Волонтери, молодіжний актив і комунальні структури Дніпра об'єдналися у міському «СпівДія хаб» для більш ефективного надання допомоги мешканцям регіону та переселенцям.
Фінансова та матеріальна допомога армії і теробороні, організація разом з роботодавцями випуску необхідної промисловоїта оборонної продукції, облаштування біженців, допомога пораненим бійцям та підтримка сімей військовослужбовців - до всього цього сьогодні причетні профспілки області
// Голос України. - 2021. -№ 56(26.03). - С. 3( 26.03.2021 )
Вивчити досвід Дніпропетровщини щодо роботи із захисниками й поширити його на всю країну. Таке запропонувала міністр у справах ветеранів Юлія Лапутіна під час візиту в область.
//Сучасна освіта України. - 2019. - №34.( 04.09.2019 )
Учасники АТО і переселенці за короткий термін можуть освоїти популярну професію та вдало працевлаштуватися — на безкоштовні курси запрошує навчальний ІТ-центр Level Up. Про це повідомили в управлінні з питань учасників АТО Дніпропетровської ОДА.
Вийшла книга пам’яті героїв Придніпров’я: 48 нарисів про вихідців із Дніпродзержинська — Кам’янського, котрі загинули на українській землі у 2014—2017 роках
// Голос України . - 2017. -№ 51. - С. 9( 21.03.2017 )
Його автомобіль був на Майдані під час Революції Гідності, ним він привіз звідти до Краматорська хлопчину з Небесної Сотні, аби поховати в рідній землі. Цим самим авто чоловік не раз їздив у Донецьку область вже з Верхньодніпровська, відвозячи українським бійцям гуманітарні передачі від патріотів Дніпропетровщини....
// Українське слово. - 2017. - № 10. - С. 3( 08.03.2017 )
Михайло Костянтинович Добролєта (від народження - Панімаскін), позивний Добрий, народився 19.09.1992 року у місті Павлоград Дніпропетровської області. Загинув 23 лютого о 20.15 в районі міста Авдіївка Донецької області внаслідок кульового поранення шиї, яке завдав йому ворожий снайпер.
У Дніпрі вшанували пам’ять журналіста Олександра Чернікова, який загинув у січні 2015-го поблизу донецького аеропорту, прикриваючи відхід бойових товаришів
// Голос України 2016. -№ 224. - С. 22( 24.11.2016 )
У Дніпропетровському військовому госпіталі 28 лікарів і медсестер виконували свою місію в зоні АТО. Втім, і нині продовжують це робити. Ми вирішили познайомити вас із деякими з них.
// Голос України. - 2016. -№ 208. - С. 6( 02.11.2016 )
Віднедавна на Дніпропетровщині слово «яблуко» почало означати не просто дарунок природи, плід зусиль людей, що виростили цей фрукт, а — душевний порив, символ поваги до наших воїнів.
// Голос України. - 2016. -№ 203(26.10). - С. 5( 26.10.2016 )
У суспільно-літературній вітальні Дніпропетровської облдержадміністрації презентував свою нову книгу письменник і журналіст із Сум Євген Положій. Вона називається «П’ять секунд, п’ять днів» і є продовженням «Іловайська»
Заступник головного лікаря з хірургічної допомоги Дніпропетровської лікарні імені Мечникова Юрій СКРЕБЕЦЬ — про два роки порятунку поранених і досвід військового парамедика
Офіцер 39-го окремого мотопіхотного батальйону (ОмпБ) ЗСУ розповів «УК» про бойові дії на сході України: як вдалося вийти з-під Іловайська, не втратити жодного бійця у найзапекліших боях.
Во вторник 13 октября Днепропетровск с официальным визитом посетил Петр Порошенко. Президент встретился с бойцами и их семьями, а также рассказал о планах по развитию региона и страны в целом.
Нещодавно у Любимівці, що на Дніпропетровщині, сталося дві пам'ятні події. До Дня незалежності України у центрі села відкрили пам'ятний знак на честь воїнів АТО і всім її учасникам, які пішли звідси боронити рідну землю, вручили документи на земельні ділянки для забудови.
82 заявники уже мають дозволи на розробку проектів землеустрою, а по 21 зверненню затверджено документацію і земельні ділянки передано у приватну власність.
//Факты и комментарии. - 2015.- №124.- С.8( 15.07.2015 )
В Никополе Днепропетровской области похоронили 37-летнего Василия Логвиненко. Он пропал под Иловайском еще в августе прошлого года, и все это время супруга надеялась, что муж жив.
//Вестник. Право знать все о налогах и сборах. - 2015. - "19. - С.39-40( 01.05.2015 )
В редакцию «Вестника» пришло письмо со следующим вопросом: «В марте 2014 г. военным комиссариатом муж был призван по мобилизации на военную службу. В сентябре 2014 г. он погиб во время проведения АТО, остались двое детей — 3 и 15 лет. Жена обратилась в управление Пенсионного фонда Украины по месту проживания за назначением пенсии в связи с потерей кормильца. Детям была назначена пенсия. Имеет ли право жена на такую пенсию?»
Про Дніпропетровську волонтерку, а тепер офіцера Збройних сил України Тетяну Ричкову, яка робить можливе і неможливе, щоб ми щасливо жили в нашій країні.
«Акцентуємо увагу на максимальному покритті конкретної потреби мешканців. Коли людина залишає заявку, зв'язуємося з нею та уточнюємо, що саме для неї найнеобхідніше. Наприклад, потрібні підгузки, дитяче харчування чи специфічні продукти», – розповіла директор департаменту молодіжної політики та національно-патріотичного виховання міськради Дар'я Біла. З повним текстом можна ознайомитись у відділі періодики за адресою : пр. Д. Яворницького,18, а також на сайті газети:
Про це йшлося на черговому засіданні президії
обласного об'єднання профспілок. Прозвітувавши про зроблене, голова
профоб'єднання Віталій Дубіль націлив керівників галузевих облпрофорганізацій
на подальше забезпечення потреб армії та оборони країни, яка бореться з
російською агресією, а також на вирішення повсякденних проблем трудових
колективів. Акцентовано увагу й на необхідності посилення контролю з боку
профспілок за організацією трудових відносин в умовах воєнного часу. Про її
особливості поінформував учасників засідання та відповів на їхні запитання член
міжгалузевої ради профспілок, профспілковий адвокат Олексій Погрібняк
...громадська організація «Зелена Смуга» в партнерстві з Міністерством цифрової трансформації, Міністерством у справах ветеранів, компанією Indigo Tech Recruiters та Work.ua за підтримки відділу преси, освіти та культури Посольства Сполучених Штатів Америки в Україні вирішили посприяти пришвидшенню розв’язання проблеми і створили освітній серіал для ветеранів і ветеранок «Як знайти бажану роботу після військової служби».
Змістовна й корисна інформація, яку можна отримати з нього, дасть змогу учасникам бойових дій та ветеранам АТО/ООС на початку працевлаштування визначитися з напрямами, де можна реалізувати свої професійні навички, підвищити розуміння важливого ставлення до ментального здоров’я та віри у власні сили. Освітній курс стане дороговказом у працевлаштуванні колишніх військовослужбовців, а в перспективі допоможе розкрити їхній потенціал для роботодавців.
Складається серіал із семи блоків, кожен з яких докладно розповідає: що таке профорієнтація та як знайти професію, якою буде цікаво займатися; як правильно скласти резюме, аби воно напевно зацікавило потенційного роботодавця; окреслює головні етапи пошуку роботи, зокрема, де найкраще розмістити резюме: використання соцмереж та інших ефективних інструментів на шляху до професії мрії. Із нього можна дізнатися про важливі аспекти підготовки до співбесіди і як поводитися та що роботи й казати, аби успішно її пройти.
Приділено увагу особливостям працевлаштування на державну службу, ідеться про її переваги і критерії добору на таку роботу. Адже для колишніх військових це передусім можливість продовжувати зміни у країні на краще.
Та головною, напевне, слугує розповідь про те, як віднайти в собі сили для облаштування життя, пошуку нової роботи й досягнення успіху. Розповідають про це реальні люди, ветерани з різних регіонів країни, які вже пройшли цей шлях, здобули досвід і охоче діляться ним з побратимами.
Окупація Криму стала останньою краплею. Як так – нашу землю росіяни оголосили своєю територією? Це образило мене, державу, українців. Крим нахабно вкрали. Всі ті псевдореферендуми, зелені чоловічки зачепили гордість. Досі не можу повірити, що на півострові хазяйнують росіяни, а ми нічого не можемо зробити.
Розуміла, що назріває щось серйозне. У батальйон "Донбас" прибула 15 травня 2014 року як медпрацівник. Планувала побути не більш як місяць. Не хотіла занедбати справи на фірмі, бо мала розписані до осені замовлення. А головне – на матір залишила двох дітей. Син закінчував перший клас, донька – шостий. Сказала, що їду в Харківський госпіталь, повернуся за три-чотири тижні. Мати до останнього не знала, що я беру участь у боях під Луганськом. Обманювала її. Казала, що здаю будинок у Херсоні.
Потрапила в розвідку. Мій бойовий хрещений батько "Серафім" ховався на цвинтарі й есемесками скидав інформацію. Я була за кермом із двома побратимами й посестрою. Під виглядом сімейних пар їздили в Макіївку. Хотіли дізнатися, що відбувається в Карлівці, і якось допомогти хлопцям вийти звідти. Мені запропонували залишатися в розвідвзводі диверсійної роти.
Тьомін Ігор Дніпропетровський досвід роботи з ветеранами поширять
// Голос України. - 2021. -№ 56(26.03). - С. 3( 26.03.2021 )
«На Дніпропетровщині ввели багато програм підтримки ветеранів. Є центри, які надають послуги учасникам АТО/ООС. Це не просто бюрократичні дії чиновників. Тут люди працюють за покликом серця. Область — один із кращих прикладів, — зазначила вона, додавши, що нині здійснюється модернізація міністерства. — В області працюють окремі підрозділи, які опікуються безпосередньо ветеранами. Такого немає в інших областях. Цей приклад вивчить міністерство, будемо застосовувати в інших регіонах. З повним текстом можна ознайомитись у відділі періодики за адресою : пр. Д. Яворницького,18, а також на сайті газети:
// Голос України. - 2020. -№ 175. - С. 6( 23.09.2020 )
У них облаштовують інтерактивні кімнати, установлюють мультимедійні дошки, навіть кінотеатри, обновляють матеріально-технічну базу, закуповують інструменти та інше обладнання. Це стало можливим, зокрема, й завдяки реалізації мі«До війни я працював на шахті у Павлоградському районі. Саме туди нам принесли повістки. Перші десять осіб з підприємства разом зі мною прибули до військкомату (нині — територіальний центр комплектування та соціальної підтримки) та пройшли медичну комісію. Потім з’ясувалося, що в мене бронь, адже я працював на керівній посаді, але бажання залишати своїх хлопців у мене не було, тому попрохав, щоб це питання узгодили та нас відправили разом. З повним текстом можна ознайомитись у відділі періодики за адресою : пр. Д. Яворницького,18, а також на сайті газети:
//Сучасна освіта України. - 2019. - №34.( 04.09.2019 )
Навчальний проект втілюється за підтримки Німецького товариства міжнародного співробітництва (GIZ) за дорученням Федерального міністерства економічного співробітництва та розвитку Німеччини і в партнерстві з Міністерством з питань тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб України. З повним текстом можна ознайомитись у відділі періодики за адресою: пр. Д. Яворницького,18.
