Для велотуризму і 60- не вік 

Токар І., журналіст газети «Весник Кривбаса»

м. Кривий Ріг 

Почувши про криворожанок, які вирушили в мандрівку на велосипедах і подолали на них 450 кілометрів, я здивувалася. Це ж більша відстань, ніж із Кривого Рогу до Києва! Вдруге я здивувалася, дізнавшись, що цим любителькам вело туризму вже за 60. Це ж яку витримку і потяг до мандрів  треба мати! Ну і нарешті ще раз мені довелося здивуватися, коли з’ясувалося, що в нашому місті діє соціальний проект, в межах якого всіх бажаючих абсолютно безкоштовно навчають азам вело туризму.

Отже, знайомтеся: Зоя Георгіївна Биваліна. Колись вона працювала електрогазозварником на одному з місцевих підприємств, а зараз пенсіонерка, завзята любителька подорожей і одна з тих, хто прагне відродити велосипедний туризм у нашому місті. Цей ентузіазм звів її з представниками міських вело клубів «Команда «Адреналін», «Горизонт» та «Сталкер». Об’єднані спільним хобі, ці абсолютно різні люди дійшли висновку, що в місті необхідно створити вело школу початкової туристської підготовки. І з першого лютого така школа у нашому місті почала працювати за підтримки Криворізької міської федерації спортивного туризму та міської бібліотеки для дорослих № 10.

З чого ж усе почалося? Звідки така любов саме до вело туризму?

- Колись, іще за радянських часів, були екскурсії туристичними поїздами. Пам’ятаєте? – розповідає Зоя Георгіївна. - Я поїхала одним з таких поїздів до Росії. Чергова зупинка була у Пскові. Неподалік від цього знаходиться історико-літературний і природно-ландшафтний музей-заповідник Олександра Пушкіна «Михайлівське», але його відвідини не були заплановані саме тим маршрутом. Тоді вперше і пролунала думка, що мандрувати між населеними пунктами, розташованими недалеко один від одного, найзручніше на велосипеді.

Так народилася мрія, яка згодом перетворилася на реальність. Маючи певний туристський досвід і початкову туристську підготовку, Зоя Георгіївна провела свій перший туристський вело похід по шевченківських місцях.

- Це було дуже цікаво – згадує вона. – Нас було чоловік 10, і я не пам’ятаю, щоб хтось скаржився, або комусь не сподобалося. Взагалі, це все робилося заради дітей. Заняття спортом, гуртки – це все добре. Але що може бути цікавіше за подорожі?

На зауваження, що такі подорожі – це неабиякі фізичні навантаження, які передбачають хороший фізичний стан та певну підготовку, Зоя Георгіївна погоджується. Мовляв, як не можна грати на музичному інструменті, не знаючи нотної грамоти, так не можна і подорожувати велосипедом, не знаючи хоча б основних правил. А щодо фізичної підготовки, то звичайно, треба тримати себе у формі. «У певному віці у нас у всіх виникають також певні проблеми зі здоров’ям. Але – нічого! Їздимо! Вік тут не перешкода», - зазначає Зоя Георгіївна й усміхається.

Ми ще довгенько розмовляли, дивилися відеофільм та фотографії, зняті під час подорожей. І ці розповіді були такими захопливими, яскравими та живими, що захотілося відчути отой дух романтики, почути свист вітру, побачити, як під колесами велосипеду зникає земля. Тож, певно, недаремно велосипедний туризм із кожним днем отримує все більше прихильників. Тим більше, що країна у нас настільки красива, а її історія настільки цікава, що не вистачить життя, щоб все оглянути і пізнати. Але як цього можна не прагнути?