Шевченківський ювілей

1914 року Україна та світ відзначали 100-ліття від дня народження Тараса Шевченка. Царський режим чинив усілякі перешкоди для святкування ювілею, попередивши місцеву владу про те, що «публичные собрания по случаю юбилея не должны быть дозволяемы». Рада Катеринославської «Просвіти» домоглася від начальника губернії всупереч забороні дозволу на організацію ювілейного Шевченківського комітету і проведення врочистостей за умови, щоб у виступах на вечорі не було висловів «носящих тенденциозную окраску». На засіданні комітету головою обрали професора О.М.Терпигорєва, а почесним головою став Д.І. Яворницький.
На захист ювілею Т.Г. Шевченка та через попередження про заборону вшанувати ювілей поета виступив депутат ІV Державної Думи від Катеринославщини О.М. Александров. У своїй великій промові з трибуни Думи він під бурхливі оплески депутатів-опозиціонерів виголосив: «России предстоит разрешить огромную историческую и политическую проблему: должен ли державный народ великороссов унижать, раздражать, русифицировать другие народности, или он должен стремиться к духовному об'единению с ними? Ведь в России 70 млн. иноплеменных (из 200 млн. населения). Национальность выше государства: государства падали, а народы оставались живы. Не боритесь с национальным чувством путём насилия. В Думе должен раздаться голос жизни. Нельзя не прислушаться к голосу русских людей, оскорбленных за братьев-украинцев. Запрет праздника в память великого народного поэта Шевченка – это оскорбление всего украинского народа. Политика сегодняшнего дня не вправе заносить руку над головой поэта. Надо остановить эту руку, так как такой поступок вызывает чувство стыда и ужаса. Признайте за украинским народом право на родной язык и на культурное самоопределение».
На захист святкування Шевченківського ювілею виступив і депутат Думи Є. Іванов з Київщини на сторінках місцевої газети «Южная заря» у статті «По поводу чествования памяти Т.Г. Шевченко», надрукованої 26 лютого. Ось як це відгукнулося наступного дня: «Учора вранці до друкарні «Южной зари» явилася поліція і арештувала усі примірники, що залишились від 26 лютого, де була надрукована стаття Іванова про заборону чествувати пам'ять Шевченка».
Засідання ювілейного комітету відбувались у будинку Міської думи, яка асигнувала на святкування 500 крб. Квитки на урочисте засідання розібрали протягом півгодини, але бажаючих було значно більше.
Урочисте ювілейне засідання комітету відбулося 25 лютого в новому театрі Англійського клубу. Виступали українською мовою – професор Яворницький, російською – професор Терпигорєв. Тексти виступів друкували в місцевій періодиці.
Газети друкували адреси та телеграми, що надійшли до комітету від членів ІV Державної Думи: Родзянка, Алексєєнка, Бергмана, Александрова, Філатова, від Міської думи та голови І. Способного, від Губернської земської управи.
«В день памяти великого сына Украины приношу горячия желания своего сердца о полном раскрепощении украинского слова», – писав депутат Александров, чию телеграму зустріли палкими оплесками учасників засідання.

Валентина Лазебник

Шевченківські святкуванні в окупованому Кам’янському

В окупованому Дніпродзержинську, якому німецька адміністрація відразу повернула історичну назву Кам’янське, функціонував український драматичний театр імені Тараса Шевченка. 14 лютого 1942 року до обов’язків директора та головного режисера Кам’янського театру став Федір Гладков.
   Федір Дмитрович Гладков (1905–1973), уродженець села Кринички, учень відомого українського режисера Леся Курбаса. Навесні 1933 року 28-річний актор курбасівського театру «Березіль» був засуджений «за контрреволюцію» до виправно-трудових робіт терміном на 3 роки за статтею 58-1, частина 2 КК. Ув’язнення відбував на Соловках. Наприкінці терміну Гладков зустрівся там із Курбасом і короткий час працював разом із ним у табірному театрі. (Лесь Курбас загинув у соловецькому концтаборі).
   Після відбуття ув’язнення Федір Гладков приїхав до Дніпродзержинська, де мешкали його батьки й улаштувався до місцевого театру. Під час окупації голова Кам’янської управи О. Самійленко призначив Ф. Гладкова директором та головним режисером українського театру. На цій посаді Федір Дмитрович працював по 23 червня 1943 року...Повніше