Домашнє насильство: кримінально-правова відповідальність

   В Україні проблема насильства тривалий час не була предметом досліджень соціологів, психологів і соціальних працівників, так практика останнім часом засвідчує концептуальне осмислення цього знання на державному рівні. Свідченням цього є і прийняття законодавчої бази, і створення кризових центрів роботи з тими, хто зазнає насильства в родині. Публічне обговорення цієї проблеми може продемонструвати лише те що нині суспільство та його інститути не у змозі гарантувати безпеку.

Демиденко, Олена (практичний психолог Сумського ДНЗ )

 Домашнє насильство / О. Демиденко // Психолог. (Шкільний світ) : психолого-педагогическая газета. - 2019. - № 12. - С. 4-19. 

Анотація: В Україні проблема насильства в сім'ї тривалий час не була предметом спеціальних досліджень соціологів, псиїхологів і соціальних працівників. Публічне обговорення цієї проблеми може продемонструвати  лише те, що нині суспільство та його інституту не в змозі гарантувати безпеку всередині родини всіи її членам. Джерела сімейного насильства - у звичаях суспільства, у системі норм і правил щодо поведінки чоловіків і жінок. Суспільство підтримує і винагороджує за дотримання цих правил і карає за їх порушення.

 

   Насильство в суспільстві — наслідок так званого «традиційного виховання», коли агресивну поведінку розглядають як єдиний спосіб вирішення проблем. За так званого «традиційного виховання» соціалізацію дітей спрямовано не стільки на захист, скільки на прояв агресії стосовно оточення у критичних ситуаціях. Учать потерпілих терпіти і пристосовуватися.

В Україні відбуваються перші спроби запровадження й реалізаціїпевних моделей роботи: превентивної, навчально-тренінгових програм, роботи з правоохоронними органами, організації притулків для жінок, кризових консультативних центрів,  центрів реінтеграції, груп взаємопідтримки чи самодопомоги, психотерапевтичних програм.

     У загальному вигляді насильство визначають як примусовий вплив на кого-небудь. Найпоширеніша класифікація видів насильства заснована на характері насильницьких дій. Вона охоплює фізичне, сексуальне, психологічне (емоційне) й економічне насильство.

Нині особливу увагу потрібно приділяти саме проблемам домашнього насильства, адже воно охоплює всі види насильств над дітьми. Важливим фактом є те, що здебільшого насильство, яке вчиняють щодо дітей, вчиняють батьки або найближче оточення, через низку причин, пов'язаних з особливостями розуміння суспільством родинних відносин

   Важливим є розуміння алгоритму роботи з надання відповідної допомоги. Зосереджемось на проблемах домашнього насильства. Психолог повинен знати й розуміти психологічні індикатори (ознаки), які можуть свідчити про ймовірність того, що людина стала жертвою насильства 

Складно визначити насильство в сім’ї дитини, особливо якщо йдеться про психологічне насильство. Для кращого розуміння проблеми |можливо продемонструвати дії з боку батьків (найчастіше використовувані) (дайте жертві насильства можливість розповісти свою історію, допоможіть їй усвідомити свої почуття.

Треба бути уважними до відмінностей між жертвами різних національностей, культур і класів, 

поважайте культурні цінності й вірування, що здійснюють вплив на поведінку.

   Пам'ятайте про відмінності між сільською й міською дитиною, зокрема про фізичну ізоляцію та особливі культурні цінності. Знайте, що її не потрібно рятувати: просто допоможіть їй оцінити власні «ресурси» й систему підтримки. Пам'ятайте, що вона перебуває у стані кризи, що знижує рівень ефективності захисних реакцій, які допомагають впоратися з проблемами. Допоможіть їй знову відшукати силу й емоційну підтримку

     Види насильства:

   Фізичне насильство — це поштовхи, ляпаси, удари кулаком, ногою, використання важких предметів, зброї й інші зовнішні впливи, які призводять до больових відчуттів і травм. Такі діяння (образа дією) відповідно до Кримінального кодексу України кваліфікують як злочин.

   Психологічне (емоційне) насильство —це погрози, брутальність, знущання, образа словом і будь-яка інша поведінка, що спричиняє негативну емоційну реакцію й душевний біль. Емоційні образи ідентифікувати набагато складніше. Вони хоча й не залишають синців на тілі, можуть бути надзвичайно руйнівними для психіки, особливо в поєднанні з іншого роду впливами, зокрема фізичними.

   Сексуальне насильство — це вид домагання, що виражається у формі як нав'язаних сексуальних доторкань, сексуального приниження, так і примушування до сексу і здійснення сексуальних дій (аж до зґвалтування й інцесту) проти волі жертви

   Домашнє насильство — це комплексний вид насильства. Це повторюваний зі збільшенням частоти цикл фізичної, словесної, емоційної, духовної й економічної образи для контролю, залякування. Це система поведінки для збереження влади й контролю над близькою людиною.

