання продажу. З'являються негативні тенденції: зростають витрати ресурсів, у т.ч. збільшення управлінського персоналу. Частка ринку наближається до максимальної.

V стадія — уповільнення зростання. Знижується швидкість зростання обсягів продажу та доходів. Настає період стагнації. Підприємству необхідно перейти до політики жорсткої економії. Можливе закриття певних виробництв. Слід переглянути загальнокорпоративні стратегії.

Для стратегій стабілізації основними є:

І стадія — ревізія витрат. Передбачається економія витрат на утримання персоналу, проводяться НДДКР, що забезпечують впровадження ресурсозберігаючих технологій, здійснюється облік товарних запасів і контроль за їхнім надходженням на робочі місця. Здійснюється програма жорсткої економії витрат для кожного підрозділу, технології, виробу.

II стадія — розробка шляхів стабілізації. Передбачає удосконалення системи управління, заморожування адміністративних витрат і заробітної плати, зняття з виробництва нерентабельної продукції, звертання головної уваги на НДДКР зі швидкою віддачею, аналіз факторів і резервів, що сприяють підвищенню продуктивності праці тощо.

III стадія — пожвавлення. Відбувається поступовий перехід від захисних заходів до активних дій у сферах загального управління, маркетингу, НДДКР, виробництва, фінансової діяльності.

Для стратегій реструктуризації характерні:

I стадія — обґрунтування необхідності реструктуризації. Низькі темпи розвитку підприємства, його збитковість або низький рівень рентабельності через те, що основні продукти і технології морально застаріли. З'явилась можливість придбання нових бізнес-ліній або підприємств за рахунок продажу власних низькорентабельних виробництв.

II стадія — розробка шляхів реструктуризації. Відбувається перегляд продуктово-ринкової орієнтації підприємства, реструктуризація його боргів, скорочення активів, посилення централізованого фінансового контролю, зниження витрат, організаційні зміни, залучення інвестицій, удосконалення маркетингу, нові придбання та ін.

III стадія — зростання. Продовжується розвиток стратегічних переваг, яких досягло підприємство, поступовий перехід до активних дій у сфері загального управління, маркетингу, НДДКР, виробництва, фінансовій діяльності. Підприємство закріплюється на традиційних ринках і проникає на нові ринки збуту.

Стратегії скорочення підприємства відбуваються під впливом різних обставин, серед яких можна назвати:

— непривабливість перспектив розвитку у даній галузі;

— неприбутковість та дорожнеча подальшого розвитку;

— даний вид бізнесу не збагачує господарський портфель;

— утримання даного сегменту ринку вимагає значних витрат;

— є можливість спрямувати кошти у більш привабливий бізнес;

— зниження конкурентних зусиль підприємством не веде до відчутного зменшення обсягу продажу.

Під тиском вказаних обставин підприємство вимушено скористатись однією зі стратегій скорочення, яка може призвести до скорочення витрат і/або діяльності підприємства, що може сприяти його фінансовому оздоровленню і дати надію на майбутній розвиток. Найгірший варіант може полягати у неможливості продовження подальшої діяльності і ліквідації підприємства взагалі. Хоча у деяких випадках власники йдуть на ліквідацію підприємства з метою вилучення коштів і відкриття нового підприємства в іншій галузі.

2. Стратегічне планування на підприємстві

Під стратегічним плануванням розуміють, як правило, довгострокове планування, що систематизує та більш-менш формалізує виконання перспективних завдань підприємства, охоплює всі сторони його діяльності і спрямоване на розробку, організацію та виконання стратегічних планів, проектів і програм.

Метою стратегічного планування є досягнення довгострокових (стратегічних) цілей підприємства, що можуть забезпечити його ефективне функціонування і високий рівень конкурентоспроможності.