Крючков ОлександрСтавлять у стрій, наближаючи перемогу
... медичну установу хотіли закрити. І закрили б, якби не війна! Річ у тому, що госпіталь у 2007 році Міністерство оборони надумало довести до «світових стандартів»: як писала «Газета.dp.ua», медичну установу загорнули у «барвистий інвестиційний договір», завдяки якому вивели з державної власності, продали. Новоспечені власники взяли багатомільйонні кредити під заставу будівель і споруд. Закінчилося все тим, що госпіталь обміняли на медичне обладнання, а його земля (3,4 гектара в центрі Дніпропетровська, в урядовому кварталі) перейшла у приватні руки...З повним текстом можна ознайомитись у відділі періодики за адресою : пр. Д. Яворницького,18, а також на сайті газети:https://ukurier.gov.ua/uk/articles/stavlyat-u-strij-nablizhayuchi-peremogu/
Polese AbelUkraine's Museum of Anti-Terrorist Operation
The ATO museum, which opened its doors to the public in May 2016, is indisputably something more than mere chronicles of an armed conflict in Ukraine's eastern borderlands. Well, like other military museums, it skilfully recreates a battlefield atmosphere. The museum celebrates the bravery of Ukrainian soldiers fighting against the enemy — the terrorists who are encroaching on their homeland. It also draws attention to the sufferings of civilians, who suddenly became victims of Putin's hybrid war. Yet, that is not all. Another aspect that comes to the fore (albeit it is not stated directly) is the museum's role in boosting Ukrainian national identity. The "anti-terrorist narrative", as the author puts it, may be a unique tool for unifying Ukrainian nation. Quite often, a common enemy overrides linguistic or cultural differences: it makes people feel united around the most basic of human needs — survival. The location of the museum does not seem to have been chosen at random. On the one hand, Dnipro isjust 100 kilometres away from the front line. On the other hand, this region did not always lean towards pro-Ukrainian political forces. But the four-year conflict has made Dnipro a bulwark of Ukrainian unity and independence. З повним текстом можна ознайомитись у відділі періодики за адресою : пр. Д. Яворницького,18
Книга містить 48 документальних нарисів про вихідців із Дніпродзержинська — Кам’янського, котрі загинули на українській землі у 2014—2017 роках: спочатку на майдані Незалежності в Києві, а потім — на сході під час бойових дій у зоні АТО. Вона вже з’явилася в місцевих бібліотеках і навчальних закладах, громадських організаціях та музеях Києва, Дніпра, Рівного й інших міст, пов’язаних з життям славетних воїнів, а також надіслана до США. Активісти американської громадської організації родин загиблих у війнах TAPS поділилися з українцями досвідом своєї діяльності й мають намір зробити переклад нашої книжки англійською мовою.
Сьогодні кількість видань на цю тему перейшла у статистику (мемуари і мартирологи, яскраві фотоальбоми на книжкових полицях, інформація в соцмережах), але книга пам’яті «Життя, обірвані війною» — унікальна. Як зазначив Олег Чабаненко — кризовий психолог із Дніпра, який опікується родинами загиблих і ветеранами АТО, він вперше побачив видання, в якому на 368 сторінках відтворено життя героїв, насичене реаліями у спогадах їхніх близьких, друзів, бойових товаришів.
Книжку відкриває нарис про Сергія Нігояна, якого ми вважаємо своїм земляком. Його родина, рятуючись від війни в Нагорному Карабасі, оселилася на Дніпропетровщині, а Сергій навчався у Дніпродзержинському фізкультурному технікумі. Він запам’ятався усім нам читанням віршів Тараса Шевченка на Майдані. Смертельно поранений 20-річний юнак був першою жертвою в боротьбі за свободу і мир у країні, яка стала для нього другою Батьківщиною. Іменем Героя України Сергія Нігояна названо вулицю в Кам’янському і проспект у місті Дніпро. Усі інші матеріали присвячені полеглим в АТО.З повним текстом можна ознайомитись у відділі періодики за адресою: пр. Д. Яворницького,18, а також на сайті газети: https://m.day.kyiv.ua/uk/article/cuspilstvo/na-liniyi-rozmezhuvannya-zhyttya
Рижков ВадимДніпро готовий зустрічати захисників
//День. - 2018. - №221. - С.2( 05.12.2018 )
Мета проекту «Вокзал-Дніпро» — турбота про українських бійців, котрі вирушають у зону операції Об’єднаних сил (ООС). Пункт підтримки розташований на Центральному залізничному вокзалі Дніпра. На різні потреби цього волонтерського центру, зокрема на придбання продуктів харчування, тепер надаються бюджетні кошти через комунальне підприємство мерії Дніпра «Патріот». Крім того, до допомоги волонтерам залучені працівники самого КП. «Дуже вдячні владі міста, особисто мерові Борису Філатову, який відгукнувся й підтримав роботу нашого центру. Фінансова підтримка для нас дуже важлива, оскільки за нинішніх обставин, коли в окремих областях України запроваджено воєнний стан, є припустимим збільшення кількості військових ООС, котрі проїжджають через залізничний вокзал Дніпра. Важливо, що місто не лише надало фінансову допомогу на придбання харчів, а й допомогло людським ресурсом», — сказала волонтер Наталія ХАЗАН З повним текстом можна ознайомитись у відділі періодики за адресою: пр. Д. Яворницького,18, а також в інтернеті:https://day.kyiv.ua/uk/article/den-ukrayiny/dnipro-gotovyy-zustrichaty-zahysnykiv
Журавель МаксимСоздали униформу которая остановит кровь
//Сегодня. - 2018. - №123. - С.8( 16.07.2018 )
В рукава и штаны вшиты специальные жгуты, перетянув которые, можно предотвратить кровопотерю. Сейчас ноу-хау находится в Минобороны на тестировании, а уже скоро необычную форму могут надеть бойцы, несущие службу в горячих точках. Корреспондент "Сегодня" примерил форму, выяснил, как работает механизм и во сколько обойдется подобная инновация.
Ключова експозиція розташована на 600 квадратних метрах першого поверху діорами «Битва за Дніпро». Серед 2000 експонатів — документи, фотографії, нагороди, особисті речі учасників АТО, зразки зброї та медичні інструменти. В мультимедійній залі показуються панорамні документальні фільми про військові дії на сході України: два українською та один англійською. З повним текстом можна ознайомитись у відділі періодики за адресою : пр. Д. Яворницького,18, а також на сайті газети: https://day.kyiv.ua/uk/article/media/poky-stoyit-dnipro-stoyit-ukrayina
Біловицька Наталія Дніпропетровщина систематизувала місцеві виплати родинам загиблих воїнівДніпропетровщина систематизувала місцеві виплати родинам загиблих воїнів
Нещодавно депутати Дніпропетровської обласної ради на сесії проголосували за надання з бюджету 2,9 мільйона гривень на адресну соціальну допомогу членам родин загиблих учасників АТО, що проживають у сільській місцевості. Відповідні доповнення внесуть до Комплексної програми соціального захисту населення Дніпропетровської області на 2015—2019 роки. Згідно із прийнятим рішенням, кожен член сім’ї загиблого бійця щомісячно отримуватиме матеріальну допомогу обсягом прожиткового мінімуму — 1,6 тисячі гривень.
«Дніпропетровщина однією з перших в Україні систематизувала місцеві виплати родинам загиблих бійців АТО. Раніше ці виплати не було систематизовано. У кожному місті була власна програма, яка передбачала певний обсяг щомісячної або щорічної допомоги. Сільські бюджети не мали коштів на допомогу. Тому виходило, що рідні загиблих у містах отримували допомогу, а в селах — ні. Суми в різних містах також різнилися», — розповіла «УК» в.о. директора департаменту соціального захисту населення Дніпропетровської облдержадміністрації Валентина Сливна.
Вона роз’яснила, що передбачені кошти підуть на щомісячні виплати 292 членам родин загиблих бійців АТО, які живуть у сільській місцевості. З 1 серпня цього року вони щомісячно отримуватимуть по 1640 гривень, а з 1 грудня — по 1700 гривень. Міста Дніпропетровщини також передбачать відповідні суми у власних програмах, щоб сплачувати щомісячно допомогу 773 рідним полеглих бійців АТО, які мешкають у містах.
Для оформлення цієї матеріальної допомоги необхідно звернутися до районних управлінь соціального захисту населення за місцем проживання. При собі треба мати заяву, копії паспорта, ідентифікаційний номер і посвідчення, що людина — член родини загиблого учасника АТО. З повним текстом можна ознайомитись у відділі періодики за адресою : пр. Д. Яворницького,18, а також на сайті газети: https://ukurier.gov.ua/uk/articles/dnipropetrovshina-sistematizuvala-miscevi-viplati-/
Синьковский Юрий«Чтобы заставить замолчать стрелявший по нам танк, Паша… вышел против него с пулеметом»
Батальон «Кривбасс» — единственное подразделение в Вооруженных Силах Украины, прошедшее Иловайский и Дебальцевский котлы. Музей боевой славы батальона был создан инициативной группой чуть более года назад. А первая выездная фотовыставка, рассказывает куратор батальона, депутат Криворожского горсовета Николай Колесник, состоялась осенью 2016 года в Верховной Раде. Жесткие фотокадры комментировали сами военные, проводившие съемки. И вот недавно фотовыставка побывала за рубежом — в Испании и Португалии. Проживание наших бойцов и транспортировку экспозиции полностью оплатили патриоты-волонтеры из украинской диаспоры. Они с начала АТО присылают денежные средства и медпрепараты для госпиталей, принимают раненых на реабилитацию. Подробности поездки рассказал «ФАКТАМ» заместитель командира батальона «Кривбасс» Юрий Синьковский, на днях вернувшийся на родину. «Снайпер попал Павлу в ногу, он закричал, но продолжал стрелять» — Украинская диаспора в Португалии насчитывает более 40 тысяч человек, — рассказывает Юрий Синьковский. — Не меньше она и в Испании, где очень сильна российская пропаганда: россияне там приобретают недвижимость и любят отдыхать на курортах. Российские телеканалы транслируются свободно, а украинские надо заказывать через спутник, платить большие деньги. Потому мы и решили показать фотографии с передовой.
*Заместитель командира батальона «Кривбасс» Юрий Синьковский: «В Испании нас очень тепло принимали представители украинской диаспоры. Встречу организовала жительница Мадрида Мария Вертецкая». Фото предоставлены Юрием Синьковским и Николаем Колесником Преклоняюсь перед ребятами, которые в боевой обстановке умудрялись делать эти снимки… Наша цель была показать диаспоре реальную обстановку на востоке Украины. Показать, что это настоящая война. Показать патриотизм наших ребят-добровольцев, которые первыми встали на защиту Родины. Нас приглашали в самые разные коллективы — от школ до церковных приходов. В Мадриде, Аликанте, Лиссабоне мы посещали православные и греко-католические церкви, молились за наших ребят, за Украину. Я просил священников, чтобы они начинали службу с минуты молчания. Наш батальон, прошедший Иловайский и Дебальцевский котлы, понес большие потери: на сегодняшний день 50 погибших, 18 пропавших без вести, 187 раненых, инвалидов, контуженных. Такая вот печальная статистика. «Вы воевали, у вас награды (у меня два ордена „Богдана Хмельницкого“ и „За мужність“), расскажите, что на самом деле творится на востоке Украины», — просили люди. И мы рассказывали, приводили доказательства того, что на нашей территории воюют российские части, говорили, что цель оккупантов — разрушить экономику страны. В итоге, думаю, многим открыли глаза. Мы убеждали, что Украина встанет с колен, но этот путь нельзя пройти без страданий. З повним текстом можна ознайомитись у відділі періодики за адресою : пр. Д. Яворницького,18, а також на сайті газети:http://fakty.ua/241059-chtoby-zastavit-zamolchat-strelyavshij-po-nam-tank-pasha-vyshel-protiv-nego-s-pulemetom
Які пільги надаються учасникам бойових дій в Україні у 2017 році?