Економічне насильство в родині — одноосібний розподіл засобів сімейного бюджету й суворий контроль за витратою грошей — одна з форм вираження емоційного тиску й образи.

Крім насильства від сторонніх осіб, виокремлюють як особливий вид сімейне (домашнє) насильство. Домашнє, побутове насильство, або насильство в родині, складається із фізичних, психічних, емоційних і сексуальних образ. Воно поширюється не лише на одружені пари, а й на співмешканців, батьків і дітей. Воно не обмежується гетеросексуальними відносинами. 

   Ознаками насильства над людиною є: замкнутість, демонстрування відсутності страху, неврівноважена поведінка, агресивність, схильність до унищення й насильства, уповільнене мовлення, нездатність вчитися, надто високий рівень зрілості й відповідальності порівняно зі звичайними для цього віку, уникання однолітків, бажання гратися лише з маленькими дітьми, низька самооцінка, тривожність, намагання справити враження людини яка живе у злиднях, демонстрування страху перед батьками, страх фізичного контакту небажання йти додому, уживання алкоголю або наркотиків, психосоматичні хвороби, наприклад біль у животі (неврастенія), насильство над домашніми тваринами і взагалі слабшими істотами, 

почуття провини за отримання фізичних ушкоджень.

   Домашнє насильство є системою жорстокої й небезпечної поведінки, яке може охоплювати акти залякування, ізолювання і примусу. Мета домашнього насильства — встановити і зміцнити владу й контроль над іншою людиною. Для досягнення цієї мети кривдник може вдаватися до фізичного, емоційного й сексуального насильства.

Домашнє насильство порушує чимало прав тих, кого захищають міжнародні закони про права людини. Уряд відповідає за ухвалення заходів щодо ліквідації домашнього насильства й захисту законом жертв домашнього насильства.

Тіточка, Тетяна Ігорівна (кандидатка юридичних наук; докторантка). 

 Реактивний розлад прив’язаності як дермінанта віктимної поведінки неповнолітніх // Українська поліцеїстика: теорія, законодавство, практика : науково-практичне видання. - 2021. - № 1. - С. 151-158. 

Анотація: Присвячено розгляду кореляції реактивного розладу прив’язаності та віктимної  поведінки неповнолітньої особи. Автором розглядаються основні типи такого розладу та  залежно від них диференціюється тип жертви кримінального правопорушення. Зазначається, що  відсутність тісного емоційного зв’язку з матір’ю призводить до спрощеної побудови системи  світосприйняття та деструктивних змін у комплексі моральних цінностей. Указується, що  формування у свідомості неповнолітньої жертви кримінального правопорушення правильної  реакції на протиправний вплив та генерація адекватного умовного рефлексу на його негативні  наслідки можуть бути досягнені шляхом візуалізації та поступового закріплення певних настанов,  які утворять алгоритм дій, необхідний для уникнення процесу віктимізації. Робиться висновок, що  реактивний розлад прив’язаності можна вважати самостійною та повноцінною детермінантою  віктимної поведінки неповнолітньої особи

  Ученими доводиться гіпотеза, що більшість віктимних схильностей як у неповнолітніх, так й у вже дорослих осіб беруть свій початок із раннього дитинства, тих умов та оточення, у яких дитина виховується та взаємодіє з навколишнім середовищем. Оскільки такий науковий підхід близький нам, уважаємо за доцільне зупинитися більш детально на вивченні висловленої вище думки, обмеживши її теорією, котра здається нам найбільш правильною.

  Дитина, котра виховується в жорстких умовах та зазнає певних обмежень, поступово починає відчувати дискомфорт через неспроможність зрозуміти своє місце та роль у житті родини, свою цінність для власних батьків. Така ситуація може мати два ймовірні сценарії подальшого розвитку: перший - дитина замкнеться у собі та вважатиме себе негідною навколишнього середовища, дружби, кохання та визнання; другий - дитина шукатиме духовну заміну батьківської любові, а тому стане вразливою перед людьми, котрі демонструватимуть прихильність та зацікавленість.

   Дитина, котра виховується в сім'ї, у якій трапляється домашнє насильство, у майбутньому побудує свої взаємовідносини подібним чином. Тобто неповнолітня особа віддзеркалює поведінку своїх батьків. До того ж необхідно зауважити, що саме дівчатка, котрих виховує батько-тиран, сприймають такого роду поведінку власного чоловіка як нормальну. Сучасна кримінологія та віктимологія мають цікаве запозичене з іноземної мови слово «аб'юз» («abuse»), яке перекладається як «насильство», «образа», «жорстоке поводження». Насправді більшість сучасних жінок та чоловіків навіть не підозрюють, що їхній партнер аб'юзер - той, хто отримує задоволення від заподіяння моральних, психологічних, а інколи - навіть фізичних страждань. Такі особи, здебільшого, імпринтингують поведінку власних батьків, таким чином задовольняючи свою потребу у визнанні та самоствердженні.