Стратегічне планування може здійснюватись будь-яким підприємством, яке має серйозні наміри щодо свого перспективного розвитку на даному ринку. Слід зазначити, що у зовнішньому та внутрішньому середовищах підприємства існують певні передумови, які спонукають підприємство до якнайскорішого переходу до стратегічного планування. Серед цих передумов зазначимо:

—необхідність реагування на зміну умов зовнішнього та внутрішнього середовища функціонування підприємства;

—потреба в об'єднанні різних напрямів діяльності підприємства в умовах розвитку процесів децентралізації та диверсифікації;

—необхідність створення нових або підтримка існуючих конкурентних переваг, посилення конкурентоспроможності підприємства;

— наявність висококваліфікованих менеджерів, здатних за допомогою системи стратегічного управління, вирішувати складні питання;

— розвиток зв'язків з підприємствами, які використовують систему стратегічного планування;

— розвиток теорії та практики стратегічного планування, що допоможе переіїти від методу «проб і помилок» до наукових методів передбачення і розвитку майбутньої діяльності;

— наявність доступної інформації для вивчення сильних і слабких сторін підприємства, зовнішнього середовища, умов конкуренції;

— посилення інноваційних процесів, генерація та швидке освоєння підприємствами нових ідей;

— необхідність впровадження високої культури управління, орієнтованої на запобігання опору змінам та на стимулювання розвитку підприємства.

Застосування стратегічного планування на підприємстві передбачає певні етапи, основними з яких є:

I етап — встановлення цілей. На даному етапі підприємство встановлює основні довгострокові (стратегічні) цілі своєї діяльності. У різних галузях промислового виробництва довгострокові цілі можуть встановлюватись на різні терміни. Так, у легкій промисловості вони, як правило, складають 5-10 років, у хімічній та фармацевтичній галузях — до 10 років, у транспортному машинобудуванні та автомобілебудуванні — 10-20 років тощо.

II етап — визначення стратегій та заходів щодо реалізації цілей. На цьому етапі підприємство аналізує загальні стратегії, що підходять до використання у даних умовах (див. п. 3.1) і обирає ту стратегію, яка найбільше відповідає стратегічним цілям і плановим показникам, встановленим на підприємстві.

III етап — розробка послідовності дій у межах обраної стратегії. На даному етапі необхідно розробити всі заходи щодо реалізації стратегічного планування на підприємстві.

IV етап — організація виконання запланованих дій. Характерним є чіткий розподіл дій по окремих підрозділах та виконавцях, а також забезпечення кожного виду робіт у межах стратегічного планування необхідними видами ресурсів.

V етап — облік і контроль виконання запланованих дій. Здійснюється перевірка досягнення всіх цілей і показників стратегічного планування, що були заплановані до виконання на початковому етапі.

VI етап — аналіз виконання запланованих дій. Здійснюється аналітична робота, у результаті якої підводяться підсумки про ступінь реалізації завдань стратегічного планування за звітний період. Даний етап є дуже важливим, оскільки він надає можливість у наступному періоді стратегічного планування максимально уникати всіх помилок, що були допущені у звітному періоді.

Якщо вищий менеджмент підприємства зацікавлений у послідовному і якісному втіленню в життя елементів стратегічного планування, то при формуванні основних заходів стратегічного планування необхідно дотримуватись певних принципів, основні з яких є:

— цілевстановлення та цілереалізація — передбачає, що стратегічне планування має починатись зі встановлення загальних цілей і розробки основних заходів по їхній реалізації;

— системність, комплексність і збалансованість — передбачає, що стратегічному плануванню підлягають всі сторони діяльності підприємства, які є взаємозалежними і мають здійснюються у комплексі;

— безперервність — передбачає, що процес стратегічного планування не є тимчасовим явищем, а виконується постійно і в усіх напрямах діяльності підприємства;

— реалістичність і досяжність — спрямовані на те, щоб головні цілі стратегічного планування носили би напружений характер, але водночас були б реальними для виконання;

— багатоваріантність, альтернативність, селективність — передбачає розробку декількох варіантів основних показників стратегічного планування і шляхів їхньої реалізації, які слід всебічно проаналізувати і обрати з них найбільш оптимальні;

— спадковість, послідовність — означає, що у процесі здійснення стратегічного планування підприємство має враховувати всі свої попередні зобов'язання і попередні стратегічні плани;

— наукова та методична обґрунтованість — використання підприємством у процесі стратегічного планування сучасних методик і наукових розроблень;

— гнучкість, динамічність, реакція на ситуацію — надає можливість підприємству вчасно реагувати на потреби ринку і забезпечує йому певні конкурентні переваги;

— кількісна та якісна визначеність — налаштовують стратегічне планування на використання конкретних показників, які вимірюються у натуральних, вартісних та трудових показниках і у процесі стратегічного планування піддаються чіткому корегуванню, а на завершальній стадії підлягають чіткому аналізу;

— ефективність і соціальна орієнтованість — передбачає зробити процес стратегічного планування і його кінцеві результати високопродуктивними і спрямованими на вирішення багатьох соціальних проблем як на самому підприємстві так і за його межами.

