Простежено основні етапи процесу вшанування історичної пам’яті Тараса Шевченка на Придніпров’ї , показано різноманітні форми та методи у справі збереження історичної пам’яті про Тараса Шевченка серед різних верств містян та селян...
Досліджено листи примусових робітників, що зберігаються у Державному архіві Дніпропетровської області та визначено їх інформативний потенціал. З’ясовано умови та правила листування примусових робітників із рідними. Виявлено географію розміщення остарбайтерів у Третьому райху та населені пункти, до яких потрапили «східні робітники». Листи відображають особливості німецької офіційної політики щодо примусових робітників у відповідний проміжок часу.
// Український історичний журнал [Електронний ресурс]. - 2023. -№ 2. - С. 79-95( 31.07.2023 )
Йдеться про те, що національний міф Шевченка мав у Катеринославі нелінійний шлях становлення та розвитку. Виникнувши у публічному просторі у середині 1880-х рр., він циркулював у вузькому колі місцевої інтелігенції (І. Манжура, М. Биков), якій належить спроба закріплення його в місті. Однак на початку 1900-х рр. унаслідок прискореної модернізації в Катеринославі постало нове інституційне та кадрове середовище. Новими «публічними агентами» шевченківського дискурсу стали гуманітарії-представники «кадрового імпорту», прихильні до української ідеї (Д. Яворницький, А. Синявський). Діючи як у рамках громадських, так й офіційних організацій, вони просували національний міф Шевченка. Продуктом засвоєння цього міфу, з одного боку, стала його інструменталізація різними ідеологічними групами, з іншого - процес кристалізації національної ідентичності та самоідентифікації.
Йдеться про комсомольську та партійну кар'єру чиновників Дніпропетровщини та їх реакцію на «Лист творчої молоді Дніпропетровського»,написаний у серпні 1968 року.
Як зустріло наше місто кінематограф? Як проходив перший кіносеанс у Катеринославі? Які фільми дивилися городяни 125 років тому? Яким фільмам надавали перевагу й чому? Якою була реклама кінофільмів? Які кінофільми дивилися під час революції?
19 лютого виповнюється 115 років з дня народження Михайла Шатрова (Михайла Олександровича Штейна). Спеціально до ювілейної дати Міський сайт пропонує розповідь про Михайла Штейна – Шатрова.
Подано текст листа родичів в'язнів, засуджених за віру в СРСР - Генеральному секретарю ООН У - Тану. Є інформація про табір у Дніпропетровській області на стор. 71
Йдеться про умови утримання політв'язнів у радянськіх таборах. На стор.79-80 є інформація про дніпропетровського дисидента Данила ШУМУКА. (у 1956 р. Д. Шумук під тиском КДБ був змушений переїхати разом із сім'єю на проживання до Дніпропетровської області.
Опубліковано Лист творчої молоді Дніпропетровська — звернення-протест патріотичних дніпропетровців до керівництва УРСР, викликаний погромницькою кампанією проти роману Олеся Гончара «Собор» та русифікації навчальних закладів Придніпров'я. Написаний у серпні 1968 року. Ідея написання колективного листа-протесту виникла після того, як партійна преса провела нищівну кампанію проти роману Олеся Гончара «Собор», опублікованого у № 1 журналу «Вітчизна» за 1968 р. Автори «Листа» — поет Іван Сокульський та журналіст Михайло Скорик — вирішили звернутися до ЦК КПУ. Написаний у серпні 1968 р., документ адресувався голові Ради міністрів УРСР Володимиру Щербицькому, кандидатові в члени Політбюро ЦК КПУ Федору Овчаренку та секретареві Спілки письменників України Дмитру Павличку.
10 лютого 1969 на Хрещатику, в столиці України, пробував спалити себе Микола Береславський, колишній вояк УПА, 1924 року народження, батько трьох дітей. Півсля звільнення жив у Дніпропетровську.
Йдеться про книгу оповідань біографічного жанру про життя історика Запорізької Січі Дмитра Івановича Яворницького: "В пошуках скарбів", автор цієї книги-український письменник, краєзнавець - Шаповал Іван Максимович. Розглянуто фальсифікація української історії та радянська цензура.
АНД район відомий тим, що складається з більше ніж десяти історичних поселень XVI-XIX століть, серед яких Кам’янка, Ломівка, Березанівка, Амур, Нижньодніпровськ, Мануйлівка та інші.
Земля нашого міста таїть у собі безліч давніх артефактів. Як показує практика, такі знахідки можна зробити практично у будь-якому районі Дніпра. Особливо якщо це старий район міста.
Сліди старого міста не припиняє вивчати дослідниця історії Дніпра, творець та адміністратор гурту «Історія у фотографіях. Катеринослав-Дніпропетровськ», чудово відома читачам нашого сайту Олена Присягіна. Цього разу вона вивчила напівзруйнований старовинний особняк на вулиці Столярова (Фабричній), 9.
Рец. на: Дмитрівка: від заснування до сьогодення: рекоменд. бібліограф. покажчик [авт.-упоряд. А. Л. Залєвська, І. О. Кочергін; ред. І. С. Голуб. - Дніпро: Дніпропетров. обл. універсал. наук. б-ка ім. Первоучителів слов’янських Кирила і Мефодія, 2022 - 54 с-
Скільки років будували Кайдацький міст? Як виникла власне ідея цього мосту і яке вона має історичне підґрунтя? Хто проектував і будував мостовий перехід? Які особливості мосту серед інших мостів Дніпра?
На ці питання відповість давній друг Міського сайту, кандидат історичних наук, завідуючий відділом Дніпропетровського Національного історичного музею імені Д. Яворницького Максим Едуардович КАВУН.
Дмитро Мізко – перший директор першої гімназії Катеринослава та одночасно «директор училищ» всієї тодішньої губернії. Говорячи сучасною мовою, перший голова управління освіти краю
3 листопада відійшов у кращий світ Олександр Леонідович Макаров - заступник генерального конструктора з питань створення і експлуатації космічних апаратів, супутникових систем ДП «КБ «Південне».
Розповідається про перший стаціонарний кам’яний Зимовий театр. Хто й як ініціював відкриття першого кам’яного театру в Катеринославі? Хто був власником будівлі першого театру? Як проходило відкриття Зимового театру та які спектаклі були першими? Скільки проіснував цей перший театр та що нагадує про нього сьогодні?
Конкурс щорічний. Його провели вже дев’ятнадцятий раз. Аби сприяти поширенню ідей гуманізму і толерантності. Залучили школярів, студентську молодь, викладачів.
Встановлені біографії медичного персоналу Ігренської психіатричної лікарні за матеріалами архівно-кримінальних справ про знищення пацієнтів Ігріньської психіатричної лікарні м. Дніпропетровськ під час німецької окупації.
// Україна модерна. -2020. -№28. - С. 255-284( 01.10.2022 )
Розповідається про судові процеси над медичними працівниками психіятричних лікарень, зокрема про знищення пацієнтів Ігріньської психіатричної лікарні м. Дніпропетровськ під час німецької окупації.
«Голокост на Дніпропетровщині». Виставка із такою назвою запрацювала в обласному центрі. На ній представлені оригінали і копії архівних справ та газет 1941 – 1943 років. Кожен документ – свідчення військових злочинів гітлерівців, масових вбивств та утисків євреїв.
Розповідається про Єпископа Феодосія (Макаревський) що був одним із найбільш яскравих діячів духовної історії нашого краю XIX століття. Він поєднав у собі якості здібного адміністратора-керівника православної єпархії з гігантськими за обсягом дослідженнями історії місцевого краю.
Хто автор сучасного пам'ятника Лазарю Глобі? Коли і як було відкрито цей пам'ятник? Коли помер та де похований козак Лазар Глоба? Скільки пам'ятників йому існували на території парку? Як виглядав і куди зник перший пам'ятник Глобі? Сучасний пам'ятник знаходиться на могилі козака чи ні?
Мало хто із сучасних жителів Дніпра знає про те, що 60 років тому незвичайна зоозона з досить великими тваринами (наприклад, живим ведмедем) була у дніпропетровської середньої школи №100.
Прекрасну старовинну веранду (про існування якої знає не багато хто) на вулиці Січових стрільців виявила відома дослідниця історії нашого міста Олена Присягіна.
Про це зараз мало хто знає, але в роки Першої Світової наше місто та Катеринославська губернія теж були базовими центрами прийому та розміщення тисяч людей, які втекли від жахів війни.
Описано історію Першого металургійного заводу Катеринослава, заснованого190 років тому - Чугунно-медно-ливарного і механичного заводу нащ.. Заславских. Також розповідається про спадкоємиц. заводу – революціонерку Людмилу Сталь.
// Історична правда. -2021.-12 серпня( 12.08.2022 )
Розповідається про кримінальну ситуаціїю в місті Катеринославі у 1915-1916 роках та ліквідацію місцевою поліцією організованої групи катеринославських нальотчиків.
Розповідається про видатного діяча медичної служби Катеринослава XIX століття, головного лікаря «Богоугодних закладів» (обласна лікарня імені Мечникова) Павла Бойченка.
Розповідається про видатного діяча медичної служби Катеринослава XIX століття, головного лікаря «Богоугодних закладів» (обласна лікарня імені Мечникова) Павла Бойченка.
Цей фотоальбом «Архітектура житлового масиву Перемога» у 1981 році був створений у єдиному екземплярі та, очевидно, готувався до якоїсь виставки чи конкурсу
У Дніпровській бібліотеці української діаспори відбулася чергова найцікавіша лекція краєзнавця, історика, журналіста, письменника Миколи Чабана.
Вона була присвячена глибоким історичним та культурним зв'язкам між нашим містом та прекрасним Маріуполем, перетвореним рашистами на місто-примару.
Колекція оригінальних історичних документів купецької сім'ї Катеринослава відображає багато питань соціального, економічного та культурного розвитку нашого міста.
// Український історичний журнал .-Київ, 2022. -№ 3. - С. 59-80( 01.07.2022 )
З’ясувано кількісний, майновий, соціальний й етнічний склад фабрикантів та заводчиків Півдня України наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст., висвітлно основні ділянки їхніх ділових інтересів і рівень прибутковості закладів, а також місце та роль жіноцтва у підприємницьких практиках модерного часу.
Чому трамвай з'явився у нашому місті так рано? Хто фінансував будівництво і хто був власником трамваю? Як надалі розвивався трамвайний рух у Катеринославі? Які нові маршрути додалися у радянський період? Які маршрути найдавніші, а які наймолодші?
Унікальна будівля у Дніпропетровську, відома історикам, архітекторам, краєзнавцям як «Будинок Непокойчицького», розташована на вулиці Шевченка, 33, руйнується на очах.
Как связан архитектор Петр Фетисов с нашим городом? Почему биография архитектора похожа на авантюрный роман? Какую «вторую жизнь» и где вел архитектор? В каких городах он проявил себя? Как он проектировал «Украинский дом» в Екатеринославе? Как сложилась судьба талантливого зодчего и где он похоронен?
135 лет назад, 21 мая (9 мая по старому стилю) 1887 года, город на Днепре отметил первый День города, приуроченный к празднованию 100-летнего юбилея (от основания города на правом берегу Днепра).
Представлено фотографии здания-памятника – Днепровского Дома органной и камерной музыки, который немногим более века назад был построен как Свято-Николаевский храм .
Розповідається про новий проект зі створення панорам інтер'єрів найзнаковіших будівель-пам'ятників Дніпра. І першим увічненим у цьому проекті об'єктом стала будівля колишнього Англійського клубу.
Рассказывается о творческом наследии замечательного фотографа и кинооператора А. Ковальчука, который оставил сотни прекрасных фотографий нашего города довоенного и послевоенного периодов
Про можливість зберегти та реставрувати один із дерев'яних будинків, що збереглися до наших днів у Дніпрі. Також представлена інформація про історію та долю цього будинку
Розкрито основні віхи життєвого та творчого шляху, узагальнено найвагоміші наукові здобутки талановитого вченого-селекціонера, одного із організаторів вітчизняного галузевого дослідництва та вищої фахової сільськогосподарської освіти В. В. Таланова.
Досліджено освітню політику держави в національних районах у Катеринославській губернії, пізніше – Дніпропетровській області, регіоні, з найбільшою в республіці концентрацією національних утворень. Методи дослідження: історико-генетичний, історико-порівняльний та історико-системний. Основні результати. Проаналізовано освітню політику Радянської влади у всіх національних районах регіону
У числі інших питань досліджується питання, які до «звичайної» статистики вже не належать: в якому ступені стан українськомовної преси в УРСР (у тому числі у Дніпропетровської області) відповідає або не відповідає аритметичній силі українства?
// Вісник Книжкової палати. - 2021. - N 9. - С. 44-49( 01.02.2022 )
Досліджено читацьке дозвілля пересічного городянина під час нацистської окупації України. Схарактеризовано уявлення про окупаційну міську бібліотечну мережу в зоні цивільної адміністрації, умови та режим роботи закладів, специфіку показників бібліотечного обслуговування, штат працівників. Докладно розглянуто комерційний складник діяльності масових бібліотек, що становив вагоме підгрунтя для успішного функціонування.
// Вісник Книжкової палати. - 2021. - N 9. - С. 30-43 : фото. - Библиогр. в конце ст.( 01.02.2022 )
Представлен контент-аналіз літературних журналів та альманахів, що виходили впродовж 1954-1959 рр. у регіональних осередках Спілки письменників України. Досліджено регіональні періодичні видання, що зберігаються у фондах Державного архіву друку Книжкової палати України, зокрема часопис "Вогні Придніпров'я" ...
// Грані.-Дніпропетровськ, 2022. -№ 1. - С. 27-32( 01.01.2022 )
Мета дослідження – виявлення та вивчення свідчень очевидців голоду 1932–1933 рр. в Україні, оприлюднених на судовому процесі, ініційованому колишнім радянським чиновником, інженером-неповерненцем Віктором Кравченком, що відбувся в Парижі 1949 р.
Метою дослідження є вивчення місця та ролі основних груп буржуазії в розвитку товарно-грошових відносин у різних секторах народного господарства Півдня України, зокрема Катеринославської губернії.
// Архіви України. - 2022. -№ 1. - С. 61-78( 01.01.2022 )
Йдеться про презентацію процесу становлення й еволюції архівної культури Катеринослава ХІХ – початку ХХ ст. у контексті ґенези регіональної історичної культури та формування міського духовно-культурного ландшафту.
Пам'ятник на честь бійців, які віддали своє життя в боротьбі проти російської агресії на сході України, відкрили на Дніпропетровщині в Новомосковську поруч із міським історико-краєзнавчим музеєм імені Петра Калнишевського.
// Голос України. - 2021. -№ 175(15.09). - С. 4( 15.09.2021 )
У Києві та Нікополі відбулися заходи, присвячені дню пам’яті відомого археолога Бориса Мозолевського, який відійшов у вічність 13 вересня 1993-го.. Також цього року навесні громадськість відзначала 85 років від дня народження історика, а влітку — 50 років з часу відкриття ним скіфської золотої пекторалі, що стала «знахідкою століття».
// Архіви України. - 2019. -№ 4. - С. 158-167( 01.09.2021 )
Здійснено аналіз документів та друкованих матеріалів особового фонду академіка Л. В. Писаржевського, що зберігається в Державному архіві Дніпропетровської області. Документи розкривають багатогранну особистість видатного вченого, педагога, організатора, популяризатора науки.
// Голос України. - 2021. -№ 143(31.07). - С. 1, 7( 31.07.2021 )
Розповідається про історію знахідки Скіфської пекторалі та про археолога Б.Мозолевського. Згадано про невідомі факти, що допомогають зрозуміти сюжет пекторалі.
// Голос України. - 2021. - № 57(27.03). - С. 10( 27.03.2021 )
У 2021-му виповнилося 85 літ від дня народження Бориса Мозолевського. Й у цьому ж році минає 50 років з дня, коли Борис Мозолевський знайшов артефакт, що є археологічним символом України, — золоту скіфську пектораль.
Публікуються комплекси «скарби» кам’яних ливарних форм доби пізньої бронзи, виявлених у 2017—2018 рр. коло селища Токівське на Дніпропетровщині. Дається опис як самих матриць, так і предметів, які відливалися в них. На основі типології останніх робиться висновок про датування знайдених комплексів.
// Український історичний журнал, 2020. -№ 6. - С. 57-68( 01.02.2021 )
Пропонується огляд історії в певному сенсі виняткової установи у системі судових органів останньої чверті ХVІІІ – першої половини ХІХ ст. – Катеринославського совісного суду.
// Український історичний журнал. - 2021. -№ 1. - С. 170-182( 01.01.2021 )
Висвітлено трансформації світогляду й діяльності Л.Жебуньова – одного з найактивніших діячів українського національного руху двох перших десятиліть ХХ ст., який народився на Катеринославщині.
// Українське слово. - 2020. -№ 43/44. - С. 9( 24.11.2020 )
8 листопада виповнилося 165 років від дня народження україн-ського історика, археолога, літо-писця козацтва Дмитра Івановича Яворницького (8. 11. 1855 - 5. 8. 1940).
// Український історичний журнал. - 2020. -№ 3. - С. 199-213( 01.11.2020 )
Записки історико-краєзнавчого характеру авторства молодого В.Вернадського – це результат його поїздки в 1884 і 1885 рр. до Новомосковського повіту Катеринославської ґубернії.
Артем КОСТЮК— автор та керівник проекту «Metro.dp.ua — сайт Дніпровського метрополітену». У 2016 створив авторський блог, присвячений вивченню історії Дніпра.
// КП в Украине. - 2020. -№ 95/98. - С. 11( 09.07.2020 )
2 июля - годовщина одной из самых масштабных катастроф Украины.
В жаркий июльский вечер 1996 года диспетчеру скорой помощи города Днепродзержинска (ныне Каменское) поступило сообщение: на перекрестке с улицей Чапаева перевернулся трамвай, больше сотни пострадавших.
// Український історичний журнал. - 2020. -1. - С. 45-62( 01.03.2020 )
Автори статті дослідили, що пореформена доба спричинила відчутні зміни в житті робітників Катеринославської ґубернії, вплинула на їхні погляди та поведінкові реалії. Органічною складовою історії повсякдення пролетарів була культура розваг. У зв’язку з цим виокремлено основні форми проведення вільного часу металургами та гірниками краю. З’ясовано, що типовим тут було вживання горілчаних напоїв, азартні ігри, а також балачки в товариському колі. Проводити вільний час іншим чином (поза кабаками) в більшості робітників не було бажання, а часто й реальної можливості. Водночас спостерігалася тенденція до розмаїття відпочинку трудящих, рівень культурного розвитку яких, і перш за все металістів, поступово зростав. Наголошено, що серед письменних робітників Катеринославщини у вільний від праці час досить популярним ставало читання книжок та періодичної преси. Поступово збільшувалося й число трударів, які відвідували кіносеанси або публічні лекції. Визначено, що робітництво краю на початку ХХ ст. здебільшого не сприймало себе як складову тогочасного соціуму, а навпаки, перш за все як силу, котра йому активно протистояла.
// Слово і час. - 2019. -№ 10. - С. 22-36( 01.02.2020 )
У статті аналізуються щоденникові записи відомого українського письменника, художника, політичного діяча Володимира Винниченка (1880 – 1951), що висвітлюють початок Першої світової війни. Предмет розгляду – специфіка авторського осмислення масового травматичного досвіду перших днів війни, пережитих письменником у Катеринославі (нині Дніпро).
Продовження статті. Початок у №1.
Досліджено становлення та розвиток провідних публічних бібліотек губернських міст на території України у XIX - на початку XX ст., чинники, умови й основні етапи їхньої еволюції. ... Представлено частина статті, де йдеться про Катеринославську публічну бібліотеку.
Як усе зростало і будувалося, ким були і чим жили різні покоління містян, хочуть показати за допомогою інтерактивних інсталяцій, доповненої реальності та предметів, до яких можна буде доторкнутися
// Український історичний журнал.- 2019. -№ 5. - С. 225-228( 01.01.2020 )
Інформація про 5 наукову конференцію "Пам’ять про Другу світову війну в Німеччині та Україні після 1945 р.", яка відбулася у Дніпрі 5-6 вересня 2019 р.
Досліджено становлення та розвиток провідних публічних бібліотек губернських міст на території України у XIX - на початку XX ст., чинники, умови й основні етапи їхньої еволюції. ... Представлено частина статті, де йдеться про Катеринославську публічеу бібліотеку.
// Бібліотечний форум: історія, теорія і практика. - 2020. -№ 1. - С. 45-52( 01.01.2020 )
Досліджено становлення та розвиток провідних публічних бібліотек губернських міст на території України у XIX - на початку XX ст., чинники, умови й основні етапи їхньої еволюції.
У статті на прикладі Катеринославщини, як одного з найбільших регіонів України, розглядають¬ся витоки, динаміка та деякі місцеві особливості репресивної політики і практики більшовиків щодо своїх колишніх однопартійців й соратників у боротьбі із царським самодержавством – соціал-демо-кратів (меншовиків) – на початку 1920-х рр.
Розповідається про нову книжку Григорія Гусейнова і долю останнього хівинського хана Сєїда Абдулли — Абдурасулом Мадіярова, який мешкав у Кривому Розі.
Усвідомлення штучності походження певних рис, носіями яких ми стали внаслідок трагічного минулого, дає нам внутрішній дозвіл на перетворення — поштовх до особистісного зростання.
О своих украинских родственниках 36-летняя француженка Элоди узнала буквально недавно - среди вещей бабушки Марии, которой уже нет в живых, обнаружились фотографии ее родных братьев: Петра, Андрея и Ивана Ченакал из Днепра. Долгие годы Мария хранила фото, но с родственниками не общалась - не хотела подвергать судьбу близких опасности.
// Голос України. - 2019. -№ 92. - С. 10( 18.05.2019 )
Його героїчний вчинок послужив порухом для борців за національне відродження і свободу народів. Протестуючи проти радянської окупації Чехословаччини, цей подвиг повторив у січні 1969-го 20-річний студент Ян Палах на Вацлавській площі у Празі.
У Дніпровському метрополітені запустили просвітницький проект «Поїзд української ідентичності», ініційований Національним музеєм «Меморіал жертв Голодомору». Музейні працівники втілили його в життя спільно з комунальним підприємством «Дніпровський метрополітен».
В Днепре создали путеводитель по объектам советского наследия. Его разработкой занималась исследовательница Татьяна Журий. Он представляет собой онлайн-карту, на которую нанесли 142 архитектурных объекта прошлого века
У статті розглядаються різні версії історичної інтерпретації відомого давньоруського поселення Огрінь 8, яке досліджувалося археологічною експедицією НаУКМА в липні 2018 р. у м. Дніпро.
...криворожские краеведы и историки решили не упускать возможность присоединиться к передатированию наравне с Днепром и Павлоградом, о которых Вятрович заявил в числе первых.
// КП в Украине. - 2019. -№ 38. - С. 4( 13.03.2019 )
Украинский институт национальной памяти планирует разработать законопроект, в рамках которого будут пересмотрены даты основания городов, официально ведущие свое летоисчисление со времен Екатерины ІІ.
// Україна молода. - 2019. -№ 16. - С. 12-13( 12.02.2019 )
У Музеї шістдесятництва завершилася виставка з промовистою назвою «Каральна психіатрія. Погляд з України», яка розповідає про частину українських політв’язнів (а їх в УРСР налічувалося 3-4 тисячі) — психічно здорових людей, котрих за радянських часів намагалися «вилікувати» від «загостреного почуття справедливості» та любові до свого народу, запроторюючи в тюрми та «психушки» по всьому Союзу, в тому числі у м. Дніпропетровськ
// Слово Просвіти. - 2019. -№ 4. - С. 10( 01.01.2019 )
У межах Науково-практичної конференції “Базавлуцька Січ (1593—1638) — погляд крізь віки: історико-географічні та етнологічні пошуки. (Нові можливості зі збереження об’єктів історико-культурної спадщини в ОТГ)” відбулася зустріч з активом Грушівської територіальної громади Дніпропетровської області.
// КП в Украине. - 2018. -№ 165. - С. 14( 09.11.2018 )
О зарытых по всей Украине сокровищах великого анархиста - "КП" в Украине" поговорила с исследователем жизни Нестора Махно, краеведом и писателем Борисом Ковтонюком.
// КП в Украине. - 2018. -№ 121/122. - С. 10( 28.08.2018 )
На общем фоне фигура Нестора Махно – феноменальна. Не только помнят, но еще и памятники на родине в Гуляйполе устанавливают, улицы его именем называют и даже готовы принять прах знаменитого Батьки, когда закончится срок аренды места на знаменитом парижском кладбище Пер-Лашез. В чем уникальность этого человека, почему именно он остался в народной памяти?
// Слово Просвіти. - 2018. -№ 13. - С. 1, 11( 01.04.2018 )
Роман Олеся Гончара “Собор” став голосом новомосковської козацької святині, голосом, що пролунав на весь світ, закликаючи берегти та цінувати спадщину і віру предків.
100-летие со дня рождения самого известного руководителя советской Украины — событие, не вписывающееся в регламент официальных дат в стране победившей демократии и последовательной декоммунизации.
// Факты и комментарии, 2018. -№ 7. - С. 8( 15.02.2018 )
Накануне столетия со дня рождения многолетнего руководителя УССР Владимира Щербицкого «ФАКТЫ» побеседовали с президентом Академии наук Борисом Патоном и бывшим председателем Президиума Верховного Совета УССР Валентиной Шевченко
// Український історичний журнал. - 2018. -№ 2. - С. 229-236( 01.02.2018 )
Розповідається про Валентина Васильовича Іваненко, одного зі знакових постатей серед істориків Дніпровського національного університету імені Олеся Гончара.
// Народна творчість та етнологія - 2017. -№ 5. - С. 58-63( 01.05.2017 )
У статті досліджено руйнацію традиційного культурно-історичного ландшафту с.Тритузне під впливом будівництва у 1948 році шлакового заводу та особливості відображення цього процесу в історичної пам'яті мешканців села.
// Культура і життя. - 2017. -№ 12. - С. 11( 24.03.2017 )
Нещодавно в рамках видавничого проекту «Пам'ять міста», в серії ОІМІРІЮУІАМА видавництва «Герда»- вийшла книга-монографія вченого Ігоря Кочергіна «Соціальна трансформація катеринославського дворянства (друга половина XIX ст. - початок XX ст.)».
// Факты и комментарии. - 2017. -№ 15. - С. 12( 02.02.2017 )
Рассказывается про Василя Макуху, совершившего в 1968 году жертвенный поступок в знак протеста против антиукраинского тоталитарного режима и ввода советских войск в Чехословакию.
// Український історичний журнал, 2017. -№ 1. - С. 84-96( 01.01.2017 )
Розвінчується міф, який склався в історіографії про те, що анархістських організацій у радянській Україні в 1927-1929 рр. не існувало. У великих промислових центрах (Одеса, Харків, Київ, Дніпропетроськ) анархізм мав прихильників серед студентської та р обітничої молоді. У 1927 р. диктаторська верхівка СРСР почала знищення анархістських угруповань.
// КП в Украине. - 2016. -№ 249. - С. 10( 08.11.2016 )
Тридцать лет назад, 6 ноября 1986 года, на станции Користовка Одесской железной дороги произошла одна из крупнейших железнодорожных катастроф советского времени, унесшая жизнь 44 пассажиров
Более 250 лет назад азовский губернатор приказал вырубить терновые заросли на берегу речки Самары и основал там слобjle Терновка. С тех пор путь поселения был действительно тернистым. Корреспонденты «Сегодня» провели в городе шахтеров несколько дней и узнали, чем живет, как развивается и что читает современная Терновка.
// Мандрівець. - 2015. -№ 3. - С. 46-49;// Гуржіївські історичні читання. - 2014. - Вип. 7. - С. 79-82.( 01.10.2016 )
На основі матеріалів Держархіву Дніпропетровської обл. розглянута проблема реабілітації жертв сталінізму в Україні, яка проходила в два етапи. Перший етап пов’язаний із «хрущовскою» відлигою 1950-х рр., інший – із Перебудовою середини 1980– початку 90-х рр.
// День(укр), 2016. -№ 106/107. - С. 30( 18.06.2016 )
Нещодавно Кривий Ріг отримав цікаві свідчення зі свого далекого історичного минулого. Під час дослідження археологи фундаменту першого криворізького храму Миколая Чудотворця знайшли рідкісну монету, яка свідчить про більш давнє походження Кривого Рога як населеного пункту.
// Народна творчість та етнологія. - 2016. -№ 3. - С. 42-50( 01.03.2016 )
У статті порушено проблему консервативності усної народної традиції на прикладі історичної топоніміки м. Дніпропетровська (Дніпра). Простежено еволюцію назв міста і його околиць з XVII ст. до сучасності, походжен¬ня та фольклорне і наукове трактування ряду топонімів, їх збереженість у фольклорних та усноісторичких наративах і в дійсності.
// КП в Украине. - 2016. -№ 23. - С. 7( 04.02.2016 )
Те, кто сносил памятник коммунисту Петровскому, однозначно уверены в том, что он был "душителем и губителем" Украины. Однако историки утверждают, что именно Петровский многое сделал и для украинизации молодой советской республики.
Вспоминает заведующий отделом Института археологии НАН Украины доктор исторических наук профессор Сергей Скорый, почти 15 лет работавший с Борисом Мозолевским.
У лютому нинішнього року поет, археолог, кандидат історичних наук учений-кіфолог, який знайшов неперевершений скарб стародавнього мистецтва — золоту скіфську пектораль - Борис Миколайович Мозолевський відзначав би свій 80-літній ювілей. Але життя йому відміряло шлях всього у 57 років
У статті досліджено життєвий та трудовий шлях першого випускника Криворізького національного
університету, студента Криворізького вечірнього робітничого технікуму 1922-1926 рр., одного з організаторів гірничорудної промисловості Кривого Рога, учасника повоєнної відбудови Криворізького залізорудного басейну, першого в історії Криворізького гірничорудного інституту Героя Соціалістичної Праці.
С 2008 года в Днепропетровске в здании облсовета работает Музей истории местного cамоуправления. Тут — более четырехсот предметов. Каждая экспозиция отображает
тот или иной период в истории города.
Исторический музей Днепропетровска славится Керсоновским идолом, которого откопали школьники во время прогулки, а также имевшей множество тайников каретой Екатерины.
// Комсомольская правда в Украине, 2015. -№ 179. - С. 6( 15.08.2015 )
За месяц работы в окрестностях села Токовского на берегах живописной реки Каменка ученые обнаружили святилище древних народов, датированное вторым тысячелетием до н.э.
//Сегодня. - 2015. -№ 37(27.02). - С. 33( 27.02.2015 )
Об истории зданий, которые сегодня называют каменными свидетелями истории. Если бы они умели говорить, то мы бы узнали много нового об их обитателях и событиях, которые происходили сто, а то и двести лет назад.
В Национальном горном университете в Днепропетровске поддержали инициативу «Дня» и планируют целый ряд мероприятий, посвященных личности Ярослава Мудрого
. Перший успіх поза межами Слобідської України здобуто в Катеринославі. Вже в січні 1803 року дворянський з’їзд Катеринославщини ухвалив добровільну пожертву 108 260 рублів у фонд побудови університетського центру в Харкові. Цей значний успіх пояснюється почасти, може, тим, що тоді новоросійським губернатором у Катеринославі був славний український діяч Миклашевський, мабуть, той самий, що його змістовну історичну силюету подав професор Олександер Оглоблин.* Миклашевський написав теплого листа до Василя Каразина, повідомляючи про значну моральну й матеріяльну підтримку задуму Каразина з боку катеринославців.
Сторінка 46
З повним текстом можна ознайомитись у відділі періодики ДОУНБ за адресою пр. Д. Яворницького 18, а також в інтернеті:
Світленко СергійВшанування пам’яті Тараса Шевченка на Придніпров’ї в 1885-1914 роках
// Грані. - 2023. -№ 2. - С. 90-105( 18.08.2023 )
Початки увічнення пам’яті Т. Шевченка на Придніпров’ї, насамперед у дореволюційному Катеринославі (нині – м. Дніпро) датувалися ще останньою чвертю ХІХ ст. і виявлялися в трьох публікаціях про Кобзаря та його творчу спадщину на сторінках газети «Степь» періоду 1885–1886 рр. Серед них особливе значення мали вірш «26 лютого. 1861–1886» та стаття «ХХV годовщина смерти Т. Г. Шевченка» поета-народолюбця І. Манжури. В 1900 р. в катеринославській газеті «Днепровская молва» було опубліковано статтю відомого українського діяча і шевченкознавця О. Кониського «Об изучении личности Т. Г. Шевченко» (Василенко, 2008, с. 125–129). Від початку ХХ ст. вшанування пам’яті українського поета і мислителя в нашому краї почало набувати публічного характеру. На користь цього є лист повітового землеміра С. Пржиборовського з Катеринослава до Д. Яворницького в Москву від 23 березня 1901 р. В ньому йшлося, що 17 січня того ж року в Катеринославі відбувся «Тарасів вечір» за участю О. Єфименко, Г. Галайди та місцевих аматорів. Особливе враження на присутніх справило виконання Г. Галайдою думи про Ф. Безрідного, яке вельми розчулило багатьох учасників. З повним текстом можна ознайомитись у відділі періодики за адресою : пр. Д. Яворницького,18, а також в інтернеті:
У статті досліджено листи, що знаходяться на зберіганні у фонді Р-2431 «Листівки та листи, надіслані радянськими громадянами з німецької каторги в Дніпропетровську область». Загальна кількість одиниць зберігання – 12800. Хронологічна
обмеженість колекції полягає у тому, що основна кількість листів датується 1943 р. З повним текстом можна ознайомитись у відділі періодики за адресою : пр. Д. Яворницького,18, а також в інтернеті:
Сільванович СергійШевченків міф у міському публічному просторі Катеринослава кінця ХІХ — початку XX ст.
// Український історичний журнал [Електронний ресурс]. - 2023. -№ 2. - С. 79-95( 31.07.2023 )
Катеринославська преса: в пошуках свого Шевченка
Але яким же був образ Т. Шевченка поза українським дискурсом у публічно
му просторі Катеринослава? Зокрема, К. Федевич аргументовано доводить, що, всупереч поширеній думці про антагонізм між імперським монархізмом і Шевченковою творчістю, до 1910-х рр. українські (та навіть російські) монархісти активно використовували його міф у власних політичних цілях.
Аби відповісти на зазначене питання, варто залучити до дослідження періодичну пресу різного ідеологічного спектра. У Катеринославі на початку ХХ ст. виходили три масові щоденні газети, які конструювали дискурс навколо постаті поета в переддень його символічних роковин: ідеологічно нейтральний часопис промисловців «Приднепровский край» 3, ліберальна «Южная заря», промонархічна «Русская правда». Для порівняння важливо також розглянути вже згадувані «Дніпрові хвилі» — друкований орган місцевої «Просвіти».
З повним текстом можна ознайомитись у відділі періодики за адресою : пр. Д. Яворницького,18, а також в інтернеті:
У своїй книжці М. Шубравська подала реєстр друкованих праць Д. Яворницького. В передмові до реєстру вона зазначає: ’’Нами виявлено значну кількість праць вченого, не зафіксованих у жодному із бібліографічних покажчиків. Одначе і пропонований реєстр (210 праць) не претендує на абсолютну вичерпність. Очевидно, з часом виявляться ще нові роботи, особливо ті, що написані в Середній Азії”. З поданого авторкою реєстру видно, що від 1882 до 1915 року, тобто в період ’’кривавого царизму” було опубліковано 184 праці Д. Яворницького. За перші роки радянської влади (від 1919 по 1930 рік)було опубліковано 21 працю. Після 1930 року і до 1968 маємо лише 5 публікацій. З повним текстом можна ознайомитись у відділі періодики ДОУНБ за адресою пр. Д. Яворницького 18, а також в інтернеті:https://shron2.chtyvo.org.ua/Suchasnist/1973_N09_153.pdf?
Бакало Іван Національна політика В. І. Леніна та перспективи її розвитку (III)
У березні 1919 року на VIII з’їзді РКП(б) прийнята була постанова, яка Гарантувала націям колишньої Російської імперії право на державне відокремлення. Проте, ця ухвала, як скоро з’ясувалось, мала виключно тактичне значення. Уже в травні того ж року Ленін, довідавшись про ріш ення партійної організації есерів міста Катеринослава (Дніпропетровська) захищати інтереси місцевого населення, телеграфував голові Раднаркому України: ’’Резолюція катеринославських есерів показує, що це мерзотники, захисники кулаків. Треба підняти проти них газетну нагінку за їх захист кулаків і за гасло - протидіяти централізації...взяти їх під найсуворішу контролю і у випадку найменшого їхнього відхилення від лінії уряду в питаннях харчовому, кооперативному, фінансовому та в питаннях найтіснішого зближення з Росією підготувати вигнання їх із зганьбленням” . З повним текстом можна ознайомитись у відділі періодики ДОУНБ за адресою пр. Д. Яворницького 18, а також в інтернеті:
Правління Київської організації обговорювало це питання й виключило Іванисенка В. О. із Спілки за вчинки, не сумісні із званням радянського літератора. Президія правління СПУ, розглянувши згадану персональну справу, за антигромадську поведінку , вчинки і дії, що грубо порушують статут Спілки письменників СРСР, виключила Іванисенка В. О. із Спілки письменників. Рішення прийнято одноголосно». З повним текстом можна ознайомитись у відділі періодики за адресою : пр. Д. Яворницького,18, а також в інтернеті:
У 1970 році на сторінках обох обласних партійних газет — українськомовної «Зоря» та російської «Днепропетровская правда», — як також і комсомольської газети «Прапор юности» розгорнулася досить широка кампанія проти т. зв. «наклепництва» та антирадянської агітації зокрема «серед деяких ідейно нестійких і незрілих молодих людей». Перед вів у цій кампанії П. Орлик — редактор «Зорі»… З повним текстом можна ознайомитись в українсько-канадському центрі ДОУНБ за адресою: пр. Д. Яворницького,18, а також на сайті видання :
До нашого міста кіно прийшло вже через два роки після першої прем'єри у Парижі. Це не дивно, адже Катеринослав тоді вважався одним із найбільш динамічно зростаючих міст Європи. Чимало європейських технічних та культурних новинок швидко знаходили сюди дорогу і приживалися на берегах Дніпра. Це стосувалося й промисловості, й інфраструктури, й архітектури.
Важливим фактором популярності кінематографу стало фінансове благополуччя Катеринослава. Його називали «містом залізної лихоманки», «Новою Америкою». Великі гроші народжували попит на вишукані розваги.
.Німецьке кладовище прямо в сквері лікарні, на аерознімку навіть видно його територію - судячи з усього, воно доходило аж до Проспекту. Будівля на фотографіях - це боковий фасад лівого крила центрального корпусу лікарні. З повним текстом можна ознайомитись в інтернеті:https://www.gorod.dp.ua/news/215276
Кавун Максим Едуардович Люди Дніпра: Михайло Шатров
В кінці 1940-х років розпочалося творче та кар’єрне сходження журналіста Михайла Штейна. Коло питань його публікацій було дуже широким – люди післявоєнного села, відновлення важкої промисловості, а найбільше – культурний розвиток. З повним текстом можна ознайомитись в інтернеті :https://gorod.dp.ua/news/214947
Присягігна ОленаТаємниці Дніпра: Історія єврейських цвинтарів міста
Серед дореволюційних цвинтарів був один єврейський і кілька таких, на яких проводилися єврейські поховання.
Історію цих цвинтарів і те, що від них залишилося, які артефакти про це нагадують, докладно вивчила відома дослідниця історії нашого міста Олена Присягіна.
У популярній серед городян групі соцмереж «Історія у фотографіях. Катеринослав – Дніпропетровськ» вона опублікувала цілу низку постів, присвячених цьому питанню
Є загальний розпорядок, що віруючим ЄХБ заборонено мати в таборах і в’язницях Біблію. Біблія є першою потребою кожного віруючого, і заборона її по всій правдоподібності не входить у правила таборового режиму. В’язні ЄХБ позбавлені у в’язницях і таборах права молитися. Павло Оверчук, який знаходиться в таборі Дніпропетровської области, село Північна Полонівка Солонянського району, 26 квітня 1967 року був посаджений до карцеру. Начальник табору заявив матері, яка в той день приїхала на побачення, що її сина посаджено до карцеру і позбавлено побачення та передач на шість місяців за те, що він вранці і ввечорі молиться і говорить про Христа. З повним текстом можна ознайомитись у відділі періодики ДОУНБ за адресою Дніпро, вул Д. Яворницького, 18 та на сайті видання:
У 1957 р. Данило
Шумук (знаходиться у таборі № 11) був заарештований у Дніпропетровську за
«антирадянську агітацію». Майор Свердлов з республіканського КДБ без церемоній
визнав, що обвинувачення — липове. Йшлося про інше. Перед Шумуком, як людиною,
що недавно вийшла з ув’язнення, поставили вибір: або знову підеш за грати, або
будеш донощиком як людина, яка має бездоганну опінію в середовищі колишніх
в’язнів і не викликає підозри. Два дні Ш умука незаконно тримали в управлінні
КДБ, не пред’являючи ордера на арешт, і вмовляли. Майор Свердлов заявив:
«Погодишся на співпрацю з нами — тут ж е при тобі розірву ордер на арешт і
протоколи допитів». Ст. 173 К К УРСР говорить, що «притягнення завідомо
невинного до кримінальної відповідальності. . . поєднане з обвинуваченням у
вчиненні особливо небезпечного державного злочину» — «карається позбавленням
волі на строк до восьми років». Свердлова ніхто не засудив ні на 8 років, ні на
8 місяців, — він мав право безкарно порушувати всі закони. На те він кагебіст.
А Шумук знову поїхав у Сибір відбувати 10 років каторги за те, що залишився
чесною людиною. І тепер, перед звільненням, хвору людину, що починала свій
в’язничний стаж ще в польській дефензиві і відсиділа за гратами 27 років, знову
викликає капітан К руть і обіцяє: «Ти не будеш мати життя». Ш умук сидить в
карцері за «изготовление антисоветских рукописей». Так назвали кагебісти його
спогади про пережите: п’ять арештів при Польщі, німецький табір для
військовополонених, втеча з нього і піший перехід через всю Україну з
Полтавщини на Волинь, обминаючи дороги і німецьких поліцаїв.
З повним текстом
можна ознайомитись у відділі періодики ДОУНБ за адресою Дніпро, вул Д.
