|
|
|
|
|
|
 |
|
Студенту на замiтку | ||||||||||
|
|
Економіка підприємстваАнтикризове управління підприємством Антикризове управління зазвичай визначається як набір управлінських дій, спрямованих на запобігання та боротьбу з кризами, тобто антикризове управління є механізмом, успішна реалізація якого забезпечує стабільну беззбиткову діяльність економічних суб’єктів. Згідно сучасних поглядів на зміст антикризового управління, воно включає не лише заходи, спрямовані на вихід з кризи, а насамперед, заходи попередження кризових явищ та профілактику банкрутства. За результатами узагальнення та систематизації поглядів учених визначено, що антикризове управління – це процес виявлення, попередження та подолання кризових явищ та ситуацій, він триває постійно, адже моніторинг ризиків та можливих загроз має здійснюватися безперервно.
Круш В.В. Теорія і практика діагностики платоспроможності вітчизняних підприємств // Формування ринкових відносин в Україні, 2017. -№ 5. - С. 61-69
Анотація: Проаналізовано стан і особливості управління платоспроможністю підприємства, розглянуто питання сутності платоспроможності як економічної категорії, сучасні методики її визначення та прогнозування в контексті запобігання банкрутству вітчизняних підприємств на прикладі ПрАТ «Київстар».
Сьогодні перед Україною постає нагальне завдання формування «Економіки зростання» – нової економічної моделі, в основі розвитку якої має бути цілеспрямований розвиток внутрішнього попиту, а також модифікація участі України в міжнародному поділі праці з виходом на зовнішні ринки з більш технологічною, адекватною наявному виробничому і людському потенціалу, продукцією. В умовах нестабільної ринкової економіки збитки, які несуть підприємства, перебувають у зростаючій тенденції.
І як наслідок – фінансово-економічна неспроможність, банкрутства підприємств, втрата робочих місць і збільшення соціальної напруженості в суспільстві. У зв'язку з цим виникає необхідність у постійному контролі за фінансовими результатами діяльності господарюючих суб'єктів. За цих умов питання оцінювання платоспроможності та фінансової незалежності підприємства стоїть особливо гостро. У вирішенні цієї проблеми значне місце належить вивченню, розробці та застосуванню методології і моделей оцінки платоспроможності та ймовірності банкрутства підприємств.
Сучасна економічна дійсність в країні свідчить, що суб'єкти господарювання продовжують демонструвати скорочення виробництва, що пов'язано з несприятливою податковою, обліковою, інвестиційною та кредитно-фінансовою політикою уряду, дефіцитом фінансових ресурсів, значним рівнем дебіторської та кредиторської заборгованості.
Оскільки підприємства України постійно перебувають під впливом зовнішніх і внутрішніх факторів, виглядає актуальним уточнення визначення платоспроможності підприємства, перегляд існуючих методичних основ оцінки та наявного відповідного інформаційного забезпечення їх аналізу.
Узагальнюючи результати дослідження існуючих поглядів щодо визначення платоспроможності, можна виділити такі основні положення, що характеризують «платоспроможність підприємства» як економічну категорію.
По-перше, платоспроможність є складним і багатофакторним поняттям, яке, з одного боку, обумовлюється економічним середовищем Діяльності підприємства, а також результатами його функціонування, а з іншого – визначає їх.
По-друге, платоспроможність не слід ототожнювати лише з можливістю повернення боргів, вона передбачає можливість здійснення усіх платіжних потреб, які необхідні для нормального процесу господарської діяльності.
По-третє, стан платоспроможності обумовлюється наявним розміром грошових активів, але не обмежується ним. Вона розглядається не тільки як здатність термінового погашення зобов'язань в момент оцінки за рахунок наявних грошей, а і як здатність підприємства забезпечувати генерування грошових потоків, які за обсягами та термінами відповідають зобов'язанням та платіжним потребам підприємства. При цьому виконання платіжних зобов'язань та потреб може здійснюватися за рахунок не тільки власних, але й позикових коштів за умови, що підприємство у сучасному ринковому середовищі має потенційні можливості обслуговування та повернення позикових коштів.
Виходячи з наведених положень, досліджуване поняття можна уточнити і доповнити наступним чином: платоспроможність – можливість підприємства у повному обсязі у визначений термін розрахуватися (розраховуватися) за усіма зобов'язаннями грошовими та іншими активами (враховуючи сучасну балансову та ринкову вартості окремих активів], яка гарантує повноцінну поточну фінансово-господарську діяльність протягом року і створює передумови інвестиційно-інноваційного розвитку підприємства.
