«Мамині рушники - лебеді білокрилі» 

Табацька О., провідний бібліотекар читального залу КЗ «Софіївська центральна районна бібліотека»

Липневими днями в центральній районній бібліотеці відбулось засідання жіночого клубу «Гармонія» - вечір відпочинку «Мамині рушники – лебеді білокрилі».

Святково вишита рушниками, іконами українська світлиця. На столі улюблені мамині квіти – чорнобривці, а на українському рушнику – хліб з сіллю. На зустріч до бібліотеки, відклавши всі свої домашні турботи, жінки, члени клубу і гості прийшли відпочити, доторкнутись серцем до прекрасного народного мистецтва вишивання, поринути  в чарівність українського слова і пісні, українських звичаїв і традицій. Це постійні члени жіночого клубу: Лідія Юхимівна Демченко, Ніна Дмитрівна Лупійчук, Тетяна Іванівна Байда, Раїса Петрівна Акастьолова, Любов Петрівна Голуб, Ніна Іванівна Дерев’янко, Софія Василівна Ільєнко та ін. Вечір відкрила ведуча і автор сценарію Ю.М.Ковтун.

Народне прислів’я каже: «Без верби і калини нема України». До сказаного слід додати і «без вишивки». Тому, що вишиваний рушник і вишита сорочка давно стали українськими народними символами – оберегами. Мамина пісня, батькова хата, дідусева казка, бабусина вишиванка, добре слово сусідів, традиції і звичаї…

Нас, українців, по вишивках і чарівних рушниках-оберегах упізнають в усьому світі. Українська жінка і сорочку синові вишиє на щастя, і рушника на долю. Тому рушник і став синам та донькам оберегом, бо це – сама материнська  любов і щира любов і щира молитва, що оберігають її дітей від біди в далеких дорогах.

Колись наші земляки прикрашали оселі вишитими рушниками. Наречена одягала на голову віночок із довгими різнокольоровими стрічками, спереду пов’язувався український рушник. І на посаг неодмінно слід було надбати власноруч вишиті рушники. А оберегами на все життя для молодих  були вишиті слова «Нам у парі судилося стати на вишитий щастям рушник» або «На щастя, на долю».

Українську світлицю прикрасили своїми рушниками Людмила Іванівна Сухина, Людмила Іванівна Даценко, рушниками своїх бабусь і матерів Тетяна Всеволодівна Павлюк, Софія Василівна Ільєнко, Людмила Володимирівна Ненько, Таїса Миколаївна Сагайдак, прекрасними іконами з бісеру Раїса Петрівна Акастьолова. Ці жінки не уявляють без вишивання свого життя. Адже вишивка – це духовний символ українського народу, рідного краю, батьківської оселі, тепла материнських рук. Здавалось ніби все тепло серця, яке вклали майстрині в свої роботи, долетіло до наших сердець.

Складаючи візерунок для рушника, майстриня добирає квіти, листя з відповідною символікою. Червоні кетяги калини є символом невмирущості роду, дівочої краси, дуб – символ сили і краси хлопця, вусики хмелю, винограду – це любов і злагода, краса створення сім’ї, полум’яна квітка маку – це продовження роду. Милують око троянди, чорнобривці, волошки, котрі квітують на кожному українському обійсті. А майстриня, коли бачить чарівну рослину, їй неодмінно хочеться її «виростити» на своєму рушнику, сорочці чи серветці. Слова ведучої перепліталися з музичними відео кліпами українських пісень «Два кольори», «Рушник вишиваний», «Пісня про рушник», «Вишиванка моя Україна», «Рушничок» у виконанні Анни Торішньої, Наталії Цар, Ірини Кондратьєвої, Каріни Рейман та ін.

 Народна вишивка – це мистецтво, яке постійно розвивається. Це величезне багатство, створене протягом віків тисячами талановитих народних майстринь. І наша з вами мета сьогодні – не розгубити його, передати це живе творіння наступним поколінням.

                                                                                                                                 «Вісті Софіївщини». – 2015. - 15 серпня