Яворницького, 18 та на сайті видання:
… Найбільшої брутальності сягнула так звана дніпропетровська кампанія у зв’язку з появою нового роману нашого земляка Олеся Гончара «Собор». Спочатку обласні газети «Зоря» й «Прапор юності», марганецька міська газета виступили зі схвальними рецензіями на цей твір. А вже через місяць на одній із нарад, де були присутніми секретарі низових партійних організацій Дніпропетровщини, відповідальні працівники преси, секретар обкому КП України т. Ватченко затаврував ганьбою всі ці рецензії й дав команду пресі довести читачам, що «рабочий класс Днепропетровщини не принимает ,Собора’». Відразу ж газети області зарясніли, як май грушами, «мнениями рабочих о ,Соборе’». Так, лише «Зоря» протягом двох тижнів «організувала» три брутальні й безпорадні «рецензії», про що засвідчує їхня чотиристарядкова лайка... З повним текстом можна ознайомитись у відділі періодики ДОУНБ за адресою Дніпро, вул Д. Яворницького, 18 та на сайті видання:https://shron2.chtyvo.org.ua/Suchasnist/1969_N02_98.pdf
Іван Сокульський, народжений 1940 року на Дніпропетровщині, працював на заводах Дніпропетровського і потім на шахтах Донбасу і Львівсько-Волинського басейну. Суджено Івана Сокульського за написання відомого «Листа творчої молоді Дніпропетровського», що був поширюваний на Україні і опублікований у нашому журналі, в лютневому числі цього року.
І. Сокульського засуджено, не зважаючи на те, що він категорично заперечив своє співавторство в написанні цього листа.
З повним текстом можна ознайомитись у відділі періодики ДОУНБ за адресою Дніпро, вул Д. Яворницького, 18.
.Колишній вояк УПА пробував спалити себе на вулиці Києва
Він обілляв себе бензиною, але замоклі сірники не запалилися. Береславський кликав: «Хай живе самостійна Україна!» «Припиніть дискримінацію українського народу!» М. Береславського арештувала міліція, і 27 травня над ним відбувся суд. Його засудили на два з половиною роки ув’язнення. З повним текстом можна ознайомитись у відділі періодики ДОУНБ за адресою Дніпро, вул Д. Яворницького, 18 та на сайті видання:
Наприкінці 1965 року у книгарнях Києва і ще декількох міст з’явилася гарна книжка: розповіді доцента Дніпропетровського гірничого інституту, кандидата технічних наук Івана Максимовича Шаповала про видатного українського історика,
археолога, етнографа, дослідника козацької старовини і письменника Дмитра Івановича Яворницького. Своєю привабливо-таємничою назвою — «В пошуках скарбів», постаттю запорожця з старої ґравюри на обкладинці і змістом книжка зразу ж привернула увагу читачів. Проте, як несподівано з’явилася ця книжка в книгарнях, так само раптово вона й зникла, не зважаючи на те, що видано її тиражем у ЗО тисяч примірників. Дехто, також між ними й члени офіційних радянських делеґацій до Об’єднаних Націй, окремі туристи пробували здобувати цю книжку по книгарнях Нью-Йорку, Вашінґтону, Торонто, куди вона попала невеликими кількостями. Але й тут розшуки за книжкою «В пошуках скарбів» були даремними. Надісланих з України примірників не вистачило для всіх, хто бажав її купити.
Десь аж 1967 року книжка оповідань Івана Шаповала про Дмитра Яворницького почала знову прикрашувати книгарняні полиціці на Україні і за кордоном — того ж самого видання (Видавництво художньої літератури «Дніпро», Київ, 1965, 322 стор.), у тому ж самому оформленні, без будь-якого позначення, що це друге видання. Тільки захопленому читачеві купленої ще в грудні 1965 року книжки «В пошуках скарбів» ілюстрація «Запорозької пляшки з оковитою» на 91 сторінці купленого ним потім для свого приятеля другого примірника цієї ж книжки здалася якоюсь інакшою, трохи більшою та й суміжні сторінки замайоріли якимись дивно роздрібненими абзацами.
З повним текстом можна ознайомитись у відділі періодики ДОУНБ за адресою Дніпро, вул Д. Яворницького, 18 та на сайті видання :
Можна твердити, що у «відповідь» на цей лист київський партійний та урядовий офіціоз «Радянська Україна» від 17 квітня 1969 опублікував «власну кореспонденцію» з Дніпропетровського, в якій, між іншим, сказано: «іВ обласному центрі створено громадський університет дружби народів і пролетарського інтернаціоналізму. Слухачам університету вж е прочитано цикл лекцій з актуальних питань ленінської національної політики, проведено теоретичні конференції і бесіди, були організовані цікаві зустрічі з старими комуністами тощо...» Не виключено, що ідея створення «громадського університету» вийшла від згаданого в листі завідувача ідеологічного відділу Дніпропетровського обкому Васільєва та його безпосереднього зверхкика А. Я. Пащенка, який як секретар обкому «відає всією ідеологічною роботою» в області. Овчаренко та його республіканський «відповідальний апарат» у секретаріяті ЦК КПУ схвалили цей плян, щоб в обласному маштабі «загострити боротьбу з буржуазною ідеологією», боротьбу «з всіма ідейно шкідливими, ворожими радянській дійсності» елементами. З повним текстом можна ознайомитись у відділі періодики ДОУНБ за адресою Дніпро, вул Д. Яворницького, 18 та на сайті видання:
Віктор Добрик — типовий технократ, який одночасно зробив також партійну кар’єру. Він закінчив у 1950 році Дніпропетровський інститут інженерів залізничого транспорту і до 1961 року працював майстром, виконробом і старшим інженером на будівництві, а згодом заступником головного інженера на будівництві Дніпродзержинської гідроелектростанції, де був призначений секретарем парткомітету. Після цього до 1963 року був другим секретарем Дніпродзержинського міського комітету КПУ, а з лютого 1963 до березня 1969 — першим секретарем цього комітету. На XXIII з ’їзді КПУ вперше попав у кандидати на члена ЦК. У березні 1969 його «обрано» першим секретарем Івано-Франківського (Станиславівського) обкому на місце Якова Погребняка, який перейшов на Миколаївщину, мабуть, у наслідок викриття підпільної організації «Український національний фронт». Добрик був делеґатом на XXIII з’їзд КПРС, де також попав у кандидати на члена ЦК. Про нього ходять чутки, що він протеґований не тільки Щербицьким та Дрозденком, але також і Брежнєвим. Словом, перед ним відкриті широко двері для дальшої партійної кар’єри. З повним текстом можна ознайомитись у відділі періодики ДОУНБ за адресою Дніпро, вул Д. Яворницького, 18 та на сайті видання:
Ми обрали 10 історичних місць, які не дуже відомі, але варті уваги містян та гостей. Частина з цих локацій майже не існує, як дворянська садиба Попових-Бикових, частина збереглася частково, як парк Кирилівка, а частина збереглася та радує око, як будинок Олеся Гончара та найстаріший пам’ятник Тарасу Шевченку. З повним текстом можна ознайомитисьв інтернеті:
Кавун МаксимТаємниці Дніпра: історія найбільш незвичайної вулиці нашого міста
//gorod.dp.ua/news/212765( 01.01.2023 )
«Перша історична назва вулиці Блаватської – Нова, - розповідає Максим Кавун. - Досі так її називають чимало дніпрян, особливо старшого віку.
Вулиця проходить у центральному парку імені Лазаря Глоби. Точніше, не в парку, а над його територією. Унікальність вулиці також у тому, що на ній офіційно немає жодного будинку. І лише два вказівники – аншлаги. Магістраль виникла 95 років тому – як найкоротший шлях, що сполучає головний проспект та «цитадель обласної влади».
Вулиця, яка проходить над парком, якому вже 250 років, – одна з наймолодших в історичному середмісті Дніпра. Чому так сталося? Вулиця Нова була створена в середині 1920-х років як перший етап кардинальної реконструкції паркового комплексу після революційного лихоліття. Розташувалася вулиця на межі двох різних зон паркового комплексу, які до революції називалися «Міський сад» та «Технічний сад».
Присягіна ОленаБіля Севастопольського цвинтаря було зроблено рідкісні знахідки
//gorod.dp.ua/news/212764( 01.01.2023 )
Як, наприклад, околиці одного із найстаріших цвинтарів міста, Севастопольське.
Цей цвинтар був заснований у середині 19 століття. На ньому було поховано багато відомих мешканців Катеринослава. Серед них – Олександр Поль, нещодавня історія із здобуттям останків якого, напевно, відома кожному.
Майже два століття обживалися і околиці цього цвинтаря. Нещодавно поряд з ним знайшли старовинні предмети.
Чабан МиколаЯк виживало наше місто у розпал Голодомору 100 років тому
//gorod.dp.ua/news/212802( 01.01.2023 )
Рівно сто років тому, у розпалі голоду 1921-23 років, у Катеринославі з'явилося представництво АРА (Американська допомогова адміністрація). У центрі найбільшої української губернії з тих, що їх охопив голод, зажевріла хоч якась надія на допомогу. Через представництво стали надходити харчові посилки від родичів з-за кордону (звісно, до тих щасливчиків, які мали родичів за океаном). На Амурі відкрилася їдальня для дітей - порція каші й какао врятувала не одне дитяче життя.
Про харчі від АРА знайдемо згадки у творах класиків української літератури Валер'яна Підмогильного, Тодося Осьмачки чи Василя Чапленка.
Голос з далекого 1922-го доносять і щоденники княгині Віри Георгіївни Урусової, дружини останнього катеринославського губернського предводителя дворянства князя Миколи Петровича Урусова (1863-1918), страченого більшовиками в ході червоного терору в П'ятигорську.
Чирук СвятославДержавний архів Дніпропетровської області незвичайно відзначив своє 100-річчя
//gorod.dp.ua/news/213374( 01.01.2023 )
Тільки вузьке коло фахівців знає, як багато цікавої інформації зберігається у Держархіві області.
Частину цієї цікавої інформації включено до нового видання «Спадщина», яке побачило світ до 100-річчя цієї установи.
Ось що про це розповів відомий дніпровський історик, заступник директора Музею історії Дніпра Святослав Чирук, який брав участь у підготовці цього видання:
«Незважаючи ні на що Державний архів Дніпропетровської області все-таки відзначив своє 100-річчя ювілейною науковою збіркою. Щиро вітаю архів та особисто Нону Юзбашеву як з ювілеєм установи, так із виходом збірки. Тим паче, у такий час.
Присягіна ОленаУ покинутому особняку виявили історичні раритети
//gorod.dp.ua/news/213343( 01.01.2023 )
В списке домовладений Екатеринослава 1913 года, значится, что на улице Фабричной, дома под номерами 1, 9, 13, принадлежали братьям Гезе.
Кем же были братья Гезе и чем они связаны с улицей Фабричной?
Улица Фабричная была одним из центров поселения екатеринославских меннонитов — немецкоязычной религиозной группы, исповедовавшей протестантскую религию.
В 1851 г. здесь основана первая меннонитская школа, служившая и молитвенным домом.
На улице Фабричной, стояли и мельницы меннонитов братьев Гезе — очень уважаемой в городе фамилии.
Кавун МаксимУ Дніпрі реставрували фасад історичної будівлі
//gorod.dp.ua/news/213340( 01.01.2023 )
На вулиці Фабра збереглася ціла низка історичних об'єктів. Окремо виділяються два будинки – під номерами 8 та 10. Вони становлять єдиний архітектурний ансамбль. На цих прекрасних будинках збереглися багата ліпнина та декор, про що раніше Міському сайту розповідав відомий історик Максим Кавун.
Кілька років тому було реставровано фасад будівлі на вул. Фабра, 8, про що розповідав Міський сайт.
А тепер, незважаючи на війну та всі її тяжкі наслідки, у новому вигляді постала будівля під №10.
Ці роботи проводились протягом останніх двох тижнів. З повним текстом можна ознайомитись в інтернеті:https://gorod.dp.ua/news/213340
.Серія книг «Історія міст та сіл Дніпропетровської області» поповнилася новим виданням
//gorod.dp.ua/news/213433( 01.01.2023 )
Представляємо вашій увазі черговий бібліографічний покажчик із серії "Історія міст і сіл Дніпропетровської області" про малу Батьківщину М. Комарова - сучасне село Дмитрівку, з яким також була пов'язана значна частина життя доктора історичних наук Ганни Кирилівни Швидько. З повним текстом можна ознайомитись в інтернеті:
На розі вулиць Центральна(Карла Маркса,Олександрівська) та Миру (Інтернаціональна, Єврейська) під час проведення ремонту колектора було знайдено величезний залізний цвях! Розміром він - стержень до 30 см, капелюшок у вигляді гриба розміром десь 15-17 см. З повним текстом можна ознайомитись в інтернеті:
Чабан МиколаНещодавно виповнилося 110 років від дня народження відомого архітектора, який залишив помітний слід у розвитку нашого міста.
//gorod.dp.ua/news/213528( 01.01.2023 )
Микола Чабан розповів таке:
«СЕКРЕТИ ДОВГОЛІТТЯ»
Або зустріч з архітектором Дмитром Щербаковим
Постювілейне
Цієї тривожної осені якось непомітно проминуло 110-річчя від дня народження дніпровського архітектора Дмитра Івановича Щербакова (1912-2006). Корінний дніпрянин, народжений у Катеринославі 15 (27) жовтня 1912 року, він прожив довге і насичене творче життя. Рідна земля й прийняла його.
Кавун МаксимМерефо-Херсонському мосту – 90 років: 12 секретів його історії
//gorod.dp.ua/news/213211( 21.12.2022 )
Це був сміливий та цікавий експеримент оперного театру, в якому світові рок-хіти минулих років звучали у виконанні найпопулярнішого гурту BEAST та його соліста Івана Ворона та у супроводі симфонічного оркестру оперного театру під кері«Цей міст починали будувати ще у дореволюційному Катеринославі, а завершили – у радянському Дніпропетровську, - розповідає Максим Кавун. - Будували його для Мерефо-Херсонської залізниці (звідси й назва), і він серйозно покращив стан залізничного сполучення по обидва береги Дніпра.
Мерефо-Херсонський міст почали будувати набагато раніше за 1932 рік. Це сталося ще 1914 року, напередодні початку Першої світової війни. Міст цей мав стати другим у Катеринославі. Перший постійний міст через Дніпро на території міста було відкрито 1884 року. Наразі він носить офіційну назву «Амурський», але більшість городян знають його як «Старий». Довгий час цей міст був єдиним у нашому місті.
Берестень ЮрійІсторія Дніпра: Як допомагав біженцям Катеринослав 100 років тому
//www.gorod.dp.ua/news/212183( 25.11.2022 )
Багато чого у цьому світі повторюється…
Як і в наш час, у період Громадянської війни 1917-21 років Катеринослав теж був містом, де притулок знайшли десятки тисяч біженців.
Про те, як це було, на лекції «Біженство в Катеринославі» у Бібліотеці української діаспори імені Джона Маккейна розповів кандидат історичних наук Юрій Берестень.
Для отримання статусу УБД командири військових частин звертаються до комісії, утвореної державним органом, у підпКайдацький міст - один із наймолодших мостів у нашому місті. Йому виповнилося «всього лише» 40 років. Але задовго до цього, у XVII–XVIII століттях, саме в цьому районі існував найдавніший дніпровський перевіз, від Нового Кодаку до Ломівки.
В цьому полягає своєрідна іронія долі – найдавніша переправа з кінця XVIII століття фактично зникає, передаючи свої функції мостовим переходам через Дніпро в районі Катеринослава, нижче за течією. Переправа знову діяла під час Другої Світової війни, проте епізодично. І тільки в кінці «брежневської доби», ця переправа несподівано знову актуалізується шляхом спорудження стаціонарного Кайдацького мосту.
Кодацький перевіз функціонував мінімум два століття, а, вірогідно, ще раніше. Він розташовувався в районі Нового Кодака на правому березі, і Кам'янки - на лівому. Користувалися перевозом здебільшого мешканці Лівобережної України, які їхали на Запорозьку Січ і в більш південні райони.
Знаменитий історик нашого краю (нещодавно про нього спеціально розповідав Міський сайт), єпископ Феодосій Макаревський в своїй відомій книзі «Материалы для историко-статистического описания Екатеринославской епархии» (1880) присвятив окреме місце цьому перевозу:
У 1781 р. наші краї відвідав художник, мемуарист та інженер-архітектор Жан Анрі Мюнц (Jean Henri Müntz, 1727-1798 рр.).
У 1780-1785 рр. він працював на землях України. Зокрема в Корсуні заклав палац та парк на замовлення племінника короля С. Понятовського. У 1781 р. Мюнц здійснив свою першу подорож по Україні. Він виїхав з Варшави до Могільова, далі рушив до Молдавії. Звідти, через Балту та Умань, його шлях проліг до Кременчука, звідки Дніпром він спустився до Херсона. З Херсона Мюнц виїхав у зворотному напрямку на Канів. Подорож тривала з 15 липня по 9 жовтня 1781 р. та відобразилась у 63-х малюнках. Відносно придніпровського регіону, який відвідав Мюнц, відомо 18 зображень, що включають 11 малюнків та 7 акварелей, зроблених за деякими малюнками.
Кавун Максим ЕдуардовичЛюди Дніпра: Дмитро Мізко – «перший директор» шкіл нашого міста
//Gorod.dp.ua/news( 11.11.2022 )
Д.Т. Мізко – українець за походженням. Народився 26 жовтня (7 листопада – за новим стилем) у 1772 році у повітовому місті Борзна Чернігівської губернії. Батьки – священик Тимофій Федорович, та Феодосія Федорівна, дочка надвірного радника Андрієвського. Відповідно до родинної традиції, Дмитро пішов шляхом здобуття духовної освіти. Закінчив спочатку Чернігівську духовну семінарію, а згодом навчався у Київській Духовній академії та Чернігівському головному народному училищі.
Як писав автор книги про Дмитра Мізка, виданої в Одесі 1849 року:
«С младенческих лет чувствовал он охоту к учению и всегда учился прилежно и с успехом. Любознательность свою он сохранил в высшей степени и во всю свою жизнь. Оттого он обладал самыми разнообразными по всем частям сведениями…».
У 1788 році Дмитро Мізко опинився у новому Катеринославі. Чому саме сюди покликали життєві шляхи молодого фахівця, достеменно невідомо. Катеринослав на Дніпрі тоді якраз був місцем, куди активно переселялися мешканці Лівобережної України. З повним текстом можна ознайомитись в інтернеті:
Супрун ЮліяКайдацькому мосту у Дніпрі виповнилося 40 років
//gorod.dp.ua/news/( 11.11.2022 )
«40 років тому, 10 листопада 1982 року, у тоді ще Дніпропетровську було відкрито Кайдацький мост, який дозволив транзитному автотранспорту прямувати дорогою Київ - Донецьк без заїзду в місто. Також ця споруда дала можливість розвинути житлове будівництво на лівому березі Дніпра.
Кайдацький мост будували сім років. Роботи розпочали у 1975-му, відповідно до генерального плану розвитку обласного центру та поліпшення зв'язку лівого берега з правим. Підрядником був Мостозагон № 12, який розгорнув будівництво за проєктом інституту "ЛенДІПроТранс-міст".
«Сьогодні до Дня української писемності та мови зібралися усі бажаючі написати Всеукраїнський радіодиктант єдності. Кожного року ми долучаємося до акції, щоб вдосконалити навички, перевірити себе і висловити любов до рідної мови. Цей диктант не про помилки, А хто такий Віктор Троценко?
А це був достатньо відомий архітектор, будинки якого стоять по нашому району. І саме він у 1920-ті роки перший накреслив на папері сучасний пр. Мазепи. Так на степовому пагорбі почав виникати наш район. Тож пропоную невеличку історичну довідку.
Приблизно у 1923-24 роках промисловий трест Південкриця (Югосталь) починає проєктування великого селища для робітників заводу ім. Петровського під назвою «Нова колонія», або ще була друга назва «селище ім. Фрунзе». Для цього відводиться велика ділянка землі на заході міста вище сучасного пр. Нігояна. Для виконання архітектурного проєкту трест запрошує талановитого харківського архітектора Віктора Троценка, що був відомий застосуванням у своїх роботах національного українського стилю.
Першою чергою будівництва були квартали проспекту у межах сучасних вулиць Самодриги (перша назва була вул. Підпільна, друга назва Яшина), Революційної, Дунаєвського, В.Івасюка (раніше Ногінська) і К.Гордієнка (раніше Матлаховська).
З повним текстом можна ознайомитись в інтернеті:https://gorod.dp.ua/news/211548
НекрологУ Дніпрі пішов з життя заступник генерального конструктора КБ «Південне» Олександр Макаров
//gorod.dp.ua/news( 03.11.2022 )
За 2 дні йому мало виповнитися 73 роки, повідомляє «Спейс-Інформ».
Олександр Леонідович народився 5 листопада 1949 року в Дніпропетровську.
Закінчив Дніпропетровський державний університет. З 1967 року працював на ВО «Південмаш», де пройшов шлях від слюсаря до начальника контрольно-випробувальної станції (1983–1987), заступник начальника цеху випробувань ракет та ракет-носіїв (1987–2000).
З 2000 року – начальник відділу, з 2005 року – головний конструктор КБ «Південне».
Хоч в області напевне вистачає партійних лекторів, пропагандистів та політінформаторів у «брудних русифікаторських чоботах» (як окреслюються в листі провінційні російські великодержавні шовіністи), Васільєв та його «ідеологічна» компанія стягають доповідачів з Російської РФСР і Казахстану, щоб дніпропетровській творчій молоді «витлумачити», що Москва розуміє під «дружбою народів» та «пролетарським інтернаціоналізмом». Подібне роблять на зустрічах «старі комуністи» типу Дігтярентка, які набили руку на наклепницьких статтях у дніпропетровських газетах. З повним текстом можна ознайомитись у Канадько-українському відділі ДОУНБ за адресою вул. Д. Яворницуького, 18, а також в інтернеті:
Кавун МаксимТаємниці Дніпра: Першому театру нашого міста – 175 років
// Gorod.dp.ua . -2022.-27 жовтня( 27.10.2022 )
Ранній Катеринослав, «забута південна столиця», багато десятиліть у першій половині ХІХ століття мав містечковий, практично гоголівський колорит. У 1850 році в місті мешкали тільки 10 тисяч осіб населення. В умовах провінційності міського середовища театр був не тільки розвагою міського «вищого суспільства», а й важливим показником культурного розвитку міста.
У 1845 році на шпальтах єдиної тоді газети «Екатеринославские губернские ведомости» було вміщено такий показовий пасаж:
«Скучна провинциальная жизнь вообще, по причине удаления ея, от высших современных интересов во всех отношениях, в которых вращается жизнь столичная, но еще скучнее жизнь в небольшом губернском городе, где нет ни высшаго учебнаго заведения, или какого-либо ученаго общества, ни постоянного театра, ни библиотеки для чтения, где поэтому однообразно, день ото дня, тянется жизнь общественная, в неизменном уровне одних и тех же занятий. Судьба дала нашему городу именно такое назначение».
У 1845 році у Катеринославі було представлено всього 6 театральних вистав – дві «благородні» на користь дитячого притулку, дві – домашні, та дві – в пансіоні місцевої гімназії.
Михайло Мартинович народився 5 жовтня 1847 року саме у місті Катеринославі в родині катеринославського купця Мартина Алексєєнка.
У 1864 р. М.М. Алексеєнко закінчив курс навчання в Катеринославській гімназії в мiстi та поїхав до Харкова, де вступив до юридичного факультету університету.
1868 року Алексєєнко закінчив Харківський університет і захистив кандидатську дисертацію на тему «Погляд на розвиток вчення про податок у економістів А. Сміта, Ж.–П. Сея, Рікардо, Сісмонді і Д.-С. Мілля». Загалом, Михайло Мартинович зробив блискучу кар’єру в Харківському університетi, піднявшись на найвищу сходинку й ставши в 1890 р. ректором цього навчального закладу. Й недаремно його портрет нині прикрашає галерею ректорiв цього найстарішого університету Східної України.
Діяльність М. Алексеєнка на благо рідного міста Катеринослава була досить плідною.
Михайло Мартинович у 1878 р. був обраний спочатку до складу катеринославського повітового, а згодом губернського земського зібрання від дворян Катеринославського повіту і пробув серед земців до 1886 р. Михайла Мартиновича неодмінно обирали до різного роду комісій, пов’язаних із економічними питаннями. На 15-й черговій сесії губернського земства його разом із О.М. Полем і П.М. Миклашевським обрали до комісії для попереднього розгляду складних питань, перевірки рахунків та інших підготовчих робіт, на 19-й черговій сесії він разом із О.М. Полем і Г.А. Залюбовським увійшов до комісії з розподілення податку в скарбницю з міського нерухомого майна від повітів. У 1886 р. його пропонували включити до сільськогосподарської комісії як представника земства в обласних з’їздах сільських господарів.
Піскарьова ІринаТроє представників області стали призерами Міжнародного конкурсу «Уроки війни та Голокосту – уроки толерантності»
//gorod.dp.ua/news/( 03.10.2022 )
Друге місце конкурсу отримала студентка з Дніпра Марина Яриш. Дівчина презентувала графічний роман «Життя у страху». Про реалії сучасної повномасштабної війни в Україні. Ще одна Дніпрянка Маргарита Капцова виборола третє місце за відеофільм «Велика історія маленької дівчинки». Про життя єврейської дитини з тодішнього Дніпропетровська під час Другої світової війни.
Вчитель одного з ліцеїв Дніпра Владислав Рубленко став бронзовим призером за літературну роботу «Один місяць життя в окупації». В її основі спогади вчителя з загарбаного Маріуполя.
Грінченко Гелінада, Венгер Альберт“Непотрібні люди”: знищення пацієнтів Ігренської психіатричної лікарні у 1941–43 роках
//Україна модерна: – 2020. - №28.( 01.10.2022 )
ми пропонуємо першу спробу реконструкції і коригування даних одного конкретного випадку з нацистської політики знищення психічно хворих осіб, що трапився в окупованому Дніпропетровську та тривав з осені 1941 р. до початку 1943 р., коли були розстріляні останні пацієнти. Клінічна психіатрична лікарня, про яку піде мова, розташована у поселенні Ігрень на території сучасного міста Дніпро. Свою історію вона веде від психіатричної колонії, створеної 1897 р., і сьогодні має офіційну назву комунальний заклад «Дніпропетровська обласна клінічна психіатрична лікарня». Перед Другою світовою війною лікарня мала 600 га землі, де вела підсобне господарство. У лікарні на той час працювало до 1 000 осіб: від лікарів до обслуговувального персоналу[7]. 1927 р. вона поповнилася більше ніж на 400 пацієнтів, які прибули з психіатричної клініки для німців-колоністів під назвою «Бетанія», адже територія, де розташовувалася ця лікарня, підлягала затопленню у ході будівництва Дніпрогесу[8].
У цілому про міжвоєнну історію Ігренської психіатричної клініки мало що відомо, адже її архів було знищено, коли відступали німецькі війська.
Народилася 1902 р. у селищі Воронцовка Дніпропетровського району (зараз територія м. Дніпро) у родині ливарника. У 1914 р. вступила до ІІ – ї Катеринославської гімназії, яку закінчила у 1920 р. У 1922 р. вступила до школи помічників лікарів, через три роки пішла на роботу до Одинківського тубдиспансеру, а звідти до Кодацького тубдиспансеру де працювала до 1931 р. Того ж року вступила на навчання до Дніпропетровського медичного інституту. Паралельно працювала медсестрою Дніпропетровської міжрайонної лікарні. Після закінчення Дніпропетровського медичного інституту у 1936 р. була направлена завідуючою поліклінікою до с. Просяне Дніпропетровської області. Із1938 р. переведена на посаду лікаря поліклініки у Синельникове Дніпропетровської області . Із 1939 по 1940 рр. завідувала лікарнею у с. Одинківка, а із 1940 р. працювала у соматичному відділені та фізкабінеті Ігренської психіатричної лікарні. За її словами у жовтні 1941 р. до її дому прийшла санітарка і повідомила, що директор лікарні В. В. Гончаров викликає її на нараду. Запізнившись, вона спочатку не зрозуміла про що йде мова і чому присутні німці. Через декілька днів за розпорядженням завідуючого соматичним відділом А. І. Герваловим отримала у аптеці ліки і розпочали робити ін’єкції хворим, які були зібрані у одній палаті. Решту хворих перевели до інших відділень, де за припущенням М. І. Брандт смертельні ін’єкції їм вводив лікар М. С. Зайцев. У ході слідства вона відкидала звинувачення у тому, що особисто робила ін’єкції хворим. Про те згодом «зізналася» у тому, що особисто робила їх у чоловічому відділені: «Завідувач відділенням В. А. Гончарук наказав мені умертвити одного хворого єврея за національністю». У лікарні продовжувала працювати до жовтеня 1942 р. і була звільнена за скороченнм штатів. Після цього повернулася до дому і рік працювала лікарем у першій міській лікарні на Вороновці. У 1945 р. була засуджена разом із завідувачем соматичного відділення А. І. Герваловим. У заключному слові на суді вона сказала: «Я свою вину визнаю та сильно розкаююсь, я все життя сумлінно трудилася для радянської Батьківщини. Прохаю суд поблажливо віднестися до мене». Суд виніс найвищу міру покарання – розстріл.
Гервалов Андрій Іванович – лікар
Народився 1898 р. у с. Преслав Коларівського району. У 1913 р. закінчив Преславське шестикласне училище, а 1915 р. вступив до Харківської ветеренарно-фельшерської школи, яку закінчив 1918 р. Після чого працював за спеціальністю у м. Маріуполь. У 1922 р. вступив до Харківського ветеринарного інституту, після його закінчення – 1926 р. направлений на роботу до Павлоградського округу, а звідти перейшов працювати ветеринарним лікарем на станцію Іларіоново. У 1930 р. переїхав працювати до радгоспу Ігрень де і оселився. Паралельно вступив на навчання до Дніпропетровського медичного інституту – вечірнє відділення. З повним текстом можна ознайомитись в інтернеті:
Венгер АльбертЗлочини, яких не було? Медики психіятричних лікарень — жертви сфабрикованих справ
// Україна модерна. -2020. -№28. - С. 255-284( 01.10.2022 )
Уседозволеність слідчих органів, підозри з боку суспільства створили умови, за яких можна було фабрикувати справи проти окремих медпрацівників та цілих колективів. Найбільш яскравим прикладом фальсифікації є справа «Ігренських лікарів», у якій було сфабриковано дані проти хірурга М. Зайцева, котрого за наклепом його колишньої коханки засудили до 25 років таборів. Слідчий побиттям і психологічним тиском змусив чоловіка зізнатися в тому, що він нібито особисто виявляв бажання робити смертельні ін’єкції пацієнтам. Лише через десятиліття лікар зміг довести свою невинуватість, зняти з себе звинувачення та повернути добре ім’я. З повним текстом можна ознайомитись у відділі періодики за адресою : пр. Д. Яворницького,18, а також в інтернеті:
Юзбашева НоннаСвідчення злочинів гітлерівців та масових вбивств: на Дніпропетровщині запрацювала документальна виставка
//gorod.dp.ua/news/209904( 01.10.2022 )
Історики Дніпра досі сперечаються про те, який саме вид спорту в організованому вигляді та коли став першим розвиватись у Катеринославі. Але майже всі вони сходяться на думці, що величезний внесок у розвиток спорту в Катеринославі зробив дивовижна людина – Олександр Таушев. Багато хто його вважає піонером розвитку організованого спорту у нашому місті.
Його особистості було присвячено лекцію кандидата історичних наук Юрія Берестеня у Дніпровській бібліотеці української діаспори імені Джона Маккейна.
Цю лекцію відвідала відома дослідниця культурного життя Дніпра Ірина Семенчук, яка поділилася враженнями:
«Кандидат історичних наук, пан Юрій Берестень провів фантастичний історичний екскурс " Олександр Таушев - основоположник спортивного руху в Катеринославі".
Я хочу набратися сміливості і добавити, що цей рух міг з'явитися дякуючи другому Олександру - Олександру Полю, завдяки якому в нашому місті з'явилися ті, хто потребував заняття спортом: хворобливі діти робітників, студенти та іноземці.
З лекції ми дізнались , як у 1893 році було засновано велосипедне товариство і де знаходилась перша майстерня по прокату і ремонту велосипедов. Як у 1895 році Олександр Таушев виборов звання чемпіона Катеринослава з велосипедних перегонів.
З повним текстом можна ознайомитись у відділі періодики за адресою : пр. Д. Яворницького,18, а також на сайті газети: Історики Дніпра досі сперечаються про те, який саме вид спорту в організованому вигляді та коли став першим розвиватись у Катеринославі. Але майже всі вони сходяться на думці, що величезний внесок у розвиток спорту в Катеринославі зробив дивовижна людина – Олександр Таушев. Багато хто його вважає піонером розвитку організованого спорту у нашому місті.
Його особистості було присвячено лекцію кандидата історичних наук Юрія Берестеня у Дніпровській бібліотеці української діаспори імені Джона Маккейна.
Цю лекцію відвідала відома дослідниця культурного життя Дніпра Ірина Семенчук, яка поділилася враженнями:
«Кандидат історичних наук, пан Юрій Берестень провів фантастичний історичний екскурс " Олександр Таушев - основоположник спортивного руху в Катеринославі".
Я хочу набратися сміливості і добавити, що цей рух міг з'явитися дякуючи другому Олександру - Олександру Полю, завдяки якому в нашому місті з'явилися ті, хто потребував заняття спортом: хворобливі діти робітників, студенти та іноземці.
З лекції ми дізнались , як у 1893 році було засновано велосипедне товариство і де знаходилась перша майстерня по прокату і ремонту велосипедов. Як у 1895 році Олександр Таушев виборов звання чемпіона Катеринослава з велосипедних перегонів.
23 червня 1871 року його було призначено єпископом Катеринославським і Таганрозьким. Він став 14-м єпископом нашої єпархії. Кафедра єпископа знаходилася в Спасо-Преображенському соборі міста Катеринослава. 6 серпня 1871 року у кафедральному соборі єпископ уперше звернувся до віруючих із програмною промовою та відправив богослужіння.
14 років провів Феодосій на єпископській службі. За його каденції суттєво оживилося духовне життя губернії. Єпископ заснував в Катеринославській єпархії окружні, благочинницькі та єпархіальні з’їзди духовенства та вибори благочинних. Для підвищення якості проповідей і духовних видань створив при благочиніях цензурні комітети і бібліотеки.
Єпископ Феодосій багато уваги приділяв подальшому розвитку системи духовної освіти краю. За його каденції були засновані чоловічі духовні училища у губернському місті Катеринославі, а також у повітових містах Бахмуті та Маріуполі. Також було впорядковано жіноче духовне училище в Катеринославі. У 1884 році єпископ Феодосій створив Єпархіальну училищну раду, яка відкрила 108 церковно-парафіяльних шкіл. Раді були підпорядковані 73 спостерігачі, які здійснювали контроль за станом справ у всіх церковно-парафіяльних школах єпархії.
Постать Лазаря Глоби – без перебільшення, одна з найлегендарніших та загадкових в історії нашого міста та Придніпров'я. Навколо його імені ще у ХІХ столітті виник ідеалізований образ «козака-садівника». Але досі основні факти його біографії не піддаються підтвердженням історичними джерелами.
Чітко сказати, що в біографії Глоби правда, а що вигадка, визначити достеменно неможливо. Це пов'язано з тим, що більшість документів XVIII століття в нашому місті загинули під час війни, а ті небагаті крихти, що залишилися, не дають відповіді на поставлені питання. Низка документів, які проливають світло на особистість Лазаря Глоби, виявлені нещодавно в архівах Санкт-Петербурга та Москви та поступово вводяться в науковий обіг.
Історію походження Лазаря Глоби та його появи в нашому краї ми знаємо лише на підставі документів самого Глоби. Це два його донесення 1780-х років. Вони зберігалися в фондах катеринославського архіву й були опубліковані відомим істориком Василем Бідновим у 1912 році на сторінках «Летописи Екатеринославской ученой архивной комиссии».
Обидві книжкові новинки побачили світ у дніпровському видавництві «Ліра». Книги присвячені маловідомим сторінкам історії Кам'янське.
Автором книг став історик, краєзнавець, мешканець цього міста Олександр Слоневський. Для нього ці книги – далеко не перше дослідження малознайомих сторінок життя коханого та рідного міста.
Книга «Село, не тронутое культурой» присвячена дореволюційній історії Кам'янського.
А друга новинка «Закохані у музику» присвячена історії стародавнього костелу Святого Миколая, який понад сто років є окрасою цього промислового міста.
З повним текстом можна ознайомитись в інтернеті:https://gorod.dp.ua/news/20912
.Список культурної спадщини Дніпра поповнився ще трьома об'єктами
«До переліку щойно виявлених об'єктів культурної спадщини міста Дніпра, за видом «історія» включено три нових об’єкти (розпорядження Начальника Дніпропетровської обласної військової адміністрації від 22.08.2022 № 563/0/527-22):
1. «Могила професора А. С. Локшина», 1934 р., вул. Лазаряна.
Локшин Абрам Савелійович (Шевелевич) (Катеринослав, 07.02.1893 – Дніпропетровськ, 09.09.1934) – доктор математики, відомий вчений у галузі прикладної математики, теоретичної механіки, опору матеріалів, теорії пружності. Учень академіка Олександра Миколайовича Динніка – засновника наукової школи з теорії пружності в Україні. Серед учнів А. С. Локшина – академік АН України Всеволод Арутюнович Лазарян, доктори технічних наук Всеволод Андрійович Бовін, Борис Григорович Коренєв, Федір Валентинович Флоринський та багато інших.
2. «Меморіал «Мацева» - місце розташування Нового єврейського кладовища», 1900 – 1960-ті рр., 2009 р., парк. ім. Писаржевського.
Меморіал «Мацева» – меморіальний комплекс (мацева – єврейський надгробок у формі вертикальної плити (стели), від івритського слова – «надгробок», «пам’ятник»), споруджений єврейською громадою Дніпра у вересні 2009 р. (проєкт – майстерня архітектора Олександра Соріна) на місці виявлених у січні 2008 р. під час будівельних робіт залишків поховань. Меморіал займає частину колишнього Нового єврейського кладовища, що існувало протягом 1900 р. – 1960-х рр. на території сучасного парку ім. Писаржевського. Меморіал увічнює місце поховання близько 90 тис. євреїв на Новому єврейському кладовищі, серед яких були: жертви антиєврейських погромів та зіткнень з урядовими військами 1905 року, жертви періоду революційних подій 1917 – 1921 рр., жертви політичних репресій 1930-х – 1940-х рр., жертви нацизму періоду окупації 1941 – 1943 рр.
3. «Могила професора Й. І. Танатара», 1961 р., Запорізьке кладовище.
Танатар Йосип Ісаакович 29 (17 за старим стилем) вересня 1880 р., м. Мелітополь – 13 грудня 1961 р., м. Дніпропетровськ (Дніпро) – відомий вчений у галузі геологічних наук, засновник наукової рудної школи, першовідкривач жовтоводських уранових руд, дослідник криворізьких родовищ залізної руди».
.Дніпровські археологи зробили сенсаційну знахідку
//gorod.dp.ua/news/207792( 01.09.2022 )
Під час розкопок у балці Канцерка виявлено безліч фрагментів старовинного посуду та найдавніша піч для випалу, горн, вік якої може досягати півтори тисячі років! З повним текстом можна ознайомитись за посиланням:
Вона постаралася з'ясувати історію цієї краси та встановила факти, якими поділилася у популярній групі «Історія у фотографіях. Катеринослав-Дніпропетровськ»:
«На днях, проходя мимо старинного особняка на бывшей улице Артёма, решила заглянуть во двор. И с удивлением обнаружила там красивую деревянную веранду.
Начала искать информацию об этом доме, но, кроме паспортной карты и фамилии владельца, ничего не нашла.
Паспортная карта.
Назначение: особняк.
Стилевой признак - эклектика.
З повним текстом можна ознайомитись за посилання в інтернеті:https://gorod.dp.ua/news/207509
Берестень ЮрійВ історії все повторюється: Як Придніпровський край приймав біженців у роки Першої Світової війни
Одним з регіонів, куди царською адміністрацією спрямовувався грандіозний за тими часами потік вимушених переселенців, була територія Придніпров’я. Варто зазначити, що представники російського командування та цивільної адміністрації не випадково обрали Катеринославщину в якості терену для розміщення великої кількості біженців. Справа полягала в тому, що на передодні Першої світової війни Катеринославська губернія була одним з економічно розвинутих регіонів півдня України з потужною господарською та соціальною інфраструктурою, з високим ступенем урбаністичного та економічного освоєння терену. З повним текстом можна ознайомитись в інтернеті:
Горбачова обрали посаду генерального секретаря Центрального комітету компартії Радянського Союзу у березні 1985 року. Йому було 54 роки, що після керування країною “кремлівськими старцями” вважалося прогресивним кроком. Вже у червні того ж року він відвідав Україну, зокрема Дніпропетровськ (Дніпро).
Під час свого візиту новий генсек обговорив із партійним активом соцально-економічні питання. На початку свого правління Горбачов демонстрував крайню відкритість, що було дуже нетипово для радянських керівників такого рангу.
Так, Олександр Поль був нашим земляком, але аж ніяк не чистокровним українцем.
Він народився 1 вересня (за старим стилем – 20 серпня) у селі Малоолександрівському – зараз це село Полевське Верхньодніпровського району, а потім більшу частину життя прожив у Катеринославі. Але його генеалогічне дерево було дуже гіллястим.
Рід його, по батьківській лінії, йшов у середньовічну Англію, де в Лондоні, за короля Генріха VIII, прозваного Синьою Бородою, жив кардинал Поль.
Дід Олександра Поля – Іван Іванович Поль був уже шведським дворянином. Він вирушив на пошуки кращого життя в Російську Імперію і як офіцер російської армії брав участь у Турецькій війні 1787-1791 рр. Після закінчення І.І. Поль оселився у своєму новому маєтку на березі річки Мокра Сура.
Його молодший син, Микола Іванович Поль, одружився другим шлюбом з дочкою поміщика Полетики, Ганною Павлівною, яка була онукою знаменитого козацького гетьмана Павла Полуботка (1722-1723рр.). У цьому шлюбі 20 серпня 1832 року народився первісток – Олександр Поль.
Рідний будинок Олександра Поля зберігся, але руйнується на очах
Майже всі знають про особняк, що зберігся до наших днів на Соборній площі, 13 у Дніпрі, в якому Олександр Поль проживав у нашому місті.
