|
 Зараз,
мабуть, вже немає людини, яка б не чула імені відомого дослідника Придніпровського
краю, археолога, громадського діяча і людини, яка зробила можливим промислові
розробки криворізького рудного родовища. Вже не треба зайвий раз пояснювати,
скільки корисних справ зробив він за своє життя – вони відомі багатьом.
Та мало хто здогадується скількох матеріальних і душевних сил коштувало
Олександру Полю здійснити ці корисні справи.
Життєвий шлях Олександра Миколайовича Поля почався у невеличкому селі
Малоолександрівці Верхньодніпровського повіту Катеринославської губернії.
Тут у родовому маєтку відставного підпоручника Миколи Івановича Поля і
його дружини Ганни Павлівни 1 вересня (20 серпня за ст. ст..) 1832 року
народився син, якому судилось здійснити те, чого не вдалося зробити всевладному
князеві Г.О.Потьомкіну – перетворити Катеринослав в економічну столицю
України.
Доля Олександра Поля була не легкою. Починаючи з юнацьких років він зустрічав
чимало перепон, стикався з нерозумінням і упередженим ставленням до того,
чим він займався. Йому довелось пройти через багато випробувань. Та ці
негаразди лише гартували його волю і змушували йти до наміченої мети.
Що це, родинна риса чи результат виховання? Напевне, що й те, й інше.
Серед предків О.Поля ми бачимо суворих німецьких рицарів-хрестоносців,
які у ХІІІ столітті підкорили одне з прибалтійських племен – жмудь. Німці
зайняли в Жемайтії (жмудська земля, зараз Литва) панівне становище, втім
як і в землях лівів та естів, склавши окрему дворянську верству. У XVIII
столітті, після приєднання Прибалтики до Російської імперії, значна кількість
дворян переходить на службу до російських володарів. Один із представників
литовського дворянства Іоганн Поль у 1775 році вступив на службу солдатом
до війська її імператорської величності Катерини ІІ. Завдяки героїзму,
відданому і сумлінному ставленню до служби, він зміг дослужитись до звання
майора, утвердивши, таким чином, своє дворянство на російському ґрунті.
За службу в російській армії Іоганн Поль одержав великий наділ землі на
півдні України, де і оселився зі своєю сім’єю. Син І.Поля Микола Іванович
Поль одружився з Ганною Павлівною Маламою (уроджена Полетика), більшість
предків якої були козаками – мужніми, сміливими воїнами, працьовитими
і мудрими господарями. Олександр Поль увібрав в себе риси як німецьких,
так і українських предків.
Закладені природою риси були органічно доповнені і розвинуті під час домашнього
виховання, навчання у Полтавській губернській гімназії і Дерптському університеті.
Вдома маленькому Олександрові була прищеплена любов до рідної землі і
її славного минулого. У Полтаві і Дерпті він одержав ґрунтовні знання
з економіки, юриспруденції, історії, вивчив, вільно розмовляв і писав
німецькою та французькою мовами.
У Полтаві на Олександра Поля чекало перше життєве випробування. У 1850
році він закінчив Полтавську гімназію у числі кращих. Педагогічна рада
гімназії визнала знання О.М.Поля відмінними і присудила йому атестат та
право на чин XIV класу, а також срібну медаль. Проте заслуженого чину
і медалі відмінник не отримав. Начальник Київського навчального округу
Д.Г.Бібіков вирішив, що для однієї гімназії трьох срібних медалей буде
забагато (окрім О.Поля її мали одержати ще двоє). Медаль одержав лише
один випускник, а в О.Поля залишилось почуття образи. Але така несправедливість
не знітила і не зламала Олександра. Він не впав духом – навпаки восени
1850 року він, склавши 11 іспитів до Дерптського університету вступив
на ІІ навчальний семестр.
Друге випробування О.Полю довелось витримати на останньому році студентського
життя. Протягом декількох місяців 1853-1854 років він втратив спочатку
матір, а потім батька. У О.Поля на черзі складання кількох важливих іспитів,
а тут таке нещастя, яке не могло не вплинути на юнака. Треба було ще й
вирішувати сімейні проблеми. Як з першим, так і з другим завданням він
упорався блискуче. Влітку 1854 року він на деякий час приїжджає додому,
щоб прийняти на себе спадок, який залишив батько. Старший брат Петро в
той час був на Балканському фронті Кримської війни, сестри Марія, Ольга
і Юлія були ще занадто малими. Турбота про велику сім’ю впала на плечі
22 річного Олександра Поля. Владнавши питання з батьковим маєтком, О.Поль
повернувся до Дерпту і блискуче завершив своє навчання, отримавши ступінь
кандидата дипломатичних наук і чин Х класу (колезький секретар).