В сучасних умовах діагностика та прогнозування ризику банкрутства та оцінювання платоспроможності відіграє важливу роль при прийнятті управлінських рішень щодо подальшого розвитку суб'єктів підприємництва. Це дає змогу попередити ряд фінансових ризиків, за яких виникає кризовий стан, а саме: неплатоспроможності, неліквідності, недоотримання прибутку – проблеми, з якими сьогодні стикаються більшість вітчизняних підприємств.
Сейсебаєва Н. Г. Теоретичні аспекти фінансвої санації підприємства як інструмента антикризового управління // Інвестиції: Практика та досвід, 2016. -№ 24. - С. 75-78
Анотація: Розглянуто теоретичні проблеми процесу фінансової санації підприємств як основного інструменту подолання кризових явищ на підприємстві.
У результаті впливу кризових явищ у світовій економіці частина конкурентоспроможних підприємств відчувають труднощі зі здійсненням платежів своїм кредиторам, обслуговуванням банківських позик і це створює ризики банкрутства, невиконання зобов'язань перед інвесторами і контрагентами, невиконання податкових зобов'язань, що негативно позначається на економіці і фінансовій системі країни в цілому.
Неефективність існуючих підходів проведення санації на підприємствах у цілому не дозволяють в достатній мірі знизити критичну масу нежиттєздатних підприємств. Актуальним аспектом цієї проблеми є і слабка практична розробленість дієвих методів фінансової санації підприємств.
Підприємствам довелося повною мірою відчути вплив бізнес-ризиків всіх рівнях: – комерційних, фінансових, валютних, управлінських. У цих умовах керівництвом підприємств не завжди усвідомлювалась значимість отримання інформації, що дозволяє всебічно обгрунтувати фінансові, стратегічні та поточні рішення. Зниження інформаційного ризику було затребуване при розробці стратегії розвитку, бізнес-планування, при виборі надійних партнерів і передбаченні фінансових результатів своєї діяльності. Нові умови господарювання вимагали впровадження змін в систему фінансово-аналітичної роботи, включаючи розвиток новітніх напрямів аналізу, пошук нової інформації і методів її обробки. Таким чином, ринкова самостійність зіштовхнула багато господарюючих суб'єктів з фінансовою неспроможністю та кризою власної системи управління.
Ми поділяємо позицію дослідників, які вважають, що «вихідним пунктом дослідження відносин боргу повинно бути чітке розмежування двох органічно пов'язаних, але відносно самостійних сторін: економічного змісту та юридичної форми. Однак при цьому неприпустиме як їх ототожнення, так і протиставлення».
При цьому слід зазначити, що зміст і методи ефективного (звичайного) та антикризового управління мало чим відрізняються. Аналіз досвіду конкурсного виробництва, реорганізації та фінансової санації підприємств показує, що «антикризове управління – найбільш важливий інструмент в умовах падіння платоспроможності підприємств».
Необхідною складовою початку процесу фінансової санації як інструменту антикризового управління є комплексна оцінка фінансового стану суб'єктів господарювання.
У разі, якщо після проведення аналізу звітності виявляється, що підприємство є неплатоспроможнім, то це створює усі необхідні передумови для початку процесу фінансової санації.
Для досягнення цілей фінансової санації, на період їх проведення всі адміністративні органи неспроможного боржника усуваються від управління ним, і повноваження з управління майном і справами боржника передаються санаційному керуючому. Санаційні керуючі виступають в якості єдиного уповноваженого органу управління боржника. Реабілітаційним керуючим призначається фізична особа – індивідуальний підприємець, що має на здійснення діяльності з управління майном і справами неплатоспроможних боржників в процедурах банкрутства ліцензію, котра видається уповноваженим органом. На нашу думку, доцільно щоб призначення санаційного керуючого ініціативно виходило від комітету кредиторів та уповноваженого органу. До того ж, «немає ніякої необхідності ліцензувати його діяльність, причому відносини кредиторів і санаційного керуючого повинні бути оформлені з відповідальністю керівника за результати діяльності».
Розглянуті вище теоретичні та правові аспекти, які характеризують сутність процесу відновлення платоспроможності підприємств шляхом їх фінансової санації вказують на високу динаміку змін економічного і правового характеру. Відтак, управління підприємством у кризових умовах є однією з найбільш актуальних і важливих економічних проблем сучасності.