У 1832 році в Катеринославі з'явився металургійний завод Заславського. Він був заснований купцем 2-ї гільдії Заславським та виробляв якраз продукцію для сільського господарства. Точна дата заснування заводу та ініціали власника поки що залишаються невідомими. Взагалі, історичних матеріалів про перший завод залишилося, на превеликий жаль, критично мало…
Основними покупцями продукції заводу Заславського були великі поміщики, які купували інвентар для своїх маєтків. Номенклатура продукції заводу – сівалки, віялки, молотарки тощо. На заводі в середині XIX століття було зайнято до 30 осіб, що становило велику цифру для Катеринослава того часу.
Берестень Юрій«Південне Чикаго». До історії катеринославських нальотчиків
// Історична правда. -2021.-12 серпня( 12.08.2022 )
В означений період Катеринослав був переповнений тисячами знедолених біженців з районів бойових дій, які часто-густо не мали достатніх засобів для існування. Безвихідне матеріальне становище, втрата роботи та колишнього соціального статусу сприяли швидкій маргіналізації даної групи населення та її активному включенню в кримінальну діяльність злочинного світу міста.
Місцева поліція відзначала той факт, що до Катеринослава – багатого промислового центра Півдня України – потягнулися розрізнені групи професійних кримінальних злочинців з інших регіонів країни, які прагнули поліпшити своє матеріальне становище за рахунок містян та їх статків.
Варто відзначити той факт, що ці групи дедалі ставали більш організованими та чисельними, здатними кинути зухвалий виклик органам місцевого правопорядку у боротьбі за владу в місті. Інтенсивна соціальна маргіналізації та пауперизація міського населення продукувала зростання загальної кількості кримінальних злочинів.З повним текстом можна ознайомитись в інтернеті:
Доля розпорядилася так, що, народившись на Слобожанщині, свій талант Павло Бойченко з повною силою проявив на Придніпров’ї. В середині XIX століття він став найавторитетнішим лікарем Катеринослава. Більше 40 років лікар Бойченко служив на ниві медицини в Катеринославі і губернії.
Павло Никифорович Бойченко народився 14 (26 за новим стилем) грудня 1818 року на Слобожанщині – в селі Ульянівці на ріці Псьол у північній частині Сумського повіту Харківської губернії. У своїй промові до губернського земства 25 грудня 1874 року сам лікар зауважував, що походив «из земледельческаго сословия», тобто з селян.
Однак відомо, що батько його у 1824 році займав посаду бургомістра в ратуші (тоді судовий орган у місті) в заштатному місті Білопілля (нині в Сумській області), «а братья мои были пахари; средства к воспитанию моему доставляли общие труды семейства по обработыванию земли».
І все ж таки зауважимо, що посада батька викликає певні сумніви щодо станової приналежності до селян.
На жаль, ім'я Павла Бойченка сьогодні забуте. Тому ювілей його приїзду до нашого міста – чудова нагода докладно розповісти про нього. Міський сайт уже розповідав про першого лікаря Карла Роде, про історію обласної лікарні імені Мечникова, та про «народного лікаря» Івана Лешко-Попеля.
Звідки родом Павло Бойченко? Де здобув освіту і як він опинився у місті на Дніпрі? Як пройшов шлях до головного лікаря губернської лікарні? Чим уславився Бойченко як лікар? Чому в старому Катеринославі його шанували, а потім зовсім забули?
На ці запитання відповість давній друг Міського сайту, кандидат історичних наук, завідуючий відділом Дніпропетровського Національного історичного музею імені Д. Яворницького Максим Едуардович КАВУН.
Уродженець Слобожанщини та син чиновника обрав професію лікаря
«Павло Никифорович Бойченко – видатний діяч медичної служби нашого краю XIX століття, головний лікар «Богоугодних закладів» (обласна лікарня імені Мечникова), перший директор земської фельдшерської школи, - розповідає Максим Кавун.
Історія медичної служби Катеринославщини та видатних медичних працівників, на жаль, недостатньо та доволі фрагментарно вивчена. Особливо це стосується початкового етапу розвитку медичної справи. Серед перших медиків Катеринослава яскравою та напівзабутою є постать Павла Бойченка, якому в 2018 році виповнилося 200 років з дня народження.
Семенюк Ирина Жителям и гостям Днепра открывали тайны истории прессы нашего города
// Gorod.dp.ua. -2022.-28 червня( 28.07.2022 )
Почалась екскурсія з Міни Копилова! Він - купець першої гільдії, Гласний міської Думи м. Катеринослава, комерції радник, почесний громадянин Катеринослава, власник вугільних шахт та будівельних компаній, підрядник у спорудженні залізниць, добродійник та засновник і видавець газети «Приднепровский край» (1898—1917 pp.).
Катеринослав у 1890-х на відміну від багатьох губернських і навіть повітових міст не мав свого міського театру. Мина Копилов виступив з ініціативою і відкрив власний театр, за який платив місту непомірно високу орендну плату в 1000 карбованців на рік. Як гласний міської думи, 14 грудня 1892 він просив місто скасувати йому орендну плату через "величезні витрати, які доводиться нести йому по утриманню трупи в нинішньому році".
Вейссман ДенНа сміттєзвалищі у Дніпрі знайшли унікальний фотоальбом
//gorod.dp.ua/news. - 26 липня( 26.07.2022 )
Тепер він був дивом врятований для історії міста. Шикарний альбом просто на сміттєзвалищі виявив і врятував мешканець Дніпра Дмитро Спірін.
Але є в цій добрій новині і величезна ложка дьогтю. Фотоальбом має назву Том 5. Залишається тільки здогадуватися про долю попередніх чотирьох томів і думати про те, скільки взагалі альбомів було в цій серії.
Дослідники історії та фахівці вже зайнялися вивченням цього питання.
Відомий дослідник історії нашого міста, «заблукавший архітектор» Ден Вейссман розповів про цю знахідку таке:
«Завдяки небайдужості та допитливості людей ми можемо роздивлятися ці світлини сьогодні.
Добре те шо це не кілька світлин, а цілий альбом – «Архитектура жилого массива 'Победа' - Том 5 (1981)». Але, на жаль, знайдено лише цей том – було б цікаво побачити і інші.
З повним текстом можна ознайомитись в інтернеті:
Семенчук ІринаУ нашому місті створили культурний міст між Маріуполем та Дніпром
Микола Чабан був у цьому місті під час його розквіту. Його лекція містила безліч цікавих та рідкісних фактів про культурні та історичні зв'язки наших міст. Основою лекції стала монографія Миколи Чабана «Діячі Катеринославської Просвіти».
А також – спогади про Маріуполь колишнього жителя Катеринослава Миколи Стасюка, які були ним опубліковані у «Маріупольській газеті» і згодом побачили світ у вигляді книги «На межі божевілля».
«До колекції музею передано невеликий корпус історичних документів особистого походження, що належав батьківщині катеринославського купця другої гільдії, гласного Катеринославської міської думи Андрія Яковича Кудрявцева (1851-1904 рр.), який проживав у місті Катеринославі у власному будинку ХХ століття купець обіймав посаду заступника голови Катеринославської купецької управи, був власником кирпичного заводу, що розташовувався на території Рибакової балки м. Катеринослава. Щорічно цегельне підприємство О.Я. Кудрявцева виробляло будівельного кирпича на суму в 25 тисяч рублів. На підприємстві працювало 57 робітників. Завод був обладнаний гофманською піччю для випалення кирпича. Підприємство було відкрито власником у 1889 році. З повним текстом можна ознайомитись в інтернеті:
https://gorod.dp.ua/news/206959
Шляхов ОлексійПромисловці Півдня України та їхні підприємницькі практики наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст.
// Український історичний журнал .-Київ, 2022. -№ 3. - С. 59-80( 01.07.2022 )
Серед гільдійських одноосібних промислових підприємств Катеринославської губернії як у 1896, так і в 1898 рр., найбільше було таких, що виробляли борошно, макарони, крупи, крохмаль – 78 і 97 закладів, відповідно. Хоча в порівнянні з такими виробництвами Херсонщини середній відсоток прибутку в них був дещо більшим – від 9,4% до 10,1%. На другому місці за своєю кількістю на Катеринославщині були фабрики та заводи, що виготовляли цеглу, а також скляні, фарфорові, фаянсові, гончарні вироби – від 37 до 47 закладів. Далі у цьому своєрідному реєстрі йшли виробництва, які займалися виготовленням та обробкою металів. Таких у краї в 1896 р. діяло 26, а в 1898 р. – 28 (їхній середній прибуток дорівнював 12%). Отже стрімкий індустріальний розвиток Катеринославської губернії в модерний період визначав специфіку заснування тут підприємцями тих або інших промислових закладів. Так, прагнення сільського населення мати сучасні землеробські знаряддя обумовило створення низки відповідних машинобудівних підприємств. Тож лише в 1892 р. на заводах Катеринославщини, за інформацією губернатора, було виготовлено 6986 жаток, 2325 букерів для орання полів, 2500 віялок, 1657 сіялок, 652 плуги, 382 соломорізки на загальну суму 1 млн 583 тис. руб.16
Водночас найбільший прибуток серед гільдійських промислових підприємств Катеринославщини в 1896 р. мали фабрики, які виробляли фарбу (24%), а в 1898 р. першість за цим показником перейшла до виробників охолоджуючих напоїв, мінеральної води та квасу (25,2%), адже ця продукція стабільно користувалася значним попитом. Водночас серед промислових негільдійських підприємств Катеринославщини більше за всіх діяло хлібопекарень, булочних та кондитерських виробництв – від 89 (у 1896 р.) до 138 (1898 р.) закладів. Натомість найбільший зиск тут отримували власники фабрик, які займалися обробкою сала та воску – від 18,4% до 20,2%.
… На Катеринославщині в колонії Кічкас поселянин А.Унґер володів екіпажним заводом з обсягом виробництва 107 тис. руб.53 53 Галузева належність фірм німецькомовних фабрикантів і заводчиків південноукраїнських губерній також мала відношення до виробництва цегли. Серед власників таких підприємств Катеринославщини можна згадати поселянина Г.Гюберта, який мав цегляний завод в Олександрівську (річний оборот 23,9 тис. руб.), німецького підданого А.Пейцліна, обсяг виробництва бетонно-цегляного заводу котрого в Катеринославі становив 50,4 тис. руб., поселянина-власника Я.Унґера, чия цегельня
З повним текстом можна ознайомитись у відділі періодики за адресою : пр. Д. Яворницького,18, а також на сайті видання:
Репан ОлегМісто Дніпро – набагато старше, ніж багато хто думає
//https://gorod.dp.ua/news( 27.06.2022 )
дослідникам вдалося виявити та опублікувати в мережі рідкісні карти 1749 та 1750 років. На цих картах вказано стародавнє поселення запорізького козацтва Кам'янка (про яке Міський сайт неодноразово розповідав) та Кайдацький редут – зараз вони розташовані на території Амур-Нижньодніпровського району Дніпра. З повним текстом можна ознайомитись в інтернеті:
Питання спорудження лінії трамваю було порушено 1895 року. У січні, на запрошення Міської Думи, до Катеринослава прибули представники Франко-Бельгійського акціонерного товариства для обговорення цього питання. У травні було вироблено умови попередньої угоди.
Договір про будівництво трамваю в Катеринославі було підписано 14 червня 1895 року. Сторонами виступили Міська Управа та представники Франко-Бельгійського акціонерного товариства. Перший трамвай був, як зараз прийнято говорити, проектом із іноземними інвестиціями. Це було скоріше звичайним для тодішнього міста, де процвітали підприємства із французькими, бельгійськими та іншими капіталами.
Лікарня була заснована, можна сказати, відразу після заснування міста Катеринослава у 1798 році і мала назву " Екатеринославские богоугодные заведения ".
Нам дозволили зайти в середину одного з найстаріших корпусів лікарні, який отримав життя завдяки архітектору М. А. Грязнову у 1845 році.
Цікаво, що саме в цій будівлі розміщувалася лікарняна церква, в який служив дяком Мефодій Наумович Петров - дядько Віктора Платоновича Петрова (псевдонім – В. Домонтович), який був одним з найяскравіших українських інтелектуалів свого часу. І про якого Микола Петрович розказував на одній зі своїх лекцій.
Таку схему неможливо точно прив'язати до координат, тому що вона виготовлена не на основі ортозйомки, а просто схематично. При задаванні даних координат у певних точках такі карти будуть мати великі деформації, тому вона опублікована просто у форматі огляду файлу.
Зображення дуже високої роздільної здатності, я пропустив його через спеціальний скрипт, щоб можна було швидко зумувати.
Це дуже інформативна карта, яку мені не вдалося прив'язати до координат - довелося розмістити її у розділі статичних карт у локації Дніпра на OldMaps.
Це вже шостий файл в цьому розділі, там є ще аерозйомки, зняті з великою перспективою 1918, 1943 і 44 років».
На этой карте можно наглядно увидеть, какие в Днепропетровске 1967 года были маршруты общественного транспорта и где располагались их остановки.
Напомним, что первым из современных видов общественного транспорта в Екатеринославе появился трамвай. Случилось это в июне 1897 года, и совсем скоро наш трамвай отметит свое 125-летие! К этой дате Городской сайт подготовит специальный материал.
Городской сайт неоднократно рассказывал об открытиях и находках, сделанных за последнее время исследователями истории нашего города на месте древнего поселения запорожского казачества Каменка. Сейчас оно входит в состав Амур-Нижнеднепровского района Днепра.
Новости о находках и открытиях в этом поселении выкладывают в группе соцсетей Історія Старожитньої Кам'янки.
И вот какие необычные находки были сделаны вчера, в праздник Троицы:
«Цей день нам подарував цікаві зустрічі та знахідки.
По-перше, ми завітали до сім'ї Біленко Тетяни Василівни. Разом з її батьками Баранцем Василієм Василійовичем та Ольгою Григоріївною, сином Григорієм дослідили їхній сімейний архів, який включає велику кількість фото, документів і деяких предметів від початку 20 ст. Домовилися, щоб до архіву отримали доступ музейні співробітники, які зможуть ввести ці матеріали в науковий обіг.
«Особняк Непокойчицкого – выдающийся памятник екатеринославской архитектуры начала XX века. Это здание занимает особое место в истории развития городской архитектурной традиции. Во-первых, как яркий образец местных вариаций стиля модерн. Во-вторых, как одно из немногих зданий, где архитектура соединена со скульптурой в единое гармоническое целое.
Структура здания, его объем и пропорции довольно нетипичны для Екатеринослава. Это один из самых крупных особняков «золотого века» города, который ассоциируется с «индустриальным бумом» и бурным развитием горнодобывающей и металлургической промышленности в Приднепровье.
Здание интересно, прежде всего, личностью своего владельца, забытого крупного предпринимателя и деятеля органов городского самоуправления Екатеринослава
«Говоря о современном «Гранд-отеле «Украина», построенном более ста лет назад как «Украинский дом», чаще всего вспоминают имена его владельца, миллионера Владимира Хренникова, и историка Дмитрия Яворницкого, которые определили совершенно необычный для тогдашнего Екатеринослава архитектурный образ здания, - рассказывает Максим Кавун. - Гораздо менее известна фамилия архитектора, который взялся воплотить оригинальный идейный замысел. Петербургский зодчий Петр Фетисов был приглашен заказчиком и сумел талантливо соединить архитектурные новации и национально-патриотические взгляды владельца.
Биография П.П. Фетисова, как и многих других архитекторов XIX-XX веков, исследована довольно скромно. Жизненные и художественные горизонты Петра Фетисова пролегли очень широко: из Санкт-Петербурга через Екатеринослав к берегам Адриатики…
Петр Павлович Фетисов родился 8 (20 по новому стилю) июня 1877 г. в Москве. Происходил из купеческой семьи. После окончания реального училища он получил фундаментальное высшее образование, причем в наиболее авторитетных заведениях такого рода в тогдашней империи. В 1901 г. окончил Институт гражданских инженеров в Санкт-Петербурге (ведущее высшее учебное заведение архитектурного профиля).
.Страшная трагедия Днепра: 25 лет назад на ж/м Тополь произошел масштабный оползень
// gorod.dp.ua/news. -2022.-6 июня( 06.06.2022 )
Стихия уничтожила жилой дом, школу и детский сад. В новостях мелькали кадры огромной воронки с растекшимся грунтом, в котором плавали остатки конструкций рухнувших зданий. В тот роковой день погиб 1 человек. Ещё 2 тысячи горожан остались без крыши над головой. С тех пор жители массива до сих пор задаются вопросом, — не повторится ли подобная история уже с их домами. Днепровская Панорама решила вспомнить, как природа показала свое истинное лицо.
Накануне вечером, 5 июня 1997 года, в городе шел сильный ливень. В результате сильного дождя и обильных осадков произошло размывание грунта. На жилмассиве Тополь-1, который прилегает к Тоннельной балке, началось движение грунтов.
Оползень начался около 4-х утра в районе ж/д станции «Встречная», где сразу же ушли под землю несколько гаражей. После этого, в районе 5 утра, стремительно разрушая склон, оползень добрался до детского сада и поглотил его. Несмотря на масштабы оползня погиб один человек. Когда гаражи начали уходить под землю мужчина побежал спасать свою машину, но не успел.
Кавун Максим Эдуардович История Днепра: как отмечали первый День города
// gorod.dp.ua. -2022.-19 мая( 01.06.2022 )
Первый День города был привязан к городскому юбилею – 100 лет со дня основания Екатеринослава (на правом берегу Днепра) в 1787 году. Исходя из этого, и датой празднования было выбрано 9 (21 по новому стилю) мая 1887 года. Первый День города праздновали весной. Кстати, эта традиция продержалась в нашем городе вплоть до 1980-х годов.
В преддверии 100-летнего юбилея городской голова Екатеринослава, камер-юнкер И.М. Яковлев выпустил специальное «Воззвание», где сделал акцент на той роли, которую играет этот праздник в жизни города. Он пригласил жителей активно заниматься благотворительностью, жертвовать на нужды заключенных, дряхлых и увечных людей в богадельнях, а также жертвовать книги в городскую общественную библиотеку. Завершалось это предложением:
«Приглашаю и прошу все население г. Екатеринослава, на основании постановления Думы, убрать свои дома флагами 9 и 10 мая, а вечером иллюминовать их».
Торжество началось с молебна и заседания во дворце
Празднество 9 мая 1887 года началось с молебна. Но это было не только отражением роли церкви в тогдашнем обществе. Поскольку праздник был приурочен к 100-летию закладки именно Преображенского собора, это имело особое значение с исторической точки зрения.
Берестень Ю. В. Музей истории Днепра пополнился уникальным экспонатом
// www.gorod.dp.ua. -2022.-5 мая( 01.06.2022 )
«В Музеї історії Дніпра відбулась непересічна за часами воєнного лихоліття україно-російської війни культурницька подія – фонди установи поповнилися унікальним експонатом – раритетним виданням «По Екатерининской железной дороге», яке побачило світ в Катеринославі в 1903 році!
Екземпляр рідкісної книги був переданий в дарунок Музею історії Дніпра представником групи дніпровських донаторів на чолі з пані Нурією Бусигіною – відомою в місті поціновувачкою старовини та колекціонером катеринославських стародруків й фотографій.
Власник унікального видання – відомий дніпровський краєзнавець та історик старого Катеринослава Валентин Старостін. Він передав книгу пані Н. Бусигіній, яка організувала збір коштів для викупу стародруку. Отримані від продажу книги кошти були витрачені донаторами на фінансування матеріально-технічних потреб одного з підрозділів ЗСУ.
Ланда ИгорьДед руководителя канадского подразделения «Макдональдс» работал пекарем в Екатеринославе: история пекарни на Короленко
// gorod.dp.ua/new( 20.05.2022 )
...дед господина Кохана родом из Екатеринослава. Он был пекарем, но в 1905 году эмигрировал в Канаду, боясь будущих погромов», - вспоминает в книге «Провинциальная столица» Игорь Ланда.
По его словам, Джорджа Кохана особенно интересовали старые дома, в которых когда-то были пекарни. Место работы деда Кохана они нашли. В 1990-х там была уже жилая квартира.
Семенчук ИринаКак днепрян с экскурсией по кладбищу водили
// gorod.dp.ua. - 2022. - 17 мая.( 17.05.2022 )
О том, как прошла экскурсия, рассказала известная исследовательница культурной сферы и истории нашего города Ирина Семенчук:
«Сонячний недільний день провела на Запорізькому цвинтарі, де завдяки пану Миколі Чабану згадали багатьох відомих дніпровців.
Особисто для мене цвинтар ніколи не був місцем смутку та болю. Скоріш, це місце згадування, роздумів, переосмислення.
Вітерцем промайнули імена студентських років; академіка Володимира Івановича Моссаковського - ректора Університету, та Сергія Семеновича Волкобоя.
Імена Олександра Максимовича Макарова і Інни Ілларіоновни Крижановської знав кожен мешканець Дніпропетровська !
Юрій Чайка, Микола Шпак, Жан Мельніков - це цілі епохи зі своїми неповторними світами, без яких навіть не уявляєш нашу тоді ще не культурну столицю, а звичайний обласний центр, в якому вирувало культурне життя.
.В Днепре презентовали новую книгу о городах и селах нашей области
//gorod.dp.ua( 13.05.2022 )
"Тем, кто в затруднении и на оккупированных территориях, нужно обращаться на горячие линии банков, тот же Приват обещает учитывать и предлагать варианты реструктуризации", – говорит Юрий Гайдай.
Це наукове видання, організоване до Дня пам'яті жертв політичних репресій та висвітлює драматичні сторінки історії політичних репресій, що здійснювалися радянською тоталітарною системою проти націоналістичного підпілля у Дніпропетровській області у 40-50-х роках минулого століття.
У нарисах-персоналіях розповідається про трагічну долю людей, які протидіяли комуністичній владі у ті роки. Книга містить короткі відомості про сотні патріотів, котрі стали жертвами політичних репресій у той період.
.В Днепре презентовали новую книгу о городах и селах нашей области
//gorod.dp.ua/news/. - 13 травня( 13.05.2022 )
Це наукове видання, організоване до Дня пам'яті жертв політичних репресій та висвітлює драматичні сторінки історії політичних репресій, що здійснювалися радянською тоталітарною системою проти націоналістичного підпілля у Дніпропетровській області у 40-50-х роках минулого століття.
У нарисах-персоналіях розповідається про трагічну долю людей, які протидіяли комуністичній владі у ті роки. Книга містить короткі відомості про сотні патріотів, котрі стали жертвами політичних репресій у той період.
Видання розраховане на істориків, вчителів, аспірантів, студентів та широке коло читачів».
«Брянська (Миколаївська) церква (Дніпропетровський будинок органної та камерної музики), 1913 - 1915 рр.
Пам'ятка архітектури національного значення, просп. Сергія Нігояна, 66.
У 1887 р. в рік 100-літнього ювілею Катеринославу було почесно відкрито «Олександровський Південно-руський металургійний завод Брянського акційного товариства».
У 1913 р. Російська імперія святкувала 300-ліття правлячої царської династії Романових. Брянське товариство вирішило на честь цієї події побудувати в Катеринославі церкву святого Миколая Мирлікійського, заступника імператора Миколая ІІ. Спочатку її планувалось розмістити на місці Яковлівського скверу (зараз на його місці театр Опери та балету), але потім церкву перенесли на ділянку ближче до заводу.
Загальний проект виконав катеринославський єпархіальний архітектор Георгій Ілліч Туровець, а внутрішнє опорядження (інтер'єр і іконостас) замовили Євстафію Йосифовичу Константиновичу. З повним текстом можна ознайомитись в інтернеті:
Слобода ВалентинаИстория Днепра: 125 лет назад в нашем городе впервые показали кино
// Gorod.dp.ua, 2022.-6 мая( 06.05.2022 )
Первый киносеанс в Екатеринославе состоялся 6 мая (24 апреля по старому стилю) 1897 года. Он прошел в построенном всего за год до этого, новом театрально-концертном зале «Аудитория научных чтений» - это здание сохранилось и находится слева от оперного театра, на ул. Половицкой, 5. З повним текстом можна ознайомитись в інтернеті:
Лиштва НадеждаВ Днепре создают панорамы исторических зданий-памятников
// Gorod.dp.ua. -2022.-6 мая( 06.05.2022 )
начат новый проект по созданию панорам интерьеров самых знаковых зданий-памятников Днепра. И первым увековеченным в этом проекте объектом стало здание бывшего Английского клуба, о судьбе которого неоднократно и подробно рассказывал Городской сайт.
Вот что об этом проекте рассказала начальник этого управления Надежда Лиштва:
«Розпочали роботу зі створення панорам інтер'єрів наших пам'яток, що мають найбільшу цінність. Величезна подяка Олександру Рябокінь, який витрачає свій час на створення не тільки панорам, а й чудових відео.
Англійський клуб.
До середини 1830-х рр. у катеринославських дворян не було місця, де б вони мали змогу весело проводити час. Тому з дозволу губернатора Андрія Олександровича Пеутлінга 13 грудня 1838 р. відбулось почесне відкриття клубу для громадських розваг. З повним текстом можна ознайомитись в інтернеті:
«Современный Днепропетровский национальный исторический музей имени Д.И. Яворницкого имеет две даты основания, - рассказывает Максим Кавун. - И, как это ни странно, обе даты справедливы с разных точек зрения. Официально музей ведет свою историю с 1849 года, когда в Екатеринославе был основан «Общественный музеум». Музей был создан усилиями двух личностей – губернатора Андрея Яковлевича Фабра и директора училищ Якова Дмитриевича Грахова. Музей просуществовал минимум до 1860 года.
К сожалению, затем Музеум прекратил свое существование (из-за отсутствия интереса властей и недостатка финансирования). Его коллекция была передана в здание мужской классической гимназии (ныне площадь Соборная, 2). Оттуда она уже в начале XX века поступила в Музей Поля, ныне имени Яворницкого. То есть, если исходить из принципа идеи музея и из принципа преемственности коллекций, то дата 1849 год абсолютно верна.
Второй датой основания Музея можно с полным правом считать 1902 год – основание Музея имени Поля. Эта дата важна в институциональном плане. Дело в том, что идея о создании музея в городе стала претворяться в реальность только на рубеже XIX – XX веков.
В это время в Екатеринославе создается первый вуз города – Екатеринославское высшее горное училище (ныне Национальный технический университет «Днепровская политехника»). Он был основан в 1899 году и стал средоточием научно-технической интеллигенции и опорным культурным центром. В 1901 году на базе Горного училища создается первый орган научной общественности Екатеринослава – Екатеринославское научное общество (ЕНО). Его полузабытую историю Городской сайт подробно освещал в специальном очерке. Именно общество стало фактической колыбелью музея.
26 октября (9 ноября) 1900 года Бахмутская уездная земская управа, а также Екатеринославский губернатор Федор Келлер обратились в Губернскую земскую управу с ходатайством об увековечении памяти А.Н. Поля и создании музея его имени. То есть, уже изначально Музей должен был носить имя Александра Поля и стать символическим памятником этой выдающейся личности.
7 (20) декабря 1900 года Екатеринославское губернское земское собрание приняло постановление о выделении 5 тысяч рублей на устройство Музея имени А.Н. Поля. Изначально он должен был располагаться при Высшем горном училище.
Присягина ЕленаЛюди Днепра: Александр Ковальчук – фотоистория Днепропетровска длиной в 30 лет
// Gorod.dp.ua. -2022.-3 мая( 03.05.2022 )
«Благодаря этому человеку, мы имеем интереснейшую фотоисторию длиною в 30 лет. Для нас - современников, это очень ценный подарок. Днепропетровск с 1920 по 1950-е гг.
Сегодня его имя известно лишь немногим исследователям истории кинематографии. А в свое время Александр Ковальчук был достаточно известным среди многих днепропетровцев.
Александр Петрович Ковальчук - советский оператор документального кино и почетный фотограф города.
Александр Петрович родился 17 июля 1910 года в Екатеринославе, в рабочей семье. Окончил Одесский кинотехникум.
С 1928 года работал в должности лаборанта на кинофабрике «Культкино» в Москве. Сотрудничал с киножурналом «Пионерия». В 1928-1930 годах - оператор кинофабрик «Белгоскино» (Минск) и «Азеркино» (Баку). Снимал сюжеты и для киножурнала «Маховик».
С 1931 года работал кинооператором Днепропетровского отдела Всеукраинского фото-киноуправления.
После службы в армии, с 1934 по 1938 годы работал фотокорреспондентом Днепропетровской газеты «Зоря». Одновременно, с 1936 года - кинооператором в днепропетровском отделении Украинской студии Союзкинохроники.
.На старом кладбище Днепра сделали удивительную находку
// gorod.dp.ua/news. -2022.-5 мая( 01.05.2022 )
ми вирішили показати вам цікаву знахідку, яку зробив Максим Дорошенко на Раківському кладовищі (вул. Петрозаводська, АНД район).
Це найдавніше відоме нам поховання в Кам'янці, що датується 1882 р. Вірогідно, воно належить Семіону Джоболді.
Схоже на те, що він був професійним військовим, і в цьому контексті видається цікавим слово "мажор". Відомо, що в РІА до 1884 р. існувало звання майора (від латинського слова "major", тобто «старший»).
Судячи з унікальності знахідки, встановлювати тоді такі могильні плити була незвичайна практика для нашої місцевості, коли в абсолютної більшості могил були звичайні хрести (вірогідно, дерев'яні, бо ковані залізні більш пізні, і до того ж досить рідко зустрічаються). Можливо, це була все ж таки непересічна особистість.
На підставі постанови верховної ради СРСР від 2 жовтня покликано дотоїопасного голову ради міністрів (РМ) УРСР Івана П. Казанця на пост союзно-республіканського міністра чорної металюрґії СРСР. Казанець не тільки реномований партієць (член ЦК КПРС та член президії ЦК КПУ), але також і спеціяліст металюрґійної справи. В наслідок цього покликання опорожнився прем’єрський пост у Києві і, не зважаючи на факт, що 22 жовтня відкривалася чергова сесія верховної ради УРСР, завданням якої було б подбати про нового кандидата на прем’єра, «указом» президії ВР УРСР від 15 жовтня (тобто один тиждень перед відкриттям парляментської сесії) головою ради міністрів був призначений Володимир Васильович Щ ербицький (також член ЦК КПРС та член президії КПУ), дотеперішній перший секретар Дніпропетровського обкому. Ніби не можна було почекати з цим призначенням кілька днів, щоб «український радянський парлямент» міг «обрати» нового прем’єра, а до того часу справи провадив би перший заступник голови РМ УРСР Никифор Т. Кальченко.
3 постом «прем’єра України» за останні роки було більше мороки. В 1961 році «указом» президії ВР УРСР був звільнений з цього посту Кальченко і призначений Щербицький; у квітні 1963 новообраний склад верховної ради УРСР доручив Щ ербицькому знову зформувати раду міністрів та очолити її, але вже в липні того ж року він мусів піти у відставку, і то на підставі «указу» про звільнення; тоді прем’єром з ласки «указу» став Казанець. А тепер маємо черговий «указ» у цій справі і нового-давнього голову ради міністрів УРСР. Канцелярія Коротченка продукує їх на доручення президії ЦК КПУ ніби на конваєрі.
Про відставку Щербицького два роки тому ходили чутки, що він ніби опонував Хрущовській реорганізації партії за т. зв. виробничим принципом, коли в кожній області були встановлені два партійні обласні комітети — промисловий і сільський; за цим виробничим принципом реорганізувалися також комсомольська організація, обласні виконавчі комітети і професійні ради. Щ ербицький ніби передбачав тоді, що ця реорганізація подумана на шкоду українського елементу в партії, який зіпхнуто тоді передусім у сільські партійні, комсомольські та профспілкові організації. Скільки в цьому правди, годі було тоді і сьогодні встановити. З повним текстом можна ознайомитись у відділі періодики за адресою : пр. Д. Яворницького,18, а також в інтернеті:
Створений у Харкові радянський уряд України, який після захоплення Муравйовим Києва устиг переїхати туди 12 лютого на два тижні, покидав Україну разом з військами РРФСР. 17-19 березня він скликав у Катеринославі II з ’їзд рад України. Лише на цьому з’їзді більшовики зрозуміли, яку велику помилку вони зробили, пішовши війною проти уряду Центральної Ради. В резолюції з ’їзду було сказано, що радянська сторона готова «підписати навіть ті тяж кі умови, які нав’язує Україні мировий договір Центральної Ради з АвстроНімеччиною, але при умові цілковитого невтручання Австро-Німеччини у внутрішнє ж иття України.» А за день до II з ’їзду рад Народний Секретаріят більшістю голосів — чотири проти трьох — ухвалив пропозицію Е. Квірінґа (з Катеринослава) увійти в переговори з Центральною Радою для припинення боротьби на таких умовах: щоб були збережені ради робітничих депутатів, щоб більшовицькі організації на Україні могли легально існувати. Ця постанова на другий день була скасована, але вона свідчить про те, що більшовицькі керівники на Україні зрозуміли були свою помилку, штовхнувши Совнарком РРФ СР на війну з Центральною Радою. У згаданій постанові Народного Секретаріяту було також сказано, що на Україні «радянська влада в сучасний момент не має під собою ніякого ґрунту».2) Про це саме свідчили рік пізніше два більшовицькі автори С. Мазлах і В. Шахрай у книзі «До хвилі»: «Ми потерпіли поразку не тільки тому, що прийшли н ім ці. . . Навпаки, не будь цієї окупації, нас, як партію, все одно вигнали б з України».3) В той час більшовицькі організації південних і східніх областей України, поборюючи українську державність, творили в себе сепаратистські республіки, аби не визнати єдиного українського (навіть радянського) уряду і української державности. Таким способом була створена Донецько-Криворізька республіка, Одеська республіка, Донська республіка і Кримська республіка. Уже Народний Секретаріят під головуванням М. Скрипника у спеціяльній постанові засудив цей сепаратизм і проголосив усю територію України в межах IV Універсалу Центральної Ради неподільною державою. II з ’їзд рад у Катеринославі підтвердив цю постанову Народного Секретаріяту. Але стосовно самостійности радянської України цей з ’їзд рад на вимогу більшовицької фракції ухвалив більшістю голосів, що радянська Україна залишається «тісно зв’язана федеративними зв’язками з Всеросійською робітничо-селянською республікою». Хоча в цій постанові з ’їзд рад мусів був ствердити, що фактом існування самостійної УНР «формально федерація зараз припинена». З повним текстом можна ознайомитись у відділі періодики за адресою : пр. Д. Яворницького,18, а також в інтернеті:
Такой ежемесячник был задуман истинными патриотами Украины. В нем фигурирует новое название нашего города – Сичеслав. Журнал стал творческой площадкой для дебюта произведений Валериана Подмогильного, публикации произведений многих других талантливейших людей.
Увы, рожденный в трудное время и в муках, ежемесячник просуществовал совсем недолго.
Двухэтажный деревянный дом по ул. Крутогорный спуск, 5 является живым памятником эпохи деревянного зодчества в Екатеринославе. Но комиссия Днепровского горсовета признала его аварийным и предложила «остановить эксплуатацию объекта». Что ожидает этот памятник истории и архитектуры?..
Это – один из считанных деревянных домов, сохранившихся до наших дней в Днепре, и, пожалуй, самый известный в этом перечне. В целом сохранившее свой облик здание постройки 1880-90-х годов в 2019 году было внесено в список «только что выявленных объектов культурного наследия города (в разделе архитектура)».
Здание внесли в список памятников истории и планировали реконструировать
В 2020-м году уникальный дом в ходе программы «Комплексных научных исследований» был тщательно обследован специалистами Управления по вопросам охраны культурного наследия горсовета Днепра. Это было первым этапом в планах по реставрации здания.
Вергунов В. А. В. В. Таланов — засновник системи державного сортовипробування, видатний селекціонер та організатор вітчизняної сільськогосподарської дослідної справи
Стосовно українських земель найвагомішим організаційним здобутком ученого є створення в 1911 р. Катеринославської сільськогосподарської дослідної станції (нині — Синельниківська досліднана станція Інституту зернових культур НААН). Від її імені був одним із основних доповідачів на Харківському обласному з’їзді, що пройшов у жовтні 1911 р. У своєму виступі «Про способи розповсюдження сільськогосподарських знань у Сполучених Штатах» довів державну необхідність організації в країні «триєдності агрономічного центру», що об’єднала наукову, громадську та педагогічну діяльність через кадри роз’їзних спеціалістів (агрономів). Тим самим, як і на Катеринославському з’їзді 1911 р. він покладав на них функцію розповсюджувачів позашкільної освіти. Ідею підтримали частково. З 1913 по 1915 р.
В.В. Таланов керує відділом прикладної ботаніки станції, а протягом 1913–1915 рр.
очолює її.
З повним текстом можна ознайомитись у відділі періодики за адресою : пр. Д. Яворницького,18, а також на сайті видання:
Нікілєв ОлександрОсвітня політика радянської влади на Катеринославщині (Дніпропетровщині) у 1920-х–1930-х рр. Етнонаціональний вимір
// Грані. - 2021. -№ 10. - С. 62-76( 01.03.2022 )
…освітня політика радянської влади у середовищі національних меншин, що перебували у складі Катеринославської губернії, пізніше – Дніпропетровської області здійснювалася у повній відповідності до проголошеної більшовицькою партією політики, яка полягала у впровадженні партійної ідеології через формування національних кадрів, підготовлених у дусі більшовицької ідеології. Процес цей відбувався у непростих соціально- економічних умовах. Мали місце хронічний дефіцит приміщень, підручників на рідній мові, відсутність можливостей на державному рівні можливостей забезпечити потреби в них, вчителів, що викладали національними мовами. Нова система освіти не враховувала традиції, за якими набувалася національна освіта у попередній період. А в єврейських громадах ще через впровадження навчання мовою ідиш, а не івриту. Охоплення навчанням національною освітою в регіоні відбувалося значною мірою диспропорція проявилася стосовно німецької, єврейської, болгарської національних шкіл. Попри проголошення політики коренізації, фінансування її, у тому числі освітньої складової, державою відбувалося у вкрай неналежних розмірах і змусило її залучити фінанси населення. У регіону з заможними національними громадами були кращі умови для забезпечення функціонування своїх шкіл. На кінець 30-х рр. всі бажаючі в національних районах області мали можливість отримати освіту і професію на рідній мові. З повним текстом можна ознайомитись у відділі періодики за адресою : пр. Д. Яворницького,18, а також на сайті видання:
...Як не висловлювати здивування, коли в такій області, як Дніпропетровська, де українці переважають і на селі, і дуже високо в місті, українське видання обласного партійного бюлеґеня мало тираж у кілька разів нижчий, ніж російське. Так, у 1963 році: українське — 4,5 тис., російське — 12,2 тис.; у 1961 році: українське — 4-5 тис., російське — 10,5-13,1 тис.; у 1954 році той ж е бюлетень мав 6 тис. примірників українською мовою, а дещо понад 5 тис. мовою російською. Як не дивно, але в Запорізькій області, де відсоток українців нижчий, такий бюлетень мав рівний тираж обома мовами (по 12-12,5 тис.). Можливо, що ще не встигли виелемінувати українське видання в Запоріжжі; російське появилося тут лише в 1958 році, а в Дніпропетровському уже в 1953. До того часу в обох областях були тільки українські партійні бюлетені. В Кіровограді весь час появлявся тільки український бльокнот — тираж 10-11 тис. примірників у 1962 році.
Автор не має підтвердження, що «Днепровская правда», теперішній орган промислового обкому, появляється також українською мовою; гадаємо, що «Зоря» (тепер орган сільського обкому) випускається і далі тільки українською мовою. Ще до поділу газет на промислові та сільські російська газета мала 40-тисячний тираж, українська в 1960 році — 48-тисячний. В усіх трьох областях Придніпровського економічного району до початку 1963 року існували комсомольські газети українською мовою. На їх місце з 3 квітня 1963 появляється тепер «Прапор юності», тиражу якого не подано.
Кароєва ТетянаМасові бібліотеки України від час нацистської окупації 1941-1944 рр.: зона цивільної адміністрації
// Вісник Книжкової палати. - 2021. - N 9. - С. 44-49( 01.02.2022 )
...Книгозбірні почали відкривати після чистки бібліотечних фондів наприкінці осені 1941 – узимку 1942 рр. в обласних і райлнних центрах. Утім, наприклад, у Дніпроперовську бібліотеку відкрили лише у вересні 1942 р., тобто за рік від початку окупації... З повним текстом можна ознайомитись у відділі періодики за адресою : пр. Д. Яворницького,18.
Дояр ЛарисаРегіональні літературні альманахи УРСР на порозі шістдесятництва (1954-1959)
// Вісник Книжкової палати. - 2021. - N 9. - С. 30-43 : фото. - Библиогр. в конце ст.( 01.02.2022 )
Публікації громадсько-політичного, виробничого та краєзнавчого характеру домінували і в іншому, однойменному до попереднього, альманасі "Вогні Придніпров'я". Часопис був друкованим органом Дніпропетровської організації Спілки письменників У країни та виходив із періодичністю дві книги на рік. Тритисячний наклад видання впродовж 1955 р. залишався незмінним, а от ціна зазнала незначного, але приємного для покупця зниження від 6 крб 50 коп. до 6 крб. Редколегія альманаху мала нестабільний склад і змінювалася від номера до номера. Впродовж 1955 р. до і і складу входили такі місцеві літератори: П. Біба (відповідальний редактор), О. Билінов, Д. Демерджі, С. Завгородній, Т. Леонова, Г. Гай . Як і Вогні Запоріжжя", у ювілейний для революції 1905—1907 pp. рік альманах "Вогні Придніпров'я" умістив статтю, присвячену тогочасним місцевим подіям . Автор довів розповідь до грудневого повстання 1905 р. у Катеринославі, коли в місті було оголошено воєнний стан, а в губернії — "становище надзвичайної охорони". 18 грудня .1905 р. до Катеринослава прибув Сімферопольський полк, у місті відбулися численні арешти. Проте робітники продовжували боротьбу, і лише 28 грудня околиці й заводи Катеринослава зайняло урядове військо. З повним текстом можна ознайомитись у відділі періодики за адресою : пр. Д. Яворницького,18.
Родик Костянтин"Той самий смак": про велику гастрономічну брехню
// Україна молода. - 2022. -№ 6. - С. 19( 01.02.2022 )
... У середині 1980-х я працював у невеличкому районному центрі на Дніпропетровщині. Там навіть напередодні пролетарських святкувань годі було купити твердий сир, якусь копчену ставриду, ковбасу, твердішу за «докторську», чи мандарини-апельсини — не кажучи вже про горезвісний майонез.