Подальше життя Олександра Поля – це напружена праця із влаштування свого
господарства і активна громадська та економічна діяльність.
Власне господарство Олександр Поль піднімав самотужки. Маєток його батька
повністю відійшов у володіння старшого брата Петра. Олександр не став
перечити батьковому заповіту. У 1857 році він придбав 1350 десятин землі
біля сіл Олександропіль і Приют. За десять років він перетворив свій маєток
у прибуткове господарство. Тут був кінний і цегляний заводи, завод великої
рогатої худоби. Заняття конярством і скотарством було традицією в родині
Полів, цим займались дід і батько Олександра. Перші коні та декілька голів
биків і корів української степової породи були взяті саме з батьківських
племінних заводів.
Та не заняття господарством стало основною справою життя О.Поля. Він був
просто заряджений бажанням допомагати людям, працювати для загального
блага. Державна служба для цього не підходила, О.Поль відчував до неї
певну відразу, хоча деякий час йому і довелось служити екзекутором у дворянському
депутатському зібранні. До суспільно-корисної праці Олександра Поля покликали
реформи часів правління Олександра ІІ.
З 1858 о 1859 рік О.Поль як депутат від Верхньодніпровського повіту брав
участь в роботі Катеринославського губернського комітету із влаштування
селянського побуту. Хоча він і не належав до радикально налаштованих депутатів,
свій внесок у зміну становища катеринославського селянства зробив. Як
депутат від Катеринославської губернії О.Поль, разом з губернським предводителем
дворянства А.М.Миклашевським, брав участь у роботі редакційних комісій
в Петербурзі, хоча міг і не потрапити до числа депутатів другого скликання.
Не він мав їхати до Петербурга, а брат А.М.Миклашевського підполковник
І.М.Миклашевський, О.Поль замінив його в останній момент. О.Поль також
міг не потрапити і до Катеринославського у селянських справах присутствія,
створеного у 1861 році для введення в дію “Положення 19 лютого 1861 року”.
Тут він замінив Новомосковського предводителя дворянства М.Герсеванова.
Щоправда О.Поль не довго був членом цієї комісії, але встиг взяти участь
в розробці проекту уставної грамоти.
Під час роботи у вищеназваних установах О.Поль одержав цінний досвід для
себе і великий авторитет серед катеринославського дворянства, які знадобились
йому в повітовому і губернському земствах.
Земська діяльність займає в життя Олександра Поля окрему сторінку. Починаючи
з 1866 року і до кінця життя, з невеликими перервами, він був гласним
Верхньодніпровського повітового і Катеринославського губернського земств.
Саме тут розгорнувся його талант як громадського і суспільного діяча.
У складі земства О.Поль брав участь у всіляких комісіях, робота яких була
спрямована на покращення становища всього населення Катеринославської
губернії. Він неодноразово обирався попечителем Саксаганського ремісничого
училища, 1-го реального училища і богоугодного закладу м. Катеринослава.
В рамках земства відбувалась служба О.Поля на посаді мирового почесного
судді. У цьому ранзі він служив з перервами з 1869 року до самої смерті
.
Своєю діяльністю у повітовому і губернському земствах, Верхньодніпровському
мировому з’їзді суддів О.Поль продемонстрував небайдуже і сумлінне ставлення
до вирішення всіх проблем і питань, які стояли перед населенням Катеринославської
губернії. Він завжди був активний, енергійний і навіть темпераментний,
з неймовірною наполегливістю доводив свою думку. Фігура О.Поля часто височила
над головами гласних під час його виступів, а виступав він постійно.
Земство Олександр Поль використовував як трибуну. Завдяки земству він
зміг довести місцевій і центральній владам необхідність спорудження мосту
в Катеринославі, який зв’язав два береги Дніпра; залізниці, яка зв’язала
донецьке вугілля і криворізьку руду. Єдине чого йому так і не вдалось
довести владі, так це думку про необхідність промислових розробок залізної
руди Кривого Рогу.
З криворізькою рудою пов’язане третє випробування Олександра Миколайовича.
Воно, мабуть, було найсерйознішим, бо дослідження, розвідки і вивчення
криворізького родовища відняло у нього п’ятнадцять років життя, більше
150 тисяч карбованців, безліч нервів і сил. Це настільки підірвало його
матеріальний і фізичний стан, що оправитись після цього він вже не зміг.
Але О.Поль таки витримав це випробування, і у 1881 році промисловий видобуток
руди у Кривому Розі розпочався. Щоправда розробки ці почали не вітчизняні
підприємці, а іноземці, до рук яких О.Поль з самого початку не хотів віддавати
таке багатство, але обставини змусили.