Куди звернутися за наданням допомоги учаснику бойових дій? Всім «атошнікам», бажаючим отримати допомогу від держави, необхідно звернутися до соціального фонду захисту громадян за місцем прописки (в паспорті). Перед візитом в соціальний орган необхідно зібрати наступний перелік документів: • заяву на отримання допомоги; • документ, який вказує на особистість і його копію; • оригінал посвідчення учасника АТО, його копія; • довідка з паспортного столу, яка вказує на кількість членів сім’ї; • ідентифікаційний код платника податків; • дані про житло і житлові умови, інформація, яка вказує на суми щомісячних виплат за послуги комунальні. Соціальний фонд обробляє отримані дані, вносить інформація в базу даних, в якій відбувається реєстрація осіб, які мають право отримувати пільги на комунальні послуги. Через певний проміжок часу орган видає фізичній особі на руки довідку, яка є своєрідним дозволом на отримання знижок при оплаті комунальних послуг. Копію цього паперу необхідно зареєструвати у всіх інстанціях, які обслуговують платника. Відвідувати кожну організацію доведеться самостійно, так як соціальний фонд не співпрацює безпосередньо з постачальниками послуг, які надаються населенню. Пільги військовим — яка знижка передбачена? За державним законодавством знижки на газ і електроенергію надаються: • військовим; • дружинам і дітям військових; • іншим членам сім’ї, які проживають на одній території. Пільги сім’ї загиблого в АТО нараховуються на загальних державних підставах, регламентованих законом. Загальні комунальні послуги, що надаються всім громадянам України, оплачуються учасником бойових дій зі знижкою сімдесят п’ять відсотків. Ветеранам військової служби необхідно дотримуватися загального соціального мінімуму за споживанням води, газу і світла для отримання знижки. Перевищення покладений мінімум спричинить за собою використання тарифів, загальних для всіх громадян України. Інші види допомоги учасникам АТО Користування зниженими тарифами є тільки одним напрямком програми підтримки учасника бойових дій. Всього в законі регламентовано близько двадцяти видів пільг, на які можуть розраховувати військові. З повним текстом можна ознайомитись у відділі періодики за адресою : пр. Д. Яворницького,18, а також на сайті газети:http://cdu-ato.com.ua/yaki-pilgi-nadayutsya-uchasnikam-boyovih-diy-v-ukrayini-u-2017-rotsi/
Чернявська ОленаСвященик - волонтер з душею патріота
// Голос України . - 2017. -№ 51. - С. 9( 21.03.2017 )
Власником автомобіля є отець Ігор Опацький з Верхньодніпровська Дніпропетровської області. На Міжнародний день волонтера саме його, єдиного з-поміж священиків області, відзначила обласна влада, вручивши спеціальну грамоту і виказавши свою велику шану і повагу. Хто ж він такий і які життєві дороги привели його в наші краї? З його мови одразу чутно, що він — не тутешній, а, певно, із західних областей. З'ясувалось, так і є: отець Ігор народився і виріс на Тернопіллі в родині тракториста і бухгалтера. Дитиною мріяв стати військовим, займався фотографією, рукопашним боєм, мав розряд з легкої атлетики, навчався у музичній школі, а після 9-го класу вступив до Київського суворовського училища. Але, мабуть, так повинно було статися, що Ігор, навчаючись у 10му класі, почув від однокласника, що той вирішив стати священиком. Коли розповів про те вдома, то бабця сказала: «Так ти теж міг би бути гарним священиком!», а ще через день привела додому місцевого батюшку. Отож усі ці обставини вкуіпі й привели до того, що одним із тих, хто із Збараша вступив навчатися на священика, був саме Ігор Опацький. Спочатку у Чорткові він вивчився на дяка-регента, де, мов губка, вбирав у себе віру в Бога, а згодом отримував знання в Івано-Франківську. Як він сам каже: «Вступав до семінарії, навчався в інституті, а закінчив академію». Це був час змін, отож за шість років відбулось реформування духовного закладу. З його стін вийшов з дипломом богослова-теолога. Дивна річ: по закінченні вишу Ігор не хотів бути священиком, бо мав деякі сумніви й розумів, що не готовий ним бути. Тому оформляв документи для роботи за кордоном. Але зателефонували добрі люди, і він поїхав у Донецьк до свого хорошого товариша допомагати як клірик, бо в того на той... З повним текстом можна ознайомитись у відділі періодики за адресою : пр. Д. Яворницького,18.
Рычкова Татьяна"Восьмое марта 2014 года стало нашим последним семейным праздником"
// Факты и комментарии. - 2017. -№ 34(10.03). - С. 4( 10.03.2017 )
В начале войны Татьяна Рычкова продала дачу и пекарню в Днепре, а также сняла деньги с депозитов, чтобы помогать украинской армии. Потом она не раз выезжала на передовую — в Славянск, Краматорск, Дебальцево, Углегорск, Опытное, Пески, Авдеевку, — когда там было очень «жарко». А однажды под Донецким аэропортом в машину, на которой волонтер вывозила раненых, попала мина. Татьяну не сломила даже трагедия. Ее муж, заместитель командира батальона 25-й воздушно-десантной бригады Вадим Рычков, погиб 17 августа 2014 года под Енакиево. Но и после этого она продолжала помогать фронту. В ноябре 2014-го новая веха — Рычкова занялась решением проблем материального обеспечения армии, а в январе 2015-го ее назначили помощником министра обороны по реформам. В июле прошлого года Татьяна стала народным депутатом, выиграв выборы по мажоритарному округу в родном Днепре. З повним текстом можна ознайомитись у відділі періодики за адресою : пр. Д. Яворницького,18, а також на сайті газети: http://fakty.ua/231722-tatyana-rychkova-vosmoe-marta-2014-goda-stalo-nashim-poslednim-semejnym-prazdnikom
Вишня МартаЦей хлопець не дожив до весни декілька днів
// Українське слово. - 2017. - № 10. - С. 3( 08.03.2017 )
Вона легенько постукує у вікна. Невидимими долонями лагідно проводить по змерзших за зиму деревах, ніжним подихом лоскоче серця, що вкриваються тонкою плівкою тепла та клаптиками нових надій.
Весну неможливо не любити і цей хлопчина любив її також.
Михайло Костянтинович Добролєта (від народження - Панімаскін), позивний Добрий, народився 19.09.1992 року у місті Павлоград Дніпропетровської області.
2010 року закінчив місцеву школу №8, після чого вступив до Дніпропетровського національного університету залізничного транспорту, де провчився до 2012 року. Потім відслужив рік строкової служби у Новомосковську.
Демобілізувавшись, Михайло Костянтинович спочатку працював на різних підроботках, навіть продавав на вулицях Дніпра повітряні кульки до Дня закоханих, а 1 червня 2013 року влаштувався на шахту "Самарська" у Павлограді, працював на поверхні, але через тиждень зазнав там важкої травми - хлопцю відрізало по фаланзі на вказівному та середньому пальцях правої руки.
Це був дуже світлий такий чоловічок. Відкритий до світу та людей, глибокий, чуйний, Міхайло зберіг кращі якості і своє, особливе бачення всього і всіх. З ним завжди було легко спілкуватися, в будь-яких труднощах він завжди залишався гарним другом.
Ніколи не поділяв людей на бідних і багатих, невдах та успішних, він завжди міг з легкістю з будь-ким завести бесіду, чимось поділитися або просто в спілкуванні щось для себе взяти. Як приклад - якось, просто гуляючи по Дніпру, він перетнувся з безхатченком. Вони розговорилися, провели з півдня разом, роззнайомились, спілкувалися, і з тієї розмови хлопець запозичив багато нового для себе. А деякі із знайомих, почувши про це, сказали, що йому пора лікуватися, що він дурень, бо розмовляє з безхатченками.
Його внутрішній світ був настільки багатим, що не всім це було доступно до розуміння.
Любив красиві, сонячні місця, усамітнення з природою, слухати музику в навушниках, відволікаючись думками від щоденних тривог. У особистому житті особливо не складалося. Майже ні з ким не зустрічався, не встиг знайти свою особливу, ту, яка розуміла б його без слів.
Захоплювався займатися на брусах, їздою на велосіпеді, а коли навчався у 6 класі, врятував свою однокласницю, яка провалилася під кригу. Ось така це була людина, з душею, наповненою романтичним сяйвом.
23.06.2016 року підписав із ЗСУ контракт.
Молодший сержант, військовослужбовець 1-ї роти охорони батальйону охорони 55-ї окремої артилерійської бригади.
Загинув 23 лютого о 20.15 в районі міста Авдіївка Донецької області внаслідок кульового поранення шиї, яке завдав йому ворожий снайпер.
Цей хлопець не дожив до весни декілька днів. Не дожив, але залишились жити ми. І якщо почуєте десь у небі сумну пісню журавлів, зупиніться та киньте погляд на птахів.
Чернявська ОленаПереселенці. Чи змогли знайти себе в П’ятихатках?