  Проведене дослідження дозволило підсумувати, що реактивний розлад прив'язаності можна вважати самостійною та повноцінною детермінантою віктимної поведінки неповнолітньої особи. Розлади реактивної прив'язаності можуть негативно впливати на декілька сфер буття підлітка: 1) емоційно-вольову сферу (приховування власних емоцій та переживань, відсторонення від навколишнього середовища, імітація більш комфортної для оточення поведінки тощо); 2) інтелектуальну сферу (формування відхилень розумової діяльності, котрі унеможливлюють / ускладнюють правильну оцінку тих чи інших дій); 3) психологічну сферу (формування різного роду психологічних та психопатологічних відхилень). На сьогодні віктимна поведінка підлітків, які страждають на реактивний розлад прив'язаності, є інфантильною (регресною), стимулюючою (фіктивно-провокуючою) або ситуативною. Причинами віктимізації таких підлітків є їхня конформність, а також трансформаційні процеси у свідомості, спричинені неправильним підходом батьків до взаємодії з власними дітьми.

 

Власенко, О.  

 Огляд практики протидії домашньому насильству та насильству за ознакою статі, в тому числі в умовах конфлікту з урахуванням вітчизняного та зарубіжного досвіду / О. Власенко, М. Мартиненко // Україна: аспекти праці : науково-економічний та суспільно-політичний журнал. - 2020. - № 4. - С. 3-14. 

Анотація: Проаналізовано проблеми формування практики протидії домашньому насильству в Україні та в зарубіжних країнах, причини обмеженої його дієздатності та основні шляхи її вдосконалення.

   Проблема насильства в родині є досить гострою для України, як і для багатьох інших країн світу. Її небезпечність полягає в тому, що прояви насильства і жорстокості в сім’ї не лише руйнують гармонію і злагоду в родині, а й виступають однією з перед умов злочинності в суспільстві загалом. Ця проблема небезпечна ще й тим, що від неї страждають діти. Страждають не лише від насильства стосовно себе, а й, спостерігаючи за насильством у своїй сім’ї, у майбутньому переносять цей негативний досвід у власне життя.

   При цьому результати досліджень, які проводять громадські організації, показують, що з одного боку, не всі проінформовані про те, що в таких ситуаціях взагалі можна розраховувати на допомогу держави; з іншого — в нашому суспільстві не звикли, як то кажуть, «виносити сміття з хати» і часто виправдовують дії зловмисника.

Поняття «насильство щодо жінок», «насильство в сім’ї» розкриваються в міжнародно-правових актах зобов’язального та рекомендаційного характеру, що існують як на рівні ООН, так і Ради Європи. Україна була однією з перших держав Східної Європи, яка розробила і прийняла спеціальний закон - «Про попередження насильства в сім’ї». З 2008 р. Міністерство України у справах сім’ї, молоді та спорту розпочало активну роботу над удосконаленням законодавства щодо подолання насильства в сім’ї.

   Проблема насильства повинна розв'язуватися на рівні держави, передусім шляхом удосконалення законів, які вже діють на території України і які повинні розширити законодавче забезпечення прав жінок від приниження, побиття, згвалтування, психологічного тиску тощо. Нормативно-правову практику необхідно привести у відповідність до Конвенції Ради Європи про запобігання та боротьбу з насильством щодо жінок та домашнім насильством (Стамбульська конвенція), яка потребує ратифікації.

   Законодавчий досвід інших країн. Практика Сполучених Штатів Америки передбачає, що приблизно у десяти відсотків зафіксованих випадків насильства у сім’ї співробітники поліції будуть опрацьовувати подію в подальшому. Це включає одержання від свідків та з інших джерел додаткової інформації для того, щоб заарештувати агресора або застрахувати подальше переслідування потерпілої сторони сімейного конфлікту.

Значної уваги у роботі правоохоронних органів Великобританії з викоренення насильства у сім’ї приділено особливим національним і соціальним спільнотам, які можуть сприймати прояв насильства як віковічну традицію.     Так, працівники соціальних служб, органів освіти та поліції мають деякі візуальні ознаки ідентифікації можливих потерпілих від сімейного насильства серед таких спільнот. Наприклад, такі особи відмовляються від спілкування з оточуючими і друзями, тривалий час не виходять з сімейного будинку, практикують пропуски середньої чи вищої школи та навіть роботи; повертаються до носіння національного (мусульманського) одягу, хоча раніше практикували загальноприйнятий одяг; без видимих причин починають проявляти пригніченість або суїцидальні настрої.