Під економічною стратегією розуміють економічно ефективне досягнення цілей економічними методами та прийомами. Економічна стратегія підприємства розробляє: а) правила і прийоми, що забезпечують економічно ефективне досягнення цілей; б) правила і прийоми досягнення стратегічних цілей, що базуються на зацікавленості всіх учасників процесу формування і реалізації економічної стратегії. Причому економічна стратегія має виробити такі правила і прийоми вибору цілей і засобів їхнього досягнення, щоб спрямування будь-якого ресурсу на реалізацію тієї чи іншої цілі не мало негативного впливу на реалізацію хоча би однієї з інших стратегічних цілей. Тобто економічна стратегія сприяє процесу підтримки підприємства як суцільної економічної системи у стані, що відповідає критеріям економічної ефективності.

Економічна стратегія спрямована на вирішення тих самих питань, що і будь-яка інша стратегія:

Для того, аби вирішити ці питання економічна стратегія має розробити певні правила і прийоми, а саме:

— дослідження умов конкурентної переваги і формування найбільш привабливої місії підприємства;

— дослідження ринків потенційних товарів і послуг, що відповідають місії підприємства;

— формування товарного асортименту підприємства, що максимально враховує потреби потенційних споживачів;

— розподіл всіх наявних ресурсів між різними напрямами діяльності таким чином, щоб забезпечити максимальну продуктивність від їхнього використання;

— взаємодія з ринками основних факторів виробництва, що забезпечать підтримку економічного потенціалу підприємства на економічно ефективному рівні;

— формування ефективної цінової політики підприємства, що забезпечить конкурентоспроможність його продукції на традиційних і нових ринках;

— завчасне виявлення кризових тенденцій підприємства і запобігання його банкрутству.

Основні складові економічної стратегії підприємства

Економічна стратегія підприємства складається з окремих елементів, що орієнтовані на зовнішню та внутрішню сфери діяльності підприємства (рис. 3.2). Це означає, що результати реалізації керівництвом підприємства стратегічних рішень в тій чи іншій галузі обумовлено, з одного боку, впливом цих сфер на характер рішень, що приймаються, з іншого — впливом самих стратегічних рішень на процеси, що протікають у внутрішньому та зовнішньому середовищах.

Товарна стратегія підприємства. Розробляє правила і прийоми дослідження і формування потенційних ринків товарів та послуг, що відповідають місії підприємства. Основними завданнями товарної стратегії є ув'язка перспективних завдань (місії) підприємства з потенційними можливостями ринку і ресурсами, якими підприємство буде володіти у стратегічній перспективі; аналіз життєвого циклу окремих товарів; розробка правил формування товарного асортименту, що забезпечує конкурентну перевагу підприємства і максимізацію економічного прибутку у довготривалому періоді.

Стратегія ціноутворення. В основі стратегії ціноутворення лежить розробка: правил вибору цінової політики; прийомів цінової конкуренції; прийомів моніторингу ситуацій, що складаються на ринках факторів виробництва, ринках цінних паперів і валютних ринках та зміна в залежності від цих ситуацій принципів ціноутворення; моніторингу процесів зміни попиту і пропозиції; методів оцінки цінової еластичності попиту; принципів обліку впливу макроекономічних і мікроекономічних факторів на процеси ціноутворення.

Стратегія ціноутворення має вирішувати питання формування поведінки підприємства у тих чи інших сегментах ринку, щоб за допомогою ефективної цінової політики залучати не лише більшу кількість потенційних споживачів, а й формувати стійкі споживацькі переваги щодо марки підприємства і його товарів.

Стратегія взаємодії підприємства з ринками стратегічних ресурсів. Застосуванні даної стратегії передбачає розробку принципових положень, які дозволяють ефективно розподіляти ресурси і на цій основі обирати найбільш привабливих постачальників виробничих ресурсів. Дана складова економічної стратегії має базуватись на дослідженні факторів, що визначають попит на ресурси з боку підприємства. Вона тісно пов'язана зі стратегією зниження виробничих витрат.

