|
|
Журнал был основан в Санкт-Петербурге в 1861 году и издаётся на протяжении уже полутора веков. «Вокруг света» публикует новые взгляды на известные исторические события, рассказы о знаменитых людях и их судьбах, информацию о научных и географических открытиях и технических достижениях. Большую часть материалов составляют репортажи, подготовленные специально для журнала.
Журнал землевладения, естественных наук, изобретений и наблюдений» появился в книжных магазинах Петербурга в декабре 1860 года с датой – «январь, 1861 года".
Первым издателем журнала «Вокруг Света» был Маврикий Осипович Вольф (1825-1883), человек, хорошо осведомленный о читательской среде того периода и заботящийся о просвещении русского народа.
1825-1915 годы.
Первым редактором журнала стал Павел Матвеевич Ольхин
Владея в совершенстве французским и немецким языками, практически все материалы для журнала и начавшего выходить в 1862 году приложения «Природа и Землеведение», он переводил сам. И, чтобы максимально достоверно и оперативно информировать читателя на основании материалов европейских изданий, переехал в Баварский Нюрнберг вместе со своей женой, которую обучил всем известным ему методам перевода.
Богатые библиотеки, Национальный музей и архивы способствовали совершенствованию Павла Матвеевича как переводчика и автора журнала. Редактор сформировал основной принцип нового журнала — показывать жизнь на планете глазами очевидца. Этому принципу «Вокруг Света» верен по сей день.
Возможно, сведений о существовании журнала «Вокруг Света» сегодня не было, если бы братья Михаил и Евгений Вернеры не взялись за возобновление выпуска издания в 1885 году. Журнал стал выходить в Москве под названием: «Вокруг Света. Журнал путешествий и приключений на суше и на море».
Образование братья получили за границей, что повлияло на их видение концепции журнала в целом, а в частности на его оформление – желание соответствовать европейским стандартам выражалось в стремлении придать изданию необычный вид.
С 1895 года четко прослеживается научность журнала, помимо рассказов, романов и путешествий много внимания стало уделяться флоре и фауне. Появляются рубрики, сменяющие друг друга: «Из области естествознания», «Из жизни растений», «География и этнография», «Астрономия и космография». Неизменной остаётся актуальность журнала – печатаются материалы на самые острые и интересные темы.
Например, журнал подробно освещает начавшееся освоение небесного пространства – на его страницах появляются материалы о новейшем изобретении – летательных аппаратах. Богатые библиотеки, Национальный музей и архивы способствовали совершенствованию Павла Матвеевича как переводчика и автора журнала. Редактор сформировал основной принцип нового журнала — показывать жизнь на планете глазами очевидца. Этому принципу «Вокруг Света» верен по сей день.
После начала репрессий и революционных восстаний журнал закрылся и не выпускался 10 лет.
И вот в 1927 году появилось сразу два издания. Одно выходило в Москве – «Вокруг Света. Путешествия, приключения на суше, на море и в воздухе», в качестве бесплатного приложения к «Всемирному следопыту»; выпускало его государственное акционерное издательское общество «Земля и фабрика». Другое - «Журнал сюжетной литературы, революционной романтики, научной фантастики, приключений, путешествий и открытий» - в Ленинграде, в издательстве «Красная газета».
Другое - «Журнал сюжетной литературы, революционной романтики, научной фантастики, приключений, путешествий и открытий» - в Ленинграде, в издательстве «Красная газета».
После начала Великой Отечественной Войны журнал не издавался 4 года и только в 1946 году издательство ЦК ВЛКСМ «Молодая гвардия» возобновило выход журнала под названием «Ежемесячный географический научно-популярный и литературно-художественный журнал «Вокруг Света».
Множество материалов было посвящено родной земле, а так же зарубежным странам. Не обходилась стороной и тема минувшей войны и её последствии.
В 1961 годужурналу исполнилось 100 лет.
На страницах журнала публикуются поздравления не только от постоянных читателей и верных соратников журнала, но и от вышестоящих инстанций, где сформулирована главная задача издания, по мнению главы ЦК Н.С.Хрущёва (1894 -1971): продвижение идей коммунизма в сознание советского народа и народов других государств.