   Актуальну практику взаємодії поліції з громадою у подоланні проблеми домашнього насильства запроваджує так званий британський «Закон Клер». Так, людина може звернутися в поліцію щоб перевірити чи має новий або існуючий партнер «насильницьке минуле». Поліція зобов’язана провести за такими запитами спеціальну перевірку та поінформувати заявника.

   У Німеччині закон «Про захист від насильства» надає потерпілій особі право правової претензії на виділення квартири. Так, у разі заподіяння фізичної шкоди здоров’ю або обмеження свободи, і, за певних умов, у разі виникнення загрози такого порушення суд може зобов’язати кривдника звільнити квартиру незалежно від того, в шлюбі партнери чи ні, і навіть власник квартири, який вчиняє насильство, може бути примусово відселений від жертви.

   Основну увагу впродовж 2018-2023 років зосереджено на шести стратегічних напрямках:

1) Запобігання тендерним стереотипам та сексизму й боротьба з такими явищами.

2) Запобігання та боротьба з насильством щодо жінок і домашнім насильством.

3) Забезпечення рівного доступу жінок до правосуддя.

4) Досягнення збалансованої участі жінок і чоловіків у процесі прийняття політичних та суспільних рішень.

5) Захист прав жінок-мігрантів, жінок-біженців та жінок-шукачів притулку.

6) Реалізація стратегії досягнення гендерної рівності в усіх політиках та заходах.

   Для України закладені в міжнародному законодавстві принципи запобігання та протидії домашньому насильства мають виступати орієнтирами державної політики та правозастосовної практики у цій сфері.

Нормативно-правова база щодо запобігання та протидії домашньому насильству в Україні залишається порівняно новою сферою й досі еволюціонує. Відповідні зацікавлені сторони мають нові компетенції та стандарти, які варто застосовувати в новій сфері.

   Конституція України. Рівність прав жінок та чоловіків в Україні гарантується Основним Законом держави. Стаття 24 Конституції України проголошує, що кожний громадянин суспільства - як чоловік, так і жінка - має всю повноту соціально-економічних, політичних та особистих прав і свобод.

   Ці принципи підтверджуються і в інших статтях Конституції та законах України. Це Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», Закон України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків», Закон України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні», Закон України «Про охорону дитинства», Закон України «Про соціальні послуги», Закон України «Про внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України з метою реалізації положень Конвенції Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами» та інші.

 Хоча Україна й досягла значних успіхів у розробці законодавчої бази за останні два роки, досі існує потреба в забезпеченні застосування послідовного, орієнтованого на постраждалих осіб та заснованого на правах людини підходу, що відповідатиме вимогам Конвенції Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами (Стамбульська конвенція), Конвенції про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок і судовій практиці Європейського суду з прав людини. Окрім того, наслідком кількох правових і процесуальних прогалин є обмежений захист постраждалих осіб або його повна відсутність. Міжвідомча координація та взаємодія під час вирішення окремих випадків залишаються слабкими та здебільшого неструктурованими.

Закон України Про запобігання та протидію домашньому насильству // Відомості Верховної Ради (ВВР), 2018, № 5, ст.35) {Із змінами, внесеними згідно із Законом  № 2671-VIII від 17.01.2019, ВВР, 2019, № 18, ст.73}

Цей Закон визначає організаційно-правові засади запобігання та протидії домашньому насильству, основні напрями реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спрямовані на захист прав та інтересів осіб, які постраждали від такого насильства.

Стаття 15. Взаємодія суб’єктів, що здійснюють заходи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству

1. Взаємодія суб’єктів, що здійснюють заходи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, передбачає:

1) взаємне інформування не пізніше однієї доби про виявлені факти домашнього насильства у випадках, передбачених цим Законом, з дотриманням правового режиму інформації з обмеженим доступом;

2) реагування на випадки домашнього насильства відповідно до компетенції та з урахуванням оцінки ризиків, що загрожують постраждалій особі;

3) узгодження заходів реагування на випадки домашнього насильства та надання дієвої допомоги постраждалим особам, що здійснюються різними суб’єктами;

4) розроблення та виконання відповідно до компетенції програм для кривдників;

5) розроблення та виконання відповідно до компетенції програм із запобігання та протидії домашньому насильству;

6) організацію здійснення заходів у сфері запобігання та протидії домашньому насильству відповідно до компетенції;

7) обмін досвідом у сфері запобігання та протидії домашньому насильству;

8) скоординовану міжвідомчу підготовку фахівців, які представляють суб’єктів, що здійснюють заходи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству;

9) здійснення спеціально уповноваженими органами у сфері запобігання та протидії домашньому насильству моніторингу дотримання вимог законодавства суб’єктами, що здійснюють заходи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, розроблення пропозиції щодо вдосконалення законодавства та практики його застосування.