Стратегія поведінки підприємства на ринках грошей і цінних паперів полягає у розробці правил мобілізації додаткових фінансових ресурсів, що можуть бути використані у якості інвестицій або для вирішення поточних фінансових завдань. У межах цієї стратегії розробляються правила і прийоми моніторингу цих ринків, постійного контролю за динамікою кон'юнктури і вибору привабливих форм і умов отримання кредитів, моментів купівлі або продажу цінних паперів, вибору різновидів цінних паперів, що найбільше відповідають стратегічним цілям підприємства, вибору найбільш надійних емітентів цінних паперів. Ця складова економічної стратегії втілюється у портфелі цінних паперів підприємства.

Стратегія зниження трансакцшних витрат. До трансакційних витрат відносять різноманітні витрати, пов'язані з підписанням договорів, контрактів, угод. Стратегія зниження даного виду витрат полягає у тому, щоб запобігати зайвих невиправдано дорогих відряджень, отримання недостовірної інформації, підписання малозначущих угод. При цій стратегії розробляються правила та прийоми вибору найбільш привабливих замовників (клієнтів підприємства), прийоми вивчення потенційних конкурентів, прийоми формування у партнерів стійкого бажання співпраці з підприємством. Важливим завданням при реалізації даної стратегії є формування баз даних про потенційних партнерів по трансакціям.

Стратегія зовнішньоекономічної діяльності підприємства. Це напрям, у межах якого формуються правила та прийоми поведінки підприємства на зовнішніх ринках як у ролі імпортера, так і експортера товарів і послуг. При визначенні стратегії експорту підприємство враховує свій експортний потенціал, обирає певні ринки, визначає стратегічні цілі експорту і розробляє основні етапи "їхнього досягнення, а також розподіляє ресурси по основних напрямах експортної діяльності. Основу імпортної стратегії складають дослідження цін і якості імпортованих товарів, терміни і якість обслуговування, визначення технологічного рівня імпортованих товарів тощо.

Стратегія зниження виробничих витрат. Головною метою є забезпечення конкурентних переваг за рахунок зниження витрат. Дана стратегія розробляє основні правила та прийоми регулювання процесу формування витрат як за рахунок факторів виробництва, так і за рахунок стратегічного аналізу витрат по всіх етапах наростання витрат від початку виробництва до просування товарів на ринок до потенційного споживача.

Стратегія інвестиційної діяльності підприємства спрямована на удосконалення матеріально-технічної бази підприємства. Тому вона передбачає розробку правил та прийомів, що сприяють відновленню основних засобів, їхній модернізації, технічному переозброєнню, реконструкції тощо. Інвестиційна діяльність пов'язана з інноваціями у різних сферах НДДКР, технології, організації виробництва.

Стратегія стимулювання персоналу підприємства. Одна з найбільш важливих складових економічної стратегії, оскільки вона створює «мотиваційне поле», під впливом якого активізується зацікавленість персоналу підприємства в ефективному, високоякісному і своєчасному задоволенні вимог ринку. Вона розробляє правила і прийоми, що формують стимули, які пов'язують діяльність персоналу з кінцевими результатами діяльності підприємства по всіх напрямах його функціонування.

Стратегія запобігання неспроможності (банкрутства) підприємства. Дана стратегія по суті є узагальнюючою для всіх, розглянутих вище складових економічної стратегії. її основним завданням є вчасне визначення так званих «слабких сигналів», що сповіщають про можливість насування кризових тенденцій і розробка правил та прийомів запобігання цих кризових тенденцій. Причому ці правила та прийоми мають формулюватись у межах товарної, цінової, інвестиційної та інших складових економічної стратегії.

Отже, економічна стратегія — це сукупність взаємопов'язаних та взаємообумовлених складових елементів, що поєднані єдиною глобальною метою — створення і підтримання високого рівня конкурентної переваги підприємства. Тобто економічна стратегія — це система забезпечення конкурентної переваги підприємства. Найбільш важливими системо-утворюючими елементами економічної стратегії є: товарна стратегія, стратегія взаємодії з ринками факторів виробництва, стратегія зниження трансакційних витрат, стратегія інвестиційної діяльності підприємства, стратегія запобігання неспроможності (банкрутства) підприємства.

Грицюк Е. О. Економіка підприємства: навч. посіб. - К. : Дакор, 2009. - 304 с.