В связи с чем все экспедиции и путешествия стали проводиться под эгидой распространения идеологии коммунизма. Результатом данной деятельности является награждение журнала в 1982 году Орденом Дружбы народов «За многолетнюю плодотворную работу по воспитанию у молодежи чувства любви к Родине и пропаганду идей социалистического интернационализма».
2001
Права на использование товарного знака приобретает предприниматель С. А. Васильев.
Этот период - переломный момент в современной истории журнала. Работа над изданием началась практически с нуля. В свет начал выходить обновленный журнал «Вокруг Света». Новый коллектив, создающий современный, яркий контент, глянцевая обложка, высокое качество издания.
В этот же период на Российском телевидении появилась еженедельная одноименная программа «Вокруг Света».
Сегодня журнал «Вокруг Света» впечатляет разнообразием рубрик и является несомненным лидером в своем тематическом классе. Издается ежемесячно тиражом 180 000 экземпляров. Количество полос от 192 до 216. С 2005 г. журнал выходит по лицензии в Украине, с 2008 г. в Республике Казахстан.
2011
Журналу «Вокруг Света» исполняется 150 лет.
Группу компаний «Вокруг Света» по праву можно назвать хранителем и продолжателем уникальной традиции журнального дела, остававшейся неразрывной на протяжении 150 лет.
«Тираж каждого номера проходит добровольную сертификацию в Национальной тиражной службе. По итогам ежегодного общероссийского конкурса «Тираж — рекорд года» Национальная тиражная служба трижды (в 2010, 2011 и 2012 годах) присуждала журналу звание победителя в номинации «Научно-популярное издание».
Выходит 12 номеров в год.
Журнал издаётся по лицензии местными издателями на Украине, в Казахстане (на русском языке) и в Болгарии (на болгарском). Тематикой статей являются география, путешествия, этнография, биология, астрономия, медицина, культура, история, биографии, кулинария.
Отдел периодики получает этот журнал с 1947 года.
С 2006 года виходит региональное издание «Вокруг света Украина».
Вашему вниманию предлагается статьи Александра Кармен «Камышовый народ уру?».
Дочитать статью Вы сможете по адресу:
г. Днепропетровск,
пр. К. Маркса, 18.
Отдел периодики ДОУНБ.
Страницы журнала : 1 |
|
|
На сторінці «Калейдоскопу періодики» в рубриці «Ретро» розповімо про історія створення Націона́льної акаде́мії нау́к Украї́ни (НАН України) та її друкованих видань.
Академія наук України — вища наукова установа України з самоврядною організацією.
Назва Академії неодноразово зазнавала змін. У 1918–1921 рр. вона іменувалася Українська академія наук (УАН), з 1921 по 1936 р. — Всеукраїнська академія наук (ВУАН), у 1936–1991 рр. — Академія наук Української РСР, з 1991 по 1993 р. — Академія наук України, а з 1994 р. — Національна академія наук України.
Ініціатива її заснування вийшла від Українського Наукового Товариства в Києві в квітні 1917 р., але датою заснування вважається 1918 рік. На пропозицію міністра освіти та мистецтва М. Василенка створили спеціальну комісію, яка від 9 липня до 17 вересня 1918 р. виробила законопроект про заснування УАН, затверджений гетьманом П.Скоропадським 14 листопада 1918 р. Її урочисте відкриття відбулося 24 листопада 1918 року.
Президію та перших академіків (по три на відділ) призначив уряд, у подальшому членів мали обирати ці академіки. На президента Академії Гетьман запросив М. Грушевського, але він відмовився. Установче спільне зібрання 27.11.1918 обрало президентом УАН професора В.Вернадського, а неодмінним секретарем — А.Кримського.
Гетьманський уряд виділив кошти для організації перших науково-дослідних кафедр, інститутів та інших установ академії. У перший рік діяльності Академія складалася з трьох наукових відділів — історико-філологічного, фізико-математичного і соціальних наук, які охоплювали 3 інститути, 15 комісій і національну бібліотеку.
Декретом від 14 червня 1921 р. Рада Народних Комісарів УСРР схвалила «Положення про Українську Академію наук», згідно з яким Академія визнавалася найвищою науковою державною установою республіки і підпорядковувалася наркомату освіти. Академію було перейменовано УАН на ВУАН (Всеукраїнська Академія Наук).