2. Суб’єкти, що здійснюють заходи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, залучають до співпраці з організації та здійснення таких заходів і надання дієвої допомоги постраждалим особам громадські об’єднання, іноземні неурядові організації та інших заінтересованих осіб, а також забезпечують висвітлення таких заходів і діяльності в засобах масової інформації з дотриманням правового режиму інформації з обмеженим доступом.

3. Порядок взаємодії суб’єктів, що здійснюють заходи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, затверджується Кабінетом Міністрів України.

4. Суб’єкти, що здійснюють заходи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, звітують центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, про результати здійснення повноважень, визначених цим Законом, у порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, який, зокрема, передбачає:

1) звітування служб у справах дітей через Раду міністрів Автономної Республіки Крим та місцеві державні адміністрації;

2) звітування уповноважених підрозділів органів Національної поліції України через центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сферах забезпечення охорони прав і свобод людини, інтересів суспільства і держави, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку;

3) звітування органів управління освітою, навчальних закладів та установ системи освіти через центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері освіти;

4) звітування органів охорони здоров’я, установ та закладів охорони здоров’я через центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров’я;

5) звітування центрів з надання безоплатної вторинної правової допомоги через Координаційний центр з надання правової допомоги.

Болюбах, В.  

 Обізнаність населення щодо проблем гендерної нерівності та протидії домашньому насильству за ознакою статі / В. Болюбах // Україна: аспекти праці : науково-економічний та суспільно-політичний журнал. - 2021. - № 1. - С. 30-35 : табл.; 3-рис. - Библиогр. в конце ст. 

Анотація: Досліджено стан обізнаності різних груп населення щодо питань протидії домашньому насильству та насильству за ознакою статі та якості надання допомоги у випадках гендерної дискримінащїі, за результатами соціологічного опитування. 

   Проголошений Україною курс на інтегрування до європейського співтовариства зумовлює перегляд механізмів здійснення державної політики, в тому числі в питаннях інтегрування тендерного підходу, просування тендерної рівності в усі сфери життєдіяльності суспільства. Це означає, що жінки і чоловіки, незважаючи на відмінності у суспільному контексті (економічні, політичні, освітні, культурні та інші права) повинні мати рівні можливості для власної самореалізації. Рівність чоловіків і жінок закріплено в Україні законодавчо, проте гендерна нерівність і неналежне відношення до дітей, неповнолітніх, інших вразливих категорій населення є, й актуальними залишаються питання: чому відбувається гендерна диференціація і як цьому запобігти? Одним із проявів порушень прав людини та основними перешкодами забезпечення тендерної рівності є домашнє насильство та насильство за ознакою статі.

   Враховуючи ці проблеми, фахівцями Науково-дослідного інституту праці та зайнятості населення Міністерства соціальної політики України було проведено соціологічне опитування, зорієнтоване на профільних експертів (респондентів), якими виступили соціальні працівники та державні службовці, що опікуються питаннями гендерної рівності, проблемами сімейних стосунків, дискримінацією та насильством у родинах.

 Домашнє насильство та насильство за ознакою статі - одна з найгостріших соціальних проблем, від якої страждають як жінки, чоловіки, так і діти. До групи підвищеного ризику потрапляння в ситуацію насильства належать особи з інвалідністю, люди похилого віку, внутрішньо переміщені особи, жінки із сільської місцевості та інші соціально-уразливі групи.

   З-поміж основних причин дискримінації в сімейно-побутовій сфері було зазначено: домашнє насильство; не до кінця подолані застарілі стереотипи, що в домі повинна все робити жінка; нерівномірний розподіл обов'язків у подружжя; більшість чолові ків прагнуть домінувати над жінкою; залежність від чоловіка чи жінки.

В політичній сфері основними причинами дискримінації вважається те, що чоловіки мають більше можливостей зробити політичну кар'єру; неприйняття суспільством тендерної рівності; суспільні стереотипи та родинні обов’язки залишають менше часу на публічну активність для жінок; ментальність радянських часів; відсутність чіткого законодавчого регулювання.

   В сфері освіти: переважна більшість педагогічних колективів - жінки; низька престижність фаху для чоловіків; низька оплата праці молодих спеціалістів; недоо- цінення вкладу й становища жінки; працевлаштовані жінки мають нижчий рівень оплати праці.