// Голос України, 2017. -№ 24. - С. 8( 08.03.2017 )
Вони — медики: чоловік — хірург, дружина - хірургічна медсестра. На перший погляд, звичайні люди. Але їхнє життя розділилося на дві частини невблаганною рукою долі. Мешкали й працювали у рідному Первомайську, поки в їхні долі не ввійшла війна. До того ці люди спокійно працювали, ростили дітей, плекали плани на майбутнє. Але в один момент їхня дійсність, як і реальність багатьох жителів сходу країни, кардинально змінилась. Він виріс у родині санітарних лікарів, тому питання «ким бути?» перед ним не стояло в принципі. Батьки не заперечували проти того, щоб син став медиком, але висловлювали бажання, щоб він обрав для себе лікувальну справу. Володимир вирішив, що лікування хворих таблетками — не для нього, через що став хірургом. Закінчивши Донецький медінститут, повернувся до рідного міста. Робота захопила молодого фахівця, а ще подарувала родину. Жили молодята в квартирі батьків чоловіка, а ті купили собі хатинку в селі неподалік міста. — Коли почались військові дії, все це сприймалось зовсім по-іншому, — пригадує Володимир. — Думалось: ось зараз усе закінчиться, мине, а воно все не минало. Так докотилось і до нашого міста. З повним текстом можна ознайомитись у відділі періодики за адресою : пр. Д. Яворницького,18, а також на сайті газети: http://www.golos.com.ua/article/283957
Біловицька НаталіяЇх розстрілювали впритул російські танки
З усіх фотографій він усміхається і дивиться на нас щиро і світло. Був життєрадісною людиною, любив мотоцикли і рок-музику, займався історичними реконструкціями, спортом — цікавився східними єдиноборствами, був членом Федерації фунакоші шотокан карате України. «Тримаємо позицію. Весело», — написав Олександр Черніков останню в житті есемеску й надіслав її другові під час запеклого бою, з якого не повернувся. Коли закінчився боєкомплект У бою за шахту, з якої обстрілювали українських військових, поблизу донецького аеропорту в селі Спартак Ясинуватського району (під Авдіївкою) 22 січня 2015 року полягло ще 11 українських захисників. Сашко (позивний «Репортер») з товаришами залишився прикривати відхід інших. Про той бій розповідає побратим хлопців Андрій Климачов: «Заклинило гармату, де Сашко був навідником, і він виліз із башти. Командир дав наказ вразити ворожі машини. Олександр Вовк та Олександр Черніков почали вести вогонь, били по тих машинах. І вони горіли одна за одною». Коли у наших бійців закінчився боєкомплект, вони продовжили бій з автоматами проти російських танків, які розстрілювали 9-ту роту 25-ї повітряно-десантної бригади ЗСУ впритул. Разом із Сашком із цієї роти загинули ще троє — ті, хто прикривав собою відхід бойових товаришів. З повним текстом можна ознайомитись у відділі періодики за адресою : пр. Д. Яворницького,18, а також на сайті газети:http://ukurier.gov.ua/uk/articles/yih-rozstrilyuvali-vpritul-rosijski-tanki/
Рижков Вадим"Антей" - або історія однієї фотографії
// День(укр), 2017. -№ 28/29. - С. 9( 01.02.2017 )
Юрій Фоменко народився в Мелітополі, де, за його словами, з дитинства «дихав повітрям, яким дихав Дмитро Донцов». Але коріння його роду — на південній Черкащині та Кропивниччині, де багато століть жили предки — українські селяни, серед яких були й повстанці з Холодного Яру. Семеро родичів по батьківській та маминій лінії загинули у 1933 році під час жахливого Голодомору. Родинне дерево своїх предків Юрій побачив намальованим на зворотному боці бабусиної скрині. У мирний час, як справжній нащадок хліборобів, Юрій Фоменко працював в агробізнесі, а коли почалася війна на Донбасі, відправився захищати українську землю. Саме там було зроблено відоме фото, яке перетворило Юрія на «зірку». На ній український агроном у солдатському мундирі вивчав на полі бою... сходи озимини. Цей фантастичний знімок подружив Юрія Фоменка з нашим виданням, він став одним із переможців фотоконкурсу «День-2015». Перебуваючи улітку 2015-го у відпустці, відбулося особисте знайомство Юрія Фоменка з колективом і головним редактором «Дня», якій він вручив шеврон свого батальйону, отримавши натомість у подарунок книги з бібліотеки газети. Пізніше Лариса Івшина і Юрій Фоменко зустрілися вже у Дніпрі, де і зробили пам’ятне фото біля «історичного» знімка. Про історію унікального фото, а також нинішню свою роботу ветеран АТО розповів кореспонденту «Дня». + — За яких обставин було зроблено цю знамениту фотографію? — Якщо чесно, це було випадкове фронтове фото. Один із сержантів підловив момент, коли я розглядав озиму пшеницю на полі, брав так званий моноліт. Це коли викопують частинку чорнозему з озиминою, рахують кількість насіння, яке проросло. А потім вираховують співвідношення з насінням, що посіяли на цьому полі. Щоб зрозуміти, який очікувати врожай цього року. Мене заскочили за цим процесом. Потім це фото з’явилося у «Фейсбуці» і його побачила головний редактор «Дня» Лариса Івшина. Її це зацікавило. Зі мною зв’язався журналіст газети Валентин Торба, і він зробив такий репортаж-інтерв’ю на основі цієї світлини. Пізніше на фотоконкурсі, який підбивав підсумки 2015 року, той знімок під назвою «Антей» отримав премію, а я став «знаменитим». З повним текстом можна ознайомитись у відділі періодики за адресою : пр. Д. Яворницького,18, а також на сайті газети: https://day.kyiv.ua/uk/article/tema-dnya-cuspilstvo/antey-abo-istoriya-odniyeyi-fotografiyi
Шулика Н.В музее Днепра – вещи бойцов Донбасса и видеокадры на стенах
//Сегодня. - 2017. - №6( 13.01.2017 )
Внутреннюю часть днепровского "Музея АТО" откроют для посетителей уже 18 января. Экспозиция займет три зала в помещении Исторического музея. В двух выставят на обозрение личные вещи бойцов и другие военные артефакты, а в третьем расположится специальный мультимедийный зал, где одновременно на четырех стенах будут транслировать документальные кадры, посвященные событиям на Донбассе. Как отмечают создатели экспозиции, здесь практически все готово к приему посетителей. "Остается добавить последние штрихи, и в следующую среду мы ждем всех жителей и гостей Днепра на открытии", — рассказала руководитель областного Центра помощи ветеранам АТО Наталья Шулика. З повним текстом можна ознайомитись у відділі періодики за адресою : пр. Д. Яворницького,18, а також на сайті газети: http://www.segodnya.ua/regions/dnepr/v-mega-muzee-dnepra-veshchi-boycov-donbassa-i-videokadry-na-stenah-787810.html
Жукова АнастасияБесплатный Днепр: язык и стрижка
( 07.01.2017 )
Так, они имеют возможность посещать компьютерные курсы и уроки английского языка, бесплатно получать билеты на многие развлекательные мероприятия, а вскоре смогут даже получать одежду в спецмагазине, открытие которого запланированно на ближайшие месяцы. "Мы планируем привлекать к сотрудничеству фабрики и бизнесменов, постоянно помогать семьям наших бойцов, а также создать сайт, с помощью которого будем популяризировать проект и привлекать людей к взаимопомощи", — рассказывает создательница магазина и активистка Мария Кузьминская.
Впрочем, рассчитывать на бесплатные услуги в Днепре могут не только бойцы. Так, для желающих в городе работают бесплатные курсы юридической грамотности. Здесь можно узнать, как эффективно отстаивать свои права, отсудить компенсацию, если получил травму на работе или из-за халатности коммунальщиков, как получить субсидию и даже вернуть товар без чека. Лекции проводят в Центральной городской библиотеке, но их расписание плавающее, и его нужно уточнять в самом заведении. З повним текстом можна ознайомитись у відділі періодики за адресою : пр. Д. Яворницького,18, а також на сайті газети: http://www.segodnya.ua/regions/dnepr/besplatnyy-dnepr-kompyuternye-kursy-tancy-vokal-i-strizhka-787820.html
Біловицька Наталія«Форпост HELP» пропонує підтримку
Із перших днів воєнного конфлікту на сході України Дніпропетровщина допомагає всім, хто найбільше від нього потерпає: надає притулок вимушеним переселенцям, лікує поранених військових, проводжає в останню путь та ідентифікує невідомих загиблих солдатів, відправляє на відпочинок дітей учасників АТО тощо. У Дніпрі волонтери та органи влади створили різнопланові осередки допомоги військовим та переселенцям, де вони можуть отримати юридичні консультації, пройти медичну й психологічну реабілітацію. Усе це розташоване в різних районах міста. І юридична підтримка, й тимчасовий притулок А нещодавно у місті відкрився центр психологічного здоров’я та травматерапії «Форпост HELP», в якому сконцентрувалися всі напрями допомоги будь-кому, хто постраждав від війни. Сюди можуть звернутися переселенці, військовослужбовці та їхні сім’ї, рідні полонених та зниклих безвісти. У центрі безкоштовно нададуть не тільки спеціалізовану медичну, психологічну, соціальну та юридичну допомогу, а й тимчасовий кількаденний притулок. Саме цим «Форпост HELP» унікальний — усе в одному приміщенні. Це третій центр в Україні (ще є в Києві та Львові), але дніпровський найпотужніший З повним текстом можна ознайомитись у відділі періодики за адресою : пр. Д. Яворницького,18, а також на сайті газети:http://ukurier.gov.ua/uk/articles/forpost-help-proponuye-pidtrimku/
Черкаський Ашер-Йозеф"Для мене поняття громадянства - не просто гучні слова"
Депутат Дніпровської міськради Ашер-Йозеф Черкаський— у недавньому минулому переселенець з Криму і боєць добровольчого батальйону «Дніпро-1». Його фотографії у військовій формі і з автоматом наперевіс справляли неабияке враження в інтернеті. Впадала у вічі довга сива борода ортодоксального хасида— такого собі «жидобандерівця», що піднявся на захист Дніпра і боротьбу з донбасівськими сепаратистами. Проте, незважаючи на грізний і войовничий вигляд, у звичайному житті Ашер-Йозеф Черкаський— цілком мирний інтелігент у модному пальто та окулярах. Побувавши на війні, він вирішив продовжити свою освіту і розпочав навчання у двох вузах одночасно. «Вчитися в моєму віці нелегко»,— зізнається 46-річний батько трьох дітей. Попри це, він бере активну участь у суспільному житті — як волонтер і депутат міської ради. — Що пов’язало ваше життя з Дніпром? — Я народився в Криму, в сім’ї військовослужбовців. Батько служив у філії Московського інституту космонавтики, а мама працювала завідуючою науково-технічною бібліотекою. До Дніпропетровська я потрапив тому, що тут жили бабуся з дідусем — батьки батька. До війни у мене було своє підприємство, і я займався постачанням промислового устаткування. Все було чудово до тих пір, поки не прийшла компанія Януковича, яка остаточно країну обдерла. І з кожним роком ставало все гірше. Врешті-решт ми з дружиною вже не могли дозволити собі винаймати квартиру в Дніпропетровську. Тому повернулися до Феодосії до мами — туди, де було житло. Мої старші діти залишалися в Дніпропетровську, тому що в Криму ми не могли дати їм єврейську освіту. Вони продовжували навчання в пансіоні, а ми з молодшою дитиною були в Криму, коли почалася ця вакханалія. Мої родичі жили в Грізному, і я знаю, що було в Чечні, з перших вуст. Тому прекрасно розумів — якщо, не дай Боже, російські війська дійдуть до Дніпра, то будуть і погроми. Ситуація була тривожною, ми хвилювалися за дітей, і мама переконала нас у тому, аби ми повернулися. Ця зрада, я маю на увазі анексію Криму, відбулася 18 березня, а 27 ми були вже в Дніпропетровську. Для мене поняття громадянства — не просто гучні слова. Я приїхав сюди, а потім пішов воювати. Тому що події в Криму — це однозначно окупація. Так само, як і те, що відбувається на Донбасі. — Чому ви вирішили записатися до батальйону «Дніпро-1»? — Спочатку я не знав, що можна піти воювати. Ми шукали можливість всією сім’єю залишити Україну. Однак, хоча у нас така можливість і була, наприклад, виїхати до Ізраїлю, ми цього не зробили. Дружина