Натомість пропаганда невидимих успіхів посилювалася аж так, що саме тоді виник анекдот про підключене до холодильника радіо: ввімкнув — і все в тебе є. «Книга про смачну і здорову їжу» й була таким радіо-холодильником, майстерним окозамилюванням, вправною пропагандою — чи не єдине, на чому росіяни знаються достеменно
З повним текстом можна ознайомитись у відділі періодики за адресою : пр. Д. Яворницького,18, а також на сайті газети:
Боряк ТетянаСудовий процес Віктора Кравченка (1949) та усна історія Голодомору: наратив про голод у свідченнях переміщених осіб
// Грані.-Дніпропетровськ, 2022. -№ 1. - С. 27-32( 01.01.2022 )
Для розуміння значення спогадів В. Кравченка для тогочасної про- та антикомуністичної спільноти в Європі окреслимо найголовніші віхи його життєвого шляху. Віктор Кравченко народився 1905 р. в Катеринославі (нині – м. Дніпро) в родині робітникаметалурга, у 1920-х рр. працював на шахті, 1932 р. як двадцятип’ятитисячник брав участь у реквізиції зерна у селян під час колективізації (розділ восьмий його спогадів “Жах на селі”) та у збиранні врожаю під
час Голодомору в 1933 р. (розділ дев’ятий “Пекельні жнива”) (Кравчук, 2003, с. 245); після закінчення 1935 р. Дніпропетровського металургійного інституту обіймав посаду інженера на заводах Донбасу, а перед початком війни був направлений на роботу до Москви.
У складі радянської комісії із закупівель техніки за так званим ленд-лізом 1943 р. він був направлений до Вашингтону, а вже у квітні 1944 р. зник і після переховування у емігрантів попросив політичного притулку в США. З повним текстом можна ознайомитись у відділі періодики за адресою : пр. Д. Яворницького,18, а також на сайті видання:
…у Катеринославській губернії в 1899 р. функціонувало 26 готелів. При чому їх середній обіг становив 11 тис. крб. на рік. А отже, власників останніх можна віднести до великої буржуазії. Звернемо увагу на те, що серед них перебував етнічний українець Єфим Шевченко, який мав у Маріуполі два готелі (Вся Россия, 1899, стб. 776). Також наприкінці ХІХ ст. на Катеринославщині нараховувалося 20 мебльованих кімнат, з них 17 – у губернському центрі. Середній обіг цих закладів складав 8 тис. крб. на рік. Тож їх власники переважно відносилися до буржуазії із середнім достатком, серед якої домінували ділки єврейського походження. Втім були тут і українці. Так, господарями мебльованих кімнат у Катеринославі були Ф. В. Трикуленко та П. П. Шейченко. Крім того, у Катеринославській губернії працювало 212 ресторанів, буфетів та трактирів, які тогочасна статистика відносила до гільдійських підприємств із середнім обігом 6 тис. крб. Також три підприємця губернії були власниками великих бань з обігом 11 тис. крб. Подібними закладами в губернському місті володіли етнічний росіянин Л. І. Калугін та єврей М. Я. Неміровський, а в Бахмуті – українець І. Г. Рибасенко.
… стрімкий індустріальний розвиток Катеринославської губернії в модерний період визначав і специфіку створення тут підприємцями тих або інших промислових закладів. Зрештою серед гільдійських приватних промислових підприємств Катеринославської губернії найбільше було тих, що займалися виробництвом борошна, макаронів, круп та крохмалю, хоча у порівнянні з відповідними виробництвами Херсонщини середній відсоток прибутку в них був дещо більшим – від 9,4% до 10,1%. На другому місці за своєю кількістю на Катеринославщині розташовувалися фабрики та заводи, що виготовляли скляні, фарфорові, фаянсові та гончарні вироби, а також цеглу. Далі йшли виробництва, які займалися виготовленням та обробкою металу. Водночас найбільший прибуток серед гільдійських промислових підприємств Катеринославщини в 1896 р. мали фабрики, які виробляли фарбу (24%), а в 1898 р. першість за цим показником перейшла до виробництв з виготовлення охолоджуваних напоїв, мінеральної води та квасу – 25,2%. Адже ця продукція стабільно користувалася значним попитом серед мешканців губернії. Серед промислових негільдійських підприємств Катеринославської губернії більше за усе діяло хлібопекарень, булочних та кондитерських виробництв – від 89 (у 1896 р.) до 138 закладів (1898 р.). Натомість найбільший зиск отримували власники фабрик, які займалися обробкою сала та воску – від 18,4% до 20,2%
З повним текстом можна ознайомитись у відділі періодики за адресою : пр. Д. Яворницького,18, а також на сайті видання:
Журба ОлегАрхівні горизонти катеринославців ХІХ-початку ХХ століття
// Архіви України. - 2022. -№ 1. - С. 61-78( 01.01.2022 )
Архівна справа в регіоні бере свій початок з архівування документації Коша останньої Запорозької Січі. Проте сфера документування була доволі вузькою, а переважна частина соціальних і політичних відносин регулювалася звичаєм. Інтеграція наприкінці ХVIII – в першій половині ХІХ ст. земель колишньої Запорозької Січі та Кримського ханства до Російської імперії, поширення на цій території її бюрократичних структур створили умови для виникнення регулярного документообігу та архівних практик на офіційному і приватному рівнях. Серед них: засвоєння правил оформлення документів, створення, відбір, збереження та опрацювання масивів офіційної документації, формування навичок роботи з текстами, виникнення уявлень про цінність архівних документів, підготовка відповідних кадрів. З повним текстом можна ознайомитись у відділі періодики за адресою : пр. Д. Яворницького,18, а також на сайті видання: https://au.archives.gov.ua/index.php/au/article/view/144/107
Рибальченко ВолодимирЗ'явився пам'ятник загиблим воїнам
Прізвища 55 земляків, нагороджених за мужність орденами та медалями, викарбували на плитах. Два з них — Герої України.
У відкритті брали участь родини полеглих воїнів із Дніпра, Кам'янського, Нікополя й Підгородного, представники обласної і міської влади, громадських організацій, побратими загиблих. Усі, хто зібрався, згадали полеглих поіменно, вшанували їх хвилиною мовчання.
На їхню честь пролунав військовий салют і відслужили панахиду. А потім поклали квіти та виконали гімн України
З повним текстом можна ознайомитись у відділі періодики за адресою : пр. Д. Яворницького,18
Жук АндрійАндрій Михайло Русов і його батьки: роль родини Русових в українському громадському житті
Переїхала Софія Федорівна до Катеринославу і тут літом 1883 року знову була заарештована, і на цей раз сиділа в тюрмі довший час.
Коли Софія Русова сиділа в катеринославській тюрмі, діти були під опікою сестри О. Русова Лисавети, овдовілої жінки великого землевласника Ілляшенка в с. Афанасівці, Новомосковського пов. Катеринославської губ., 60 верст від Катеринославу.
«Лисавета Олександрівна, — пише в своїх споминах С, Русова, — була дуже добра жінка і, не маючи своїх дітей, оточила найбільшою любов’ю моїх. Щомісяця вона привозила Мишу й Любу на побачення до мами. Миші було вже п’ять років (помилка: сім років — А. Ж.), і він з ненавистю ставився до жандармів, що раз-у-раз забирали в нього маму. А маленька трилітня Люба не розуміла політики, вона обіймала за шию старого жандармського полковника (він давав доізвіл на побачення) і вимагала в нього одного: „Випустіть мою маму, пустіть мою маму . .. ”» (Спомини, стор. 108). Отже Михайла Русов вже дитиною зіткнувся з тою ворожою силою, що забирала від нього маму і з тими місцями, де мама по арешті перебувала, тож цілком натурально, що коли він дійшов зрілого віку, то його завданням стала боротьба з тою силою.
В катеринославській тюрмі почалася й літературна праця Софії Федорівни. Тут вона написала два нариси, матеріяли для яких дали спостереження над ув’язненими «уголовними» жінками («Діти тюрми» і «Дунька Криворучка»), тоді ж видруковані в «Одесском вестнике».
Зложила читанку «Книгу для дітей», що появилася потім друком у Києві, у виданні Йогансона, складала оповідання для своїх дітей (Спомини, стор. 107-108).
По 13-тьох місяцях ув’язнення Софія Русова була під осінь 1S84 року випущена з тюрми під гласний догляд на 5 літ. Не маючи змоги з поліційних причин виїхати до чоловіка, що перебував тоді в Хер соні, пробула вона якийсь час з дітьми в Афанасівці у Ілляшенків, відпочиваючи після тюрми на свіжому повітрі степових просторів, де «високі могили з вітром говорили», роблячи прогулянки з дітьми в степ, а про свого Мишу пізніше написала в споминах, що він уже тоді знав і про Січ Запорозьку і про зимовники. .. «Він дуже рано навчився читати, малював і гарно деклямував вірші» («Наш голос»).
Щоб бути ближче чоловіка, С. Русова переїхала з дітьми до Верхнєдніпровськаго, потім до Олешок, нарешті дістала дозвіл замешкати в Херсоні, і майже по двох літах розлуки родина Русових зійшлася нарешті разом (1885).
З повним текстом можна ознайомитись у відділі періодики за адресою : пр. Д. Яворницького,18, а також в інтернеті:
Гонтар ДмитроГолодомор 1932-1933 рр. на Криворіжжі: історія, пам'ять, уроки на майбутнє
// Історія в рідній школі, 2021. -№4. - С. 16-24( 01.12.2021 )
У березні 1931 р. Наркомпостач урізав норми хлібного пайка для жителів Кривбасу, розділивши їх на 3 категорії постачання. Нестача фуражу і кормів призвели до різкого зменшення в колгоспах і в колгоспників кількості худоби, особливо - у колгоспників (у 4 рази). Зняття з посад голів колгоспів і сільрад, де не було виконано плану хлібозаготівель, із широким висвітленням матеріалів про їх покарання слугувало уроком для інших і перетворювало їх на сліпих виконавців будь-яких розпоряджень, що спускалися згори. На травень 1932 р. 20 % колгоспів району ще не розрахувалися із селянами за відпрацьовані трудодні, а 14 % припинили видавати зерно колгоспникам. Уведена норма в 200-300 г хліба на працівника в полі не могла врятувати їх сім'ї від голоду. Не маючи можливості прохарчуватися, багато селян почали шукати порятунку в Кривому Розі і на рудниках (відхідництво). З повним текстом можна ознайомитись у відділі періодики за адресою : пр. Д. Яворницького,18
// Голос України. - 2021. -№ 175(15.09). - С. 4( 15.09.2021 )
...21 червня, у день, коли 50 років тому знайшли золоту пектораль, в Нікопольському економічному університеті за ініціативою кандидата філософських наук, доцента Антоніни Косих відбувся вечір спогадів. По скайп-зв’язку виступили вдова історика Віра Мозолевська, відомі місцеві науковці, які брали участь в експедиціях археолога, Сергій Тороп і Василь Шатунов, краєзнавиця з Покрова Людмила Карандей, депутати Нікопольських райради Наталія Жернакова та міськради Олег Фельдман. З повним текстом можна ознайомитись у відділі періодики за адресою : пр. Д. Яворницького,18, а також на сайті газети:
Юзбашева Н. Л. Документи особового фонду Л. В. Писаржевського як джерело для вивчення життя і діяльності видатного вченого-хіміка
// Архіви України. - 2019. -№ 4. - С. 158-167( 01.09.2021 )
...Л. В. Писаржевський був одним із вчених, які працювали в Газовій секції, що була влаштована в лабораторії Катеринославського гірничого інституту17. Він також організував виробництво спрощених протигазів.
За праці в обставинах воєнного часу Л. В. Писаржевський був нагороджений орденом Анни 2 ступеня18. Особливо вчений залишив слід у науці як основоположник електронної хімії, його піонерські роботи в цій галузі склали основу сучасних електронних уявлень для описування різних хімічних явищ і процесів. Саме про Л. В. Писаржевського його старший колега, видатний хімік Д. П. Коновалов висловився як про людину, яка «бачить» електрони19. З повним текстом можна ознайомитись у відділі періодики за адресою : пр. Д. Яворницького,18, а також в інтернеті:
Гандзій ОлександрГандзій Олександр На благословення священника: "Маєш поважати свого чоловіка й підкорятися йому" зціпила зуби й відповіла: "Я нікому нічого не винна"
Походила з роду Долгорукових-Фадєєвих, які вели свій рід від Великого князя Київського Михайла Всеволодовича. 1830-го в Катеринославі вийшла заміж за старшого на 16 років артилериста, штабс-капітана Петра Гана – з німецьких дворян. З повним текстом можна ознайомитись у відділі періодики за адресою : пр. Д. Яворницького,18, а також на сайті газети:
Павліченко Надія«Пектораль. Знахідка століття»: До 50-річчя досліджень Товстої Могили в Музеї історичних коштовностей України (МІКУ) відкрилася унікальна виставка
У 1971 році експедиція Інституту археології під керівництвом Бориса Мозолевського досліджувала курган Товста Могила поблизу м.Орджонікідзе (нині м.Покров на Дніпропетровщині). Саме тут була знайдена золота скіфська пектораль, яка згодом стала найвідомішою археологічною пам’яткою України. З повним текстом можна ознайомитись у відділі періодики за адресою : пр. Д. Яворницького,18, а також на сайті газети:https://day.kyiv.ua/uk/photo/pektoral-znahidka-stolittya
// Голос України. - 2021. -№ 143(31.07). - С. 1, 7( 31.07.2021 )
Виставка спростувала багато легенд і міфів, які довгі роки оточують пектораль. Отже, як усе було насправді?
Сенсація
...У червні 1971 року всі наші ЗМІ дружно повідомили сенсаційне — київський археолог Борис Мозолевський (на знімку), розкопуючи курган Товста Могила, знайшов золоту пектораль, величезну нагрудну прикрасу скіфського царя, який жив у другій чверті IV ст. до н. е. Неймовірної краси, вся із чистого золота...
Ажіотаж був надзвичайний! Про пектораль писали всі літо й осінь. Історія дивовижної знахідки швидко обростала справжніми легендами, що їх залюбки розповідали під час перекурів і обідніх перерв. Вийшла друком повість про пектораль.
З повним текстом можна ознайомитись у відділі періодики за адресою : пр. Д. Яворницького,18, а також на сайті газети:
Болтрик ЮрійНагородою за Скіфську Пектораль стала для археолога Бориса Мозолевського трикімнатна квартира та персональна зарплата
// Факты и комментарии. - 2021. -№ 25. - С. 27( 01.07.2021 )
— У давні часи грабіжникам не вдалося знайти в скіфському кургані Товста Могила (Дніпропетровська область) золоту пектораль, певно, тому, що вона лежала не поруч із знатним небіжчиком, а була перед входом у поховальну камеру — в дромосі (короткому коридорі), — говорить завідувач відділу Інституту археології НАН України кандидат історичних наук Юрій Болтрик, знайомий з Борисом Мозолевським, який 21 червня 1971 року знайшов пектораль — одну з найцінніших археологічних знахідок, зроблених на території України у ХХ столітті. — Зловмисники прорили хід і дісталися поховальної камери, пограбували її. Можливо, нишпорили й в дромосі, але золоту пектораль і деякі інші речі не помітили. З повним текстом можна ознайомитись у відділі періодики за адресою : пр. Д. Яворницького,18, а також на сайті газети:
Матюшкина МашаВ скифском кургане нашли принесенного в жертву ребенка
// КП в Украине. - 2021. -№ 24. - С. 8( 01.06.2021 )
Стоунхендж по-украински
Удивительной находкойстал кромлех (древнее сооружение - вертикально вкопанные в землю камни, образующие концентрические окружности), найденный под слоями грунта.
Кромлех называют уникальным. Его окружность достигает 17,5 метра, ему уже 5 тысяч лет. По словам специалистов, стену из огромных булыжников выстроили для определенной инженерной цели.
- Есть технологическая функция круга - камни вкопаны и удерживали насыпь от расползания, - говорит Дмитрий Тесленко, руководитель археологической группы.
З повним текстом можна ознайомитись у відділі періодики за адресою : пр. Д. Яворницького,18, а також на сайті газети:
Це будинок, в якому жив письменник Олесь Гончар. Про це повідомила у Фейсбуці начальниця управління охорони культурної спадщини Дніпровської міськради Надія Лиштва. «Будинок по вул. Клубній, 25. Він і досі належить родичам Олеся Терентійовича, а доглядає його на волонтерських засадах Дніпропетровський національний університет ім. О. ГЗа словами директора комунального закладу «Музей спротиву Голодомору» Дніпровської міської ради Лілії Богачевої, це унікальний збірник архівних матеріалів, створений для розкриття тематики Голодомору у нашому регіоні. Сто дев’яносто примірників книги буде розповсюджено серед шкіл Дніпра, як методичний матеріал, повідомляє сторінка музею у «Фейсбуці». З повним текстом можна ознайомитись у відділі періодики за адресою : пр. Д. Яворницького,18, а також на сайті газети:https://day.kyiv.ua/uk/article/den-ukrayiny/unikalnyy-zbirnyk-arhivnyh-materialiv
Василенко Семен"Катерининські милі" - геополітичні маркери XVIII століття
// Культура і життя, 2021. -№ 5/6. - С. 1 (Спецвипуск Кримська світлиця №6)( 01.04.2021 )
Ініціатором встановлення цих знаків, мабуть, був правитель Таврійської області Василь Васильович Нечуй-Коховський. Його пропозиція князю Григорію Олександровичу Потьомкіну була схвалена, й Катеринославський і Таврійський генерал-гу бернатор, князь Г. О. Потьомкін дав у вересні 1784 року розпорядження про будівництво миль (дорожніх знаків). Він же затверджував малюнки звичайних верстових і десятиверстових знаків. Вважають, що милі в Криму споруджувалися за проектом архітектора Івана Старова. До теперішнього часу збереглися тільки «милі» (десятиверстові). Про верстові стовпи інформації немає.
«Катерининські милі», висловлюючись сучасною мовою, були типовими. Милі, які розташовуються в Криму, являють собою нижню частину колони тосканського ордера з шестигранним перехопленням посередині і конусоподібним завершенням, встановлену на квадратному в плані постаменті. Споруджувалися вони з блоків білого каменю-вапняку (бодра- цьких, інкерманських та інших каменоломень). Загальна висота - близько 3,5 м. Діаметр фуста колони - близько 0,8 м. Основа у верхній частині по периметру вінчається профільованим карнизом. Добре підігнані, тесані, кам'яні блоки складені на вапняному розчині.
Первісна кількість миль невідома, але якщо врахувати, що шлях прямування імператриці становив не менше 550 миль, то їх мало бути близько 55 одиниць.
Виготовленням і встановленням «миль» за маршрутами Берислав - Перекоп - Ак-Мечеть і Севастополь - Бахчисарай - Ак-Мечеть - Карасубазар - Феодосія керував В. В. Нечуй-Коховський. Виготовляли їх, як і версти, в Криму.
З повним текстом можна ознайомитись у відділі періодики за адресою : пр. Д. Яворницького,18.
Каміонка МатеушРец. на кн.: Буренков В. Дніпропетровський клан серед політичних еліт УРСР та СРСР (кінець 1920-х – початок 1990-х рр.). - Запоріжжя: Гельветика, 2020. – 290 с.
// Український історичний журнал. - 2021. -№ 4. - С. 226-227( 01.04.2021 )
У другому розділі монографії аналізується процес утвердження радянського владного режиму на Дніпропетровщині.
Окрему увагу у цьому розділі присвячено численним адміністративним змінам. Уміщена тут інформація буде цікавою не лише для істориків і політологів, але й для краєзнавців. Третій розділ охоплює відрізок часу від смерті Й.Сталіна до початку 1970-х рр. Власне, у цій частині монографії ключову увагу приділено ролі представників дніпропетровсько-го клану в управлінні СРСР (так звана «українська група»). Чільне місце при цьому
відводиться вже згадуваному вихідцеві з Дніпропетровщини Л.Брежнєву. На особливу увагу читачів заслуговує пункт 3.2 «Представники дніпропетровського клану в боротьбі за владу (1964–1972 рр.)», де аналізуються важливі аспекти протистояння різних груп у середині компартії. В останньому, четвертому, розділі йдеться про період від 1970-х рр. до проголошення незалежності України. Наприкінці його автор аналізує окремі аспекти активності дніпропетровського клану вже під синьо-жовтим прапором. Сподіваємося, що саме у цьому напрямі В.Буренков продовжить своє дослідження, розширивши горизонти наукового пошуку у царині політичних наук.
З повним текстом можна ознайомитись у відділі періодики за адресою : пр. Д. Яворницького,18, а також на сайті видання:
// Голос України. - 2021. - № 57(27.03). - С. 10( 27.03.2021 )
Пектораль — прикраса вагою у 1150 грамів, діаметром в 30,6 сантиметра із золота 958-ї проби. На думку вчених, прикраса була виготовлена грецькими майстрами на замовлення скіфської знаті як дипломатичний дар у другій чверті IV століття до н. е. За часів СРСР на унікальну знахідку «накинула оком» Москва. Але українські можновладці якимось дивом відстояли пектораль. І вона досі зберігається в запасниках Київського музею історичних цінностей. А в експозиції виставляється одна з копій.
Кирило Горбенко розповів, що ця знахідка врятувала Бориса Мозолевського від політичних репресій. Він був справжнім українським патріотом, відносив себе до шістдесятників. Писав вірші та розмовляв виключно українською мовою, був під наглядом КДБ. «Тоді вся українська інтелігенція була в сфері уваги цього відомства, а археологи так точно, — каже вчений. — Пектораль дала Борису Миколайовичу мінімальні преференції. Він отримав премію у 500 карбованців та квартиру в Києві, став молодшим науковим співробітником Інституту археології НАН України. Ото й усе. В західних країнах його би на руках носили. Аж до часу незалежної України він залишався на обліку в КДБ. Писав вірші, продовжував дослідження до самої смерті, в 1993 році.
З повним текстом можна ознайомитись у відділі періодики за адресою : пр. Д. Яворницького,18, а також на сайті газети:
Киструська НінаРозсекречування документів у Державному архіві Дніпропетровської області
// Архіви України, 2020. -№ 3. - С. 153-166( 01.03.2021 )
Документи, що були розсекречені у період з 1989 р. до 2009 р., увійшли до книги першої 2-го тому міжархівного довідника «Реєстр розсекречених архівних фондів України», підготовленого Державним комітетом архівів України та Українським науково-дослідним інститутом архівної справи та документознавства. За останні 10 років із метою розсекречування і зниження ступеня секретності документів у Держархіві Дніпропетровської області було переглянуто 1 921 справу з 27 фондів, що знаходилися на спеціальному зберіганні. Документи цих фондів описані та є доповненням до раніше виданого Реєстру. Введення їх до наукового обігу уможливить всебічне висвітлення економічного, технічного, наукового, духовного і культурного розвитку регіону. Документи таємного фонду складають 0,1% від загальної кількості документів, що зберігаються у Держархіві Дніпропетровської області. Основною проблемою залишається удосконалення механізму розсекречування. Документи, щодо яких сплинув передбачений Законом України «Про державну таємницю» 30-річний строк давнини, повинні бути розсекречені автоматично. Проте архіви змушені проводити формальну процедуру розсекречування, складати розгорнуті переліки документів, розшукувати державних експертів за напрямами діяльності. Все це ускладнює механізм зняття грифів і, як наслідок, призводить до гальмування всього процесу розсекречування. З повним текстом можна ознайомитись у відділі періодики за адресою : пр. Д. Яворницького,18, а також на сайті видання:
Багатошарове поселення розташоване на відстані 0,23 км на північ від північної околиці селища Токівське Апостолівського району Дніпропетровської обл., на правому березі
р. Кам’янка (тече по V-подібному каньйону в глибині ерозійної давньої долини), що є правобережною притокою р. Базавлук, котра впадає в р. Дніпро. Безпосереднє місце дослідження розміщується на схилі річкової ерозійної долини, на мисі між двома ярами, обмеженому польовою дорогою з півдня та виходами гранітоїдів з півночі (т. зв. «баранячі лоби»). Вивчення пам’ятки розпочалося у 2012 р. з метою перевірки свідчень місцевого краєзнавця Ю. І. Сергійчука про існування на околиці села залишків козацького зимівника ХVІІ—ХVІІІ ст., котрі активно знищуються незаконними діями шукачів старовини. З повним текстом можна ознайомитись у відділі періодики за адресою : пр. Д. Яворницького,18, а також на сайті газети:
Рижков ВадимБудували дорогу — знайшли старожитності
//День. - 2021. - №34-35. - С.2( 26.02.2021 )
У Дніпрі відкривається виставка «Археологія великого будівництва — дорога між минулим і майбутнім». На ній представлені артефакти, виявлені на будівництві автомобільної магістралі Н-31 Дніпро — Царичанка, — Кобеляки — Решетилівка. . З повним текстом можна ознайомитись у відділі періодики за адресою : пр. Д. Яворницького,18, а також на сайті газети:
У книзі детально розповідається про архітектурну історію колишнього Потьомкінського палацу, а також історичні події та людей, які з ним пов’язані. «Останній розділ у цій книзі навмисно не завершений. Ми щиро вважаємо, що історія палацу триває. Наразі вирішується питання ремонтно-відновлювальних робіт, які планується виконувати державним коштом, а також невдовзі переглядатимуть питання про використання палацу», — зазначив заступник начальника управління з питань охорони культурної спадщини ДМР, один з авторів книги Валентин СТАРОСТІН. З повним текстом можна ознайомитись у відділі періодики за адресою : пр. Д. Яворницького,18, а також на сайті газети:
Посунько О.Посунько О. Катеринославський совісний суд (1784–1855 рр.): етапи та особливості діяльності
// Український історичний журнал, 2020. -№ 6. - С. 57-68( 01.02.2021 )
Джерельне підґрунтя статті становлять документи Державного архіву Дніпропетровської області (ДАДО), де частково збереглися матеріали Катеринославського совісного суду. По-перше, це 30 справ самого суду першого етапу його існування (1784–1797 рр.), що відклалися у фонді 4676 . Їх певною мірою використовували дніпровські дослідники7 , але розгорнуту характеристику буде поданоДругої світової війни. Один із них охоплює 1784–1797 рр. й фіксує 75 позицій8 ; інший – від 1803 по 1855 рр., має записи про 76 справ9 . Вони не відображають усього комплексу матеріалів, що колись, вірогідно, перебували в архіві саме совісного суду, оскільки більшість уцілілих справ із фонду 467 не фіґурують в існуючих описах. Ще в 1904 р. В.Пічета, який за завданням Катеринославської архівної комісії оглядав документи Катеринославського нижнього суду, зауважував про величезні втрати документів10. Тож мусимо використати те, що можливо.
З повним текстом можна ознайомитись у відділі періодики за адресою : пр. Д. Яворницького,18, а також на сайті газети:
Світленко СергійЖебуньов: від російського народництва до свідомого політичного українства (до 170-річчя від дня народження)
// Український історичний журнал. - 2021. -№ 1. - С. 170-182( 01.01.2021 )
В історико-краєзнавчому контексті персоналію Л.Жебуньова як «українського пропагандиста-романтика» розробив І.Кочергін.
Слід зазначити, що погляд на Л.Жебуньова як росіянина за походженням потребує уточнення, адже, за записками М.Жебуньової, родина катеринославських дворян Жебуньових належала до нащадків сербського дворянського роду Жабуничів, предки яких оселилися в Росії ще у ХVІІІ ст. й отримали велике помістя на території трьох повітів Катеринославської губернії. Із часом серби Жабуничі змінили прізвище, назвавшись на російський манер Жебуньовими. У ХІХ ст. рід почав розростатися. Так, у поміщика Павлоградського повіту Катеринославської губернії О.Жебуньова народилися п’ятеро синів. Троє старших братів – Микола (1847 р. н.), Володимир (1848 р. н.) та Сергій (1849 р. н.) стали відомими діячами російського визвольного руху. Леонід Жебуньов народився в 1851 р. у дворянській сім’ї Миколи й Марії Жебуньових і продовжив другу гілку роду. Джерела по-різному оповідають про місце його появи на світ. Як згадував свого часу Є.Чикаленко, Л.Жебуньов народився на Катеринославщині, у родині заможного дідича та мав «великопанське виховання»…
… Незабаром Л.Жебуньов і Т.Квятковський вирішили підвищити свій освітній рівень у Петербурзькому технологічному інституті – з метою вивчення технічного виробництва, необхідного в раціональному господарстві. В основі цього задуму була ідея підготовки до «ходіння в народ». Однак навчання досить швидко перервалося. У 1874 р. хвиля масового «ходіння в народ» визначила найближчі дії демократичної молоді. Не став винятком і Леонід, який приїхав на Катеринославщину до матері, котра мешкала у своєму маєтку, у селі Маріїнському Бахмутського повіту17. Спочатку Л.Жебуньов і Т.Квятковський розпочали пропаганду в губернському Катеринославі, прагнучи впливати на учнів місцевої духовної семінарії, роз’яснюючи їм різні соціальні доктрини та постачаючи революційні твори. Водночас Л.Жебуньов і К.Іванов пропагували серед селян в Успенському та Маріїнському на Катеринославщині. 3 вересня 1874 р. Л.Жебуньов був заарештований і відправлений до в’язниці, а затим проходив у «справі 193-х»
З повним текстом можна ознайомитись у відділі періодики за адресою : пр. Д. Яворницького,18, а також в інтернеті:
Подібним за змістом до зазначених видань був і щомісячник технічного журналу "Південний інженер", котрий укладало Товариство випускників Катеринославського гірничого інституту (КГІ). У 1917 р. до нього увійшли розвідки професора П. Леонтовського "Спосіб орієнтування рудничної зйомки"; гірничого інженера В. Сипневського "Застосування праці китайців на Новосильцовському руднику Новосильцовського кам'яновугільного акціонерного товариства; гірничого інженера Н. Чинакала "До питання про застосування врубових машин у Донецькому басейні". З повним текстом можна ознайомитись у відділі періодики за адресою : пр. Д. Яворницького,18, а також на сайті газети: http://www.irbis-nbuv.gov.ua/cgi-bin/irbis_nbuv/cgiirbis_64.exe?I21DBN=LINK&P21DBN=UJRN&Z21ID=&S21REF=10&S21CNR=20&S21STN=1&S21FMT=ASP_meta&C21COM=S&2_S21P03=FILA=&2_S21STR=vkp_2020_2_12
Рижков Вадим "Своєрідний спадок для нащадків" // День(укр). - 2020. -№ 235/236(11.12). - С. 2 "Своєрідний спадок для нащадків"
У Дніпрі презентували марку із зображенням відомого катеринославського підприємця та мецената Олександра Поля. Урочистість відбулася у головному відділенні «Укрпошти». Це один із низки заходів, які реалізуються у місті в рамках програми «Рік Олександра Поля», ініційованої мером Борисом Філатовим, повідомляє пресслужба мерії. «Ми щасливі від того, що є така можливість популяризувати Дніпро та Олександра Поля саме так. По-перше, марку випущено із зображенням видатного діяча міста, і це говорить нам про те, наскільки це важлива тема для нас. По-друге, наклад обмежений, значить має філателістичну цінність. По-третє, випуск марки спонукає нас згадати про ті часи, коли вітання зі святами приходили поштою у листах. Думаю, теплі слова, написані від руки, особливо відгукнуться серед наших батьків, а також бабусь і дідусів», — сказав виконувач обов’язків міського голови Олександр САНЖАРА. З повним текстом можна ознайомитись у відділі періодики за адресою : пр. Д. Яворницького,18, а також на сайті газети:https://day.kyiv.ua/uk/article/den-ukrayiny/svoyeridnyy-spadok-dlya-nashchadkiv
Моя мама, Олена Дмитрівна Десятерик, у дівоцтві Трицкан, народилася на Івано-Франківщині (тоді — Станіславщині) ще за Польщі, 16 листопада 1935. Бачила прихід «перших Совітів», німецьке вторгнення, другі Совіти, боротьбу УПА проти обох окупацій. Переїхала до мого батька, Валентина Десятерика, в Дніпро (тоді — Дніпропетровськ) у 1962. З 1965 й до виходу на пенсію працювала в обласній газеті «Зоря» — літредакторкою, кореспонденткою, завввідділом. Досі веде започатковану 37 років тому рубрику «Особисте», що тепер називається «Де ти, моя доле?» Читачі й читачки називають маму «наша Оленка». Це справжній клуб самотніх сердець Олени Десятерик; парами й сім’ями, які з’явилися завдяки «Моїй долі», можна було би заселити ціле містечко. З повним текстом можна ознайомитись у відділі періодики за адресою : пр. Д. Яворницького,18, а також на сайті газети:
Веремейчик Ольга 165 років від дня народження Дмитра Яворницького
// Українське слово. - 2020. -№ 43/44. - С. 9( 24.11.2020 )
Археолог і фольклорист, краєз-навець і археограф, етнограф і му-зеєзнавець, лектор і письменник, Яворницький був ученим-енци- клопедистом, який через усе своє життя проніс закоханість у запо-розьке козацтво.
Д. І. Яворницький керував роз-копками сотень курганів ямної культури, доби заліза, запорозьких пам'яток. Вагомий внесок він зро-бив у становлення історичного кра-єзнавства. Крім історії Запорожжя, яке цікавило його впродовж усього його життя, Яворницький написав також історію міста Катеринослава - зараз Дніпра.
З повним текстом можна ознайомитись у відділі періодики за адресою : пр. Д. Яворницького,18.
Осипчук Наталія Козацький батько, дослідник Дніпрових порогів
// Україна молода. - 2020. -№ 109. - С. 6( 10.11.2020 )
Праця науковця «Виникнення і будова Запорозького Коша» стала справжньою сенсацією. Натомість в університеті його позбавили... стипендії. Опікун харківського навчального округу генерал-лейтенант Максимович заявив: «Ваші запорожці нам не потрібні. Пишіть про Фінляндію».
Проте молодий дослідник наполіг на своєму, тож не дивно, що залишився без засобів до існування. Крім того, його звинуватили в політичній неблагонадійності, сепаратизмі та українофільстві.
Цькування та переслідування не минули безслідно для вченого. Він важко переживав своє вигнання, захворів на запалення мозку і, не досягнувши 30-літнього віку, посивів.
«І не думав, і не думаю бути сепаратистом, — писав Яворницький. — Люблю клаптик землі! Люблю тому, що не знаходжу іншої розради, люблю тому, що там є широкий простір для моєї роздольної натури, люблю тому, що в чистих річкових водах своєї України бачу сумний образ своєї особи. Ех, знали би люди, як важко мені жити на світі! Одна втіха — кинутися в степ, заглибитися в дні давно минулого часу... Так хіба це сепаратизм?». З повним текстом можна ознайомитись у відділі періодики за адресою : пр. Д. Яворницького,18, а також на сайті газети:
Вернадський В. І."Тут не так, як у Росії" (з подорожніх нотаток молодого В.Вернадського)
// Український історичний журнал. - 2020. -№ 3. - С. 199-213( 01.11.2020 )
В.Вернадський наводив багато прикладів того, як переселені російські селяни адаптувалися до нових умов, сприймаючи звичаї, мову, культуру місцевого українського населення. Він розповідав не тільки про Вільне, а і про інші переведені в Україну російські
села – Жданівку Новомосковського, Сергіївку Павлоградського повітів, Василинське на
Херсонщині, Гінцевку та Шмаківку біля Кривого Рогу. «Жданівці переселені з Курської
ґубернії поміщиком Дановим, – писав молодий дослідник, – їх менше, ніж жителів села
Вільного, і вони майже вже забули по-російськи (я їх навіть сприймав малоросами за розмовою). Подібне ж російське село, яке майже зовсім охохлячилося, є в Павлоградському повіті (здається, Сергіївка)... З повним текстом можна ознайомитись у відділі періодики за адресою : пр. Д. Яворницького,18
Єгорова Зоя «Козацький батько» Дмитро Яворницький
// Голос України. - 2020. -№ 196(24.10). - С. 14( 24.10.2020 )
...серед численних наукових досліджень і праць, безперечно, безцінною перлиною є його тритомна праця «Історія українських козаків». Завдяки їй світ має змогу побачити комплексне дослідження з історії запорозького козацтва. У ній висвітлено політичну, економічну, соціальну, культурну й духовну спадщину козацтва, побут козаків, торгівлю, відносини із зовнішнім світом. Особливо хотілося б підкреслити, що Д. Яворницький не належав до так званих «кабінетних» істориків. З повним текстом можна ознайомитись у відділhttp://www.golos.com.ua/article/337379і періодики за адресою : пр. Д. Яворницького,18, а також на сайті газети:
У 1866-му Олександр Поль, за його словами, «взяв у руки тростину і пішов пішки оглядати могили, городища і урочища». На правому березі річки Саксагань, навпроти сільця Кривий Ріг, він у пошуках археологічних артефактів забрів у балку, які місцеві жителі здавна називали Дубовою. Однак замість жаданих старожитностей знайшов вихід на поверхню залізної руди. Захоплений перспективою «другого Уралу», Поль ділиться своїми роздумами й дослідженнями, у які він попередньо вклав 200 тис. рублів, із місцевою владою і чиновниками столичного Гірського департаменту. Але, як відомо, «немає пророка у вітчизні»... Катеринославський генерал-губернатор Василь Дунін-Барковський поблажливо відповідає Полю: «Ваші проекти не що інше, як fata morgana». З повним текстом можна ознайомитись у відділі періодики за адресою : пр. Д. Яворницького,18.
Широкому загалу ім’я Артема стало відомим наприкінці травня цього року, коли він, працюючи з архівною аерофотозйомкою, виявив точне розташування фундаменту Лазаревської церкви, де, як відомо, був похований Олександр ПОЛЬ — підприємець, краєзнавець, меценат і громадський діяч, ключова постать в історії Придніпров’я в цілому та Дніпра зокрема. Мер міста Борис ФІЛАТОВ вважає віднайдення могили Поля своєю місією. В будь-якому разі на фундаменті церкви у Севастопольському парку зроблять пантеон почесних жителів Дніпра. З повним текстом можна ознайомитись у відділі періодики за адресою : пр. Д. Яворницького,18, а також на сайті газети:
Константинівська ОксанаМайстерність на кінчиках пальців: Леся Українка - уміла вишивальниця
// Україна молода. - 2020. -№ 69(31.07). - С. 13( 31.07.2020 )
А коли сестра Ольга, крім своєї лікарської діяльності, збиралася взяти участь у Південно-російській кустарній виставці, яка проходила в Катеринославі (тепер м. Дніпро), де на той час вона і проживала, у Лесі Українки виникає щире бажання їй допомогти: «Глядися, Лілеєнько, дуже тебе прошу. Краще вишивай свою колекцію до вистави, се робота спокійна і, певне, не може дуже втомити. Може, в тебе є такі рисунки, з яких я зуміла б вишити, то пришли, я з охотою поможу тобі, я часто буваю в такому стані, що тільки вишивати й здатна, а більш до нічого, тому й вишиваю чимало (лежачи). Мені навіть цікаво було б отримати нові узори не хрестиками».
Таран Серафима Не попавшие в салон на коленях целовали асфальтНе попавшие в салон на коленях целовали асфальт
// КП в Украине. - 2020. -№ 95/98. - С. 11( 09.07.2020 )
Масштаб трагедии оценили не сразу. На вызов отправили одну бригаду скорой помощи. Но уже через несколько минут следом мчали 12 машин с медиками, несколько автобусов и частных автомобилей. В больницу доставили 143 пострадавших. 29 пассажиров злополучного трамвая погибли на месте, еще пятеро скончались в больнице. З повним текстом можна ознайомитись у відділі періодики за адресою : пр. Д. Яворницького,18, а також на сайті газети:
Шляхов ОлексійПрактики та структура дозвілля робітників України в контексті індустріальних трансформацій кінця ХІХ – початку ХХ ст. (за матеріалами Катеринославської ґубернії)
// Український історичний журнал. - 2020. -1. - С. 45-62( 01.03.2020 )
Зазначено, що пореформена доба спричинила відчутні зміни в житті робітників Катеринославської ґубернії, вплинула на їхні погляди та поведінкові реалії. Органічною складовою історії повсякдення пролетарів була культура розваг. У зв’язку з цим виокремлено основні форми проведення вільного часу металургами та гірниками краю. З’ясовано, що типовим тут було вживання горілчаних напоїв, азартні ігри, а також балачки в товариському колі. Проводити вільний час іншим чином (поза кабаками) в більшості робітників не було бажання, а часто й реальної можливості. Водночас спостерігалася тенденція до розмаїття відпочинку трудящих, рівень культурного розвитку яких, і перш за все металістів, поступово зростав. Наголошено, що серед письменних робітників Катеринославщини у вільний від праці час досить популярним ставало читання книжок та періодичної преси. Поступово збільшувалося й число трударів, які відвідували кіносеанси або публічні лекції. Визначено, що робітництво краю на початку ХХ ст. здебільшого не сприймало себе як складову тогочасного соціуму, а навпаки, перш за все як силу, котра йому активно протистояла. З повним текстом можна ознайомитись у відділі періодики за адресою : пр. Д. Яворницького,18
Мірошниченко ОксанаОфіційна церква і старообрядці на Катеринославщині у ХVІІІ – на початку ХХ століть
// Грані. - 2019. -№ 12. - С. 39-49( 01.03.2020 )
Одним із перших, хто зайнявся поширенням єдиновір’я в нашому краї, став архієпископ Никифор, який керував єпархією з 6 серпня 1779 р. до 9 вересня 1786 р., у миру граф Феотокіс Микола Степанович (1731–1800 рр.). Він був греком за походженням з о. Корфу… Уже 1887 р. у Катеринославській губернії налічувалось 6,9 тис. розкольників. Зменшення кількості старовірів протягом 6 років пов’язане саме з діяльністю місіонерів на території губернії, які активно залучали старовірів до православних християн. У Звіті царю губернатор відзначав їх особливу «відданність давньописаним іконам, стародрукованим книгам та обрядам предків розкольників». Серед старовірів внаслідок кропіткої роботи місіонерів прийняли православ’я 70 осіб... З повним текстом можна ознайомитись у відділі періодики за адресою : пр. Д. Яворницького,18.
Лучка ЛюдмилаБібліотечна справа Катеринославщини у 1917–1920 рр.: стан та проблеми
// Грані. - 2020. -№ 3. - С. 90-97( 01.03.2020 )
Висвітлено роль просвітянських товариств у процесі українізації, визначено вплив політичних подій на стан бібліотечної справи. Проаналізовано діяльність бібліотек різного відомчого підпорядкування, а саме публічної, навчальних закладів, товариств, духовних закладів. Зосереджено увагу на заходах, які поширювали українську ідею, підтримували українські традиції та сприяли розповсюдженню української книжки. За цих часів вагомим був внесок товариства «Просвіта», діяльність якого була нетривалою, але глибоко змістовною. Бібліографічною рідкістю є збереженні до наших часів випуски друкованого органу осередку – «Вісника». Джерела суттєво допомагають відтворити цілісну картину культурно-просвітницького життя народних бібліотек, що діяли у губернії, та сприяли читанню української літератури. Розкрито внесок освітянських бібліотек губернії у розвиток української літературної спадщини та формування фондів у країномовних видань. Виявлено історичні віхи розвитку книжкових колекцій наукової бібліотеки ДНУ імені Олеся Гончара (1918 р.)