Джеджула В. В. Оцінювання ефективності антикризового управління підприємства за умов інноваційного розвитку // Інвестиції: Практика та досвід, 2017. -№ 11. - С. 10-14
Анотація: Розглянуто основні методики оцінювання ефективності антикризового управління підприємством. Визначено, що в більшості випадків ефективність антикризового управління визначається на основі оцінювання імовірності банкрутства підприємства. Розглянуто вітчизняні та західні моделі оцінювання імовірності банкрутства. Визначено, що побудова багатофакторних моделей для української економіки досі залишається проблемною через низку причин. Кожна з методик оцінки ефективності антикризового управління певними чином дає можливість знайти найкращий варіант розв’язання відповідних проблем та подолання загроз, які склалися в управління підприємством. У загальному випадку одержані за різними моделями результати не є оптимальними для системи антикризового управління підприємством в цілому. Тому вони потребують узгодження для досягнення загального оптимуму механізму антикризового управління діяльністю підприємства.
Вся діяльність ринку пов'язана з постійним оновленням. Основна маса інновацій в умовах ринку реалізується підприємницькими структурами, яким на сучасні тенденції розвитку і нововведення потрібно реагувати, причому відповідати на зміни треба швидко. Через нововведення фірми реалізують свій інноваційний потенціал і конкурентні позиції, а для більшості підприємств інновації сьогодні стають і умовою виживання на ринку. У світовій економічній літературі "інновація" інтерпретується як перетворення потенційного науково-технічного прогресу в реальний, що втілюється в нових продуктах і технологіях.
Зважаючи на динамічність економіки та інтеграцію із світовою економікою вітчизняної, велике значення має гнучкість підприємства та здатність його адаптуватись до змін. Будь-який суб'єкт господарювання відчуває на собі вплив різноманітних криз. Ефективність антикризового управління визначається відсутністю ознак кризового стану та низькою імовірністю банкрутства. Діагностика кризового стану підприємства розглядається як один з напрямів економічної діагностики та тісно пов'язана з діагностикою загрози банкрутства.
Сучасні моделі та методи діагностики кризи на вітчизняних підприємствах мають свої переваги і недоліки. При оцінці ефективності антикризового управління на вітчизняних підприємствах може використовуватись також система показників діагностики банкрутства підприємства У. Бівера. Така методика передбачає розрахунок п'яти фінансових показників: коефіцієнта Бівера, рентабельності активів, фінансового лівериджу, коефіцієнта покриття чистих активів оборотним капіталом, коефіцієнта покриття. У. Бівером розроблено критичні значення цих показників, які дозволяють діагностувати стійке фінансове становище, наявність загрози банкрутства за один та п'ять років до банкрутства, наведені в таблиці 2.
Проведено аналіз стану антикризового управління ПрАТ «Літинський молочний завод». ПрАТ «Літинський молочний завод» знаходиться а адресою: смт. Літин, вул. Ринкова, 33. Основним видом діяльності ПрАТ «Літинський молочний завод» є виробництво масла, сиру, сухого знежиреного молока; казеїну.
З таблиці 3 видно, що згідно із показниками У. Бівера на ПрАТ «Літинський молочний завод» наявні ознаки кризового фінансового стану та існує імовірність банкрутства. Така модель на відміну від попередніх, грунтується, в першу чергу не на показниках прибутку, а величині зобов'язань.
Отже, за моделями, які грунтуються в першу чергу на показниках прибутку, ПрАТ «Літинський молочний завод» не має ознак банкрутства, а за моделями, які грунтуються на таких показниках, як зобов'язання та рентабельність – наявні ознаки банкрутства. Хоча моделі оцінювання фінансового стану комплексно оцінюють фінансовий стан, проте за різними показниками. В цілому, ПрАТ «Літинський завод» не має ознак банкрутства, проте йому варто звернути увагу на структуру капіталу в частині зменшення зобов'язань та підвищувати ефективність господарської діяльності шляхом поліпшення політики формування доходів та управління витратами.
Таким чином, різні моделі показують реальні результати в умовах, для яких вони були розроблені. Для оптимального результату доцільним є виявлення ознак кризових явищ і вибір методики, яка міститиме ту групу показників, за якою підприємство має певні проблеми.
Отже, незважаючи на значну кількість методичних підходів до оцінювання ефективності антикризового управління, на сьогодні відсутня певна методика, яка була б універсальною для усіх підприємств. При виборі методик оцінки імовірності банкрутства фінансовим аналітикам варто зважати на наявні проблеми та використовувати декілька методик, які потребують узгодження для досягнення загального оптимуму механізму антикризового управління діяльністю підприємства.