наполягла на тому, що все буде нормально, і, як виявилося, вона мала рацію. Ми побачили патріотизм, піднесення, єднання народу — і це було дуже здорово. Але у нас була проблема з житлом, і ми прийшли до ребе Камінецького. Він нам допоміг, і нас прихистила громада. А потім з’явилася така можливість захистити свою громаду і країну. У мене є хороший товариш — Максим Дубовський, він розповів, що можна записатися до добровольчого батальйону «Дніпро-1». Я пішов на військову службу, не зважаючи на те, що у мене були проблеми зі здоров’ям. Раніше я про це не говорив, але був такий період, коли я не ходив взагалі. У мене хворі ноги, але все одно я вирушив на фронт — Як вас зустріли в батальйоні? — На той момент мені було 44 роки, у мене троє дітей і спосіб життя, абсолютно не пов’язаний з війною. За радянських часів я служив в Одесі, в 5-й повітряній армії. У мене була спеціальність «кодувальник» спеціального урядового зв’язку, але в добровольчому батальйоні ми всі були звичайними бійцями. Спочатку нас підпорядкували МВС, аби «легалізувати» зброю. Десь тижнів зо два нас навчали, хоча часу, як і у період Другої світової, особливо не було. Я позичив гроші, аби купити собі екіпіровку. Першу форму мені подарував батько нинішнього депутата Верховної Ради Володимира Парасюка — ми разом служили в батальйоні. Нам видали бронежилети і каски. Не можна сказати, що нас кидали в бій взагалі беззбройних з саперними лопатками. Зброя була, щоправда, стара. У нас був ротний кулемет Дегтярьова з товаришем на двох, випущений ще 1948 року. Його постійно «клинило». Є фотографія, зроблена під час бою, де поряд зі мною лежать чотири автомати і кулемет. Загалом ми були універсальними солдатами. Полный текст смотри в отделе периодики по адресу: пр. Д. Яворницкого, 18 и на сайте газеты:
// Голос України 2016. -№ 224. - С. 22( 24.11.2016 )
На той час, як хвилі Майдану розійшлися всією Україною, піднявши на поверхню і справжніх героїв, проте виплеснувши також і людську піну, Ігор Миколайович Матрос-Таранець уже 12 років був доктором медичних наук. Завідувач кафедри щелепно-лицьової хірургії і хірургічної стоматології Донецького національного медичного університету, керівник стоматологічної клініки із найбільшим стаціонаром у країні, він був відомий як один із кращих фахівців в Україні зі щелепно-лицьових травм. Ігор Миколайович виплекав величезну кількість учнів (зокрема 10 кандидатів наук), які розійшлися по усьому світу, він автор багатьох наукових праць, був відомий і за кордоном, куди його запрошували для участі в міжнародних конференціях і симпозіумах. А ще він був відомий як патріот і прихильник українського миру — якщо можна так охарактеризувати світогляд і позицію цієї людини. До Майдана, втім, наша держава не давала особливих приводів для виявлення цієї позиції. Однак 2014-й став лакмусовим папірцем, що визначив, хто є хто. Ігор Миколайович, маючи ім’я в науково-медичних колах і репутацію патріота — у колах громадських і державних, одразу ж отримав професорську посаду у військово-медичній академії, почав викладати та практикувати в академічній клініці. Але коли противник уже підступав до Маріуполя, де він народився й виріс, де доживали свій непростий вік батьки, для яких головним залишалося — «аби не було війни», Ігор Миколайович записався в добровольчий полк і відбув під Маріуполь — захищати своїх старих і рідне місто... Зрозуміло, що як професор, який має колосальний практичний досвід лікувальної роботи, він бачив свою місію в організації медичної служби полку, якої на той момент просто не існувало. Ігор Миколайович організував медичну допомогу добровольцям на базі наявних медустанов. Пізніше були відкриті медпункт і реабілітаційний центр для особового складу полку Полный текст смотри в отделе периодики по адресу: пр. Д. Яворницкого, 18 и на сайте газеты:http://www.golos.com.ua/article/279706
Перова ОльгаВручили нагороди представникам загону військових медиків
// Голос України 2016. -№ 208. - С. 6( 02.11.2016 )
Медалі «Захиснику Батьківщини» лікарям і медсестрам госпіталю вручив учасник АТО командир розвідувального підрозділу Ігор Федотов, який, за його словами, сам «неодноразово проходив через руки військових медиків» і тому знає: вони гідні не просто медалей, а того, щоб їх носили на руках. Серед нагороджених — провідний хірург Олег Тимчук, начальник хірургічного відділення Іван Кураченко, операційна сестра відділення гнійної хірургії Тетяна Лещенко, начальник відділення анестезіології й реанімації Ольга Полякова, старша операційна сестра Діана Каграманян, начальник відділення щелепно-лицьової хірургії Ігор Матрос-Таранець. Полный текст смотри в отделе периодики по адресу: пр. Д. Яворницкого, 18 и на сайте газеты:http://www.golos.com.ua/article/278211
Перова ОльгаУ Дніпрі переосмислили яблуко. Тепер це - символ поваги до наших захисників
// Голос України. - 2016. -№ 208. - С. 6( 02.11.2016 )
А така метаморфоза, здавалося б, із звичайнісіньким, який нехай колись і став мимовільною причиною Троянської війни, фруктом трапилася після того, як у дніпровському Музеї АТО сталася НП. Хтось без сорому та совісті втрутився в суть скульптурної композиції й вкрав яблуко з рук дівчинки, яка готується простягнути гостинець як дарунок вдячності нашому воїнові. Крадіжка, кваліфікована розгніваною громадськістю як акт вандалізму та наруги над святинєю, спричинила широкий резонанс, і до скульптури почали приходити навантажені яблуками городяни, щоб покласти їх у долоньки дівчинки. Більше того, одна з мешканок області, Світлана, запропонувала постійно постачати дитину яблуками зі свого петриківського саду. І навіть привезла кошик червоних фруктів в облдержадміністрацію, звідки вийшла ідея створення Музею АТО з його знаменитою скульптурною композицією та де працює людина, котра стала прототипом солдатарятівника, що приймає яблуко з рук вдячної дівчинки. Стрілець Кіровоградської бригади територіальної оборони Іван Погорелий, можливо, ніколи й нікому не розповів би про цю історію, що сталася з ним у Іловайському котлі. Стриманий на емоції та слова, він належить не до тих людей, які люблять «хизуватися». Тим більше після виходу з котла Івану з його вісьмома пораненнями (одна нога являла собою місиво) було не до спогадів і націть аналізу причин трагедії, хоча слово «чому?» постійно було, присутнє у свідомості — «чому полягло стільки хлопців?..» Псйернутися ж думками до врятованої дівчинки змусив пост у соціальних мережах, автор якого — людина «з іншого боку» — розповідав про Діану, яку ополченець виніс зпід вогню українських військових. Іван прочитав цю неправду, перебуваючи на лікуванні у Львівському госпіталі, і не міг стриматися, щоб не відповісти й не повідати світу — нехай і обмеженому соціальною мережею — правду. Але механізм брехні вже був запущений... Історію порятунку дівчинки — зрозуміло, з точністю до навпаки — розповів один із російських каналів. Але тільки Іван Погорелий знав, де перебуває розстріляний противником автомобіль, у якому їхали бабуся Діани, п батьки та старша сестричка, і де лежать вони, які назавжди залишили цей світ зі страшною війною, що нагрянула на нього. Полный текст смотри в отделе периодики по адресу: пр. Д. Яворницкого, 18 и на сайте газеты: http://www.golos.com.ua/article/278209
Перова ОльгаП’ять секунд і п’ять днів Іловайська
// Голос України. - 2016. -№ 203(26.10). - С. 5( 26.10.2016 )
Вона називається «П’ять секунд, п’ять днів» і є продовженням «Іловайська» - як каже її автор, «книги про любов», незважаючи на сувору назву, що стала символом мужності простих воїнів. Любов до Батьківщини, своєї землі, жінки... Друга частина сучасної саги про війну також пронизана цією темою, але ще й почуттям справедливості, що змусило чоловіків залишити свої домівки й коханих. Ці герої — не вигадані й майже всі живуть на Дніпропетровщині: добровольці Віталій Бунчиков, Володимир Мазур, Ігор Павлов, Роман Зіненко, інші учасники тих страшних подій. Не випадково саме Дніпро стало першим містом, мешканців якого Євген Положій вирішив познайомити зі своєю книжкою. Те, про що написано в дилогії, здається вигадкою, покликаною немов пограти на нервах читачів і збурити їхні емоції... Ці герої — не вигадані й майже всі живуть на Дніпропетровщині: добровольці Віталій Бунчиков, Володимир Мазур, Ігор Павлов, Роман Зіненко, інші учасники тих страшних подій. Не випадково саме Дніпро стало першим містом, мешканців якого Євген Положій вирішив познайомити зі своєю книжкою....
Дейкун ВячеславТеатральный фест и турнир для воинов
// Сегодня. - 2016. -№ 190. - С. 8( 10.10.2016 )
В минувшие выходные Днепр принимал сразу два крупных мероприятия, участие в которых принимали бойцы, воевавшие на востоке страны. В городе прошли первый в стране фестиваль патриотического театра и спартакиада для бойцов и волонтеров. ФЕСТИВАЛЬ. Местом проведения первого в стране фестиваля подобного формата, получивше-го название «Миротворцы», стал театр им. Шевченко. С 6 по 9 октября здесь прошло множество спектаклей, каждый из которых собирал сотни зрителей. Главной особенностью мероприятия стало то, что многие постановки не просто были тематически посвящены событиям на Донбассе, но и создавались при непосредственном участии самих бойцов. Так, автором спектакля «Товар», посвященного жизни воинов на передовой, стал начинающий режиссер, не так давно сам вернувшийся с Востока, Алик Сарданян, а сценарий к театрализованному концерту «Ангелы тебя оберегают», рассказывающему о воинах- украинцах со времен казачества и до наших дней, стал другой боец, Игорь Кирильчатенко. «Теперь моя передовая здесь, в театре, — рассказывает Кирильчатенко. — Я вижу, что люди выходят из зала другими: у них появляется желание что-то изменить, как-то поддержать бойцов». Полный текст смотри в отделе периодики по адресу: пр. Д. Яворницкого, 18
Гаврилова ЮлияМеня не убьют, потому что я счастливый
//КП в Украине. - 2016. - №239-241. - С. 5( 01.10.2016 )
Им было всего по семнадцать, когда в аграрном лицее Березани Киевской области красавица Лида Игнатенко и сирота Саша Демиденко встретили друг друга. Первая любовь, прогулки за ручку и твердое желание пожениться, когда выучатся. Она на повара-кондитера, он - на электрика-водителя.
А после третьего курса, минувшим летом, Саша вдруг сказал, что планирует поступать в военное училище. Так что вскоре ему позвонили поздно вечером и приказали быть в пять утра на вокзале с вещами.
- Я тогда спросила: "Ты на учебу собираешься?" - вспоминает Лида.
- На какую учебу? На войну! - решительно ответил парень.
Молодая невеста уговаривала жениха не ехать.
- Ты сирота, тебя не имеют права взять, - увещевала Лида. - Да и денег ты там не заработаешь.
- Ничего, не переживай, меня там не убьют, потому что я счастливый, - улыбался Саша.
Ребята собирались расписаться этой осенью. Фото: Личный архив Лидии Игнатенко А потом - два месяца учебки и передовая в Попасной. Именно там боец 59-й мотопехотной бригады получил тяжелейшие ранения. В больницу его эвакуировали без сознания, и почти десять дней Александр находился в коме.
- Я не могла его найти четыре дня, - рассказала "КП" в Украине" Лида. - А потом мне позвонили его командир и волонтер. Сказали, что он в Днепре в очень тяжелом состоянии. У него были полностью обгоревшими лицо и шея. Было страшно смотреть…
Девушка пошла к директору лицея, сказала, что должна быть возле любимого, обещала догнать программу позже. И, получив благословение и от родителей, и от директора, примчалась спасать жениха.
Лиде выделили небольшую комнатку в пансионате недалеко от больницы, но там она только ночует, а весь день проводит возле Саши: помогает ставить капельницы, бережно умывает лицо и просто держит за руку.
