Великий український поет, революціонер-демократ

«Він був селянський син і став князем в царстві духа. Він був кріпак і став великою силою в громаді людських культур. Він був простак і відкрив професорам і вченим новіші і свобідніші степені. Він терпів десять літ від російської воєнщини, а зробив більше для свободи Росії, ніж десять побідних армій». Так говорив І.Я. Франко про значення Т. Шевченка в розвитку української культури, літератури, про його роль у революційно-визвольній боротьбі в Росії і на Україні.
Будучи геніальним поетом, видатним художником і незламним революціонером, Т. Шевченко вніс великий вклад у розвиток української культури, відіграв велику роль у піднесенні революційного руху в нашій країні. Він став основоположником нової української літератури, внісши до неї ідейну суть революційного руху його часу - революційний демократизм.
З ім'ям Т. Шевченка покріпачені маси України завжди пов'язували свої, віками вимріяні думи і сподівання на «жадану волю». В революційній боротьбі проти царизму в Росії і цісаризму в Австро-Угорщині, в боротьбі за своє соціальне і національне визволення вони зверталися до палкого слова великого Кобзаря, яке було смілим і рішучим протестом проти несправедливості, закликом до спільної боротьби трудящих всіх народів Росії за своє визволення:

Відповідаючи на слідстві в справі Кирило-Мефодіївського товариства (1847 р.) на запитання, чому він писав «пасквильные стихи против государя-императора», Т. Шевченко говорив: «Будучи еще в Петербурге, я слышал везде дерзости и порицания на государя и правительство. Возвращаясь в Малороссию, я услышал еще более и хуже между молодыми и между степенными людьми; я увидел нищету и ужасное угнетение крестьян помещиками, посессорами и экономами, шляхтичами, и все это делалось и делается именем государя и правительства...».
Т. Шевченко – виходець із народу, міцно зв'язаний з його життям і сподіваннями був справді вірним народним захисником, борцем за його свободу і визволення. Він ненавидів панів-кріпосників, царя і його найближчих «самих пузатих», «золотом облитих блюдолизів». І справа тут була не в «особистих рахунках» кріпака-Шевченка із своїм поміщиком і його друзями. Шевченком-поетом і царем Миколою І. Великий Кобзар висловлював думи і сподівання пригнічених народів царської Росії – «тюрми народів», він пішов і на заслання за велику народну справу...Повніше

Іван Чапля
доцент, зав. кафедрою української літератури
Дніпропетровського держуніверситету.
Зоря.–1961.– 10 берез.

Гнівне Тарасове «ні!» царям і богам
Т.Г. Шевченко – мислитель, революційний демократ, атеїст

Творчість Т.Г. Шевченка має яскраво виражений політичний характер. У, своїх численних творах, і насамперед в таких, як «Сон». «Єретик», «Кавказ», «Заповіт» та інших, поет з надзвичайною силою прово¬дить ідею непримиренної боротьби проти самодержавства і національного гноблення; ідею селянської революції. На противагу лібералам (Кулішу, Костомарову), які всіляко рекламували «гармонію» класових інтересів в експлуататорському суспільстві і розглядали історію України як «єдиний потік», Т.Г« Шевченко показував антагонізм, непримиренність народу і його утискувачів, ворожість «шляхетного класу» трудящим масам, з яких він «кров, як воду точить».
У своїй критиці соціального лиха Т.Г. Шевченко не обмежується викриттям злочинів лише окремих поміщиків і царських чиновників, а підноситься до викриття кріпосництва як системи суспільних відносин, до викриття антинародної суті самодержавства.
«Повернувшись до Малоросії, – говорив Т. Шевченко на допиті після арешту 1847 р., – я... побачив злидні і страхітливе гноблення селян поміщиками, посесорами та економами-шляхтичами, і все робилось і робиться ім'ям государя та уряду».
Зриваючи з царя ореол святості і непогрішимості, розвінчуючи царистські ілюзії селян, їх віру в «доброго царя», – в чому велика історична заслуга поета, – Т. Г. Шевченко називає царя «гонителем прав-ди», «катом жорстоким», «шинкарем кривавим»...
Поет гнівно таврує лібералів з їх надіями на реформу «зверху», солідаризується з М.Ґ. Чернишевським, який закликав Русь взяти в руки сокиру. Т.Г. Шевченко звертається до народу з пристрасим закликом:

Вірші Т. Шевченка мали надзвичайний революціонізуючий вплив. Так, петрашевці переписували їх і нелегально розповсюджували серед народу. Сам Петрашевський засвідчив, що вірші Шевченка поширюва¬лись у великій кількості і були причиною сильних заворушень на Україні.
Таким чином, на відміну від лібералів, Т.Г. Шевченко стояв на позиціях розв'язування класової боротьби, він вважав, що народ зможе перемогти лише шляхом насильственого знищення існуючих порядків, через народну революцію.
Але погляди поета на майбутній суспільний устрій і шляхи його досягнення були утопічними. Т.Г. Шевченко, як і російські революційні демократи, був представником селянського утопічного соціалізму: свої надії він покладав на селянство і селянську громаду. Нічого дивного в цьому нема: економічна відсталість тодішньої Росії заважала навіть передовим її людям побачити, що. розвиток капіталізму приведе до створення і згуртування могутнього робітничого класу – могильника експлуататорського ладу, творця нового життя...Повніше

А. Фоменко,
старший викладач кафедри філософії
Дніпропетровського державного університету
Зоря.– 1961.–10 берез.