З повним текстом можна ознайомитись у відділі періодики за адресою : пр. Д. Яворницького,18, а також в інтернеті .
Рижков Вадим"У травні розпочнуться археологічні розкопки..."
Дніпровські історики та краєзнавці довго шукали могилу знаменитого земляка, і їм, схоже, вдалося її виявити. «Вдячні земляки хотіли встановити йому пам’ятник ще за життя, — написав у соцмережі мер Дніпра Борис ФІЛАТОВ. З повним текстом можна ознайомитись у відділі періодики за адресою : пр. Д. Яворницького,18, а також на сайті газети:
Нарівська ВалентинаТравматичний досвід Першої світової війни в щоденнику Володимира Винниченка: катеринославські рефлексії
// Слово і час. - 2019. -№ 10. - С. 22-36( 01.02.2020 )
Розкривається вплив травми війни як на масову свідомість, що виявився у радикальній зміні моделі людської поведінки, так і на творчу свідомість (екфрастичну). З повним текстом можна ознайомитись у відділі періодики за адресою : пр. Д. Яворницького,18.
Соколов ВікторСтановлення та розвиток провідних публічних бібліотек губернських міст в Україні у ХІХ - на початку ХХ ст.: особливості еволюції губернських бібліотек
...відновлення роботи Катеринославської публічної бібліотеки відбулося у 1859 р., через вісім років після закриття на основі залишків першої колишньої губернської бібліотеки. У 1887 р. вона була передана до міської думи та на двароки припинила свою діяльність. У 1889 р. катеринославською громакдськістю було прийнято рішення про нове відкриття ...
З повним текстом можна ознайомитись у відділі періодики за адресою : пр. Д. Яворницького,18.
Рижков ВадимАвтор «Лоцманів дніпрових порогів» повернувся із забуття
Ця книжка — вибране з творчості українського історика, археолога, одного з учнів академіка Дмитра Яворницького — Павла Антоновича Козара. До видання включені його статті про дніпровських лоцманів, академіка Дмитра Яворницького, Катеринославський краєвий музей тощо. Окрім того, уперше з 1927 року друкується довідник для екскурсантів «На Дніпрельстан через пороги» та брошура російською мовою «Маршрут для экскурсии на Днепрострой». Розрахована книжка на широке коло читачів, які цікавляться історією рідного краю. З повним текстом можна ознайомитись у відділі періодики за адресою : пр. Д. Яворницького,18, а також на сайті газети:
У музеї будуть відображені знакові події та постаті від часів Катеринослава і до сьогодення. До обговорення концепції нового Музею історії Дніпра міський голова Дніпра Борис ФІЛАТОВ запросив науковців, колекціонерів і музейників міста. Мер переконаний: ідея створення такого музею для міста є знаковою, а те, яким саме він буде, потрібно вирішувати консолідовано. Музей історії Дніпра має об’єднати минуле і сучасне. Його філософія відрізнятиметься від традиційних музеїв і не дублюватиме жоден з них. «Я хотів би, щоб ми послухали одне одного — як ми це бачимо, а потім підключали своїх колег, людей, кому це не байдуже З повним текстом можна ознайомитись у відділі періодики за адресою : пр. Д. Яворницького,18, а також на сайті газети:
Лисенко Олександр V наукова конференція "Пам’ять про Другу світову війну в Німеччині та Україні після 1945 р." й черговий практичний семінар Німецько
// Український історичний журнал.- 2019. -№ 5. - С. 225-228( 01.01.2020 )
З повним текстом можна ознайомитись у відділі періодики за адресою : пр. Д. Яворницького,18.
Соколов ВікторСтановлення та розвиток провідних публічних бібліотек губернських міст в Україні у ХІХ - на початку ХХ ст.: особливості еволюції губернських бібліотек
Наляканий західноєвропейськими буржуазними революціями 1848-1849 рр., російський уряд посилив утиски друку, науки і культури. На урядовому рівні почав діяти негласний «Комітет 2 квітня 1848 р.», створений для нагляду за моральним і політичним напрямом друкарства . Також посилилися певні репресії щодо діяльності бібліотек. Так, наприклад, однією з жертв жандармських пересторог стала Катеринославська губернська публічна бібліотека (нині - Дніпропетровська обласна універсальна наукова бібліотека ім. Первоучителів Кирила і Мефодія), що була заснована у 1834 р.
За багатьма читачами був встановлений поліційний нагляд. З 1852 до 1859 р., за розпорядженням губернатора бібліотека була закрита і не працювала. До речі, на день відкриття Катеринославської губернської публічної бібліотеки 9 травня 1834р.у її фонді налічувалося приблизно 200 назв книг і періодичних видань, а у 1851 р. у фонді було вже 2870 тт. Проте, після зазначеної перерви в діяльності книгозбірні, у 1861 р. Катеринославська губернська публічна бібліотека нараховувала 1601 тт., не враховуючи 313 тт., що надійшли як пожертвування. Надалі кількість книг у фонді зменшувалася: за звітами губернатора, у 1866 р. книжковий фонд становив вже 1443 тт., а у 1867 р. - 1225 тт. Значну частину коштів у бюджет бібліотеки надавали передплатники, які оплачували всі види бібліотечних послуг: користування читальним залом, видачу книг додому тощо. У період 1859-1887 рр. бібліотека знаходилася при книжковому магазині В. Ульмана, який став її бібліотекарем.
З повним текстом можна ознайомитись у відділі періодики за адресою : пр. Д. Яворницького,18.
Соколов ВікторСоколов, Віктор Становлення та розвиток провідних публічних бібліотек губернських міст в Україні у ХІХ - на початку ХХ ст.: особливості еволюції губернських бібліотек
// Бібліотечний форум: історія, теорія і практика. - 2020. -№ 1. - С. 45-52( 01.01.2020 )
Наляканий західноєвропейськими буржуазними революціями 1848-1849 рр., російський уряд посилив утиски друку, науки і культури. На урядовому рівні почав діяти негласний «Комітет 2 квітня 1848 р.», створений для нагляду за моральним і політичним напрямом друкарства. Також посилилися певні репресії щодо діяльності бібліотек. Так, наприклад, однією з жертв жандармських пересторог стала Катеринославська губернська публічна бібліотека (нині - Дніпропетровська обласна універсальна наукова бібліотека ім. Первоучителів Кирила і Мефодія), що була заснована у 1834 р.
За багатьма читачами був встановлений поліційний нагляд. З 1852 до 1859 р., за розпорядженням губернатора бібліотека була закрита і не працювала. До речі, на день відкриття Катеринославської губернської публічної бібліотеки 9 травня 1834р.у її фонді налічувалося приблизно 200 назв книг і періодичних видань, а у 1851 р. у фонді було вже 2870 тт. Проте, після зазначеної перерви в діяльності книгозбірні, у 1861 р. Катеринославська губернська публічна бібліотека нараховувала 1601 тт., не враховуючи 313 тт., що надійшли як пожертвування. Надалі кількість книг у фонді зменшувалася: за звітами губернатора, у 1866 р. книжковий фонд становив вже 1443 тт., а у 1867 р. - 1225 тт.. Значну частину коштів у бюджет бібліотеки надавали передплатники, які оплачували всі види бібліотечних послуг: користування читальним залом, видачу книг додому тощо. У період 1859-1887 рр. бібліотека знаходилася при книжковому магазині В. Ульмана, який став її бібліотекарем
З повним текстом можна ознайомитись у методичному відділі за адресою : вул. Ю.Савченка, 10
Іваненко ВалентинЧервоний терор проти меншовицької опозиції на Катеринославщині початку 1920-х років
// Грані. - 2019. -№ 8. - С. 22-28( 01.12.2019 )
…меншовицькі осередки в українських містах зазнали серйозних втрат, проте повністю розгромити їх не вдалося. Організації РСДРП, у яких на початок 1921 р. налічувалося 1288 членів, збереглися в частині губернських і промислових центрів, зокрема у Катеринославі. У звіті катеринославської «надзвичайки» за 1920-1921 рр. йшлося: «Найбільшою і найзнач¬нішою антикомуністичною організацією на Кате¬ринославщині слід уважати місцеву організацію меншовиків (РСДРП), яка нараховує близько 125- ти членів, та, окрім того, має повітові організації, які хоча й нечисленні, але загалом нараховують ще близько 50 членів… Вплив меншовиків збері-гається, головним чином, у профспілках друкарів, металістів, харчовиків і частково у деревооброб-ників та ін. Один час меншовики мали свою біль¬шість у правліннях вищеназваних профспілок, і навіть головою спілки металістів був меншовик». І далі: «меншовики поводили себе досить нахаб-но, виступали на усіх зборах громадського харак¬теру, де зазвичай нападали на політику Радвлади і компартії. Злій критиці з боку меншовиків під¬давалася наша продовольча і економічна політика, «диктатура» компартії і централізм». Крім того, вони «вимагали свободи слова, друку для усіх со-ціалістичних партій, ратували за єдиний соціалі¬стичний фронт тощо» … З повним текстом можна ознайомитись у відділі періодики за адресою : пр. Д. Яворницького,18, а також на сайті газети: http://www.irbis-nbuv.gov.ua/cgi-bin/irbis_nbuv/cgiirbis_64.exe?I21DBN=LINK&P21DBN=UJRN&Z21ID=&S21REF=10&S21CNR=20&S21STN=1&S21FMT=ASP_meta&C21COM=S&2_S21P03=FILA=&2_S21STR=Grani_2019_22_8_5
Рижков ВадимОстанній хан Хорезму став жертвою Голодомору
Дивну історію про те, як хівинські хани опинилися в Україні, Григорій Гусейнов, за його словами, дізнався цілком випадково. На початку 1980-х він, на той час молодий журналіст, познайомився з племінником останнього хівинського хана Сєїда Абдулли — Абдурасулом Мадіяровим, який мешкав у Кривому Розі. «Відтоді упродовж трьох років ми з ним постійно зустрічалися, я розпитував все, що він пам’ятав. Це був невисокий на зріст літній чоловік, який мав чіпку пам’ять і гострий розум. Він був цікавим оповідачем, дуже точним у подробицях і з образним викладом», — розповідає Григорій Гуйсейнов. В Україні Абдурасул Мадіяров прожив довге життя — 91 рік. Він працював простим конюхом. Власними силами побудував невеличкий будиночок. Під час війни його самого і старшу дочку німці вивозили до Німеччини на роботи. Повернувшись, Абдурасул і далі працював на шахті. З повним текстом можна ознайомитись у відділі періодики за адресою : пр. Д. Яворницького,18, а також на сайті газети: https://day.kyiv.ua/uk/article/cuspilstvo/ostanniy-han-horezmu-stav-zhertvoyu-golodomoru
Кочергін Ігор Олександрович"Потрібні грунтовні дослідження в архівах..."
Напередодні Дня пам’яті жертв Голодомору та політичних репресій у Дніпрі відбулося представлення книг, присвячених цій трагедії українського народу. Видання, які вийшли у світ завдяки сприянню Українського інституту національної пам’яті, були представлені авторами книжок, а також керівником нещодавно створеного південно-східного відділу УІНП, доктором історичних наук Ігорем КОЧЕРГІНИМ. Зустріч вийшла не протокольна, оскільки вона об’єднала тих, кому ця тема болить по-справжньому, для кого це не сторінки з підручника, а історія власної родини. «Всі ці книжки тим чи іншим чином життєствердні, вони відновлюють пам’ять про Голодомор, показують, що люди боролися, що про них пам’ятають. Головне, щоб ми не забули про цю жахливу подію завдяки цим людям», — відзначив під час презентації Ігор Кочергін. Про книжки, представлені на заході «Пам’ять про Голодомор: презентація видань Українського інституту національної пам’яті», а також про свою роботу в УІНП Ігор Кочергін розповів для «Дня» «ПОГЛЯД ОЧИМА РЯТІВНИКІВ, ОЧИМА УЧАСНИКІВ, ОЧИМА ЖЕРТВ ТА ОЧИМА НАШИХ СУЧАСНИКІВ» — На мою думку, всі чотири книжки, які з’явились під егідою Українського інституту національної пам’яті, можна об’єднати, оскільки вони зберігають пам’ять про Голодомор. Під час дискусії її учасники влучно помітили, що всі ці видання дивляться на Голодомор з різних ракурсів: очима рятівників, очима учасників, очима жертв та очима наших сучасників. Перше видання «Людяність у нелюдяний час» — це свого роду меморіальна книга, вона оповідає про людей, які допомогли іншим врятуватися від голоду. Є в ній імена і з Дніпропетровщини. Можна сказати, що йдеться про «праведників світу» — так само, як під час єврейського Голокосту. Друга книга — «Репресовані щоденники. Голодомор 1932—1933 рр. в Україні» — унікальне видання, в якому вміщено щоденники свідків Голодомору, знайдені в архівах спецслужб. Це сім щоденників учителів, селян, емігрантів і навіть партійного робітника. З повним текстом можна ознайомитись у відділі періодики за адресою : пр. Д. Яворницького,18, а також на сайті газети: https://day.kyiv.ua/uk/article/cuspilstvo/potribni-gjruntovni-doslidzhennya-v-arhivah
Існують дослідження, які засвідчують, що трансгенераційна (через покоління) передача травми можлива, але навіть в ме¬жах однієї родини в одного нащадка ці риси можуть проявитися, а в іншого — ні. Має значення, які були умови формування особистості в дитячі роки, чи були інші психотравматичні події. Деякі риси можуть проявлятися лише в періоди криз, соціальних потрясінь. Багато залежить від ступеня відвертості у спілкуванні із предком, який пережив історичну травму. Зафіксовано, що в родинах, де постраждалі від голоду 1933-го батьки обговорювали цей досвід з дітьми та онуками навіть пошепки, під великим секретом, вплив історичної травми на нащадків був значно меншим.
Один з найшкідливіших наслідків геноцидів — навчена безпорадність. Як зазначають дослідники, зокрема психіатр Беттельгейм Бруно (пройшов нацистські концтабори), стан безвиході, безпорадності, неможливості контролювати своє життя нестерпний та руйнівний для дорослої особистості.
Становлення системи жіночої середньої освіти Катеринославської губернії розпочалося у ХІХ ст. У зазначений період територія губернії входила до складу єдиної адміністративної системи Російської імперії. Історично Катеринославська губернія була пов’язана з іншими південноукраїнськими губерніями – Херсонською та Таврійською, які до того ж були об’єднані межами Одеського навчального округу. Катеринославська губернія в адміністративному плані поділялася на Бахмутський, Верхньодніпровський, Маріупольський, Новомосковський, Олександрівський (Олександрівськ – зараз Запоріжжя), Павлоградський, Слов’яно сербський, Катеринославський (Катеринослав – зараз Дніпро)…
Створення освітньої системи відбувалося в умовах багатонаціонального характеру суспільства Одеського навчального округу, що зафіксував перепис 1897 р. [28, с. 146; 14, с. 53-54]. Українці кількісно переважали інші етноси у південноукраїнських губерніях. У Катеринославській губернії проживало 68,9 % українців (середній показник – 54,9 % від загальної кількості населення трьох губерній). Найбільш помітним після українців був відсоток росіян, євреїв, кримських татар, німців, поляків.
З повним текстом можна ознайомитись у відділі періодики за адресою : пр. Д. Яворницького,18.
...Сьогодні «Парус» — це невід’ємна частина Дніпра, причина для суперечок, трагічне місце і символ патріотизму. У будь-якій сувенірній лавці завжди користуються популярністю магнітики з «Парусом». І, напевно, це унікальний випадок в історії, коли до недобудови звичайні мешканці ставляться так, наче то пам’ятка архітектури. А починалося все далекого 1975 року... З повним текстом можна ознайомитись у відділі періодики за адресою : пр. Д. Яворницького,18, а також на сайті газети:
Наразі в населених пунктах області є 14 вулиць названих іменами місцевих жителів, котрі рятували євреїв під час Голокосту і Другої світової війни. Це більше, ніж будь-де у світі. «Історія Другої світової — це не лише масові вбивства, а й приклади опору геноциду. Так, під час Голокосту українці та представники інших національностей рятували життя євреям. Завжди — з ризиком для себе і власних родин. Увічнити пам’ять про такі героїчні вчинки — обов’язок нащадків», — зазначив директор Українського інституту вивчення Голокосту «Ткума» та Музею «Пам’ять єврейського народу і Голокост в Україні» Ігор ЩУПАК З повним текстом можна ознайомитись у відділі періодики за адресою : пр. Д. Яворницького,18, а також на сайті газети:
Філипчук НаталяБорис Мозолевський: " За всі свої одкровення я заплатив лише 13 роками кочегарства"
// Голос України. - 2019. -№ 118/119. - С. 12( 26.06.2019 )
Коли це сталося, Борисові Мозолевському виповнилося 35. Позаду було... 13 років життя і роботи у кочегарці. Він навіть не числився у штаті Інституту археології, оскільки вважався неблагонадійним. Іншими словами, дисидент, який міг із дня на день піти слідом за товаришем Василем Стусом («Василиком моїм», як називав його Мозолевський). Ось тут його справді врятував випадок чи доля.
Наприкінці 60-х біля міста Орджонікідзе Дніпропетровської області почали масово розробляти кар’єри. Археологи намагалися встигнути максимально швидко дослідити скіфські кургани, які планово знищували. Штатних археологів бракувало, запросили позаштатних. Так Борис Мозолевський почав їздити в експедиції. Товста могила стала першою експедицією, яку він очолив офіційно.
З повним текстом можна ознайомитись у відділі періодики за адресою: пр. Д. Яворницького,18, а також на сайті газети:http://www.golos.com.ua/article/318671
Руденко ІринаКупец об Амурском мосте: "И как это трезвый человек такое выдумать мог?"
// КП в Украине. - 2019. -№ 84. - С. 11( 06.06.2019 )
На момент постройки это был один из самых длинных мостов Европы. А на Парижской всемирной выставке 1889 года признали: он круче, чем Эйфелева башня.
Третий в Европе
30 мая 1884 года в тогдашнем Екатеринославе стояла великолепная теплая погода. Грандиозное событие собрало толпы народа: готовились к открытию железной дороги, вокзала и моста.
У главного входа в вокзал на эстраде, оббитой красным сукном, играл оркестр. Городское духовенство и хор певчих совершали молебен. Министр путей сообщения Российской империи Константин Посьет водрузил над зданием национальный флаг, святые отцы окропили стены святой водой, и толпа во главе с имперским бомондом двинулась на железнодорожный мост через Днепр.
- Мария Григорьевна Ченакал в 1942 году была угнана на принудительные работы в Германию - город Бюхольд. Там она работала на ферме, где познакомилась с французским пленным Робертом. После освобождения уехала с ним во Францию, вышла замуж и прожила там всю жизнь, - рассказала "КП" в Украине" русскоязычная подруга Элоди, Ольга, которая помогает разыскивать украинских родственников. - Мария не хотела возвращаться на родину, хотя и получила повестку об обязательном возвращении. Боялась, что ее могут сослать в ссылку или в ГУЛАГ.
В послевоенные годы бабушка Элоди писала родным в Украину, но однажды получила от матери письмо с просьбой… больше не писать им. Мол, к ним домой с обыском приходил кто-то из НКВД, поэтому дальнейшая связь может быть опасной для всех. На этом ниточка с родиной оборвалась. Мария порвала все пришедшие письма от родных и в дальнейшем боялась хоть как-то дать им знать о себе. З повним текстом можна ознайомитись у відділі періодики за адресою: пр. Д. Яворницького,18, а також на сайті газети:https://kp.ua/life/638190-frantsuzskaia-vnuchka-razyskyvaet-rodstvennykov-v-dnepre
Рябцев МихайлоЗаповідь Василя Макуха
// Голос України. - 2019. -№ 92. - С. 10( 18.05.2019 )
Народився він 14 листопада 1927 року в селі Карів Сокальського району (колишнього Рава-Руського повіту на Львівщині), в багатодітній родині Омеляна Макуха та Єви Леуш. Його світогляд патріота формувався в середовищі працьовитих батьків, сусідів, серед них були учасники національно-визвольної боротьби, брати Микола та Петро Дужі.
Розвивав свою національну свідомість юний Василько в сільській читальні товариства «Просвіта», яку очолював Іван Дужий. Від старших побратимів, членів ОУН, Василь переймав практичні навички боротьби з німецьким та сталінським режимами. Уже в 17 літ він посів чільне місце серед борців за Самостійну Україну.
У листопаді 1944 року Василь Макух потрапив до рук енкаведистів.
«Микола Христославенко», — представився слідчому затриманий Василь Макух на допиті. Скориставшись моментом, він здійснив сміливу втечу з пересильного пункту і вступив до УПА.
Василь отримав псевдо «Микола», потрапив у військову розвідку, де служив під керівництвом повстанського командира «Завірюхи». Захищаючи земляків від грабунків, насильства та різних провокацій, «Микола» неодноразово вступав у нерівні сутички з енкаведистами. Доводилось йому кілька разів із боями переходити радянсько-польський кордон з метою встановлення зв’язку з повстанцями Закерзоння.
14 лютого 1946 року відділ «Завірюхи» отримав наказ перейти кордон. Відділ зупинився на хуторі Соснина (біля села Бутини) Великомостівського району. «Микола» разом із повстанцем «Білим» розвідували околицю, щоб встановити місце дислокації загону МВС. Однак зустріли радянських прикордонників і вступили в перестрілку. Василя Макуха було поранено. Куля спричинила перелом правої ноги вище коліна. Непритомним Василь Макух 15 лютого 1946 року опинився у Великомостівському райвідділі НКВС. Переніс тяжке слідство у Львівській тюрмі № 4 (сумнозвісні «Бригідки»). Військовий трибунал Львівського гарнізону за ст. 54-1 «б» та 54-11 Карного кодексу УРСР 11 липня 1946 року засудив Макуха до 10 років каторжних робіт із обмеженням у правах на 5 років та з конфіскацією майна.
Ув’язнення відбував у Дубровлазі (станція Потьма Мордовської АРСР) та в таборах Сибіру. 18 липня 1955 року звільнений з ув’язнення і висланий на спецпоселення. Там познайомився з Лідією Запарою, родом з Дніпропетровська. З повним текстом можна ознайомитись у відділі періодики за адресою : пр. Д. Яворницького,18, а також на сайті газети:http://www.golos.com.ua/article/317168
«У метро людина має кілька хвилин, щоб почитати щось цікаве про історію України. Наприклад, один з 22 постерів розповідає про українську мову. На початку ХХ століття українська мова переживала бурхливий розквіт. Ставши державною мовою в УНР, вона застосовувалася скрізь, зокрема в науці й техніці. Дуже багато книжок видавалося українською, робили переклади світової класики. Було понад 130 українських термінологічних і галузевих словників. Уся ця українізація була згорнута радянською владою», — сказала завідувачка інформаційно-видавничого відділу Національного музею «Меморіал жертв Голодомору» Юлія КОЦУР. За її словами, проект створили, щоб розповісти українцям, зокрема жителям Дніпра, про культуру, мову, звичаї, традиції українців і т.п. З повним текстом можна ознайомитись у відділі періодики за адресою: пр. Д. Яворницького,18, а також на сайті газети: https://m.day.kyiv.ua/uk/article/den-ukrayiny/potyag-ukrayinskoyi-identychnosti
Журавель МаксимСоветская история Днепра в смартфоне
// Сегодня. - 2019. -№ 80. - С. 6( 02.05.2019 )
Его разработкой занималась исследовательница Татьяна Журий. Он представляет собой онлайн-карту, на которую нанесли 142 архитектурных объекта прошлого века.
Среди прочих, здесь можно встретить витражи, барельефы, мозаики, панно, росписи, скульптуры и фрески. Над проектом создатели работали почти год в полевых условиях: им пришлось исследовать город, разыскать в нем интересные исторические объекты, сфотографировать и отметить на карте.
Многослойный памятник Огринь 8 с момента своего открытия в 30-х годах ХХ ст. неоднократно исследовался разными археологическими экспедициями. Наибольшую известность ему принесли уникальные землянки мезолитического времени, исследованные экспедицией Д.Я. Телегина в 70-80-х годах прошлого века. Мезолитические жилища поселения перекрыты мощным слоем с богатыми киеворусскими материалами ХІ—ХІІІ в. Археологическая экспедиция Национального университета «Киево-Могилянская академия» в ходе работ на поселении в 2018 г. получила большую коллекцию материалов ХІ—ХІІІ ст. Автор статьи делает попытку культурно-исторической интерпретации средневековых материалов памятника.
Часть исследователей видит в киеворусском поселении на полуострове Огринь археологическое соответствие столице племени уличей летописному городу Пересичен, упомянутому в Новгородской летописи под 937—940 г. Статья содержит критический анализ этой гипотезы, сторонники которой видят в киеворусском поселении на Огринском полуострове прямого предтечу современного мегаполиса г. Днепр. По мнению автора статьи, торгово-ремесленное поселение ХІ—ХІІІ ст. на берегу Огринского залива обслуживало важный узел торговых путей на Днепровской речной магистрали непосредственно перед преодолением судами опасных порогов. Поселение процветало в период контроля княжеским Киевом Днепровской водной магистрали, и было сожжено монголами в первой половине ХІІІ в. З повним текстом можна ознайомитись у відділі періодики за адресою: пр. Д. Яворницького,18.
Руденко ИринаКривой Рог просит "состарить" его минимум на сто лет
Специалисты приводят ряд аргументов, утверждая, что поселение Ивана Рога на Криворожских землях были задолго до основания здесь первой почтовой станции в 1775 году, которая и принята за официальную дату рождения города.
- Есть также прямые указания на строительство церкви Святого Николая, которая была построена в 1761 году, на 14 лет раньше почтовой станции, - говорят историки. – Как известно, церкви строили в поселениях, где было не менее 100 дворов.
Историки говорят, что легендарный основатель будущего города – казак Рог заложил здесь поселение еще в середине XVII века. То есть Кривой Рог должен быть старше даже больше, чем на сто лет.
Просить об изменении даты могут все
Кроме того, доказательством существования поселения на территории Кривого Рога до нынешней официальной даты основания города служат и некоторые карты Украины, и найденные артефакты во время раскопок 2003-2007 годов. З повним текстом можна ознайомитись у відділі періодики за адресою: пр. Д. Яворницького,18, а також на сайті газети:https://kp.ua/life/634990-kryvoi-roh-prosyt-sostaryt-eho-mynymum-na-sto-let
Руденко ИринаОт декоммунизации к деколонизации: городам изменят дни рождения
// КП в Украине. - 2019. -№ 38. - С. 4( 13.03.2019 )
В рамках деколонизации планируется пересмотреть, в частности, "имперские" даты основания отдельных городов. В качестве примера директор Института нацпамяти Владимир Вятрович приводит Днепр, Павлоград и Одессу. Их датами "рождения" принято считать времена правления российской императрицы Екатерины ІІ. На самом же деле, по утверждениям отдельных историков, города имеют гораздо более почтенный возраст и привязку к казацким поселениям, а в случае с Южной Пальмирой - с портом Хаджибей, существовавшим задолго до Российской империи и самой императрицы.
Захотели отпраздновать юбилей - поменяли дату
Стоит отметить, что споры относительно реальной даты основания города, в том же Днепре, вспыхивают с завидной периодичностью. Не далее как в 2017 году историки и археологи настаивали на том, что Днепр возник намного раньше "официального" 1776 года, и приводили в доказательство различные археологические находки. Впрочем, вплоть до 1972-го годом основания тогда еще Днепропетровска считался 1787-й, когда Екатерина II, австрийский император Иосиф II Габсбург, князь Потемкин и "другие официальные лица" заложили первые камни Преображенского собора, а вместе с ним и всего города. Однако 200-летие город на Днепре отмечал не в 1987, а в 1976-м. Днепропетровск, можно сказать, специально "состарили" в брежневскую эпоху то ли в угоду тогдашнему генсеку, то ли по каким другим идеологическим причинам. В общем, с 1972 года город стал старше на 11 лет, тогда же начали и подготовку к юбилею. Ожидалось, что отпраздновать день рождения города приедет сам Леонид Ильич, однако этого не случилось.
З повним текстом можна ознайомитись у відділі періодики за адресою: пр. Д. Яворницького,18, а також на сайті газети:
Здоровило Тарас Доведені до "божевілля"Доведені до "божевілля"
// Україна молода. - 2019. -№ 16. - С. 12-13( 12.02.2019 )
І лише зараз, після стількох років незалежності, почалося при Інституті національної пам’яті вивчення цієї теми. Зокрема, співробітниця інституту Любов Крупник вивчає старий архів, який недавно випадково знайшли в місті Дніпро».
Йдеться про те, як влітку 2018 року в.о. міністра охорони здоров’я Уляна Супрун була з інспекцією в Дніпровській спецлікарні та в одній із закритих кімнат знайшла шафу, забиту медичними справами.
Це були справи по всіх «політичних», яких у радянські часи запроторили в цю «психушку». Вона захотіла вивезти архів у Київ, але керівництво лікарні цьому пручалося. (Взагалі дивно, що ці матеріали не були знищені ще раніше).
І коли нарешті, під тиском «зверху», ці справи передавали до Києва, керівництво лікарні ось що втнуло: вони змішали справи інакомислячих з усіма медичними справами старих років, починаючи з моменту відкриття лікарні в 1968 році.
До речі, саме з цього року за ініціативи голови КДБ СРСР Юрія Андропова почали відкривати нові спецпсихлікарні по всьому Союзу.
За даними правозахисників, у 1978 році в Дніпропетровській спецпсихлікарні було 1300 хворих, яких запроторили туди за вироком суду, із них десь 10% були політичні.
За підрахунками Зісельса та Подрабінека, упродовж 20 років функціонування лікарні серед 12 тисяч справ (де були дійсно душевнохворі люди), переданих у Міністерство охорони здоров’я, не менше 1000 — політичних. І це лише по одній спецлікарні...
Гаврилова ЮлияТайна старой фотографии: ищут следы людей, спасавших военнопленных
// КП в Украине. - 2019. -№ 21. - С. 8( 08.02.2019 )
Книгу своих воспоминаний "Дорогами войны" полковник Михаил Смирнов передал Днепропетровскому историческому музею им. Яворницкого не случайно. Этот город, точнее, его жители, в 1943 году подарили петербуржцу шанс выжить, пройти всю войну, дослужиться до высоких чинов и прожить долгую жизнь. Умер Михаил Андреевич несколько лет назад, а недавно, шерстя архивы, музейщики наткнулись на его воспоминания об удивительной истории спасения из днепропетровского концлагеря. Среди книжных фотографий была одна групповая – Смирнов, двое молодых мужчин и четыре женщины. Подписано "Днепропетровск, 1943" - и ни фамилий, ни имен, хотя, зная историю спасения Михаила из лагеря, нетрудно догадаться, что на фото люди, которые помогли ему бежать.
Михаил Андреевич до конца жизни работал в музее Военно-медицинской академии Санкт-Петербурга Фото: Геннадий Демченко, peterburg.ru
Гаврилова ЮлияДоплачивал пациентам, чтобы они у него лечились
// КП в Украине. - 2019. -№ 18(5.02). - С. 10( 05.02.2019 )
- Уровень медицины в Екатеринославе оставлял желать лучшего: на сто тысяч людей - пятьдесят врачей, - говорит историк Максим Кавун. - Население города росло огромными темпами, велико было число неимущих, живших в самых неблагоустроенных районах города - слободках. Платная медицина не охватывала большую часть населения.
Лешко-Попель ездил на вызовы даже в самые отдаленные места города. У него было много состоятельных клиентов - и эти солидные заработки позволяли "содержать" бедных. Два раза в неделю он проводил бесплатные хирургические операции. Многих лечил бесплатно, а на рецептах специально делал пометки об отпуске лекарств по низким ценам. На дому ежедневно принимал десятки больных - тех, кому не по карману было лечение в дорогих клиниках.
…"Сталинское племя". "Днепропетровск. За блестящие производственные показатели во время вахты имени 20-летия ВЛКСМ нарком тяжелой промышленности Каганович прислал комсомольской организации Днепропетровского металлургического завода им. Петровского подарок — большую мраморную доску. На ней барельефом изображен значок "КИМ", рядом —портрет Сталина, посреди доски — надпись "20 лет ВЛКСМ". На доске — серебряная монограмма: "Передовикам — победителям соцсоревнования. С комприветом — Л.Каганович". Пять лет назад через тов. Кагановича молодые производственники завода им. Петровского передали великому Сталину любовно сделанный своими руками подарок — украшенный насечкой топор. На правом лезвии была сделана надпись — "руби правый уклон", на левом — "руби левый уклон", и на обухе — "бей примиренца". Слава товарищу Сталину — борцу с врагами социализма и коммунизма!".…
…Днепропетровск. От собственного корреспондента "Советской Украины": "Все 148 девочек, которые родились в нашем городе в этом году, носят замечательное и гордое имя Сталина! Слава нашему дорогому товарищу Сталину!".
// Слово Просвіти. - 2019. -№ 4. - С. 10( 01.01.2019 )
Доповідачами та учасниками обговорення козацької спадщини на території Грушівської сільської об’єднаної територіальної громади виступили запорізькі історики Олександр Олійник та Сергій Білівненко. Олександр Олійник розповів про устрій козацьких Січей та Запорозьких Вольностей з елементами державотворення. Сергій Білівненко зупинився на значимості для сучасного молодого покоління родинної історії та дослідження власного родоводу. Хлопців цікавило питання існування у запорожців інституту характерництва та вміння козаків до самолікування, чи справді козаки були старожилами, мали міцне здоров’я та сильний дух. Жваве обговорення викликало питання статусу жінки у козаків, та запорожців зокрема. Дівчата-старшокласниці запитували: чи повинні ми рівнятися на запорожців, якщо останні цуралися жіноцтва та на перше місце ставили чоловіче побратимство? Олександр Олійник пояснив, що побратимство не передбачало зневагу до жінки, що козацтво з великою пошаною ставилося до жінок-матерів, про що свідчить поклоніння перед образом Покрови Пресвятої Богоматері. Вона вважається покровителькою козацтва, січова церква носили назву Покровської. Насправді козацькі пісні не лише оспівували героїчну звитягу, а й були наповнені тужливою ніжністю до матері-жінки, матері-рідної землі, Батьківщини. У цьому контексті постало питання, чи все ми робимо для вшанування пам’яті наших козацьких предків, чи достойні ми їхньої пам’яті? Адже на території громади є місця поховання козаків-запорожців та їхніх прямих нащадків, і на сільському цвинтарі є хрести козацького типу. З повним текстом можна ознайомитись у відділі періодики за адресою : пр. Д. Яворницького,18, а також на сайті газети: http://slovoprosvity.org/2019/01/23/povertayuchy-zaporozkyj-duh/
Рижков ВадимПридніпров'я відкриває свої історичні загадки
Ці експонати було знайдено й доставлено до музею учасниками археологічних експедицій. Територія області виключно багата на історичні й археологічні пам’ятки. Тут жили арії, скіфи, сармати, готи, печеніги, половці й інші древні народи. «Що стосується розкопок, то ми працюємо на пам’ятці археології, яка розташована у селищі Токовське, що в Апостолівському районі Дніпропетровської області. З повним текстом можна ознайомитись у відділі періодики за адресою: пр. Д. Яворницького,18, а також в інтернеті: https://day.kyiv.ua/uk/article/den-ukrayiny/prydniprovya-vidkryvaye-svoyi-istorychni-zagadky
Ковтонюк БорисКраевед Борис Ковтонюк: "Клад Махно стоит триллионы долларов"
// КП в Украине. - 2018. -№ 165. - С. 14( 09.11.2018 )
- Я уверен, что клады Махно разбросаны практически по всей Украине, - говорит Борис Ковтонюк. - Батька практически никогда не возил за собой драгоценности. Сокровища вместе с оружием и боеприпасами были спрятаны в потаенных местах.
Борис Мусиевич, написавший о Несторе Ивановиче уже несколько книг, перечисляет лишь самые громкие добычи махновцев.
Почти полтора миллиона рублей золотыми монетами царской чеканки, 124 кг золота в слитках, почти 4 тонны серебра были захвачены красным атаманом Николаем (Никифором) Григорьевым во время ограбления Одесского государственного банка. Но поживиться награбленным бандиты не успели – говорят, что на богатый обоз налетели махновцы и отобрали награбленное.
В Синельниково на Днепропетровщине махновцы, возможно, изменили и ход истории, ограбив Добровольческую армию генерала Деникина. Забрали два больших обоза с деньгами, которые предназначались на покупку англо-американского оружия, боеприпасов и обмундирования. Рассчитаться с союзниками было нечем, а идти с недостаточным вооружением на Москву без золота деникинцы идти не решились. Планы были сорваны.
З повним текстом можна ознайомитись у відділі періодики за адресою : пр. Д. Яворницького,18, а також на сайті газети:
Макух Василь Василь Макух: "Я спалю себе в жертву не Вам, а нашому народовіВасиль Макух: "Я спалю себе в жертву не Вам, а нашому народові
// Слово Просвіти. - 2018. -№ 45. - С. 6( 08.11.2018 )
Копія ЛИСТА
ВАСИЛЯ МАКУХА ДО ПЕТРА ШЕЛЕСТА
“Першому секретарю
ЦК КПУ
т. П. Ю. Шелесту.
Дуже прошу набратись витримки та прочитати цих кілька справедливих слів до кінця. Роздумуючи над Вашим виступом в честь 50 річчя КПУ в мене виникло багато запитань. Ви говорите (гаряче) що “Укр(аїнський) народ гаряче підтримував ініціативу Лені(на) про утворення СРСР, основаного на непорушних принципах пролетарського інтернаціоналізму, добровільності і повної рівноправності всіх націй”.
Російська імперія доживала свій вік.
Чаша горя поневолених народів переповнилась і скривджені народи вступили у рішучий, смертельний для царизму бій.
“Великорускіє патріоти” бачили хід історії та заздалегідь підготовили для народів переміну білої імперії в червону.
Старі форми колоніалізму замінили неоколоніалізмом. Озброївшись гаслами Маркса і інших революціонерів, вони вербували агентів з територій російських колоній, засилаючи туди своїх “преданих”, котрі добре завуальованими побрехеньками приваблювали деяких українців на свою сторону.
Руденко ИринаГлавного атамана Холодного Яра большевики мечтали посадить в клетку
// КП в Украине. - 2018. -№ 156. - С. 11( 25.10.2018 )
В истории повстанческой Украины 20-х годов прошлого века немало легендарных имен, но почему-то самыми известными атаманами того времени принято считать Симона Петлюру и Нестора Махно. Между тем незаслуженно забытым оказалось имя Костя Степового-Блакытного - легендарного атамана, который наводил ужас на большевиков, сумев собрать мощную повстанческую армию.
"На полях кипела жатва. Люди собирали богатый урожай. Но молодежи Херсонщины было не до этого. Она вся - в степной дивизии Блакытного. Юноши тоже косили, но не хлеб, а московско-большевистскую орду, что мутным морем заливала украинские просторы". Так описывал лето 1920 года родной брат атамана Костя Блакытного - Федор в своей книге "В херсонских степях".
"Горячей жатве" лета 1920-го предшествовал не менее "горячий" май. Именно тогда, будучи председателем волостного ревкома и комиссаром Анновской волости, Кость создал украинскую подпольную организацию и вынашивал мысли о восстании.
Воплотить задуманное юноша, которому на то время было всего 22 года, решил в Кривом Роге. Там с началом советско-польской войны проходила очередная мобилизация в Красную армию. З повним текстом можна ознайомитись у відділі періодики за адресою : пр. Д. Яворницького,18, а також на сайті газети:https://kp.ua/life/621017-hlavnoho-atamana-kholodnoho-yara-bolshevyky-mechtaly-posadyt-v-kletku
Ганзій Олександр Офіцеру насипають за одяг пороху, приставляють до стовпа й запалюють. Вибухом його закидає у ДніпроОфіцеру насипають за одяг пороху, приставляють до стовпа й запалюють. Вибухом його закидає у Дніпро
// Країна. - 2018. - № 37. - С.( 27.09.2018 )
"Потрібно якомога надійніше пригвоздити козаків, аби не наїжджали на турецькі землі, – йдеться в постанові депутатів сейму Речі Посполитої в березні 1635 року. – Доручаємо на обраному інженерами місці на березі Дніпра збудувати фортецю. Розташування мають погодити й наші полководці, щоб було придатне для війська. Будемо постачати її пішими і вершниками та військовими припасами. Звести слід швидко і без затримок".