Юрія Скребця вважають «правою рукою» головного лікаря Дніпропетровської лікарні імені Мечникова Сергія Риженка. За посадою так воно і є — він заступник з хірургічної допомоги. Але сам Юрій Юрійович категорично заперечує: я лише один, і не перший, з великої команди, яка під проводом головного лікаря рятує людей. Зокрема й поранених бійців із зони АТО. Бо за час бойових дій на Донбасі «мечниковці» навчилися робити неможливе — вони повертають пошматованих вибухами і прострілених кулями бійців майже з того світу. Втім, досвідчений нейрохірург Ю. Скребець, який працює в Мечникова чверть століття, не був би самим собою, якби обмежився роботою у лікарні. Він бере активну участь у діяльності волонтерського медичного батальйону «Госпітальєрів», що працює у зоні бойових дій. Під час своїх відпусток і на вихідних Юрій Юрійович працює військовим парамедиком — рятує і вивозить з поля бою поранених. Сам він вже двічі отримав поранення і дві державні нагороди: звання «Заслужений лікар України» та орден «За мужність». Днями Юрій Скребець знов перебував в Авдіївці — там, де не стихають бої, гинуть бійці і звідки до Дніпра везуть поранених. Полный текст смотри в отделе периодики по адресу: пр. Д. Яворницкого, 18 и на сайте газеты:https://day.kyiv.ua/uk/article/cuspilstvo/ne-mozhu-postiyno-sydity-v-tylu
Дейкун ВячеславВ Днепре оружие и горячие точки АТО
// Сегодня, 2016. -№ 98. - С. 9( 27.05.2016 )
Здесь можно увидеть около 400 экспонатов, более 1000 гильз, а также декорации, воссоздающие атмосферу "горячих точек" Донбасса. Над реализацией этого проекта в течение года трудились волонтеры, бойцы, историки, музейщики, художники и дизайнеры не только нашего города, но и практически всей Украины, говорят создатели. "В этой экспозиции показано все, что реально можно увидеть в зоне боевых действий, — рассказывает экс-боец и волонтер Владислав Сологуб. — Мы постарались втиснуть сюда как можно больше — от развалин аэропорта и полуразрушенной остановки, до элементов укреплений". Здесь собраны военная техника, дорожные знаки со следами пуль и даже некоторые реконструкции объектов из зоны боевых действий, как то блокпост украинской армии или развалины Донецкого аэропорта. В музее подчеркивают, экспонаты — не копии, а реальные предметы из зоны боев, но отмечают: использовали уже списанную технику. Полный текст смотри в отделе периодики по адресу пр.Д.Яворницкого,18 и на сайте газеты: http://www.segodnya.ua/regions/dnepr/muzey-v-dnepre-izreshechennaya-pulyami-tehnika-i-rekonstrukciya-razvalin-doneckogo-aeroporta-719209.html
Жукова АнастасияНаучат решать споры и выявлять аферистов
// Сегодня. - 2016. № 81- С. 9( 29.04.2016 )
В мае в Днепропетровске на базе волонтерского центра "Помощь Днепра" откроется первая в городе школа волонтеров, где бесплатно обучат не только как правильно подходить к вопросу сбора пожертвований, но и юридическому минимуму и оказанию психологической помощи. "Первая группа из 15 человек уже набрана. Именно для такого количества людей мы рассчитываем проводить занятия. Считаем, что это будет комфортно психологически и поможет лучше улавливать информацию, чем в больших группах, – рассказала "Сегодня" координатор центра Людмила Хапатько. – Первая группа у нас достаточно зрелого возраста, самому молодому слушателю 30 лет, а самому старшему – 56". Полный текст смотри в отделе периодики по адресу: пр. Д. Яворницкого, 18 и на сайте газеты:http://www.segodnya.ua/regions/dnepr/v-dnepropetrovske-poyavitsya-shkola-volonterov-712773.html
Жукова А.Одевают детей бойцов
//Сегодня. - 2016. - №71. - С.8( 15.04.2016 )
Одевать своих детей наши бойцы могут совершенно бесплатно в благотворительном "магазине", который открыла днепропетровчанка Мария Кузьминская. "В первую очередь, такой "магазин" нужен тем женщинам, которые потеряли мужей на фронте и им не за что одевать своих детей, — рассказывает Мария. — Среди наших клиентов — жены пропавших без вести, раненых и демобилизованных бойцов". По словам волонтера, более ста семей уже нашли здесь одежду своим детям. Многодетная мать Юлия Гуринова рассказывает, что "магазин" очень помог ей, когда муж только вернулся с фронта. "Сейчас трудно купить детскую одежду, ведь одни ползунки на рынке стоят не меньше 50 гривен, а их нужно минимум пять штук, — жалуется мама. — А еще шапочки, кофточки, штанишки... Мы же все, что носит наша дочка, взяли в магазине у Маши". Семье удалось получить не только одежду, но и коляску для малышки. Чтобы воспользоваться услугами сервиса, нужно предъявить удостоверение участника АТО или члена его семьи. Те, кто хоть раз побывал в "магазине" Кузьминской, после этого постоянно обращаются к волонтерам за помощью, ведь дети растут быстро. Мария уже давно занимается помощью женам военных. "Сначала мы располагались на территории трамвайного депо, там был склад "Помощи Днепра", но там мы находились без каких-либо прав, было холодно, люди нас не могли найти, — рассказывает Мария. — Я отбирала вещи, отправляла их по почте, это было тяжело. Сейчас у нас помещение на Пастера, 10, это недалеко от вокзала, и все нуждающиеся смогут легко отыскать нас". Полный текст смотри в отделе периодики по адресу: пр. Д. Яворницкого, 18 и на сайте газеты:http://www.segodnya.ua/regions/dnepr/-dnepropetrovchanka-otkryla-magazin-dlya-semey-voennyh-gde-detskie-veshchi-besplatno-708218.html
Гаврилова ЮлияНа перевалочном пункте в Днепропетровске аншлаг с демобилизованными
// КП в Украине. - 2016. -№ 69. - С. 4( 07.04.2016 )
Охрану вокзала усилили На Днепропетровском железнодорожном вокзале сейчас особенно шумно и очень много людей, половина из которых - в военной форме. Но "эпицентр" - в перевалочном пункте, который организовали для бойцов волонтеры. За деревянной перегородкой у окна груды сумок и рюкзаков, а на дерматиновых диванчиках отдыхают десятка два военных - кто-то слушает музыку, кто-то пьет чай, кто-то звонит жене и счастливым голосом сообщает: "А я скоро буду дома!" Рядом суетятся волонтеры - раскладывают печенье, плетут "кикимор" для передовой, общаются. Все здешние гости - демобилизованные, которые ждут своего поезда и могут отдохнуть после военных будней часок-другой. Иногда ночуют, если, например, в Днепропетровск приехал ночью или вечером, а поезд только утром. - Уже не все помещаются, - говорит волонтер Инна. - А скоро ребят станет еще больше. Нужно больше одноразовых стаканчиков, чая, печенья. Бутерброды нам делать не разрешают, мол, конкуренция с вокзальным буфетом. Такое же табу и на пирожки. Но тут уж волонтеры хитрят и все равно угощают бойцов свежей выпечкой, которую иногда приносят сердобольные бабули для "сынков". Не то чтобы парни бушевали на отдыхе. Нет, в присутствии женщин-волонтеров стараются вести себя скромно, особенно если возвращаются домой насовсем. Но когда у них отпуск, могут позволить себе гульнуть. Да и дембель без отмечаний тоже не обходится. Но за время войны здесь уже выработалась схема: если уж бойцы выпили, всех приводят на перевалочный пункт и дают проспаться. Чтобы не слонялись по вокзалу и не искали приключений. - А то есть нечистые на руку люди, которые у бойца и телефон забрать могут, и деньги, - признаются "хозяйки" перевалочного пункта. Слова волонтеров подтверждают полицейские, которых теперь на вокзале больше обычного. Это меры безопасности, чтобы бойцы часом не провезли взрывоопасные "трофеи". - Здесь дежурим мы, сотрудники линейных отделов полиции, охрана вокзала и военная служба правопорядка, - говорят патрульные. - Если нужно будет, количество патрулей усилят. Пока все спокойн Полный текст смотри в отделе периодики по адресу: пр. Д. Яворницкого, 18 и на сайте газеты: http://kp.ua/politics/534447-na-perevalochnom-punkte-v-dnepropetrovske-anshlah-s-demobylyzovannymy
Дейкун В.Личные вещи и техника на воздухе
// Сегодня. - 2016. -№ 45. - С. 8( 10.03.2016 )
В Днепропетровске объявили о создании первого в Украине музея АТО. Экспозиция, посвященная событиям на востоке страны, займет два зала Исторического музея, а ее общая площадь составит 500 кв. м. Кроме того, часть выставки будет расположена под открытым небом, рядом со зданием музея: здесь посетители смогут увидеть окопы, блиндажи и военную технику — этот участок планируется отгородить от улицы символической цветочной оградой. Открытие музея АТО запланировано на конец года. Героями музея, как ожидается, станут бойцы, медики, волонтеры и другие участники этих трагических событий. «Днепропетровская область одной из первых встала на защиту родной земли на востоке Украины, — рассказывает об идее создания музея губернатор Днепропетровской области Валентин Резниченко… … К слову, организаторы приглашают присоединиться к созданию экспозиции всех неравнодушных днепропетровцев. В музее будут рады любым артефактам из зоны боевых действий, также здесь с удовольствием примут личные вещи бойцов АТО. Приносить экспонаты для будущего музея можно в Центр помощи воинам АТО и членам их семей при ОГА, который располагается по адресу: проспект Александра Поля, 1, на первом этаже здания. А всю интересующую информацию горожане могут уточнить по телефону 742-86-62. Полный текст смотри в отделе периодики по адресу: пр. Д. Яворницкого, 18
Біловицька НатальяЧому пішов воювати капітан Дмитро Прохоров
Написати про нині демобілізованого Дмитра Прохорова з Кривого Рогу рекомендували його побратими, які дуже поважають свого командира роти. Коли Дмитро Олександрович пішов добровольцем на війну, у нього тільки-но народилася внучка. Дружина Дмитра Олена, яка тоді хворіла, зазначає, що чоловік залишив її, доньку та 77-річну бабусю саме тоді, коли їм була найнеобхідніша його підтримка. «Я категорично була проти, щоб чоловік ішов воювати, не бачила в цьому сенсу. Але серед наших знайомих ніхто з чоловіків дозволу у дружин не питав: розвернулися і поїхали в АТО», — згадує Олена. Колишній кадровий офіцер, випускник Київського вищого авіаційного інженерного училища (інженер-радіоелектронщик за фахом), як і його друзі, інакше вчинити не міг. Бо розумів, що саме так він має захищати і свою країну, і свою родину Полный текст смотри в отделе периодики по адресу пр. К. Маркса, 18 и на сайте газеты:http://ukurier.gov.ua/uk/articles/chomu-pishov-voyuvati-kapitan-dmitro-prohorov/
Главным пунктом программы гаранта было посещение штаба оперативного командования "Восход", где Петр Порошенко торжественно вручил 20 бойцам и членам их семей ключи от новых квартир. Интересно, что семьи военных будут жить на проспекте Мира. "Тысячи жителей Днепропетровской области отправились на фронт, чтобы защитить страну от российской агрессии и вооруженных боевиков, — сказал на встрече с военными Петр Порошенко. — Обязанность государства — отдать должное нашим воинам за их героизм и отвагу. Сегодня в числе новоселов не только семьи, которые потеряли своих сыновей, отцов и мужчин, но и те, которые продолжают идти боевым путем". Полный текст публикации смотри отделе периодики ДОУНБ по адресу: пр. К. Маркса,18 и на сайте газеты: http://www.segodnya.ua/regions/dnepr/vizit-poroshenko-v-dnepropetrovsk-prezident-hvalil-region-za-investicii-i-obeshchal-reformu-sudov-658163.html
Петровська ТетянаУ нових своїх межах Любимівка може реалізувати амбітні плани
— Коли хлопці звернулися до нас із першими заявами, ми стали думати, як реалізувати їхнє право на отримання землі, — розповіла Катерина ПавлівнаЖеляб'єва . — У межах населеного пункту можна виділити по 12 соток під забудову, які, власне, вони й отримали. Але для цього потрібно було змінити межі сіл — їх три у складі територіальної громади. І ми взялися за цю роботу. Для кожного населеного пункту були розроблені нові генеральні плани, встановлено нові межі. Села Любимівка і Перше Травня розширилися майже на 200 гектарів кожне, а село Придніпрянське — на 800 гектарів. Виділені земельні ділянки розташовуються на околиці Любимівки, де колись був колгоспний сад, який уже перетворився на сухостій. Отже, довелося ще робити проект зміни цільового призначення цієї землі... Полный текст смотри в отделе периодики по адресу пр. К. Маркса.
Рибальченко ВолодимирЗагинув через тиждень після весілля
// Голос України. - 2015. -№ 172. - С. 16( 17.09.2015 )
Сьогодні в його молодої дружини Марини залишилися лише спогади, світлини та меморіальна дошка, відкрита односільчанами на честь її Дмитра в його колишній школі. А ще дочка Станіслава, яка ніколи не побачить свого батька живим: вона народилася вже після того, як герой пішов... Полный текст смотри в отделе периодики Областной библиотеки по адресу: Днепропетровск, пр. К. Маркса, 18.
