НИТОЧКА ДО НИТОЧКИ,

СТІБОК ДО СТІБОЧКА

Нещодавно ми завітали до Дружбівської сільської бібліотеки. На вулиці була майже зима, а тут панувало душевне тепло і затишок. У тих, хто зібрався, свято – 10-річчя клубу за інтересами «Відродження». Вишиванням споконвіку займалися жінки. Цей вид рукоділля відтворює їхню душу і характер, бо у вишивку жінки вкладають свої почуття та мрії, щоб принести радість собі та людям. Як зазначила ведуча свята завідуюча бібліотекою Тетяна Андріївна Горб, Дружбівська територіальна громада багата саме такими талантами.

Про історію створення клубу повідала нам А.І. Ковбель. Все почалося 10 років тому, коли Антоніна Іванівна сама завідувала місцевою бібліотекою. Їй треба було оформити приміщення читацькі. А її мама Надія Костянтинівна Мельник вишила рушник, який чомусь самій вишивальниці не сподобався. Мама із жалем сказала: «Щось такий темно-червоний і не гарний, хоч викинь…». На що донька гаряче заперечила: «Нащо ж таке добро викидати? Я заберу його до бібліотеки, він мені ще знадобиться».

Вирізала вона у якомусь провісила та й прикрасила рушником.

Згодом до бібліотеки завітала Євдокія Францівна Мазур. Побачивши Шевченка, запитала: «А чому це у тебе немає портрета Франка? Давай я тобі вишию». Потім я тобі вишию». Потім мама А.І. Ковбель знову вишила черговий рушник і віддала його до бібліотеки. Побачивши, що донька прикрасила ним уже вишитий портрет Франка, здивувалася, що портрет Шевченка з журналу, тож взялася вишивати його. Удвох із Є.Ф. Мазур вони напосіли на Антоніну Іванівну, щоб та бралася тепер вишивати портрет Лесі Українки. Бо не гоже, щоб у бібліотеці не було усіх трьох портретів майстрів слова.

На той час жінки села Дружба часто заходили додому до Надії Костянтинівни мельник, щоб подивитися на її вишивки, обговорювати своє вишивання, порадитися. Але їм здавалося не дуже зручно постійно приходити, заважати господарям. Тому А.І. Ковбель і запропонувала усім збиратися у бібліотеці.

А у жовтні 2006-го Антоніна Іванівна вирішила зробити виставку місцевих вишивальниць. Зібрала по селу дуже багато робіт і виставила їх у великому залі сільської ради, щоб кожен мешканець зміг помилуватися рукотворною красою. З тих пір і почав офіційно діяти у Дружбі при бібліотеці клуб за інтересами «Відродження», головою якого обрали саму А.І. Ковбель.

Ведуча свята Т.А. Горб зауважила, що не дарма така подія сталася у жовтні. Саме наприкінці цього місяця наші предки вшанували святу мученицю Параскеву П’ятницю, яку  вважали берегинею домашнього вогнища, покровителькою всякої жіночої роботи, особливо зимової, в першу чергу прядіння, вишивання, ткацтва і всіх робіт, пов’язаних з льоном. Цього дня рукодільниці збиралися разом, щоб похвалитися один перед одним вишитим за рік. У цю п’ятницю жінки не пряли, не виносили попіл, не прали білизну, а чоловіки не орали і не боронували, вважаючи це великим гріхом. 

Йдучи повз звичайнісінькі хати у Дружбі, Сухому Хуторі, Первозванці, люди навіть не уявляють, які скарби знаходяться за їхніми стінами. Палахкотять рушники оселі Євгенії Костянтинівни Штангурської, Марії Володимирівні Більченко, Валентини Гаврилівни та Сергія Івановича Сядрів. Прикрашають домівки пейзажі та ікони, вишиті руками Любові Андріївни Горюк, Надії Андріївни Майхрич, Надії Герасимівни Лавренчук, Нелі Степанівни Куцевол, Наталії Іванівни Голоборотько, Надії Іванівни Богомаз.

Універсальною майстринею є Тетяна Олександрівна Швець. У її колекції і рушники на будь-який смак, і картини, вишиті хрестиком, бісером і вишиванки для онуків. Тетяна Олександрівна Пургіна вдосталь навишивалася хрестиком, тож спробувала ще і гладдю. 