З 1930 р. виразно почався спад ВУАН у зв'язку з процесом Спілки Визволення України (СВУ). На поч. 1930-х pp. припинили своє існування всі серійні видання ВУАН у ділянці гуманітарних наук, а видані раніше були здебільше засуджені й вилучені з ужитку як «націоналістичні». Чимало важливих праць Академії, призначених до друку (або навіть уже надрукованих), знищено у першій половині 1930-х pp. Більшість установ ВУАН, очолюваних Михайлом Грушевським, на початку 1930-х років було ліквідовано, а його самого депортовано до Москви. У 1930–1931 рр. проведено «чистки» співробітників ВУАН, а також примусові збори з т. зв. «критикою й самокритикою» членів Академії. У 1930-х рр. репресовано понад 250 наукових співробітників ВУАН (у тому числі 22 академіки). Найбільше число репресованих було серед вчених гуманітарних дисциплін. Репресії тривали аж до початку Другої світової війни.
Під час Великої Вітчизняної війни інститути були евакуйовані в 1941 році. Більшість інститутів та Президія АН УРСР переїхали до Уфи, Інститут електрозварювання — до Нижнього Тагіла, інші установи — до Свердловська, Челябінська, Златоуста та інших міст СРСР. Зусилля академії були прямовані на подання допомоги фронту і тилу. Першочергове місце посіли наукові розробки в галузі оборонної промисловості, поліпшення методики лікування поранених тощо. Під керівництвом Є. О. Патона були розроблені і впроваджені в практику високоефективні методи зварювання металів під шаром флюсу. Під час війни широко впроваджувалась в лікувальну практику антиретикулярна цитотоксична сиворотка акад. О. О. Богомольця. Академік О. В. Палладін і його учні запропонували високоефективний кровоспинний препарат вікасол. За роботу в роки війни і цінні наукові досягнення багато вчених АН УРСР були удостоєні високих урядових нагород. Почесне звання Героя Соціалістичної Праці присвоєно президентові АН УРСР акад. О. О. Богомольцю і акад. АН УРСР Є. О. Патону. З осені 1943 року перебувала у Москві. Кількість наукових співробітників скоротилася утричі, але ядро кваліфікованих спеціалістів було збережене.
Німецькі окупанти заподіяли величезних збитків установам АН УРСР. Було знищено або вивезено цінностей АН УРСР на суму 150 млн крб., в тому числі бл. 1 млн книг і цілий ряд унікальних музейних експонатів. В березні 1944 почалась реевакуація АН УРСР інститутів до Києва.
У післявоєнні роки АН УРСР швидко розбудовувалася. До 1960 були створені 20 нових інститутів (всього існувало 44). В 1959 в установах академії працювало 11 790 співробітників, у тому числі 2226 наукових працівників, серед них 87 академіків, 121 член-кореспондент. В складі АН УРСР було п'ять відділів:
• Відділ суспільних наук,
• Відділ фізико-математичних наук,
• Відділ хімічних та геологічних наук
• Відділ біологічних наук
• Відділ технічних наук
З лютого 1962 року і до нині АН УРСР очолив фахівець з електрозварювання Борис Патон. У 1963 році АН УРСР реорганізовано за зразком АН СРСР, тобто поділено на три великі секції: фізико-технічних і математичних наук, хіміко-технологічних і біологічних наук, суспільних наук. Від 11 квітня 1963 року АН УРСР (як і всі інші академії національних республік) була підпорядкована АН СРСР, тобто стала філією російської академії під назвою всесоюзної. У ці десятиліття найбільш прискореними темпами розвивалися технічні інститути. З 1970 років в АН УРСР почали створюватися науково-технічні комплекси, які складалися з інститутів, конструкторських бюро, дослідних виробництв і заводів. У 1962 Обчислювальний центр було перетворено на Інститут кібернетики. Незабаром він завоював провідне становище в СРСР в галузі створення автоматизованих систем управління виробництвом. У Фізико-технічному інституті споруджено найбільший в Європі лінійний прискорювач електронів. У матеріалознавчих інститутах успішно розроблялися технологічні процеси, які давали можливість по-новому спрямувати розвиток цілих галузей економіки. Вагомі наукові результати одержано в інститутах хімії та хімічної технології, біохімії, фізіології і теоретичної медицини, загальної біології.