      Зростання безробіття в країні, скорочення чисельності робочих місць у зв’язку з соціально-економічною кризою, занепадом виробництва та загальне погіршення матеріального становища населення руйнує колишні моральні регулятори, що визначають культуру спілкування, збереження стереотипів традиційної організації життя у значної частини населення. Загальна стресова ситуація, в яку потрапило практично все населення країни, неминуче привела до зростання психічного, а в певних ситуаціях і фізичного насильства в сім'ї. Сім'я опинилася в складному становищі, коли дорослі її представники більше повинні дбати про елементарне виживання, а не про культуру відносин між близькими людьми та рідними. 

   Враховуючи результати соціологічного опитування можна відзначити, що однією, за значимістю, з перешкод є недосконалість українського гендерного законодавства. Більша частина пересічних громадян є взагалі не обізнані в питаннях гендерного законодавства, що потребує проведення спеціалізованих навчань по висвітленню основ гендерної проблеми, насамперед, в засобах масової інформації. Переважна більшість респондентів пов'язує дискримінаційні проблеми в сімейних стосунках з недостатнім впровадженням гендерної політики та нестачею ресурсів для її реалізації в суспільних відносинах. Респонденти відзначили, переважно, нестачу фінансових ресурсів та нестачу інтелектуального ресурсу (відсутність підготовлених спеціалістів в тендерному напрямку). Другою за значимістю перешкодою є брак професійних кадрів: в районах просто не вистачає людей, які б здійснювали даний напрям діяльності.

   Більша частка респондентів вважає, що статистика зареєстрованих випадків домашнього насильства відображається не в повній мірі, з причини приховування самої проблеми з особистих понять. Для запобігання даної проблеми слід вести масштабну роз'яснювальну роботу, що саме слід розуміти під насильством, як його визначати, а також які способи покарання передбачені в державі за вчинення насильницьких дій.

Коломоєць, О. Д. (кандидат юридичних наук; доцент; провідний фахівець з організації наукової роботи відділу забезпечення діяльності ). 

 Домашнє насильство як детермінанта торгівлі людьми: досвід України та Польщі / О. Д. Коломоєць, І. Маліновська, С. Д. Коломоєць // Вісник університету імені Альфреда Нобеля. Серія: Право : Науковий журнал. - 2021. - № 1. - С. 154-161

Анотація: Розкрито проблему протидії торгівлі людьми як кримінальному явищу та одній з глобальних проблем людства. На основі аналізу практики діяльності суб’єктів протидії торгівлі людьми в Україні та Польщі висвітлено комплекс питань теоретичного і практичного характеру, пов’язаних з криміналізацією торгівлі людьми та юридичним аналізом складу кримінального правопорушення за чинним законодавством зазначених країн. 

   Запропоновано для ефективної протидії цим негативним явищам вироблення міжнародної стратегії  спільних дій, об’єднання зусиль правоохоронних органів та інших суб’єктів протидії торгівлі людьми як  країн-донорів, так і країн-транзитерів та призначення «живого товару» на регіональному і державному  рівнях. Зазначено, що при цьому повинна приділятися увага не тільки боротьбі із самим явищем сучасного рабства, а й з його наслідками і, найголовніше, – детермінантами.

   Як свідчить практика, лише за комплексного підходу до подолання проблеми можна отримати позитивний результат. Одним із напрямів протидії торгівлі людьми є визначення та аналіз детермінант цього явища з подальшим їх усуненням або ж нівелюванням. Аналізуючи детермінанти проблеми торгівлі людьми, ми встановили, що однією з них є окрема актуальна проблема, з якою бореться не тільки наше суспільство, а й вся світова спільнота - це домашнє насильство. Тому ефективне вирішення однієї з окреслених проблем неможливе без позитивних кроків у розв'язанні іншої.

   За законодавством Республіки Польща виділяють різні форми торгівлі людьми, які є характерними й для більшості країн світу, проте на деяких з них наклалися особливості національного законодавства: торгівля дітьми (протиправне усиновлення/удочеріння, часто пов'язане із вивезенням дитини за кордон, «купівля-продаж» неповнолітніх осіб з метою здійснення щодо них статевих стосунків або сексуальної експлуатації тощо); торгівля жінками (вивезення їх за кордон, примушування до надання секс-послуг тощо); торгівля людьми для примусового використання їх у збройних конфліктах; торгівля людьми як донорами тканин та внутрішніх органів (купівля-продаж тканин та внутрішніх органів, що вилучаються в потерпілих без їх згоди тощо); торгівля людьми для використання репродуктивних функцій (сурогатне материнство, примусовий шлюб тощо); торгівля дешевою робочою силою (примусова праця, отримання винагороди нижчої від мінімальної тощо).

