Україна в другій половині ХІХ століття

Усі характерні особливості соціально-економічного і політичного розвитку України у другій половині XIX ст. безпосередньо пов’язані із здійсненням реформ в Російській імперії, а саме судової, військової, у галузі освіти, а також відміною кріпосного права, заснуванням земств і міського самоврядування. Незважаючи на непослідовний характер реалізації цих реформ, саме вони відкрили простір для розвитку капіталістичних відносин в Україні. Цій темі присвячені документи № 1-4,6,7.

  Внаслідок відміни кріпосного права селяни не тільки здобули особисту волю, а й отримали можливість купувати землю. Тому у пореформений час селянське землеволодіння збільшилося майже в чотири рази, дрібнотоварне селянське господарство поступово перетворювалося у визначальний фактор розвитку сільського господарства. Реформа давала змогу поміщикам залишити близько половини землі, а решту розподілити між колишніми кріпаками. За землю селяни виплатили понад 1,5 млрд. крб., що значно перевищувало її вартість [5,10-12].

   У другій половині XIX ст. істотні зміни відбулися у структуру промисловості. За цей час в Україні сформувалися два промислових райони. Катеринославська губернія як центр важкої промисловості і Правобережна Україна - центр цукрово-гуральної промисловості. Значно зросла роль добувної промисловості Донбасу. Кількість підприємств в Україні збільшилася від 3712 у 1869 р. до 5301 у 1900 р. [8,13,14].

   Західна Україна у цей період залишалася здебільшого землеробською. У сільському господарстві Східної Галичини було задіяно 74,9% всього  населення. Важливого значення набув розвиток нафтової промисловості [16-18].

Багатоукладність виробництва в Україні, непослідовний характер Реформування економіки і суспільства поступово призвів до загострення суперечностей, вирішити які не змогли навіть дві буржуазні революції в Росії [19, 20].

   У другій половині XIX ст. під час посилення національно-культурного гноблення українського народу закладалося підґрунтя суспільно-політичних течій і рухів. Укази про заборону української мови надовго загальмували прогресивний поступ українського суспільства. На відміну від інших народів Російської імперії (фінів, татар, поляків) українці не мали елементарних прав на розвиток своєї етнокультурної самобутності. Лише третина дітей Лівобережної України могли відвідувати початкову школу [24-29]. Тому перші діячі громадівського руху активно працювали на просвітницькій ниві: Д. Антонович, Т. Рильський 130,31,33]. Національно-культурні проблеми українського народу визначали характер руху народовців у Східній Галичині, товариства просвіта, першої української політичної партії - Русько-української радикальної партії [34-36].

  Характер розвитку українського суспільства у другій половині XIX ст. визначив суперечливість суспільно-політичного і економічного розвитку в XX ст. Прослідкувати особливості розвитку цих процесів можна крізь призму документів і матеріалів, які вміщено в цьому розділі.