Вікторія Василівна Корольова прийшла до клубу, щоб навчити тоді ще не широко відомому мистецтву вишивки стрічками. Цю техніку освоїла самотужки – тепер ніяк не може зупинитися.

Людмила Петрівна Головко з донькою Танею теж вишивають і хрестиком, і бісером. Навіть перші роботи вражали вишуканістю, а зараз вже годі й говорити. Тільки на останні дві картини пішло 2 кг бісеру! Надія Костянтинівна Мельник першою освоїла нові техніки вишивання: комбінування хрестика, на півхрестик, чверть хрестик. Це додає її роботам вигляду, як говорять, 3D, роблять їх живими.

А.І. Ковбель дуже рада, що змогла всіх об’єднати і завдяки майстриням сама натхненно вишиває. Справжньою поціновувачкою народного мистецтва стала і Т.М. Вегера. Працюючи довгі роки у школі, вона завжди прищеплювала дітям любов до народних ремесел. З роками до популяризації вишивки долучилися Г.І. Гришко, С. П. Антонюк, Н. Голоборотько, Т. Горб, Т. Поліщук, А. Головко.

Кожного, хто хоч якось долучився до роботи клубу, згадали на святі. Цього року, на жаль, цей світ покинули сестри Н.А. Майхрич та Л.А. Горюк. Обидві були гарними і залишили безліч робіт та передали свої знання і вміння молодшому поколінню. Їх пам'ять  вшанували хвилиною мовчання.

Надія Герасимівна відвідує усі без винятку засідання клубу, бере активну участь у громадському житті села, не пропускає жодні культурні заходи. А ще вона дуже гарно співає і спонукає до цього увесь колектив майстринь. Жінки постійно виступають із піснями не тільки у Дружбі, а й у навколишніх селах, Криничках. Одного разу навіть представляли Криничанщину у Петриківці. А допомагають вишивальницям співати Лариса Григорівна Міткарова та баяніст Володимир Іванович волошин із Червоноіванівки. Цього дня вони також були присутні на святі, вітали усіх піснями. 

А ще серед гостей свята була В.О. Мала, яка зараз живе у м. Покров. У 1981-1984 роках вона починала свою педагогічну діяльність у Дружбівській школі. З теплотою згадує ті роки, своїх перших учнів. Валентина Олексіївна нині на пенсії за вислугою років, тож має вдосталь часу для спілкування, а ще віршування, друкує свої поезії у різних виданнях, випускає власні збірки. Усім присутнім вона продемонструвала бібліотеці збірку «Україні присвячується», де вміщено і її поезії. Одну з них вона присвятила с. Дружбі.

Сердечно привітав майстринь і Дружбівський голова Віктор Миколайович Шапран. Побажав усім здоров’я та творчого натхнення і подарував електрочайник, щоб члени клубу частіше збиралися разом у довгі зимові вечори, чаювали та обговорювали свої захоплення.

Приємним сюрпризом для усіх присутніх була виставка робіт членів клубу. У двох відремонтованих закладів. Давня мрія голови клубу А.І. Ковбель здійснилася. Кожен бажаючий зміг відвідати виставку і насолодитися цією неймовірною красою, створеною руками місцевих рукодільниць. Здається,що картини оживають, і не віриться, що це зроблено голкою і ниткою, бо ж тільки пензлем можна відтворити таке. А тут усе так гарно і ладно – ниточка до ниточки, стібок до стіночка.

У кожної майстрині сяяли очі від задоволення, вони активно обговорювали роботи, різноманітні техніки. Ці жінки живуть цим і насолоджуються. Яким затишком, теплом, спокоєм віє від картин, ляльок-мотанок, ікон і рушників! А чи в кожному домі є зараз вишиванка, вишитий рушник? Певно, ні. Призабули чомусь це дивовижне мистецтво… Та завдяки ось таким невтомним майстриням, як ці жіночки із Дружби, народна пам'ять оживає, національне коріння дає про себе знати. Залишається тільки побажати  усім нових творчих здобутків, рівних хрестиків і стібочків, наснаги ще на багато років.

Нові рубежі. – 2016. – 10 грудня. – с. 5