Воронкова Т. Є. Формування системи антикризового управління підприємством у сучасних умовах господарювання // Економіка та держава, 2017. -№ 5. - С. 82-84
Анотація: Розглянуто основні проблеми формування системи антикризового управління підприємством у сучасних умовах господарювання. Проаналізовано позитивні та негативні аспекти методик аналізу фінансового стану підприємства. Виділ єно зовнішні та внутрішні чинники, що впливають на процес формування антикризової системи управління підприємством. Обгрунтовано ключові аспекти формування системи антикризового управління на підприємстві.
За проведеним аналізом наукових праць, які присвячені антикризовому управлінню, можна зробити висновок, що певного сталого тлумачення антикризового управління немає. На думку відомих вітчизняних науковців П. Покритана та О. Терещенка, антикризовий менеджмент можна прирівнювати до арбітражного, і з метою виконання заходів в межах цього менеджменту обираються уповноважені арбітражні керівники.
Формування системи антикризового управління підприємством, до якої входить як рання діагностика, так і мінімізація впливу кризових явищ, надасть можливість підприємству уникати кризових ситуацій на ранніх етапах їх виникнення, так само, як і збільшувати результативність своєї господарської діяльності.
Система антикризового управління підприємством передбачає наявність наступних підсистем:
– підсистему аналізу фінансової діяльності підприємства;
– підсистему аналізу та обрання оптимальної методики для проведення процедури діагностики кризового або передкризового стану підприємства;
– підсистему ранньої діагностики банкрутства підприємства;
підсистему аналізу проведених розрахунків та розробки рекомендацій щодо стабілізації фінансового стану підприємства та попередження процедури банкрутства з урахуванням здатності підприємства використовувати свій внутрішній потенціал.
Підсистема аналізу фінансової діяльності підприємства формується за рахунок систематизації вже відомих методик оцінки фінансового стану підприємства та адаптується до умов конкретного підприємства.
Підсистему аналізу та обрання оптимальної методики для проведення процедури діагностики кризового або передкризового стану підприємства доцільно формування з урахуванням виду діяльності підприємства. Застосування вітчизняних та закордонних методик аналізу фінансового стану підприємства та оцінювання ймовірності банкрутства потребує проведення попереднього аналізу. У результаті порівняння різноманітних методик можна зробити висновки про суперечність їх одна одній, і в силу цього, що при використанні різних методик, в розрахунках можна одержати зовсім протилежні результати відносно можливості банкрутства підприємства.
Підсистему ранньої діагностики банкрутства підприємства доцільно було б скласти із обраної саме для конкретного підприємства методики оцінки ймовірності настання банкрутства.
В управлінні підприємством, а особливо у антикризовому управлінні завжди існує ризик, адже соціально-економічна система розвивається циклічно, динамічно змінюється зовнішнє середовище, співвідношення керованих і некерованих процесів. Саме тому, можна виділити певні як зовнішні, так і внутрішні фактори, які визначають доцільність формування системи антикризового управління для конкретного підприємства.
Ключовими аспектами формування системи антикризового управління на підприємстві є наступні: вибір методики оцінки фінансового стану підприємства; вибір методики оцінки ймовірності банкрутства підприємства; проведення розрахунків за обраними методиками; аналіз результатів проведених розрахунків та обрання подальших дій — розробки заходів запобігання банкрутству підприємства та покращення його фінансового стану за рахунок повного використання потенціалу підприємства. При розробці системи антикризового управління підприємством потрібно враховувати те, що найбільш цінним для підприємства є людський капітал.
Проценко Я.В. Управління фінансовою стабільністю підприємств готельного господарства в умовах кризи // Формування ринкових відносин в Україні, 2016. -№ 9. - С. 110-115
Анотація: Присвячено висвітленню підходів до організації процесу управління фінансовою стабільністю підприємств гостинності. Означено складові механізму управління фінансовою стабільністю підприємств готельного господарств, фактори впливу на підприємство та його становище на ринку готельного бізнесу. Охарактеризовано послідовність, особливості проходження етапів, методи та функції управління фінансовою стабільністю підприємств індустрії гостинності.