Четверте випробування було пов’язане з сімейною трагедією Полів. Єдиний
їхній син Борис хворів невиліковною на той час хворобою – туберкульозом.
Це приносило Олександру Миколайовичу великі страждання, і він не шкодував
коштів аби вилікувати сина. Однак численні закордонні поїздки за кордон,
лікування у багатьох знаних лікарів так і не допомогли побороти хворобу.
Син О.Поля помер молодим через декілька років після смерті батька.
П’яте і останнє випробування стало для Олександра Поля фатальним. Незадовго
до смерті над ним нависла загроза банкрутства. У 1890 році деякі зі значних
кредиторів О.Поля вирішили опротестувати його векселя. Грошей, які треба
було б віддати по цих векселях він не мав і взяти їх було ніде. Лише заступництво
предводителя губернського дворянства А.П.Струкова і губернатора Д.М.Батюшкова
врятували О.Поля від ганьби, якої він як дворянин не пережив би. Однак
спасіння це лише на незначний термін відсунуло розв’язку. Не витримавши
душевних і життєвих хвилювань Олександр Миколайович Поль помер від розриву
серця 26 липня 1890 року, йому не було і 58 років.
Яким же бачили Олександра Поля його сучасники? Директор комерційного училища,
голова Катеринославської вченої архівної комісії А.С.Синявський так змальовував
його зовнішність: “Смаглявий, худорлявий, з чорними сумними задумливими
очами, з великими малоросійськими вусами, мова з сильним українським акцентом”.
Цю характеристику доповнює помічник О.М.Поля В.Кониш: “Досить високого
зросту, злегка згорблений, худий і у вищому ступені нервовий, темний шатен,
із засмаглим бронзовим обличчям, блискучими очима, в яких світився глузливий
вогник. Бороду він голив і носив лише невеликі вуса”. Таким його можна
побачити і на тих нечисленних фотографіях, які залишились по ньому. Таким
він залишився у пам’яті сучасників, і хотілось би, щоб образ його зберігся
і в пам’яті нащадків.
Ігор
КОЧЕРГІН
БІБЛІОГРАФІЯ:
А.Н.Поль//Синявський
А. Вибрані праці. – К.: Наукова думка , 1993. – С. 73 – 83.
Памяти А.Н.Поля/Сост. В. И. Лазерник. – Дніпропетровськ : Поліграфіст,
1997. – 57 с.
Фоменко А. Скарби “ Степового Колумба”//Наше місто. – 1996. – 9 лип.
Платонов В.Свет забытого Поля//Зеркало недели. – 1997. – 1 марта. – С.
11.
Валигурская Т. Д.И.Яворницкий : “Он оживил край и воскресил Екатеринослав”//Наше
місто. – 1997. – 6 верес.
Старостин В. Человеку, оживившему край//Собор. – 1997. – 9 окт.
Забродько А. Колумб “маленькой” Америки// Днепров. панорама.– 1997. –
5 нояб.
Савельєв А. Будемо славити пророків нашої вітчизни!//Бористен. – 1997.
– № 12. – С. 4-5.
Платонов В. Днепропетровск – памятник “Новороссийскому Колумбу”//Голос
времени. – 1997. – 11 дек.
Тень забытого Поля//Наш. – 1999. – № 2.
Бекетова В. Унiкальне зiбрання О.Поля: [Про зiбрання старожитностей О.Поля,
якi зберiгаються в ДIМi]//Наше мiсто. – 1999. – 2 берез.
Савельєв А. Важкi дороги Олександра Поля// Приднепров.магистраль. – 1999.
– 6 авг.
Гронская А. Не время ль памятник ему поставить?// Наше мiсто. – 2000.
– 18 лип.
Воронова Т. Сiм рудень Павла Полуботка: [Про чернiгiвськi коренi О.Поля]//Червон.
гiрник. – 2000. – 5 серп.
Довгаль С. Повернення степового Колумба// Україна молода. – 2000.– 19
жовт.– C. 11; Сiчеслав. край. – 2000. – 8 листоп.
Гронская А. Он знал, как повернуть рычаг судьбы нашего края//Днепр вечерний.
– 2001. – 19 янв.
Богомаз М. Його називали диваком // Зоря. – 2001. – 10 лют.
Кочергін І. О.М.Поль і Катеринославське губернське земство//Бористен.
– 2001. – №3. – С.19-20.
Поль О.М. //УРЕ, 1982. – Т.8. – С.507.
Поль Олександр Миколайович//УРЕС. – 2-ге вид. – К., 1987. – Т.2. – С.723.
-
1 -
|