За рік до того турецький султан Мурад IV і польський король Владислав IV уклали угоду – Річ Посполита зобов'язалася встановити контроль над козаками. Вони заселяли землі по нижній течії Дніпра – на Запоріжжі. Центром була Микитинська Січ поблизу стародавньої переправи – тепер околиці міста Нікополь на Дніпропетровщині. З повним текстом можна ознайомитись у відділі періодики за адресою : пр. Д. Яворницького,18, а також на сайті газети:https://gazeta.ua/articles/history-journal/_oficeru-nasipayut-za-odyag-porohu-pristavlyayut-do-stovpa-j-zapalyuyut-vibuhom-jogo-zakidaye-u-dnipro/860906
Руденко Ірина76 лет надежды: в Желтых Водах похоронили погибшего в годы войны
// КП в Украине. - 2018. -№ 132. - С. 9( 12.09.2018 )
Никифор Осмоловский ушел на войну молодым 26-летним парнем, оставив дома любимую жену и 4-летнюю дочь. И даже, когда с 1942-го перестал присылать весточки с фронта, в сердце родных жила надежда: возможно, ранен, возможно, попал в плен. К сожалению, пулеметчик Никифор Осмоловский погиб в бою в том самом 1942-м у реки Дёржа в Тверской области. И только в мае 2018-го его останки во время поисковой экспедиции были обнаружены 17-летним поисковиком из ПО "Катюша" МОО "Поиск". З повним текстом можна ознайомитись у відділі періодики за адресою : пр. Д. Яворницького,18, а також на сайті газети:https://kp.ua/life/616870-76-let-nadezhdy-v-zheltykh-vodakh-pokhoronyly-pohybsheho-v-hody-voiny-boitsa
Маслаков АртемНестор Махно: сепаратист, считавший себя анархистом
// КП в Украине. - 2018. -№ 121/122. - С. 10( 28.08.2018 )
Нестору с самого детства была уготована сложная судьба. Он родился в 1888 году в бедной крестьянской семье, в небольшом и мало кому известном за пределами Екатеринославской губернии селе Гуляйполе. Отец умер, когда будущему "батьке" не было и года. Остались четверо старших братьев и сестра. Парень с детства привык работать, окончив два класса начального училища и едва научившись читать, отправился батрачить. Сначала у богатых крестьян, затем в малярной лавке и напоследок на местном чугунолитейном заводе. Такое себе "счастливое детство". Махно хотел от жизни чего-то другого. З повним текстом можна ознайомитись у відділі періодики за адресою : пр. Д. Яворницького,18, а також на сайті газети:
пропонуємо вашій увазі історію та погляд на події початку 1990-хветерана Народного Руху, дніпровського художника Івана ШУЛИКА, який разом з іншими патріотами з нагоди річниці проголошення Декларації про державний суверенітет 16 липня 1991 року встановив український прапор у центрі Дніпра. А коли міліція через кілька днів насильно зняла стяг, оголосив безстрокове голодування перед будинком міськради. З повним текстом можна ознайомитись у відділі періодики за адресою : пр. Д. Яворницького,18, а також на сайті газети: https://day.kyiv.ua/uk/article/podrobyci/nauka-borotby-vyyavylas-neymovirno-zhorstokoyu
Руденко ІринаДекоммунизация наоборот: Екатеринослав, он же "Дніпро-Петровське", он же Днепропетровск, он же Днепр
// КП в Украине. - 2018. -№ 103. - С. 13( 20.07.2018 )
Дольше всего он звался Екатеринославом, меньше всего - на данный момент - Днепром. Девяносто лет город был известен всей стране как Днепропетровск. Переименование случилось 92 года назад - 20 июля 1926 года. Хотя постановление о переименовании было принято еще в мае 1926-го на 3-м окружном съезде рабочих, крестьянских и солдатских депутатов Екатеринославщины, а в июле того же года решение местного съезда утвердил и Президиум ЦИК СССР. В постановлении 20 июля 1926 г. говорилось: "Президиум Центрального исполнительного комитета Союза ССР постановляет: переименовать город Екатеринослав в город Днепропетровск, станцию Екатеринослав - в станцию Днепропетровск". Предыстория переименования Екатеринослава в Днепропетровск тянулась целых три года. Как и власть националистическая, новая советская власть также не хотела оставлять в покое "архаический" Екатеринослав. Поэтому 14 июня 1923 года горсовет постановил объявить конкурс по переименованию города с приглашением "лучших сил". Первым "советским" названием города предлагали Красноднепровск. З повним текстом можна ознайомитись у відділі періодики за адресою : пр. Д. Яворницького,18, а також в інтернеті:https://kp.ua/politics/613357-dekommunyzatsyia-naoborot-kak-dnepropetrovsk-porval-s-monarkhycheskym-proshlym
...Єлизавета Родзянко пише, що за гетьмана пересічні громадяни почали нормально жити, діти до школи ходили. Узагалі, Катеринославська губернія була в той період «сита» й благополучна, виробляла багато продуктів. У інших регіонах такого, мабуть, не було. Особисто мене всі ці події цікавлять у суто людському вимірі. Тому я користуюся мемуарами й щоденниками, які видавали за кордоном наші емігранти. Вони практично невідомі й досі не перекладені російською й українською мовами. У нас завжди публікували мемуари більшовиків, а от спогади їхніх опонентів виявилися забутими. Тут повний провал... З повним текстом можна ознайомитись у відділі періодики за адресою : пр. Д. Яворницького,18, а також на сайті газети:
Руденко ИринаНикопольский бунт 1974-го года: пятьсот человек штурмовали отдел милиции
// Комсомольская правда в Украине. - 2018. -№ 68. - С. 10( 17.05.2018 )
овники художника. Всі рамки естампів мають «рембрандтівську підсвітку». Роботи, що експонуються в музеї, були зібрані з приватних колекцій. «ВВ тот апрельский вечер 1974-го года в городском доме культуры были танцы. Стеснительные девушки ютились у стен в ожидании приглашения. Парни рассматривали наконец "оголившихся" после зимы барышень. Перешептывания, смех, быстрые взгляды - все было тихо и мирно, пока на танцплощадке не появился Володька по кличке "Скляр". З повним текстом можна ознайомитись у відділі періодики за адресою : пр. Д. Яворницького,18, а також на сайті газети: https://kp.ua/incidents/607412-nykopolskyi-bunt-1974-ho-hoda-piatsot-chelovek-shturmovaly-otdel-mylytsyy https://day.kyiv.ua/uk/article/den-ukrayiny/roboty-rembrandta-ozhyly-u-dnipri
Це частина широкомасштабного авторського проекту фотографа Олексія Самойленка, який за допомогою мистецтва фотознімку розповідає про історію нашої країни починаючи з IV тис. до н.е. і закінчуючи XV ст. н.е. Загалом, проект охоплює періоди Трипільської культури, утворення грецьких колоній на березі Чорного моря, панування скіфів у степах, становлення Київської Русі, час процвітання половців і появи козацтва. Головною метою є візуалізація тієї чи тієї історичної епохи. Під час роботи над проектом автор збирав інформацію в багатьох музеях України. З повним текстом можна ознайомитись у відділі періодики за адресою : пр. Д. Яворницького,18, а також на сайті газети: https://m.day.kyiv.ua/uk/article/taym-aut/u-dnipri-ozhyly-polovecki-baby
Мешко КостянтинГолос Собору
// Слово Просвіти. - 2018. -№ 13. - С. 1, 11( 01.04.2018 )
Уже на перших сторінках твору читачу відкривається велична постать Новомосковського Свято-Троїцького собору: “Опівночі, після того, як промчить, прошурхоче велосипедами нічна зміна у бік заводів, і, зморена денними клопотами, Зачіплянка нарешті поринає в сон, і висне над нею з просторів неба місяць зеленорогий, собор стоїть над селищами в задумі один серед тиші, серед світлої акацієвої ночі, що більше навіть не на ніч схожа, а на якусь, сказати б, антиніч. Вона тут незвичайна, ця антиніч, вона мовби зачаклована видивом собору, заслухана німої музики його округлих, гармонійно поєднаних бань, наростаючих ярусів, його співучих ліній. Для неї, зачаєної в бажанні розгадати дивні якісь загадки, розшифрувати тайнописи віків, собор ще повен далекою музикою, гримить обвалом літургій, перелунює православними месами, піснеспівами, шепоче жагою спокут, він ще повен гріхами, в яких тут каялись, і сповідями, і сльозами, і екстазом людських поривів, надій…”І немає ніякого сумніву, так, це саме він — Свято-Троїцький Новомосковський собор. З повним текстом можна ознайомитись у відділі періодики за адресою : пр. Д. Яворницького,18, а також на сайті газети: http://slovoprosvity.org/2018/04/02/holos-soboru/
Вавилова ЕленаОн ушел вместе со страной, которую строил
// 2000. - 2018. -№ 8. - С. b6( 23.03.2018 )
Тем не менее среди нас еще остались люди, для которых Владимир Щербицкий — не «украиножер» и «служака» партии, а настоящий лидер страны, а время его деятельности на посту первого секретаря ЦК КПУ — один из самых успешных периодов в истории украинского государства. За годы его руководства страной — с 1972-го по 1989 г. — экономика УССР выросла в четыре раза, а численность населения увеличилась на девять миллионов человек — с 43,1 млн. в 1961 г. до 52 млн. в 1990-м. Об этом вспоминали многие из тех, кто пришел на вечер памяти, посвященный 100-летию Владимира Васильевича. Среди присутствующих были его земляки, приехавшие из Верхнеднепровска, советские работники разного ранга, общественные и государственные деятели разных лет: Мария Орлик, Валерий Пустовойтенко, Владимир Литвин, Валентин Симоненко, Георгий Крючков, Нина Карпачева, Александр Вилкул, Петр Симоненко. Почтить память своего выдающегося современника пришли легенды киевского «Динамо» Владимир Мунтян и Андрей Биба. Даже не замеченные в симпатиях к советской идеологии медийные персоны — Дмитрий Гордон с супругой Алесей Бацман решили отдать дань уважения этому человеку З повним текстом можна ознайомитись у відділі періодики за адресою : пр. Д. Яворницького,18, а також на сайті газети:https://www.2000.ua/v-nomere/derzhava/realii/on-ushel-vmeste-so-stranoi_-kotoruyu-stroil.htm
Абрамова Т.Микола Чабан - людина однієї, але всеобсяжної пристрасті
// Слово Просвіти. - 2018. -№ 10. - С. 6-7( 14.03.2018 )
Свій шлях він знайшов із дитинства, а тому не згаяв жодної хвилини життя для пошуків себе, а витратив їх на улюблену справу — пошуки, розвідки, дослідження, написання книг, статей до газет і журналів, і побічні, але пов’язані з цим справи — поїздки по області, яку знає досконально, Україною і за кордон, лекції, виступи на форумах, конференціях, творче спілкування, робота в архівах і бібліотеках, листування (а його адресати по всьому світу). Микола Петрович закінчив Дніпропетровський університет, факультет української філології, на якому був і спецкурс із журналістики. Працював у дніпродзержинській газеті “Дзержинець”, потім в обласній молодіжній “Прапор юності”, з 1989 року і дотепер — в обласній газеті “Зоря”. Скрізь вів питання культури. Із 1996 року член НСПУ. 2007 року став заслуженим журналістом України. Донедавна багатолітній член Правління НСКУ та Міжнародної асоціації білорусистів. У нього є ще багато інших відзнак, але вони не відіб’ють усього спектра його зацікавлень і досягнень. Це людина однієї, але всеосяжної пристрасті, яка не згасне в ньому ніколи, — любов до своєї країни, бажання пізнати її в усіх вимірах і розповісти про це людям. Ця бесіда з Миколою Петровичем не могла торкнутися усіх питань, вартих обговорення, усіх тем та імен, до яких він має безпосередній стосунок, але вона дасть поштовх для занурення у його творчість, а відтак — і в нашу історію. З повним текстом можна ознайомитись у відділі періодики за адресою : пр. Д. Яворницького,18, а також на сайті газети:http://slovoprosvity.org/2018/03/12/mykola-chaban-lyudyna-odnijeji-ale-vseosyazhnoji-prystrasti/
Рижков Вадим"Ювілейну" кам'яну бабу доставили до музею Дніпра
// День. - 2018. -№ 38/39. - С. 2( 02.03.2018 )
«Ювілейна» стела була знайдена під час археологічної розвідки музейних археологів ще у 2011 році на підошві одного з численних курганів поблизу села Мости Верхньодніпровського району. На точне місце її знаходження музейникам вказали представники місцевого козацтва, які цікавились минулим краю. І лише зараз кам’яну стелу нарешті привезли до музею. Це стало можливим завдяки меценатам, які побажали залишитись невідомими. Вони надали транспорт — пікап, спорядження і з великим ентузіазмом звільняли на морозі майже 300-кілограмову стелу від полону зледенілої землі. З повним текстом можна ознайомитись у відділі періодики за адресою : пр. Д. Яворницького,18, а також на сайті газети: http://m.day.kyiv.ua/uk/article/den-ukrayiny/yuvileynu-kamyanu-babu-dostavyly-do-muzeyu-dnipra
Шаповал ЮрийВладимир Щербицкий: "В московские игры я не играю"
Владимир Щербицкий: "В московские игры я не играю" 17 февраля, 16:40 Распечатать
17 февраля исполнилось 100 лет ближайшему соратнику, но не преемнику Леонида Брежнева.
Владимир Щербицкий с Леонидом Брежневым в охотничьем хозяйстве «Залесье», Киевская область, 1976 г. …В начале 1980-х в приемной Комитета государственной безопасности УССР прозвучал телефонный звонок. Чувствовалось, что звонивший человек — сильно выпивший. И все же инициатор звонка вполне четко сообщил: его хотел завербовать представитель американской разведки, его же коллега-преподаватель Киевского политехнического института. Они, как следовало из рассказа, хорошо выпили, а затем его собеседник сделал "шпионское" предложение. Но не это удивило последователей "железного Феликса".
Удивило то, что звонил бывший секретарь ЦК Компартии Украины Валентин Маланчук. В 1973–1979 гг. именно имя этого идеологического цербера, который был символом русификации, кадровых "чисток", который сломал или исковеркал не один десяток человеческих судеб в Украине, вызывало страх. Он был доверенным лицом лидера Компартии Украины Владимира Щербицкого и поэтому получил carte blanche на проведение идеологического террора в УССР, прежде всего под претекстом борьбы с "украинским буржуазным национализмом". Что В.Маланчук успешно и делал вплоть до своего (им не ожидаемого) падения в 1979 г. После этого он заведовал кафедрой истории КПСС в Политехническом институте, перманентно и много пил, что и приблизило его к фатальному концу в 1984-м.
Но вернемся к телефонному звонку. Чекисты отреагировали: тщательно допросили товарища Маланчука по рюмке, выяснили, что никаким американским шпионом он не является и не был, что его предложение представляло собой пьяный стеб, и написали соответствующую информацию на имя Щербицкого. Не знаю, с каким настроением он читал эту докладную. Знаю, что читал. И для меня это хороший повод поразмышлять над словами, вынесенными в заголовок статьи.
Так или приблизительно так Щербицкий якобы высказывался, да еще и в придачу называл представителей кремлевского политического двора "московскими боярами". Парадоксально, но современные адепты Щербицкого (это прежде всего осколки коммунистического истеблишмента, совокупно ненавидящие современную власть и независимую Украину) и — наоборот — беспощадные его критики, которые ненавидят коммунизм и его атавизмы, с одинаковой предосторожностью относятся к приведенному высказыванию деятеля, более 17 лет стоявшего во главе Компартии Украины. Для первых он — "Великий человек Великой Украины", "мудрый, дальновидный политик, глубокий аналитик, скромный человек" и т.п. З повним текстом можна ознайомитись у відділі періодики за адресою : пр. Д. Яворницького,18, а також на сайті газети:https://zn.ua/personalities/vladimir-scherbickiy-v-moskovskie-igry-ya-ne-igrayu-275564_.html
Маслаков АртемВладимир Щербицкий, человек, не рискнувший спасти СССР
// КП в Украине 2018. -№ 24. - С. 10( 16.02.2018 )
История, безусловно, не терпит сослагательного наклонения, и рассуждать о том, что было бы, если бы место Брежнева после его смерти занял руководитель УССР Владимир Щербицкий, не имеет практического смысла. Но такой вариант был. Брежнев другого приемника не видел и с каждым разом все настойчивее предлагал Щербицкому перебираться в Москву. Срабатывала и близость взглядов, и в какой-то степени "землячевство". Оба родились в Днепропетровской области, где начинали делать карьеру, оба прошли войну. Даже внешне чем-то они были похожи! Владимир Васильевич (ВВ, как называли его в Украине) был на 12 лет младше, и выбор Леонида Ильича казался логичным. За 2 недели до смерти Брежнев сказал главе Отдела организационно-партийной работы ЦК КПСС Ивану Капитонову: "Видишь это кресло? Через месяц в нем будет сидеть Щербицкий. З повним текстом можна ознайомитись у відділі періодики за адресою : пр. Д. Яворницького,18, а також на сайті газети:https://kp.ua/politics/601151-vladymyr-scherbytskyi-chelovek-ne-rysknuvshyi-spasty-sssr
Патон Б.«После аварии на ЧАЭС Щербицкий пошел против воли Москвы, распорядившись эвакуировать детей»
// Факты и комментарии, 2018. -№ 7. - С. 8( 15.02.2018 )
Говорят, для объективной оценки вклада личности в историю должно пройти как минимум пятьдесят лет после ее смерти. Владимир Васильевич Щербицкий, руководивший Украиной в составе ССCР семнадцать лет, ушел из жизни за сутки до своего 72-го дня рождения. Экономика УССР за годы правления Щербицкого выросла в четыре раза, а численность населения увеличилась на девять миллионов человек. При этом он все еще остается одной из самых противоречивых, хотя, безусловно, сильных политических фигур в современной истории нашего государства. Одни называют Щербицкого любимцем Кремля, другие — костью в горле союзных властей. В подтверждение этому рассказывают о ситуации 1985 года, когда после смерти очередного генсека Константина Черненко в Москве началась борьба за власть. В тот момент Владимир Васильевич во главе советской делегации проводил переговоры в Вашингтоне с президентом США Рональдом Рейганом о ядерном разоружении, а затем встречался со спикером конгресса О’Нилом, который сказал: «Если бы Щербицкий родился в Соединенных Штатах, то непременно стал бы одним из лидеров нации». З повним текстом можна ознайомитись у відділі періодики за адресою : пр. Д. Яворницького,18, а також на сайті газети:http://fakty.ua/258652-posle-avarii-na-chaes-csherbickij-poshel-protiv-voli-moskvy-rasporyadivshis-evakuirovat-detej
Світленко Сергій ІвановичДо 70-річчя доктора історичних наук, професора В. Іваненка
// Український історичний журнал. - 2018. -№ 2. - С. 229-236( 01.02.2018 )
Народився В.В.Іваненко 14 січня 1948 р. у м. Дніпропетровську в сім'ї селянсько-робітничого походження. Батько — Василь Іванович Іваненко (1913—1987 рр.) з української родини селян-бідняків, які проживали в с. Кислянка нинішнього Синельниківського району Дніпропетровської області. Мама — Параска Кузьмівна Іваненко (в дівоцтві Макутіна) (1917-2001 рр.) походила з російської родини робітників-будівельників, що на початку XX ст. переселилися в Україну з Калузької губернії. Напевно, ці інтернаціональні етнічні корені на підсвідомому рівні визначатимуть напрям наукових досліджень ученого протягом чималого відрізку творчого шляху, хоча, звичайно, на процес історичного пізнання впливатимуть й інші чинники, такі як наявність певної ідеології, методології, суспільно-політичної ситуації, нарешті соціального замовлення. У виборі професії, а згодом і цілком певного напряму досліджень В.В.Іваненка свою роль відіграли й такі фактори, як сімейне виховання, виливи шкільних учителів, повоєнне відродження, коли довоєнна і воєнна історія пройдешніх років, трудова звитяга хліборобів с. Булахівка в Павлоградському районі Дніпропетровської області, серед яких пройшли дитинство та юність майбутнього історика, фокусували увагу на історичній пам'яті, спонукали до пошуку історичної істини. З повним текстом можна ознайомитись у відділі періодики за адресою : пр. Д. Яворницького,18, а також на сайті видання:http://resource.history.org.ua/cgi-bin/eiu/history.exe?&I21DBN=EJRN&P21DBN=EJRN&S21STN=1&S21REF=10&S21FMT=ASP_meta&C21COM=S&S21CNR=20&S21P01=0&S21P02=0&S21COLORTERMS=0&S21P03=IDP=&S21STR=UIJ_2018_2_21
Гаврилова ЮлияПоиски родни чувашского солдата: ребус, который распутывали больше года
// КП в Украине. - 2018. -№ 9. - С. 9( 23.01.2018 )
Ключевую роль в освобождении Никополя и Кривого Рога от захватчиков во время Великой Отечественной войны сыграла Никопольско-Криворожская наступательная операция, длившаяся с 30 января по 29 февраля 1944 года. 3-й и 4-й Украинские фронты отчаянно и безуспешно пытались разбить врага: недоставало живой силы и техники, остро не хватало боеприпасов. Гитлеровцы делали все, чтобы превратить район почти в сплошные опорные пункты. Нашим войскам пришлось на время прекратить атаки. Как вспоминали военнокомандующие того времени, такой грязи и такого бездорожья, как зимой и весной 1944 года, они не встречали. Буксовали даже тракторы и тягачи. Артиллеристы тащили на себе пушки, а местное население помогало переносить на руках снаряды и патроны от позиции к позиции за десятки километров. Такое сопротивление вражеских войск было не случайно. В районе Никополя располагались богатые месторождения марганца, который промышленность Германии использовала для производства высокопрочной стали. Сам Гитлер неоднократно подчеркивал исключительную важность этого района: "Что же касается никопольского марганца, то его значение для нас вообще нельзя выразить словами. Потеря Никополя означала бы конец войны". З повним текстом можна ознайомитись у відділі періодики за адресою : пр. Д. Яворницького,18, а також на сайті газети:https://kp.ua/life/595974-poysky-rodny-chuvashskoho-soldata-rebus-kotoryi-rasputyvaly-bolshe-hoda
В минулому — це найбільш промислово розвинуті, інноваційні регіони, тісно пов'язані з Європою історично. Особливо це стосується ареалів Донбас та Криворіжжя, які були фактично розбудовані і розвинуті вихідцями з Західної Європи. Лише сто років тому промисловість регіону стрімко розвивалась завдяки європейським капіталам і підприємцям, а сучасні великі міста будувалися навколо заснованих європейцями промислових підприємств. Саме вихідці з Великобританії, Бельгії, Німеччини, Франції створили індустрію регіону. За участю європейських підприємців та капіталів зросла в степах промисловість Кривого Рогу, Дніпра, Кам'янського, Донецька, Маріуполя, Єнакієвого, Нікополя, Макіївки, Костянтинівки, Лисичанська, Луганська, Краматорська, Горлівки, Дебальцевого, Дружківки та багатьох інших міст і містечок. Але наша пам'ять виявилась досить короткою. Однією з причин такого стану є досить малі історичні знання мешканців цього регіону... З повним текстом можна ознайомитись у відділі періодики за адресою : пр. Д. Яворницького,18.
Тримаю в руках ошатну книжку великого формату краєзнавчих нарисів «Унікальні люди Придніпров’я». Її автор, журналіст і краєзнавець Борис КОВТАНЮК в юнацькому щоденнику честолюбно написав: «Я буду письменником, а журналістика — це ті сходинки, якими піднімуся, щоб переступити поріг у літературу». І піднявся, і переступив... Він є автором трьох поетичних збірок та чотирьох книжок документальної прози. «Унікальні люди» — восьма. Матеріали про яскравих особистостей почав збирати давно, працюючи фотокореспондентом, а потім заступником головного редактора всеукраїнського транспортного тижневика «Придніпровська магістраль». Часто бував у відрядженнях, зустрічався з людьми, цікавинки занотовував. Вийшовши на пенсію 2008 року, продовжував поповнювати список особистостей. Ось так і набралося 63 нариси, розподілені за розділами «Колекціонери», «Від колекції — до музею», «Майстри», «Диво-садиба», «Екстремали», «Окрилені музою» та «Особистостям немає ліку». З приємністю серед героїв нарисів знаходжу своїх добрих друзів, колег, земляків: аматора-палеонтолога Віктора Дем’янова, вченого-іхтіолога Романа Новіцького, мандрівника-ентузіаста Сергія Гордієнка, щемливого поета Олександра Завгороднього. У книжці знайшлося місце також лауреатові Шевченківської премії, знаному письменнику Григорію Гусейнову із Кривого Рога й феномену із сільської глибинки Марії Дубині — автору фантастичних поем. Є тут і люди, чия творча діяльність не залишила байдужим особисто мене. Я писав у «Дні» про дніпровського колекціонера раритетної цегли Павла Маменка і хранителя сільських скарбів Василя Сідака із Дніпровокам’янки, що на Верхньодніпровщині. У Дніпрі розпочинається будівництво кафедрального собору Української православної церкви Київського патріархату. Про це повідомив голова Дніпропетровської обласної ради Гліб Пригунов. За його словами, собор Покрови Пресвятої Богородиці побудують на лівому березі Дніпра, в парку Сагайдак. Влада міста вже виділила земельну ділянку під будівництво. Архітектор розробив проект собору в стилі дерев’яної архітектури — козацького бароко. З повним текстом можна ознайомитись у відділі періодики за адресою : пр. Д. Яворницького,18, а також на сайті газети: http://m.day.kyiv.ua/uk/article/poshta-dnya/knyzhka-pro-osobystosti
Гаврилова ЮлияБлиндаж на 73 года стал могилой для героев
Во время Великой Отечественной войны слово "высота" для солдат было особенным. Чтобы взять хоть один такой стратегически важный объект, совершали невероятные подвиги и организовывали штурмы.
Вот и под Кривым Рогом недалеко от села Высокое Поле в феврале 1944-го начались ожесточенные бои за высоту +5,7. Там немцы закрепили свои позиции и делали все, чтобы сдержать советскую армию. Но 3 и 4 февраля бойцы 28-й дивизии взяли высоту штурмом.
- За полдня высота была обнесена колючей проволокой и противогранатными сетками, - рассказал краевед, волонтер ОО "Поиск-Днепр" Сергей Безносов. - Это указано в документах. Хорошо ребята сработали.
Правда, та небольшая победа досталась высокой ценой - всего за несколько часов героического наступления на поле навеки осталась половина боевого состава советских подразделений.
С войны эти бойцы "возвращаются" до сих пор. Кого-то вывезли сразу после боя, других местные жители хоронили в воронках и блиндажах
Гаврилова ЮлияНа Днепропетровщине простились с летчиками, сбитыми 74 года назад
// КП в Украине. - 2017. -№ 202. - С. 5( 29.11.2017 )
Части сбитого немцами штурмовика Ил-2, вместе с останками экипажа - пилота и стрелка нашли еще в июне прошлого года на границе Днепропетровской и Кировоградской области во время экспедиции Криворожского и Днепровского отделений историко-поисковой организации "Поиск-Днепр". В далеком 1943-м здесь проходили ожесточенные бои за Бородаевский плацдарм. Как уверяют историки, небу было жарко и в прямом, и переносном смысле. Подбитые самолеты факелами падали на землю. - Проходило наступление советских войск, а немцы "зубами держались", но не отступали, - рассказал "КП" в Украине" директор ОО "Историко-поисковая организация "Поиск Днепр" Евгений Трушенко. - Тогда было сбито около десяти экипажей. Несколько мы уже нашли, среди них и Ил-2. Но еще предстоит много работы. Экипаж Ил-2, судя по всему, отстреливался до последнего – тело стрелка было усыпано гильзами бортового пулемета. З повним текстом можна ознайомитись у відділі періодики за адресою : пр. Д. Яворницького,18, а також на сайті газети:https://kp.ua/life/593060-na-dnepropetrovschyne-prostylys-s-letchykamy-sbytymy-74-hoda-nazad
Рижков ВадимВапнякова "баба" заввишки... шість сантиметрів
Скіфський ідол, стела епохи енеоліту та предмет, схожий на жертовник — такі результати археологічного дослідження у П’ятихатському районі. Знайдені артефакти вже поповнили колекцію Дніпровського національного історичного музею імені Д.Яворницького. Особливо важливою знахідкою історики вважають скіфську стелу, датовану V століттям до нашої ери. Просто неба вона пролежала на околиці села Вишневе близько сотні років, вважає старший науковий співробітник ДНІМ Дмитро РОМАНЧУК: «Тут неподалік є два кургани. Ймовірно, ця стела стояла на одному з них, а потім була скинута, щоб не заважала сільгоспроботам». Стелу просто перетягнули в посадку, що не викликає здивувань, пояснюють археологи, оскільки розпізнати в гранітній глибі історичну пам’ятку нерідко практично неможливо. «Ймовірно, вона належить до ранньої скіфської епохи, оскільки ледь промальована. Хоча чітко проступає голова, плече, зігнута рука. Можна тут розпізнати і прикрасу. Якщо промалювати ці зображення, що ми зробимо у музеї, то, думаю, побачимо навіть вираз обличчя», — розповідає Дмитро Романчук. З повним текстом можна ознайомитись у відділі періодики за адресою : пр. Д. Яворницького,18, а також на сайті газети: https://day.kyiv.ua/uk/article/taym-aut/vapnyakova-baba-zavvyshky-shist-santymetriv
Рижков ВадимДніпровські археологи вивчають стародавню садибу
// День(укр) 2017. -№ 178/179. - С. 2( 07.10.2017 )
Кілька місяців вони досліджували залишки житла, побудованого у першій половині XVII століття. «Оскільки це побутовий об’єкт, ми можемо зробити висновки про повсякденне життя заможного мешканця Старої Самарі. Цей будинок був не землянкою, а наземною спорудою. Його стіни були глинобитними. У печі ми знайшли залишки пшоняної каші, що перегоріли. Але тут не збереглося жодного знаряддя праці. Загалом, це житло проіснувало до 1688 року і було зруйновано з початком будівництва Новобогородицкої фортеці. Такий висновок ми робимо на підставі того, що тут немає знахідок, датованих пізнішим періодом», — зазначив керівник археологічної експедиції Дмитро Тесленко.
Як вважають вчені, в цьому будинку мешкало досить заможне подружжя. Про це свідчать численні знахідки — російські, турецькі, шведські, польські монети, прикраси, натільні хрестики, імпортний посуд зі скла та глини, срібний ґудзик, персні з кораловими вставками. З повним текстом можна ознайомитись у відділі періодики за адресою : пр. Д. Яворницького,18, а також на сайті газети: http://m.day.kyiv.ua/uk/article/den-ukrayiny/dniprovski-arheology-vyvchayut-starodavnyu-sadybu
Руденко ИринаПотоп в Днепропетровске: людей заживо затягивало водой в канализационные колодцы
// КП в Украине. - 2017. -№ 132(27.07). - С. 10( 03.08.2017 )
28 июля 1977 года многие запомнили как дату страшного затопления Днепропетровска. Под конец рабочего четверга город напоминал море, хотя на сильные осадки в метеосводках даже намека не было. Да и начавшийся дождь мало чем отличался от обычного. Однако все изменилось уже через каких-то десять минут. Машины по крышу завязли в грязи Вода продолжала прибывать и после дождя, стекая к реке стремительными потоками с улиц и проспектов, расположенных несколько выше над уровнем моря. - Уровень воды в центре составлял до полутора метров, здесь были затоплены все полуподвальные помещения, - рассказывает историк Максим Кавун. - Десятки улиц лишились асфальтового покрытия. По свидетельствам очевидцев, на центральном проспекте Карла Маркса, в районе ЦУМа, слой грязи составлял несколько десятков сантиметров. Особо запоминающуюся картину представляла территория перед въездом на Новый мост. Десятки машин, стоявшие тут, были затоплены почти по самую крышу, все они завязли в тоннах грязи… Досталось и свето-музыкальному фонтану возле Театра оперы и балета, который открыли в 1974 году. Проводка, обеспечивающая "игру" водных струй, оказалась под водой, и после потопа ее уже не смогли починить. - Мои родители и их друзья при любом удобном случае рассказывают подробности событий тех лет, - говорит Людмила Щеглова. - Они жили на возвышенности и вспоминают, что домой пришлось добираться, сняв обувь, поскольку шли по колено в воде. А вот родная сестра папы жила в низине, в районе ЦУМа. Ее квартира находилась на так называемом нулевом этаже, то есть в полуподвале. Ее тогда полностью затопило. Власти города после дождя отселили людей, чьи квартиры были полностью затоплены, на окраину города, где возвышенность. Не удалось избежать и человеческих жертв. Согласно слухам, которые пересказывают и ныне, нескольких людей затянуло в канализационные люки. К сожалению, точные данные неизвестны. В местной прессе опубликовали лишь… репортажи о субботниках по расчистке города. З повним текстом можна ознайомитись у відділі періодики за адресою : пр. Д. Яворницького,18, а також на сайті газети:http://kp.ua/life/581955-potop-v-dnepropetrovske-luidei-zazhyvo-zatiahyvalo-vodoi-v-kanalyzatsyonnye-kolodtsy
Руденко ИринаБунт на Соцгороде: советские рабочие против милицейского беспредела
От трамвайного конфликта - до народного возмущения Год 1963-й, Кривой Рог. В то время город славился своей металлургической и железорудной промышленностью. Тут возводились горно-обогатительные комбинаты, шахты, доменные печи. Со всей страны по комсомольским путевкам сюда ехала молодежь. Однако здесь находили прибежище и бывшие заключенные, отсидев свой срок. Одним словом, взрывная смесь разномастных характеров, которая вспыхнула от одной-единственной несправедливости. Да так, что для подавления бунта высшим чинам пришлось стягивать в город военных. ...На календаре 16 июня. В переполненном трамвае, следовавшем вдоль парка в районе Соцгорода, было душновато. А тут еще и молодой подвыпивший солдатик бесцеремонно начал потягивать папироску, выпуская дым в лицо молодой девушке. Барышня возмутилась, пассажиры поддержали, попросив находившегося в салоне милиционера вразумить солдата. Тот сделал замечание, и военный перестал хулиганить. На этом конфликт бы и исчерпался, если бы милиционер, который тоже был подшофе, не попытался задержать солдата на остановке. По правилам задерживать военнослужащего мог только военный патруль. Впрочем, на подмогу коллеге поспешили дежуривший на проспекте милицейский патруль. Солдат бросился бежать, милиционеры, пытаясь не упустить хулигана, не придумали ничего лучше, чем начать стрелять по толпе, в которой он исчез. От беспорядочной пальбы были ранены случайные прохожие - юноша и девушка. Когда армейца задержали и грубо потащили в райотдел поблизости, гнев толпы переключился на правоохранителей. З повним текстом можна ознайомитись у відділі періодики за адресою : пр. Д. Яворницького,18, а також на сайті газети:http://kp.ua/life/580749-bunt-na-sotshorode-sovetskye-rabochye-protyv-mylytseiskoho-bespredela
Вишня МартаІсторія дня: Як археолог пішов у туалет, а знайшов Скіфську пектораль
// Українське слово. - 2017. -№ 26. - С. 13( 04.07.2017 )
Реліквія важить 1159 г і виконана з золота 958-ї проби. На прикрасі збереглися зображення людей і тварин. Наприклад, видно, як двоє чоловіків розтягують матеріал, готуючись до певного ритуалу.
Дослідники стверджують, що пектораль замовила скіфська знать у майстрів Афін або Пантікапея. І називають її найважливішою археологічною знахідкою XX століття. Примітно, що унікальна для всього світу прикраса так би і залишалася захованою у землю, аби не шалена археологічна вдача. З повним текстом можна ознайомитись у відділі періодики за адресою : пр. Д. Яворницького,18, а також в інтернеті: https://www.depo.ua/ukr/life/istoriya-dnya-yak-arheolog-pishov-u-tualet-a-znayshov-skifsku-pektoral-20170621592899
Дейкун Вячеслав Возраст Днепра: новая дата и споры
// Сегодня. - 2017. -№ 113. - С. 8( 26.06.2017 )
Днепр может «постареть» более чем на 250 лет. В городе разгорелась активная дискуссия вокруг возможного изменения даты основания города, которое поддерживают некоторые местные историки и чиновники. «Сегодня» выяснила, какими аргументами оперируют сторонники и противники идеи. Напомним, сейчас летоисчес-ление Днепра стартует с 1776-го — даты основания по указу императрицы Екатерины II города Екатеринослава. Однако, по мнению некоторых специалистов, возраст стоит отсчитывать с 1524-го — предполагаемой даты появления в этих краях казацкого поселения Старая Самарь.
Идею подхватили и чиновники. «У нас более чем достаточно археологических материалов, подтверждающих древние казацкие корни Днепра. Но главное, что для передатировки соблюдены важнейшие принципы: непрерывность жизни на этом месте и преемственность — от Старой Самари пошла Богородицкая крепость, которая стала предвестником Екатеринослава, — уверен директор КП «Агентство развития Днепра» Владимир Панченко. — Обнаруженные на этой территории артефакты дают возможность определить время развития Старой Самари как минимум с 1524 года. Впрочем, в вопросе изменения даты основания города, послед-нее слово будет не за историками, а за депутатами горсовета, которые определят, принимать такое решение или нет». З повним текстом можна ознайомитись у відділі періодики за адресою : пр. Д. Яворницького.
Гаврилова ЮлияМиллионы кубометров грязи затянули в воронку девятиэтажку, школу и два детских сада
// КП в Украине. - 2017. -№ 103. - С. 12( 22.06.2017 )
Городской дворик напоминал лагерь для беженцев Двадцать лет назад ровно в четыре часа утра тогда еще Днепропетровск стал эпицентром невиданной трагедии, которые показывали разве что в фильмах-катастрофах. Картина была просто апокалиптическая: миллионы кубометров грязи двигались со скоростью примерно 25 метров в час, образовали воронку с жидкой грязью, куда и упали 2-подъездный девятиэтажный дом, школа и частично два детских сада. О причинах оползня на жилмассиве Тополь спорят до сих пор, а бывшие жильцы и очевидцы, словно паломники, даже спустя годы частенько приходят на то место. Горожане вспоминают, что накануне вечером был такой невиданной силы ливень, как будто кто-то раздвинул облака и лил из огромного ведра. А поскольку из-за неисправной канализационной и водопроводной системы во всем районе в подвалах и так стояла вода, грунт окончательно "поплыл", как горячий шоколад. - Тополь стоит на просадочных грунтах, которые в сухом состоянии довольно твердые и устойчивые, но под воздействием воды превращаются в жижу, - объясняет блогер Артем Костюк, живший на там же неподалеку. - В тот день уровень грунтовых вод в этом месте был не меньше двух метров, в итоге грунт, можно сказать, просто вытек вниз по склону вместе с 9-этажным домом, школой, детскими садами и гаражами, образовав воронку площадью 45 тысяч квадратных метров. Первой в пучину отправилась девятиэтажка, следом - 99-я школа, в которой, к счастью, никого не было. Артему тогда было всего 12 лет, но парень до сих пор помнит, как над головой летали военные вертолеты, суетились люди в форме и родители, которые на скорую руку собирали вещи. - Поначалу никто не мог понять, что происходит, - вспоминает очевидец. - Информации было мало. Только слухи ходили разные. Потом территорию в радиусе 200 метров от школы оцепили, рассказали, что происходит. Среди людей мгновенно началась паника. Наш дом находился достаточно далеко, и жильцов оттуда не выселяли, но родители сами решили выехать - на всякий случай. Взяли все самое ценное, кроме мебели. Стандартный набор: ковры, телевизор, вещи, документы, фамильный хрусталь, посуду. З повним текстом можна ознайомитись у відділі періодики за адресою : пр. Д. Яворницького,18, а також на сайті газети: http://kp.ua/incidents/578665-myllyony-kubometrov-hriazy-zatianuly-v-voronku-deviatyetazhku-shkolu-y-dva-detskykh-sada
Буланова НаталіяКозацька слобода Тритузне: втрачені ландшафти та історична пам'ять
// Народна творчість та етнологія - 2017. -№ 5. - С. 58-63( 01.05.2017 )
Ратушняк ОлександрТопоніми козацької доби в сучасних перейменувальних процесах Наддніпрянщини
// Народна творчість та етнологія - 2017. -№ 5. - С. 63-66( 01.05.2017 )
З текстом статті можна ознайомитись у відділі періодики за адресою : пр. Д. Яворницького,18, а також на сайті журналу: З повним текстом можна ознайомитись у відділі періодики за адресою : пр. Д. Яворницького,18, а також на сайті газети: http://nte.etnolog.org.ua/download/pdf/nte_5_2017.pdf
Самійленко ЛесяЛеся Катеринославське дворянство, або Були такі люди
// Культура і життя. - 2017. -№ 12. - С. 11( 24.03.2017 )
Це видання не належить до тих, що стають популярними серед широкого кола читачів. Та однозначно цього не можна впевнено стверджувати, адже йдеться про історичні факти, досі глибоко не переосмислені і не виведені на належний рівень свідомості. Вони дуже цікаві для широкого кола громадян, які прагнуть знати і вже багато чого обдумали з того, що є правильного і неправильного в нашій історії. Тож ідея цього наукового дослідження добре підкреслена словами доктора філософії і по-пулярної письменниці Оксани Забужко з її твору «Notre Dame d'Ukraine: Українка в конфлікті міфологій», що їх Ігор Кочергін наводить у тексті: «...народ, який несвідомий того, що в ньо го була своя шляхта, автоматично прирікається на те, щоб міряти власну політичну історію датами чужих завоювань». І вже далі - словами автора: «Дворянство Катеринославської губернії потрапило в цей вир модернізації та змін, які змушували його в різний спосіб пристосовуватися до нових реалій. Відповідь на запитання "Чи вдалося їм це зробити?" - і є метою дослідження». Я. Верменич називає це «переакцентацією» від загальних закономірностей, які нібито існують, - до проникнення у деталі соціальної взаємодії. За його словами, наведеними у цій праці: «Вивчення почуттів, бажан... З повним текстом можна ознайомитись у відділі періодики за адресою : пр. Д. Яворницького,18
Руденко ИринаГибель команды "Пахтакор": трагедия, которой невозможно было избежать
// Комсомольская правда в Украине. - 2017. -№ 42. - С. 12( 09.03.2017 )
Подробности гибели "Пахтакора" до сих пор скрывает гриф "Секретно". Среди озвученных версий на протяжении нескольких десятилетий звучало и то, что самолет якобы сбила ракета, и то, что виноват чуть ли не сам Брежнев. К бархатному сезону генсек перебирался на свою правительственную дачу в Крыму, где проводил застольно-рабочие встречи. К нему то и дело летали в гости разные высокие чины. Летали, естественно, самолетами, для которых была открыта "правительственная высота". В то злополучное утро в районе, где столкнулись ТУ, был правительственный Ил-62 с членом ЦК КПСС на борту. "Высота" для других лайнеров была закрыта. Диспетчеры получили срок по максимуму Тогда во всем обвинили диспетчеров - Владимира Сумского и Николая Жуковского, координировавших движение авиалайнеров. Жуковский не увидел, что оба Ту-134 летят наперерез друг другу практически на одной высоте. Заметивший опасность столкновения буквально за пару минут до того, как оно должно было произойти, Сумской незамедлительно передал приказ одному из бортов набрать высоту. Услышав в эфире ответ на свою радиограмму "Вас понял", диспетчер был уверен, что дело сделано. Однако по какому-то трагическому стечению обстоятельств сообщение, предназначавшееся для одного из пассажирских самолетов, перехватил радиоприемник правительственного "Ила", летевшего в том же секторе на большей высоте. Именно он и поднялся повыше, "Ту" же стремительно приближались друг к другу. Обоих диспетчеров через девять месяцев приговорили к 15 годам лишения свободы. - Основная причина - это то, что закрыли верхние эшелоны для всех самолетов, поскольку должен был лететь правительственный экипаж из Крыма в Москву, - рассказал "КП" в Украине" летчик с 40-летним стажем, бывший командир эскадрильи Днепропетровского объединенного авиаотряда Константин Проскура. - Получилось, что гражданские самолеты оказались ограниченными в передвижениях по высоте. Тот самолет, что летел из Воронежа в Кишинев, постоянно просил: "Дайте мне десять тысяч, дайте мне повыше", ему же отвечали: "Нет, только на 8400". Получилось, что Ту-134, летевший на Минск и находившийся на той же высоте, ударил крылом второй самолет по хвосту. В минуты падения летчики говорили: "Виновата трасса", то есть все совпало так, что уйти на другую высоту было невозможно. З повним текстом можна ознайомитись у відділі періодики за адресою : пр. Д. Яворницького,18, а також на сайті газети:http://kp.ua/incidents/569192-hybel-komandy-pakhtakor-trahedyia-kotoroi-nevozmozhno-bylo-yzbezhat
Чернявська Олена"Десята провінція Бельгії" на Дніпрі
// Голос України. - 2017. -№ 42. - С. 8( 04.03.2017 )
На виставці представлено майже 250 історичних документів тих часів, що відтворюють важливий період бурхливого розвитку українського регіону, а також розповідають про історію діяльності бельгійських підприємств...
