Рівень заробітної плати є показником добробуту суспільства, потужним інструментом підвищення рівня життя населення та продуктивності виробництва. Тому функції регулювання оплати праці покладено на державу. Вона здійснює регулювання заробітної плати шляхом установлення розміру мінімальної заробітної плати, інших державних норм і гарантій, а також через оподаткування доходів працівників. Головним завданням держави як представника інтересів суспільства є грамотна розробка концепції соціально-економічної політики і послідовне впровадження ефективного механізму оплати праці.

  Результати реформування української економіки свідчать про негативні наслідки фактичного виходу держави зі сфери регулювання відносин у сфері оплати праці, що поряд із лібералізацією цінової політики призводить до унеможливлення застосування ефективних механізмів зростання як доходів населення, так і заробітної плати працівників. Загальновідомо, що в Україні величина заробітної плати суттєво занижена. До того ж, доходи більшості працівників не залежать від кількісних і якісних показників їхньої праці, па першому місці стоїть місце роботи. Як економічна категорія заробітна плата не повною мірою виконує свої функції. Вона фактично перетворилась в один з варіантів соціальної допомоги, який мало залежить від результатів праці. Отже, слід констатувати, що розвиток економіки України відбувається в умовах, коли праця і заробітна плата продовжують посідати місце, не адекватне їхній ролі та значенню у функціонуванні економіки ринкового типу.

  Згідно статті І Закону України «Про оплату праці» заробітна плата — це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Або ж, заробітна плата — це ціна праці та плата за використання послуг праці. Проте незалежно від формулювання сутності заробітної плати всі науковці вважають, що вона повинна відбивати

існуючі в державі соціальні, економічні та виробничі відносини. В свою чергу такі відносини виявляються через функції заробітної плати. Різні автори називають від двох до десяти функцій заробітної плати, але більшість економістів виділяють такі функції заробітної плати:

1. Відтворювальна функція полягає у забезпеченні працівників та членів їх сімей необхідними життєвими благами для відтворення робочої сили, для відтворення поколінь.

2. Стимулююча або мотивуюча функція заробітної плати полягає у встановленні залежності її розміру від кількості й якості праці конкретного працівника, його трудового внеску в результати роботи підприємства.

3. Регулююча, або ресурсно-розмішувальна функція заробітної плати полягає в оптимізації розміщення робочої сили по регіонам, галузям господарства, підприємствами з урахуванням ринкової кон’юнктури.

4. Соціальна функція заробітної плати відображає міру живої праці при розподілі фонду споживання між найманим працівником і власником засобів виробництва.

5. Функція формування платоспроможного попиту населення. її призначення — узгодження платоспроможного попиту, під яким розуміємо форму виявлення потреб, забезпечених грошовими коштами покупців, з одного боку, і виробництва споживчих товарів — з іншого.

Ці функції заробітної плати тісно взаємозв’язані, і лише за їхньої сукупної наявності досягається ефективна організація заробітної плати. Протиставлення, а тим більше гіпертрофія будь-якої з них сприяє, як свідчить світовий, а тепер і вітчизняний досвід, кризовим явищам в економіці.

Сьогодні в Україні ні одна з вищеперерахованих функцій не виконується в повній мірі. Підтвердженням цього с безліч факторів.

  Наприклад, питома вага оплати праці в структурі грошових доходів населення України за роки незалежності значно скоротилась. Так якщо в 1991 році заробітна плата становила 71% всіх доходів населення, то на І квартал 2013 року на заробітну плату припадає лише 42,8%. Для порівняння, у більшості європейських країн частка заробітної плати сягає 60-65%. Така тенденція до зменшення частки заробітною плати в загальних доходах населення є негативною, так як саме заробітна плата повинна бути основним джерелом доходу. Завдяки цьому утворюється середній прошарок суспільства. Рівень заробітної плати істотно впливає на фізичний, психічний і моральний стан населення, визначає те, якою буде якість робочої сили у майбутньому.

Частка заробітної плати у собівартості українських товарів становить 6%, тоді як у країнах Західної Європи сягає аж 45%. Водночас розмір ВВП України менший за внутрішній валовий продукт середньої європейської країни лише в 4 рази, тоді як заробітна плата менша в середньому в 12,6 разів. Однією з причин малої частки зарплати в собівартості продукції є низький рівень доданої вартості, створюваної на українських підприємствах. Така проблема є найбільш характерною для експортної продукції хімічної та металургійної галузей. Якби Україна експортувала не сировину та напівфабрикати, а товари з глибшою переробкою, більшою була б і частка заробітної плати в собівартості.

  Ринковій економіці в цілому притаманна значна диференціація рівнів заробітної плати. Відмінності в розмірі оплати праці залежать від ряду факторів, серед яких необхідно назвати в першу чергу професійно- кваліфікаційні моменти: природні здібності людини (розумові та фізичні), рівень її підготовки та кваліфікації, сферу і галузь зайнятості, ступінь мобільності робочої сили (професійно-галузевої і територіальної). Але мають місце й фактори дискримінації в залежності від статі, віку, національності. На жаль, така дискримінація спостерігається і в Україні. Іншими видами диференціації заробітної плати є регіональна та галузева. Регіональна та галузева диференціації рівня оплати праці теж мають в Україні. Ці проблеми потребують вирішення.

Література: 

Ефективність системи управління підприємством: теоретико-методологічні аспекти та механізми реалізації [Текст] : монографія / Харків. ін-т фінансів ; за заг. ред. Г. О. Дорошенка. - Харків: НТМТ, 2014. - 424 с.  

Скачати повніше