Петровська Т.На Дніпропетровщині ще 649 земельних масивів чекають на військовослужбовців
Фахівці землевпорядної служби Дніпропетровщини спільно з місцевими радами визначають вільні землі, які можуть бути передані військовослужбовцям. Наразі визначено 649 масивів загальною площею 2453 га, якими можна забезпечити близько 3125 осіб. Полный текст смотри в отделе периодики по адресу пр. К. Маркса.
Копанева Е.Вдова бойца АТО Василия Логвиненко: "Я не верю в смерть мужа. Наверное, это нормально, что я не верю…"
//Факты и комментарии. - 2015.- №124.- С.8( 15.07.2015 )
Он погиб под Иловайском — заживо сгорел в БМП, — но в бою побратимы этого не заметили. Выжившие сослуживцы запомнили лишь, что Василий только что был рядом и вдруг исчез. «Может, его взяли в плен? — предполагали бойцы. — Некоторых ребят не было в списках пленных, а они в это время находились в застенках „ДНР“. С Васей могла произойти та же история». В то, что Василий жив, искренне верила и его жена Марина. Когда муж пропал, женщина была беременна двойней. В апреле родились близнецы — мальчик и девочка. К сожалению, чуда не произошло. На прошлой неделе Марине позвонили из милиции и сообщили, что в Донецкой области нашли останки ее супруга. ДНК-экспертиза подтвердила: боец, захороненный на Краснопольском кладбище на Днепропетровщине под номером 7073 — Василий Логвиненко. На похороны воина в его родном Никополе пришли несколько тысяч человек. Среди них и многие побратимы Василия, которые сейчас поддерживают Марину и ее деток... Полный текст смотри на сайте газеты: http://fakty.ua/202794-vdova-bojca-ato-vasiliya-logvinenko, а также в отделе периодики Областной библиотеки по адресу: Днепропетровск, пр. К. Маркса, 18
Біловицька Н.На Дніпропетровщині відкрилися центри допомоги учасникам АТО
АКТУАЛЬНО. Учасник воєнних дій, повернувшись до мирного життя, дуже часто опиняється на іншому фронті, стикаючись із чиновницьким бюрократизмом, і не факт, що на цій війні з байдужою бюрократичною системою легше, ніж на передовій. Тут головна зброя — обізнаність і вміння орієнтуватися в документах і законах. Найчастіше бійці, які захищали країну о зоні АТО, стикаються з проблемами під час отримання посвідчень учасника бойових дій, призначення пільг і надання зе-мельних ділянок, гарантованих державою. У цих та інших питаннях нашим захисникам, членам родин загиблих героїв дуже потрібна фахова допомога, Саме для надання такої підтримки на Дніпропетровщині днями відкрили сім центрів допомоги учасникам АТО та членам їхніх сімей. Перших відвідувачів прийняли центри у Царичанському, Верхньодніпровському, Криничанському, Криворізькому, Павлоградському, Васильківському районах …
Полный текст смотри в отделе периодики Областной библиотеки по адресу: Днепропетровск, пр. К. Маркса, 18
Рижков В.Допоможімо "Лютику"!
// День. - 2015. - №95. - С.2( 04.06.2015 )
Дніпропетровські лікарі борються за життя санінструктора Ірини Іванюш. Вона врятувала життя багатьом бійцям на фронті, а тепер рятують її саму. 25-річна дівчина тиждень тому підірвалася на розтяжці на Донбасі, коли з тактичною групою йшла лісосмугою. З Авдіївки до Дніпропетровська її везли вже без ніг, із проникаючим пораненням правого ока і політравмою. «Ірина вкрай важка... Вчора хірурги Сергій Косульников і Сергій Тарнапольський провели тригодинну складну операцію. Боремося за її життя», — повідомив у мережі «Фейсбук» Сергій Риженко. В обласній лікарні ім. Мечникова говорять, що, на щастя, Ірині надали кваліфіковану першу медичну допомогу ще на передовій. Це дало їй шанси на життя. Тепер за справу взялися фахівці різних профілів. Декілька поетапних операцій і найголовніше — переливання крові. Дівчину оперували, коли перший поверх лікарні заповнили студенти з різних вузів Дніпропетровська. Вони прийшли, щоб здати кров особисто для неї і для бійців АТО. Одногрупники розповідають, що дівчина приїхала із Західної України, щоб здобути другу вищу освіту і стати лікарем. Після семестру навчання не витримала і поїхала на передову, оскільки, за її словами, тут вона нічим не могла допомогти бійцям АТО. Від бойових побратимів стало відомо, що Ірина Іванюш раніше закінчила філологічний факультет Дрогобицького державного педагогічного університету ім. І.Франка. З дитинства складала вірші та захоплювалася літературою. Брала участь в акціях Євромайдану, а коли почалася війна на Донбасі, записалася в «Правий сектор» і добровольцем пішла на фронт. Як санінструктор допомагала 93-й механізованій бригаді. На фронті її називали «Лютик».
Полный текст публикации смотри на сайте газеты: http://www.day.kiev.ua/uk/article/den-ukrayiny/dopomozhimo-lyutyku а также в отделе периодики ДОУНБ по адресу: пр. К. Маркса,18
Рижков ВадимВід Пісків і Авдіївки до Волновахи та Широкиного
// День(укр), 2015. -№ 92/93. - С. 7( 29.05.2015 )
Біля входу до бібліотеки, як символ війни, стоїть прошита осколками машина, на якій волонтери доправляють на фронт гуманітарну допомогу. Так символічно починається експозиція у Дніпропетровській центральній міській бібліотеці під назвою «На лінії вогню». Вона відкрилася тут з ініціативи волонтерів і є добродійною. Тут представлені світлини і експонати із зони АТО, що розповідають про драматичні події на сході України. «Ми хочемо, аби люди усвідомлювали, що війна триває в їхній рідній країні і що там, на Донбасі, хлопці жертвують життями, аби тут, у Дніпропетровську, ми спокійно жили», — сказав на прес-конференції Олег Биков, волонтер громадської організації «Армія SOS». Організація діє у низці міст України, має своїх прихильників серед української діаспори за кордоном. Із січня цього року її відділення діє і в Дніпропетровську. Активістами «Армії SOS» здебільшого є студенти, які збирають гуманітарну допомогу і доправляють її в зону АТО. Географію їхніх поїздок відображають розділи фотовиставки — від Пісків і Авдіївки до Волновахи та Широкиного.
Полный текст смотри на сайте газеты: http://www.day.kiev.ua/uk/article/cuspilstvo/vid-piskiv-i-avdiyivky-do-volnovahy-ta-shyrokynogo , а также в отделе периодики Областной библиотеки по адресу: Днепропетровск, пр. К. Маркса, 18
Біловицька Н.У прифронтовій зоні всі лікарні — шпиталі
Його називають Титановим Джексоном. Справжнього імені 25-річний колишній шахтар із Павлограда, боєць 20-го окремого мотопіхотного батальйону 93-ї бригади, не називає. Розповів, що в нього незакінчена вища освіта — навчався у Донецькому юридичному інституті МВС, строкову службу проходив водолазом у Севастополі. Має двох братів і двох сестер. Він старший. І донечку — їй трохи більше рочка. Україна нагородила свого сина орденом «За мужність» ІІІ ступеня, Литва вручила відзнаку за захист Української держави та ЄС. Торік 27 серпня у місті Мар’їнка Донецької області ворожий міномет пробив молодому солдатові голову і залишив у його тілі понад сотню осколків. Лікарі витягли 83, серед них ті, що зупинилися лише за 2 мм від центральних судин мозку. Понад шість годин тривала складна операція, яку робили нейрохірурги Дніпропетровської обласної клінічної лікарні ім. І. Мечникова Андрій Сірко та Григорій Пилипенко. Були ще операції: для відновлення черепа і захисту мозку лікарі встановили пацієнтові титанову пластину. Так солдат народився вдруге. І отримав ще одне ім’я — Титановий Джексон. Потім була тривала реабілітація в Польщі й Литві. «Батьки сказали, що 2014 року для них не існує. Весь цей час вони молилися за порятунок мого життя. Нині мене з армії списали. Але якби можна було, пішов би туди, бо знаю ціну захисту країни. Започатковую організацію для допомоги бійцям, пораненим, волонтерам, переселенцям, які живуть на українській землі в зоні АТО», — поділився планами Титановий Джексон. Полный текст публикации смотри на сайте газеты: http://ukurier.gov.ua/uk/articles/u-prifrontovij-zoni-vsi-likarni-shpitali/p/ а также в отделе периодики ДОУНБ по адресу: пр. К. Маркса,18
Охрименко Е.Право жены на пенсию в связи с потерей кормильца
//Вестник. Право знать все о налогах и сборах. - 2015. - "19. - С.39-40( 01.05.2015 )
Cогласно cт. 36 Закона и пенсионном страховании пенсия и СВЯЗИ с потерей кормильца назначается нетрудоспособным членам семьи умершего кормильца, находившимся на его содержании, при наличии у кормильца на день смерти страхового стажа, который был бы необходим ему дли назначения пенсии по III группе инвалидности. Мри этом детям пенсия в связи с потерей кормильца назначается независимо от того, находились ли они на содержании кормильца. Нетрудоспособными членами семьи, в частности, считаются: • дети (в том числе дети, родившиеся до истечения 10 месяцев со дня смерти кормильца) умершего Кормильца, не достигшие IX лет или старше этого возраста, если они стали инвалидами до достижения 18 лет; • дети» которые учатся на дневной форме обучения в общеобразовательных учебных заведениях системы общего среднего образовании, а также профессионально-технических, высших учебных заведениях (в том числе в период между завершением обучения в одном из указанных учебных заведений и поступлением в другое либо в период между завершением обучения по одному образовательно-квалификационному уровню и продолжением обучения по другому при условии, что такой период не превышает четырех месяцев), — до окончании такими детьми учебных заведений, но не дольше чем до достижения ими 23 лет, и дети-сироты — до достижения ими 23 лет независимо от того, учатся они или нет; • жена умершего кормильца независимо от возраста и трудоспособности, если она не работает и занята уходом за ребенком (детьми) умершего кормильца до достижения им (ими) 8 лет. Следовательно, на назначение пенсии к сняли с потерей кормильца как мать, которая занята уходом за ребенком умершего кормильца до 8-летнего возраста, исчисленной по нормам Закона о пенсионном страховании, при изложенных обстоятельствах жена может рассчитывать лишь при ус ловии, что она не работает. Однако в соответствии с норма ми Закона № 2232 лица, призванные но время мобилизации на особый период на военную службу, получают статус военнослужащих. При этом согласно постановлению № 111 им выплачивается денежное обеспечение в порядке и размерах, установленных для лиц офицерского состава, лиц рядового сержантского и старшинского состава, которые проходят военную службу по контракту. Учитывая то, что муж этой женщины был призван во время мобилизации на особый период… Полный текст смотри в отделе периодики Областной библиотеки по адресу: Днепропетровск, пр. К. Маркса, 18
Максимович Василій"Правильно кажуть, що невіруючих в окопах немає..."