   На відміну від терміна «діти-сироти», як називають осіб віком до 18 років, у яких померли батьки або єдиний батько чи мати, визначення «соціальна сирота» сьогодні має більш широке значення та прихований підтекст. Зокрема, так називають дитину, «яка має біологічних батьків, але вони з певних причин не займаються вихованням дитини і не турбуються про неї. ... Це і діти, батьки яких юридично не позбавлені батьківських прав, але фактично не піклуються про своїх дітей». Аналіз цих причин свідчить, що вони за своїми ознаками є не лише негативними. Наприклад, зовні сім'я має вигляд цілком благополучної, не потребує будь-якого превентивного втручання. Але в певний момент у цій сім'ї, з одним із її членів відбувається певна негативна подія, яка свідчить, що ситуація потребувала допомоги як з боку державних органів, так і з боку неурядових організацій. Одним з прикладів таких сімей можна назвати сім'ї трудових мігрантів. За відсутності батьків (або одного з батьків) турбота про дітей, їх виховання покладається на інших членів родини, родичів, а іноді взагалі знайомих. При цьому все це відбувається без повідомлень відповідних уповноважених органів держави. Про якість такого виховання дітей, відповідальність, ставлення говорити не доводиться. У цій сфері на сьогодні відсутня будь-яка достовірна статистика. Але постійні повідомлення засобів масової інформації, статистика органів внутрішніх справ, інших правоохоронних органів, повідомлення закладів освіти та охорони здоров'я яскраво свідчать про наявність складної проблеми. У свою чергу, вона породжує інші негативні та криміногенні наслідки - домашнє насильство в усіх його проявах, у тому числі й сексуальне, дитяча безпритульність та бездоглядність, експлуатація дітей, торгівля людьми.

   Довгоочікувані прояви наше суспільство відчує уже найближчим часом - у гонитві за матеріальними благами та економічними показниками як пересічні громадяни, так і державні органи чомусь забувають про потребу дитини в повноцінному вихованні та гармонійному розвитку як особистості.

розвиток суспільства неможливий без розвитку та зміцнення сім'ї - його первинного осередку. Сім'я відіграє велику роль у зміцненні здоров'я та вихованні підростаючого покоління, у поліпшенні демографічних процесів. Саме у сім'ї закладаються основи характеру людини, її ставлення до праці, моралі, культурних цінностей; у сім'ї формується особистість майбутнього сім'янина.

   Обидві країни - Україна та Польща - як суб'єкти міжнародного права проводять активну роботу, спрямовану на використання не тільки національних, а й міжнародних інститутів захисту прав людини. Однією з головних проблем у цій сфері є питання торгівлі людьми. Саме йому сьогодні приділяють особливу увагу науковці, правоохоронці та правозахисники, адже створення стійких каналів нелегальної міграції та торгівлі людьми є однією з найприбутковіших сфер та напрямів транснаціональної організованої злочинної діяльності у світі.

Лозінська, Світлана Володимирівна (кандидат юридичних наук; доцент). 

 Стамбульська конвенція і новітній підхід до запобігання та боротьби з насильством стосовно жінок і домашнім насильством / С. В. Лозінська // Економіка. Фінанси. Право : інформаційно-аналітичний журнал. - 2021. - № 9. - С. 27-30

Анотація: Присвячено дослідженню сучасної моделі з боротьби та запобігання насильства стосовно жінок і домашнього насильства, прийнятого та втілюваного у рамках діяльності Ради Європи крізь призму положень Конвенції про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу із цими явищами (Стамбульської конвенції). Резюмовано, що Стамбульська конвенція с безпрецедентним та системним за своїми цілями та обсягом регулювання міжнародно-правовим актом, що спрямований на комплексне запобігання і протидію насильству стосовно жінок та домашньому насильству не лише в рамках діяльності Ради Європи, але й загалом на загальноєвропейському цивілізаційному рівні. 

   Конвенція Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу із цими явищами від 11 травня 2011 р. є вінцем та одночасно відправною точкою у новітній політиці Ради Європи, спрямованій на протидію та запобіганню насильству проти жінок. Вона є логічним розвитком міжнародно-правової реакції, підготовленої та реалізованої в межах Ради Європи з 90-х pp. XX ст.

Стамбульська конвенція як закономірний результат зазначених процесів у сфері міжнародного публічного права вимагає ретельного наукового аналізу та пропагування її прийняття всіма розвиненими європейськими державами, оскільки, попри набрання чинності Конвенцією для більш як 30 членів Ради Європи, Україна досі її не ратифікувала, попри серйозні системні проблеми у сфері протидії насильству стосовно жінок і домашньому насильству у нашій державі.