У 201 5 році в Україні функціонувало понад 1 300 малих, середніх та великих суб'єктів готельного підприємництва, з яких значна їх частка – понад 50% – є збитковими. Негативна тенденція щодо незадовільних результатів діяльності підприємств готельного бізнесу продовжується і сьогодні. Означене вимагає від них застосування більш дієвих інструментів управління власною фінансовою стабільністю. Водночас, складність та високий рівень динаміки змін в сфері гостинності обумовлює необхідність проведення ґрунтовних методологічних досліджень з даної проблем Управління фінансовою діяльністю підприємств готельного господарства передбачає застосування широкого арсеналу засобів, методів та інструментів для досягнення стабільності їх діяльності.
В економічному значенні управління це – «свідомий цілеспрямований вплив з боку суб'єктів на економічні об'єкти, який здійснюється з метою спрямування їх дій та отримання бажаного результату». В цьому контексті управлінський процес в сфері готельного бізнесу являє собою дію суб'єкта управління (менеджмент підприємства) на об'єкт управління (готельне господарство) задля забезпечення спрямованості діяльності готелю відповідно до поставлених мети та завдань.
З позицій ресурсного підходу, управління – це діяльність з акумулювання та координації ресурсів підприємства. Фінансові ресурси забезпечують неперервність усіх процесів життєдіяльності підприємства, отже, їх достатність сприяє досягненню фінансової стабільності, що і є метою управління фінансовими ресурсами.
Останнім часом, в умовах кризи в Україні, в дослідженнях з питань управління фінансовою стабільністю підприємства все більше акцентується увага на впровадженні на підприємстві концепції антикризового управління. Це означає управління підприємством, спрямоване на попередження банкрутства, врахування негативного впливу чинників, що впливають на ефективність підприємницької діяльності, та їх долання. Економічна криза в Україні спричинила фінансово-економічні наслідки, які можна поділити на дві групи: ті, які відчувають усі суб'єкти незалежно від їх сфери господарювання, і ті, які визначають специфіку функціонування в нинішніх умовах підприємств готельного бізнесу.
До першої групи належать такі:
– неможливість отримання короткострокових кредитів на фінансування поточної діяльності, що спричинило значне зменшення оборотних коштів підприємства, призупинення впровадження технологічних та організаційних нововведень;
– порушення платіжних зобов'язань через нестабільність національної валюти та банківської системи в цілому;
– масовий перехід на неповний робочий день, відпустки за власний рахунок, скорочення робочих змін, оптимізація структури зайнятих працівників, тощо.
До другої групи ми віднесли такі прояви кризи, які передусім вразили підприємства готельного господарювання, а саме:
– скорочення обсягів виробництва та надання послуг гостинності через зменшення попиту з боку відповідних груп споживачів;
– невідповідність рівня сервісу потребам вимогливих клієнтів;
– переважна орієнтація національного туриста на сегмент дешевих готельних послуг;
– непередбаченість руху цін на ресурси, які забезпечують тепло в приміщеннях;
– витіснення національних готельєрів із сегмента надання дорогих готельних послуг зарубіжними світового рівня готелями.
Періодичність проведення управлінського тестування залежить від виявлених тенденцій зміни того або іншого параметру, а також від рівня відхилень від нього. Чим коротший проміжок часу між двома суміжними тестуваннями, тим вища ймовірність отримання достовірної оцінки.
Водночас, необхідно брати до уваги, що часті проведення управлінських тестувань потребують великих трансакційних витрат (фінансових і трудових). Тому, одним із показників необхідності проведення тестування факторів може виступати будь-яка із усталених ознак зниження того чи іншого показника, який впливає на фінансову стабільність готельного підприємства. Серед них, наприклад, можуть бути його негативна динаміка прибутковості, або ж рівня платоспроможності.
Отже, управління фінансовою стабільністю підприємств готельного господарства – це складний багатоступеневий процес, який передбачає оцінку факторів, які впливають на фінансовий стан підприємства, міру та рівень їх впливу, можливість зворотного зв'язку. Управлінське тестування факторів здійснюється в кілька етапів за різними методиками, вибір яких обумовлений специфікою діяльності підприємства готельного господарства, масштабами його діяльності, організаційною побудовою, доступу до фінансових ресурсів тощо. Оскільки управління фінансовою стабільністю підприємств готельного господарства є циклічним процесом, об'єктивно виникає потреба у постійному вдосконаленні підходів до покращення його результатів.
Замовити повніше сторінки з періодичних видань скористуйтесь послугою
|
||||||||||
| 49047, г.Днепропетровск, ул.Савченко,10 Тел./факс:(0562) 42-31-19 E-Mail: library@libr.dp.ua |
|
Copyright © 2000-2010 Дніпропетровська обласна універсальна наукова бібліотека |
| |