Про отця Василія Максимовича — протоієрея Лівобережного округу Дніпропетровська — розповідають легенди. Бійці, які воюють у зоні АТО, стверджують, наприклад, що після його молитви з Горлівки зник «Бєс» — відомий терорист Безлер. Українські вояки з добровольчих та армійських батальйонів знають отця Василія добре. Оскільки цей священик УПЦ Київського патріархату дуже часто відвідує район бойових дій на Донбасі — доставляє гуманітарну допомогу і підтримує бійців Божим словом. Не секрет, що капеланська служба в українській армії ще тільки народжується, хоча потреба в ній відчувається вже зараз. З цього приводу самі бійці кажуть: невіруючих на війні немає. «ЛЮДИ НЕСУТЬ, А МИ ПЕРЕДАЄМО ДОПОМОГУ» — Отче, що це за історія з вигнанням «Бєса»? — Мені й самому стало цікаво. Якось мій знайомий подзвонив із зони АТО й каже: пам’ятаєте, як ви недавно читали молитву на околиці Горлівки? Так ось, зайшли до міста так звані православні козаки й вигнали Безлера. Ми, звичайно, напередодні їздили до наших бійців, аби підняти трошки дух. А там є така точка — бійці її називають «Грозові ворота». Дійсно, на горі помолилися, обійшли блокпости, а потім дзвонять мені й кажуть: так сталося, що з Божої милості Безлер з Горлівки зник. Хоча, як знати, хто був кращий, бо почали нам люди розказувати, що козаки витворяють у Горлівці. Тепер замість одного Бєса з’явилось багато «бісенят». Мені доводилося чимало їздити з протестантським пастором Володимиром із «Благої вісті». Бо не тільки наші православні, а й протестантські священики багато працюють у зоні АТО, в тому числі й у плані гуманітарної допомоги. І так по Божому промислу вийшло, що ми поїхали з ним, помолилися, і бог почув ті молитви. — А вас як священиків сепаратисти пускають за лінію фронту до пастви? — Патріархату не потрібні жертви. На жаль, це небезпечно для життя. Можуть взяти у заручники «на обмін» або вимагають викуп за священиків Київського патріархату, а найбільше — за протестантів. Навіть якщо я би назвався московським священиком, вони дзвонять і дізнаються, чи є в них такий. І тоді полон або — як там Господь вправить. Тому ми привозили гуманітарну допомогу, а люди з Горлівки вже самі приїжджали в Артемівськ маршрутками і забирали сумки та пакети. У нас взагалі ситуація була важка в Донецьку і Луганську. Владику Луганського і Старобільського поставили на коліна, зробили кілька пострілів, а потім перерізали в «Жигулях» гальмівні шланги і сказали: їдь. Він жив просто під загрозою, не хотів покидати єпархію, лишати мирян без пастирської опіки. Але його попередили: якщо ти залишаєшся і будуть служби, то будемо розстрілювати по одній людині. Тобто тобі наче нічого, а парафіянам — загроза. — Багато там парафіян залишається? — Не так багато, але були миряни-українці, які хотіли, щоб церква існувала і вона робила духовну просвіту. Вигнані священики звідти приїжджали до нас, жили в монастирі деякий час, потім роз’їхались Україною. Розповідали, що саме така ситуація: приходили в хату, стріляли і, слава Богу, що він дав їм розуму не вбивати. Полный текст смотри на сайте газеты: http://m.day.kiev.ua/uk/article/cuspilstvo/pravylno-kazhut-shcho-neviruyuchyh-v-okopah-nemayeа также в отделе периодики Областной библиотеки по адресу: Днепропетровск, пр. К. Маркса, 18
Руденко ІринаВ Днепропетровске таинственно исчезла единственная женщина - командир роты
// Комсомольская правда в Украине, 2015. -№ 60(20.03). - С. 7( 20.03.2015 )
Единственная женщина-командир роты батальона "Айдар", 51-летняя Наталья Булах, 11 марта, отправившись на заранее запланированную встречу с участниками АТО в центр Днепропетровска, пропала по пути. Выйдя из дома своих знакомых на ж/м Левобережный-3 около половины девятого утра, женщина отправилась на Ленина, 22, где и была запланирована встреча.
- Мама с дороги позвонила людям, которые ее ждали, сказала, что будет через 5-10 минут, - рассказала "Комсомольской правде в Украине" дочь Натальи, Ирина. – Но на встречу она так и не пришла.
Телефоны военного врача-психолога не отвечают со дня исчезновения. 13 марта родные и друзья Натальи обратились в милиции, но поиски пока не принесли никакого результата.
- 13 марта к нам обратилась дочь пропавшей, - сообщили "Комсомольской правде в Украине" в пресс-службе Днепропетровской милиции. - Открыто уголовное производство по статье "Умышленное убийство" с дополнительной правовой квалификацией "Пропавшая без вести". Проводятся оперативно-розыскные мероприятия по установлению местонахождения пропавшей Натальи Булах. Отрабатываются разные версии, которые в интересах следствия не разглашаются.
Накануне Наталья Булах была в Запорожье, там тоже встречалась с участниками АТО. Активно обсуждала создание клиники психологической реабилитации для бойцов АТО. Об этом же хотела поговорить и с днепропетровцами.
В мае Наталью пригласили главным врачом в добровольческий батальон "Шахтерск". Воевала в Еленовке, Иловайске, Волновахе, Марьинке. В сентябре перевелась в батальон "Айдар". Там сначала была врачом-психологом, а после смерти командира возглавила взвода, который вырос до роты. В подчинении у Булах - 107 человек.
По словам дочери, Наталья находилась в отпуске и использовала его для того, чтобы продвинуть свою идею создания клиники. Отозвать ее срочно на службу никто не мог. Командование "Айдара", с которым связывались родные Натальи, тоже не понимает, куда могла пропасть женщина.
Если вам известна информация о местонахождении Булах Натальи или обстоятельства ее исчезновения, просьба сообщать по телефонам: 050-200-09 78, 098-744-72-82.
Телефоны дочери Ирины:067-594-18-44; 066-753-91-49.
Приметы: рост около 165-170 см, на вид 50 лет, среднего телосложения, волосы короткие темно-каштанового цвета, была одета в камуфляжную украинскую военную форму нового образца цвета "хаки", обута в кроссовки темно-коричневого цвета
Жінка-блискавка. Сьогодні вона в зоні АТО, а завтра — на базі своєї улюбленої 25-ї бригади (25-та окрема Дніпропетровська повітряно-десантна бригада). А ще треба у 81-шу та 79-ту навідатися — там теж її чекають побратими. Щоправда, робота в Міністерстві оборони внесла корективи у волонтерську діяльність, якою вона займалася останній рік. Тетяна — офіцер Збройних сил України, помічник міністра оборони з реформування. Займається закупівлями для армії. Зізнається, що її графік — ні, не роботи, а життя! — став ще щільнішим. Вона майже не бачить рідних. Та сподівається, що одинадцятирічний син Тимур її зрозуміє, коли стане дорослим. Адже це все вона робить для нього. І впевнена, що й чоловік Вадим її теж зрозумів би… Вадим Ричков, нейрофізик за освітою, пішов на війну добровольцем. Зіткнувшись із фронтовими реаліями того часу, подружжя продало дачу, бізнес (у них із чоловіком була власна міні-пекарня), щоб допомагати тим, хто боронить українську землю. Але доля підготувала страшне випробування Тетяні — торік 17 серпня комбат Вадим Ричков загинув у бою. Напередодні зазнав осколкових поранень, у шпиталь їхати відмовився. Ховала його вся 25-та Дніпропетровська повітряно-десантна бригада. Нагороду за чоловіка — медаль «За воїнську доблесть» отримала Тетяна. Посмертно йому присвоїли і чергове звання капітана.
а также в отделе периодики ДОУНБ по адресу: пр. К. Маркса,18
Рыжков ВадимДобровольцы создали в Днепропетровске свой штаб
//День(укр). - 2015. -№ 29/30( 20.02.2015 )
В Днепропетровске представители 13 добровольческих батальонов и общественных организаций подписали совместный меморандум о создании Объединенного штаба добровольческих сил Украины. Они призывают поддержать эту инициативу другие добровольческие батальоны и волонтерские организации. Возглавлять Штаб будут семь командиров — единого начальника штаба решили не выбирать. Базироваться он будет в Днепропетровске по ул. Комсомольской, 58 — рядом со зданием областной государственной администрации. Среди тех, кто поддержал создание штаба: «Правый сектор», батальоны «Кривбасс» и «Сичеслав», отдельные подразделения «Айдара», «Автомайдан», афганская организация «Достоинство и свобода» и другие. В настоящий момент ведутся переговоры с полком «Днепр-1».
«Цель создания штаба — защита национальных интересов, — заявил народный депутат Украины Семен Семенченко. — Это центр координации, обмена разведданными, разработка планов совместных операций, анализ действий генерального штаба и предоставление независимого канала информации, в том числе и президенту Украины». Обнародовать заявление С.Семенченко собирался вместе с лидером «Правого сектора» Дмитрием Ярошем, но тот не пришел из-за плохого самочувствия, поскольку еще не оправился после ранения. Тем не менее, оба входят в руководящий состав Объединенного штаба добровольческих сил Украины.
С.Семенченко сообщил, что представители штаба добровольцев будут убеждать Президента послать в отставку Виктора Муженко и неумелых военачальников, для того чтобы победить в войне
Сапіга ІгорБатальйон "Кривбас" до бою готовий. І фізично, і морально
// Голос України. - 2015. -№ 29,32( 18.02.2015 )
Батальйон патрульної служби міліції особливого призначення Головного управління МВС у Дніпропетровській області «Кривбас» діє з минулорічного травня. Спочатку як одна з рот батальйону «Дніпро- 1», згодом як самостійний підрозділ. «Кривбас», попри уточнення в назві, зібрав під свій бойовий стяг не лише діючих співробітників міліції або тих, хто свого часу служив в органах внутрішніх справ. Є також ті, хто прийшов з інших силових структур, представники малого і середнього бізнесу, різних громадських організацій. Бійці — мешканці Кривого Рогу: незалежно від віку, віросповідання, національності та роду занять, вони мобілізували самі себе, добровільно, за наказом власної совісті й почуття патріотизму.
Силові дії були неможливі: чоловік з гранатою у руці контролював усіх присутніх у готельному номері. І саме полковнику Сапізі вдалося суто психологічними методами спричинити збій у поведінці злочинця і, наклавши свої пальці на запал гранати, спеціальним прийомом витягнути її з рук невідомого. Потім правоохоронці створили коридор, виїхали за місто і знешкодили смертоносний «сюрприз», а самого злочинця доставили в СБУ.
Про цю історію тоді докладно повідомляли у ЗМІ. Ігор Андрійович посміхається: «Версії подавали різні, але жодна не відзначалася точністю. Як було насправді, він розповів «Голосу України», наголосивши, що нікому не рекомендує повторити зроблене ним тоді. «Надто небезпечно, але іншого варіанта не залишалося»...
Ми зустрілися з командиром та бійцями батальйону «Кривбас» у Покров- ському районі Дніпропетровської області. Тут, на межі з Донеччиною, вони виконують поставлені перед ними бойові завдання
С полным текстом публикации можно ознакомиться в отделе периодики Областной библиотеки по адресу: Днепропетровск, пр. К. Маркса, 18
Серов И.Написали спецправила для вернувшихся бойцов и их семей
// Сегодня. – 2015. - №26.- С.4( 12.02.2015 )
В Нацгвардии совместно с волонтерами и психологами разработали и издали книгу с рекомендациями по преодолению постфронтового синдрома у солдат, вернувшихся с Востока. Там же даны и практические советы для семей бойцов: как бороться с бессоницей, беспричинной тревогой, нервозностью и прочими проявлениями этого синдрома.
Как рассказал нам один из спикеров Нацгвардии Евгений Роженюк, собрать воедино рекомендации психологов было решено после нескольких особо сложных случаев с бойцами, воюющих на Востоке Украины. "Брошюра уже отпечатана. Кроме того, уже разработана памятка для бойцов — ее раздадут солдатам в батальонах", — уточнил Роженюк.