Після досягнення незалежності НАН України вперше стала справді самоврядною організацією з правами власності на матеріальну базу, якою вона користувалася. Перед вченими, особливо в галузі гуманітарних наук, розкрилися великі перспективи творчої праці. Юристи, історики, соціологи, економісти взяли активну участь у процесах державотворення. Якісно поліпшилися умови спілкування вчених із колегами за кордоном.
Академія нині налічує 173 наукові інститути та установи, де працює більше 43 тисяч співробітників, з них понад 10 тисяч докторів і кандидатів наук. У складі Академії 478 академіків і членів-кореспондентів.
На сьогонішній день НАН України складається з шести регіональних центрів:
• Західний науковий центр. Місце перебування керівництва — м.Львів, налічує 18 установ.
• Північно-східний. Місце перебування керівництва — м. Харків, налічує 17 установ.
• Донецький науковий центр. Місце перебування керівництва — м. Донецьк, налічує 9 установ.
• Кримський науковий центр. Місце перебування керівництва — м. Сімферополь, налічує 8 установ.
• Придніпровський науковий центр. Місце перебування керівництва — м. Дніпропетровськ, налічує 7 установ
• Південний науковий центр. Місце перебування керівництва — м. Одеса, налічує 7 установ. Установи, розташовані в Києві (108 установ), не входять до жодного з регіональних центрів.
У Національній академії наук діють три секції, що об'єднують 14 відділень наук:
• математики;
• інформатики;
• механіки;
• фізики і астрономії;
• наук про Землю;
• фізико-технічних проблем матеріалознавства;
• фізико-технічних проблем енергетики;
• ядерної фізики та енергетики;
• хімії;
• біохімії, фізіології і молекулярної біології;
• загальної біології;
• економіки;
• історії, філософії та права;
• літератури, мови та мистецтвознавства.
Основною ланкою структури НАН України є науково-дослідні інститути та прирівняні до них інші наукові установи. Вони діють на підставі власних статутів, затверджених і зареєстрованих у НАН України.
Дослідно-виробнича та конструкторська база Академії охоплює дослідні підприємства, конструкторсько-технологічні організації, інженерні та обчислювальні центри. При установах НАН України функціонують малі та спільні підприємства, які сприяють комерціалізації результатів наукових досліджень. За активної участі установ НАН України працюють 8 технопарків, на які законодавчо поширено спеціальний режим інноваційної та інвестиційної діяльності.
До структури Академії входить Національна бібліотека України імені В.І.Вернадського, яка є депозитарієм ООН і фонди якої містять близько 15 млн одиниць зберігання, та Львівська національна наукова бібліотека України імені В. Стефаника. Академія має видавництва «Наукова думка» і «Академперіодика».
Основні досягнення
НАН України стала одним з визначних наукових центрів, збагативши вітчизняну і світову науку цінними відкриттями й винаходами. Так, вчені-фізики здійснили ряд важливих досліджень в галузі теоретичної фізики, зокрема ядерної фізики, в галузі вивчення напівпровідників (германійові діоди і тріоди). Широко відомі праці О. І. Лейпунського в галузі фізики ядра. Праці М. М. Крилова і М. М. Боголюбова та їхніх учнів є видатним вкладом в галузі дослідження наближених методів математичного аналізу і теорії динамічних систем. Українські математики створили новий відділ математичної фізики — нелінійну механіку. Значним вкладом в науку є праці Г. Ф. Проскури з аерогідродинаміки та дослідження М. О. Лаврентьєва з геометричної теорії функцій комплексної змінної та її застосування до гідродинаміки й аеродинаміки. В Інституті електротехніки академії вперше в СРСР була створена мала електронна обчислювальна машина, яка стала прототипом великої обчислювальної машини, створеної в АН СРСР.