З повним текстом можна ознайомитись у відділі періодики за адресою : пр. Д. Яворницького,18, а також на сайті газети: http://www.golos.com.ua/article/285386
Руденко ИринаИсторию деда внучка узнала через двадцать лет после его смерти
КП в Украине. - 2017.- №25. - С.9( 13.02.2017 )
икопольчанин Игорь Скрипка давно занимается изучением архивных документов военного периода 1941-1945 годов, связанных с его родным краем. Весной 2016 года взгляд мужчины зацепился за аэрофотоснимок, сделанный немецкой аэроразведкой 7 января 1944 года. На нем - участок Никопольского района и сгоревший советский одномоторный истребитель Ла-5. На свежем снегу видны следы от шасси от посадки, а также следы техники, подъезжавшей к самолету.
- Мы с моим другом Леонидом Игнатенко начали выяснять, что же произошло с летчиком, - рассказал "КП" в Украине" поисковик. - Ведь самолет сел в 40 километрах от Никополя прямо в руки немецких оккупантов.
Перелопатив уйму документов, выяснили, что управлял самолетом 20-летний летчик-истребитель, лейтенант Мелентий Петрович Гончаров, родом из Ленинграда. Причем было указано, что 5 января 1944 года летчик не вернулся с боевого задания. А за два дня до этого был подписан приказ о награждении Гончарова орденом Красного Знамени. В наградном листе значится, что за время службы в армии, с мая 1943 года, Гончаров лично уничтожил пять автомашин с пехотой противника, три огневые точки, семь повозок. Сбил три самолета: Ме-109, Ю-88, Ю-87. "В воздушных боях инициативен, дерется тактические правильно и умело", - говорится в листе о молодом, но уже опытном летчике. Да только орден за заслуги боец, выходит, не получил…И вообще было непонятно, что произошло после 5 января, когда приземлился горящий самолет?
- Мы стали искать дальше и нашли документы, свидетельствующие о том, что Мелентий не погиб, а попал в плен и был этапирован в лагерь для военных летчиков в Литцманнштадт, - продолжает Игорь. - В этом лагере был очень высокий уровень смертности, каждый день оттуда выносили по 10-12 трупов, а пленные были похожи на ходячие скелеты.
Макух Юрий"Когда мой дядя поджег себя на Крещатике, его жене приснилось, что она венчается с ним в черном платье..."
// Факты и комментарии. - 2017. -№ 15. - С. 12( 02.02.2017 )
— Седьмого ноября 1968 года власти готовились провести на Крещатике мероприятия по случаю очередной годовщины большевистского переворота (его тогда называли Великая Октябрьская социалистическая революция) и 35-летия освобождения Киева от гитлеровцев, — говорит Юрий Макух, племянник ветерана УПА Василия Макуха. — За два дня до проведения этих торжеств из подворотни дома по улице Крещатик, 27а (находится рядом с Бессарабским рынком) выбежал объятый пламенем мужчина, скандируя: «Геть окупантів!», «Хай живе вільна Україна!». Это был мой дядя Василий Емельянович. Все это произошло на глазах прохожих. Дядя добежал до угла соседнего дома и упал. С него стали сбивать пламя, вызвали «скорую». КГБ потребовал от врачей сделать все возможное, чтобы сохранить жизнь «антисоветчику» — надеялись добиться от него показаний. В парадном, где дядя облил себя бензином из трехлитровой банки, нашли письмо в ЦК Компартии Украины, в котором он объяснял мотивы своего жертвенного поступка: протест против колониального статуса Украины в СССР и ввода советских войск в Чехословакию. Василию Емельяновичу был тогда 41 год. Хотя КГБ пытался воспрепятствовать распространению информации о радикальной акции протеста, о ней стало известно на Западе. Через два месяца после этого в самой Чехословакии на такой же шаг пошел 21-летний студент Ян Палах. Он стал в своей стране национальным героем. А вот о подвиге моего дяди знают немногие, у нашей семьи и активистов ушло пять лет на то, чтобы чиновники дали возможность установить на фасаде дома по улице Крещатик, 27а мемориальную доску Василию Макуху.
*Юрий Макух: «Только благодаря содействию Ольги Герасимьюк удалось установить мемориальную доску моему дяде». Фото Сергея Тушинского, «ФАКТЫ» — У Василия Емельяновича была семья? — Да, жена Лидия и двое детей — третьеклассница Оля и сын Володя, который пошел тогда в первый класс, — отвечает Юрий Макух.— Лидия вспоминала, что до свадьбы Василий говорил ей: «Я не имею права жениться». Она спросила: «У тебя уже есть семья?» — «Нет, никого у меня нет. Но есть дело, о котором не имею права говорить». И все же она решила связать с Василием свою судьбу, родила детей, которых он очень любил, называл дочку своей душой, а сына — сердцем.
*Василий Макух с женой Лидией и детьми — Ему было ради кого жить. Почему же он пошел на столь радикальный способ протеста? — Как я понимаю, изначально Василий Емельянович не имел намерения совершить акт самосожжения. Тут нужно сказать, что он был бойцом УПА, раненый попал в руки чекистов, отсидел десять лет в лагерях, а потом еще несколько лет пробыл в ссылке. Во многих уголках Украины жили его побратимы, бойцы УПА, которым пришлось пройти такие же испытания. Дядя проживал в Днепропетровске, работал слесарем (власти не позволили ему как «врагу советского режима» получить высшее образование, хотя он очень хотел учиться). При этом находил возможность ездить в другие города к ветеранам освободительного движения, чтобы организовать их на борьбу с тоталитарным шовинистическим режимом. Сведения, ставшие известными после провозглашения независимости Украины, дают мне основания говорить о том, что дядя готовил с побратимами мирную демонстрацию протеста на Крещатике. Но в какой-то момент эти люди передумали в ней участвовать: не хотели вновь оказаться за решеткой, боялись, что членов их семей подвергнут репрессиям. То, что у них не хватило духу идти до конца, толкнуло его к решению пожертвовать своей жизнью ради свободы Украины. — Василий Емельянович сообщил об этом жене? — Конечно, нет. Сказал, что уезжает по делам. Вначале отправился на малую родину в село Карив (Львовская область). Погостил у родной сестры Параски Осмиловской. О том, что приехал попрощаться с ней, ясное дело, не сказал. Однако в селе был человек, которому Василий раскрыл свое намерение совершить акт самосожжения. Это был местный священник Кость Панас. Дядя исповедался ему, попросил отпустить грехи и благословить на жертвенный поступок. Священник был не в восторге от замысла Василия, но видел, что отговорить его не удастся. Еще дядя заехал в гости к побратиму по мордовским лагерям Григорию Ментуху (проживал в Городоцком районе Львовской области. — Авт.) и выложил ему все начистоту. Григория Максимовича уже нет в живых, но за несколько лет до российско-украинской войны видеинтервью с ним и другими людьми, знавшими Василия, записал основатель музея «Смолоскип» из Донецка Виктор Тупилко. Ментух поведал ему, что пытался отговорить моего дядю от рокового шага, но услышал в ответ: «Иду на это с радостью». На вокзале в камере хранения Василий оставил банку с бензином. Перед посадкой на киевский поезд забрал ее и поехал с ней в столицу. Ночью после того, как совершил акт самосожжения, его жене Лидии в Днепропетровске приснился сон, будто она венчается в церкви с Василием. Но почему-то на ней не белое подвенечное платье, а черное. События во сне развивались плохо: священник вдруг вывел ее из храма и закрыл дверь. Лидия умоляла пустить ее к мужу. «Он останется здесь, а ты иди домой — тебя двое детей ждут», — ответил ей батюшка. Женщина продолжала колотить в двери церкви и вдруг проснулась. Среди ночи кто-то стучался к ней (семья жила в частном доме). Выглянула в окошко и увидела двух молодых мужчин в штатском. «Откройте, с вашим мужем случилось несчастье. Он поджег себя в Киеве», — сообщили они. «Как я вам открою, если на дворе ночь, у меня маленькие дети, а вас я впервые вижу». Рядом находилась воинская часть. Вскоре непрошеные гости вернулись с одним из знакомых Лидии. «Этим людям можно доверять», — заверил офицер. Лидию повезли в столицу. Живым мужа она уже не застала, ей пришлось опознавать его тело. Похоронили Василия в день его рождения (14 ноября) в Днепропетровске. — Где ваш дядя познакомился со своей будущей женой? — В ссылке. Впервые увидел Лидию, когда они вместе попали на работы на элеватор. — А ее за что советская власть невзлюбила? — За то, что в годы войны была в концертной бригаде, выступавшей перед солдатами вермахта. Получилось так, что ее семья осталась в оккупированном гитлеровцами Днепропетровске. Лидию и ее мачеху принудительно забрали на работы в Германию. По дороге они познакомились с артистами концертной бригады. Те пригласили к себе в коллектив мачеху — у женщины был хороший голос. Она согласилась петь для немецких солдат, но вместе с Лидой. Конечно, после разгрома Германии НКВД запроторил их в лагеря, а затем следовало отбыть еще и ссылку. В спецпоселении у Лиды и Василия возникли романтические отношения. Первой освободилась невеста. Она вернулась в родной Днепропетровск в отчий дом на улице Пожарной. Вскоре к ней приехал жених. — После совершенного Василием Емельяновичем акта самосожжения его вдову власти не трогали? З повним текстом можна ознайомитись у відділі періодики за адресою : пр. Д. Яворницького,18, а також на сайті газети:http://fakty.ua/229752-kogda-moj-dyadya-podzheg-sebya-na-krecshatike-ego-zhene-prisnilos-chto-ona-venchaetsya-s-nim-v-chernom-plate-prosnulas-ot-stuka-v-dver-eto-prishli-s-izvestiem-o-smerti-muzha
Савченко В. А.Розгром анархістського руху в радянській Україні (1927-1929 рр.)
// Український історичний журнал, 2017. -№ 1. - С. 84-96( 01.01.2017 )
...У Дніпропетровську в 1928 р. продовжували діяти «стара» й «молода» (з колишніх комсомольців) групи, осередок машиніста Л.Лебедєва, який намагався організувати робітничий страйк на заводі ім. Петровського, «дика» група. У Нижньодніпровську Л.Лебедєв-Селізнев прагнув створити анархістську групу робітників55. Дніпропетровські анархісти виготовили листівки «Ми й вони», «Воля та братерство», які були розраховані на аґітацію серед безробітних. З повним текстом можна ознайомитись у відділі періодики за адресою : пр. Д. Яворницького,18, а також в інтернеті:https://otherreferats.allbest.ru/history/00816470_0.html
Гаврилова ЮлияОстанки красноармейцев под Кривым Рогом помогли найти американцы
Зима - период, когда поисковики вынуждены приостановить свою работу. Поэтому, отправляясь в последнюю осеннюю экспедицию, члены группы "Поиск-Днепр" надеялись, что работа будет плодотворной. Для этого у них имелись основания - еще в сентябре под Кривым Рогом, в районе села Высокое Поле, группа "Поиск-Днепр" обнаружила массовое захоронение 35 солдат времен Второй мировой войны. При одном нашли даже книжку красноармейца. Поисковики понимали, что те места хранят еще много тайн.
Но ходить целыми днями с металлоискателями было бы неэффективно, и активисты решили пойти другим путем - обратились в Национальный архив США. Здесь хранилась немецкая аэрофотосъемка тех лет. На снимках местности Криворожского района, которые поисковики получили от американцев, хорошо видны немецкие позиции: ходы сообщения, окопы, блиндажи. Это помогло сузить площадь поисков.
Местные жители вспоминают, что в том месте в 1944 году ожесточенные бои продолжались больше месяца. Целью советских войск было прорвать немецкую линию обороны, а враг отчаянно сопротивлялся. З повним текстом можна ознайомитись у відділі періодики за адресою : пр. Д. Яворницького,18, а також на сайті газети:http://kp.ua/life/559864-ostanky-krasnoarmeitsev-pod-kryvym-rohom-pomohly-naity-amerykantsy
Слободяник МаріяТаємниці старої скрині
// День. - 2016. -№ 210/211. - С. 24( 19.11.2016 )
Нещодавно у приміщенні Верховної Ради України було урочисто представлено Кам’янське — подія відбулася під назвою «Місто, в якого є душа». Частиною експозиції були творчі роботи учнів міської дитячої школи ім. І. Першудчева — малюнки з патріотичною тематикою та унікальний розпис. Один із організаторів виставки, заступник директора школи В’ячеслав Абрамов розповів, що у Дніпропетровській області, біля міста Новомосковська, є село Миколаївка, в якому майже триста років тому виникла особлива техніка малювання, до якої вдавалися для оздоблення меблів та посуду, але найбільше — для розпису дерев’яних скринь місцевого виробництва. Майже забутий у радянський період, нині завдяки роботі краєзнавців миколаївський розпис отримав друге життя. До вивчення його основ долучилися й учні Кам’янської художньої школи під керівництвом досвідченого вчителя Віктора Самовара, який тривалий час вивчав орнаменталістику українського розпису і на основі зібраного матеріалу написав книжку «Джерела пам’яті», видану як посібник для художніх шкіл. — Ми запропонували дипломні роботи учнів мого класу, — розповідає Віктор Васильович. — Це повномасштабні ескізи миколаївського розпису фасаду та бічних сторін скрині, виконані Катериною Горяїновою, Єлизаветою Якименко, Дар’єю Яловою та Олександром Данильченком. Приємно, що діти шанують наші традиції і ретельно виконують досить складні завдання. Полный текст смотри в отделе периодики по адресу: пр. Д. Яворницкого, 18 и на сайте газеты:https://day.kyiv.ua/uk/article/kultura/tayemnyci-staroyi-skryni
Гаврилова Ю.Теперь дедушка рядом с нами на родной земле
"Пропал - это ведь не погиб", думали родные Тараненко и продолжали ждать домой своего Мишу. А особенно его родная сестра Надя. Всю жизнь она искала брата или хотя бы его могилку. Своим детям и внукам женщина частенько рассказывала о мужестве и отваге лейтенанта Тараненко. Даже будучи старушкой, сестра завещала родным продолжать искать Михаила. Так и умерла, с надеждой встретить родную кровь…
А спустя два месяца после ее смерти, в октябре 2007 года, к детям и внукам Надежды Ивановны прибежала соседка, размахивая свежей газетой. Там было сказано о найденных под Ленинградом останках летчика.
Молодой лейтенант Михаил Тараненко не вернулся с боевого задания в ноябре 1943-го. Фото: Поисковое объединение "Северо-Запад" Сразу привезти на родину героя не получилось - военкомат отказался заниматься оформлением документов и передачей останков погибшего из России в Украину.
Все эти годы они находились в хранилище в Санкт-Петербурге. Лишь несколько месяцев назад, спустя десять лет, двоюродный внук снова услышал по радио, что разыскиваются родственники Михаила Тараненко. И семья решила сделать вторую попытку привезти своего погибшего деда на родину.
Связались с членами поискового отряда "Северо-Запад", которые нашли обломки истребителя и проводили эксгумацию останков летчика. Подключилась ВОО "Союз "Народная Память": подготовили нужные документы, согласовали дату, и вот герой уже на родной земле.
Думали, что попал в плен
…На Запорожском кладбище в Днепре собралась вся большая семья - от мала до велика. Старшие нежно касались обшитого красной тканью небольшого гроба, будто стараясь почувствовать, что их дед Миша рядом с ними. Дальше по военной традиции осеннюю тишину нарушили три автоматных залпа.
- Если бы была жива бабуля Надя, она бы здесь плакала от счастья и радости, - дрожащим от волнения голосом говорит двоюродный внук героя Дмитрий Форманчук. - Ощущения непередаваемые. Теперь мой дедушка рядом с нами, на родной земле.
- Если бы вы только знали, какой он был хороший, - присоединилась к разговору заплаканная 87-летняя двоюродная сестра Михаила Ивановича. - Мы жили в районе речпорта, и он к нам часто приходил в гости. Я маленькая тогда была. Миша больше с мамой беседовал, рассказывал о своих самолетах.
Теперь, спустя 73 года, останки летчика, лейтенанта Тараненко Михаила Ивановича погребены рядом с его отцом и матерью.
- Родители дяди всю жизнь ждали его домой, до последнего надеялись… - вздыхает родной племянник Евгений Байков. - Думали, что он попал в плен. Очень много рассказывали о нем. Когда дядя Миша служил в Барнауле, моя мама, его родная сестра, приезжала туда. Он катал ее, 17-летнюю девчонку, на самолете. Полный текст смотри в отделе периодики по адресу: пр. Д. Яворницкого, 18 и на сайте газеты:http://kp.ua/dp/557500-v-dnepre-spustia-73-hoda-vnuky-pokhoronyly-pohybsheho-na-voine-letchyka
Хрусталева Кира"Трупы из вагонов доставали десятками"
// КП в Украине. - 2016. -№ 249. - С. 10( 08.11.2016 )
В ту ночь накануне празднования 69 годовщины Великой Октябрьской Социалистической революции поезда "Кривой Рог-Киев" и "Киев – Донецк" были забиты до отказа. Многие не могли достать билеты и покупали их втридорога у перекупщиков. Пассажирский поезд № 635 "Кривой Рог-Киев" шел под управлением локомотивной бригады в составе 45-летнего машиниста Александра Галущенко, и его 26-летнего помощника Анатолия Шишки.
Локомотивных бригад в депо не хватало, и в очередной рейс Шишка отправился не выспавшимся.
- Условия для полноценного отдыха у меня отсутствовали, -- признавался Анатолий Шишка – Я снимал однокомнатную квартиру, семья с двумя детьми жила в тесноте. Типичных выходных как у всех людей, у нас не было, отдыхали по графику. Много было и переработок, это ведь был чернобыльский год и мы трудились сверхурочно, эвакуируя людей…Перед поездкой на 635-м я две ночи тоже провел на работе...
Сначала поезд вел машинист Галущенко, затем он доверил управление Шишке, чтобы тот прошел практическую обкатку на получение прав управления электровозом. Шишка ехал несколько последних поездок помощником. Дальше он должен был выходить в рейс самостоятельно как машинист.Мерно гудели двигатели. Вибрация и монотонный шум вскоре сморили машиниста Галущенко. Локомотивные бригады знают, что если кто-то из двоих начинает засыпать, то "заражает сном" и другого. Вслед за Галущенко задремал и его помощник Шишка… Полный текст смотри в отделе периодики по адресу: пр.Яворницкого, 18 и на сайте газеты:http://kp.ua/incidents/556542-trupy-yz-vahonov-dostavaly-desiatkamy
История Терновки началась в XVIII веке. В далеком 1775 году азовский губернатор приказал вырубить на этом месте заросли колючего терновника и основать слободу — поселение, освобожденное от государственной повинности. Сюда направили пятую роту Молдавского полка, а после построения Иоанно-Богословской церкви в Терновку переселили крестьян из Орловской области. Уже к середине XVIII века этот регион считался богатым и густозаселенным. После Октябрьской революции в поселке создали первую комсомольскую ячейку, а спустя пару лет открыли три колхоза: «Терновка», «Зеленая долина» и «Октябрь». Переломным моментом в истории тогда еще села стало начало Великой Отечественной — практически все мужчины ушли на фронт, а населенный пункт захватили немцы. После освобождения Терновки большинство мужчин так и не вернулись с фронта домой. Поселок восстанавливали женщины, старики и дети без техники и строителей. Единственной тяговой силой на тот момент были коровы. За десять лет Терновка начала вымирать и могла бы исчезнуть с карты Украины, если бы не открытие геологов: залежи каменного угля. Уже в 1953-м появилась первая экспериментальная шахта, в это время в селе не было электричества, даже продукты приходилось возить из соседнего Павлограда. Для шахтеров построили два барака, а через три года в село провели электроэнергию. Терновка начала активно развиваться, уже к 1961 году здесь построили восемь тысяч квадратных метров жилья. Сюда переезжали молодые люди из разных уголков СССР. В 1963 году построили первый детский сад. Спустя 13 лет поселок получил статус города. С того момента и по сей день большинство местных жителей работают на шахтах, которых здесь две — «Терновская» и «Западно-Донбасская» (сейчас входят в состав крупнейшего украинского угледобывающего предприятия «ДТЭК Павлоградуголь»). Сложный период в истории Терновки начался в конце 80х — грянул экономический кризис: дефицит продуктов, задержка зарплат, недостаточное обеспечение безопасности — все это вынудило шахтеров выйти на забастовку. Кроме того, государство не платило за уголь — возникли миллионные задолженности, и шахтеры оставались без зарплат. Ситуацию не изменило и провозглашение независимости Украины. Изза массового про тестного движения шахтеров в 1994 году провели досрочные президентские выборы — Леонид Кравчук лишился своего поста. В середине 90х остановились все шахты Западного Донбасса — шахтерам 10 месяцев не выплачивали зарплаты, и они устроили всеобщую забастовку горняков. Жители Терновки разбили палаточный городок в Днепропетровске, а после присоединились к тысячной колонне, которая три недели шла в Киев. После пикетирования Верховной Рады, Каб мина и АП задолженность перед шахтерами погасили. В 2004 году «Павлоградуголь», а вместе с ним и терновские шахты, приватизировала группа СКМ. Сейчас «Павлоградуголь» входит в состав угледобывающего блока ДТЭК (энергетический холдинг СКМ). «Я помню, как было до того, как пришел ДТЭК, — оборудования не было никакого, о безопасности никто не думал тогда. Зарплаты месяцами не выплачивали. Мужики каждый день рисковали жизнями, и за что? Даже те копейки, которые платили, задерживали», — вспоминает житель Терновки Анатолий. ДТЭК инвестировал в «Павлоградуголь» миллионы долларов, в шахтах установили современную горнодобывающую технику. Шахтерский городок получил новое дыхание. Полный текст смотри в отделе периодики по адресу: пр. Д. Яворницкого, 18
Печеніна НаталяРеабілітація жертв сталінізму в Україні: на матеріалах архіву Дніпропетровської області
// Мандрівець. - 2015. -№ 3. - С. 46-49;// Гуржіївські історичні читання. - 2014. - Вип. 7. - С. 79-82.( 01.10.2016 )
...Тільки в Дніпропетровській обл. з 1930 до 1945 рр. за ст. 54-10 (ч. 1 і ч. 2 – антирадянська і контрреволюційна агітація) були засуджені 49,05 % від загальної кількості репресованих; за ст. 54-6 (шпигунство) –8,26 %; за ст. 56-11 і 54-2 (співпраця з іноземними розвідками (польською, японською, румунською, німецькою) та фашистська контрреволюційна діяльність) – 6,99 % репресованих. Важливо проаналізувати співвідношення статей, за якими репресували, та політичної ситуації у світі та країні: якщо в 1930–1933 рр. (період суцільної колективізації в СРСР) переважала ст. 54-10, то в 1936–1938 рр. (період ускладнення міжнародної ситуації та початок перших військових конфліктів у світі) – ст. 54-6. Так, ст. 54-10 мала досить широке трактування. Наприкінці 1930-х рр. під її дію потрапляли і «зрадники Батьківщини», і «пособники окупантів», і ті, хто вели «контрреволюційні розмови» та займались «контрреволюційною діяльністю», і навіть ті, хто не проводив ніякої «антифашистської роботи». Наведемо кілька уривків із реабілітаційних справ, які розкривають причини та характер обвинувачень (цитування мовою та стилем оригіналу): «...исключить из партии как неоправдавшего доверия партии в дни Отечественной войны (не вел никакой антифашистской работы)» [5, 172]; «...будучи на оккупированной территории никакой борьбы, направленной против немецких захватчиков не проводил» . Важливе місце в дослідженнях з проблем Другої світової війни (зокрема В. Шайкан) останнім часом займає проблема колабораціонізму. На його формування вплинула соціально-економічна та політична ситуація в УРСР, що склалася напередодні війни. Допомагає висвітленню цієї проблеми й аналіз фондів Держархіву Дніпропетровської обл. Обвинувачення багатьох засуджених в роки війни за ст. 54-10 і 54-6 Кримінального Кодексу можна віднести до так званого побутового колабораціонізму. Проілюструємо документами (цитування мовою та стилем оригіналу): «...за скрытие пребывания в плену, концлагерях, работы при немецкой воинской части» [6, 129]; «...за проживание на оккупированной территории, ...играл в духовом оркестре, организованном немецкой жандармерией»; «в период оккупации учился в агрошколе и работал агротехником» . Тобто, можна констатувати, що війна змушувала радянське керівництво підвищити рівень репресивних заходів щодо злочинів, які визнавалися законодавством «контрреволюційними», проте, незаперечним є й той факт, що значна кількість людей постраждала безвинно… Полный текст смотри в отделе периодики по адресу: пр. Д. Яворницкого, 18 и в интернете:http://www.irbis-nbuv.gov.ua/cgi-bin/irbis_nbuv/cgiirbis_64.exe?I21DBN=LINK&P21DBN=UJRN&Z21ID=&S21REF=10&S21CNR=20&S21STN=1&S21FMT=ASP_meta&C21COM=S&2_S21P03=FILA=&2_S21STR=gurit_2014_7_30
Манарченко Ю.Первые дни войны: Очереди из добровольцев и взрыв Днепрогэса
Днепропетровск о войне узнал не сразу. В 6 утра, когда Киев бомбили уже несколько часов, об этом здесь знал только один человек - начальник местного гарнизона Добросердов, получивший телеграмму из Генштаба. Из столицы подтверждение пришло лишь около 10 часов вместе с известием, что в полдень по радио передадут важное правительственное сообщение и необходимо, чтобы его прослушало как можно больше людей. За несколько часов на всех заводах и фабриках, железной дороге, мастерских, рабочих и студенческих общежитиях, на всех площадях и улицах города наладили работу радиоточек. По городу сразу же поползли тревожные слухи. Как рассказала старший научный сотрудник Днепропетровского исторического музея Валентина Лазебник, первые дни войны город практически не изменили. Разве что военных на улицах стало больше да на окнах появились бумажные полоски, чтобы уберечь стекла от взрывной волны при бомбар-дировках. У военкоматов стояли длинные очереди из добровольцев. Бои шли далеко, и жители Днепра пока не понимали их масштабы. В ночь с 9 на 10 июля Днепропетровск атаковали 6 бомбардировщиков. Полный текст смотри в отделе периодики по адресу пр.Д.Яворницкого,18.
Стецюк ВолодимирТаємниці криворізького храму
// День(укр), 2016. -№ 106/107. - С. 30( 18.06.2016 )
Фундамент старовинної церкви було виявлено під час упоряджувальних робіт, розпочатих у квітні у зв’язку з реконструкцією скверу біля Школи мистецтв (колишній райком КПСС) у Центрально-Міському районі міста. Це дало підставу Криворізькому історико-краєзнавчому музею призупинити їх і розпочати археологічні дослідження історичної пам’ятки. Під час розчистки частини фундаменту, яку проводять криворізькі археологи — заступник директора з наукової роботи Олександр Мельник і старший науковий співробітник Ірина Стеблина, на місці притвору церкви знайдено чималу кількість старовинних предметів, зокрема ковані залізні цвяхи, залізну пряжку, намистину, прясло, уламки віконниці, пломби свічної лавки, скляну лампадку з підставкою та кілька десятків мідних і срібних монет XVIII, XIX, початку XX століть і радянського періоду. Виявлено також деякі об’єкти за межами фундаменту — викладку підлоги (ймовірно, ще дерев’яної церкви, яка стояла до будівництва кам’яної), виконану з місцевого аспідного сланцю, та алею з білувато-синьої цегли. Якраз під час розчистки фрагмента сланцевої викладки й було знайдено один із найцікавіших на сьогодні артефактів зазначених розкопок — срібну гривню 1726 року випуску. Як відомо з історії нумізматики, зазначена монета карбувалася в колишній Російській імперії за часів Катерини І. До цього монети гривневого номіналу (10 коп.) випускалися лише за Петра І в 1704 — 1705 і 1709 роках. Звідси й простонародна назва 10-копійчаної монети — гривеник. За словами нумізматів, високий інтерес колекціонерів саме до катерининської гривні, а відповідно й досить висока її ціна на нумізматичних аукціонах ($10—15 000, іноді до $25 000), можна пояснити деякими курйозними обставинами її виготовлення та обмеженою кількістю, випущеною в обіг. Катерининська гривня карбувалася з ініціативи та під особистим контролем царського фаворита Олександра Меншикова, який вдався до різкого пониження проби срібних монет із 728-ї до 438-ї з додаванням миш’яку. Після арешту Меншикова 1728 року цю монету почали вилучати з обігу нарівні з фальшивими. Таким чином, гривня 1726 року випуску перебувала в обігу лише близько двох років. Полный текст смотри в отделе периодики по адресу пр.Д.Яворницкого,18 и на сайте газеты:http://m.day.kyiv.ua/uk/article/cuspilstvo/tayemnyci-kryvorizkogo-hramu
Памятник Ленину в Центрально-городском районе Кривого Рога неизвестные снесли еще задолго до Закона о декоммунизации, в конце 2014 года. С тех пор о вожде напоминал лишь оставшийся постамент. Когда же в нынешнем году территорию вокруг него решили облагородить, под снятым асфальтом обнаружились сланцевые плиты – такие использовались при строительстве церквей. Историки тут же принялись за раскопки, ведь точно известно, что на этом месте некогда находился первый храм Криворожья, построенный в честь Николая Чудотворца. Полный текст смотри в отделе периодики по адресу пр.Д.Яворницкого,18 и на сайте газеты:http://kp.ua/life/536851-v-kryvom-rohe-pod-pamiatnykom-lenyna-obnaruzhyly-tserkov
Дзех СергійЛистівка, на якій написали рецепт борщу для бельгійців
// Країна. - 2016. -№ 9. - С. 51( 03.03.2016 )
Листівка доньки бельгійського гірничого інженера Жюля Массе. У Кривому Розі він працював директором акціонерного товариства з видобутку залізної руди. Всі тодішні підприємства міста мали французький чи бельгійський капітал. Тому на керівні посади призначали іноземців, - розповідає Ігор Анатолійович. - Крім Емілії, мав ще доньку Неллі. Дівчата писали листи до родичів у Бельгію. Посилали багато листівок із фотографіями українських селян у ви¬шиванках, городових. Називали їх "русскими типами". На кожній листівці був особистий штампїхнього батька з підписом: "Жюль Массе. Инженер-директор акционерного общества железных руд Кривого Рога". Полный текст смотри в отделе периодики по адресу: пр. Д. Яворницкого, 18
Дейкун В.ДНЕПРОПЕТРОВСК: землю князю продал казак
//Сегодня. - 2016. - №41. - С.9( 02.03.2016 )
Возведение дворца князя Григория Потемкина в Екатеринославе (нынешнем Днепропетровске) началось в 1787 году и заняло три года. До начала строительства эти земли принадлежали зажиточному казаку Лазарю Глобе, у которого Потемкин выкупил их за 3000 рублей — значительную по тем временам сумму. По одной из легенд, князь сам нарисовал набросок своей будущей резиденции, а архитекторы лишь доработали детали. Вокруг Потемкинского дворца раскинулся парк в английском стиле, главным дизайнером которого стал специально приглашенный британский мастер Уильям Гулд. Сейчас на его месте вырос один из главных городских парков, названный в честь Тараса Шевченко. Полный текст смотри в отделе периодики по адресу: пр. Д. Яворницкого, 18 и на сайте газеты:http://www.segodnya.ua/life/stories/chto-seychas-proishodit-v-znamenityh-dvorcah-ukrainy-koncerty-lekcii-i-sud-696059.html
Іваннікова ЛюдмилаДніпропетровськ - Половиця - Кодак: фольклорна та історична пам'ять
// Народна творчість та етнологія. - 2016. -№ 3. - С. 42-50( 01.03.2016 )
«А знаєте, бабусю, як тепер називають Половицю?» — «А чом же: тоді було називають Катеринин город і Катеринослав, а ми, було, по-старому звемо: Половиця та й Половиця. "Куди їдешь?" — "В Половицю!" — каже; або: "Звідки їдешь?" — "З ПоловицГ». Це засвідчує повне неприйняття місцевим корінним населенням нової, чужої для них назви. Фольклорист і краєзнавець Григорій Залюбовський 1887 року в одній із заміток зауважив, що назва Половиця ще зовсім недавно (у 50-х роках XIX ст.) була звичайною в середовищі сільського населення Новомосковського повіту: «В старинних селениях Новомосковского уезда — Петриковке, Чаплинке, Камянке, иначе и не називали Екатеринослава как Половицею. Слушні міркування вченого і про причину зникнення топоніма Половиця, а отже, руйнацію давньої традиції — це вплив міського елементу, що хлинув у село в кінці XIX ст.: «Название это стало выветриваться лишь в последнее время, вследствие сильных бытових передвижекий и смешения разних слоев населення — бывшего крепостного, помещичьих крестьян, — с государственными крестьянами. Наплыв в среду последних значительного числа бывших дворовых, а также подвижность крестьянской молодежи, вследствие отбывания воинской повинности и частых отлучек в города на заработки — все это быстро внесло в народный язык употребление нынешних названий городов: Екатеринослав вместо "Половьщя", Новомосковск вместо "Самарь"». У багатьох переказах акцентовано на тому, що засновниками Половиці були запорожці: «С Койдаків [цариця. — А. /.] поїхала в Половицю, а там жили самі запорожці»; «Наша слобода [Аули Катеринославського пов. — А. ] завелась при Катерині. Спрежду хат тут не було, а жили запорожці в землянках, понад горою і в байраках, біля Великого шляху. Шлях ішов як і тепер, із Половиці горою, побіля Романкова, на Пушкарівку, Мишурин Ріг і далі, аж до Києва». Про приватне життя запорожців у Половиці розповідала з власної пам'яті бабуся із с. Ольгінське Маріупольського повіту: «Служила я там у козака нянькою аж три года. Тоді там жило саме запорозьке козацтво. Хати у їх були великі і малі, тіко тоді плани були великі, хата от хати геть-геть далеко, гонів двоє або троє. Огороди були от гори та аж до самісінького Дніпра. По горі садки були у кожного, а по низах левади, в левадах, було, росте капуста як відра, сояшники, тютюн і всяка там всячина. — А хат багато було, бабусю, в Половиці? — Бог його зна, стіко; знаю тіко, шо слобода була чималенька, і люди жили все заможні; багато було у їх скоту, коней, хліба, сіна, бджіл... По горі стояли козацькі віт¬ряки, і не такі як тепер, німецькі, а нижчі, і криті більше очеретом. На Дніпрі теж водяні млини на байдаках і було стукотять день і нічь» . — Очевидно, що саме в Половиці зародився відомий фольклорний сюжет про пригощання царицею Катериною запорожців сметаною / медом (принаймні у варіантах, записаних Я. Новицьким, Половиця фігурує як місце події). .. — … Справжня дискусія розгорнулася на сторінках газети «Екатеринославский юбилейньїй листок» (1887, № 1—25) з приводу походження топоніма Половиця. У ній взяли участь місцеві історики й фольклористи, зокрема Іван Манжура, однак неабияку активність виявив Г. Залюбовський, бо саме він опублікував найбільшу кількість заміток і зауважень з цього приводу. Суть проблеми полягала в тому, що на кінець XIX ст. уже ніхто не міг пояснити етимологію цього слова — ні науковці, ні, тим більше, носії фольклору, а це засвідчує й давність поселення. Тож існувало багато різних версій, як наукових, так і фольклорних, але жодна з них не могла претендувати на остаточність. Так, 78-літній дід М. Кравець на питання Я. Новицького, чому слобода названа Половицею, відповів: «Того, що вона у полі була». Найдавніша фольклорна версія зафіксована архієпископом Катеринославським і Таврійським Гавриїлом (Розановим) від колишнього запорожця, мешканця села Михайлівка Катеринославського повіту Микити Леонтійовича Коржа. М. Корж помер 1835 року, у віці 104 років, тобто він народився ймовірно в 1731 році. Запис здійснювався в період з 1828 по 1831 роки. На думку М. Коржа, назва Половиця походить від того, що тут земля родила таку значну кількість полуниці, «что от изобилия оных все окрестные жители в удивление приходили; и никто их собрать не мог; и если бывало оные поспеют, и захочет кто из любопитства проехать повозкою через те поля, то все колеса так сделаются мокры, как от води, а краскою покриются, будто сафьяном обшити; от каковой чрезвычайной и неслыханной редкости и удивления людского названо и местечко еще от предков наших запорожцев Половицею, в коей множество было полуниц» . Безперечно, що це лише фольклорна версія і не більше, бо навіть сам Гавриїл, публікуючи 1842 року розповідь М. Коржа, спростовує її як історично недостовірну. Однак вона залишалася актуальною серед мешканців Катеринослава аж до другої половини XIX ст. Так, на початку 1860-х років Г. Залюбовський записав спогади про колишній Катеринослав від Онуфрія Осиповича Стешенка. Він розповів про заселення міста в 30-х роках XIX ст., зокрема, вулиці Козачої, де згодом жив Г. Залюбовський, Невінчаної балки та Жандарм-ської балки, урочища Млинки, Ярмаркової площі, Троїцької гори тощо. Стосовно назви Половиця інформант повідомив: «По другой стороне балки [Жандармської. — А .], восточной, что к ярмарочной площади, и по ярмарочной площади билі большие високие бурьян, а между ними множество клубники. И мы, бывало, ходили рвать ее. Было много клубники и на той горе, где Невенчанная балка. Обе горы были совершенно недоступны, пустынны, и високие травы свободно росли… Полный текст смотри в отделе периодики по адресу: пр. Д. Яворницкого, 18
Сюндюков ІгорНайбільший український археолог: 4 лютого Борису Мозолевському виповнилося б 80 років
// День(укр), 2016. -№ 19/20. - С. 32( 05.02.2016 )
Борис Миколайович Мозолевський (1936—1993), син селянина з Миколаївщини, чиї діди й прадіди були розкуркулені під час колективізації, а батько загинув у полоні в нацистів, людина, яка воістину «зробила своє життя» сама — постать у світовій археології цілком зіставна з Генріхом Шліманом, який розкопав славнозвісну Трою, або ж з сером Говардом Картером, який став знаменитим завдяки дослідженню таємничих давньоєгипетських гробниць. Але ці вчені відомі в цілому світі, про них написані сотні томів захопливих книг — а чи багато українців (не кажучи про іноземців) знають про науковий подвиг Бориса Мозолевського? Навіть якщо говорити лише про один-єдиний науковий здобуток Мозолевського, то й цього цілком достатньо, аби визнати його найбільшим українським археологом. Йдеться про відкриття у 1971 році (21 червня) багатого скіфського поховання біля села Товста Могила на Дніпропетровщині; серед знахідок, була, зокрема, уславлена зараз на цілий світ Пектораль.
// КП в Украине. - 2016. -№ 23. - С. 7( 04.02.2016 )
Григория Петровского (кстати, 4 февраля ему исполнилось бы 138 лет) знают как "всеукраинского старосту", большевика-революционера и одного из организаторов Голодомора 1930-х годов. Но личность Григория Ивановича довольно противоречивая, и в биографии революционера есть страницы, свидетельствующие о том, что он был ярым борцом не только за права рабочих, но и, как ни удивительно, за украинский язык. - Знаменитым стало выступление Петровского в защиту украинского языка, - говорит днепропетровский историк Максим Кавун. - Вот цитата из него: "Аресты, обыски, штрафы, полицейские преследования за тайное обучение родному языку - скажите, где это еще сохранилось? Это делается в великой "славянской" державе в отношении славянских наций - в России… Украинцу достаточно объявить чтение лекций на украинском языке, и хотя в этой лекции не будет ничего политического и преступного, эта лекция будет запрещена. Потому что она будет читаться на украинском языке". Сохранившиеся документы говорят о том, что боролся Петровский и с неграмотностью. На территории Украины накануне революции неграмотное население составляло 72,1%, в селе - 84,5%. Среди женщин только 7-8% имели базовую грамотность. В 1923 году Петровский возглавил Всеукраинское общество "Долой неграмотность!". И к 1939-му грамотой уже владело 90,4% городских жителей УССР и 82,2% крестьян. Уровень грамотности среди женщин составлял 84,6% - в городах и 72,2% - в селах. Полный текст смотри в отделе периодики по адресу пр. К. Маркса, 18 и на сайте газеты:http://kp.ua/politics/528339-khoroshyi-plokhoi-petrovskyi
Скорый С. "Перед тем, как Мозолевский нашел в кургане скифскую пектораль, покойная мама сказала ему во сне: "Копай — знайдеш щось велике"
— То, что летом 1971 года Борис Мозолевский нашел уникальную золотую скифскую пектораль, спасло его от преследований КГБ и, возможно, от лагерей для политзаключенных, — говорит заведующий отделом Института археологии НАН Украины доктор исторических наук профессор Сергей Скорый, почти 15 лет работавший с Борисом Мозолевским (на фото). — Репрессии ему грозили из-за стихов на политическую тему. Борис прочел их прилюдно в компании, которая собралась в доме его учителей, выдающихся украинских археологов супругов Алексея Тереножкина и Варвары Ильинской. Кто-то из компании просигнализировал «куда следует», и у КГБ появились претензии к Мозолевскому. Гонения обрушились и на Тереножкина — ученого хотели исключить из партии. По тем временам это было очень суровое наказание. И тут вдруг — выдающаяся находка! «После встречи с Владимиром Щербицким КГБ прекратило преследовать Бориса»
— Экспедиция Бориса Мозолевского нашла пектораль в скифском кургане «Толстая могила», который находился в Орджоникидзевском районе Днепропетровской области, — рассказывает Сергей Скорый .
— Вскоре Мозолевского вызвали в Киев на встречу с лидером советской Украины Владимиром Щербицким. Владимир Васильевич хотел узнать о пекторали лично от ученого, который ее нашел.
