Світлини Ірини Голуб

 

Осені свічка горить

Образ осені у віршах Івана Сокульського

Зимові візерунки

Відпалала листям осінь,
Грудень помережив став...

(Валентин Бурхан) читати

 

Зима і приходить
Для того,
Щоб в думах і вчинках
Наших
Частіше з'являлося
Свіле, ніжне...

(Володимир Грипас) читати

Запрошуємо відвідати сторінку "ДНЕПРОПЕТРОВСКИЕ ИМЕНА (поэты, художники, прозаики, публицисты, философы)"
на сайті "ALEXANDER KOBRINSKY'S LIBRARY"
 

* * *


Здрастуй, літо, – зелений пломінь,
Кидай душу мою в черінь!..
Тихо бродить в моєму домі
Привид саду – зелена тінь –
По книжкових тугих полицях,
По містку моїх брів і дум.
І стоїть у моїх зіницях
Яблунь синьо-зелений шум.
Від розтоплених сонць і спеки
Ходить обертом голова.
Черепками дзвінкого глека
Геть розсипані всі слова.
Я зневірюсь у давніх міфах,
Всохне бог на крихкім корню,
Сповідаю я нині віру
Зеленавого жар-вогню.
І дослухуюсь, і, сп'яніла
В ціпенінні таємних мук,
Чую, кличе мене Ярило
У зелену пожежу рук.

Ганна Світлична

 
 

Червень


Відлунав весільним гулом
Вишень рясен цвіт,
І кують, кують зозулі
На весь білий світ.
Може, вже порахували
І мої літа…
Плинуть хмар круті овали,
Шум в очеретах.
Пахне м’ятою світлиця –
Мати принесла, –
Лічить зорі-зоряниці
Хлопець край села.
У дівчини серце мліє
В пору отаку.
Червень, червень –
Червоніють
Вишні у садку.

Валентин Бурхан

 
 

Літо


Літо. Тепло і спокій.
Сонце повітря роз’ятрює.
Твій погляд, мов квітка, вогкий,
хмари пливуть ряднами.

Ступаю в траву – зелено...
Пахне, і вітер лащиться.
Зриваю твій погляд зі стеблами,
сорочку скидаю, мов ящірка...

Тебе вже немає, сіється
ген голос ніжний і впевнений,
і квіти всміхаються, дивляться,
та Богом мовчати їм велено.


Оксана Ігнатенко

 
 

* * *

До добродія подорожника
Мій добродію подорожнику!
Починається з тебе путь.
Починається по-хорошому,
Та й по-різному може буть.
Чим закінчиться – тим закінчиться
Подорожникове буття.
Може, стане нарешті вічністю
Манюпунька мить непомічена –
Наче твій листочок життя.

Анатолій Ворфлик

 
 

Липень


Затихла враз липнева злива.
Люблю її, цю щедру мить,
Коли садів зелена грива
На сонці піняво кипить.
Налившись силою земною,
Травинка кожна струменить,
Щоб позмагатися зі мною
В умінні сонячністю жить…

Володимир Міщенко

 
 

* * *

Яблуня ополудні стоїть –
світлий яблуневий планетарій,
літо понад садом пролітає,
живить кров’ю сонця кожну віть.

Кожен плід рожевобоко мчить
в мить дозріння по своїй орбіті…
В літі – золотому макросвіті –
яблуні галактика гучить.


Віктор Корж

 
 

* * *

На тишу літа яблуко упало
І стало тихо, як було,
Над цілим світом і селом,
Немовби в чайки під крилом.
Так тихо яблуко упало.
А ще тихіше сняться сни,
І зорі світять цілонічні,
І осипається з весни
Цвіт яблуневий в світ, у вічність.
А потім враз на тишу літ
Упало яблуко, та вже
Не до землі був той політ,
А до зірок. Бува таке ж?


Григорій Маловик

 
 

* * *

В золотобанному храмі
соняшникового поля
чистій блакиті молися,
зранена душе моя.
В сонмі золотонімбних
щиро відчуй, що сваволя
понад тобою не вічна.
Вічна – небес течія.
Золотопелюсткових
тихо торкнись заспокоєнь.
Краще ніхто не розрадить,
ніж золотінь мовчазна.
Маревом теплим спливає
світло блакиті м’якої.
І огортає, й зціляє,
випростує душу вона
в золотобанному храмі
соняшникового поля…

Наталка Нікуліна

 
 

* * *


Доволі, слово! Солов’ї мовчать,
І картоплі цвітуть, і над усім – громи.
Дозрілим полуднем підвівся час
І світить в серце променем прямим.
Ні тіні від трави – ясна пора,
Бджолиний поспіх медоносу,
Якась одна прикрилить до пера
І меду набере зі слова. Босу
Дорогу в поле день повів й веде
Від саду до хлібів, до полудня до ночі,
На межах маки квітнуть де-не-де,
А може, то поезії моєї очі.
Куди вони задивлено цвітуть?
До мене, мабуть...


Григорій Маловик

 
 

Петрів батіг


Скрипить старезний віз, бо з возу все пропало...
Серпневих ос азарт – невимушений гріх
розбитих кавунів, покинутих недбало,
і всюди вздовж доріг зліта Петрів батіг.

Світіння пелюсток, мов подих із безодні, –
небесний напівтон розлито на стеблі,
і я аж здивувавсь, коли мене сьогодні
якийсь дивак Петро хльоснув із-під землі.

Ким був той чоловік? Одвічним гречкосієм,
кремезним козаком, погоничем волів?
Зітхав трагічно віз, потрапивши у виям,
коли дарунки віз для молодиць і вдів...

Крізь дощ у травах брів, забрьоханий по вуса,
і шепотів слова, неначе в напівсні...
Куди ж це повела його лиха спокуса,
що цей тугий батіг згубив у гущині?

Отак іду і я... Трагічних трав неспокій
у цей серпневий день навіяв, Петре, сум...
Стьобає по ногах батіг блакитноокий,
до серця дістає землі солодкий струм.


Анатолій Шкляр

 
 

* * *


Втомившись гучно говорити,
душа застигне на межі:
хай мовлять яблука і квіти,
і бджоли в тихім віражі.
Серпневі роси обважнілі
хай зронять слово золоте.
Душа у золотавім тілі
сама собі перецвіте.


Наталка Нікуліна

 
 

Прощання з літом


Ще кожна стеблина тобою налита
і долі осяяні до виднокраю.
Задумане літо,
натруджене літо,
я мовчки тебе проводжаю.
Де слово те взяти,
щоб ним передати
красиву твою благородну вдачу,
як ти – невсипуще, неначе мати, –
удосвіта день починало гарячий.
І пахнуть тепер короваєм засіки,
і дивляться в просинь баштани весело,
струмують дороги, неначе ріки,
і яблуком спілим
рожевиться вересень.
І хочеться кращим, щедрішим бути
І щедрість ту в інші серця перелити,
бо поруч зі мною – чудесні люди,
схожі на тебе,
літо.


Анатолій Солонський

 
  Останнє яблуко в прив’ялі трави пада –
Червону крапку ставить красне літо.
І барвами вогненними багата
Прощально квітне сонячна палітра.

Земля натомлена осінній тиші рада,
Задумалась, неначе мати, світло...
Останнє яблуко на землю лунко пада –
Червону крапку ставить красне літо.


Віктор Корж

 

 

 

49006, м.Дніпропетровськ, вул.Савченка,10 Тел./факс:(0562) 42-31-19 E-Mail: library@libr.dp.ua

Copyright  ©  2000-2013 Дніпропетровська обласна універсальна наукова бібліотека