   Важливість та системність положень Стамбульської конвенції прослідковується вже в поставлених нею цілях та запровадженому особливому механізмі моніторингу її дотримання й ефективного виконання. Так, відповідно до ч. 1 ст. 1 Конвенції її цілями є:

а) захист жінок від усіх форм насильства й недопущення, кримінальне переслідування та ліквідація насильства стосовно жінок і домашнього насильства;

б) сприяння ліквідації всіх форм дискримінації стосовно жінок та заохочення дійсної рівності між жінками та чоловіками, зокрема шляхом надання жінкам самостійності;

в) розроблення всеосяжних рамок, політики та заходів для захисту всіх жертв насильства стосовно жінок і домашнього насильства та надання їм допомоги;

г) заохочення міжнародного співробітництва з метою ліквідації насильства стосовно жінок і домашнього насильства;

д) забезпечення підтримки та надання допомоги організаціям та правоохоронним органам в ефективному співробітництві для прийняття комплексного підходу до ліквідації насильства стосовно жінок і домашнього насильства.

Загиней-Заболотенко, Зоя (доктор юридичних наук; доцент; начальник відділу підвищення кваліфікації з питань запобігання корупції). 

 Застосування кримінального законодавства України за домашнє насильство: огляд судової практики / З. Загиней-Заболотенко // Вісник прокуратури : загальнодержавне фахове юридичне видання. - 2019. - № 10. - С. 42-52

Анотація: Розглянуто та проаналізовано судову практику відносно застосування кримінального законодавства за домашнє насильство.

   Згідно з диспозицією ст. 126 КК України об'єктивна сторона домашнього насильства полягає у систематичному вчиненні фізичного, психологічного або економічного насильства, що спричинило наслідки у виді фізичних або психологічних страждань, розладів здоров'я, втрати працездатності, емоційної залежності або погіршення якості життя потерпілої особи, що потребує встановлення, відповідно, причинного зв'язку між діянням та наслідками. Нагадаємо, що поняття «фізичне насильство», «психологічне насильство», «економічне насильство» роз'яснюються у ст. 1 Закону України від 7 грудня 2017 року № 2229 «Про запобігання та протидію домашньому насильству». Так, фізичне насильство - це форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру; психологічне насильство - це форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров'ю особи; економічне насильство - це форма домашнього насильства, що включає умисне позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна, коштів чи документів або можливості користуватися ними, залишення без догляду чи піклування, перешкоджання в отриманні необхідних послуг з лікування чи реабілітації, заборону працювати, примушування до праці, заборону навчатися та інші правопорушення економічного характеру.

    Насильство в сім'ї, щодо жінок, дітей - ці теми впродовж останнього часу часто порушуються на сторінках газет, обговорюються на телебаченні.

З метою забезпечення виконання положень Конвенції Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами, а також для вирішення проблем домашнього насильства у грудні 2017 року Верховна Рада України ухвалила Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», в якому запропоновано новий підхід (із застосуванням європейських стандартів) для боротьби з цим негативним явищем у суспільстві.

   На законодавчому рівні визначено організаційно-правові засади запобігання та протидії насильству в сім'ї - будь-яким умисним діям фізичного, сексуального, психологічного та економічного спрямування одного члена сім'ї стосовно іншого її члена, якщо ці дії порушують його конституційні права і свободи як людини і громадянина, завдають йому моральної шкоди, а також шкоди його фізичному чи психічному здоров'ю.

Як суб'єкти, що здійснюють заходи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, органи прокуратури Чернівецької області в поточному році забезпечили належне процесуальне керівництво досудовим розслідуванням та публічне обвинувачення у низці резонансних кримінальних проваджень цієї категорії.

   До прикладу, завдяки принциповій позиції Кіцманської місцевої прокуратури чоловіка засуджено до 12 років позбавлення волі за сексуальне насильство щодо власної малолітньої доньки.

Доведено, що 41-річний мешканець Кіцманського району Чернівецької області, починаючи з січня 2017 року, застосовуючи фізичне та психологічне на¬сильство, систематично ґвалтував свою рідну доньку 2003 року народження.    Згодом дівчинка завагітніла та народила дитину. Матері про знущання батька не повідомляла, а вагітність пояснила зґвалтуванням невідомою особою.

   Відчувши свою безкарність, буковинець продовжив систематично вступати в статеві зносини з неповнолітньою. Не витримавши знущань, у березні 2019 року дівчина таки наважилась звернутись по допомогу до поліції. Незважаючи на те, що обвинувачений заперечував примушування дитини до статевих зносин, прокурор надав суду достатньо доказів на підтвердження його вини.

    

Для повного вирішення питання домашнього насильства потрібно порушити його на рівні держави, і лише тоді можна говорити про ефективне вирішення проблеми.

Держава також повинна піклуватися про розвиток і належне функціонування соціально-психологічних служб, про підготовку кваліфікованих психологів і соціальних педагогів, адже саме їхня діяльність має давати найширші й найефективніші результати щодо вирішення проблеми сімейного насилля в українських сім'ях.