4 лютого 1936 року в маленькому степовому селі Миколаївці Веселинівського району Миколаївської області у селянській родині Мозолевських народився хлопчик, якому дали ім'я Борис. Тоді ніхто не знав, яку всесвітню славу принесе ця людина нашій Україні. Майбутній всебічно обдарований, талановитий історик-археолог, допитливий і сумлінний вчений та закоханий у рідну землю поет, навчався в сільській школі. Семирічку Борис Мозолевський закінчив на відмінно. Через матеріальну скруту після її закінчення Борис опинився серед вихованців при Одеській спецшколі військово-повітряних сил, де навчалися майбутні космонавти Георгій Шохін і Іеоргій Добровольський, про яких Борис згадує у своїх віршах «Третя рота», «Осінь у Єйську». Після розформування школи був ви-хованцем однієї з частин ВМФ аж до вступ)'до військово-морського авіаційного училища в Єйську, що через низку причин так і не закінчив через дострокову демобілізацію. Після демобілізації переїхав до Києва, де протягом майже 10-ти років працював кочегаром. Без відриву від роботи з 1958 року заочно навчався на історико- філософському факультеті Київського університету. Поетичний талант, що про-явився у Бориса ще в школі, знайшов своє продовження в Києві. Він пише вірші. Виходять його збірки. Всього за відносно коротке життя Мозолевський написав вісім поетичних книжок і одну поетично-прозову поему «Дума про степ». Після закінчення університету Борис Мозолевський працює з 1965 до 1968 року редактором у видавництві «Наукова думка», редагуючи видання археологічної тематики. Він, відомий автор книжок, найпер- спективніший поет свого часу, завжди прагне до новизни, відкриття світу. Саме тому все ближче й ближче знайомиться з археологією. В одній з експедицій спілкується з видатним українським археологом О. Тереножкіним, знайомство з ним на довгі роки пов'язало Б. Мозолевського з археологією. Мозолевський часто зустрічається з поетами, прозаїками. Особливо зі своїми земляками — Емілем Январьовим, Дмитром Кременем. Полный текст смотри в отделе периодики по адресу пр. К. Маркса, 18 .
Довгаль С.Сергій Був та загув
// Україна молода. - 2016. -№ 13. - С. 6( 02.02.2016 )
Григорій Петровський. Хто він?
30 листопада 1917 року Григорій Петровський став народним комісаром внутрішніх справ Російської республіки. На цій посаді він пробув до березня 1919-го. Сучасники досить часто характеризували його як «м’якотілого». Ще Петровського відзначають як ідейного більшовика, непоганого господарника і полум’яного трибуна. Всемогутній «залізний Фелікс» на прізвище Дзержинський спершу підкорявся Григорію Івановичу, а коли їхні стосунки зіпсувалися, доклав зусиль для того, щоб відправити його на роботу в Україну. При цьому Петровський є одним із тих, хто стояв біля витоків політики «червоного терору». Обставини були такими: 5 вересня 1918 року після вбивства начальника Петроградської Надзвичайної комісії Мойсея Урицького і замаху на Леніна Рада Народних Комісарів РРФСР пpийняла декpет про «червоний теpоp». Цей документ надавав право Всеросійській Надзвичайній комісії застосовувати найвищу міру покарання без суду і слідства. Підстави для цього наводилися такі: «За даної ситуації забезпечення тилу шляхом терору є прямою необхідністю; для посилення діяльності ВНК треба направити туди можливо більше число відповідальних партійних товаришів; необхідно убезпечити Радянську Республіку від класових ворогів шляхом ізолювання їх у концентраційних таборах; підлягають розстрілу всі особи, причетні до білогвардійських організацій, змов і заколотів; необхідно публікувати імена всіх розстріляних, а також підстави застосування до них цього заходу». Сам декрет був прийнятий за клопотанням і після доповіді голови ВНК Дзержинського, а свої підписи під ним поставили нарком внутрішніх справ Григорій Петровський, нарком юстиції Дмитро Курський і керуючий справами Раднаркому Володимир Бонч-Бруєвич. Сам Петровський на відміну від багатьох старих більшовиків уник репресій у лиховісні 30-ті. В останні роки свого життя працював директором музею революції СРСР у Москві. Помер у 1958 році та був похований біля Кремлівської стіни...
Руденко И.Памятник Петровскому лепили в здании церкви
// КП в Украине. - 2016. -№ 21. - С. 10( 01.02.2016 )
ПОЗИРОВАЛ СТУДЕНТ В уже далеком 1975 году скульптор Константин Чеканев «делал» фигуру Петровского со студента биофака Днепропетровского государственного университета. - Я стал натурщиком с-вершенно случайно,- вспоминает ныне проректор Днепропетровского агроуниверситета Юрий Иванович Грицан. - Скульптор дружил с моим преподавателем, и тот пригласил его однажды в аудиторию на занятия. Чеканев обратил внимание на меня и пригласил позировать для памятника Петровскому. Юрий Грицан говорит, что на то время биографией революционера особо не интересовался, его больше увлек сам процесс позирования. Полный текст смотри в отделе периодики по адресу пр. К. Маркса, 18 .
Рижков Вадим "Він був переконаний у своїй правоті..."
Про це «День» повідомив директор Нікопольського краєзнавчого музею Олександр Кушнірук. У такий спосіб, за його словами, у місті вирішили увічнити пам’ять про видатного українського археолога, який під час розкопок кургану Товста Могила знайшов знамениту скіфську Золоту Пектораль. Полный текст смотри в отделе периодики по адресу пр. К. Маркса, 18 и на сайте газеты:http://www.day.kiev.ua/uk/article/naprykinci-dnya/vin-buv-perekonanyy-u-svoyiy-pravoti
Дояр Л. В.Вони були першими: А.П. Жмайло - випускник Криворізького вечірнього робітничого технікуму 1926 р.
// Грані, 2016. -№2. - С. 90-94( 01.02.2016 )
Андрій Павлович Жмайло народився у жовтні 1903 р. у родині гірника . На той момент сім’я мешкала у Синельниковому – одній зі станцій Катеринославської залізниці [на момент написання А.П. Жмайлом автобіографії (16 березня 1948 р.) залізниця називалась Сталінською Л.Д.]. Батько Андрія Павловича працював помічником кочегара, різноробочим, отримав каліцтво на руднику (йому було ампутовано ногу) і невдовзі помер . Сам Андрій з малолітства працював на руднику «Жовта ріка» До 16 років хлопець мешкав з матір’ю, а у 1920 р. відправився наймитувати у Київську губернію. Слід підкреслити, що подробиці ранньої біографії А.П. Жмайла наводяться лише в автобіографії, укладеній ним незадовго до присудження звання Героя Соціалістичної Праці. Починаючи з 1922 р. Жмайло перебував у Кривбасі. Спочатку працював на руднику Жовтневої революції і одночасно навчався у Криворізькому вечірньому робітничому технікумі. Незважаючи на вечірню форму навчання, був активним студентом – керував комсомольською організацією технікуму впродовж 1924-1926 рр. У довідці, що подавалася 25 вересня 1954 р. на міністерське затвердження А.П. Жмайла управляючим тресту «Ленінруда», повідомляється, що Андрій Павлович у 1922-1926 рр. працював відкатником, лопатником, бурильником та прохідником на руднику м. Жовтневої революції . Закінчивши у 1926 р. технікум і отримавши звання гірничого техніка, А.П. Жмайло почав працювати на інженерно-технічних посадах: у 1926-1929 рр. був гірничим майстром, контрольним десятником, черговим техніком на руднику «Жовта ріка». У 1929 р. вперше очолив підприємство – став завідувачем шахти «Індустріалізація країни» п’ятихатського рудника «Жовта ріка». 1-го лютого 1931 р. А.П. Жмайло вступив на факультет вищих інженерних курсів рудничного відділу Дніпропетровського гірничого інституту, про що свідчить оригінал його іспитової книжки за № 4, виданої 4-го травня 1931 Полный текст смотри в отделе периодики по адресу: пр. Д. Яворницкого, 18 и на сайте газеты: Андрій Павлович Жмайло народився у жовтні 1903 р. у родині гірника. На той момент сім’я мешкала у Синельниковому – одній зі станцій Катеринославської залізниці [на момент написання А.П. Жмайлом автобіографії (16 березня 1948 р.) залізниця називалась Сталінською - Л.Д.]. Батько Андрія Павловича працював помічником кочегара, різноробочим, отримав каліцтво на руднику (йому було ампутовано ногу) і невдовзі помер. Сам Андрій з малолітства працював на руднику «Жовта ріка» . До 16 років хлопець мешкав з матір’ю, а у 1920 р. відправився наймитувати у Київську губернію. Слід підкреслити, що подробиці ранньої біографії А.П. Жмайла наводяться лише в автобіографії, укладеній ним незадовго до присудження звання Героя Соціалістичної Праці. Починаючи з 1922 р. Жмайло перебував у Кривбасі. Спочатку працював на руднику Жовтневої революції і одночасно навчався у Криворізькому вечірньому робітничому технікумі. Незважаючи на вечірню форму навчання, був активним студентом – керував комсомольською організацією технікуму впродовж 1924-1926 рр. У довідці, що подавалася 25 вересня 1954 р. на міністерське затвердження А.П. Жмайла управляючим тресту «Ленінруда», повідомляється, що Андрій Павлович у 1922-1926 рр. працював відкатником, лопатником, бурильником та прохідником на руднику . Жовтневої революції . Закінчивши у 1926 р. технікум і отримавши звання гірничого техніка, А.П. Жмайло почав працювати на інженерно-технічних посадах: у 1926-1929 рр. був гірничим майстром, контрольним десятником, черговим техніком на руднику «Жовта ріка». У 1929 р. вперше очолив підприємство – став завідувачем шахти «Індустріалізація країни» п’ятихатського рудника «Жовта ріка». 1-го лютого 1931 р. А.П. Жмайло вступив на факультет вищих інженерних курсів рудничного відділу Дніпропетровського гірничого інституту, про що свідчить оригінал його іспитової книжки за № 4, виданої 4-го травня 1931 Полный текст смотри в отделе периодики по адресу: пр. Д. Яворницкого, 18 и на сайте газеты:http://grani.org.ua/index.php/journal/article/view/84/78
Пелехова АллаІван Сірко національний герой Франції
// Українське слово, 2015. -№ 47. - С. 11( 25.11.2015 )
... в історії Запорізької Січі треба визнати першість Сірко за кількістю переобрань на високу посаду на Січі. Відомо, що в 1644 році посол Франції граф де Брежі за дорученням фактичного правителя країни кардинала Джуліо Мазаріні найняв на французьку службу 2500 козаків. У жовтні 1645 запорожці, очолювані Богданом Хмельницьким, Іваном Сірком і ще якимось старшиною Солтенко, були перевезені Балтійським морем з Гданська до Кале. Пізніше вони взяли участь в облозі іспанців у Дюнкерку, причому Сірко командував вже тоді полком. І саме він запропонував, як взяти цю неприступну фортецю з моря і з суші, якій багато років володіли іспанці і яка була ключем від Ла-Маншу.
Помимо документов, книг, газет, мебели, можно посмотреть и на одежду чиновников, много печатных изданий. Самый древний фолиант — «Учреждение для управления губернией» Екатерины II. ДЕРМАТИНОВЫЙ ДИВАН БРЕЖНЕВА И ЗНАМЯ Изюминка экспозиции о советском периоде — диван из приемной Брежнева из черного дерматина. Леонид Ильич был Первым секретарем Днепропетровского обкома партии в 1947—1950 гг. Здесь же хранятся красное знамя облсовета 1960-х, дореволюционная печатная машинка, которой пользовались и в советское время, тарелка с изображением Ленина 1920-х годов, два телефонных аппарата 1940—1950 гг. Есть даже чудом сохранившиеся печати сельсоветов 1950-х, которые избежали уничтожения. Полный текст публикации смотри отделе периодики ДОУНБ по адресу: пр. К. Маркса,18 .
Антипов С.Борис Филатов: "Историю города рассказывают люди"
Эта книга объединяет в себе рассказы разных поколений днепропе тровцев. Она наглядно демонстрирует, что, несмотря на разные времена, политические режимы, исторические обстоятельства, в Днепропетровске всегда существовала одна характерная сила города и его жителей - это особый днепропетровский дух. Дух, благодаря которому наши люди смогли победить фашизм, возродить город из пепла и руин, создать в Днепропетровске крупнейший промышленный центр страны. Такое под силу воистину уникальным, смелым, честным и сильным людям. И эти люди живут в нашем городе. - Слава о Днепропетровске идет впереди него. Каких только статусов ему не присваивают: сердце казачества, космическая колыбель, студенческая столица, промышленный гигант, культурный центр - это все о нашем любимом городе. Полный текст смотри в отделе периодики по адресу пр. К. Маркса, 18
Трегуб ГаннаПрагматичне місто
// Український тиждень. - 2015. -№ 39. - С. 33-35( 08.10.2015 )
...Оселившись іще в княжі часи на теренах сучасної України, євреї вже багато сотень років інтегровані в історичний контекст цієї території, яка є для них рідним домом, місцем, де існують святині їхнього народу. Дніпропетровськ, місто комерції, науки й технологій, не виняток із правила. Незалежність України дала євреям змогу відродити своє релігійне та культурне життя. Формування нової політичної нації в умовах суспільних і політичних трансформацій поставило перед вітчизняними єврейськими громадами актуальне питання визначення та конкретизації їхньої позиції щодо процесів, які стосуються всієї держави. Допоки всередині єврейської спільноти України довкола цих питань триває дискусія, громада євреїв Дніпропетровська чітко визначилася, що ані Україна, ані загальні біди їй не чужі, бо сама ця спільнота, попри свою релігійну й етнічну іншість, є частиною країни. «Нова Америка» Масове розселення євреїв на українських етнічних землях, зокрема в Придніпров’ї, було зумовлене трьома поділами Польщі між 1772–1795 роками, у результаті яких значна частина колишніх польських теренів потрапила до складу Російської імперії. Як зазначає Валерій Примост, це був час поступового руйнування того порядку життя євреїв, який склався у штетлах, компактних місцях їхнього проживання у Східній Європі. Саме у цей час штетли втрачають викристалізуваний формат своєрідного торговельного посередника між селом та містом, який до того ж був ремісничою майстернею, що обслуговувала прилеглі села. Історик Орест Субтельний писав, що із 5,2 млн євреїв, які мешкали... Полный текст публикации смотри отделе периодики ДОУНБ по адресу: пр. К. Маркса,18 и на сайте газеты: http://tyzhden.ua/Society/147686
Ковалевська ОльгаДосвідченою та вмілою рукою
// Український тиждень. - 2015. -№ 39. - С. 36-37( 08.10.2015 )
Хто він — Олександр Поль? Із цього запитання розпочав свій короткий нарис про нашого співвітчизника — археолога й крає¬¬знавця його перший біограф Вертоградов. І тут-таки зауважив: «…по отцу […] былъ нѣмецъ, по матери — малороссъ», підкресливши, що дід Поля Іван Іванович, шведський підданий родом з острова Езель, перейшов на службу до Росії і брав участь у війні з Туреччиною 1787−1791 років. Батько Олександра Поля (1832−1890) Микола Іванович служив під час російсько-французької вій¬ни 1812 року в єгерському полку, воював у Німеччині та Франції, а після відставки вів життя добропорядного поміщика Верхньодніпровського повіту Катеринославської губернії. Про матір сказано, що вона походила з відомого місцевого роду Полетик і доводилась онукою наказному гетьманові Павлу Полуботку. Дмитро Яворницький у тексті некролога Олександрові Полю та в біографічній довідці про нього для «Истории города Екатеринослава» писав, що, «находясь по женской линии в родстве с украинской фамилией. Полуботков и часто слыша рассказы о давних временах и славных подвигах запорожских «лыцарей», А. Н. Поль с юных лет полюбил Запорожье и его старину», а з дитинства — «свои родные степи, свой народ, которому в зрелом возрасте отдал все силы своей души». Університетську освіту Олександр Поль здобув у Дерпті (нині Тарту, Естонія). Відразу після навчання повернувся до батьківського маєтку й заглибився у вивчення історії та археології свого краю. Регулярні екскурсії, які він організовував для обстеження могил, городищ та урвищ Катеринославщини, зрештою привели його до Дубової балки на правому березі річки Саксагань. Окрім доісторичних пам’яток Полеві поталанило знайти поклади залізної руди, що було ще одним його значущим відкриттям. І трапилося це, варто сказати, невипадково. Тут, очевидно, стали в пригоді розвідки Олександра Миколайовича з історії: він ретельно вивчав записки місцевого професора Василя Ліванова, котрий першим відкрив поклади мармуру, порфиру та залізних руд в околицях села Кривий Ріг і повідомив про це Ґріґорієві Потьомкіну. Одначе весь той час копалини залишались у надрах. Для перевірки своїх припущень Олександр Поль поїхав до німецького містечка Фрайберга до професора мінералогії Штріпельмана, який підтвердив високу якість руди, знайденої в тій місцевості, що відома нам нині під назвою Кривбас. Після повернення Поль узяв у оренду на 99 років рудні поклади, розпочавши тривалу й виснажливу боротьбу з імперською бюрократією за право їх розробляти. На це йому довелося витратити понад 15 років свого життя, протягом яких він домігся створення в Парижі Акціонерного товариства залізних руд Кривого Рогу, розпочав клопотання про будівництво залізниці, яка сполучила б Криворізький залізорудний басейн із Донецьким кам’яновугільним, що його вже активно освоював Джон Юз. КОЛЕКЦІЯ ПОЛЯ СКЛАДАЛАСЯ З АРХЕОЛОГІЧНИХ ПАМ’ЯТОК КАМ’ЯНОГО, БРОНЗОВОГО ТА РАННЬОГО ЗАЛІЗНОГО ВІКУ, БУЛО ТАМ ЧИМАЛО СКІФСЬКИХ СТАРОЖИТНОСТЕЙ ТА ВИРОБІВ ДОБИ РОЗКВІТУ ДАВНЬОГРЕЦЬКОЇ КУЛЬТУРИ Полный текст публикации смотри отделе периодики ДОУНБ по адресу: пр. К. Маркса,18 и на сайте газеты:http://tyzhden.ua/Society/147619
Десятерик ДмитроМоре всередині
//День.- 2015.- №159/160.-С.15( 04.09.2015 )
...При згадці про Новомосковськ постає картина насичення світлом: багато простору, багато зелені, багато повітря. Цим він відрізняється від сусідів по області, щодо яких пам’ять викладає інакші образи: авторитарний Дніпропетровськ, скалічений отруйними димами Дніпродзержинськ, одноманітний Кривій Ріг. Звісно, зовнішність у нього така ж сама, як у всіх пострадянських містечок. Така само блочна забудова, той-таки потрісканий асфальт, ті ж фарбовані шини, закопані в дворах заради краси...
Прогулки по музеям города начнем с самого известного - Исторического музея им. Яворницкого. Он был основан в 1849 году как музей древностей Екатеринослав- ской губернии. Сначала занимал всего лишь одну комнату Потемкинского дворца, много раз переезжал, а в 1902 году на его базе, а также коллекции Александра Поля и других городских коллекционеров был открыт областной музей. В 1905 году для него построили отдельное здание. Самый большой вклад в развитие музея внес историк и исследователь украинского казачества Дмитрий Яворницкий. Недавно в музее даже проводили выставку из коллекции древностей историка, а его могила находится рядом с музеем. Местная коллекция древних каменных изваяний - одна из самых больших в Украине. Тут собрано 80 статуй, среди которых есть антропоморфные стелы из энеолита, Натальев- ские и Керносовские изваяния, скифские статуи VI—IV вв. до н. э. А половецких статуй южноукраинских степей здесь сразу 67! Эти бабы датируются XII — началом XIII веков. Это время наивысшего расцвета половецкого искусства, а днепровские степи были как раз прибежищем для половецких кочевых племен, пришедших из Азии. В районе Днепровских порогов было крупнейшее объединение половцев - Приднепровская орда. Множество статуй тех времен представляют собой мужчин-воинов и женщин с суровыми лицами. Каменные статуи начали поступать в музей в XIX веке, наи-большее их количество собрал Яворницкий. Он возглавил днепростроевскую археологи чекую экспедицию, когда 40 тысяч археологических предметов было раскопаны на месте нынешней Днепровской ГЭС. Примечательно, что не хватало людей, чтобы обработать такое количество находок. Алексеев, а его сын передал ее в музей Поля. После войны во время реставрации в карете было найдено множество тайников, в которых тот же Яворницкий обнаружил всевозможные записки и документы. Именно постоянные поиски «секретов» уничтожили подлинную драпировку кареты. На шитье ремней из кожи, подлокотники, стекло для кабины ушло два с половиной года и обошлось государству в 18 тыс. руб. Каменное изваяние эпохи энеолита, именуемое Керсоновским идолом, датируется 3000 г. до н. э. и является самым древним экспонатом музея. Артефакт был найден школьниками в 1973 году у села Керносовки Новомосковского района. Полный текст публикации смотри отделе периодики ДОУНБ по адресу: пр. К. Маркса,18 .
Гаврилова Ю.Днепропетровские археологи раскопали древнее святилище
// Комсомольская правда в Украине, 2015. -№ 179. - С. 6( 15.08.2015 )
...Среди других находок археологов - фрагменты лепной и гончарной посуды, кремневые орудия труда и оружие, а также кости животных. Занятным артефактом стал развал нижней части кубка бронзового века и горлышко амфоры с частью ручки, попавшей в наши края, вероятно с легендарного греческого острова Родос, известного одним из семи чудес древнего мира - гигантской статуей бога Гелиоса, называемого Колоссом Родоским (в древности был разрушен землетрясением, - ред.)... Полный текст смотри в отделе периодики Областной библиотеки по адресу: Днепропетровск, пр. К. Маркса, 18 и на сайте газеты:http://kp.ua/life/509329-dnepropetrovskye-arkheolohy-raskopaly-sviatylysche-drevnykh-narodov
Чепак В.Запорожский батька
//Московский комсомолец в Украине. - 2015.- №28.- С.6( 08.07.2015 )
Потомок слободских казаков, Яворницкий всю жизнь собирал предания и легенды, думы и песни о запорожских казаках, исследовал исторические памятники и географию Запорожской сечи, занимался накоплением и систематизацией знаний об этом уникальном явлении культуры украинского народа. В этом году исполняется 160 лет со дня рождения и 75 лет со дня смерти академика Дмитрия Яворницкого (1855-1940). Начало пути Дмитрий Яворницкий родился 6 ноября 1855 года в селе Солнцевка (ныне Борисовка) Харьковского уезда Харьковской губернии в семье сельского дьякона Ивана Эварницкого. Род Эварницких происходил из слободских казаков. Известен один из предков Дмитрия Ивановича, Роман Любицкий, в 1713 году числившийся сотником Изюмского полка. До февральской револю-ции 1917 года главные научные труды Яворницкого — "История запорожских казаков", "Источники для истории запорожских казаков", сборник "Малороссийские народные песни, собранные в 1878-1905 гг." — и многочисленные статьи о лидерах казачества (гетманах и кошевых атаманах) выходили под фамилией Эварницкий. И только после революции он стал называться Яворницким. Разбирая архивы, где были в том числе и списки казацких выборных старшин, Дмитрий Иванович обнаружил правильное написание фамилии своих предков по мужской линии. Детство в семье псаломщика (дьячка), читавшего и певшего на клиросе и ведущего церковное делопроизводство, предполагало в будущем духовную карьеру маленького Дмитрия. Первичную "затравку" казацким духом мальчик получил от бабушки, напевавшей украинские исторические песни и думы, рассказывавшей внуку предания о запорожских казаках. Окончив Харьковскую уездную школу, 19-летний Дмитрий, продолжая семейную традицию, поступил в Харьковскую духовную семинарию. Умному, сметливому юноше понадобилось всего три года, чтобы полностью освоить четырёхлетнюю программу обучения и окончательно определиться с выбором линии жизни. В 1877 году Дмитрий Эварницкий уходит из семинарии и начинает готовиться к поступлению на историко-филологический факультет Харьковского университета...
Полный текст смотри в отделе периодики Областной библиотеки по адресу: Днепропетровск, пр. К. Маркса, 18
Нынешней весной исполняется 75 лет преступления советского режима в Катынском лесу, что близ Смоленска. Оно стало символом сталинских репрессий против польской элиты. Трагедия, разыгравшаяся в 1940-м, когда погибло около 15 тыс. польских военнопленных, была результатом развязанной войны против Польши двумя тоталитарными державами — нацистской Германией, напавшей на Польшу 1 сентября 1939 г., и Советским Союзом, который согласно союзническим обязательствам, закрепленным в пакте Молотова—Риббентропа, 17 сентября начал "освободительный поход" на земли Западной Украины и Западной Белоруссии. Советские войска ударили в спину полякам, оказывавшим героическое сопротивление нацистам. Около 300 тыс. польских солдат и офицеров оказались на территории аннексированных областей в безвыходной ситуации. Почти 170 тыс. польских солдат либо вернулись домой, либо, надеясь продолжить борьбу с Германией, пересекли границы Литвы, Венгрии и Румынии, а уже оттуда отправились на запад. Но около 130 тыс. польских воинов сложили оружие. Планируя "освободительный поход", в ведомстве Л.Берии создали Управление по делам военнопленных (УДВ), которое возглавил старший майор госбезопасности Петр Сопруненко. Те, кто по мнению НКВД, представлял наибольшую опасность для советской власти, вскоре очутились на Лубянке или в лагерях. Осенью 1939 г. были организованы три главных офицерских лагеря — Осташковский, Старобельский и Козельский, а также общие — Путивльский, Юхновский, Грязовецкий и в г. Южа. В общей сложности в СССР было около 130 лагерей для военнопленных (где держали не только поляков, но и украинцев, белорусов, чехов, словаков, даже немцев и финнов. — В.Д.). В начале октября 1939 г., согласно директиве наркома НКВД Л.Берии, "военнопленных солдат — украинцев, белорусов и других национальностей, жителей Станиславского, Львовского, Тернопольского и Луцкого воеводств Западной Украины и Новогрудского, Виленского, Белостоцкого и Полесского воеводств Западной Белоруссии распустить по домам". Но через 10 дней в Москве отдали другой приказ: "Из количества отпущенных из Западной Украины и Белоруссии отобрать хорошо одетых и физически здоровых 1700 человек и подготовить к отправке на работы в Кривой Рог эшелоном 16 октября. Охрану усилить". Польские военнопленные Тогда были организованы лагеря, приписанные к определенным предприятиям. Всего в них держали более 20 тыс. рядовых и младших командиров польской армии. 14 тыс. из них работали на строительстве стратегической шоссейной дороги Владимир-Волынский (в других документах Новоград-Волынский. — В.Д.) — Ровно — Дубно — Львов. А 10,3 тыс. — на рудниках Криворожья, шахтах Донбасса, предприятиях Запорожья. История лагеря польских военнопленных в Кривом Роге до сих пор мало изучена. Узнать хотя бы о некоторых ее фактах мы можем из исследования известного российского историка Наталии Лебедевой. Каковы же причины и обстоятельства того, что один из лагерей для военнопленных поляков появился именно в Кривом Роге? Во-первых, это аресты 1937-го. Затем наступили времена, когда повсеместно в стране люди стали работать с оглядкой. "Это не был страх перед чем-то конкретным, — вспоминал впоследствии узник сталинских концлагерей известный кинодраматург Алексей Каплер, — а психологическое состояние, пронизавшее людей насквозь". Когда на территории СССР тысячи руководителей горных и металлургических производств, в частности таких, как первый талантливый директор Криворожского металлургического завода Яков Весник, оказались, в лучшем случае, за решеткой, люди почувствовали психологическое опустошение. Во-вторых, последняя четверть 1939-го и первая половина 1940-го были обозначены в Кривом Роге крайне низким уровнем добычи руды. Металлургам отправляли такие мизерные партии доменного сырья, что они вынуждены были держать печи на "тихом ходу", "подкармливая" их буквально с колес. Экономический совет СССР, возглавляемый Анастасом Микояном, по всей вероятности, пытался исправить положение в главном железорудном бассейне страны — за счет вливания свежей рабочей силы (на начало 1940 г. в Криворожском лагере уже насчитывалось 6 742 военнопленных. — В.Д.). Хотя, по мнению историка и краеведа Татьяны Вороновой, эта попытка была обречена с самого начала. Рабским трудом необученных работников невозможно было поднять индустриальный гигант, каковым был Кривбасс. НКВД официально передал пленных Наркомату черной металлургии (НКЧМ), возглавляемому тогда Иваном Тевосяном. За каждого узника Наркомчермет платил НКВД значительную сумму. Хотя, как вспоминал в середине 1990-х почетный гражданин города Иван Фурт, работавший в молодости рядом с пленными в механических мастерских бывшего рудника им. Кагановича, единого лагеря в Кривом Роге не существовало. Пленные жили там, где и работали. На нынешнем руднике "ПАО "Евраз Сухая Балка" — наследнике рудника им. Кагановича, а позже и на руднике им. ХХ партсъезда — можно найти остатки барака польских пленных около здания рудоуправления. В конце ноября 1939 г. начальник УДВ П.Сопруненко, понимая, что держать этих людей в неволе противоправно, предложил перевести пленных на положение вольнонаемных работников, закрепив их за рабочими местами, а солдат со строительства снять, заменив милицией. Полный текст смотри на сайте газеты:
Сегодня мы предлагаем неспешно прогуляться по улице Шевченко. Это одна из старейших улиц Екатеринослава, которая возникла в начале XIX века и в те времена называлась Полицейской - здесь располагалось жандармское управление. Имя великого поэта улица носит с 1923 года. Здесь до сих пор витает дух старины, а дворянские и купеческие особняки хранят истории бывших владельцев. Чуть ниже находится небольшой дом под номером 39. Два его этажа построены в 1880-х годах. На фасаде над окнами резвятся два мальчика-амура с крылышками, под окнами улыбается бородатая голова сатира. В городе существует миф, что фигурками амуров и сатиров обозначали дома, где устраивали сомнительные развлечения или тайные собрания. Однако эти легенды не находят исторических подтверждений. Напротив дома с амурами — еще один маленький шедевр екатеринославского зодчества. Это двухэтажный доходный дом № 8 в стиле модерн начала XX века, выкрашенный в розовый цвет. Он похож на сказочный теремок: изогнутые завершения и майоликовые вставки на фасаде. «ПЛАВАЮЩИЙ» ФАСАД И РЕЧКА ПОД ЗЕМЛЕЙ Перекресток улиц Шевченко и Артема остался таким, каким был в старину: все четыре здания на распутье — не моложе конца XIX века. Угол тогда еще улиц Полицейской и Александровской был обозначен уже на первых планах города в конце XVIII века. В этом месте дворянский ухоженный Екатеринослав встречался с торопливым и не очень благоустроенным купеческим городом. Ближе к Троицкому собору располагался базар, и дальше шли торговые ряды. Когда-то здесь стояла «грязь невылазная», но в конце XIX века власти принялись за благоустройство. Эти кварталы первыми получили брусчатку. Сейчас булыжная мостовая наглухо скрыта под слоем асфальта... Фасад старого двухэтажного доходного дома любопытно вписан в современную стеклянную коробку, и кажется, будто он плавает в ней. Кстати, внизу под бульваром течет подземная река, которую екатеринославцы когда-то называли просто «канава». Остановитесь возле трехэтажного дома купцов Приходько под №36. Этому дому около 170 лет, он был построен еще в 1840-х годах. Здание с мезонином можно увидеть на первых фото Екатеринослава, сделанных в 1860—1870-х годах. Другую сторону улицы тоже украшают исторические здания. Массивный трехэтажный дом в стиле ренессанс в 1901 — 1902 годах построил фармацевт Константин Стефанович. Дом сохранился в таком же виде, как сто лет назад. Здесь по-прежнему находится аптека. Рядом распложено самое красивое здание на перекрестке - дом Екатеринославской уездной управы, построенный в 1890-х. Сначала это был особняк Фердинанда Андерегга, промышленника, владельца кирпичных заводов. Затем, с 1904 года, здесь заседала уездная управа. А в советское время в здании размещался кожно- венерологический диспансер. Полный текст публикации смотри в отделе периодики ДОУНБ по адресу: пр. К. Маркса,18
Яковлева Виктория// Сегодня, 2015. -№ 46(15.03). - С. 33
Прогулка по местам боевой славы( 15.03.2015 )
Когда в стране идет война, самое время вспомнить о героях прошлых лет. Никто из них не желал бы повторения трагических событий 1941 года, но сейчас они - пример мужества. В Днепропетровске родились Герои Советского Союза Александр Матросов и Алексей Богомаз, за наш регион сражался Ефим Пушкин, а студент мединститута активно помогал партизанам. Парень, которого не взяли в армию по состоянию здоровья стал подпольщикам и не выдал своих товарищей даже после жестоких допросов. Сегодня мы предлагаем пройтись по местам боевой славы и вспомнить героев Великой Отечественной.
ПАМЯТНИК ПОДПОЛЬЩИКУ
Памятник подпольщику Игорю Клюеву уже десятки лет стоит на ул. Криворожской. Когда началась Великая Отечественная, Клюев был студентом- второкурсником Днепропетровского мединститута. По состоянию здоровья Клюева не взяли в армию, но с первых дней оккупации он включился в работу подпольной организации под руководством Юрия Савченко. Подпольщики собирались в квартире Игоря на улице Сметанина, 12, печатали листовки. Фашисты схватили Игоря Клюева 17 октября 1942 года и расстреляли в декабре. Захватчики долго истязали парня, надеясь, что он выдаст имена других подпольщиков, но тот мужественно молчал. 29 апреля 1975 года в городе появился памятник в честь мужественного студента.
Полный текст смотри в отделе периодики Областной библиотеки по адресу: Днепропетровск, пр. К. Маркса, 18
Яковлева, ВикторияПереправы между эпохами: мосты Днепропетровска
// Сегодня, 2015. -№ 42(6.03). - С. 33( 06.03.2015 )
Пусть Днепропетровск не называют городом мостов, как Венецию или Санкт- Петербург, но по нашим мостам с легкостью можно отслеживать, как развивался город. Старый мост стал главным про-мышленным символом города, Новый мост олицетворяет золотую пору СССР, а «кружево» Мерефо-Херсонского моста — своего рода переправа из цар¬ской эпохи в советскую. НА МЕСТЕ КАЗАЦКОЙ ПЕРЕПРАВЫ Кайдакский мост соединил поселок Новые Кайдаки и жилмассивы Красный Камень, Парус, Коммунар с Донецким шоссе, жилмассивом Фрунзенский, с казацкими поселками Лоцманка и Каменка. Мост длиной 1732 метра с трехполосным движением в обе стороны был открыт в 1982 году. Он был предназначен для автотранспорта и позволил проезжать трассу Киев — Донецк без заезда в город. В 1996-м здесь пустили скоростной трамвай. А три столетия назад тут была казацкая переправа. НЕСКРОМНЫЙ СИМВОЛ РЕВОЛЮЦИИ С 1966 года Центральный мост связывает центр города с проспектом Газеты «Правда». Открытие моста приурочили к 50-летию Октября — мост украсили барельефами: молодые парень и девушка держат в руках символы революции. Когда все было готово, оказалось, что у девушки на изображении слишком большая грудь. Первого секретаря обкома возмутили такие нескромные прелести, но времени переделывать не было, поэтому символ революции остался таким и по сей день. Многие думают, что барельеф выполнен из бронзы, но на самом деле он из нержавеющей стали. При сварке металл оказался «побитым», и его покрыли эпоксидной смолой, что и придало стали цвет бронзы. За Мерефо-Херсонским мостом, который соединяет жилую часть города с зоной отдыха на Комсомольском острове, закрепилась слава самого красивого в городе. Краеведы и романтики описывают прочные опоры моста как кружево над водой. Строительство моста началось в 1914 году, но было законсервировано в 1916-м из-за Первой мировой войны Полный текст смотри в отделе периодики Областной библиотеки по адресу: Днепропетровск, пр. К. Маркса, 18
Яковлева ВикторияПрогулка по местам боевой славы
// Сегодня, 2015. -№ 46(15.03). - С. 33( 01.03.2015 )
Когда в стране идет война, самое время вспомнить о героях прошлых лет. Никто из них не желал бы повторения трагических событий 1941 года, но сейчас они - пример мужества. В Днепропетровске родились Герои Советского Союза Александр Матросов и Алексей Богомаз, за наш регион сражался Ефим Пушкин, а студент мединститута активно помогал партизанам. Парень, которого не взяли в армию по состоянию здоровья стал подпольщикам и не выдал своих товарищей даже после жестоких допросов. Сегодня мы предлагаем пройтись по местам боевой славы и вспомнить героев Великой Отечественной.
ПАМЯТНИК ПОДПОЛЬЩИКУ
Памятник подпольщику Игорю Клюеву уже десятки лет стоит на ул. Криворожской. Когда началась Великая Отечественная, Клюев был студентом- второкурсником Днепропетровского мединститута. По состоянию здоровья Клюева не взяли в армию, но с первых дней оккупации он включился в работу подпольной организации под руководством Юрия Савченко. Подпольщики собирались в квартире Игоря на улице Сметанина, 12, печатали листовки. Фашисты схватили Игоря Клюева 17 октября 1942 года и расстреляли в декабре. Захватчики долго истязали парня, надеясь, что он выдаст имена других подпольщиков, но тот мужественно молчал. 29 апреля 1975 года в городе появился памятник в честь мужественного студента.
Полный текст смотри в отделе периодики Областной библиотеки по адресу: Днепропетровск, пр. К. Маркса, 18
Яковлева ВикторияКаменные свидетели истории
//Сегодня. - 2015. -№ 37(27.02). - С. 33( 27.02.2015 )
Мы узнаем о первых кирпичных домах Екатеринослава, посмотрим на резиденцию областных вождей, мы узнаем об истории Потемкинского дворца и услышим рассказ о побеге революционера Бабушкина. Все эти постройки функционируют и в наши дни. Правда, князь Потемкин едва ли предполагал, что паркет в его дворце будут топтать студенты. А в бывшем здании министерства черной металлургии вряд ли ожидали открытия коммерческих офисов. Когда- то многие из этих зданий считались уникальными в городе, а сейчас они затерялись среди высоток, но продолжают хранить свои тайны.
ТЮРЬМА, ГДЕ СИДЕЛ РЕВОЛЮЦИОНЕР
Начнем свой путь с легендарного в городе здания по улице Савченко, 2, где в свое время отбывал наказание революционер Иван Бабушкин. Во времена Екатеринослава тут находилась жандармская часть с тюрьмой, а сейчас историческое здание занимают пожарные. Первоначально комплекс, построенный в 1892 году, состоял из нескольких одноэтажных зданий. О том, что в Екате- ринославском остроге отбывал наказание революционер говорит небольшая мемориальная доска на здании. А вот о побеге Бабушкина тут ходят легенды. По словам краеведа Максима Кавуна, сообщники передали Ивану Васильевичу пилку, спрятанную по одной из версии в буханке хлеба, а по другой — в батоне колбасы. Благодаря передачке революционер бежал.
Полный текст смотри в отделе периодики Областной библиотеки по адресу: Днепропетровск, пр. К. Маркса, 18
Пушкин, ВикторМы хотим, чтобы молодые люди знали историю
2015-й год для газеты «День» — Год Ярослава Мудрого. Фигура великого князя Киевского, правившего Русью тысячу лет назад, привлекает внимание наших современников по многим причинам. Дальновидный государственный деятель, просветитель и блестящий дипломат, деятельно поддерживавший отношения с государствами Европы и Востока, заслуживает особого внимания. Инициатива нашего издания не осталась незамеченной постоянными читателями и друзьями газеты «День». Ее одобрили и подхватили в одном из ведущих вузов Днепропетровска — Национальном горном университете, где уже много лет действует Институт гуманитарных проблем. С его директором, профессором Виктором ПУШКИНЫМ беседует корреспондент «Дня».
— Мы поддержали эту идею, потому что увидели в ней много рационального, — начал Виктор Ефимович. — С газетой «День» у нас давняя связь и многолетняя дружба. В свое время главный редактор газеты Лариса Ившина приезжала в наш университет с известным ученым Сергеем Борисовичем Крымским. Это был философ европейского масштаба. И вот, когда мы общались, он заговорил о Киевской Руси, о Ярославе Мудром. Вообще, если мы хотим понять, что с нами происходит, то всегда надо обращаться к истокам. А эти истоки — Киевская Русь. Мы, прежде чем проводить акцию в поддержку Года Ярослава Мудрого, решили серьезно подготовиться и провели экспресс-опрос. Спрашивали преподавателей и студентов — что они знают о Ярославе Мудром. Оказалось, единственное, о чем слышало большинство, — это библиотека Ярослава Мудрого. Вот и все знания. Но ведь Ярослав Мудрый — такая личность в истории, о которой нам нужно знать больше. Это выдающийся дипломат, образованный человек, мудрый политик и государственный деятель. Вот, что самое главное, на мой взгляд. Я уже не говорю об архитектурных памятниках, которые с тех времен украшают Киев. Хочу подчеркнуть, что он выстраивал отношения с европейскими державами и монархами абсолютно на равных. Украина в то время была равной не только Европе, но и Византии. И действовал он точно по словам Тараса Шевченко: «Чужого навчайтесь і свого не цурайтесь».
Для меня личность Ярослава Мудрого интересна тем, что он умел отстаивать достоинство своей державы и ни перед кем не унижался. Он завязал династические связи с ведущими монархиями Европы, предпочитая действовать без военного противостояния. Стоит еще отметить, что авторитет Руси он укреплял с помощью культуры и искусства, или, как модно сейчас говорить, гуманитарной составляющей. Я вижу в этом пример для современных политиков. Думаю, если бы они осмысливали историю, то, наверное, с нами не произошло бы того, что происходит за последние несколько десятилетий.
Пусть Днепропетровск не называют городом мостов, как Венецию или Санкт- Петербург, но по нашим мостам с легкостью можно отслеживать, как развивался город. Старый мост стал главным про-мышленным символом города, Новый мост олицетворяет золотую пору СССР, а «кружево» Мерефо-Херсонского моста — своего рода переправа из цар¬ской эпохи в советскую. 
2015-й год для газеты «День» — Год Ярослава Мудрого. Фигура великого князя Киевского, правившего Русью тысячу лет назад, привлекает внимание наших современников по многим причинам. Дальновидный государственный деятель, просветитель и блестящий дипломат, деятельно поддерживавший отношения с государствами Европы и Востока, заслуживает особого внимания. Инициатива нашего издания не осталась незамеченной постоянными читателями и друзьями газеты «День». Ее одобрили и подхватили в одном из ведущих вузов Днепропетровска — Национальном горном университете, где уже много лет действует Институт гуманитарных проблем. С его директором, профессором Виктором ПУШКИНЫМ беседует корреспондент «Дня».