Вчені АН УРСР мають досягнення в галузі генерування надвисоких частот сантиметрового і міліметрового діапазонів радіохвиль, що знайшли широке застосування в новітній техніці. Здійснено важливі дослідження по вивченню поширення радіохвиль ультракороткохвильового діапазону в топосфері. В Інституті фізичної хімії ім. Л. В. Писаржевського вперше в СРСР здійснені дослідження із застосування важкого ізотопу азоту для вивчення механізму хімічних процесів. 1934 в цьому інституті вперше в СРСР було одержано важку воду, що стало початком розвитку науки про стабільні ізотопи в Радянському Союзі. Видатні відкриття належать вченим АН УРСР в галузі органічної хімії, зокрема органічного синтезу (ненасичених спиртів, ціанінових барвників тощо). В Інституті органічної хімії АН УРСР синтезовано високоефективний антибіотик саназин, який широко використовується медициною СРСР для лікування туберкульозу очей, кісткового туберкульозу та ін. захворювань.
У післявоєнні роки вчені АН УРСР добилися значних успіхів у винайденні легуючих кольорових і рідких елементів. Створено ефективні й економічні технологічні схеми одержання з руд титану, цирконію та інших рідкісних металів. На основі розроблених АН УРСР даних на території республіки було виявлено нові родовища корисних копалин (вугілля, залізних руд, рідкісних металів, нафти тощо). Українські геологи внесли значний вклад у справу розширення меж видобутку корисних копалин Донецького басейну.
Зусиллями вчених АН УРСР розв'язано ряд важливих проблем автоматизації виробничих процесів, розроблено методи розрахунку машин на міцність, створено нові досконалі машини і механізми. Загальнонародне визнання здобула наукова діяльність Є. О. Патона, який зробив великий вклад у рад. мостобудування та автоматичне електрозварювання. В Інституті електрозварювання ім. Є. О. Патона АН УРСР розроблено теорію зварювання та апаратуру для автоматичного і напівавтоматичного зварювання під флюсом для потреб машинобудування, суднобудування, апаратобудування і багатьох ін. галузей промисловості. Розроблені колективом інституту і удостоєні в 1958 Ленінської премії метод і апаратура електрошлакового зварювання металу великої товщини широко впроваджені на багатьох заводах важкого машинобудування. Дослідження проблем порошкової металургії дозволило створити ряд металокерамічних виробів, які знайшли застосування в радіотехнічній промисловості і будівництві енергетичних систем. Інститут чорної металургії АН УРСР успішно досліджує питання інтенсифікації металург. процесів, розробляє нові й удосконалює існуючі процеси, а Інститут гірничої справи у творчій співдружності з працівниками виробництва створив гірничий комбайн для розробки слабких порід марганцьоворудних і буровугільних родовищ, а також оригінальний прилад — метангазоаналізатор безперервної дії Успішно впроваджуються в практику гідробудівництва розроблені науковими працівниками Інституту гідрології і гідротехніки нові методи будівництва гребель з кам'яного накиду.
Великими тиражами видано в Україні монографічні наукові праці з питань історії українського народу, з проблем українського літературознавства, фольклору та мистецтвознавства. Вчені Академії наук УРСР розв'язали ряд практичних і теоретичних наукових питань в галузі історії, зокрема створено двотомний курс історії Української РСР. В Інституті літератури АН УРСР створено курс історії української літератури, видано твори класиків української літератури (Т. Шевченка, І. Франка, П. Мирного, Лесі Українки, П. Грабовського та ін.). Вчені Інституту мовознавства видали монографії про походження української мови, курс сучасної української літературної мови та її історії, ряд словників та ін.
Одне з видань АН України журнал під назвою «Вісті ВУАН» заснований у 1928 р. У 1947 р. назву видання змінено на «Вісник Академії наук Української РСР».
З 2010 р. дизайн «Вісника НАН України» було змінено. Нове оформлення було розроблене видавничим домом «Академперіодика» з урахуванням традицій видання.
Періодичність 12 разів на рік.
Мова видання: українська, англійська.
Відділ періодики отримує це видання з 1947 року.
Вашої уваги пропонується стаття М.М. Підоплічки та Білай В.Й. «Деякі наслідки та дальші завдання дослідження мікрофлори зерна хлібних злаків».
До Ознайомитись з представленим та іншими номерами журналу можна за адресою:
м. Дніпропетровськ,
пр. К. Маркса, 18.
Відділ періодики ДОУНБ.
Страницы журнала : 1 2 |
